#історія #речі 🎶 Вінілова платівка: Чорне золото з душею в канавках. Якщо ви думали, що вініл — це просто забавка для хіпстерів, які люблять запах пилу та звук старого горища, то ви недооцінюєте найживучіший формат в історії музики. Вінілова платівка — це справжня «чорна магія» фізики, де звук можна буквально помацати пальцями. Поки цифрові файли розсипаються на нулі та одиниці, платівка зберігає музику у вигляді нескінченної спіральної траншеї, по якій голка програвача подорожує, як самотній мандрівник. До появи вінілу у 1948 році світ мучився з крихким шелаком. Платівки на 78 обертів були важкими, билися від одного суворого погляду і вміщували заледве 5 хвилин музики на кожній стороні. Компанія Columbia Records змінила правила гри, випустивши Long Play (LP). Раптом виявилося, що оперу можна слухати, не бігаючи до програвача кожні кілька хвилин, як на спринті. 💎 Голка в копиці звуків Принцип роботи платівки — це чистий вікторіанський стімпанк, що вижив у епоху ШІ. Голка йде по канавці, стінки якої мають мікроскопічні нерівності. Ці нерівності змушують голку вібрувати, а картридж перетворює цей механічний танець на електричний сигнал. Це настільки чесний процес, що іноді здається, ніби в кімнаті з'являється привид Френка Сінатри. 🔊 Критичний погляд на «теплий звук» Аудіофіли готові битися на дуелях, доводячи, що вініл звучить «тепліше». Давайте внесемо дрібку іронії: це «тепло» часто є нічим іншим, як приємними для вуха гармонійними спотвореннями та легким тріском статичної електрики. Цифра — це стерильна операційна, а вініл — це затишна вітальня з каміном, де іноді стріляє поліно. Міф про абсолютну перевагу звуку вінілу розбивається об перший же глибокий подряпин, що перетворює вашу улюблену баладу на нескінченну істерику заїждженого такту. Сьогодні вініл переживає ренесанс не через якість звуку, а через ритуал. Це протест проти епохи споживання, де пісню можна перемкнути за секунду. Платівка змушує вас сісти, дістати конверт із великим артом і слухати альбом так, як його задумав автор — від першої до останньої секунди. 📀 Порада від «Історії речей»: якщо життя здається надто хаотичним, поставте платівку. Вона навчить вас, що навіть якщо ви йдете по колу, це може бути чудова мелодія.

Понад 40 кримінальних справ про «тероризм» проти українців надійшло до Південного окружного військового суду РФ у грудні. Південний окружний військовий суд у Ростові-на-Дону у грудні ухвалив до розгляду понад 40 справ проти громадян України, що стало новим рекордом щодо щомісячного «приросту». Фігурантів звинувачують у різних тяжких злочинах, які стосуються причетності до "терористичної" діяльності. Серед матеріалів, що надійшли до суду, як і в попередні кілька місяців, більшу частину займають справи, які стосуються передбачуваної участі у батальйонах «Айдар» та «Азов». Зокрема 46-річний Микола Сало проходить у справі як учасник «Айдару». За версією російських слідчих, у серпні 2014 року Сало «перебуваючи в Старобільському районі, добровільно вступив до "Айдару"» і «брав участь у бойових діях на стороні ЗСУ». Його ровеснику, 45-річному Олександру Горєнову, також звинувачують у зв'язку з цим підрозділом ЗСУ. Значна частина підсудних перебувала в лавах «АЗОВу» — переважно молоді люди, частина з яких була взята в полон ще під час боїв на «Азовсталі» у травні 2022 року і відтоді перебуває в ув'язненні. Усіх звинуватили в участі в "терористичній" спільноті та навчанні "терористичної" діяльності. Серед них: – Артем Домшенком (28 років), – Павло Коростелев (26 років), – Артем Зубов (30 років), – Ігор Гордієнко (32 роки), – Юрій Кондрацький (27 років), – Іван Бутенко (27 років), – Максим Войніков (37 років), – Євген Коломейко (33 роки), – Максим Романюк (34 роки), – Владислав Ручка (28 років), - Олександр Азаров (39 років), - Максим Дубров (28 років), – Володимир Мітюн (27 років), - Ілля Алдакімов (34 роки), – Андрій Тетеркін (49 років), – Вадим Безуглий (27 років), – Ілля Довбня (39 років), – Владислав Кормілін (30 років), - Михайло Насонов (49 років), – Максим Божко (37 років), - Юрій Трифанов (30 років), – Владислав Заржицький (27 років), - Артем Сірік (49 років), - Артем Кушаков (36 років), – Віктор Кузьменко (54 роки), – Денис Голуб (28 років), – Денис Саворовський (34 роки), – Олексій Мірошниченко (43 роки), – Геннадій Бибочкін (36 років) - Тарас Кошман (43 роки). При цьому, як мінімум, двоє з них — Ручка та Дубров — раніше засуджені до тривалих термінів (24 і 28 років відповідно), а Войнікова та Коломейка ростовські судді в останні дні року встигли засудити до невідомих термінів. Олексій Брунько (44 роки) став фігурантом кримінальної справи через участь у батальйоні "Донбас". Справи за цими ж статтями розглядатимуться щодо уродженця Хмельницької області Олександра Тихонова (40 років), Сергія Копилова (50 років), мешканців Енергодару Анатолія Руденка (53 роки) та Дмитра Носенка (42 роки). 23-річного Антона Кадикова з Мелітополя доправили до ростовського суду зі звинуваченням у теракті, сприянні тероризму, навчанні терористичної діяльності та зберіганні вибухівки. В одній із справ також фігурує мешканець Донеччини Володимир Плахотя (32 роки) — інформацію у картці на сайті суду не заповнено. Ольга Кирія (52 роки) звинувачується у «виправданні тероризму в Інтернеті» — зазвичай причиною таких справ стають публікації у соцмережах щодо підтримки ЗСУ. В останньому місяці року судді Південного окружного військового суду також побили попередній рекорд за кількістю вироків українцям за місяць — з 1 по 30 грудня їх винесли у 28 справах. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#історія #факт Мати сиріт: Таємна самопожертва Стефанії Вілчинської 🕯️ ​В тіні легендарного імені Януша Корчака завжди стояла постать, чия роль у створенні «Дому сиріт» була не менш визначальною, але несправедливо прихованою за завісою часу. Стефанія Вілчинська — «пані Стефа», як її називали сотні вихованців, — була не просто помічницею Старого Доктора. Вона була серцем, волею та щоденним ритмом цього унікального мікросвіту. ​Поки Корчак писав свої безсмертні педагогічні праці та виступав на радіо, Стефанія займалася «непомітним» героїзмом: вона організовувала побут, здобувала кошти в найскрутніші часи та створювала атмосферу гідності там, де світ намагався її відібрати. Вона була професійною вихователькою з європейською освітою, яка свідомо відмовилася від особистого життя заради чужих дітей. ​Вибір у паризькому аеропорту Маловідомий факт: у 1939 році, за кілька тижнів до початку Другої світової війни, Вілчинська перебувала в Палестині. Вона мала всі можливості, візу та вмовляння друзів залишитися в безпеці. Але почуття обов’язку перед «своїми» дітьми було сильнішим за інстинкт самозбереження. Вона повернулася останнім потягом до Варшави, знаючи, що повертається у пекло. 🚂 ​Останній шлях у білих сукнях Коли в серпні 1942 року нацисти оточили сиротинець у Варшавському гетто, Стефанія проявила надлюдську витримку. Саме вона стежила за тим, щоб діти вийшли на свою останню прогулянку до потягів смерті чистими, в найкращому одязі, з улюбленими іграшками в руках. Вона не плакала, щоб не лякати малечу. ​На пероні Умшлагплац їй, як і Корчаку, пропонували втечу. Вона лише похитала головою. В Треблінці, біля дверей газової камери, Стефанія Вілчинська до останньої секунди тримала за руки найменших, розповідаючи їм казки про те, що за цими дверима на них чекає прекрасний сад. 🕊️ ​Її ім’я рідко зустрічається на великих пам’ятниках, але без її тихої мудрості та залізної стійкості історія Януша Корчака ніколи не стала б символом найвищої гуманності. Стефанія Вілчинська довела: справжня велич не потребує аплодисментів, вона потребує лише безмежної вірності обраному шляху.

#історія #речі 🧩 Друкована плата: Мегаполіс для електронів. Якби ми могли зменшитися до розмірів атома і прогулятися поверхнею друкованої плати, ми б виявили, що це не просто шматок текстоліту, а ідеально сплановане місто майбутнього. Тут є свої магістралі (мідні доріжки), хмарочоси (конденсатори) та урядові квартали (процесори). Без цього «зеленого прямокутника» ваш смартфон був би розміром з шафу, а замість перегляду стрічки новин ви б займалися перемиканням вакуумних ламп. До появи друкованих плат на початку XX століття нутрощі будь-якого приладу нагадували гніздо розлюченої зозулі. Це називалося «навісним монтажем»: тисячі дротів, спаяних між собою в хаотичний клубок. Якщо один дріт відходив, ремонт перетворювався на гру в сапера з низькими шансами на виживання приладу. ⚡️ Австрійський слід та військова таємниця Батьком сучасної плати став австрійський інженер Пауль Айслер. У 1930-х він придумав не плести мережива з дротів, а «друкувати» їх на ізоляційній основі, ніби газету. Проте британська армія, якій він запропонував винахід, спочатку лише почухала потилиці. Справжній бум стався під час Другої світової, коли американцям знадобилися надійні радіопідривники для зенітних снарядів. Звичайні дроти просто не витримували перевантажень, а друкована плата почувалася як риба у воді. 🧪 Критичний погляд на колір Чому вони майже завжди зелені? Існує міф, що цей колір обрали, аби очі робітників на заводах менше втомлювалися. Насправді все набагато прозаїчніше: на світанку масового виробництва зелена паяльна маска була найдешевшою та найнадійнішою. Сьогодні ви можете замовити плату хоч у кольорі «рожевий фламінго», але класичний «matrix green» залишається ознакою канону. Зараз плати стають багатошаровими, нагадуючи складні транспортні розв'язки Токіо в мініатюрі. Вони — мовчазні фундаменти нашої цивілізації. Кожного разу, коли ви відправляєте емодзі, мільярди електронів мчать цими мідними автобанами зі швидкістю світла, щоб ваша іронія була доставлена вчасно. 📟 Порада від «Історії речей»: краса не завжди зовні. Іноді найтехнологічніші шедеври світу ховаються під пластиковим корпусом вашого старого пульта від телевізора.

#історія #постаті Його ім’я давно стало синонімом абсолютної геніальності. 27 січня світ відзначає день народження Вольфганга Амадея Моцарта — людини, яка не просто писала музику, а, здавалося, перекладала звуки сфер на зрозумілу нам мову. 🎹✨ Геній поза часом: Чому музика Моцарта досі керує світом? Моцарт був справжнім "вундеркіндом" у часи, коли це слово ще не було мейнстримом. У 5 років він уже складав перші п'єси, у 6 — гастролював Європою, а у 12 — написав свою першу оперу. Але за фасадом блискучого успіху ховалася людина неймовірної працездатності та трагічної долі. Він створював шедеври зі швидкістю, яка сьогодні здається надлюдською: понад 600 творів за коротке життя, що обірвалося у 35 років. 🎼🎻 Музика Моцарта — це унікальне поєднання легкості, яка межує з дитячою щирістю, та глибокого драматизму, що зазирає в саму безодню людської душі. Від грайливого «Весілля Фігаро» до величного і похмурого «Реквієму» — він охопив увесь спектр людських емоцій. Цікаво, що вчені досі досліджують так званий «ефект Моцарта», стверджуючи, що його гармонії здатні покращувати пам'ять та знімати стрес. Хто знав, що класика XVIII століття стане кращою терапією для людини цифрової ери? 🎧🧠 Для України постать Моцарта має й особливий, родинний вимір. Його молодший син, Франц Ксавер Моцарт, прожив понад 30 років у Львові. Він був видатним педагогом, композитором та диригентом, заснувавши перше в місті світське музичне товариство «Цецилія». Тож дух великого Амадея незримо присутній у величних залах Львівської опери та на бруківці старого міста. 🏛️🇺🇦 Моцарт не намагався бути "модним" — він був справжнім. Його творчість пережила королів, імператорів та ідеології, довівши, що чиста краса є найтривкішою валютою в історії людства. 🕯️👑

#історія #факт Панічний вузол казкаря: чому Ганс Крістіан Андерсен не подорожував без мотузки 🕯️ Геній, зітканий із фобій Світ знає Ганса Крістіана Андерсена як автора зворушливих історій про стійкого олов’яного солдатика та маленьку русалоньку. Проте в реальному житті «король казок» був людиною, чиє повсякдення нагадувало трилер. Андерсен був рекордсменом за кількістю фобій, але одна з них була настільки сильною, що стала невід’ємною частиною його багажу. Куди б не вирушав письменник — чи то в гості до Чарльза Діккенса, чи то в тривалу подорож Європою — у його валізі завжди лежала довга товста мотузка. 🔥 Страх вогню та «запасний вихід» Андерсен панічно боявся пожеж. Цей страх переслідував його в кожному готелі. Щойно оселившись у номері, він насамперед перевіряв не зручність ліжка, а відстань до вікна. Мотузка була його персональним «засобом порятунку»: він серйозно планував у разі займання прив’язати її до меблів і спуститися по стіні на вулицю. Відомий випадок, коли під час перебування в Англії Діккенс помітив дивний предмет у кімнаті гостя. Андерсен цілком серйозно пояснив, що це його гарантія життя. Більше того, він часто залишав біля ліжка записку: «Я тільки здаюся мертвим», бо ще одним його жахом було потрапити в домовину живим (летаргічний сон). 📜 Ціна вразливості Ці дивацтва не були просто забаганками. Сучасники згадували, що нервова система казкаря була оголена, як дріт. Кожна подорож була для нього випробуванням: він боявся пограбувань, собак, втрати паспорта і навіть того, що випадково проковтне голку. Проте саме ця гіперчутливість дозволяла йому бачити душу в звичайних речах — у штопальній голці чи старому ліхтарі. Мотузка у валізі була символом його відчайдушного бажання контролювати хаос навколишнього світу. Приватна історія Андерсена — це нагадування про те, що великі твори часто народжуються з дуже глибоких і дуже людських страхів. 🧶

⏺️38-річна жінка та 69-річний чоловік отримали поранення внаслідок ворожих атак по Запоріжжю та Запорізькому району. Впродовж доби окупанти завдали 775 ударів по 32 населених пунктах Запорізької області. ▪️війська рф здійснили 18 авіаційних ударів по Зірниці, Різдвянці, Юрківці, Новому Полю, Павлівці, Залізничному, Копанях, Верхній Терсі, Гіркому, Зеленому, Мирному, Воздвижівці та Долинці. ▪️515 БпЛА різної модифікації (переважно FPV) атакували Запоріжжя, Вільнянськ, Комишуваху, Червонодніпровку, Юрківку, Новоолександрівку, Степногірськ, Плавні, Приморське, Степове, Павлівку, Гуляйполе, Залізничне, Новоандріївку, Новоданилівку, Малу Токмачку, Білогірʼя, Зелене, Варварівку, Цвіткове, Солодке та Прилуки. ▪️9 обстрілів із РСЗВ накрили Запоріжжя, Приморське, Степове, Гуляйполе, Білогірʼя, Староукраїнку та Прилуки. ▪️233 артилерійських удари завдано по території Степногірська, Приморського, Степового, Павлівки, Гуляйполя, Залізничного, Новоданилівки, Новоандріївки, Малої Токмачки, Білогір’я, Цвіткового, Зеленого, Варварівки, Прилук та Солодкого. Надійшло 90 повідомлень про руйнування будинків, квартир та автомобілів. https://t.me/Ukraineaboveallelse

#дати #свята Вартові кордонів: Міжнародний день митника 🛂 Сьогодні професійне свято тих, хто стоїть на першій лінії економічної безпеки кожної держави. Міжнародний день митника (International Customs Day) був заснований у 1983 році на честь першої сесії Ради митного співробітництва, яка відбулася саме 26 січня 1953 року в Брюсселі. Згодом ця організація перетворилася на всесвітньо відому Всесвітню митну організацію (WCO). 🌍 Більше, ніж просто перевірка валіз Багато хто асоціює митницю лише з чергами на кордоні або суворим питанням: «Чи є у вас щось для декларування?». Проте сучасна митниця — це складний механізм, що бореться з контрабандою зброї, наркотиків, предметів мистецтва та незаконним вивезенням капіталу. В умовах цифрового світу митники перетворюються на аналітиків, які відстежують глобальні ланцюги постачань. 💻 Митниця та історія Цікаво, що митна справа — одна з найдавніших у світі. Наприклад, у стародавніх Афінах мито на ввіз товарів становило 2\%. А в українській історії митні збори (так зване «мито») згадуються ще в договорах київських князів з Візантією. Вже тоді люди розуміли: без контролю над потоками товарів держава втрачає силу. 🏺 Собаки-герої Окремої згадки заслуговують чотирилапі «співробітники» митниці. Службові собаки здатні виявити те, що не завжди під силу навіть сучасним сканерам. Вони знаходять контрабандну готівку, сигарети та заборонені речовини, часто стаючи справжніми зірками новинних стрічок. 🐕 Сучасний контекст для України Для України сьогодні цей день має особливе значення. Митна служба — це не лише наповнення бюджету, а й контроль за військовою та гуманітарною допомогою. Реформа митниці залишається одним із ключових викликів на нашому шляху до Європейського Союзу, де кордони мають бути прозорими для друзів та надійним замком для ворогів. 🇪🇺🇺🇦 Тож сьогодні варто подякувати тим митникам, які чесно виконують свою роботу, захищаючи інтереси держави та кожного з нас.

#історія #події Червоний терор над золотими банями: Початок кінця "старого" Києва. ​Січень 1918 року став для Києва часом, коли ілюзії про "революційне братерство" остаточно розчинилися у диму артилерійських розривів. Поки в Бересті тривали переговори, до української столиці наближалася одинадцятитисячна армія більшовиків під командуванням колишнього царського підполковника Михайла Муравйова. Людина з хворобливою психікою та патологічною ненавистю до всього українського, він приніс із собою нову тактику війни — безжальний терор проти цивільного міста. 😡 ​Артилерійський садизм ​26 січня (13 січня за старим стилем) почалося те, чого Київ не бачив з часів монгольської навали. Муравйов наказав відкрити масований вогонь по місту з важких гармат, розташованих на лівому березі Дніпра, у Дарниці. Це не був вибірковий вогонь по оборонних позиціях — снаряди цілеспрямовано спрямовували на житлові квартали, храми та пам’ятки архітектури. 🏚️ ​Особливою мішенню став розкішний будинок Михайла Грушевського на Паньківщині. Більшовики знали, де живе голова Центральної Ради, і методично розстрілювали будівлю запальними снарядами, поки вона не перетворилася на згарище, поховавши під уламками унікальні колекції старожитностей та бібліотеку. ​"Ми несемо смерть буржуям!" ​Обстріл тривав кілька діб поспіль. За свідченнями очевидців, по Києву було випущено до 15 тисяч снарядів. Муравйов відкрито заявляв своїм солдатам: ​"Ми йдемо вогнем і мечем встановити радянську владу. Я наказав артилерії бити по висотних будинках, по палацах, по церквах і монастирях. Я бив по Софійському собору, бо там засідала Рада." ​Коли загони більшовиків нарешті увірвалися в місто через мости та з боку Печерська, почалася кривава вакханалія. Лише за перші дні окупації в Маріїнському парку та на вулицях міста було розстріляно і заколото багнетами кілька тисяч людей: офіцерів, студентів, гімназистів і навіть звичайних перехожих, у яких знаходили посвідчення видані УНР або просто чули українську мову. 🩸 ​Урок історії, який неможливо забути ​Ці події стали першим масштабним актом геноцидної політики росії проти України у XX столітті. Муравйовська навала продемонструвала справжнє обличчя більшовизму: нищення культури, заперечення права на життя та абсолютну жорстокість. Київ вистояв тоді, але ціна була страшною — місто назавжди втратило свій спокійний, патріархальний затишок, занурившись у десятиліття репресій. 🕯️ ​Сьогодні, коли нащадки Муравйова намагаються повторити той самий сценарій, ми маємо пам'ятати: січень 1918-го був не просто епізодом війни, а першим попередженням, яке світ, на жаль, тоді проігнорував.

Острів стародавніх скарбів Острів Ділос є найбільшим природним островом стародавніх скарбів. Жоден інший острів не має так багато пам'яток архаїчного, класичного та елліністичного періодів. На острові дуже багато стародавніх споруд, таких як: дорога Львів з мармуровими левами, храм Ісіди, всередині якого знаходиться статуя покровителів моряків, будинок Діоніса зі знаменитою мозаїкою, будинок Клеопатри, будинок Діоскуриді і стародавній театр місткістю 6500 осіб. На острові побудували музей, де зібрали багато стародавніх експонатів, які були знайдені на острові. Згідно з легендою, Зевс зіткнувся з гнівом Гери (дружини Зевса) через любов до Лето і попросив Посейдона допомогти йому знайти якесь притулок для неї. Посейдон взяв невидиму скелю Аділос і знайшов досить захищене місце серед інших островів і перейменував її в Ділос. #ОстрівДілос #СтародавняГреція #Античність #Історія #Археологія #Міфологія # Зевс #Посейдон #Літо #ХрамІсіди #ДорогаЛьвів #БудинокДіоніса #Мозаїки #АнтичнийТеатр #ГідвГреції #ГідвАфінах #ЕкскурсіївАфінах #СтародавніСкарби