Як очистити судини без будь-якого ризику? Спробуйте гречаний кисіль!📌Цілющий рецепт на основі гречаного киселю допоможе не лише знизити рівень холестерину, але й очистить кишечник від шлаків та токсинів, нормалізує тиск, обмінні процеси.🔸 Через місяць нормалізується тиск і значно знизиться ризик виникнення та розвитку серцево-судинних захворювань.🔸 Необхідно двічі на день, за півгодини до сніданку та вечері випивати по 100-150 мл гречаного киселя, після кожного прийому слід з'їсти 1 чайну ложку меду. Курс очищення – 1 місяць.📎Як приготувати гречаний кисільНеобхідно 3-4 столові ложки гречаного борошна (гречану крупу подрібнюють до стану борошна, можна в кавомолці) додати в склянку холодної води, ретельно перемішати і додати повільно в один літр окропу, все ретельно перемішати.📎Варити слід приблизно протягом 5-10 хвилин до готовності, перш ніж знімати з вогню слід додати 1 столову ложку оливкової олії.Тибетський Старець💊

🕯️ 18-річну українську журналістку викрали в окупованому Мелітополі. Тепер Росія ховає її за ґратами на 14 років Її звати Яна Суворова. Коли її викрали в окупованому Мелітополі, їй було лише 18 років. Вік, у якому люди зазвичай вступають до університету, мріють про майбутнє, будують перші дорослі плани й вірять, що життя тільки починається. Але російська окупаційна система вирішила інакше. Після закритого, показового “суду” Яну засудили до 14 років ув’язнення за сфабрикованими звинуваченнями в “тероризмі” та “державній зраді”. Її справу засекретили. Її ім’я зникло зі списків на обмін. Її намагаються стерти з публічного простору. Яна описувала умови утримання так: “У камері холодно. Бігають щури. Світло не вимикають ніколи.” Це не правосуддя. Це повільне знищення людини. Її хлопець розповідав, що після переведення до Донецька стан Яни різко погіршився. Її тримали разом із дівчатами, які намагалися накласти на себе руки. Психологічний тиск був постійним. І Яна — не єдина. Росія системно перетворює українських журналістів на “терористів”, щоб не включати їх до обмінів. Так цивільних людей ховають за вигаданими статтями, засекреченими справами й десятками років вироків. Це нова форма заручництва. Не просто посадити людину. А зробити так, ніби її не існує. Не підтверджувати утримання. Не давати зв’язку. Не включати в обміни. Не дозволити світу побачити обличчя полоненого. До 2025 року російські суди вже сфабрикували справи про “тероризм” проти журналістів RIA-Південь. Вироки — від 14 до 16 років. Один із тих, кому вдалося вийти, Марк Калюш, підтвердив: у російських місцях утримання застосовували системні катування. Громадянський журналіст Євген Ільченко документував життя під окупацією. Його викрали в липні 2022 року. Катували, імітували розстріл, змусили знятися в постановочному “зізнанні” в тероризмі, а потім відправили на примусові роботи — копати окопи біля лінії фронту. Його справа стала однією з найжахливіших: журналіста викрали, катували й фактично примусили до рабської праці. Зараз Євгена утримують у таганрозькому СІЗО — під постійним світлом і в нелюдських умовах. Владислав Гершон — 15 років. Георгій Левченко — 16 років. Звинувачення: “участь у терористичній організації”. “Докази”: активність у Telegram. Журналістку Анастасію Глухівську тримають без зв’язку із зовнішнім світом. Росія відмовляється навіть підтверджувати факт її утримання. А українську журналістку Вікторію Рощину закатували до смерті в кізелівському СІЗО. Це не окремі випадки. Це система. Росія сьогодні утримує у в’язницях десятки журналістів. Серед них — багато українців. Їх карають не за злочини, а за професію. За слово. За фото. За повідомлення. За Telegram-дописи. За спробу показати правду про окупацію. Російські “антитерористичні” закони стали зброєю проти цивільних. Вони позбавляють людей правового захисту. Блокують обміни. Дають можливість ховати журналістів у тюрмах на десятиліття. А без окремого механізму повернення цивільних ці вироки можуть фактично стати довічним ув’язненням. Ми маємо називати їхні імена. Яна Суворова. Євген Ільченко. Владислав Гершон. Георгій Левченко. Анастасія Глухівська. Вікторія Рощина. І всі українські журналісти, яких Росія намагається сховати від світу. Бо мовчання — саме те, на що розраховує окупант. Коли журналіста називають “терористом” за правду, це означає лише одне: правда для диктатури небезпечніша за зброю. І поки вони в неволі, ми не маємо права звикати. Не маємо права мовчати. Не маємо права забувати. Свободу українським журналістам. Свободу всім цивільним заручникам Росії. Свободу Україні. 🇺🇦 #ЯнаСуворова #СвободуЖурналістам #УкраїнськіЖурналісти #ПолоненіЦивільні #РосіяТерорист #FreeUkrainianJournalists #StandWithUkraine #СвободуУкраїнцям

В ХОЛОДНОМУ ОКОПІ Десь там, в холодному окопі, Де рвуться міни й залп з гармат, Киплять думки́, немов в окропі, Бо там щодня є тілопад. Десь там, в холодному окопі, Приліг на хвильку захисник, Приліг на землю, наче снопик, А поряд – вражий черевик. Десь там, в холодному окопі, До сві́чки ру́ки зігріва, Та не болить воно Європу, Бо ворог нас… не їх вбива. Десь там, в холодному окопі, Звучить молитва день і ніч, Тримають все, неначе в стропі, Щоб не зімкнуть наза́вжди віч. Десь там, в холодному окопі, Боєць згадав свій рідний дім… Лишив надію у Європі І б’ється в гуркоті страшнім. Десь там, в холодному окопі, В думках – не датись ворогам. Не зро́бить ворог з нас холопів, Бо волю не віддати нам! Десь там, в холодному окопі, Де ворог б’є зі всіх усюд, Життя в той час буя в Європі, Тут – смерть малює свій етюд. 23.05.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1062924

День такий… Похмуро. Холодно. Вітрище з ніг зносить… Після вчорашнього армагедцю, який тривав як не години чотири, ще досі до ладу себе не привела? А тут вже сьогодні настало? Ночером спала ммммертво… Тривогу проспала, прокинулася, коли телефон про підвищену небезпеку волав? Відбій трапився тільки о пів на першу… Й навіть не все це крутиться в голові? В голові 2014 рік… Саме в цей день почалися бої за Донецький аеропорт… Якому я віддала стільки років свого життя, коли служила там в відділенні прикордонного контролю… Кожен закапелок памʼятаю… Тут я ховала для своєї Лінди, службового собаки з пошуку наркотичних речовин, закладки. З метою тренирування… Там я пила каву з співслужбовцями… Під сходинками палила, коли не було часу зганяти на вулицю… Купувала Гулівери та рошеновські шоколадні батончики в дівок в крамничці… В книжковому кіоску брала книжки, щоб почитати між рейсами… В інше крило будівлі ганяла до приміщення, де зберігалися наші тривожні валізи… Віталася з черговими на службовому вході, коли вирушала на літовище зустрічати або проводжати літаки… Де той Донецьк? Де той аеропорт?… Пройде пʼять днів й я тимчасово, тижнів на два, поїду від ввввійни з трьома дітьми з Донбасу… Щоб більше ніколи назад не повернутися… Втім, вввввійна наздогнала нас і на Полтавщині… Й якби ж тільки Полтавщину зачепило… Вся Україна отримує «братерської ллллюбові» з лишком… Та невсеремося ж. Життя триває, тривай і ти. Будь там що…

Діюча бронзова призерка Чемпіонату світу 2025 Анжеліка Терлюга знову серед найкращих 💪🥋 Дві перемоги в пулі та прикра мінімальна поразка у півфіналі вивели нашу легенду до бронзового фіналу Чемпіонату Європи 2026 у категорії -55 кг. Суперницею одеситки у вирішальному поєдинку стане добре знайома їй німкеня Mia Bitsch. Бажаємо Анжеліці впевненості, холодної голови та переможного татамі 🇺🇦🔥 Успіху, чемпіонко! #спорт @sports @всіх #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport @читачі @топові_прихильники ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

☀️ У Києві вже відкривають пляжний сезон Перші теплі дні в столиці традиційно вивели людей на пляжі — у Гідропарку та на Трухановому острові. Кияни засмагають, грають у волейбол, купаються та проводять час на свіжому повітрі. Навіть у будній день локації заповнені людьми, які відпочивають після холодного періоду. #Новини_Київ_Київщина #Новини_звідусіль #Новини_news

Це дивне відчуття,коли ти лежиш в темній кімнаті,читаєш електронну книгу "Доктор Сон" і раптом чуєш поруч богатирський храп. Останній раз у мене волосся дибки ставало,коли над будинком шахєдіна летів. Я обожнюю цього кота. 🙄 Спонсор виділення адреналіну і холодного поту. З ним у мене ніколи не знизиться кортизол і не вичерпається любов до ближнього свого.

і про погоду Ми — а на вихідні буде тепло чи холодно? Синоптики— так …

П У С Т Е Л Я До того я знав її лише з книжок, фільмів і чужих красивих слів. Там завжди були золоті бархани, романтика мандрів, каравани під зорями й мудрі старці в білому одязі. Реальність виявилася іншою. Сухе повітря різало горло. Пісок ліз у взуття, очі й думки. Сонце висіло над головою, мов розпечений цвях, забитий у небо. І найгірше — там майже нічого не було. Ні дерев. Ні річок. Ні тіні. Лише вітер і безкінечний пісок. Я йшов разом із караваном уже третій день і починав ненавидіти це місце. Провідник, старий араб на ім’я Салім, помітив мій стан ще зранку. — Ти дивишся на пустелю неправильно, — сказав він. Я витер піт із чола. — А як на неї ще можна дивитися? Тут же нічого нема. Він усміхнувся. Спокійно. Наче чув це сотні разів. — Красоти в пустелі нема, красота — в душі араба. Я тоді лише фиркнув. Мені здалося, що це одна з тих красивих східних фраз, які добре звучать біля вогнища, але нічого не означають. Удень спека стала нестерпною. Я мовчав, економлячи сили. Верблюди ступали повільно, ніби сам час тут ледве рухався. І раптом я помітив дивну річ: Салім не виглядав виснаженим. Він дивився навколо так, ніби бачив сад. Іноді усміхався. Іноді щось тихо наспівував. Увечері ми зупинилися серед барханів. Небо над пустелею вночі було страшенно великим. Не красивим. Саме великим. Таким великим, що поряд із ним людина почувалася піщинкою. Ми сиділи біля маленького вогню. Я мовчав. Салім варив чай. — Ти все ще не бачиш, — сказав він. — Чого? Він обвів рукою темряву навколо. — Життя. Я засміявся. — Тут? — Саме тут. Він налив мені чаю. — Людина з міста шукає красу очима. Тому їй потрібні великі будинки, яскраві вивіски, багато світла й шуму. Але пустеля забирає все зайве. Тут нічого не лишається, крім тебе самого. Я слухав мовчки. Вогонь тріщав. Вітер ніс пісок. Десь далеко фиркав верблюд. — І що в цьому красивого? — запитав я. Салім довго дивився на зорі. — Якщо в душі людини порожньо, пустеля її зламає. Але якщо в душі є світло — пустеля покаже його. Тієї ночі я майже не спав. Лежав на холодному піску й дивився в небо. Без телефону. Без новин. Без міського шуму. І раптом помітив, який галас постійно жив у мені самому. Тривоги. Поспіх. Злість. Страх щось не встигнути. У місті я тікав від цього шуму, забиваючи його роботою, музикою, людьми. А тут тікати було нікуди. Пустеля залишила мене наодинці із собою. Наступного дня ми рушили далі. І щось почало змінюватися. Я раптом помітив, як красиво вітер малює хвилі на піску. Як мовчить горизонт. Як змінюється колір неба перед заходом сонця. Як тихо рухається караван, ніби пливе морем. Пустеля не стала іншою. І я не став романтиком. Просто всередині мене щось стихло. Увечері Салім знову налив чай. — Тепер бачиш? — запитав він. Я подивився навколо. Темрява. Пісок. Зорі. Вогонь. І дивний спокій, якого я не відчував роками. Я усміхнувся. — Тепер трохи бачу. Старий кивнув. — Пустеля не має власної краси. Вона лише дзеркало. Що людина носить у душі — те й побачить. Тоді я зрозумів: найгірше місце на землі — не пустеля. А порожня людина.

Погода йде в рознос: вже завтра грози, дощі й сильний вітер, а післязавтра — мороз до -3 Синоптики попереджають про різке погіршення — буде штормити, а потім ще й різко похолоднішає. Такої холодної весни давно не було — не забудьте парасолі 🤯 #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини