Українська
English
#особистості
7 липня 1921 року народився Петро Яцик, бізнесмен, меценат та філантроп, фундатор Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів»
Народився у селі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині, в бідній селянській родині.
Петро був найстаршим із семи дітей Мар’яни Меленчук і Дмитра Яцика, тож після ранньої раптової смерті батька увесь тягар господарства ліг на його плечі. Попри це, він закінчив у селі семирічну школу і почав відвідувати вечірні уроки із сільськогосподарської справи.
З падінням Польщі й приходом у 1939 році на західноукраїнські землі «перших совітів», Петро спробував опанувати професію машиніста, пройшовши у Стрию шестимісячний навчальний курс для залізничників. Але з початком нацистської окупації пройшов молочні курси і став працювати інспектором з перевірки якості молочних продуктів у трьох прикарпатських районах, де було аж сім регіональних молокозаводів.
Ця робота давала можливість легально вільно пересуватися територією, тож невдовзі Петро Яцик став активним членом українського підпільного руху та зв’язковим УПА. Але з наближенням радянських військ у 1944 році він розумів, яка небезпека йому може загрожувати і прийняв рішення емігрувати за кордон. «Я не знав, що мене там чекає, але був переконаний, що коли б зміг вижити, я зробив би щось для України. Тому взяв свою торбинку і попрямував у невідоме», – згадуватиме він наприкінці життя.
До Австрії сотні кілометрів добирався пішки. Тут вдалося влаштуватися на молочне підприємство в Санкт-Пельтені, містечку неподалік Відня. Пізніше опинився в Баварії, в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, де з відзнакою закінчив відкриту там українську середню школу. Після цього були чотири семестри програми з політичної економії та дворічка з вивчення іноземних мов – німецької, французької й англійської.
Знання мов відкривало шлях за океан, і Петро Яцик подався до Монреалю, де знав одного земляка. Для того, щоб не їхати в канадську глибинку, Петро офіційно відмовився від допомоги по безробіттю. Щоб забезпечити себе, працював посудомийником у ресторані, чистив уночі устаткування після розробки м’яса, контролював процес переробки молока на молокозаводі, торгував меблями і книгами.
Але справжній успіх приніс будівельний бізнес, у який Петро Яцик уклав зароблені гроші і своє вміння пропонувати людям саме те, що їм потрібно. Його приватна будівельна фірма Prombank Investment Limited за короткий час стала одним із флагманів на будівельному ринку не лише Торонто, але й усієї провінції Онтаріо, адже пропонувала практичні та доступні рішення. Яцику замовляли будівництво цілих вулиць і кварталів. Загалом, із канадських будов Prombank Investment Limited, якби їх зібрати в одному місці, склалося б ціле містечко.
Перші прибутки Петро Яцик почав вкладати в українську справу. Спочатку в центрі Торонто з’явилася «Арка» – українська крамниця книг і товарів, яка стала популярним місцем зустрічей емігрантів з України. Далі він почав вкладати гроші в розвиток українських студій на Заході. Так, він став одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету, Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті, Освітньої фундації ім. Петра Яцика, Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.
Коштом мецената видано чимало монографій з історії України (зокрема переклад «Історії України-Руси» Грушевського англійською), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищила 16 млн доларів. Попри багатство, сам Петро Яцик жив надзвичайно скромно.
В листопаді 1999 року було започатковано Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика.
В останні роки життя Петро Яцик кілька разів приїздив в Україну.
🕯Помер 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн в Торонто .
7 липня 1921 року народився Петро Яцик, бізнесмен, меценат та філантроп, фундатор Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів»
Народився у селі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині, в бідній селянській родині.
Петро був найстаршим із семи дітей Мар’яни Меленчук і Дмитра Яцика, тож після ранньої раптової смерті батька увесь тягар господарства ліг на його плечі. Попри це, він закінчив у селі семирічну школу і почав відвідувати вечірні уроки із сільськогосподарської справи.
З падінням Польщі й приходом у 1939 році на західноукраїнські землі «перших совітів», Петро спробував опанувати професію машиніста, пройшовши у Стрию шестимісячний навчальний курс для залізничників. Але з початком нацистської окупації пройшов молочні курси і став працювати інспектором з перевірки якості молочних продуктів у трьох прикарпатських районах, де було аж сім регіональних молокозаводів.
Ця робота давала можливість легально вільно пересуватися територією, тож невдовзі Петро Яцик став активним членом українського підпільного руху та зв’язковим УПА. Але з наближенням радянських військ у 1944 році він розумів, яка небезпека йому може загрожувати і прийняв рішення емігрувати за кордон. «Я не знав, що мене там чекає, але був переконаний, що коли б зміг вижити, я зробив би щось для України. Тому взяв свою торбинку і попрямував у невідоме», – згадуватиме він наприкінці життя.
До Австрії сотні кілометрів добирався пішки. Тут вдалося влаштуватися на молочне підприємство в Санкт-Пельтені, містечку неподалік Відня. Пізніше опинився в Баварії, в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, де з відзнакою закінчив відкриту там українську середню школу. Після цього були чотири семестри програми з політичної економії та дворічка з вивчення іноземних мов – німецької, французької й англійської.
Знання мов відкривало шлях за океан, і Петро Яцик подався до Монреалю, де знав одного земляка. Для того, щоб не їхати в канадську глибинку, Петро офіційно відмовився від допомоги по безробіттю. Щоб забезпечити себе, працював посудомийником у ресторані, чистив уночі устаткування після розробки м’яса, контролював процес переробки молока на молокозаводі, торгував меблями і книгами.
Але справжній успіх приніс будівельний бізнес, у який Петро Яцик уклав зароблені гроші і своє вміння пропонувати людям саме те, що їм потрібно. Його приватна будівельна фірма Prombank Investment Limited за короткий час стала одним із флагманів на будівельному ринку не лише Торонто, але й усієї провінції Онтаріо, адже пропонувала практичні та доступні рішення. Яцику замовляли будівництво цілих вулиць і кварталів. Загалом, із канадських будов Prombank Investment Limited, якби їх зібрати в одному місці, склалося б ціле містечко.
Перші прибутки Петро Яцик почав вкладати в українську справу. Спочатку в центрі Торонто з’явилася «Арка» – українська крамниця книг і товарів, яка стала популярним місцем зустрічей емігрантів з України. Далі він почав вкладати гроші в розвиток українських студій на Заході. Так, він став одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету, Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті, Освітньої фундації ім. Петра Яцика, Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.
Коштом мецената видано чимало монографій з історії України (зокрема переклад «Історії України-Руси» Грушевського англійською), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищила 16 млн доларів. Попри багатство, сам Петро Яцик жив надзвичайно скромно.
В листопаді 1999 року було започатковано Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика.
В останні роки життя Петро Яцик кілька разів приїздив в Україну.
🕯Помер 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн в Торонто .
#особистості
7 липня 1921 року народився Петро Яцик, бізнесмен, меценат та філантроп, фундатор Міжнародного благодійного фонду «Ліга українських меценатів»
Народився у селі Верхнє Синьовидне, що на Львівщині, в бідній селянській родині.
Петро був найстаршим із семи дітей Мар’яни Меленчук і Дмитра Яцика, тож після ранньої раптової смерті батька увесь тягар господарства ліг на його плечі. Попри це, він закінчив у селі семирічну школу і почав відвідувати вечірні уроки із сільськогосподарської справи.
З падінням Польщі й приходом у 1939 році на західноукраїнські землі «перших совітів», Петро спробував опанувати професію машиніста, пройшовши у Стрию шестимісячний навчальний курс для залізничників. Але з початком нацистської окупації пройшов молочні курси і став працювати інспектором з перевірки якості молочних продуктів у трьох прикарпатських районах, де було аж сім регіональних молокозаводів.
Ця робота давала можливість легально вільно пересуватися територією, тож невдовзі Петро Яцик став активним членом українського підпільного руху та зв’язковим УПА. Але з наближенням радянських військ у 1944 році він розумів, яка небезпека йому може загрожувати і прийняв рішення емігрувати за кордон. «Я не знав, що мене там чекає, але був переконаний, що коли б зміг вижити, я зробив би щось для України. Тому взяв свою торбинку і попрямував у невідоме», – згадуватиме він наприкінці життя.
До Австрії сотні кілометрів добирався пішки. Тут вдалося влаштуватися на молочне підприємство в Санкт-Пельтені, містечку неподалік Відня. Пізніше опинився в Баварії, в таборі для переміщених осіб у Регенсбурзі, де з відзнакою закінчив відкриту там українську середню школу. Після цього були чотири семестри програми з політичної економії та дворічка з вивчення іноземних мов – німецької, французької й англійської.
Знання мов відкривало шлях за океан, і Петро Яцик подався до Монреалю, де знав одного земляка. Для того, щоб не їхати в канадську глибинку, Петро офіційно відмовився від допомоги по безробіттю. Щоб забезпечити себе, працював посудомийником у ресторані, чистив уночі устаткування після розробки м’яса, контролював процес переробки молока на молокозаводі, торгував меблями і книгами.
Але справжній успіх приніс будівельний бізнес, у який Петро Яцик уклав зароблені гроші і своє вміння пропонувати людям саме те, що їм потрібно. Його приватна будівельна фірма Prombank Investment Limited за короткий час стала одним із флагманів на будівельному ринку не лише Торонто, але й усієї провінції Онтаріо, адже пропонувала практичні та доступні рішення. Яцику замовляли будівництво цілих вулиць і кварталів. Загалом, із канадських будов Prombank Investment Limited, якби їх зібрати в одному місці, склалося б ціле містечко.
Перші прибутки Петро Яцик почав вкладати в українську справу. Спочатку в центрі Торонто з’явилася «Арка» – українська крамниця книг і товарів, яка стала популярним місцем зустрічей емігрантів з України. Далі він почав вкладати гроші в розвиток українських студій на Заході. Так, він став одним із спонсорів Інституту українських студій Гарвардського університету, Енциклопедії українознавства, Центру досліджень історії України ім. Яцика при Альбертському університеті, Освітньої фундації ім. Петра Яцика, Українського лекторію в Школі славістики та східноєвропейських студій при Лондонському університеті, документаційного центру в бібліотеці ім. Джона П. Робертса при Торонтському університеті.
Коштом мецената видано чимало монографій з історії України (зокрема переклад «Історії України-Руси» Грушевського англійською), економіки, політології, медицини, етнографії. Сума його пожертв на українські інституції в західному світі перевищила 16 млн доларів. Попри багатство, сам Петро Яцик жив надзвичайно скромно.
В листопаді 1999 року було започатковано Міжнародний конкурс з української мови імені Петра Яцика.
В останні роки життя Петро Яцик кілька разів приїздив в Україну.
🕯Помер 1 листопада 2001 року і похований на кладовищі Парк Лавн в Торонто .
411переглядів
