ХОТИНСЬКИЙ ТУМАН

Стоїть фортеця сива на горбовині,
Дністрове плесо огортає марево,
Ховаючи таємність загартовану.

Густа завіса біла ніби з мармуру
Легенди давні на віки очолила,
Де кожна вежа не здається марною.

Були тут вої всі високочолими,
Що завжди боронили цю окраїну,
Давили зло турецьке своїм чоботом.

Туман пливе, неначе трохи ранений,
Вкриває камінь, мури та всі насипи,
Немов з фортеці виїдає гранули.

Хотин побачив ці воєнні наслідки,
Тримає пам'ять гордо крізь періоди,
Які минули за законом класики.

Красу відкриють промені розрізані,
Проб'ється сонце крізь молочне марево,
Осяє велич стін уже по-різному.

Душа епох панує, над примарами,
Давно вже дбає про старі помешкання,
Хотинський край — порядний попід хмарами.

Зберіг величність у турботі мешканців.

Мирослав Манюк
16.09.2026