🫂Міжнародна комісія з питань зниклих безвісти (МКЗБ) підтримує родини зниклих безвісти та продовжує збір 🧬 ДНК-зразків у 🇪🇺Європі. Цього тижня  у співпраці з Головним слідчим управлінням Нацполіції (Національна поліція) та Уповноважений з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин МКЗБ провела збір ДНК-зразків у🇮🇩 Польщі в містах Краків та Вроцлав. Під час цієї поїздки було відібрано 3️⃣4️⃣ ДНК зразки для подальшої ідентифікації зниклих в Україні. Якщо у вашій родині є зниклі через війну, ви також можете надати свої ДНК-зразки для пошуку. ❓Як це зробити: Залиште інформацію про зниклу особу за 🔗посиланням 👇 https://oic.icmp.int/index.php?w=mp_reg&l=uk&utm_source=tg&utm_medium=post&utm_campaign=out_pol_kra_wro&utm_id=pol_kra_wro_11_25 https://t.me/Ukraineaboveallelse

⚡️ рашистів взяли «у кільце»: ЗСУ заблокували ворога у Купʼянську та зачистили всю північно-західну околицю міста, – DeepState. Окупанти ще тримають кілька дрібних позицій у центрі міста, проте зараз триває пошук і знищення залишків противника. https://t.me/Ukraineaboveallelse

⚡️ Сили оборони успішно перехопили ініціативу під Куп’янськом та оточили російське угруповання, повідомили в 2-му корпусі НГУ «Хартія» Українські підрозділи провели результативну контратаку: ліквідували 1027 окупантів, звільнили Кіндрашівку, Радьківку та прилеглі території, а також вийшли до річки Оскіл північніше міста. Це дозволило повністю перекрити всі наземні шляхи, якими ворог міг підходити до Куп’янська. За даними «Хартії», у місті заблоковано понад 200 російських військових. Командир корпусу полковник Ігор «Корнет» Оболєнський зазначив, що бої в центрі Куп’янська ще тривають, але українське звільнення міста — лише питання часу. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

#Постаті ГЕТЬМАН НЕРЕЄСТРОВИХ КОЗАКІВ «Іван Сулима - один з тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації». Богдан Сушинський 12 грудня 1635 року на ешафоті Старого міста Варшави постав гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима. В останньому бажанні Сулима просив, щоб йому в труну по-клали золоту медаль, отриману від Папи Римського. Та мати труну Сулимі не судилося: багаторазовий переможець турків, який узяв фортецю Кодак, мусив простягати шию кату. Після лютих мук гетьману відрубали голову, тіло його четвертували і для остраху іншим розвісили на міських мурах польської столиці. За рішенням сейму трьох його сподвижників було четвертовано на центральній площі у Варшаві. Іван Сулима народився в православній шля хетській сім'ї в с. Рогощі Київського воєводства. Із молодих их літ здобув добру освіту. Зустрів свою єдину Улясю. Закоханий Іван Сулима порівнював її то з відьмою, то з блискавкою: «чорнюща, як ніч, з глибокими відьомськими очима... дивна, чимось небезпечна». Був добрим хазяїном у своїх селах, надійним чоловіком, батьком трьох синів. Власним кштом Сулима у рідній Сулимівці побудував унікальний Свято-Покровський храм. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 12 грудня. ----------

#Постаті ГЕТЬМАН НЕРЕЄСТРОВИХ КОЗАКІВ «Іван Сулима - один з тих легендарних ватажків, слава і безсмертя яких стають славою і безсмертям нації». Богдан Сушинський 12 грудня 1635 року на ешафоті Старого міста Варшави постав гетьман нереєстрових запорозьких козаків Іван Сулима. В останньому бажанні Сулима просив, щоб йому в труну по-клали золоту медаль, отриману від Папи Римського. Та мати труну Сулимі не судилося: багаторазовий переможець турків, який узяв фортецю Кодак, мусив простягати шию кату. Після лютих мук гетьману відрубали голову, тіло його четвертували і для остраху іншим розвісили на міських мурах польської столиці. За рішенням сейму трьох його сподвижників було четвертовано на центральній площі у Варшаві. Іван Сулима народився в православній шля хетській сім'ї в с. Рогощі Київського воєводства. Із молодих их літ здобув добру освіту. Зустрів свою єдину Улясю. Закоханий Іван Сулима порівнював її то з відьмою, то з блискавкою: «чорнюща, як ніч, з глибокими відьомськими очима... дивна, чимось небезпечна». Був добрим хазяїном у своїх селах, надійним чоловіком, батьком трьох синів. Власним кштом Сулима у рідній Сулимівці побудував унікальний Свято-Покровський храм. За публікацією Ганни Черкаської З відривного календаря "Український народний календар" за 12 грудня. ----------

#історія #події 📚 Коли освіта була привілеєм: Відкриття Полтавського інституту шляхетних дівчат. Сьогодні, 12 грудня, ми згадуємо подію, що мала значний вплив на розвиток освіти та культури на Лівобережній Україні. У 1818 році в Полтаві було урочисто відкрито Інститут шляхетних дівчат (офіційна назва: Полтавський інститут шляхетних дівіц). Це був один із перших на теренах сучасної України середніх навчальних закладів закритого типу для жінок, що походили з дворянських родин (шляхти). Відкриття інституту стало можливо завдяки значним пожертвам місцевого дворянства. Мета та зміст навчання: Інститут був створений для того, щоб «виховати достойних дружин і матерів». Програма навчання була всебічною і включала як загальноосвітні, так і вишукані предмети: Обов'язкові: Закон Божий, іноземні мови (французька, німецька), географія, історія. «Жіночі» предмети: Домашнє господарство, рукоділля, світські манери та етикет. Мистецтво: Музика, танці, співи, малювання. 🎨 Дівчата жили та навчалися на повному пансіоні, що було типово для тогочасних закритих закладів. Історична будівля: Спочатку інститут розміщувався у пристосованих приміщеннях, але згодом для нього було збудовано величний архітектурний комплекс у стилі класицизму. Будівля, яку спроєктував відомий архітектор Л. Ф. Шарлемань, і досі є однією з архітектурних перлин Полтави. Спадок і значення: Хоча доступ до такої освіти мали лише привілейовані стани, інститут відіграв важливу роль у формуванні української інтелігенції XIX століття. Він функціонував аж до подій 1917 року. Сьогодні в цій історичній будівлі розташований Національний університет «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка», продовжуючи освітні традиції міста.

🌲🌲🌲 Центральна алея броварського парку "Перемога" поповнилася новими зеленими красунями 8 нових блакитних ялинок сьогодні було висаджено працівниками "Зеленого господарства" КП "Бровари-Благоустрій". Їх, на жаль, вже не вічнозелені попередниці були видалені, адже дерева всохли та окрім неестетичнного вигляду, вже могли становити загрозу для відвідувачів парку. 💦 Деревцям буде забезпечено найкращий професійний догляд. Сподіваємося, що кожне з них приживеться та багато років поспіль радуватиме броварчан та гостей нашого міста. @Brovary #Бровари_Броварщина #Київщина #Бровари #Броварський_край @Brovaryregion #Brovary_news #Brovary_region #Brovary

Київ — чорна пляма на мапі Європи. 70% міста без світла. Перехрестя перетворилися на рулетку смерті, а Хрещатик освітлюють лише фари машин, як у країні третього світу. Нам знову згодовують казки про «складну ситуацію» та «дефіцит генерації». Але давайте називати речі своїми іменами: це не просто наслідки ударів. Це результат роботи системи, діагноз якій — некроекономіка. Це термін, який ти ввів менше місяця тому — як діагноз системі, що не просто краде ресурси, а конвертує крадіжку в смерть, руїну та колапс. Некроекономіка — це не економіка війни, а економіка повільного вмирання, коли державні рішення перестають творити майбутнє і починають розкладати сьогодення. Некроекономіка — це коли корупція вбиває швидше, ніж ракета Українці звикли думати, що корупція — це про гроші, які хтось «перенаправив». Але кожен украдений мільйон на ППО — це ракета, яка долетіла. Кожен відкат на РЕБ — це дрон, який не збили. Кожна дірка фаворитки у міністерстві — це незакрита дірка в обороні. Кожна тендерна схема в енергетиці — це чергова підстанція, що летить у повітря. Сьогодні Київ темний не тому, що ми не могли захистити енергетичні об’єкти. А тому, що роками не захищали, бо гроші на захист ішли не туди. Коли ми бачимо фото Києва та усіх інших міст України без світла, треба ставити не технічне, а політичне питання: Де були ППО? Де були антидрони? Де була модернізація мереж? Де була енергетична стратегія? Де взагалі держава?? Відповідь одна: у схемах, на тендерах, у відкатах, у призначеннях “своїх людей”, у сервільності перед найближчими групами. Московія знищує трансформатор. А некроекономіка — знищує систему, яка мала б поставити інший та захистити його від ударів дронів. Московія запускає дрон. А некроекономіка — не закуповує та не створює своє власне те, що цей дрон збило б. Московія б’є по ТЕЦ. А некроекономіка — роками не будує резервів і альтернатив, не ховає критичні елементи чи під землею, чи під бетонними укріпленнями, не розробляє плани малих когенераційних установок тощо, а живиться на її розкладі тупими закупівлями, бутафорським захистом та відвертим розпилом усього, що ще трохи рухається. Україна в темряві не тому, що не вистачає генераторів. А тому, що ДОСІ не вистачає державності...

У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною. Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів. Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним. Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт. На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу. Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета. Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест. Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт». #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY

Сто років. Сьогодні «Металіст» святкує свій сотий день народження. І це не просто ювілей клубу. Це ювілей частини Харкова. Частини нас із вами. Покоління харків’ян виросли разом із цією командою. Хтось уперше прийшов на футбол ще дитиною, тримаючись за батькову руку. Хтось втрачав голос на фан-секторі. Хтось плакав від поразок і обіймав незнайомих людей після голів на останніх хвилинах. Для всіх, хто бодай раз стояв на трибунах і жив кожну секунду гри – від тиші перед ударом до шаленої радості перемоги, – «Металіст» давно означає більше, ніж футбол. Це – Харків. Це – наша пам’ять, наші емоції, наш біль і наша радість, які залишаються на все життя. За сто років «Металіст» проходив через усе. Тріумфи, коли місто не спало до ранку. Провальні сезони, коли боліло всім. Нові склади, нові керівники, нові епохи. Але одна річ не змінювалася ніколи: «Металіст» завжди вмів об’єднувати Харків. Так, як не здатне більше нічого. На трибунах цього клубу виростав характер міста. Сміливий. Азартний. Упертий. Вірний своїм, вірний синьо-жовтим кольорам. Тим, що на гербі, на прапорі, на футболках – і в серці. Війна поставила на паузу багато речей. Стадіон, який десятиліттями був серцем спортивного Харкова, майже чотири роки чекає. Чекає гравців. Чекає вболівальників. Чекає повернення життя на трибуни. Але це – не забуття. Ми зберігаємо стадіон. Дбаємо про нього. Щоб у день, коли це стане можливим, він був готовий. Готовий до великого повернення, до великого відродження. Наш «Металіст» сьогодні змушений тренуватися в іншому місті. Але команда залишається харківською. По духу. По характеру. По ДНК. Вона працює, тримається, бореться за результат. І саме тому я впевнений: найяскравіші сторінки історії клубу – не в минулому. Вони – попереду. Обов’язково прийде момент. Момент, коли стадіон знову загуде так, що його почують всюди. Коли Харків знову підведеться в єдиному пориві. Коли тисячі голосів закричать одночасно за свою команду, за своє місто, за свою перемогу. Сто років «Металісту» – це не крапка. Це – кома. Продовження буде. І воно буде яскравим! Зі століттям тебе, рідний «Металісте»! Дякую за силу. Дякую за гордість. Дякую за те, що стільки років б’єшся за Харків – і разом із Харковом.