#поезія
Відлетіла осінь з журавлями,
І прийшла до нас уже зима...
Сіє сум і сирість над полями
Та садами мрячки сиза мла.
Засумує сойка тоскним криком,
Блисне сріблом голубе крило.
Щось, неначе привидом безликим
Підійшло й за плечі обняло.
Щось неначе у мені змінилось
Чи на інший рівень перейшло.
І навіки втраченим лишилось
З снів дитинства сонячне тепло.
Це не просто сум, бо це - тривога,
Це – ще не розказані жалі,
Це – оте, що підкосило ноги,
Що мене прибило до ріллі.
Що мені забило подих в серці,
Що поміж зірок розіп’яло.
Ніби кошеня, об руку треться,
Та від нього ніби крига – зло...
Щось тривожно на душі занадто,
Щось вночі розбуркує від снів.
Чи втікати в зиму мені варто
Від оцих сумних і збляклих днів?
Що зима? Зима – полотна чисті,
На яких немов на аркуші
Можна написати променисті,
Радісні, нові вірші.
Ніби вкотре Богом дана спроба –
Ось що є мені оця зима.
Щось нове, нового кроку проба,
Без якої й завтрього нема!

Ольга Соколовська

Зі святом вас, мої дорогенькі! Ось і головний подарунок! Сам Святий Миколай! Пізніше покажу і інші подарунки, які він приніс!🎄🎁

СВЯТИЙ МИКОЛАЮ!
Завітай, святий Миколаю, із добром і щастям,
Вбережи Україну від війни й негараздів.
Поверни всіх синів із страшного полону,
Побратими з окопів хай приїдуть додому.
Хай молитва вселяє українцям надію,
Що мине люте лихо, як зоря зазоріє,
Що тривога минеться і сонце засяє,
Хай війна вже ніколи наше серце не крає.
Миколаю, благаю, світ мудрішим зробити,
Побороти все лихо і дітей звеселити,
Хай у кожного буде щаслива родина
І земля своя, рідна, бо одна Україна!

©️Інна Паламарчук

РАНОК ПІСЛЯ НОЧІ

Була́ тривога, сльо́зи, біль,
Не знала я чи зможу встати,
В думках, неначе заметіль,
Не стала Бога проклинати.

І тиша в серці, наче ніч,
Вкраїна-ненька вся у ранах,
Торкавсь, напевно, Ангел пліч,
Аби не втілив ворог плани.

Війна гірка, як хліб без рук,
Щоразу сльо́зи землю ро́шать,
Ми при житті зазнали мук,
Нас вороги щораз тривожать.

Минула ніч, як тінь, гірка,
В очах – і розпач, і – тривога,
Та в серці – кри́ла, мов ріка,
Що прагне вийти до порога.

Я йду крізь темряву і страх,
Хоч все розбито на уламки,
У вірі сила – не в книжках,
В молитві, яка го́їть ранки.

Я чую голос тих, хто впав,
Він кличе жити, не здаватись,
Бо їхня жертва – то причал,
Де ми вчимося підніматись.

І крок за кроком йду вперед,
Хоч тінь війни мене тримає,
Та в серці з вогнища намет,
Що навіть ніч не подолає.

І серед вибухів і зла
Я вірю – сонце знов засяє,
Бо кожна ніч колись пройшла,
І ранок душу обіймає.

02.12.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1052582

Тривожна програма встановлена в телефоні ще в 2022 році. На початку ввввторгнення…

Вже не памʼятаю, коли в Тривозі запрацювали повідомлення про підвищену небезпеку.
Які волали, як потерпілі, коли «дружньо-сусідське» залізяччя сунуло в напрямку мого району.

В якийсь момент, після чергового оновлення тривожної програми, в мене ті підвищені небезпеки самоліквідувалися?

Переймалася дуже.
Декілька разів зносила цілком ту програму з телефону та встановлювала наново.
Без-ре-зуль-тат-но!!!

З часом прийшло усвідомлення, що це не так вже й погано?
Спокійніше ж стало?

З Ірина Олександрова валерʼянку на брудершафт вже не пили?
Серце між цицьок не вистрибувало.
Дихалка працювала в штатному режимі.
Навіть з тиском та пульсом все було гаразд!!!

В цікаві часи ми живемо…
Якщо б ми ще ті часи обирали?

Дві години світло ж?
Чотири відсутнє.
Ааааа коли його ніц нема, я тепер не тільки про відсутність сповіщень про підвищену небезпеку не накручую себе?:)
Я ж в цей час взагалі гадки не маю, чи є тривога? Чи нема?
Сама себе заспокоюю:
- Вʼїббббе, так вїббббе?:)
Ховатися все одно нема де.

То невсеремось!

Пиріжки сьогодні смажила. З картоплею!

Починала, ще видно в кухні було.
Закінчувала вже з ліхтариком!
То й що?
Хіба це мене дратувало чи напружувало!?:)
Та зараз же ж!!!

Ще й сподівання приємні?:)
Комуналка ж цього місяця повинна менша бути?:)

За бортом сьогодні не тільки перший сніг показували!
Вже зараз придворний градусник й перший мороз в сезоні демонструє!
Синочок в суцільній темряві пірнав в водовідний колодязь у дворі!
Вимикав воду в придворному крані.
Утеплював той колодязь!

На ніч ссссссцуки мої побилися…
Якого біса зчепилися, хезе?
Дааааавно вже такого не відкаблучували!
Я до них й добігти не встигла.
Синочок мене випередив!
Лєдю вхопив за шлейку моделі «собака-валіза» та підняв вище за себе!
Бо як тільки Цуцилія бачить, що нападошну Лєдю зафіксували, вистрілює вгору!
Щоб в польоті хуч за якусь частину Лєді вчепитися!:)

Віктор тримає над своєю головою Лєдю!
Я хуткенько двері в його кімнату зачиняю!
Цуцилія біга за мною та жалісно бреше!:)
Не дали їй Лєдю добити, щоб та не мучилася?:)

Собака Вахтанг був традиційно незворушливий, декілька фрапований та тільки крутив пальцем біля скроні, спостерігаючи за сссссцуками в спарінгу!:)

Дивлюся на собачих дівок та ототожнюю їх з собою…
Я й зазвичай мʼякістю характеру не відрізнялася?
А тепер взагалі якоюсь легкозаймистою стала…
Спалахую, як сірник…
Сама себе боюся…

Щось я сьогодні псссссешу та нервлюся…
Чи досі себе в купку не зібрала після вчорашнього збирання по всьому обійстю кавалків мокшанської балалайки, збитої над нами?

Пішла я книжку читати.
Читання зазвичай мене врівноважує.

Ви там як?

Кожен ранок збираю врожаї.
Курячі яйця!
Даруйте, собачі гівна!:)
Й мишву з щурами…

Бо осінь.
Й мої вовняні мисливці усю добич тягнуть на обійстя!
Зазвичай ту добич утилізують курки?:)
Цього року якихось чудних курей я придбала?:)
Утилізація пробуксовує!:)

Тривога знов волає…
Якби ж так легко було передавити й утилізувати увесь той непотріб, який суне до моєї країни, як це виходить в моїх котиків?…

Ніххххсобі???

Біжу мити дупу…
Тільки що щось ййййййак ввввʼїбало???

Хата підстрибнула.
Й я з нею, канапою та половиною придворної зграї, що була на канапі…

Ну, тривога була, так?
Яка вже за день???

Нічого начебто не віщувало?
Освоювала новий для себе девайс?
Й на тобі???

Сподіваюся, що то було ППО!

Вибухова загроза для Києва та області: ворог атакує небо
44.ua
56 хвилин тому
thumbnail
Увечері, першого листопада, в Києві та області оголошена повітряна тривога. Про це повідомляють КМВА та Повітряні сили ЗС України.
Що відбувається в небі
Сьогодні о 19:07 в Києві та області почали лунати сирени. Бійці ППО зафіксували підвищену небезпеку в небі - загрозу балістичного

ПЕНСІЯ

(рондель)

Сонце вмирає у місті старім,
Тінню ковтає віконний косяк.
Дні — мов рахунки без решти і так
Гасне надія у світі малім.

Тихо приходить тривога у дім,
Де лиш шпалери та чорний баняк.
Сонце вмирає у місті старім,
Тінню ковтає віконний косяк.

Жінка в халаті рахує між тим
Пенсію свою: до гривні — п'ятак...
Холод і голод не підуть ніяк...
Сльози не видно у світлі тьмянім —
Сонце вмирає у місті старім...

Мирослав Манюк
29.10.2025

Мрія стати військовою кореспонденткою з’явилася не випадково. Я виросла у військовій родині, де слово “служба” означало не посаду, а спосіб життя. Мій тато, майор Віктор Кімаківський, віддав армії 27 років. Його постійна відсутність — на навчаннях, виїздах, службі — залишала в нашому домі відчутну порожнечу. Я пам’ятаю, як дитиною приходила до військкомату, щоб хоч на хвилину побачити його обличчя. Тоді я вперше зрозуміла: служба — це не просто обов’язок, а глибока відданість, яку несеш через усе життя.
Мій брат Сергій уже дев’ять років на службі. Його розповіді про побратимів, про дисципліну, про фронтові будні завжди захоплювали. У нашій родині всі так чи інакше пов’язані з армією: дядько служить, чоловік сестри — також військовий, і навіть мій хлопець зараз у Збройних Силах. Для нас це не просто робота — це буденність, у якій змішалися тривога, гордість і любов.
Граючи у Барському міському художньому аматорському театрі, я зустріла багато військових. Вони приходили на вистави, ділилися історіями, які ніколи не з’являться у новинах. Там я вперше побачила справжнє — втомлені очі, які бачили війну, і тиху силу, яка тримає країну. Саме тоді я зрозуміла: хочу стати голосом цих людей. Розповідати не лише про події, а про долі.
Журналістика для мене — не кар’єра, а поклик. Це спосіб показувати правду, яку не завжди видно за сухими цифрами зведень. Я хочу бути поруч із тими, хто ризикує життям, і передавати світові, що за кожною формою стоїть людина.
Так, це шлях не з легких. Але я не шукаю легкого. Я хочу бути там, де слово має вагу, де кожен репортаж — це документ часу.
Я готова пройти цей шлях до кінця, бо моя мета — не просто розповідати про війну, а допомогти іншим її зрозуміти.
#журналістика #військовакореспонденція #журналістка

💔 «Тімі ще немає 3-х років, а він уже знає, що таке дрони, вибухи, повітряна тривога. А я слухаю його розповідь, і просто стискаю маленьку руку... він такий сильний мій маленький хлопчик!», — пише мама хлопчика
Він разом з іншими дітьми опинився в епіцентрі російського удару по дитячому садку в Харкові.
#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни