#цитати
Ми живі настільки, наскільки маємо змогу оживляти інших. Підтримувати.
Викликати усмішку, тепло, радість та затишок...

Нікому не заздріть ... Для мене самий затишок і гармонія найважливіші...
Я не прагну чужого успіху... тому що я створюю свій влас… Більше

#життя

Є Жінки - яких чекають.
Є Жінки - яких шукають.
Є Жінки - які залишаться мрією для тих чоловіків, що у пошуках їх нишпорять.
Є Жінки - які "сюрприз".
Є Жінки - які "подарунок".
Є Жінки - як в жаркий полудень "бриз".
Є - "зірки," світло яких дуже яскраве. Є Жінки - які "затишок", а є які "відрада".
І є ще - яких і не чекають, вони приходять самі - як "нагорода".
І в кожній Жінці прихований і рай, і пекло.
І ти отримаєш те, що в ній відкриєш...
Чи джерело життя, щастя і нагород
Чи інше що... але неодмінне те, чого ти
вартий

Минуле тримає нас спогадами, а майбутнє хвилюваннями. Але справжній затишок народжується тут і зараз, коли ми дозволяємо собі просто бути, дихати й цінувати маленькі радощі буденності.

Місце для душі ✨️✨️

#поезія
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде мене арена.
Життя, мабуть, — це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний винайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваші леви лижуть мені ноги.
І ваші слуги насміялись з вас.

Ліна Костенко

#поезія
А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

Ліна Костенко

Розповідаємо про найтаємничішого українського автора «Жоржа» + тизер майбутнього роману

Євген Товстоног — переможець конкурсу детективних готичних оповідань від спільноти «Бабай» та видавництва «Жорж», який не любить публічність, але пише вражаючі тексти. Його дебют — роман «Куб» — уже в роботі.

Горор, буденність, підлітки, таємниці минулого, серійний вбивця. Компанія підлітків знаходить зловісний предмет. Раптово зникає чоловік. На волю виходить вбивця, який прагне справедливості.

Карколомний сюжет і глибокий реалізм дебютного роману Євгена Товстонога — для тих, хто готовий до справжнього горору.

От вам уривок:

Важко було второпати, що то таке. Але воно було гарним. По-своєму. Ідеально рівне, граційне, стримано вишукане. Чорне як смола, гладеньке як скло. Очевидно, що воно повинно бути холодним на дотик, але Катя ніби відчула тепле віяння. Не те, щоб приємне у таку спеку, але цей подув ніс затишок, любов, гармонію, спокій. Викликав прихильність, схвалення. Щось таке, чого неживий предмет не повинен би викликати.

Катя боязко простягнула руку. Хотіла торкнутися, щоб дізнатися. Відчути тепло, що огортало поверхню. Рука поволі і несміло опустилася на куб. Тієї ж миті замість бажаного блаженства голову пронизав болючий холод. Наче тонкі жалючі пальці вп’ялися в мозок і нишпорили там. Перебирали кожну звивину, як бабка кишки зарізаної курки в пошуках печінки. Дівчина спробувала відсмикнути руку, але її не відпускало. Очі заволокло, світ навколо потьмянів. Зелень згасала, темнішало небо. Дійсність в’яла, розчинялася в сірому попелі. У вухах тонко співав вітер, сповнюючи свідомість моторошною музикою приреченості та розпаду. Вона бачила щось інше.

#поезія
Не відпускайте тих, хто щастя вам дарує,
Чия присутність в світі — це блаженства мить,
З ким затишок в душі завжди панує,
Від чого серце аж, бува, щемить.

Можливо, їх для вас послало небо
Зробити радісним земне буття.
На речі ці велика в нас потреба,
Без них щасливого нема життя.

Не відпускайте тих, з ким просто добре,
Завжди цінуйте кожен спільний час,
З ким — світлий ранок і яскравий обрій,
Тепло відчутно й спокій водночас.

Не відпускайте цих людей —
Ви їм заміни не знайдете.
А буде біль лиш між грудей,
Хоч і пів світу обійдете.

Сергій Ущапівський

💟 Ритуали перед сном🌜✨ - це маленькі чарівні моменти, які створюють затишок та спокій.

🌟Вони допомагають дітям поступово заспокоїтися після активного дня, налаштуватися на відпочинок і відчути безпеку.

🌟Регулярні вечірні ритуали, як-от читання казки, лагідна колискова, обійми чи спокійна розмова, зміцнюють емоційний зв’язок між дитиною та батьками.

🌟Вони також сприяють формуванню стабільного розпорядку дня, що допомагає дитині легше засинати й мати якісний сон.🌟

✓ Знайдено  у вільному доступі в мережі Інтернет, за що щиро дякую Автору 🍊

#сон #дитячийсон #спитьмалятко #колискова #діти #длядітей #длябатьків #виховання

#думки
Є люди, які навіть не усвідомлюючи цього, несуть у собі світло, яке лікує, підтримує і зігріває душу.
Їх присутність нагадує про важливість простих, але таких необхідних речей — щирості, доброти та турботи.
Вони не прагнуть вражати чи виділятися, їхня сила — в природності та справжності. Їх слова і дії часто прості, але завжди влучні, як тепле слово в потрібний момент чи міцне плече, на яке можна спертися.
Такі люди — це наче живий доказ того, що любов і затишок живуть у дрібницях: у теплій чашці кави, в легкому дотику, в щирій посмішці. Вони нагадують, що справжня краса — це не зовнішність, а серце, яке дарує світло іншим.
І навіть якщо доля розводить вас у різні боки, спогади про таких людей залишаються з вами назавжди, наче полум’я вогнища, яке завжди можна уявити в холодні дні, щоб зігрітися.