👶 Понад 20 тисяч українських дітей перебувають у розшуку через депортацію та примусове переміщення, – ОГПСтаном на червень 2026 року в розшуку перебувають понад 20 тисяч українських дітей, яких росія депортувала або примусово перемістила з території України.Про це повідомили в Офісі Генерального прокурора за підсумками зустрічі з експертами місії Московського механізму ОБСЄ.📌 Під час обговорення сторони зосередилися на документуванні злочинів проти українських дітей, зокрема фактів депортації, мілітаризації та ідеологічного впливу на неповнолітніх на окупованих територіях і в рф.В ОГП наголосили, що співпраця з міжнародними партнерами спрямована на забезпечення міжнародного правосуддя та притягнення винних до відповідальності.#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

👀Україна може втратити €300 млн через реформи, — Європейська комісарка з питань розширення Марта Кос передає "Європейська правда""Я дуже прямо попередила колег у парламенті, що за системою, за якою ми працюємо, "пільговий період" (відведений для проведення частини реформ), скоро закінчиться", – заявила Кос.Йдеться про реформу у сфері правосуддя, а саме про зобов'язання України "змінити правила перевірки декларацій доброчесності суддів".#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

🕯️ 18-річну українську журналістку викрали в окупованому Мелітополі. Тепер Росія ховає її за ґратами на 14 років Її звати Яна Суворова. Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років. Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається. Але російська окупаційна система вирішила інакше. Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”. Її справу засекретили. Її ім’я зникло зі списків на обмін. Її намагаються стерти з публічного простору. Яна описувала умови утримання так: “У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.” Це не правосуддя. Це повільне знищення людини. Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним. І Яна — не єдина. Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків. Це нова форма заручництва. Не просто посадити людину. А зробити так, ніби її не існує. Не підтверджувати утримання. Не давати зв’язку. Не включати в обміни. Не дозволити світу побачити обличчя полоненого. До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років. Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування. Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією. Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту. Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці. Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах. Владислав Гершон — 15 років. Георгій Левченко — 16 років. Звинувачення: “участь у терористичній організації”. “Докази”: активність у Telegram. Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання. А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО. Це не окремі випадки. Це система. Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію. Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних. Вони позбавляють людей правового захисту. Блокують обміни. Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття. А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням. Ми маємо називати їхні імена. Яна Суворова. Євген Ільченко. Владислав Гершон. Георгій Левченко. Анастасія Глухівська. Вікторія Рощина. І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу. Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант. Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю. І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати. Не маємо права мовчати. Не маємо права забувати. Свободу українським журналістам. Свободу всім цивільним заручникам Росії. Свободу Україні. 🇺🇦 #ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям

УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСУДДЯ Андрій Єрмак вже вийшов з СІЗО За нього внесли 154 мільйони гривень — на 14 мільйонів більше, ніж було потрібно.

⚡️Вже незабаром Євросоюз може відкрити перший кластер перемовин щодо вступу України до ЄС Цей кластер основи включає верховенство права: антикорупцію, правосуддя, захист основоположних прав та свобод людини. Рік тому уряд ухвалив Дорожню карту з питань верховенства права — стратегічний документ, у якому понад 500 заходів, які має виконати Україна. Що саме? Змінити законодавство, механізми, реформувати інституції відповідно до стандартів, цінностей та вимог ЄС. ❓Що зроблено за рік і як урядовці та наші європейські партнери оцінюють темп реформ — обговорювали на заході до річниці ухвалення Дорожньої карти.

ВСУПЕРЕЧ ВСЬОМУ Чи згине ворог й чи щезне він на вітрі, Й розі́рветься коло всіх наших страждань? Бо сліз, наче море, на кожній палітрі Й багато у нас незді́йснених бажань. Надія і віра — потужна це зброя, І ми стоїмо… у нас біль є і страх, Ми бачимо світло від сво́го героя, Що пробиває в найтемніших ночах. Розсіє вогонь ту зловісну всю пі́тьму, Проб’ється промінння крізь дим і туман, Ми вистоїм, вірю, і всупереч всьо́му, Загоїться кожна з розятрених ран. На вільній землі цій не буде тривоги, Нам сонце засвітить і МИР принесе́, І ми дочекаєм усі ПЕРЕМОГИ, Любов подолає і змінить усе. І змовкне нарешті сирени відлуння, І віримо – ранок настане ясни́й, Розбу́дить заснуле в серцях правосуддя, І запах надії, як подих весни. Бо темрява світло здолати не в силі, Та й щезнуть потвори у прірві гріхів, Снаги додає щось незриме в ці хвилі, І чуємо голос героїв з світів. Засіємо поле, де вирви чорніли, Збудуємо знову зруйнований дім, Як ми не зламались, як ми не згоріли, То чисту всю правду розкажем усім. То ж сонце засвітить – про це пам’ятаймо, Вцілілі життя всі зігріє воно, На захист хто став – всіх у серці тримаймо, Просте́лить Госпо́дь переможне рядно. 25.01.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1056038

Вища рада правосуддя внесла подання Президенту про призначення шести осіб на посаду суддів Запорізького апеляційного суду - Романа Мінгазова, Костянтина Машкова, Тетяну Кононеко, Лілію Салтан, Лідію Клименко та Руслана Сінєльніка. Громадська рада доброчесності (дорадчий орган, який контролює роботу судової гілки влади) майже по кожному із них має критичні зауваження. Розповідаємо, хто ці кандидати: https://lokatormedia.online/v-zaporizkomu-apeliatsijnomu-sudi-mozhut-z-iavytysia-shist-novykh-suddiv-rozpovidaiemo-khto-vony/ https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати Сирена проти кийка: 15 березня як день нагадування про межі сили. Якщо ви думали, що Міжнародний день боротьби з поліцейською жорстокістю — це винахід епохи соцмереж та хештегів, то мушу вас розчарувати (або здивувати). Ця дата з'явилася у 1997 році з ініціативи організації «Колектив проти поліцейської жорстокості» (Монреаль, Канада) та групи «Чорний прапор» зі Швейцарії. Вибір дня був не випадковим, а пов'язаним із трагічним інцидентом побиття двох дітей поліцією в Швейцарії, що стало останньою краплею для правозахисників. 🇨🇦🇨🇭📢 Основна ідея цього дня — не в тому, щоб заперечити необхідність правопорядку (анархія, як відомо, теж не мед), а в тому, щоб нагадати: монополія держави на насильство не є безмежною. Правоохоронець — це сервіс, а не господар життя, і межа між «захищати» та «карати» іноді стає тоншою за папір, на якому надруковано адміністративний кодекс. 🛡️⚖️ Чому це важливо саме сьогодні? * Прозорість проти кругової поруки: Історія знає забагато випадків, коли «честь мундира» ставала вищою за людську гідність. Цей день підкреслює необхідність незалежного нагляду та відеофіксації (боді-камери — найкращий винахід для пам'яті офіцера). 📹👮‍♂️ * Системність проблеми: Від США до росії та М’янми — надмірне застосування сили часто стає інструментом політичного тиску, а не правосуддя. * Український контекст: Для нас ця тема має особливий гіркий присмак. Події на Майдані 2013-2014 років стали кривавою ілюстрацією того, що відбувається, коли поліція перетворюється на каральний орган режиму. Саме тому реформа МВС та громадський контроль для нас — питання виживання демократії, а не просто красиві слова. 🇺🇦🔥 Між законом та свавіллям Критики свята часто кажуть: «А як же права поліцейських?». Безумовно, робота в поліції — це стрес, небезпека та щоденний контакт із не найкращими представниками соціуму. Проте саме високі етичні стандарти та підзвітність відрізняють правоохоронця від озброєного найманця. Коли кийок опускається там, де має звучати закон, програє все суспільство. 🏛️⛓️ «Той, хто віддає свою свободу за безпеку, не заслуговує ні на те, ні на інше», — повчав Бенджамін Франклін. Міжнародний день боротьби з поліцейською жорстокістю — це якраз про те, як зберегти цей крихкий баланс і не перетворити «захист» на «зачистку».

❗️«ВІП-ухилянти» в розшуку вільно гуляють Києвом: нардеп Данило Гетманцев буде ініціювати звільнення очільника МВС Ігоря Клименка. Головним приводом стала історія політтехнолога Володимира Петрова. Після втрати броні він опинився в розшуку, але це не заважає йому вільно пересуватися столицею та з’являтися в публічних місцях. Цей випадок став «червоною ганчіркою» для частини депутатів, які вбачають у цьому вибірковість правосуддя. Рада вже викликала Ігоря Клименка «на килим» для пояснень, чому поліція не вживає заходів до осіб, які перебувають у розшуку через ухилення від мобілізації. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята Міжнародний день жінок-суддів (International Day of Women Judges) відзначають щороку саме 10 березня з 2021 року. Рішення прийняла Асамблея ООН резолюцією A/RES/75/274 від 29 квітня 2021-го, а дату обрали не випадково — на згадку про першу жінку-суддю в історії Міжнародного суду ООН, суддю з Уганди Джулію Себутінде, яка склала присягу саме 10 березня 2012 року. Чому це свято з’явилося саме зараз? Бо гендерний баланс у судовій системі досі виглядає як поганий жарт: у багатьох країнах жінки становлять менш як 30% суддівського корпусу, а в міжнародних судах — ще менше. Водночас жінки-судді часто стикаються з подвійними стандартами: їхню компетентність ставлять під сумнів частіше, ніж у колег-чоловіків, а баланс між кар’єрою та сім’єю — це взагалі окрема епопея. День створений, щоб не лише привітати, а й нагадати: судова влада без гендерної рівності — це влада неповна. Україна тут не виняток, але й не найгірший приклад. Станом на останні роки жінки становлять близько 40–45% суддівського корпусу (залежно від інстанції), що краще, ніж у багатьох країнах Європи. Проте на рівні вищих судів та Конституційного Суду представленість жінок традиційно нижча — і це вже питання не статистики, а системних бар’єрів. Суть свята не в квітах і компліментах, а в аргументованому нагадуванні: жінки в мантіях — це не «квота» і не «виняток», а норма, яка робить правосуддя більш об’єктивним, емпатичним і представницьким. Бо коли половина населення бачить у судді лише чоловіків, довіра до системи автоматично страждає. Тож 10 березня — це не просто «жіночий день у суддівській версії». Це привід визнати, що правосуддя без жінок-суддів — це правосуддя з одним оком. І пора вже відкрити друге. 😏