#музеї
У самому центрі Києва, на тихій вуличці провулку Тараса Шевченка, розташований особливий куточок, де час ніби зупиняється, а історія оживає. Це Будинок-музей Тараса Шевченка — місце, яке зберігає дух і спадщину великого Кобзаря, поета, художника й мислителя, чиї слова й досі надихають українців.

Будинок, у якому жив Тарас Шевченко в 1846 році, сьогодні відтворює атмосферу його епохи. Відвідувачі можуть пройтися кімнатами, де поет творив, побачити його особисті речі, рукописи, малюнки та відчути зв’язок із тим, що надихало митця. Кожен предмет тут — це не просто експонат, а частина історії, що розповідає про життя Шевченка, його боротьбу й любов до України.

Музей не лише зберігає пам’ять про Кобзаря, а й запрошує до діалогу. Виставки, літературні вечори та екскурсії дозволяють кожному доторкнутися до творчості Шевченка, відкрити для себе його багатогранний талант. Особливо вражає садок біля будинку, де можна уявити, як Тарас прогулювався, розмірковуючи над долею рідного народу.

#виставки
З 7 травня до 1 червня 2025 року в Довженко-Центрі триває виставка «Євген Сивокінь. Людина, яка вміє літати. Кіно, колаж», присвячена творчості одного з найвизначніших українських режисерів-аніматорів

На виставці представлені фільми та архівні матеріали з колекції Довженко-Центру, а також колажі, рисунки й фотографії з особистого архіву митця. Частину авторських колажів можна буде отримати за донат на підтримку Збройних Сил України. Деталі аукціону буде оголошено пізніше.

Графік роботи виставки:
Середа – неділя: 12:00–19:00
Вихідні: понеділок і вівторок
📍 Локація: Васильківська, 1 — виставкові зали на 1-му поверсі

11 травня о 14:00 відбудеться перша кураторська екскурсія виставкою, яку проведе головна мистецтвознавиця Музею кіно Марина Скирда. Наступні екскурсії заплановані на 18 та 25 травня і 1 червня — також о 14:00.

Квитки на екскурсію за посиланням👇

https://secure.wayforpay.com/payment/sf4ae3036ab6b

#природа #світ
Рейнський водоспад: перлина Швейцарії.
Рейнський водоспад (Rheinfall) – це один із найбільших і найвеличніших водоспадів Європи, розташований у північній частині Швейцарії, поблизу міста Шаффгаузен. Цей природний феномен приваблює тисячі туристів з усього світу завдяки своїй вражаючій красі та потужності.

Характеристики водоспаду
Рейнський водоспад утворився близько 15 000 років тому внаслідок геологічних змін у руслі річки Рейн. Його ширина становить приблизно 150 метрів, а висота – 23 метри. Хоча він не найвищий, його потужність вражає: влітку через водоспад щосекунди протікає до 600 кубічних метрів води. Бурхливі потоки створюють гучний шум і хмари водяного пилу, що додають цьому місцю особливої магії.

Туристичні можливості
Відвідувачі можуть насолоджуватися водоспадом із кількох оглядових майданчиків, розташованих на обох берегах річки. Найпопулярнішим є замок Лауфен (Schloss Laufen) на південному березі, звідки відкривається панорамний вид. Для тих, хто хоче відчути міць водоспаду зблизька, доступні човнові екскурсії, які підвозять туристів до скелі посеред річки, де можна буквально торкнутися водяних потоків.

У літні місяці проводяться вечірні шоу з ілюмінацією, що підсвічує водоспад яскравими кольорами, створюючи незабутнє видовище. Поруч із водоспадом є ресторани, сувенірні магазини та пішохідні маршрути для любителів природи.

Історичне значення
Рейнський водоспад не лише природна пам’ятка, але й місце з багатою історією. У Середньовіччі він був важливим торговельним шляхом, а навколишні землі належали впливовим родинам. Замок Лауфен, розташований поруч, слугував оборонною спорудою та резиденцією місцевої знаті.

Як дістатися
Рейнський водоспад розташований за 45 хвилин їзди від Цюриха. До нього легко дістатися поїздом або автомобілем. Найближча залізнична станція – Neuhausen Rheinfall або Schloss Laufen am Rheinfall, звідки до водоспаду кілька хвилин пішки.

Чому варто відвідати?
Рейнський водоспад – це ідеальне місце для тих, хто шукає поєднання природної краси, активного відпочинку та історичних пам’яток. Його велич і доступність роблять його must-visit пунктом у Швейцарії. Незалежно від пори року, водоспад залишає незабутні враження, даруючи відвідувачам відчуття гармонії з природою.

Заплануйте свою подорож до Рейнського водоспаду – і ви побачите одне з найчудовіших природних див Європи!

#природа #світ
Печери Канго: Підземна перлина Західно-Капської провінції

Печери Канго (Cango Caves) — одна з найвизначніших природних пам’яток Південно-Африканської Республіки, розташована в Західно-Капській провінції, неподалік міста Oudtshoorn, у мальовничому регіоні Малого Кару. Ці вапнякові печери, що сформувалися мільйони років тому, є справжнім геологічним дивом, яке приваблює туристів з усього світу своєю красою та унікальними природними утвореннями.

Історія та відкриття

Печери Канго відомі людству з давніх часів, адже археологічні знахідки свідчать, що їх використовували ще люди кам’яного віку. Офіційно печери були відкриті європейцями в 1780 році, коли фермер Якобус ван Зіл випадково натрапив на вхід до них. З того часу печери стали об’єктом досліджень і туристичною атракцією. У 1938 році вони отримали статус національного пам’ятника, а нині перебувають під охороною як частина природного спадку ПАР.

Геологічні особливості

Печери Канго утворилися внаслідок розчинення вапняку підземними водами приблизно 20 мільйонів років тому. Вони простягаються на кілька кілометрів, хоча для туристів відкрита лише частина — близько 800 метрів. Підземні зали вражають різноманітністю сталактитів, сталагмітів і геліктитів, які створюють химерні форми, нагадуючи природні скульптури. Найвідоміші зали — це Великий зал, Тронна зала та Кришталева зала, де світлове оформлення підкреслює красу природних утворень.

Туристичні маршрути

Печери Канго пропонують два основні типи екскурсій: стандартний тур (Heritage Tour) і пригодницький тур (Adventure Tour). Стандартний тур триває близько години й підходить для всіх відвідувачів, дозволяючи ознайомитися з основними залами та дізнатися про історію й геологію печер. Пригодницький тур, який триває півтори години, більш фізично вимогливий, адже включає проходження вузькими тунелями та лази. Цей маршрут ідеально підходить для любителів активного відпочинку, але не рекомендується людям із клаустрофобією чи проблемами зі здоров’ям.

Екологія та збереження

Печери Канго є делікатною екосистемою, тому їхній захист — пріоритет для місцевої влади. Для збереження природного стану печер кількість відвідувачів обмежена, а екскурсії проводяться під суворим наглядом гідів. Температура в печерах стабільна — близько 18°C, а вологість висока, що сприяє збереженню вапнякових утворень.

Печери Канго — це справжній скарб Західно-Капської провінції, який варто побачити кожному, хто мандрує Південною Африкою. Їхня велична краса та таємничість залишать слід у серці кожного відвідувача.

#природа
Блакитний грот (італ. Grotta Azzurra) — це одна з найвідоміших природних пам’яток острова Капрі в Італії, що приваблює туристів з усього світу своєю магічною красою. Розташований на північному узбережжі острова в Тірренському морі, цей морський грот славиться надзвичайним блакитним сяйвом, яке виникає завдяки унікальному природному освітленню.

Грот являє собою печеру завдовжки близько 60 метрів і шириною до 25 метрів, доступ до якої можливий лише на невеликих човнах через вузький вхід, що ледь піднімається над рівнем моря. Саме через цей маленький отвір сонячне світло проникає в грот, відбиваючись від білого піщаного дна і створюючи вражаючий ефект — вода всередині печери набуває яскравого блакитного кольору, який здається майже нереальним.

Відкритий для світу в 1826 році німецькими митцями Августом Копішем і Ернстом Фрісом, Блакитний грот швидко став символом Капрі. Місцеві рибалки знали про нього раніше, але вважали місце містичним і уникали його. Сьогодні ж грот є однією з головних туристичних атракцій острова. Відвідувачі можуть дістатися до нього на човнах із порту Марина Гранде, а екскурсії зазвичай супроводжуються розповідями гідів і навіть традиційними неаполітанськими піснями, які лунають у акустиці печери.

Окрім природної краси, Блакитний грот має історичне значення. За часів Римської імперії імператор Тиберій, який мав віллу на Капрі, використовував грот як приватний басейн або місце для відпочинку. Археологічні знахідки, зокрема статуї, свідчать про його минуле як культового місця.

Відвідування Блакитного грота залежить від погодних умов і припливів, тому плануючи поїздку, варто враховувати сезон і час дня. Найкращий час для відвідин — ранок, коли сонячне світло максимально підкреслює блакитне сяйво. Цей природний феномен залишає незабутні враження і є втіленням краси Середземномор’я.

🎨 Цього четверга у Мистецькому арсеналі пройде День вільного відвідування.

Можна буде безкоштовно відвідати виставку «Анна Звягінцева. Світлячок» та долучитися до подій:

🔹Об 11:00 відбудеться безкоштовна групова екскурсія для батьків з немовлятами. Відвідати подію можна, заповнивши форму реєстрації.
🔹О 12:00 виставка відкриє двері для всіх відвідувачів.
🔹О 14:00 та 17:00 — безкоштовні екскурсії виставкою.
🔹О 18:00 — камерна зустріч з неспішного споглядання і розмови всього про один чи два твори з виставки. Щоб відвідати подію, потрібно зареєструватися.

⏰ Графік роботи виставки 20 березня – з 12:00 до 20:00.
📍 Адреса: вулиця Лаврська, 10-12.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

#природа
Тумпак Севу, що в перекладі з яванської означає «Тисяча водоспадів», — це один із найвражаючих природних скарбів Індонезії, розташований у східній частині острова Ява, неподалік від міста Лумаджанг. Цей величний водоспад, також відомий як Кобан Севу, приваблює мандрівників своєю унікальною красою та грандіозним масштабом.

Природна велич

Тумпак Севу розташований у тіні найвищого діючого вулкана Яви — Семеру. Водоспад живиться талою водою з гори, яка стікає річкою Глідік, створюючи каскад потоків, що падають із висоти близько 120 метрів. Особливістю Тумпак Севу є його напівкругла форма: річка розпадається на безліч струмків, які немов магічне «дерево життя» спускаються по скелястій стіні у глибоку круглу западину. Ця картина, особливо на світанку, створює незабутнє видовище, що зачаровує своєю містичною атмосферою.

Як дістатися

Тумпак Севу розташований між містами Маланг і Лумаджанг, що робить його відносно доступним для туристів. Доїхати можна автобусом, орендованим автомобілем або мотоциклом. Від найближчої дороги до водоспаду веде стежка, яка включає спуск у каньон. Це може бути фізично складним, але винагорода у вигляді захоплюючих краєвидів того варта. Місцеві гіди пропонують екскурсії, включаючи відвідування сусідньої печери Гоа Тетес, де також є невеликі водоспади.

Чому варто відвідати?

Тумпак Севу — це не просто водоспад, а справжнє природне диво, яке поєднує в собі міць води, велич джунглів і таємничість вулканічного ландшафту. Це місце ідеально підходить для любителів пригод, фотографів і тих, хто прагне відчути гармонію з природою. Подорож до Тумпак Севу часто комбінують із відвідуванням вулкана Бромо чи водоспаду Мадакаріпура, що робить східну Яву незабутньою частиною індонезійської пригоди.

Тумпак Севу — це місце, де природа демонструє свою силу й красу в усій величі. Відвідавши його, ви не лише побачите «Тисячу водоспадів», а й відчуєте себе частиною чогось величного та вічного.

#заходи
З 2 по 4 травня у Львові благодійні дні на підтримку музею Романа Шухевича, знищеного ракетою РФ. У ці дні вежу міської ратуші можна буде відвідати за квитком — гроші з нього підуть на відбудову музею.

А 3 і 4 травня театри Львова також відкриють свої лаштунки: проведуть екскурсії гримерками, сценами й закуліссям. Участь безкоштовна — натомість охочих запрошують задонатити на відновлення музею.

#музеї
Безкоштовні музеї Києва.
Музей пошти
Виставка «Філателія під каштанами» (4.03–9.10.2025) – додатково відкритий кожну 2-гу Сб місяця 10:30–13:30
📍 вул. Митрополита Шептицького, 16/4

Держполітехмузей
Екскурсії за донат, запис: (044) 204-85-17
📍 пр-т Берестейський, 37-є, корп. 6

Музей сучасного мистецтва
📍 вул. Євгена Коновальця, 44-а

Історія про Петра Повчайла

У маленькому селі, загубленому серед зелених пагорбів, жив собі чоловік на ім’я Петро Повчайло. Як тільки хтось починав щось робити — сапати город, лагодити паркан чи місити тісто — Петро тут як тут.

— Тримай лопату інакше! — гукав він до сусіда, що копав яму. — Та ти що, так нічого не виросте!

— Не так піч топиш! — сварив він бабу Марусю, що хліб пекла. — Маєш дрова клала хрест-навхрест, а не купкою!

— Тримай цвях під іншим кутом, — повчав він коваля. — Ти ж не влучиш!

Люди спершу слухали, думали — може, справді знає щось. Але згодом почали помічати: сам Петро нічого не робив. Ані городу не мав, ані хату не полагоджував, навіть яйце не міг зварити — один раз пробував, та забув налити води в каструлю.

— А ти спробуй сам, — сказали йому якось односельці. — Покажи, як треба.

Петро засміявся:

— Та навіщо мені? Я ж для вищого призначений — радити! Ви робіть, а я слідкуватиму.

Одного дня село вирішило провести ярмарок: кожен мав щось принести — хто пиріжки, хто дерев’яну іграшку, хто співанку заспівати. Петро ж з'явився з порожніми руками.

— А ти що приніс? — спитали його.

— Я приніс знання! — урочисто відповів він. — Я всім розповім, як правильно треба було це зробити.

Люди перезирнулися, посміхнулися — і більше вже не кликали Петра ні на роботи, ні за порадою. Бо з того часу зрозуміли: краще мати помилку, ніж порожні балачки.

А Петро? Він усе ще повчає. Але тепер — гусей на пасовищі. І ті, здається, слухають уважніше, ніж люди.

Відтоді як Петро залишився без слухачів, він щодня ходив на пасовище, де паслися гуси. Сідав на пеньок і починав своє:

— Галя, не так крила миєш! Ти спершу дзьобом, а потім лапкою — отак правильно!
— Семене, не сиди в багнюці, застудишся!
— А ти, сірий, не тиснись до інших — особистий простір треба мати!

Гуси шипіли, похитували головами і крокували далі. А Петро був радий: хоч хтось слухає.

Одного дня в село завітав мандрівний художник. Він ходив від хати до хати, малюючи портрети людей, тварин, навіть пейзажі. Зайшов і на пасовище. Побачив Петра з гусьми і здивувався:

— А це хто?

— Та то наш філософ, — відповіли селяни. — Колись усім вказував, як жити, а тепер гусей навчає.

Художник зацікавився, сів біля Петра й став малювати. Потім узяв ту картину з назвою "Мудрець серед гусей" і повіз до міста. І сталося дивне: картину купив музей, а про село написали в газеті — мовляв, "місце, де тварин виховують за філософією слова".

Приїхали туристи, почали питати:

— А де той мудрець?

І Петро, гордо виструнчившись, почав проводити екскурсії. Показував гусей, розповідав байки, повчав, як правильно тримати палицю чи класти хліб у торбу.

І хоч сам досі нічого не вмів робити, врешті знайшов своє місце: став живим пам’ятником тому, як важливо не спішити повчати інших, поки сам не спробував.

Минали роки. Туристів ставало менше — мода на "мудреця серед гусей" згасла. Картина припадала пилом у запасниках музею, газети більше не писали, а село знову стало тихим і звичайним.

А гуси… Гуси тепер носять звання "найрозумніших у районі".