Кажуть, якщо влаштуватися нічним сторожем у старий психіатричний шпиталь, що стоїть край кладовища, — треба мати або міцні нерви, або зовсім їх не мати. Микола був новеньким. Колишній водій маршрутки, який втратив роботу і шукав хоч якийсь заробіток. Робота нічного охоронця здавалася простою: обходи кожні дві години, камери спостереження, чай, бутерброди, рація. Ну й трохи моторошно, бо установа стара, закинута, пацієнтів немає вже років п’ятнадцять. Але за нею треба слідкувати. Бо то охороняється як історичний об’єкт. Першу ніч усе йшло гладко. Хіба що постійне виття вітру з боку кладовища діставало, але Микола заглушив його радіо. На другу ніч почались дива. О третій годині ночі, коли він пив чай у будці, камера №4 — стара операційна — спрацювала. Хтось пройшов повз. Темна тінь, але чітко видно — постать людини. — Та ну, показалось… — пробурмотів Микола, але вийшов з ліхтариком. Зайшов до операційної — порожньо. Пил, холод, старі інструменти під склом. І… сліди. На пилюці — чіткі босі сліди, що з’являлися з нічого і зникали біля зачиненої шафи. Він відчинив — порожньо. На третю ніч усе повторилось. Тінь — рівно о третій. Ті самі сліди. Але цього разу ліхтарик мигнув і згас, а в кімнаті почувся голос — дитячий, тонкий: — Дядю, ти бачиш мої очі? Микола побіг. На четверту ніч він не хотів повертатися, але охоронна фірма сказала, що втратить зарплату. Прийшов, як завжди, з термосом. О третій годині — знову камера №4. Цього разу він вирішив не йти туди. Але в рації — тріск, а потім той самий голос: — Дядю, чому ти не йдеш? Я не сам… Камери почали вмикатись одна за одною. В коридорі №3 двері самі собою відкривались і закривались. У камері №7 — ліжко саме хиталось. В операційній… камера показала, як на склі хтось дряпає зсередини слово: "ЗАЛИШСЯ". Коли о 4:00 прийшла зміна, будку знайшли відчиненою. Термос з чаєм стояв на столі. Куртка Миколи — на спинці крісла. А камери показали, як рівно о 3:15 він увійшов у коридор №3... і більше не вийшов. Його не знайшли. Лише босі сліди, що з’являлись на пилюці й зникали біля дверей в операційну. ---

#поезія місто лягає та майже щоночі не спить темінь покличе гуляти та тільки у вікна все, що колись нам здавалося звичним – вмить зникло сенсу лягати немає, бо пишуть про зліт а це означає, що часу багато на думи, спогади, сповіді, спомини…спокій лиш ні… а можна шукати невтомно вину у вині, долонею терти солоний набридливий струмінь а можна стелитись в метро але тільки удвох – один сам себе не жалієш – сидиш в коридорі і чуєш, як посеред міста обстрілюють зорі: чи збили чи може само із району втекло та все ж ніч минає і хоч безперервно кричить і довго іще деренчить – уповільнює рими, цей втомлений світ день у день так бажаєм покинуть – щоночі ж так хочеться ще раз прожити хоч мить … знов ранок зустріне нас втомлених щиро, туманний розвіється попіл і сонячне згладиться небо, донати летять з укриттів і на «очі» й на реби, а ще хтось підкинуть просив на зимові «талани»… © ольга ритик

Одне з найпоширеніших укриттів для українців — ванна кімната. Минулої ночі тисячі українців провели години у ваннах, коридорах і комірках у повній тиші, із затамованим подихом, сподіваючись лише на одне: аби дрон, що гуде в темному небі, пролетів повз їхній дім.

#поезія місто лягає та майже щоночі не спить темінь покличе гуляти та тільки у вікна все, що колись нам здавалося звичним – вмить зникло сенсу лягати немає, бо пишуть про зліт а це означає, що часу багато на думи, спогади, сповіді, спомини…спокій лиш ні… а можна шукати невтомно вину у вині, долонею терти солоний набридливий струмінь а можна стелитись в метро але тільки удвох – один сам себе не жалієш – сидиш в коридорі і чуєш, як посеред міста обстрілюють зорі: чи збили чи може само із району втекло та все ж ніч минає і хоч безперервно кричить і довго іще деренчить – уповільнює рими, цей втомлений світ день у день так бажаєм покинуть – щоночі ж так хочеться ще раз прожити хоч мить … знов ранок зустріне нас втомлених щиро, туманний розвіється попіл і сонячне згладиться небо, донати летять з укриттів і на «очі» й на реби, а ще хтось підкинуть просив на зимові «талани»… © ольга ритик

🤦‍♂️Перестаньте тягати руснявий фейк про європейських лідерів в коридорах. Це ж звичайна нейронка. ▪️Європейці були одягнені в інші костюми, коли приїхали. Навіть іншого кольору. ▪️Одразу за Мароном знаходяться «зайві ноги» ▪️ Непослідовність крісел – перше крісло ліворуч виглядає набагато меншим і неправильно пропорційованим відносно сидячої людини.

😁 "НАТО ми, може, і не переможемо, але обличчя наб'ємо добре", - похвалився Картошко питик, мабуть, розраховуючи когось налякати До речі, журналіст Time Саймон Шустер розповів, що Лукащей кілька місяців домагався інтерв'ю з виданням (схоже, щоб говорити таку дичину), навіть через чиновника пропонував заплатити. За його даними, пюрер намагався таким чином привернути увагу Трампа та запропонувати свої послуги посередника між Вашингтоном та Москвою. Воювати з НАТО та пробивати Сувалкський коридор росія не планує, — бульба фю рер Але мова тіла каже зовсім інше. Ручки-то у Лукаша загуляли одразу.

🇺🇸Трамп фактично благословив путіна пробивати сухопутній коридор до Калінінградської області через балтійські країни.

З ними важко воювати і вести переговори, але ми робимо це чесно, - The Wall Street Journal про те, як ГУР проводить обмін полоненими з РФ Як пише видання, незважаючи на відсутність дипломатичних зв'язків, недовіру та запеклі бої, ГУР вдалося налагодити прямий канал взаємодії з розвідниками росіян Цей процес розпочався з випадкової знахідки та еволюціонував у систематичний механізм обміну, який дозволив звільнити тисячі українських військовослужбовців. 📍Випадковий телефон Все почалося у березні 2022 року. Український солдат обшукав тіло загиблого окупанта та знайшов мобільний. Пристрій потрапив до рук заступника начальника ГУР Дмитра Усова, який на той час займався поверненням тіл двох загиблих українських розвідників у боях під Києвом. Усов прогортав контакти у телефоні та зателефонував на номер, який належав командиру вбитого. Представившись, він повідомив: «Ваш офіцер мертвий», відправив фото тіла та запропонував обмін: тіла російських військових в обмін на українців. Цей імпровізований крок став відправною точкою для діалогу. За словами Кирила Буданова, на ранньому етапі "довіри не було". Бойові дії йшли під Києвом, а попередні канали зв'язку було розірвано. Але телефон став дорогоцінним каналом відновлення комунікації. 📍Побудова довіри Довіра будувалась поступово через регулярні телефонні розмови. Через два місяці після першого контакту російська сторона розкрила свого представника – генерал-лейтенанта Олександра Зоріна з ГРУ. Усов вивчив інформацію про Зоріна. Він народився в Україні, мав досвід переговорів у Лівії та Сирії та навіть написав про це докторську дисертацію. Кульмінацією став особистий візит Усова до окупованого Маріуполя у квітні 2022 року. Під білим прапором, у супроводі російських броньованих машин, він проїхав через зруйноване місто, засіяне тілами. Зустріч із Зоріним відбулася за містом. Вони говорили про бійців, які захищали Азовсталь, та про перспективу їхнього майбутнього обміну. 📍Досвід Мінських переговорів Механізм обміну виник на порожньому місці. Його коріння сягає 2014 року, коли в Мінську проходили переговори щодо Донбасу. Там Україна та Росія (через сепаратистів) проводили дрібні обміни полоненими: лише близько 600 осіб за 125 зустрічей. Процес здебільшого був хаотичним, а після 2022 року впав. Тим не менш, він створив прецедент: розвідки навчилися вести «чесний» діалог навіть під час запеклої війни. 📍Згодом канал еволюціонував у повноцінну систему Тепер аналітики моніторять російські сайти та соцмережі, збираючи базу даних про 200 параметрів на кожного полоненого (зростання, колір очей, відповіді Червоного Хреста). Звільнені привозять списки співкамерників, що допомагає доводити наявність конкретних осіб у російському полоні. Логістика включає безпечні коридори в Білорусі та посередників: Туреччину, Саудівську Аравію та Катар. 📍Парадокс Як пише видання, цей канал - парадокс: вороги, які не згодні ні в чому, співпрацюють по полонених. «Незважаючи на те, що ми вороги, Росія – агресор, ми встановили комунікацію. З ними важко воювати та вести переговори, але ми робимо це чесно», - каже Усов. До 2025 року обміняли понад 10 тисяч осіб. The Wall Street Journal наголошує на унікальності цього процесу для сучасної війни. Так, наприклад, у радянському полоні нацистські полонені залишалися до 1956 року, а останні полонені ірано-іракської війни (1980-1988) потрапили додому лише 2003 року. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни

30 липня 1939 року в селі Краснопілля на Чернігівщині народився Микола Костянтинович Холодний, поет, літературознавець, публіцист, перекладач. Ще в п’ятому класі школи виготовив листівку «Сталін помер. Люди моляться Богу», яку підкинув у шкільний коридор. Адміністрація школи вирахувала його по почерку, однак справі побоялися дати хід і обмежилися виховною бесідою. Навчався на філологічному факультеті Київського університету. Виключений на п’ятому курсі за критичний виступ на обговоренні роману професора Арсена Іщука «Вербівчани», який висувався на Шевченківську премію. «А той роман виїденого яйця не вартий був, – згадував згодом Микола Холодний в інтерв’ю. – Так і не дали йому Шевченківської премії». За два роки поновився в університеті, перевівся до Одеси і закінчив Одеський університет (1968). Активний автор самвидаву 1960-х. За прочитані вірші біля пам’ятника Іванові Франкові в Києві 28 травня 1966-го засуджений на 15 діб, у Лук’янівській в’язниці оголосив голодування. Його вірші майже не друкувалися в Україні, зате виходили в Парижі, Торонто, Римі. Після виходу за кордоном збірки «Крик з могили» (1969) із критикою національної політики КПРС змушений був покинути Київ. Саме ця збірка стала головною причиною арешту в 1972-му за антирадянську пропаганду. Звільнений після публікації в «Літературній Україні» покаянного листа, перебував під наглядом КГБ. Часто звільнявся з роботи за політичними мотивами. Із 1976-го мешкав у місті Остер на Чернігівщині. Звертався з проханням про політичний притулок до Рональда Рейгана (1984). Член Національної спілки письменників України (1993), Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих (2002). Учасник «Помаранчевої революції» 2004-го. Американським Біографічним інститутом визнаний Людиною 1999 року. 🕯Помер за нез’ясованих обставин у себе вдома в середині лютого 2006-го. Похований 15 березня 2006-го в Острі. Ми вам робили революцію, в війну звільняли від ярма. А ви розвели проституцію біля державного керма. Навкруг міста ростуть лісами – до комунізму ідемо. Тим часом податі ті самі, в тюрмі тій самій сидимо. Є мова піль, озер і неба – та ходить мова та німа. Є українців більш, ніж треба, а України-то нема. Микола Холодний 1966 р.

🇺🇸Трамп фактично благословив путіна пробивати сухопутній коридор до Калінінградської області через балтійські країни.