#історія #події
Ніч, що запалила Європу: Листопадовий чин 1830-го ⚔️🔥
У ніч з 29 на 30 листопада 1830 року Варшава не спала. Усе почалося з іскри, яка мала спалити імперський порядок Миколи I. Група молодих підхорунжих, очолювана палким Петром Висоцьким, вирішила, що досить терпіти приниження Конституції та самодержавну сваволю. Вони рушили на Бельведерський палац — резиденцію намісника, великого князя Костянтина Павловича.

Штурм і втеча тирана 🏃‍♂️

План був відчайдушним: захопити або ліквідувати намісника і підняти всю Польщу. Костянтин, почувши галас та постріли, дивом уникнув полону, сховавшись (за однією з версій, у молитовній кімнаті на горищі). Хоча головна ціль вислизнула, Варшава вибухнула. Арсенал було захоплено, а на вулиці висипали тисячі озброєних містян. Так почалася війна Давида з Голіафом — Російською імперією.

«За нашу і вашу свободу!» 🦅

Саме під час цього повстання, у січні 1831 року, народилося гасло, яке стало символом боротьби народів проти тиранії. У маніфестації на честь декабристів з'явився прапор з написом: "В ім'я Бога, за нашу і вашу свободу!". Це було звернення не лише до поляків, а й до українців, литовців і навіть росіян, що прагнули скинути царат.

Український фронт: надії та реальність 🇺🇦

Вогонь повстання швидко перекинувся на Правобережну Україну — Волинь, Поділля та Київщину. Польська шляхта, що мешкала тут, сподівалася на відновлення кордонів Речі Посполитої 1772 року. Однак ситуація була складною: українське селянство здебільшого не підтримало панів, вбачаючи в них таких самих гнобителів, як і російських чиновників. Царська влада вміло грала на цих протиріччях, обіцяючи селянам «поблажки», якщо ті не підуть за бунтівниками.

Гіркий фінал і "Цитадель" репресій ⛓️

Незважаючи на героїчний опір і кілька блискучих перемог, сили були нерівні. У 1831 році Варшава капітулювала перед армією Паскевича. Наслідки для України були катастрофічними: тисячі шляхтичів (учасників повстання) було заслано до Сибіру, їхні маєтки конфісковано, а в Києві почалося будівництво Нової Печерської фортеці — не для захисту від зовнішніх ворогів, а для контролю над непокірним містом. Почалася епоха жорсткої русифікації, ліквідації греко-католицької церкви та закриття польських шкіл і Віленського університету.

Але ніч 29 листопада назавжди залишилася в історії як доказ того, що навіть жменька відчайдухів здатна кинути виклик імперії, змусивши її здригнутися від страху. 📜

Українка в Іспанії обурилася намірами обмежити регіональні мови на користь іспанської: зокрема у фортеці Валенсія: каже що ситуація нагадує українську.

#події #історія
⛓️ Трагедія Гетьмана: Як Петро I знищив останню надію автономії (10 Листопада 1723)
Сьогоднішній день, 10 листопада, навіки вписаний у нашу історію як чорна дата для української державності. Саме цього дня 1723 року в Санкт-Петербурзі за наказом московського царя Петра I був заарештований наказний гетьман Лівобережної України, чернігівський полковник Павло Полуботок.
Чому Полуботок став небезпечним?
Після втечі Івана Мазепи та смерті Івана Скоропадського, Павло Полуботок виконував обов’язки наказного гетьмана (1722–1724). Він не був обраний на повноцінній раді, оскільки Петро I вже тоді побоювався сильних українських лідерів і відверто саботував вибори.
Попри це, Полуботок демонстрував незламну волю до відновлення українських прав. Він:
* Наполягав на проведенні нових гетьманських виборів.
* Виступав проти свавілля російських чиновників, які заполонили Україну.
* Боровся за повернення прав, скасованих після Мазепи.
Ця самостійна політика прямо суперечила імперським планам Петра І щодо повної інкорпорації Гетьманщини. Намагаючись зламати українську автономію, Петро I створив Малоросійську колегію — орган, який мав керувати Україною замість гетьмана. Це був прямий шлях до ліквідації української влади.

Кидок у Петропавлівську фортецю 🏰

Полуботок, не бажаючи миритися з цим, вирушив до столиці імперії, щоб особисто подати цареві петиції про порушення українських прав. Петро I розцінив це як зухвалість та бунт.
10 листопада 1723 року Полуботка разом із низкою старшин було ув'язнено в Петропавлівській фортеці. Там він провів рік у жорстоких умовах. За легендою, на останньому допиті він сміливо кинув Петру I в обличчя:

"Я знаю, що мене тут чекає. Але не бійся, царю, дух народу не здолати!"

Через рік, у грудні 1724 року, Павло Полуботок помер у казематах, так і не зрікшись своєї боротьби. Його смерть стала символом трагічної долі українських спроб зберегти вольності в умовах наступу Російської імперії.

Народ, що рашка не змогла покорити...в той час

Ви ж пам’ятаєте анекдоти про чукчів?

Про всі народи були анекдоти, придумані в нетрях КДБ. Але про чукчів, мені здається, найобразливіші, найпринизливіші.

Радянська система, і таким чином теж, мстила чукчам.

Знаєте за що? За те, що росіянці 130 років намагалися завоювати чукчів. І не змогли цього зробити саме військовим шляхом.

Російсько-чукотські війни продовжувалась з 1641-го по 1778-й роки. І це був ЄДИНИЙ приклад, коли російська імперія визнала свою військову поразку. І була змушена перейти до мирного договору та торгівлі.

Жодний інший народ Сибіру так довго і кровопролитною не боровся. Жодний! Чукчі не йшли на жодні переговори з ворогом. Чукотські воїни не один раз винищували експедиційні загони росіян та вщент руйнували закладені ними фортеці.

До 1720 року у всьому Сибіру нескореною росіянами залишилася тільки територія, що була населена чукчами.

Коли російські козаки досягли Чукотки у 17-му столітті, то їхньою головною метою було стягнення ясака (хутрової данини).

Однак чукчі, на відміну від багатьох інших сибірських народів, рішуче відмовлялися його платити і чинили запеклий збройний опір.

Перше зафіксоване зіткнення відбулося у 1641 році, коли чукчі напали на російських збирачів ясака в районі Колими.

У 1649 році на річці Анадир був заснований Анадирський острог (фортеця), який став головною базою російської військової та адміністративної присутності на крайньому північному сході.

У 18-му столітті російська імперія направила масштабні військові експедиції для підкорення чукчів. Одна із них відома як Анадирська партія. Ці походи очолювали Афанасій Шестаков і майор Дмитро Павлуцький. Вони обидва там і загинули. Загін Павлуцького було знищено, а загін Шестакова - захоплено.

У війні з чукчами брав участь навіть російський флот.

Російські війська вдавалися до жорстоких методів - знищували стійбища, вбивали старійшин. Нічого не нагадує?

Сотник Василь Шипіцин покликав на переговори 12 чукотських старійшин і всіх їх убив.

Часто чукчі чинили самогубство цілими сім’ями, щоб не загинути від рук завойовників

І відповідали партизанськими війнами, завдаючи росіянам значних втрат. Вони уникали прямих сутичок із великими загонами, озброєними гарматами, натомість атакували невеликі групи, обози та остроги, виснажуючи противника.

Чукчі демонстрували виняткову мобільність, мужність і винахідливість.

І росіяни обісралися.

Утримання Анадирського острогу обходилось загарбницькій імперії у понад 1 мільйон рублів. А виручка від ясака була мізерною.

Вся імперія з купою грошей не змогла далі тягти виснажливу для себе війну проти значно меншого за чисельністю і ресурсами народу.

Чукчі захищали своє. Росіяни прагли забрати те, що їм не належало.

І тоді росія була змушена змінити тактику. Це був економічно-дипломатичний компроміс.

У 1788 році на річці Анюй відкрили ярмарок - типу «економічна інтеграція через взаємовигідну торгівлю».

У 1779 році імператриця Катерина II підписала указ про прийняття чукчів у російське підданство. Чукчі офіційно прийняли російське підданство, але фактично зберегли самоврядування і свободу. Що дозволило їм залишатися відносно незалежними до радянського часу.

І вже радянський союз завершив колонізацію чукчів остаточно. Знищуючи мову, культуру, традиційні ремесла, мистецтва, суспільний устрій, військовий дух, релігію, фольклор, міфологію.

Чукчі не потрібні росії. Як і інші народи Сибіру. І це значною мірою пов’язано з Арктикою, яка містить значні запаси нафти, газу та мінералів. Корінні народи вимагають дотримання своїх прав під час розробки цих ресурсів, в тому числі права справедливої компенсації та участі в прибутках від видобутку ресурсів, які здійснюються на їхніх історичних землях.

Трохи фактів:

1. Етнічна чисельність чукчів становить близько 15–16 тисяч осіб.

2. Серед корінних народів Північного Далекого Сходу (Чукотка та Камчатка), чукчі є найбільш чисельними. Всіх інших значно менше.

3. Найбільшою групою населення Чукотського АО залишаються росіяни - близько 50 відсотків за переписом 2010 року.

4. Лише 5–7 тисяч людей активно розмовляють чукотською мовою. Російська витісняє рідну мову.

5. Чукотська мова має відмінності у вимові між чоловіками та жінками, пов'язані з табу на вимовляння імен родичів чоловіка.

6. Основа життя чукчів - розведення оленів. Олень був усім: їжею, транспортом, одягом, житлом і матеріалом для знарядь.

7. Чукчі були відомі своїм войовничим характером. Цей народ загартований у військовому плані. Кожен чоловік був готовим воїном.

8. Чукчі мали високий рівень самоорганізації. Відсутність централізованої влади чи вождів ускладнювало їхнє підкорення. Навіть після підписання миру, будь-яка окрема община могла відновити бойові дії.

9. Чукчі вірили, що всі природні об'єкти (сонце, місяць, річки, гори, олені, морські звірі) мають дух. Центральна фігура - Шаман. Він виступав посередником між світом людей і світом духів, лікував хвороби, пророкував і супроводжував душі померлих.

10. Різьблення по кістці та моржовому іклу - найвідоміший вид чукотського мистецтва, визнаний у світі і охороняється ЮНЕСКО.

11. Чукчі є одними з найбільш вразливих до кліматичних змін народів, тому тема зміни клімату та вплив на традиційний спосіб життя - це питання життя і смерті.

12. Чукчі, як і багато інших корінних народів Півночі, мають генетичну особливість, яка призводить до уповільненого розщеплення алкоголю в організмі. Це робить їх більш чутливими до його впливу та підвищує ризик розвитку алкогольної залежності. Але питання не лише в генетиці. Генетичний фактор у поєднанні з соціально-економічними труднощами, історичними травмами та відсутністю традицій вживання алкоголю, є причиною високої поширеності проблем з алкоголем серед цих народів. Чим і користувалися завжди колонізатори.

13. Разом з росіянами до чукчів через коряків, чуванців і юкагірів прийшли заразні хвороби, наприклад сифіліс, який по-чукотськи зветься «чуванською або російською хворобою».

#події
30 жовтня 1653 року Гетьманська столиця Чигирин переживала один із найскорботніших днів в історії родини Хмельницьких та всієї Козацької держави. Під урочисті й водночас жалобні залпи з гармат до міста внесли труну з тілом Тимофія Хмельницького – старшого сина великого гетьмана Богдана Хмельницького, молодої надії на козацьку династію.
Юна слава і фатальна рана
Тиміш, не доживши одного дня до свого 21-річчя, загинув 15 вересня 1653 року під час облоги фортеці Сучава (Молдова), де він очолював козацькі війська. Його смерть стала наслідком важкого поранення: вороже ядро розбило лафет гармати, а осколок влучив молодому полковнику в ногу, спричинивши, ймовірно, гангрену.
Після смерті Тимоша оборона Сучави тривала, і лише 19 жовтня козаки змогли укласти почесне перемир'я, яке дозволило їм вийти з фортеці у повному озброєнні та забрати з собою тіло свого отамана.
Скорботний кортеж у столиці
Довгий і скорботний шлях з Молдавії до Чигирина завершився 30 жовтня 1653 року. Внесення тіла сина до гетьманської столиці стало публічним, але глибоко особистим горем для Богдана Хмельницького. Гарматні залпи, що лунали над Чигирином, були не лише військовою пошаною, а й символом гіркоти і втрати для всієї України. Тиміш, здібний полковник та учасник Молдавських походів, вважався найбільш вірогідним спадкоємцем гетьманської булави та міг стати засновником української династії. Його загибель перекреслила ці плани, змінивши хід подальших історичних подій.
Останній спочинок
Тіло Тимофія Хмельницького перебувало в Чигирині, а пізніше, 27 грудня (за іншими даними — 30 грудня) 1653 року, він був похований у родинному маєтку, в Михайлівській (за деякими джерелами) або Іллінській церкві у Суботові, що неподалік Чигирина. Пізніше, у 1657 році, поряд з ним буде похований і його великий батько, Богдан Хмельницький.
💔 Ця подія назавжди залишила свій трагічний відбиток в історії, як символ нездійсненої надії на стабільну династію та втрати одного з найталановитіших молодих лідерів Гетьманщини.

Кам'янець-Подільська фортеця

Фортеця, ймовірно, існувала ще за часів Київської Русі, проте кам'яну споруду збудували литовські князі Коріатовичі. З 1362 по 1434 роки фортеця в комплексі з оборонними спорудами міста стала головним форпостом. Фортеця вперше згадується в 1374 році в грамоті князя Юрія Коріатовича (одного з чотирьох братів Коріатовичів, які володіли Поділлям). У той час вежі і стіни були вже кам'яними і частково дерев'яними. Фортеця знаходилася біля входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок (місто розташовувалося в петлі річки Смотрич). Саме за Коріатовичів місто стало столицею краю, а фортеця стратегічним оборонним пунктом. Багато років історики і вчені не можуть дійти єдиної думки щодо дати будівництва фортеці, тому поки що прийнято вважати, що перший камінь був закладений в 1374 році. За легендою, Кам'янець-Подільську фортецю ніколи і нікому не вдавалося взяти штурмом, лише хитрістю або золотом, хоча історики спростовують цей факт.

Джерело https://psahno.com/uk/places/kamenec-podolskaia-krepost

#карпати #україна #західнаукраїна #кам'янецьподольськафортеця #фортеціукраїни #історіякарпатів #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявкарпатах #кам'янецьподольський #фортеця #середньовічнафортеця #відпочинок

Луцький замок

Луцький замок або замок Любарта - це символ Луцька, заснований у XIV столітті князем Любартом, сином великого литовського князя Гедиміна. На місці замку раніше знаходилося невелике поселення, яке з'явилося ще за часів Володимира Великого. У той час замок не був настільки могутнім і обороноздатним, як за часів литовських князів, але вже в 1069 році він витримав облогу польських військ на чолі з королем Болеславом II Хоробрим, які йшли на Київ. Замок стоїть на високому пагорбі біля злиття двох річок, Стір і Лучиця. З цього місця відкривається хороший огляд на околиці і з якого легко було обороняти північно-західні кордони Волині. Замок багаторазово відбивав набіги татар і витримував облоги польських військ. У XVII столітті стіни фортеці використовувалися як в'язниця для місцевих дворян і полонених солдатів. Протягом своєї історії вона неодноразово виконувала різні функції: була резиденцією князів, адміністративним центром і місцем ув'язнення.

Джерело https://psahno.com/uk/places/zamok-liubarta

#волинь #україна #західнаукраїна #замок #історіякарпкат #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявлуцьку #луцьк #ліс #гори #відпочинок #туризм #подорож #природа #замкиукраїни

Сюжет місцевого телебачення з подій оповіщення в фортеці Тернопіль, де співробітники ТЦК заблокували автомобіль з чоловіком та жінкою.

Саме після цього випадку співробітники ТЦК оголосили про долучення бойових співробітників до заходів оповіщення
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Фортеця Нафпакт

Одна з найкрасивіших і найкраще побудованих фортець у Греції, в якій поєднуються унікальність гірської фортеці та міських укріплень з портовим замком. Фортеця, побудована на пагорбі, привертала до себе увагу багатьох завойовників і піратів, які використовували її як перевалочну базу. Своїм нинішнім виглядом фортеця зобов'язана венеціанцям. Місто Нафпакт мало велике стратегічне значення для Венеції і в перший період венеціанського правління (1407-1499) вони намагалися захистити його від наступаючих османів, побудувавши надійну фортецю. Фортеця розташована на вершині пагорба, що підноситься над містом на висоті близько 200 метрів. Будівництво укріплень було розбито на кілька етапів від античності і до Османської імперії. Незважаючи на завдані збитки і руйнування, фортеця є однією з добре збережених в Греції. Біля Нафпакту відбулася одна з найбільших морських битв за кількістю задіяних кораблів. Це сталося 7 жовтня 1571 року між об'єднаним християнським флотом і Османською імперією. У битві брав участь відомий іспанський письменник, автор роману «Дон Кіхот» Мігель Сервантес. Морська битва біля Нафпакту відзначається щороку муніципалітетом Нафпакт і завершується виставою, шоу та салютом у середньовічному порту.

Джерело https://psahno.com/uk/places/krepost-navpakt

#нафпактос #фортеця #греція #історіянафпакта #історичнімісця #цікавімісця #кудипоїхатинафпто #щоподивитисявнафпакто #море #пляж #відпочинок #туризм #подорож #битва #морськабитва #фортеці #морськафортеця

4-5 жовтня в Камянець-Подільскій фортеці відбулись змагання «Дикі Дрони» серед операторів БПЛА Сил оборони України
Це вже третя гонка «Диких Дронів» від початку проведення в 2024 році. В ній взяли участь 20 команд.
Основна мета заходу – створити сприятливі умови для обміну бойовим досвідом, тімбілдинг, психологічне розвантаження пілотів, популяризація рекрутингової програми для операторів БПЛА «Контракт 18-24».
📹 93 ОМБр, 1 центр інформаційно-комунікаційної підтримки Сухопутних військ
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни