Імперії вчинялись злом, Їх жадності немає меж. Царі родились, умирали. В імперському кратері Варилась кров. Світ задихається чадом. Сонце тліє за фасадом хмар, Воно раб космосу. Імперська культура Для всіх одна - Єдинодержавіє, єдиноязичіє, Єдиноздичавіння... Залізо іржавіє. Її молодики бадьорі. Пружини кулеметів причаїлись. Сяє у небі зоря-Венера. Густі ночі лікують серця. Бомби трусять мантію Землі. Скорпіони відмовились від еволюції. Бідні, завжди невдоволені, Їх обнадів комунізм, Вони комунопоклонники. Одні селяни реалісти. Земля їх учитель. Зло іде “походом гідним ”. 1950 Г. Сагайдак

#поезія Сонце котило воза по лазуровім полі. Що у тім возі, хтозна. Може, пудів сто солі. Може, щаслива доля... Може, там міхи сміху, що розгубили люди за цим щоденним лихом, що всім скувало груди. Стало його так мало... Сонце трудилось зрання: сміх, мов росу, збирало, мов промінець останній. Десь по стежках забутих та по слідах схололих, вмерзлих у лютий ЛЮТИЙ, згублений в нервах голих. Змитий дощем кривавим, змішаним зі сльозами, він полином у травах пише життєві драми. Сонце зі всеї сили жменьками сміх збирало, розпачу чорні брили жаром своїм спікало. Віз покотився з неба, вдарився об хмарину, міхи всі, як і треба, людям на землю скинув. Сміх забринів поволі -- росами в травах зранку, жайвором в житнім полі, ніжок шльоп-шльоп на ґанку... Сіявся сміх по полю, квітнув між полинами зіллям, що антиболем стане для нас із вами. Хай затепліє трішки десь там, у міжребер'ї. Ранок почніть з усмі'шки, дню відчинивши двері! Тамара Івусь

#поезія Зупинився час, і зупинився вітер, І липнева спека в серпень упаде, Впали й жовті груші рясно, ніде діти, Аж павук над ними ситечко пряде. Аж бджола засмагла п'є із них нектари, Аж в полях упріла скошена стерня, Ці серпнево-стиглі вижовклі гектари Тракторист півсонно викосив зрання. Заспівала птаха, скинула пір'їну, Закрива повіки від пилюки день, Сонце залоскоче комбайнеру спину, І торкне проміння жаром до легень. Дихай, поглинавши літо це пожовкле, Уявляй відпустку і морський міраж, Набирай у груди чебрецевий вітер, Пий медовий вечір, що солодкий аж. Пий росяні ранки що вгамують спрагу, І чекай опівдні хмари рятівні, Захмеліле літо п'є медову брагу, Золотить зіниці у моїм вікні. Валентина Чепурко

#поезія Говорять, що жінка - найкраще Господнє створіння, На тебе дивлюсь і завжди розумію чого. Ти - квітка тендітна. Мадонна в своїм поколінні, До рук твоїх прагну припасти губами й чолом. У дні, коли тучі крадуть собі сонце в кишеню, І сірим туманом спадає на голови пил. То наші усмішки. Яскраві й такі навіжені, Врятують любого. І навіть, якщо не просив. Коли наше місто відкриє обійми вітрам, Холодні цілунки збентежать і душу, і тіло.  Збери із уламків комфорту новенький вітраж, Ти будеш натхненням моїм. Таємничо-вцілілим. Танцюй, ніби вперше. Так ніби весь світ - то мара, Принось наше літо у днину холодну і сіру. На стомлено-ніжних. Маленьких, тендітних крилах, Коли буде важко, згадай, що в тебе завжди вірю. DmYmast

#поезія День за днем, життя минає, Сонце сходить і сіда. Щось втрачаєм, щось знаходим, Все у світі не дарма. Роки линуть, мов тумани, І розвіються колись. Та лишаються між нами, Слово, спогади і вись. Що минуло, не вернеться, Що прийде, того не знати. Головне, нам всім збагнути, Як цю мить не змарнувати. Зворськи Олександр «Живіть, мрійте, дійте, досягайте, бо феномен в кожному із нас»

#кіно Завершилися зйомки дебютного художнього фільму Юлії Бєляк «Бачу тебе». Фільм розповідає про українського героя, який повертається до мирного життя, і загадкову незнайомку, що з’являється на екрані його смартфона. Як повідомляє Держкіно, це не просто художнє кіно — це простір психологічної реабілітації та емоційної підтримки для українських захисників: «Стрічка дарує надію, показуючи: навіть після найтемніших випробувань є світло — любов, сенс, нове життя». 💭 Про що фільм: За сюжетом, Матвій, військовий, повертається додому після тривалого лікування з надією почати життя з нуля. Але на фото, зробленому разом із братом, він раптом бачить не себе, а незнайому дівчину, яка в той момент робить селфі. Відтоді його життя переплітається з реальністю цієї загадкової незнайомки, яку він бачить лише через екран смартфона. Коли зв’язок із нею обривається, Матвій вирушає на пошуки — попри власні фізичні й емоційні рани. У стрічці знялися: 🟡Ксенія Мішина («Сусідка»), 🟡Олексій Яровенко (серіал «Місце під сонцем»), 🟡Анна Саліванчук («Нереальний КОПець»), 🟡Андрій Федінчик («Інший Франко»). Фільм створено кінокомпанією «Вайт Філмс», зйомки проходили в Одесі й розпочалися наприкінці квітня 2025 року. Для Юлії Бєляк, яка раніше продюсувала українські комедії «Нереальний КОПець» і «Гола правда», це перша робота як режисерки повнометражного художнього фільму.

Як ота мавпа?:) Ніяк не могла вирішити, куди ж мені?:) Чи до розумних?:) Чи до красивих?:) Тільки проберуся між трояндами до аквілегій своїх, щоб безжалісно їх вискубсти по саму землю, поки вони мені не понасіялися де потрібно й де ні, дощ йде!!! Тіііііільки докульгаю до хати, щоб від дощу заховатися, вже сонце світить!!!:) Й так тищупʼятьсот разів поспіль!:) Та таки з запланованим впоралася! Й всі аквілегії повидрала! Й зірочники з рутками лікарськими! Й якусь частину лимонної мʼяти, бо вже ххххащі мʼятні в мене якимось чином організувалися! Клематиси, знов же ж!:) Пообсмикувала та пообчекрижила всюди, де дотяглася!:) Колодязь від них звільнила! Паркан розплела!:) Ті, що на арці, йшла та ччччикала секатором все, що бачила!:))) Може, трохи й переборщила?:) Бо тепер моя сама копирошна собака Цуцилія безперешкодно за колодязем під парканом просочується на теріторію квітників!:) Ще одна ланка квітникова в мене уся в бурʼянах та ббббілих барвінках. Та, де в мене барбариси ростуть та тиси! Та я й до неї дістануся! Обовʼязково! А там вже час починати знов з квітника на підвальній гірці!:) Ви як?

#поезія Немов наснилося мені . Іду садом квітують вишні . Трава купається в росі Пливуть хмариночки не спішно . На оболоні геть туман . Розкрив сіреньке покривало . І виглядало сонце з хмар . Своє проміннячко пускало. Купалась я у тишині . Вітер розчісував волосся . І ген на полі , вдалині. Стояла нива у колоссі. І шепотів струмок до хмар . Водиця в ньому так дзюрчала. Бджола із квіточок нектар . Поміж садових трав збирала . Вдихаю аромат на мить . Поміж дерев уже світає . І серце , серце стукотить . Цей сон у небо відлітає. Побільше, Боже , таких снів . Де все в природній благодаті. Життя летить крізь відлік днів . Лиш сни для нас приносять радість. .. ( на жаль і цьому ми не раді ) Оля Більчук

#поезія Щаслива жінка, як ранкова кава, з гірчинкою та присмаком кориці. Лишає післясмак тонкùй, цікавий і п'єш її, мов воду із криниці... Сміється тихо. Грається в мовчанку. Буває, пише в зошиті есе. Пече коржі. Стрічає сонце зранку. І вірить, що погане все мине. Щаслива жінка, як погідна осінь, ховає біль колишній у туманах. Не заздрить. І не палить папіроси. І не шукає "долі" у романах. Вона уміє говорити з небом, сушити трави і плести шкарпети. Мастити пляцки полуничним кремом і берегти в душі чужі секрети. Щаслива жінка, наче птаха в травні. То не про вік, то тільки стан душі... І не важливо, скільки душ прадавніх колись ридало в неї на плечі... Вона уміє вірити й молитись, чекати так, як ще ніхто й ніколи... В очах у неї можна загубитись, відчувши в косах дух од матіоли... Щаслива жінка, наче стигле ябко. Солодка мрія. І чиясь омана. То не про вроду. І на тому крапка. Вона щаслива, бо чиясь кохана... Людмила Галінська

Тааааа ййййбнблдсссцкгсня… Ще сонце не сіло, а балалайки вже дзилинчать над селом…