Коти - це не домашні улюбленці, а частина бригади, - пише 152 окрема єгерська бригада імені Симона Петлюри.

"У час, коли війна перетворилася на технології, дрони, супутники та аналітику, поруч із воїном залишаються живі істоти, які не розуміють геополітики, але безпомилково відчувають серцем....Вони зустрічають бійців після виходу з позицій, сплять біля входу в бліндаж, «несуть службу» разом із підрозділами", - пишуть військові.

Головний російський співак сьогодення Шаман продемонстрував свої розумові здібності та вміння, завдяки яким він потрапив до улюбленців влади.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #речі
Мишоловка: Велика історія маленького ґаджета, або Як людство намагалося перехитрити хвіст
Здавалося б, що може бути прозаїчнішим за звичайну мишоловку? Цей невеликий пристрій — справжній пам'ятник людській винахідливості, народжений у вічній боротьбі за недоторканність комори. Якщо вірити Ральфу Волдо Емерсону, світ сам протопче стежку до дверей того, хто винайде кращу пастку для мишей. І, судячи з патентних бюро, людство сприйняло цю пораду занадто буквально.

Перші прототипи «девайсів для дератизації» з’явилися ще в Давньому Єгипті: це були керамічні горщики з хитромудрими засувками. Але справжній тріумф інженерної думки стався наприкінці XIX століття. У 1894 році Вільям Хукер запатентував ту саму класичну пружинну конструкцію «Animal Trap», яку ми знаємо сьогодні. Через три роки британець Гірам Максим (так, той самий творець кулемета!) теж приклав руку до вдосконалення механізму, щоправда, його версія була куди менш кровожерливою за зброю.

Цікавий факт: за всю історію в США було видано понад 4400 патентів на різні види мишоловок, але лише близько 20 з них принесли своїм творцям реальні гроші. Більшість винаходів виявилися занадто складними для такого простого завдання. Існували навіть моделі, що мали «вистрілювати» в гризуна з пістолета, але, на щастя для домашніх улюбленців і меблів, вони не прижилися.

Міф про те, що миші обожнюють сир — не більше ніж вдалий маркетинговий хід або помилка спостереження. Насправді гризуни віддають перевагу зерну, фруктам або солодощам, а сир має для них занадто різкий аромат. Тож канонічний образ мишоловки з шматочком «Емменталю» — це скоріше художня метафора, ніж гастрономічна правда.

Сьогодні мишоловка — це не просто побутовий інструмент, а символ марності спроб винайти велосипед. Класична пружина на дерев'яній дощечці залишається неперевершеним еталоном ефективності, нагадуючи нам: іноді старі методи працюють краще за будь-які нанотехнології.

Ворог цілеспрямовано б’є, щоб залишити нас без світла, тепла й води — українці мають бути готовими до можливого погіршення ситуації та подбати про необхідні запаси вдома, — МВС

Першочергово:

Питної та технічної води на кожного члена сім’ї (3 л питної та 11–12 л технічної на добу), продуктів тривалого зберігання, медикаментів.

Валізу першої необхідності з документами, засобами особистої гігієни, теплими речами, аптечкою, засобами обігріву та достатньою кількістю готівки.

Турботу про дітей: поясніть їм правила безпеки та стежте, щоб вони їх дотримувалися, а також подбайте про домашніх улюбленців — запасіть для них воду та їжу.

Готовність до посилених заходів безпеки: слідкуйте за повідомленнями влади, тримайте пристрої та альтернативні джерела електроенергії зарядженими, обмежте перебування на вулиці без нагальної потреби, особливо у темний час доби.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

Невідомий відомий Валерій Маренич
80-річний ювілей легенди національної пісні, мистецького бренду України!

У 1950-1980-ті багато українських виконавців виїжджали працювати в москву. Серед них були музиканти, вокалісти, композитори, представники розмовного жанру. Валерій Маренич з Антоніною Сухоруковою 1970 року приїхали з москви в Україну! 1973-го до них долучилася Світлана, якій сповнилося 18. Вони перебували на піку популярності, їх повсюдно запрошували і всі хотіли їх бачити. Система ж робила свою чорну справу, “винних” і “неугодних” з лінією “рідної комуністичної партії” мусили покарати. Мареничів старалися очорнити і зробити зрадниками.

Кіровоград
Валерій не був першим хлопцем Антоніни. Зустрілися тоді, коли зароджувалася нова хвиля на естраді. Уперше зустрілися за кулісами, де він, одиноко стояв. Придивилася до нього. Він мав сценічну фактуру, вів себе скромно. Йому чогось бракувало, на сцені виглядав якось незграбно, до його зросту чогось бракувало.
Валерій у москві співав у дуеті з Антоніною. Через дуже короткий час його потягнуло в Україну, додому. На початку літа 1970 року купили найдешевші квитки і в плацкартному вагоні поїхали в Кривий Ріг, до батьків Валерія. Ось там Маренич увімкнув магнітофон і дав послухати Тоні п’ять чи шість своїх пісень. Дані вокальні в нього прекрасні, тембр приємний, оксамитовий, але спів був кострубатий, якийсь необтесаний. А коли узяв у руки гітару, все вписалося і стало органічним. Разом готували концертні номери. Найближче був Кіровоград. Поїхали на прослуховування. Ось так першим місцем роботи майбутніх учасників тріо Мареничів стала Кіровоградська обласна філармонія.
Новачки мали свої концертні дуетні номери, входили до складу збірного філармонійного ансамблю “До-ре-мі”. Співали народні пісні у власній обробці, повсюдно “на біс” звучала “Червона рута” Володі Івасюка, яка стала піснею з пісень!
У Кіровограді Тоня на початках була на своєму дівочому прізвищі Сухорукова, а вже на початку 1971-го, після одруження, отримала паспорт, стала Маренич. Весілля не було, лише розписалися у ЗАГСі.
23 лютого 1971 року згідно з наказом директора Кіровоградської обласної філармонії вокалістів Мареничів звільнили з роботи за згодою сторін.
Віталій з Антоніною влаштувалися в Гур’євську філармонію у Казахстані, мали назву “Ритми ХХ століття”. Об’їздили республіку вздовж і впоперек. Співали українських пісень, їх з нетерпінням чекали на кожному концерті. Не було дійства без аншлагу.
На гастролях у Новосибірську, в готелі, Валерій з Антоніною слухали музичну радіопередачу. З ефіру почули дует хлопців, і Тоня, сама того не сподіваючись, напророчила подальшу долю: “Треба робити тріо, дуетів “розвелося” занадто!”
У Сімферопіль для отримання гастрольного посвідчення і здачі концертної програми разом з “Ритмами ХХ століття” з міністерства культури урср приїхала Ірина Кошиць. Мареничі їй дуже сподобались, а вона їм. Приваблива жінка, набагато старша від Валерія і Антоніни, стала їхньою покровителькою. За її рекомендацією дует запросили у Ворошиловград. Вони ж у неї ніколи нічого не просили.
Ірина Анатоліївна походила з роду відомого хорового диригента Олександра Кошиця, аранжувальника відомого на весь світ “Щедрика”. Завдяки їй доля Мареничів вирішилася на користь України та української пісні. Сталося це диво в українському Криму.

Ворошиловград. Рівне.
Радянська влада двічі перейменовувала Луганськ і Ворошиловград. На жаль, жодної згадки про працю Мареничів під її прапором місцева філармонія не залишила ніде і ніколи. Кінець лютого-початок березня 1973 року – Валерія з Антоніною прийняли тут на роботу.
Пробули там недовго. На зборах колективу обох почали поганити, Мареничі з українськими піснями не вписувалися в ті рамки, які там хотіли бачити. На тому непорозумінні була присутня Ірина Кошиць. Досвідчена киянка підійшла і заспокоїла: “Не заїдайтеся з ними. Бачите, що тут нема з ким розмовляти”. Кошиць зробила все, щоб її улюбленці поїхали в Рівне.
19 липня 1973 року Валерія і Антоніну зарахували у штат Рівненської філармонії на посаду вокалістів-солістів естради. Поліщуки полюбили Валерія і Антоніну, концертні зали аплодували їм повсюдно. …А 15 вересня того ж 1973-го дует звільнився.
І було це так. Після репетиційного періоду виїхали на гастролі по Україні. В Криму, в готельному номері пролунав телефонний дзвінок. У слухавці почувся голос директора Волинської філармонії Геннадія Місана: “Нам терміново потрібні солісти у ВІА “Світязь”! Зриваються гастролі!” Пообіцяв підвищити оклади, пошити костюми, а найголовніше – забезпечити квартирою! Мареничі виставили свою умову – створення тріо. “Так, я згодний!” – вигукнув голос у трубці.
Відчувалася рука Ірини Кошиць – підказала Місанові, де вони гастролюють і що має з ними робити.

Як розкусити людину за 5 хвилин, не ставлячи їй жодного питання?
Ми звикли оцінювати людей за словами, одягом чи статусом. Але найжорстокіші тирани можуть бути галантними, а найбільші брехуни — красномовними. Є лише один "детектор брехні", який майже неможливо обдурити.
Це ставлення до тих, хто слабший. До тварин.
Ось 5 істин про нас і наших менших братів, які розкривають душу краще за будь-якого психолога:
1️⃣ Тест на безкорисливість. Любов до тварин — це не просто «добре серце». Це здатність на емпатію без вигоди. Кіт не купить тобі подарунок. Собака не підвищить твій статус в інстаграмі. Вони просто є. І якщо ти піклуєшся про того, хто не може тобі "віддячити" — отже, в тобі є щось глибше за холодний розрахунок.
2️⃣ Дзеркало твоєї сили. Психологи кажуть: те, як ми реагуємо на тварин — це дзеркало нашого ставлення до слабкості. Якщо тебе дратує, що кіт нявкає, а пес лізе з лапами — це означає, що ти не вмієш справлятися з безсиллям. Тебе бісить, коли хтось "незручний". І повірте, так само ця людина буде ставитися до дітей, літніх батьків чи партнера у скрутну хвилину.
3️⃣ Вміння чути тишу. Тварини не говорять словами. Вони говорять настроєм, поглядом, вібрацією. Люди, які їх розуміють, мають рідкісний дар: чути без звуку і відчувати без пояснень. Це вищий пілотаж емоційного інтелекту.
4️⃣ Зняття масок. Хочеш пізнати справжню людину? Подивися, як вона поводиться з тим, хто їй НЕ вигідний. Хто не підтакує і не робить компліментів. Там, де немає соціальної гри, зникає фальш. Людина або має серце, або ні. Третього не дано.
А тепер — думка, яка може змінити все.
Якщо ми говоримо про справжню, глибоку людяність, то чи може вона бути вибірковою? Чи чесно це — гладити собаку, називаючи її другом, і водночас платити за вбивство корови чи ягняти просто заради смакової звички?
Вегетаріанство — це не дієта. Це логічне продовження тієї самої любові й емпатії, про яку ми говорили вище. Це вибір не завдавати болю тим, хто так само відчуває страх, прив'язаність і біль, як і наші домашні улюбленці. Розширте своє коло співчуття. Нехай воно не закінчується на порозі вашого дому. Бо справжня Любов не ділить світ на "друзів" і "їжу".

#психологія #тварин #емпатія #вегетаріанство #людяність #саморозвиток #ЗнанняНепідвладнеЧасу #ВячеславДроздов

Він ділив свій дім із дев’ятнадцятьма котами одночасно. І коли один із них зник, він відповів не панікою й не гнівом, а одним із найніжніших газетних оголошень, які коли-небудь з’являлися в пресі.

Цією людиною був Марк Твен.

Автор «Пригод Тома Сойєра» та «Гекльберрі Фінна» був відомий своїм гострим розумом, моральною ясністю та здатністю одним рядком викривати людську дурість. Але вдома сатира відступала. Там Твен із майже благоговійною серйозністю обожнював котів.

Не одного.
Не двох.

У різні періоди життя з ним мешкало до дев’ятнадцяти.

І звичайних імен він не визнавав. Його котів звали Аполлінаріс, Вельзевул, Баффало Білл, Сатана, Саур-Меш, Зороастр і Соупі Сал. Він вважав, що коти заслуговують на імена з характером і вагою. Кіт, на його думку, — не прикраса інтер’єру. Це особистість.

«Я просто не можу встояти перед котом, — писав він, — особливо якщо той муркоче».

Друзі помічали, як легко він відволікався на них. Розмова могла обірватися на півслові — просто щоб погладити кота, який проходив повз. Листи писалися з котом на плечах або на колінах. Про них він говорив не як про хатніх улюбленців, а як про вищі істоти, які великодушно терплять людське товариство.

«Це найчистіші, найхитріші й найрозумніші створіння, яких я знаю, — писав він, додаючи з сухим гумором, — звісно, окрім дівчини, яку ти кохаєш».

Серед усіх котів один був особливим.

Бамбіно.

Чорне кошеня, що належало його доньці Кларі, швидко стало улюбленцем усього дому. Великий, насичено-чорний, із густою оксамитовою шерстю та ледь помітною білою смужкою на грудях — для тих, хто його любив, він був неповторним.

А потім одного дня він зник.

Твен був безутішний. Це була не дрібна прикрість — це була втрата. І він зробив те, що зробив би будь-який відданий опікун кота, помножений на талант великого письменника. Він розмістив оголошення в газеті New York American.

Це було не звичайне оголошення про зниклу тварину.

Це був маленький літературний твір:

«Великий і насичено чорний; густа, оксамитова шерсть; має ледь помітну білу смужку на грудях;
важко знайти в темряві».

Останній рядок — тихо дотепний і глибоко ніжний — змушував усміхатися тоді й усміхає досі.

Люди відгукувалися масово. Незнайомці приходили до дому Твена з чорними котами, впевнені, що знайшли Бамбіно. Твен уважно, чемно й серйозно оглядав кожного.

Жоден не був його котом.

А потім — як це часто буває з котами — Бамбіно повернувся сам.

Без рятувальної операції. Без пояснень. Без вибачень. Просто прийшов додому, коли вважав за потрібне, ніби нічого незвичного не сталося.

Твен був у захваті. Оголошення виявилося зайвим. У власній свідомості Бамбіно ніколи не губився — він просто був деінде.

Твен часто казав, що може судити про людину за її ставленням до котів:

«Коли чоловік любить котів, — писав він, — я його друг і товариш без жодних додаткових знайомств».

Це була не просто сентиментальність. У часи, коли жорстокість до тварин була звичною й майже не піддавалася сумніву, Твен відкрито писав про їхній розум, емоції та право на доброту. Він вірив: те, як людина ставиться до тварин, говорить про неї більше, ніж слова.

Великий сатирик, який легко розбивав лицемірство, у приватному житті був лагідним, терплячим і відкрито ніжним до малих живих істот.

Він давав котам кумедні імена.
Сумував за ними, коли вони зникали.
Писав поезію, замасковану під газетні оголошення.
Дозволяв їм переривати свою роботу й думки.

І тим самим показував мудрість, яка не має нічого спільного з дотепністю.

Марк Твен помер у 1910 році. Він залишив після себе романи, що змінили американську літературу, і рядки, які досі ріжуть по суті.

Але він залишив і тихішу правду.

Життя з котами — з терпінням, гумором і м’якістю —
це не відволікання від величі.

Це її частина.

Іноді найгостріший розум у кімнаті — це той, що готовий зупинитися, нахилитися й прислухатися до муркотіння.

#fblifestyle

Повітряна атака Росії може застати українців будь-де — навіть під час звичайної прогулянки з песиком. Гучні звуки дронів та робота ППО лякають домашніх улюбленців та їхніх власників. "Навіть у такі моменти залишається одне: ми тримаємось разом, люди й тварини. Ми заспокоюємо їх, а вони — нас", - написала жителька Сум, авторка відео. happy_dog_family_ua/Instgram

День святкової їжі для нужденних тварин
День святкової їжі для нужденних тварин (Holiday Food Drive for the Needy Animals Day) відзначають 11 грудня та присвячений Дню захисту тварин. Ця подія започаткована у США та актуальна у всьому світі.

День збору їжі для нужденних тварин — це свято милосердя та день, присвячений підтримці вразливих тварин у всьому світі. Цей день заохочує людей з різних верств суспільства жертвувати їжу місцевим притулкам для тварин і долучатися до волонтерської діяльності, привертаючи увагу до долі мільйонів бездомних, голодуючих або нелікованих тварин-компаньйонів.

Значення Дня святкової їжі для нужденних тварин
Цей день має на меті не лише забезпечити тварин їжею, але й визнати важливу роль, яку тварини відіграють у нашому житті та навколишньому середовищі. Це заклик до дій для любителів тварин і суспільства об’єднатися на підтримку цих істот, яким часто не вистачає любові та уваги, які отримують наші домашні улюбленці.

Історичний контекст
1824 – Заснування R.S.P.C.A. у Великій Британії.
1869 – Заснування першого притулку для тварин у США
1975 – Публікація книги Пітера Сінгера “Визволення тварин”, що започаткувала рух за права тварин.
1980 – Створення організації “Люди за етичне поводження з тваринами” (People for the Ethical Treatment of Animals, PETA).
Як взяти участь
Організація збору продуктів харчування. Подумайте про організацію збору їжі або іграшок для домашніх тварин, попросивши учасників принести речі для місцевих притулків.
Залучайте місцеві продуктові комори та організації на кшталт “Їжа на колесах”, щоб вони включали корм для домашніх улюбленців у свої роздачі.
Проводьте час як волонтери в місцевих притулках для тварин.
Донати. Пожертвуйте притулкам їжу, ковдри, ліжка та іграшки. Грошові пожертви також мають вирішальне значення для їхньої діяльності.
Поділіться своєю діяльністю та досвідом у соціальних мережах, використовуючи хештег #HolidayFoodDriveForNeedyAnimalsDay.
Інформуйте інших про важливість захисту тварин і про те, як вони можуть зробити свій внесок.
Чому це важливо
Ваші внески допомагають полегшити страждання тварин у притулках і на вулицях.
Пожертви полегшують фінансовий тягар притулків, дозволяючи їм спрямовувати ресурси на інші нагальні потреби.
Участь у таких заходах сприяє формуванню почуття спільноти та спільної мети.
Допомога тваринам, які її потребують, дає відчуття власної значущості та сприяє особистому добробуту.
День святкової їжі для нужденних тварин – це більше, ніж просто день пожертвувань, це рух до більш співчутливого світу. Беручи участь в акції, ми не тільки допомагаємо нужденним тваринам, а й долучаємося до більш широкої бесіди про добробут і права тварин. Давайте використаємо цей день, щоб змінити життя тварин на краще і надихнути інших зробити те ж саме.

Міжнародний день захисту прав тварин
Щорічно в той самий день, що й День прав людини – 10 грудня, світова громада відзначає Міжнародний день захисту прав тварин.

Міжнародний день захисту прав тварин в історії
Дату, що запропонувала Генеральна асамблея ООН в 1998 році, було обрано не випадково – вона підкреслює, що тварини мають такі самі права на життя та свободу, як і людина.


Мета заснування події Міжнародний день захисту прав тварин
Цей день об’єднує всіх, хто стає на захист тварин, та має на меті привернути увагу людства до морально-етичних проблем пов’язаних з тваринами. Саме тому в усьому світі понад 20 років 10 грудня проводяться масові акції та благодійні заходи. В них активісти закликають відмовитися від жорстокого ставлення до “братів наших менших”. Починаючи з домашніх улюбленців та закінчуючи екзотичними та дикими тваринами, популяція яких з кожним роком стрімко зменшується.

Захист тварин в Україні та світі
Звісно, Україна має свої нормативно-правові акти та закони, які захищають тварин від жорстокого поводження. Але треба зазначити, що в інших країнах закони значно суворіші. Так, в Китаї за вбивство панди злочинець може бути покараний довічним ув’язненням або навіть втратити своє життя. А більшість європейських країн та США карають правопорушників не лише значними штрафами, а й позбавленням волі до 3 років.