День квілтингу У третю суботу вересня березня кожного року світ відзначає творче свято – День квілтингу (Quilting Day). Що ж таке квілтинг? Цим терміном називають ремесло, яке полягає в художньому вистьобуванні та вишиванні шматочків тканини, між якими вставляють шар вати, фатину тощо. Стьобане полотно існувало ще в давні часи, потім поширилось у Китаї, в 11 – 15 століттях дійшло до Європи, Америка ж познайомилась зі стьобаними ковдрами у 1620-х роках. Зараз квілтинг – це поширене хобі, котре складається з вишивки, аплікації, шиття та печворку. Технікою квілтинг можна виготовити багато речей, але найбільш популярними є подушки, ковдри та покривала. Квілтинг має три види: ручний, машинний та комбінований.

ЦІКАВИЙ ВИД СПОРТУ - ХОБІХОРСИНГ

ЗМАГАННЯ З ХОБІХОРСИНГУ

#історія #речі Вітраж: Коли скло вирішило стати проповідником і художником одночасно ⛪💎 Якщо ви думали, що мультимедійні презентації вигадали в Кремнієвій долині, то середньовічні архітектори з вами б посперечалися. Вітраж — це, по суті, перший у світі широкоформатний екран, де роль пікселів виконували шматочки кольорового скла, а роль підсвітки — саме сонце. У часи, коли більшість населення вважала читання занадто елітарним хобі, ці яскраві вікна були «коміксами для спасіння душі», розповідаючи біблійні сюжети тим, хто не знав латини, але цінував естетику. 🎨🕯️ Технологія народжувалася в муках і диму. Майстри античності та раннього середньовіччя варили скло з піску та попелу, додаючи оксиди металів для кольору: мідь давала глибокий червоний, а кобальт — той самий «королівський синій», від якого в соборах Шартра й досі паморочиться в голові. Кожен фрагмент обережно обгортали свинцевою стрічкою, збираючи гігантський пазл, що мав витримувати натиск вітру та часу. Свинець тут — іронічний вибір: м'який метал тримав тендітне скло, створюючи міцність із гнучкості. 🔨⚒️ Існує міф, що секрет середньовічного червоного скла був безповоротно втрачений і включав у себе додавання золотого пилу. Насправді ж хіміки того часу були просто геніальними практиками, і хоча золото справді використовували для отримання «рубінового» відтінку, більшість кольорів створювалася прозаїчнішими, але не менш ефектними домішками. Головним секретом була не магія, а терпіння та влучний розрахунок температури в печі. 🔥🌡️ Вітраж не завжди був лише релігійним атрибутом. У епоху Ар-нуво Луї Комфорт Тіффані зробив цей вид мистецтва «ручним». Він винайшов спосіб з'єднувати скло мідною фольгою, що дозволило створювати неймовірні абажури та декор, який перетворив сувору готику на затишну розкіш буржуазних віталень. Раптом «світло боже» стало «світлом електричним», але не втратило своєї магії. ✨🛋️ Сьогодні вітраж — це витончений анахронізм. У світі пластикових вікон та дзеркальних хмарочосів він нагадує нам, що світло може бути не просто фізичним явищем, а справжньою драматургією. Це мистецтво, яке неможливо побачити вночі, і в цьому його головна іронія: вітраж живе лише тоді, коли небо вирішує з ним співпрацювати. 🌤️🖼️

Шлях із Києва до Хайфи: Марк Голенков — вихованець київського дитячого футболу, герой перемоги «Маккабі» Хайфа U19 над «Барселоною» в Юнацькій лізі УЄФА Майже чотири роки тому, з початком путінської повномасштабної агресії проти України, до Ізраїлю з Києва приїхав 13-річний підліток Марк Голенков. Репатріант. Воротар. Хлопець, який до того жив звичайним життям дитини в українському футбольному середовищі, де тренування — головна подія дня. Потім у Київ прийшла війна. Російські ракети, вибухи, сирени, ночі без сну, відчуття, що звичний світ руйнується просто на очах. Дитячий футбол, плани, мрії — усе це в один момент опинилося поруч з іншими словами: укриття, тривога, евакуація, від’їзд. А потім — переїзд. Ізраїль. Хайфа. А потім минуло чотири роки — і прізвище Голенков раптом зазвучало так, як зазвичай звучать імена людей, які в один момент роблять «неможливе». Не в кіно. Не в переказі. У реальному матчі плей-оф, де в тебе є одна спроба — і все. І цього справді не чекав ніхто. «Маккабі» Хайфа U19, яка сенсаційно вийшла до 1/16 фіналу Юнацької ліги УЄФА, в драматичному матчі вибила з турніру «Барселону». Поєдинок відбувся 4 лютого 2026 року на стадіоні «Дьїрмот» у місті Дьйор (Угорщина), де «Маккабі» був номінальним господарем поля. Основний час завершився з рахунком 2:2, а в серії післяматчевих пенальті ізраїльська команда перемогла 3:1. Ключовий факт цього вечора звучить просто: воротар Марк Голенков відбив три післяматчеві 11-метрові удари поспіль. Три поспіль. Проти «Барселони». У плей-оф європейського турніру. Ще вчора можна було сказати: «так, він із Києва, так, переїхав». Сьогодні українська частина його біографії виглядає вже не фоном, а фундаментом. Марк Голенков почав займатися футболом у Києві, в дитячо-юнацькій школі клубу «Зірка». З раннього віку він обрав позицію воротаря й швидко почав вирізнятися серед однолітків. У жовтні 2015 року, у віці семи років, Голенков узяв участь у II Міжнародному турнірі з мініфутболу «Дитячі мрії» на Закарпатті у складі «Зірки» (Київ). За підсумками змагань Марка визнали найкращим воротарем турніру, а його команда здобула бронзові медалі. У 2017 році «Зірка» (Київ) перемогла на міжнародному турнірі Brașov Indoor Cup з футзалу, і Голенков знову отримав індивідуальну нагороду найкращого воротаря — цього разу у віці дев’яти років. Згодом він перейшов до системи підготовки «Динамо» (Київ). До осені 2021 року Марк виступав за команду «Динамо» U14 в Еліт-лізі ДЮФЛУ, регулярно виходив у стартовому складі, грав «на нуль» у важливих матчах і став основним воротарем своєї вікової групи, зокрема й у принципових поєдинках проти академії «Шахтаря». Для ізраїльської аудиторії ця перемога чіпляє ще й тому, що це дуже впізнавана біографія для сотень тисяч людей. Євреї з України за останні роки пройшли шлях, який важко описати однією фразою: тривожні збори, переїзд, нова школа, нова мова, нове коло друзів, нове відчуття дому. І майже завжди — спроба не загубити себе дорогою. У таких історіях спорт часто стає не «хобі», а рятівним колом. Він дає структуру, розклад, зрозумілі правила: ось тренер, ось команда, ось твоя роль. Ти можеш бути розгубленим у побуті, але на полі знову розумієш, хто ти є. Тому історія Голенкова — це не просто «талановитий воротар». Це приклад того, як підліток з України, вихований у київській футбольній культурі, знайшов в Ізраїлі новий шлях і не розчинився в переїзді. Навпаки — вийшов на рівень, де його прізвище почули далеко за межами країни. Є ще одна деталь, дуже ізраїльська: Хайфа — місто, де репатріація завжди була частиною повітря. Тут звикли, що людина може приїхати з іншого світу й за кілька років стати «своєю». Не за паспортом — за вчинками. В Ізраїлі його молодіжна траєкторія виглядає так: Hapoel Beer Sheva (2022–2023) Maccabi Haifa (з 2023 року) З 15 років Марк живе сам у спортивному інтернаті «Маккабі» Хайфа. Це означає дисципліну й режим не «за бажанням», а як єдиний спосіб витримати конкуренцію. Ще один важливий факт: він підписав продовження контракту на три роки й фігурує як гравець молодіжної команди «Маккабі» Хайфа та юнацької збірної Ізраїлю. Для 17-річного воротаря це не формальність, а чіткий сигнал — клуб бачить у ньому проєкт, у який готовий інвестувати. А тепер — один вечір, про який заговорила вся Європа. Юнацька ліга УЄФА. «Маккабі» Хайфа — «Барселона». Серія пенальті — і воротар, який не зламався. Це історія не лише про футбол. Це історія про українське дитинство, війну, репатріацію, Хайфу і момент, коли ти витримав тиск — і став ім’ям. Ця історія ще пишеться. Бо коли в Хайфі з’являється воротар, який бере три пенальті поспіль проти «Барселони», — це вже не лише про футбол. Це про шлях. І про витримку. Повна версія — тут: https://nikk.agency/uk/shlyah-z-kiieva-do-hajfi/ НАновости‼️ – новини Ізраїлю Важно❓ Поділіться ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881 #НАновости #NAnews #Israel #Ukraine #МаркГоленков #МаккабіХайфа #футбол #Хайфа

#історія #речі Трубка для куріння — це об'єкт, який пройшов шлях від сакрального інструменту спілкування з духами до вишуканого аксесуара джентльмена, що роздумує над тлінністю буття. Якщо сигарета — це нервовий ритм сучасного міста, то трубка — це маніфест повільності та споглядання. 💨🪵 Все почалося в Америці задовго до Колумба. Для корінних народів «трубка миру» (калумет) не була способом згаяти час; це був юридичний документ і молитовник в одному флаконі. Пустити дим означало підписати мирну угоду, яку неможливо порушити, бо свідком виступало саме небо. ☁️🪶 Коли тютюн потрапив до Європи, трубка стала справжнім інженерним викликом. Майстри змагалися у виборі матеріалів: від тендітної білої глини (яку англійські джентльмени викидали після одного використання, бо «не комільфо») до розкішної морської піни (пінкові трубки), що з часом набувала благородного золотавого відтінку. Але королем матеріалів став бріар — наріст на корені деревоподібного вересу. Він не горить, чудово вбирає вологу і виглядає так, ніби його створили спеціально для кабінетів з дубовими панелями. 🌳🔥 Трубка сформувала цілий культурний код. Без неї Шерлок Холмс навряд чи розплутав би бодай одну справу (йому потрібні були «задачі на три трубки»), а Альберт Ейнштейн стверджував, що куріння трубки сприяє спокійному та об’єктивному судженню про людські справи. Це був інструмент паузи: трубку неможливо палити на бігу — вона вимагає чищення, набивання, правильного розпалювання та поваги. 🕵️‍♂️🎓 З часом цей предмет обріс критичними коментарями лікарів і втратив свою масовість, перетворившись на нішеве хобі для естетів. Але й досі людина з трубкою сприймається як персонаж, що володіє якоюсь таємницею або, принаймні, має розкіш нікуди не поспішати. Як казав Магрітт на своїй знаменитій картині: «Це не трубка». І він мав рацію — це ціла філософія, загорнута в ароматний дим. 🎨💨

#історія #речі 🐎 Підкова: Залізне взуття, що змінило мапу світу. Підкова — це не просто символ удачі, який прийнято вішати над дверима. Це винахід, який дозволив цивілізаціям рухатися швидше, воювати ефективніше та годувати мільйони людей. До появи металевого захисту копита були "ахіллесовою п'ятою" будь-якої армії чи каравану: на вологому грунті вони розм’якшувалися, а на камінні — стиралися в кров, перетворюючи могутню тварину на безпорадного пацієнта. Перші спроби захистити копита робили ще стародавні греки та римляни, використовуючи "гіппосандалії" — шкіряні або металеві підошви, що прив'язувалися ременями. Проте справжня революція відбулася близько VI–IX століть, коли люди почали прибивати залізні пластини безпосередньо до рогової стінки копита цвяхами. 🌍 Двигун середньовічної економіки Без підкови не було б лицарства у тому вигляді, як ми його знаємо. Важкоозброєний вершник важить сотні кілограмів; без залізних підков копита коня просто не витримали б такого навантаження на тривалих маршах. Але ще важливіше — підкова дозволила використовувати коней у сільському господарстві на важких глинистих грунтах Північної та Західної Європи. Кінь із підковами працював у рази швидше за вола, що призвело до справжнього продовольчого буму. ⚡ Критичний погляд: Ціна прогресу Ми звикли думати, що підковування — це суто благо. Однак сучасна ветеринарія нагадує: підкова — це "необхідне зло". Вона обмежує природне розширення копита при наступанні, що погіршує кровообіг у нозі. В дикій природі коні прекрасно обходяться без них. Підкова потрібна лише там, де людина змушує тварину працювати понад норму або ходити по штучних покриттях (асфальт, бруківка). Тож "залізне взуття" — це символ не стільки турботи, скільки експлуатації. Сьогодні, коли коні перейшли з розряду основного транспорту в категорію спорту та хобі, підкови стають все більш технологічними: алюмінієвими, пластиковими чи навіть на клею. Але стара добра залізна підкова назавжди залишиться в історії як деталь, що "підкувала" сам прогрес. 🧲 Порада від «Історії речей»: удача приходить не до того, хто просто вішає підкову на стіну, а до того, хто, подібно до коваля, готовий важко працювати з гарячим металом обставин.

#історія #речі #харчі Сендвіч: Кулінарний шедевр, народжений в гральному домі 🥪 Сьогодні сендвіч — це найпопулярніша швидка їжа у світі, яку можна знайти і в рюкзаку школяра, і в дорогому ресторані. Але його назва — це не просто слово, а титул англійського лорда, який дуже не любив відволікатися від хобі. 🃏 Азарт лорда Сендвіча Джон Монтегю, 4-й граф Сендвіч, був відомим британським політиком XVIII століття, але в історію він увійшов завдяки своїй пристрасті до картярських ігор. Легенда свідчить, що під час чергового запеклого раунду, який тривав 24 години, граф зголоднів. Він наказав слузі принести йому шматок яловичини, затиснутий між двома скибками підсмаженого хліба. Чому саме так? Граф міг їсти однією рукою. Хліб не давав пальцям забруднитися жиром, а отже, карти залишалися чистими. 🎩 "Те саме, що у Сендвіча!" Друзі-аристократи, що сиділи за столом, оцінили зручність і почали замовляти офіціанту: «Мені те саме, що у Сендвіча!». Так назва титулу стала назвою страви. Перша письмова згадка про слово "сендвіч" з'явилася в щоденнику історика Едварда Гіббона у 1762 році, де він описував, як джентльмени в клубі їдять "трохи холодного м'яса або сендвіч". 🌍 Глобальна експансія Довгий час сендвіч вважався їжею для чоловічих компаній та нічних посиденьок. У високе товариство та на жіночі чаювання він потрапив лише в XIX столітті, ставши витонченим «чайним сендвічем» з огірком та без скоринки. Згодом кожна країна створила свій варіант: В Італії — паніні. У Франції — крок-месьє. У США — легендарний клубний сендвіч та бургер (який технічно також є сендвічем). 🥪 Ефект сендвіча Цей винахід настільки вплинув на культуру, що термін «сендвіч» почали використовувати в психології (метод критики «похвала-зауваження-похвала»), в будівництві (сендвіч-панелі) та навіть у геології.

#історія #речі Сірники: Приборканий вогонь у вашій кишені 🔥 Сьогодні ми сприймаємо можливість добути вогонь одним рухом як належне. Але до середини XIX століття це було справжнім квестом: люди використовували кресала, лінзи або терли палички. Поява сірників стала не просто зручністю, а справжньою хімічною революцією. 🧨 Вибуховий початок Перші сірники були... м’яко кажучи, небезпечними. У 1826 році англійський аптекар Джон Вокер випадково винайшов "фрикційні сірники". Вони були довжиною майже у фут (близько 30 см) і спалахували з таким гуркотом і розбризкуванням іскор, що нагадували маленькі гранати. До того ж вони жахливо тхнули тухлими яйцями. 💀 "Фосфорна щелепа" та білий фосфор Перші масові сірники робили з білого фосфору. Вони були надзвичайно зручними, бо загорялися об будь-яку поверхню (навіть об підошву чобота, як у вестернах). Проте білий фосфор був смертельною отрутою. Робітники на фабриках страждали від страшної хвороби — фосфорного некрозу щелепи. Окрім цього, такі сірники часто ставали причиною самозаймання та пожеж у будинках. 🇸🇪 Шведський тріумф: "Безпечні сірники" Порятунок прийшов із Швеції. У 1844 році Густав Ерік Паш придумав розділити компоненти: замість того, щоб пхати все в одну голівку, він переніс небезпечний червоний фосфор (який набагато стабільніший за білий) на бічну поверхню коробки. Тепер сірник загорявся тільки при терті об спеціальну намазку. Саме тому в багатьох країнах сірники досі називають "шведськими". 📦 Більше, ніж просто палички Сірники швидко стали частиною масової культури: Філуменія: Колекціонування сірникових етикеток стало популярним хобі, адже на коробках друкували все: від соціальної реклами до репродукцій картин. Дієвий інструмент: До появи запальничок сірники були головним аксесуаром джентльменів та мандрівників. ✨ Цікавий факт: Чому їх 45? У стандартній коробці зазвичай близько 38-45 сірників. Це число було розраховано так, щоб коробка була зручною для кишені, але водночас забезпечувала господаря вогнем приблизно на тиждень активного використання.

Хобі-хорсінг більше не в моді, зараз хайпує хобі-мотокросинг 🛵 Мотоцикла у них, звісно, немає, але зате є кермо, яке вони тримають у руках і біжать по бездоріжжю так, ніби мчать по трасі. #Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world