10 українців, які були мільйонерами ще до більшовиків — і будували Україну, а не палаци. Насправді ці люди були великими не через багатство — а через те, як ним розпорядились. 1. Василь Симиренко – цукровий магнат і фанат Шевченка. Спонсорував “Кобзаря”, українську освіту, науку й навіть нелегальні українські школи. Мовчки давав гроші на все українське. Його називали “невидимим меценатом”. 2. Євген Чикаленко – багатий аграрій, який фінансував усі ключові українські видання початку ХХ ст. Допомагав молодим письменникам, лікував Коцюбинського, утримував газету «Рада». 3. Єлизавета Скоропадська-Милорадович – аристократка з українським серцем. Влаштовувала бали, а насправді – вогнища української ідеї. Провозила заборонені книжки й фінансувала Наукове товариство ім. Шевченка. 4. Микола Терещенко – бізнесмен, який віддавав 80% прибутку на добрі справи. Збудував лікарні, школи, музеї, храми. Тільки в Київ вклав 5 млн рублів (сьогодні – десятки мільйонів $). Його девіз: “прагнення до суспільної користі”. 5. Василь Тарновський (молодший) – зібрав унікальну колекцію козацьких реліквій і подарував її народу. Влаштовував культурні вечори в Качанівці, видавав твори Шевченка. 6. Олексій Алчевський – перший мільйонер зі Сходу. Заснував Алчевськ, металургійні комбінати, а ще – бібліотеки, церкви, школи. Підтримував український рух фінансово, ідеологічно і всім серцем. 7. Григорій Галаган – поміщик із людяністю. Заснував Колегію Галагана після втрати сина. Відкривав бібліотеки, фінансував книжки. Викупив кобзаря Остапа Вересая з кріпацтва. 8. Володимир Леонтович – родич Симиренка, меценат письменників. Фінансував твори Кобилянської, Лесі Українки, Винниченка. Коцюбинському платив “зарплату”, щоб той міг не працювати, а писати. 9. Іван Харитоненко – цукровий підприємець, який зробив з Сум квітуче місто. Збудував лікарні, школи, храми. Містяни самі звели йому памʼятник. Син створив один із перших художніх музеїв у Сумах. 10. Богдан Ханенко – зібрав шедеври світу і подарував їх Україні. Разом із дружиною Варварою створили музей, що нині носить їхнє ім’я. Замість маєтків – національна колекція мистецтва. Українці здавна були працьовитими, щедрими і заможними. І в минулому часто – куди шляхетнішими. Адже вони вірили: якщо маєш багатство — маєш обов’язок.

#кіно На великі екрани повертається шедевр Сергія Параджанова – "Тіні забутих предків". Нарешті українці зможуть побачити нову відреставровану копію фільму про трагічну історію кохання Марічки та Івана. Кінокритикиня Соня Вселюбська розповідає відомі й не дуже факти про створення, інтерпретації та вплив цього канонічного українського поетичного кіно: https://life.pravda.com.ua/culture/cikavi-fakti-pro-film-tini-zabutih-predkiv-308407/

#музика #chill_deep_house Тепер буду викладати промти, за якими генерую музику. На той випадок, якщо хтось хоче генерувати музику подібну до тої, що викладаю в спільнотах. Ембіент/чил Діп Хаус: "ambient/chill deep house, 100 bpm, soulful melodic vocals, funky bass, filtered synths, verse with expressive vocal delivery and melodic variation, chorus with dynamic pitch range and peak intensity, rich harmonized backing vocals with warm reverb in chorus," Нейромережа Riffusion . Тільки не сподівайтесь, що за промтом кожна пісня буде шедевром ))) Желєзяка не ідеальна, як і ми. Приблизно один трек з десяти виходить вдалим. Як чуєте, треки виходять різними, це тому що в промті узагальнені вказівки. Таким чином за одним промтом можна отримувати різнаманітну музику. Не навантажуйте Riffusion детальними промтами. Ця мережа "любить" свободу, і тому дарує різноманітність. Якщо будете перегружати мережу проханнями типу "спочатку грає піано" , вона фиркне, і будете "з носом" 🙂

Мінімалістичний шедевр😁

Канадський McDonalds випустив шедевральний літній мілкшейк зі смаком цукрової вати🤤

#цитати "Як ви знаєте, панує думка, мовляв, зараз головне — економіка: дешевий газ, добробут народу, а потім розпочнеться розквіт культури. Неправда. Згадайте, коли створювалися великі твори. Не тоді, коли художник чи письменник перебував у найкращому становищі. Так, Сервантес писав «Дон Кіхота», живучи у трактирі з ласки трактирника, який сам вже потрапляв у боргову яму. Одначе Сервантес створив шедевр. Так от, гуманітарна аура нації повинна бути насамперед. Ясно, вона не вирішує всіх суспільних, соціальних проблем, але дає той ушляхетнюючий образ нації, що не соромно з’явитися у світі. Одним із найяскравіших спектрів оцього ушляхетнюючого образу є література. Моя ідея-фікс: література — та високовольтна лінія духу, яка проходить крізь віки. Донька Оксана у мене десь знайшла рядок, що то — високовольтна лінія Голгоф. Теж правда. Тому що люди, котрі по-справжньому присвячують себе культурі рідного народу, які знають, що роблять, часом за це розплачуються життям." © Ліна Костенко

#світ Тибет: Духовне серце Гімалаїв Тибет, відомий як «дах світу», — це унікальний регіон, розташований на високогірному плато в Гімалаях. Його культура, релігія та історія приваблюють мандрівників і дослідників з усього світу. Географія та природа Тибетське плато є одним із найвищих у світі, із середньою висотою понад 4500 метрів. Тут розташована найвища вершина планети — Еверест (Джомолунгма). Клімат суворий, але природа вражає: кришталево чисті озера, величні гори та безкраї степи створюють неповторний пейзаж. Культура і релігія Тибет є колискою буддизму Ваджраяни. Монастирі, такі як Потала в Лхасі, є не лише духовними центрами, а й архітектурними шедеврами. Тибетці зберігають традиції, включаючи ритуали, танці та мистецтво тханка. Далай-лама, духовний лідер Тибету, став символом миру та толерантності. Історія Тибет має багате історичне минуле, від імперії Ярлунг до сучасних викликів. У XX столітті регіон зазнав значних політичних змін, що вплинули на його статус. Сьогодні Тибет залишається частиною Китаю, але його культурна ідентичність продовжує надихати світ. Сучасність Тибет приваблює туристів, які прагнуть духовного збагачення та пригод. Проте регіон стикається з екологічними проблемами та питаннями збереження культурної спадщини. Тибет — це місце, де гармонія природи та духовності створює унікальну атмосферу. Його краса й мудрість залишаються в серці кожного, хто відкриває для себе цей загадковий край.

#тварини Уявіть собі пташку, яка виглядає так, ніби втекла з вечірки художників, де хтось перекинув усі банки з фарбою. Це веселковий лорікет (Trichoglossus haematodus) – маленький пернатий шедевр, який, здається, вирішив, що сірі будні не для нього. Зустрічайте найяскравішого бунтаря австралійських джунглів! Кольоровий бунт на крилах Лорікет – це ніби хтось узяв палітру веселки й намалював пташку, не шкодуючи фарб. Синій, зелений, червоний, помаранчевий, жовтий – у його пір’ї є все, крім, мабуть, нудьги. Ця папуга настільки яскрава, що навіть сонце іноді заздрісно мружиться. Живе наш герой переважно в Австралії, на островах Океанії та в деяких частинах Індонезії, де літає зграями й влаштовує справжні кольорові шоу в небі. Гурман із пензликом Не думайте, що лорікет лише гарненький. У нього є суперзброя – язик, схожий на пензлик! Цей хитрий пристрій допомагає йому ласувати нектаром квітів, пилком і м’якими фруктами. Уявіть, як він пірнає в квіточку, наче в коктейльну склянку, і випиває солоденьке. А ще він обожнює манго й банани – справжній тропічний гедоніст. Але не годуйте його чипсами, бо ця пташка – гурман із принципами. Балакун із характером Веселкові лорікети – це не лише про красу, а й про гучні вечірки. Їхні зграї можуть налічувати десятки птахів, і кожен із них має що сказати. Їхній щебет нагадує суміш дитячого сміху й мелодії з мультфільму. Але не чекайте, що лорікет буде тихенько сидіти в клітці – він любить увагу, пригоди й іноді вередує, як справжня зірка. Лорікет і люди: дружба з нюансами Ці пташки настільки чарівні, що люди часто хочуть тримати їх удома. Але лорікет – це не просто "ой, яка гарна папуга!". Йому потрібен простір, увага й дієта, гідна шеф-кухаря. А ще вони можуть влаштувати безлад, гідний рок-концерту. Тож, якщо ви мрієте про такого друга, приготуйтеся до життя з пернатим художником, який малює хаос і радість. Веселка, яка літає Веселковий лорікет – це нагадування, що природа вміє творити дива з почуттям гумору. Ця пташка не просто літає – вона розфарбовує світ навколо себе. Тож, якщо колись побачите зграю лорікетів, зупиніться й посміхніться. Вони точно прилетіли, щоб нагадати: життя – це кольорове свято!

Видавництво анонсувало книгу «Данина студії Ghibli. Майстри мрії» — історію легендарної анімаційної студії, яка змінила не одне покоління глядачів 🎨 Зазирніть за лаштунки майстерні творців дивовижних мультфільмів: «Мій сусід Тоторо», «Віднесені привидами», «Принцеса Мононоке» й інших шедеврів студії. Однак світ Ghibli створювали не лише Міядзакі й Такахата — поруч із ними працювали інші митці, які визначили обличчя студії. Усередині на вас чекають біографії, огляди, хроніки й ексклюзивні матеріали, які раніше не публікувалися. Також різноманітні кадри з фільмів й чимало неймовірних ілюстрацій познайомлять ближче з унікальним художнім стилем видатних майстрів. «Данина студії Ghibli. Майстри мрії» — це ретроспективне видання до 40-річчя студії, яка незмінно втілює маленькі мрії на великих екранах. ▪️176 сторінок ▪️тверда обкладинка ▪️585 грн (передзам.) ▪️вихід улітку ПЕРЕДЗАМОВИТИ КНИГУ «ДАНИНА СТУДІЇ GHIBLI. МАЙСТРИ МРІЇ»: https://malopus.com.ua/books/studio-ghibli-dream-artists

Імпровізована рубрика #загадкарускоїдуші Текст з ФБ-сторінки Олександра Мельника Царь-колокол. Про це диво ідіотизму знає багато хто. Однак без згадки про нього Енциклопедія тупикової гілки еволюції була б неповною. Прототип Царь-колокола вилили ще за царя Боріса Годунова у 1599 році. Він провисів 50 років і тріснув під час пожежі. Царь Алєксєй Міхайловіч вирішив перевідлити дзвін. З такою пропозицією звернулися до шанованого майстра Ганса Фалька. Німець оцінив масштаби роботи і погодився її виконати за 5 років і виключно з нової міді. «Х…й тобі в сраку,  а не 5 років і нову мідь»! – сказали майстру мудрі московіти і моментально знайшли своїх умєльцев Данілу Матвєєва із сином Ємєлькою. Ті підтвердили, що німчина – лох і дали зуб, що виконають роботу за рік і зі старої міді. До честі Матвєєвих, роботу вони виконали. Інша річ, що дзвін послужив лише два місяці і просто розколовся. Матвєєвих, очевидячки, люто пиздили і подальша їх доля невідома. Дзвін взявся ремонтувати якийсь Грігорьєв. Свою роботу він виконав значно краще за попередників. Його дзвін наїбнувся з двіниці аж через шість років. Грігорьєва, очевидячки, немилосердно відпиздили і подальша його доля невідома. 1730 року імператриця Анна вирішила, що вона саме та, за правління якої вдасться вилити дзвін, який от точно не наїбнеться і не трісне. Царь-колокол, за задумом, мав важити 200 тон. Спершу роботу запропонували механіку королівського двору Франції Жермену. Француз спершу розцінив пропозицію як жарт або знущання над його професіоналізмом. Згодом відмовився уже серйозно, не розуміючи, як таке одоробло має дзвонити і на хрена то все в принципі. І як водиться, найшлися нові тато з сином. Іван і Міхаїл Моторіни. Але справа не заладилася одразу. На Іванівськiй площі Кремля викопали яму, в якій і планувалося виливати дзвін. Яму, річ ясна, освятив батюшка. Поки попи торжествували, вийшли з ладу дві печі, що плавили мідь. Поки ремонтували печі, загорілася машина для підняття форми дзвону. Форму довелося переробляти. Іван Моторін змушений був давати письмове пояснення того всього. Невідомо наскільки сильно його пиздили, але невдовзі він помер. Отцовскоє дєло продовжив синок. І у 1736 році справу було завершено – у світі зявився найбільший дзвін! Правда, залишалася дрібненька херня: як це одоробло витягнути з ями і припиздячити на дзвіницю. Поки найсвітліші мужі імперії думу думали, у москві трапилася пожежа, загорілися дерев’яні містки в ямі, внаслідок чого дзвін наїбнувся і від нього відвалився кавалок вагою в 11,5 тон. Моторіна-молодшого, очевидно, відпиздили, після чого нарешті резонно вирішили: а х@й з ним, з тим колоколом. Майже сто років пролежав шедевр рускіх літєйщіков у ямі, нафіг нікому не потрібний. Потім його двічі намагалися витягнути інші народні умільці, але конкретно всиралися і кидали цю затію. Їх, звісно, пиздили. Витягнули дзвін з ями аж у 1836 році, відпуцували та виставили на загальний огляд, як достояніє руского духа. Тепер гордо показують усім туристам, які потискують плечима і подумки повторюють слава французького майстра Жермена: «А на фіга то все»?