Ще відучора графіки знеструмлення змінювалися кожних 15-20 хвилин.
Від двох годин до чотирьох…
Й в половині випадків саме в той час, коли світла вже не було…

Сьогоднішній масовввваний обстрррріл неньки ситуацію по світлу не покращив…

Ще ночером найдовше знеструмлення планувалося на дві години?
Зранку пішшшшла спека в хату…
Дві з половиною?
Три?
Три з половиною?
Чотири!
Тепер й подивитися не можу, бо знов же ж, світла вже нема, відповідно й інтернет в мене відсутній? Й є там якісь зміни, нема, хезе?

То мерехтимо по хаті та обійстю з підвищеною швидкістю!
Добре, що діти на вихідних вдома!

Донечка й підлогу мела, й ганчіркою пиляку на горизонтальних поверхнях терла, й сміття по критичних місцях у хаті збирала, в смітник виносила, й до льоху по буряки з морквою ганяла, й картоплю чистила!

Синочок на вантажних завданнях!:)
Також пирнав до льоху! По відро картоплі й слоїки з огірками та компотом!
На Нову пошту ганяв по лантух їдла для котів!

Я?
А що я?:)
Я на керівній посаді!:)
Й розподіляла господарські навантаження!:)
Й в крамницю ганяла!
Й канапу свою совала, бо котики мої під неї зафутболяли з підвіконня павербанк з зарядним мотузком!
А якщо я вже канапу розворушила, то вже й постільну білизну здерла!:) Двічі пралку завантажила? А ще разів два ввімкну, коли світло зʼявиться!
Й посуд мила!

Найголовне - традиційне блюдо вихідного дня готувала! Картоплю смажила!
Картопля, огірочки, сало - ммммм!!!
Саме те, щоб вгамувати тонку душевну организацію!

Бо нерви вже нів…изду з цим «доброзичливим сусідом»… Сидимо з колежанкою, каву-чай сьорбаємо зранку, а ті ррррракети все продовжують десь в нашому напрямку сновигати…
Дай, Божечко, здоровʼя та наснаги нашим ЗСУ та ППО!!!

Маємо надію, що одне-єдине побажання всіх українців Святий Миколай виконає?:)

Ви там як?
Цілі?

Й пііііііішла спека в хату!!!:)

Побігла всіх годувати, напувати!
Яєць вполювала шість штук!
Стала на варту до плити!:)

Борщ готовий!
Гомілки готові!
Картопля доварюється!
Кекс з мізюном допекається!

А ви там що?
Показники попередавали?

- Ііііііііггггаааа!!! Я хочу гуляяяяятиииии!!!
Довго та настирливо волає під дверима Ірина Олександрова кіт Філько!:)

З Іриною в них якийсь душевний звʼязок спостерігається!:) Вони зазвичай ведуть високоінтелектуальні бесіди!:)
Філько супроводжує Ірину у город чи ягідник!:)
Контролює, щоб вона не загубилася там й обовʼязково повернулася до двору!:)
Вимагає наповнити ВСІ ємності для котячого їдла!:)
- Яяяяяяя бачу днооооо!:)
Долити води або молока!:)
Та він кличе Ірину до кухні навіть вікно відчинити!:) Якщо в те вікно заглядає ще хтось з нашої котячої зграї!:) З боку двора заглядає!:)

В мене з котячою зграєю інша манера спілкування!:)
Їдла сипнула?
Молока лийнула?
Горшики відпі-пііііі-пі-доместосила?
Три кілометри кішки нагладила? Якщо та кішка сама прийшла до мене з такою пропозицією?:)
На цьому все!:)

Ні.
Збрехала!:)
Таки ж не все!:)

Вже жовтень.
Зненацька літо фінішувало!:)
То розчахнуті з квітня по жовтень двері в хату тепер зачиняються!:)

Й я знову заступаю на сезонне, до наступного квітня (я - ще та оптимістка, так!), чергування!
В якості кого?
Швейцара?
Портьє?:)
Залишилося тільки відповідний кашкет придбати!:)))
Божевільня якась!:)

Повертаюся в розповіді до чорнодупого мерзотника Філька!:)
Його оперні сольні співи під дверима Ірини ніякого позитивного результату не дали!:) Схоже, вона знов тісно спілкується з одним з улюблених чоловіків?:) Або на голках кузнецовських вильожується? Або на ляпковських?:)

То кіт був вимушений йти до мене!:)
Й волати вже на мене!:)
Щоб я йому вхідні двері відчиняла!:)

Я ж тільки вляглася?
Тільки закублилася під зимову ковдру по саму ноздрю?

А як не піднятися?
Коли вчора той Чорнодупенко знов в якийсь момент помітив в моїй кімнаті стіну??? (Марсельське мило - найкращий засіб для будь-якого миття, виведення плям, чищення, знищення запахів!!!)
Кастррррроване ж, пппппадло???
Мені його вже з Києва кастрованим привезли!!!
Році так в 2017? Аби ж я памʼятала???:)

Викублилася зі свого лігва!
Дочалапала до тамбуру!:)
Ййййй пішла спека в хату!:)

Філько побіг гуляти!
В чергу за ним всі три собаки! Цуцилія, Лєдя, Вахтанг!

З двору в хату щімляться кішки Лічіна, Онука наша Снігуронька, Пані Вишенька, Квазіморда!

Пішла гуляти Жужала!:)
Й Квазя!:)

Кожній тре двері індивідуально відчинити, потім зачинити!
А потім знов відчинити!:)
Декілька разів!:)
Тільки Лічіна за довжину однієї моєї цигарки разів три-чотири встигає зайти та вийти!:)

Доцмулюю цигарку, останніми пруть в хату собаки та хто?:)
Пррррравильно!:)
Кіт Філько!:)
Нагулявся!:)

Тут й Олександрова витрухалася зі своєї кімнати!:)
Філько хуткенько перемикнув свою увагу на неї!:)
Тепер він знов на неї волає!:) Чогось вимагає!:) Тепла-любові та ласки?:)

Пішла я.
Спробую знов закублитися?:)
Шукати в інтЄрнЄтах кашкета для швейцарів?:)
Бо щось я в каптурі від худі вигляд маю - не дуже!:) Коли обслуговую свою придворну зграю!:)

Ви там як?
Цілі?

Зустріч на зупинці

Село Зелена Долина прокидалося.
Сонце щойно піднялося над пагорбами, торкаючись золотими променями дахів хат і городів. Десь у саду кувала зозуля, у когось гавкав пес, а біля зупинки вже стояла баба Ганя — місцевий інформаційний центр без вихідних.
— Та ну, знову цього автобуса чекати… — пробурмотіла вона, ставлячи торбу з яйцями під лавку.

З-за повороту з’явилася Марічка — студентка, з наплічником і кавою в руках.
— Добрий ранок! — усміхнулася вона. — Автобуса ще нема?
— Автобуса нема, зате нерви є, — відказала баба Ганя. — Сідай, дочко, потренуй терпіння.
Невдовзі підійшов Сава — сільський учитель історії. Він читав газету «Голос громади» й щось підкреслював ручкою.
Потім підтягнулися ще кілька місцевих — кожен зі своїми думками, турботами й планами.
— Кажуть, хліб завтра подорожчає, — промовила жінка в червоній куртці.
— Та не хліб, а бензин, — поправив її Сава.
— А яка різниця? Як бензин дорожчає — хліб теж! — заперечила інша, і гурт дружно закивав.

Прийшла молодиця Оксана з маленьким сином.
— Доброго ранку, — привіталася вона. — Кажуть, у місті нову аптеку відкрили. Може, там ліки дешевші будуть?
Баба Ганя махнула рукою:
— В місті дешевше, але не для нас. Нам же ще добиратися треба.
За хвилину з’явилася тітка Марина з двома сумками, які ледве волоклися по землі.
— Чули? — відразу почала вона. — У Коваленків нова невістка з міста! Уже два дні ходить на підборах по селі. Як думаєте, скільки витримає?
— До першої грязюки, — відказала баба Ганя.
Усі засміялися.

Поступово людей зібралося більше. Хтось обговорював ціни, хтось планував день — один мав купити цемент, інший піти в лікарню, третій — у гості до родичів. Лунали жарти, плітки, сміх. Обговорювали навіть молодицю з сусіднього хутора, що нібито залицяється до поштаря.

Підійшла тітка Килина й одразу принесла свіжу новину:
— Сусідка казала, що в Стьопки трактор зламався просто посеред поля. Та й не дивно — хто ж так їздить!
— Ой, — втрутилася Оксана, — а ви чули? У нашому магазині нова продавщиця!
— Та чули! — баба Ганя аж розцвіла. — Гарна така, що всі чоловіки тепер по два рази на день за сіллю ходять!
— І що? — підморгнув Петро. — Я, може, теж піду. Сіль — то стратегічний продукт!
— А ти б краще в аптеку сходив, — пирхнула баба Ганя. — Бо від твоїх жартів у людей тиск підскакує.

За кілька хвилин під’їхала велосипедом медсестра Людмила. Притулила його до стіни й приєдналася до гурту.
— Доброго ранку! — усміхнулася. — Кажуть, сьогодні знову спека.
— Ага, спека, — кивнув Степан Іванович. — Але людям до спеки легше звикнути, ніж до цін у магазині.
— А ви чули, — продовжувала медсестра, — у селі новий фермер! Молодий, симпатичний.
— Я йому вже тиск міряла, — з гордістю сказала вона. — Двічі!
— Та не тиск ти міряла, а очима його, — буркнув Степан Іванович, і всі знову розреготалися.

Підійшов Василь — молодий хлопець у навушниках, дивиться в телефон, наче там відповіді на всі питання життя.
— Може, хтось знає, коли автобус буде? — спитав без надії.
— Та знаємо! — відказала баба Ганя. — Як тільки перестанеш питати — тоді й приїде!
— Подзвони ти, Василю, в автопарк, — додала вона. — У тебе ж там той… “ґаджет”.
— Добре, — зітхнув хлопець і набрав номер.
— Алло, це зупинка “Зелена Долина”. Автобус буде сьогодні?
— Буде, буде, вже виїхав, — відповів голос у слухавці.
— Ага, — вигукнув дядько Коля, — а з якого міста? З нашого чи з сусідньої галактики?
Натовп зареготав. Навіть Сава відклав газету.
І тут з-за повороту почувся гуркіт. Усі насторожились.
— Їде! — вигукнула Оксана.
— Та ні, то трактор, — зітхнула баба Ганя. — По звуку чую, як своїх курей.
І справді, повз проїхав трактор, залишивши після себе хмару пилюки й запах дизелю.

— Кажуть, на сході знову гаряче, — тихо озвалася баба Ганя, коли сміх стих. — Учора в телевізорі показували — знову обстріли.
— Та то вже щодня, — зітхнув дядько Коля, витираючи чоло. — Мій племінник там, під Краматорськом. Дзвонив учора — каже, тримаються. Але важко.
— А в мого сусіда син теж пішов, — додала Оксана. — Двадцять два роки всього. Учора матері подзвонив, каже: “Не плач, мамо, ми стоїмо”. Усміхається, а в голосі чути, що там не до сміху.
— Наші хлопці сильні, — сказав Сава, знявши капелюха. — От тільки б їм трохи спокою… Я колись учням про Другу світову розповідав, думав — то вже історія. А воно знову — історія поруч.
— А я щодня молитву читаю, — мовила баба Ганя. — За всіх наших. Бо що ми можемо? Тільки чекати й молитися.

Раптом біля зупинки пригальмував легковик. Водій виглянув і крикнув:
— Хто в місто? Є два місця!
Молодий чоловік Сергій підняв руку:
— Я поїду, бо на роботу спізнюся.
Разом із ним підсіла ще одна жінка. Машина рушила, здійнявши пилюку.

Коли пил осів, Василь задумливо промовив:
— Знаєте, мені здається, автобус приїде саме тоді, коли вже ніхто не віритиме.
— Ага, — кивнув Сава, — як у житті.

Час тягнувся повільно. Нарешті з-за пагорба показався автобус. Його гуркіт усім здався музикою.
— Їде таки! — вигукнула Оксана.
— Нарешті! — зраділа Марічка.
— Слава Богу, — перехрестилася тітка Килина.

Відчинилися двері — і пасажири один за одним зайшли всередину. Залишилися лише кілька провожаючих, що ще махали услід. Коли автобус з гуркотом зник за поворотом, село знову стихло. Люди розійшлися по домівках, несучи у серці тепло коротких розмов і звичних ранкових турбот.
А зупинка залишилася. Вона мовчки дивилася на дорогу й думала:
Люди завжди кудись поспішають — у них справи, плани, турботи. А я завжди чекаю їх тут. І, може, саме в ці хвилини спільного очікування вони стають ближчими одне до одного. Бо дорога — це рух, а зупинка — це зустріч.

Дитинство своє згадую увесь день.
З декілька минулих життів тому.

Донбас.
Літо.
Спека.
Мені та моїм двоюрідним братам, Андрійку та Сашкові, доручені важливі справи!

В здоровенних ночвах з пральним порошком Лотос якісно мити щітками яблука з бабиного та дідового саду.
Бо, нагадую, Донбас же ж?
Й яблука не просто брудні?
Яблука аж жирні?
В рудничному липкому пилу!
Такого собі червоно-коричневого кольору.
Бо поруч Макіївський та Донецький металургійні комбінати, Ясиновський та Авдіївський КХЗ.
Про якісь там агломераційні фабрики та шахти я навіть не згадуватиму?:)

А ще ми слоїки мили перед консервацією.
Брудніші за яблука!
Чомусь баба не вимагала від родини їх мити, як тільки їх вміст взимку зʼїдався?
Й вони до наступного літа якісно бруднилися ще й рудничним пилом?

Лотос нам на допомогу!:)))

Ото сьогодні спочатку слоїки намивала!:)
Які все самостійне життя якісно надраювала одразу, як донечко в них проглядати починало!
Але ж три роки жила не сама? Й не зі своїми дітьми?
Співмешканці мої миттям банок не напружували свої організЬми!:)
Нууууу, хуч рудничний пил на Полтавщині відсутній?:) Й те добре?:)

Яблучок синочок два цебра вполював!:) Більше я йому заборонила збирати!:) Й милися ті яблучка без будь-яких додаткових засобів!

Попередню серію моїх консервативних зусиль синочок возиком відтяг у льох!

Ірина Олександрова товкла картоплю й готувала бефстроганов!
Капці прала ще!:)

Донечка на вихідний приїхала!

Вечір вже?
А фінішу й близько нема?:)
Тільки бланширується все те добро!!!

Та прорвуся!
Невсеруся!
Сьогодні закатаю!

Ви там як?
Цілі?

Нічого, крім вишуканого прапорщицького фольклору на язиці не знаходиться…

Ото з тими коментарямі шукаю собі якісь справи…
Щоб геть не збожеволіти від ненависті…

Придворну зграю годую…
Збираюся в садочок по яблука?
Може ж, ще якихось компотів накрутити?

Згадую!
Які яблука???
В мене ж в консервативному холодильнику ще цебро різаних помідорів терпляче очікують, поки я про них згадаю???

Піііііішла спека в хату!!!
Наварила тих помідорів. Яяяяяяк же вони гидотно смерділи, поки варилися!!!:)
Перебила їх блендером, ще кипʼятила.
По слоїкам розлила, закрутила!

Синочок на роботі.
Донечка вже чкурнула до райцентру. Бо завтра їй на роботу, а ще є купа справ!
Ірина Олександрова традиційно відповідальна по хаті та кухні!
Пере, готує!

То невсеремося ж?

Завтра циклон Luka принесе в Україну атмосферні фронти - готуйтеся до головного болю та стрибків тиску, - синоптик Діденко

23 серпня в більшості областей України очікується помірна температура: вдень +18…+24°, місцями +16…+19°, на сході тепліше - +25…+30°, а на півдні , сході та в центрі пройдуть дощі й грози.

Також вона додала, що наприкінці серпня спека ще нагадає про себе.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

#поезія
Минає літо.

Вже літо серпнем догорає...
Ця спека вдень і ніч ясна,
Минає літо, час зникає,
В зів'ялих квітах на полях...

Таке коротке й непомітне,
Минає серпень, вже пора.
Ще світить сонце нам привітне,
А в серці смуток і журба.

Трава суха, покрита листом
І сивим пилом навкруги,
А Осінь в чарівнім намисті,
Іде назустріч в кожнім дні.

Галина Адамович

#поезія
Розмалюю долю фарбами яскравими,
Променями сонця ніжними, ласкавими,
Зорями прозорими, чистими, нічними,
Розфарбую долю квітами рясними.

Хай серпнева спека не пече, не жалить,
Прохолода ллється яблуневим садом,
Ароматом літа, настроєм в душі,
Моє серце в сяйві Божої краси.

Світ такий прекрасний, коли без війни,
Намалюю щастя, кольорів весни,
В квітах білих, ніжних, в травах лісових,
І красиву долю, все в руках моїх.

Галина Адамович.

#поезія
Не сховатися від Осені ніде...
Бо роки беруть таки своє...
І світанки прохолодні на Душі,
І частіше йдуть уже дощі...
Спека літа в спогади піде...
Осінь листям вкриє новий день...
Небо стане сивим, як в грозу...
І полин тумани обіймуть...
Ще цвістиме айстра до пори...
Чорнобривці посміхнуться від журби...
Більше спогадів і менше уже мрій,
З тихим смутком зустрічаю день новий.
В сад піду, там яблука лежать,
Груші соковиті на гілках...
Сливами сивіє уже час...
Осінь поспішає вже до нас...
А хотілося б щоб серпень не минав,
Якнайдовше поруч розцвітав...
Килимами квітів в цій порі...
листопадом теплих почуттів.

Галина Адамович