🙄 Розвідка США не бачать жодних ознак готовності РФ до компромісу щодо України, а Путін зараз, як ніколи раніше, налаштований продовжувати війну, — NBC News. https://t.me/Ukraineaboveallelse

⏰ Інсульт: Час — це Мозок. Чому 29 жовтня стосується кожного? Сьогодні, 29 жовтня, світ відзначає Всесвітній день боротьби з інсультом. Це не просто дата в календарі, а нагадування про те, що ця хвороба є однією з провідних причин смерті та інвалідності у світі та в Україні. Кожні 4 хвилини в нашій країні діагностується новий випадок інсульту. 🤯 Це гостре порушення мозкового кровообігу, при якому частина мозку перестає отримувати кисень і поживні речовини, а його клітини починають швидко відмирати. Але є добра новина: до 80% випадків інсульту можна попередити, а вчасна допомога рятує життя і здоров'я! 🔑 F.A.S.T.: Як розпізнати інсульт за хвилину? Знання цих чотирьох ознак може врятувати чиєсь життя. Запам'ятайте абревіатуру F.A.S.T. (Швидко): * Face (Обличчя) 😩: Попросіть людину посміхнутися. Чи є асиметрія? Чи опустився куточок рота? * Arms (Руки) 💪➡️🫠: Попросіть підняти обидві руки. Чи може людина їх утримувати на одному рівні? Одна рука може опускатися мимовільно. * Speech (Мовлення) 🗣️❌: Попросіть повторити просте речення. Чи є нерозбірливість або плутанина слів? * Time (Час) ⏳🚨: Якщо ви помітили хоча б один із цих симптомів — НЕГАЙНО викликайте "103". Вчасна госпіталізація критично важлива. Спеціалізована допомога має бути надана у межах перших 4 годин! > На замітку: Не переміщуйте людину, у якої стався напад. Забезпечте приплив свіжого повітря і чекайте на медиків. > 🛡️ Профілактика: Ваш Захист від Інсульту Кращий спосіб боротьби – це не допустити! Більшість факторів ризику пов'язані з нашим способом життя і можуть бути контрольовані: * Контроль Тиску 🩸: Артеріальна гіпертензія — головний ворог. Регулярно вимірюйте тиск і приймайте призначені ліки. * Здорове Харчування 🥗: Менше солі, насичених жирів і холестерину. Більше овочів, фруктів та цільнозернових. * Рух – Це Життя 🏃‍♀️: Регулярна фізична активність допомагає тримати судини у тонусі та нормалізувати вагу. * Без Шкідливих Звичок 🚭: Куріння та надмірний алкоголь значно підвищують ризик. Відмова від них – найкраще інвестування у своє здоров'я. * Контроль Хронічних Хвороб ✅: Якщо маєте цукровий діабет чи серцеві захворювання (наприклад, фібриляцію передсердь) — чітко дотримуйтесь рекомендацій лікаря. 👉 Ваше здоров'я у ваших руках. Поділіться цією інформацією, щоб врятувати чиєсь життя!

путін рішуче налаштований продовжувати війну в Україні і сподівається перемогти: оцінка розвідки США Він більше ніж будь-коли раніше налаштований продовжувати війну в Україні та сподівається здобути перемогу на полі бою. Такою є нещодавня оцінка американської розвідки – відповідний аналіз був переданий членам Конгресу США цього місяця. Спецслужби Сполучених Штатів не бачать жодних ознак того, що росія готова піти на компроміс щодо України, в той час як президент Дональд Трамп намагається організувати мирні переговори. Про це пише NBC News із посиланням на високопоставленого представника уряду США та вис#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world окопоставленого представника Конгресу.

ЗМІ: розвідка США не бачить ознак готовності РФ до миру. Путін рішуче налаштований перемагати на полі бою

#події 28 жовтня 2007 року британська газета The Daily Telegraph опублікувала список «100 геніїв сучасності, які живуть сьогодні» (Top 100 living geniuses). Цей рейтинг складався на основі опитування 4 000 британців та оцінки експертів з креативності і інновацій. В основу списку лягли такі критерії, як роль у зміні системи поглядів, суспільне визнання, сила інтелекту, досягнення та культурна значимість. Серед 100 видатних сучасників на 72 місці опинився єдиний українець — художник Іван Марчук. Іван Марчук — народний художник України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, член Золотої гільдії Римської академії сучасного мистецтва. Народився 12 травня 1936 року на Тернопільщині. Його творчість налічує близько 5000 картин, які представлені на всіх континентах світу. Художник відомий своєю унікальною технікою пльонтанізму. Протягом творчої діяльності провів понад 150 монографічних та 50 колективних виставок, багато з яких були за кордоном, сприяючи популяризації українського мистецтва у світі. Визнання у списку The Daily Telegraph стало визначним знаком світового визнання таланту Івана Марчука

OpenAI повідомила, що понад мільйон активних користувачів ChatGPT щотижня ведуть розмови, які містять ознаки суїцидальних намірів. Сотні тисяч користувачів також демонструють ознаки психозу, манії або підвищеної емоційної прихильності до чатбота. https://channeltech.space/ai/one-million-users-talk-to-chatgpt-about-suicide-every-week/

#мистецтво #особистості 🎨 Олександр Мурашко — видатний український художник початку ХХ століття, який поєднав академічну школу з модерністськими впливами. Його творчість демонструє перехід від «салонного реалізму» до символізму та імпресіонізму. Цього року минає 150 років від його народження — нагода знову поглянути на спадщину митця, що заклав фундамент українського модерну. До ювілею музеї проводять виставки його робіт, зокрема в NAMU — «Олександр Мурашко. Кольорові модуляції», а в Київській картинній галереї — «Олександр Мурашко. Київські вібрації». Зібрали 5 знакових робіт Олександра Мурашка, з яких можна почати знайомство з художником: https://suspilne.media/culture/1146310-pat-kartin-oleksandra-muraska-aki-varto-pobaciti-nazivo/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

Мова Ти розумієш мою мову?! Це шепіт рун бринить морозним вітром у словах. Це сила духу вільного народу, Що сонця знак несе на хоругвах Ця мова – серп, яким стинають колос, Що згодом перетвориться на хліб. Вона – з глибин віків священний голос, Рожденний в сивині тисячоліть. У ній і сварги промені огненні, I блиск води гірського джерела Нетлінна мудрість, молитви священні, Що мати з молоком своїм дала. Спинися та прислухайся, приблудо, Ця мова – меч для тих, хто йде з мечем. Вертайся у своє болотисте нікуди, Тебе ніхто сюди не кликав калачем. Яке ти маєш право тут сичати Про те, що «ущємляют твой язик»? Прийшовши до чужої, гостем, хати Свої права торочити ти звик?! Москальська погань, угро-фінський послід, Паршивий пес, заблудший в реп’яхах, Не будеш ти ділити мою землю «Введєнієм іного язика»! Автор: Юрій Руф

27 жовтня 1937 року в Карелії, в урочищі Сандармох, розпочалися наймасовіші розстріли в’язнів Соловецького табору особливого призначення. До 4 листопада тут совєцька влада знищила 1111 осіб. Урочище Сандармох розташоване за 19 кілометрів від міста Медвеж’єгорськ. Воно стало спеціальною територією, яку органи нквд срср використовували для масових страт. Наприкінці 1930-х тут розстріляні майже 10 тисяч осіб – спецпоселенців, в’язнів із Біломорсько-Балтійського каналу та Соловецьких таборів. Усього виявлено 236 розстрільних ям. Наприкінці жовтня-початку листопада 1937-го Сандармох став місцем страти соловецького тюремного етапу. За кілька днів тут загинули Микола Зеров, Лесь Курбас, Микола Куліш, Валер’ян Підмогильний, Валер’ян Поліщук, Павло Пилипович, вчені, політичні й державні діячі Володимир Чехівський, Степан Рудницький, Матвій Яворський і багато інших українських інтелектуалів. Як встановив російський дослідник Олександр Черкасов, смертників “готували” до страти у трьох кімнатах бараку в Медвежій Горі. У першій – звіряли прізвище і роздягали, в другій – зв’язували, в третій – лупили по голові дерев’яною “колотушкою”, аби людина втратила свідомість. Далі вантажили на машини і по 40 душ перевозили в Сандармох. Напівживих людей скидали до великих ям, а член розстрільної бригади Михайло Матвєєв особисто стріляв кожному в голову. Місце злочину, вчиненого 27 жовтня - 4 листопада 1937-го, довгий час приховувалося. Його виявили лише в 1997-му. На фото пам’ятний знак в урочищі Сандармох «Убієнним синам України».

#ШІ #магічний_реалізм Глиняний ключ до міста. Майстерня Олени на Подолі дихала часом і спокоєм. Тут, під старовинними цегляними склепіннями, завжди панував той особливий аромат випаленої глини, що для самої Олени був солодшим за найдорожчі парфуми. Їй було за шістдесят, але руки її були молодими: вправними, швидкими, здатними з безформного шматка сировини витягнути цілу історію. Олена не просто ліпила, вона, як сама казала, «шукала душу» у глині. Київ же, її рідний Поділ, останнім часом здавався їй надто стрімким і, як не дивно, надто тихим. Не тією благородною тишею історичного міста, а глухою, байдужою тишею людей, що завмерли у вічній гонитві за чимось неіснуючим. Посмішок поменшало, а в очах молоді, здавалося, замість живого вогню горіли лише екрани їхніх ґаджетів. «Забули про сонцеворот, забули про те, що щастя – воно не в пікселях,» – часто думала вона, замішуючи черговий шмат. Того дня Олена працювала над чимось простим – великим горщиком для квітів. Але глина була особливою. Її приніс тиждень тому старий дід із Вишгорода, сказавши, що викопав її на місці, де колись стояло чи то капище, чи то просто древній, дуже добрий дуб. Глина мала дивний, майже перламутровий відлив і була напрочуд пластичною, наче рідке срібло. Олена відчула, що ця сировина має пам'ять. Коли горщик набув форми, вона помістила його в піч, виставивши максимально можливу температуру – не за протоколом, а за відчуттям. Вогонь у горні здавався цього разу не просто полум'ям, а чимось живим, гарячим, що дихає тисячею літ. Через добу вона витягла його – ідеальний, обпалений, з глибоким, майже чорним матовим відтінком. Він був звичайний. Але від нього йшло відчуття неймовірного спокою. Вона поставила його на стіл і пішла відпочивати. Першим до горщика доторкнувся її онук, Максим. Йому двадцять, він студент-історик, що обожнює Київ, але при цьому вічно сидить у навушниках. Його сленг – це суміш інстаграмних мемів та академічної термінології. — Ба, це просто вайб! Я тут маю нариси робити до диплома, а мережі нема. Треба потерпіти, — пробурмотів він, проходячи повз, і автоматично сперся рукою на горщик. В ту ж мить обличчя Максима змінилося. З навушників випав дріт. Його очі стали широкими. Він немов відключився від реальності. — «Шо то є?» — видихнув він. — Я бачив… Я реально бачив, як вони відкривають фунікулер! Жінки в тих капелюшках, сміх такий голосний, чистий. Така ейфорія! Це був 1905 рік, я ж знаю цю арку! А головне — відчуття! Це був повний крінж! — він похитав головою, але в його голосі не було роздратування, а лише захоплення. Олена підійшла, торкнулася горщика — і її огорнуло відчуття щастя, яке вона пережила в дитинстві, коли батько вперше привіз її до Києва і показав Лавру. Серце забилося радісно і сильно. Вона зрозуміла: горщик був не просто виробом, а Резонатором Часу — він транслював найсильніші позитивні емоції, зафіксовані у місті за тисячу років. З того моменту почався хаос. Максим, переповнений ентузіазмом та ейфорією, поніс горщик на лекцію в університет, щоб «поділитися вайбом» з друзями. Але емоції були занадто потужними. Втомлена менеджерка, доторкнувшись до горщика, раптом пережила чисту радість дитини, яка вперше побачила Дніпро. Вона кинула свій звіт і почала ліпити з пластиліну маленьких звірят, сміючись від нестримного щастя. Таксист, колишній військовий, торкнувся і пережив відчуття великої перемоги козацьких часів, відчувши таку гордість, що зупинив машину посеред Контрактової площі і почав обіймати пасажирів, вигукуючи: «Чуваки, ми це зробили! Ми — топи!» Хаос набував обертів. Люди ставали настільки щасливими, що втрачали будь-яку раціональність. Продавець у магазині віддавав товар безкоштовно, відчуваючи щедрість меценатів XIX століття. Політик на засіданні розплакався від спогадів про бабусин пиріг і визнав, що йому соромно за брехню. Вся ця «колективна ейфорія» виявилася нежиттєздатною. Місто застигло у неконтрольованому, абсурдному щасті. — Ба, це жесть якась! — кричав Максим Олені. — Ніхто нічого не робить, всі «завісли» на позитиві! Мені треба здавати сесію, а я бачу, як на Володимирській гірці виступає якийсь бродячий театр Середньовіччя! Вони просто не розуміють, що це кріповий двіж! Олена зрозуміла, що її горщик, незважаючи на добрі наміри, «зламався». Він транслював не рівновагу, а надлишок. «Вогонь був занадто гарячий,» — прошепотіла вона. — «Він змішав час. Ми не можемо жити лише минулою радістю, нам потрібен спокій сьогодення». Щоб зупинити цей «глиняний колапс», потрібен був новий артефакт — «Глиняний ключ». Він мав не транслювати, а заземлювати і синхронізувати емоційний потік, перетворюючи шалену ейфорію на спокійний, впевнений оптимізм. Олена вирушила на «квест» за матеріалами. Вона взяла глину з-під кореня старого каштана на Печерську, який пережив усі бурі. Пісок вона зібрала з берега Дніпра, там, де вода тече найспокійніше. А воду вона взяла з трьох київських джерел: з-під Лаври (для мудрості), з-під Щекавиці (для сили духу) і з-під Кирилівської церкви (для чистоти помислів). Максим став її помічником. Він, як історик, допомагав їй, використовуючи свої знання. Він шукав інформацію про міські легенди, про символи рівноваги. — Ба, ось тут пишуть, що древні слов’яни використовували символ Птаха-Охоронця! Його треба, щоб він тримав баланс між «верхом і низом», — ділився він, переходячи зі сленгу на наукову термінологію. Олена вирішила: Ключ буде маленькою, витонченою фігуркою Птаха-Охоронця. Процес створення був схожий на медитацію. Олена, мов хірург, місяцями вивіряла кожен рух. Вона вкладала в глину не лише майстерність, а й свою життєву мудрість, свою віру в те, що люди здатні до самовідновлення. Вона намагалася зробити Ключ ідеальним, не емоційним, а спокійним. Коли фігурка була готова, настав час випалювання. Олена запалила вогонь у старій печі. Усю ніч вона сиділа біля горна. Вогонь гудів. Олена думала про все, що бачила: про шалене, але добре серце її онука, про втомлені, але чисті очі сусідів. Її думка була єдиною: «Нехай цей Птах навчить їх помічати доброту сьогодні, а не лише пам’ятати її вчора». На світанку вона витягла Ключ — він був холодним, сірим і абсолютно непримітним. Але від нього віяло правильною, сталою енергією. Максим допоміг їй. Вони вибралися на Старокиївську гору, де стоїть пам’ятний знак. Поки сонце сходило над Дніпром, Олена обережно, без пафосу, закопала Глиняний ключ біля самого підніжжя. У той же момент, коли Ключ увійшов у контакт із землею, хаос припинився. Люди не забули пережитих емоцій, але ці почуття нарешті інтегрувалися у їхнє сьогодення як внутрішній, тихий оптимізм. Той самий таксист, що обіймав пасажирів, тепер не обіймав, але щиро допомагав піднести валізи. Менеджерка не кинула роботу, але почала щодня залишати на своєму столі маленьку фігурку з пластиліну. Київ став іншим. Його магія не зникла, але стала контрольованою. Люди почали помічати дрібниці: несподівано красиву архітектуру, випадкову посмішку перехожого, чисту воду в фонтані. Вони перестали бути «завішеними» на екранах, підняли голови і побачили справжнє життя. Олена посміхнулася, дивлячись на онука. — Ну, що, «краш»? Врятували ми наш Київ? — запитала вона, навмисно використовуючи його сленг. Максим обійняв її міцно, як міг би обійняти прадавнє дерево. — Ба, це був «топчик». Ти — мій «ріал Джі» (Real G — справжній гангстер, що означає «авторитет» у сленгу). Я зрозумів. Історія — це не лише дати. Історія — це емоції, але ними треба вміти керувати. Олена повернулася до своєї майстерні. Вона знала, що Глиняний ключ працює. Він не творив чудес, він лише допоміг людям згадати свою здатність до радості та людяності. А справжнє диво — це коли тисячі людей одночасно вирішують, що сьогоднішній день має бути добрим. І для цього їм не потрібен магічний горщик, лише чисте серце і віра.