Пам'ятаймо! ... В ніч з 12 на 13 січня 1972 р. КДБ здійснило в Україні операцію «Блок» із руйнування самосвідомості українців, названу другим покосом ... Мета операції: – нейтралізація інтелектуальної еліти; – жорстока розправа з найактивнішими лідерами; – залякування решти. Серед заарештованих: Антонюк Зіновій, інженер-економіст Гель Іван, релігійний діяч Коваленко Іван, поет-шістдесятник Осадчий Михайло, журналіст Плахотнюк Микола, лікар Плющ Леонід, математик i публіцист Сверстюк Євген, філософ i гоголезнавець Світличний Іван, літературний критик Сергієнко Олесь, інженер-механік Стасів-Калинець Ірина, поетеса Стус Василь, поет Чорновіл В’ячеслав, публіцист i літературний критик Шабатура Стефанія, митець-килимар Шумук Данило, багатолітній в’язень сталінських таборів Пізніше були арештовані: 20 січня – священик Василь Романюк (згодом патріарх УПЦ КП Володимир); 20 лютого — поет Микола Холодний; 21 лютого — інженер Василь Долішній (на Івано-Франківщині); 18 квітня – літературознавець Іван Дзюба, 11 травня – психіатр Семен Ґлузман, 18 травня – філолог Надія Світлична, сестра Івана (в Києві); 21 червня – інженери Анатолій Здоровий та Ігор Кравців (в Харкові); 6 липня – філософи Василь Лісовий і Євген Пронюк (у Києві); 13 липня – викладачі Кузьма Матвіюк та Богдан Чорномаз (в Умані); 11 серпня – поет Ігор Калинець (у Львові); 17 листопада – поетеса Ірина Сеник (у Бориславі), 9 грудня — лікар Лідія Гук (у Скадовську). 25 травня у Львові наклав на себе руки видавець самвидаву інженер Мар’ян Гатала. Загалом по Україні 1972 року заарештовано 100 осіб; упродовж 1972 р. було засуджено 89 дисидентів. 12 cічня 1974 р. В’ячеслав Чорновіл звернувся з офіційною заявою до голови президії Верховної Ради УРСР. У ній повідомлялось, що, починаючи з 12 січня 1972-го року (дня його арешту і початку широких репресій проти течії шістдесятників в українському літературно-громадському житті), він щорічно, як в ув’язненні так і після, відзначатиме одноденним голодуванням аж до справедливого перегляду його та інших аналогічних справ.

#історія #постаті В’ячеслав Чорновіл: Громовий Голос Української Незалежності 🇺🇦📢 24 грудня 1937 року народився В’ячеслав Чорновіл — людина, чиє ім’я стало синонімом незламності та боротьби за вільну Україну. Журналіст, публіцист, дисидент і засновник Народного Руху України, він був одним із тих, хто «пробивав» стіну радянського тоталітаризму власною волею. 🏗️🔥 Його шлях — це історія боротьби за правду. Чорновіл став одним із лідерів шістдесятництва, відкрито виступаючи проти арештів української інтелігенції. Його знамените «Хто проти тиранії — встаньте!» під час прем’єри фільму «Тіні забутих предків» у 1965 році назавжди увійшло в історію як акт неймовірної цивільної мужності. 🎬✊ За свої переконання він провів у тюрмах, таборах та на засланні понад 15 років. Але навіть за колючим дротом В’ячеслав Максимович залишався вільним: він заснував «Український вісник», де публікував правду про репресії, та продовжував боротьбу, яку називав справою свого життя. ✍️📜 У 1991 році він був одним із головних претендентів на посаду президента України, пропонуючи шлях реформ та європейського розвитку. Його ідеї часто випереджали час, а його харизма об’єднувала мільйони людей навколо ідеї державної самостійності. 🗳️🤝 Загибель В’ячеслава Чорновола у 1999 році в автокатастрофі досі залишається однією з найбільш загадкових і болючих сторінок нашої сучасної історії. Проте його слова: «Україна починається з тебе!» — і сьогодні звучать як заклик до кожного, хто цінує свободу. 🕊️🌟

#історія #постаті Генріх Белль — «совість німецької нації», письменник, який зумів крізь попіл Другої світової війни пронести гуманізм та віру в людину. Народившись 21 грудня 1917 року в Кельні, він став голосом покоління, яке повернулося з фронту в руїни — не лише матеріальні, а й моральні ✍️. Його творчість — це чесна розмова про провину, відповідальність і повсякденне життя «маленької людини». У своїх найвідоміших романах, як-от «Груповий портрет з дамою» або «Більярд о пів на десяту», Белль майстерно досліджував, як історія ламає долі, але не завжди може зламати дух. За свою глибоку емпатію та нещадну правдивість у 1972 році він був удостоєний Нобелівської премії з літератури 📚. Проте Белль був не лише літератором, а й активним громадським діячем. Він відкрито виступав проти насилля, цензури та тоталітаризму. Його дім завжди був відчинений для дисидентів і тих, хто зазнав переслідувань. Зокрема, Генріх Белль підтримував українських митців та інтелектуалів, гостро засуджуючи радянські репресії проти шістдесятників 🕊️. Його спадщина сьогодні актуальна як ніколи. Він вчив нас, що навіть у найтемніші часи важливо зберігати людську гідність і не мовчати, коли чиниться несправедливість. Белль залишив після себе не просто книги, а етичний орієнтир для цілої Європи, нагадуючи, що література — це насамперед форма відповідальності перед світом 🇩🇪.

#історія #особистості Слово як зброя: незламний шлях Михайла Осадчого 📖 18 грудня 1931 року народився Михайло Осадчий — людина, чиє ім'я стало синонімом інтелектуального опору радянському тоталітаризму. Письменник, журналіст та правозахисник, він належав до того покоління української інтелігенції, яке не змогло мовчати, коли нищили українську культуру та свободу 🛡️. Справжнім літературним та політичним вибухом стала його повість-репортаж Більмо. Написана після першого ув'язнення, вона стала одним із найвідоміших творів українського самвидаву. Осадчий зумів майстерно поєднати опис тюремного побуту з глибоким філософським аналізом неволі, показавши систему, що намагається перетворити людину на безлику масу. Книга була перекладена багатьма мовами світу, відкривши Заходу правду про репресії в СРСР 🌍. За свою діяльність та гостре слово Михайло Осадчий заплатив роками неволі. У 1965 та 1972 роках він був заарештований та засуджений за "антирадянську агітацію". Сумарно він провів у таборах суворого режиму та на засланні понад 10 років. Але навіть у нелюдських умовах Мордовії він продовжував писати вірші та підтримувати зв'язок із побратимами-дисидентами, зокрема В'ячеславом Чорноволом та Іваном Світличним 🕯️. Михайло Осадчий був не лише майстром слова, а й одним із фундаторів Української асоціації незалежної творчої інтелігенції (УАНТІ). Він вірив, що культура має бути вільною від партійної цензури. Його життя — це приклад того, як одна людина з пером у руках може протистояти цілій репресивній машині, зберігаючи гідність та віру у вільну Україну 🇺🇦.

#історія #особистості 🙏 Патріарх Володимир (Романюк): Символ Нескореної Церкви та Дисидентського Руху. Сьогодні, 9 грудня, ми віддаємо шану видатному релігійному діячеві, чиє життя стало втіленням боротьби за українську автокефалію та національну свободу — Патріарху Володимиру (Василю Романюку). Він народився цього дня у 1925 році. 🕯️ Його біографія є унікальним поєднанням служіння Церкві, участі у визвольному русі та незламного дисидентського опору радянському тоталітаризму. Шлях боротьби та випробувань Учасник Визвольного Руху: Молодим хлопцем Василь Романюк був пов'язаний з Організацією українських націоналістів (ОУН) та брав участь у діяльності УПА на Прикарпатті, за що був вперше засуджений у 1944 році. Багаторічний Політв'язень: Після виходу на волю та прийняття священного сану (у 1964 р.), Романюк продовжив свою діяльність, ставши активним членом правозахисного та дисидентського руху. Його двічі ув'язнювали за антирадянську діяльність, і він провів у таборах та засланні понад 17 років. Захисник Мови та Церкви: Під час ув'язнення він був співв'язнем та соратником таких відомих дисидентів, як В'ячеслав Чорновіл та Василь Стус. Він боровся за права українських політв'язнів, засуджував русифікацію та виступав за незалежність українського православ'я. На Чолі Відродження З настанням незалежності України Патріарх Володимир став одним із головних архітекторів відновлення Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ), а згодом — Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП). У 1993 році він був обраний Патріархом Київським і всієї Руси-України. 👑 Його патріаршество було коротким, але надзвичайно важливим періодом, що характеризувався боротьбою за визнання УПЦ КП та за єдність українського православ'я. Патріарх Володимир трагічно помер у липні 1995 року. Його поховання, яке призвело до подій, відомих як «Чорний вівторок» (сутички під час спроби поховати його на території Софійського собору), стало символічним моментом у боротьбі за українську святиню та свідченням того, наскільки його постать була важливою для національно-духовного відродження.

😢 У боях за Україну загинув військовослужбовець ЗСУ Антон Стасів. Він онук українського політичного та громадського діяча, дисидента та учасника національного визвольного руху Левка Лук’яненка. Сумну звістку повідомив народний депутат І скликання Олесь Шевченко. 🕯️ Вічна пам’ять Герою!

#історія #події 19 листопада 1989 року стало днем, коли в Києві було поховано не лише трьох українських дисидентів. Цього дня було поховано страх і відроджено гідність. Це була ледь не перша масова, відкрита та демонстративно проукраїнська акція в тоді ще радянській столиці, яку влада не наважилася жорстоко розігнати. 🔥 Символіка Нескореності Василь Стус, Юрій Литвин та Олекса Тихий — це три гіганти українського шістдесятництва, які не зламалися під тиском репресивної системи. Вони були засуджені за «антирадянську агітацію» на десятки років ув'язнення і померли в таборах суворого режиму біля села Кучино (Пермська область, РФ). Перепоховання стало можливим лише на хвилі «Перебудови» завдяки зусиллям української громадськості, активістів та сімей. 📢 Хід Процесії: Перший Майдан Труни з прахом 18 листопада привезли літаком з Уралу. Вже наступного дня, 19 листопада, траурна процесія рушила Києвом. Це була не просто похоронна церемонія, а справжній акт національної єдності та непокори: * Маршрут: Від Свято-Покровської церкви на Куренівці до Софійського майдану, а звідти — до Байкового кладовища. * Символи: Тисячі людей несли синьо-жовті прапори, тримали портрети поетів та свічки. Це була демонстрація української сили просто під носом у вмираючої імперії. * Значення: Ця хода, по суті, стала «генеральною репетицією» незалежності та одним із перших масових актів непокори, що отримав назву «перший Майдан». Саме тоді українці побачили, що їх багато, і що вони здатні чинити спільний тиск. 19 листопада 1989 року стало потужною психологічною перемогою, яка наблизила 1991 рік. Вічна пам’ять тим, хто боровся і переміг навіть після смерті. 🙏🇺🇦

#історія #події 🕊️ Тихий Штурм Свободи: Як Студентський Марш розпочав Оксамитову Революцію. 17 листопада 1989 року – це дата, коли вулиці Праги стали епіцентром, що поклав край десятиліттям комуністичного правління у Чехословаччині. Цей день, який згодом назвали "Оксамитовою революцією" (через його надзвичайну безкровність), розпочався з події, що мала винятково символічний характер. 🕯️ З Пам'яті Проти Тиранії Студенти вийшли на вулиці Праги не з політичними гаслами проти режиму, а для вшанування пам'яті: це була 50-та річниця жорстокого придушення нацистами студентських демонстрацій 1939 року. Це був легальний, дозволений мітинг, просочений скорботою, а не бунтом. Марш розпочався мирно, але коли багатотисячна колона рушила з дозволеного маршруту у бік центру міста, їхня символічна акція швидко перетворилася на політичну демонстрацію проти існуючої влади ✊. Студенти несли свічки, квіти, співали й скандували вимоги про свободу. 🚨 Асфальт Як Каталізатор Кульмінація наступила на вулиці Народній (Národní třída). Саме тут демонстрацію оточили та жорстоко розігнали загони спецпризначенців та поліції. Силовики діяли з безпрецедентною люттю, блокуючи всі виходи та б'ючи протестувальників кийками. Попри те, що фізично постраждало не так багато людей, як могло б, брутальність поліції спрацювала як потужний каталізатор. Особливо резонансною стала (хоча й пізніше спростована) чутка про загибель одного зі студентів. Навіть фейк про першу жертву виявився достатнім для того, щоб підірвати залишки довіри до режиму. Від Протесту до Зміни Режиму Агресія влади мала зворотний ефект: наступного дня вже не тільки студенти, а й актори, інтелігенція та звичайні громадяни Чехії та Словаччини, обурені побиттям молоді, вийшли на масові протести. 🎭 Акція на Народній тріда відкрила шлях до: * Створення опозиційного руху "Громадський форум" (Občanské fórum), лідером якого став дисидент Вацлав Гавел. * Масових мітингів, які щодня збирали сотні тисяч людей. * Загальнонаціонального страйку 27 листопада. Протягом кількох тижнів, під тиском вулиці та без жодного пострілу, комуністичний режим впав. Ввічливість та рішучість протестувальників, які мирно протистояли системі, подарували цій революції унікальну назву — Оксамитова 🎀. 17 листопада сьогодні є державним святом у Чехії та Словаччині, Днем боротьби за свободу та демократію. Це нагадування про те, що навіть найзацементованіші стіни тиранії можуть обвалитися від мирного, але рішучого кроку.

#дати ✊ Незламний Провідник: Життя і боротьба Мустафи Джемілєва. 13 листопада 1943 року в селищі Ай-Серез (нині Міжріччя) на Кримському півострові народився Мустафа Джемілєв — визначний український політик та громадський діяч, легендарний лідер кримськотатарського національного руху та багаторічний борець за права свого народу. Його життя стало символом незламності перед тоталітарною системою та відданості ідеї повернення на Батьківщину. Депортація та початок боротьби Вже через пів року після його народження, у травні 1944 року, сім'я Джемілєвих, як і весь кримськотатарський народ, була примусово депортована радянською владою до Узбекистану. Ця подія визначила долю Мустафи та сформувала його як правозахисника. З юності він активно долучився до національного руху кримських татар за право на повернення до Криму. Вже у 1960-х роках Джемілєв став одним із засновників та найбільш активних учасників руху кримських татар і членом дисидентського руху в СРСР. Символ опору: роки в ув'язненні Через свою правозахисну діяльність та критику радянської національної політики Мустафа Джемілєв зазнав жорстоких переслідувань. Загалом він був сім разів засуджений і провів у радянських таборах і засланнях 15 років. Його боротьба набула світового резонансу, зокрема завдяки голодуванню, яке він проводив, протестуючи проти несправедливих звинувачень та репресій. Його стійкість у таборах зробила його одним із найвідоміших радянських дисидентів, а його ім'я стало синонімом опору. Повернення до Криму та політична діяльність Після розпаду СРСР та отримання можливості повернення, Мустафа Джемілєв став одним з організаторів і лідерів Меджлісу кримськотатарського народу (заснований у 1991 році), який він очолював як голова з 1991 по 2013 рік. Меджліс став вищим представницьким органом кримських татар, а його головним завданням стало відновлення національних прав та забезпечення масового повернення народу на історичну Батьківщину. Після проголошення незалежності України Джемілєв став активним українським політиком, багаторазово обирався народним депутатом України. Він послідовно виступав за територіальну цілісність України та інтеграцію кримських татар у політичне та культурне життя незалежної держави. Новітній виклик Після анексії Криму Росією у 2014 році Мустафа Джемілєв, як істинний патріот України, зайняв рішучу позицію проти окупації. Російська влада заборонила йому в'їзд на півострів, але він продовжує свою боротьбу на міжнародному рівні, постійно привертаючи увагу світу до порушення прав людини в окупованому Криму. Життя Мустафи Джемілєва — це уособлення боротьби за людську гідність, національні права та свободу, яка триває вже багато десятиліть. 🕯️ https://youtu.be/D69Jp01mXSw?si=u-yuqCDQ3HxhducE

Виступ у Верховній Раді, на жаль, уже покійного депутата від Народної ради, українського дисидента і борця за Незалежність Степана Хмари. Як ніколи актуально! #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал #корупція