Українська
English
Чому наші слова керують нашим життям (і як ми самі себе програмуємо)
Ми часто кидаємо слова на вітер, навіть не замислюючись, яку владу вони мають над нами.
Згадайте ситуацію з життя. Наприклад, людина постійно повторює: «Ой, мені вічно не везе з грошима», або «У мене ніколи нічого не виходить», чи дівчина каже: «Мені завжди трапляються не ті хлопці». Що робить у цей момент мозок? Він не сприймає це як жарт. Для нього це звучить як чітка установка. Людина сама дає команду, і мозок починає підсвідомо шукати підтвердження цим словаціям, притягуючи в життя саме те, чого вона боїться чи на що скаржиться. Слово стає сценарієм, за яким ми починаємо жити.
Але це працює і в абсолютно протилежний бік.
Уявіть ситуацію: накриває втома, в душі починається паніка чи тривога без причини, в голові лізе всяке сміття і дурні думки. Що робить більшість? Просто пливне за течією цього негативу.
Але якщо людина зупиняється, бере себе в руки і каже вголос твердо і впевнено: «Так, стоп. Хватит панікувати. Усе нормально, нічого страшного не відбувається, а ну зберися і працюй нормально» — відбувається зовсім інша річ.
Чому це спрацьовує? Тому що, коли ми говоримо вголос, наш власний голос створює реальну звукову хвилю. Вуха миттєво ловлять цей звук і передають у мозок. Але тепер це не просто розмиті тривожні думки всередині голови — це звучить як реальний наказ ззовні. Мозок і нервова система чітко чують цей командний голос, відпускають внутрішній спазм, заспокоюються і починають слухатися.
Виходить дуже проста річ: ми — не пасажири у власному тілі. Наші думки і наш голос — це прямий пульт управління. Якщо дозволяти мовчанці чи скаргам керувати собою, ми самі себе затискаємо в кут. Але якщо навчитися вчасно казати собі та своєму організму тверде «Схаменись і роби те, що треба» — можна навести лад у будь-якій ситуації.
Слідкуйте за тим, що ви говорите собі. Бо слова мають звичку ставати реальністю.
Ми часто кидаємо слова на вітер, навіть не замислюючись, яку владу вони мають над нами.
Згадайте ситуацію з життя. Наприклад, людина постійно повторює: «Ой, мені вічно не везе з грошима», або «У мене ніколи нічого не виходить», чи дівчина каже: «Мені завжди трапляються не ті хлопці». Що робить у цей момент мозок? Він не сприймає це як жарт. Для нього це звучить як чітка установка. Людина сама дає команду, і мозок починає підсвідомо шукати підтвердження цим словаціям, притягуючи в життя саме те, чого вона боїться чи на що скаржиться. Слово стає сценарієм, за яким ми починаємо жити.
Але це працює і в абсолютно протилежний бік.
Уявіть ситуацію: накриває втома, в душі починається паніка чи тривога без причини, в голові лізе всяке сміття і дурні думки. Що робить більшість? Просто пливне за течією цього негативу.
Але якщо людина зупиняється, бере себе в руки і каже вголос твердо і впевнено: «Так, стоп. Хватит панікувати. Усе нормально, нічого страшного не відбувається, а ну зберися і працюй нормально» — відбувається зовсім інша річ.
Чому це спрацьовує? Тому що, коли ми говоримо вголос, наш власний голос створює реальну звукову хвилю. Вуха миттєво ловлять цей звук і передають у мозок. Але тепер це не просто розмиті тривожні думки всередині голови — це звучить як реальний наказ ззовні. Мозок і нервова система чітко чують цей командний голос, відпускають внутрішній спазм, заспокоюються і починають слухатися.
Виходить дуже проста річ: ми — не пасажири у власному тілі. Наші думки і наш голос — це прямий пульт управління. Якщо дозволяти мовчанці чи скаргам керувати собою, ми самі себе затискаємо в кут. Але якщо навчитися вчасно казати собі та своєму організму тверде «Схаменись і роби те, що треба» — можна навести лад у будь-якій ситуації.
Слідкуйте за тим, що ви говорите собі. Бо слова мають звичку ставати реальністю.
Чому наші слова керують нашим життям (і як ми самі себе програмуємо)
Ми часто кидаємо слова на вітер, навіть не замислюючись, яку владу вони мають над нами.
Згадайте ситуацію з життя. Наприклад, людина постійно повторює: «Ой, мені вічно не везе з грошима», або «У мене ніколи нічого не виходить», чи дівчина каже: «Мені завжди трапляються не ті хлопці». Що робить у цей момент мозок? Він не сприймає це як жарт. Для нього це звучить як чітка установка. Людина сама дає команду, і мозок починає підсвідомо шукати підтвердження цим словаціям, притягуючи в життя саме те, чого вона боїться чи на що скаржиться. Слово стає сценарієм, за яким ми починаємо жити.
Але це працює і в абсолютно протилежний бік.
Уявіть ситуацію: накриває втома, в душі починається паніка чи тривога без причини, в голові лізе всяке сміття і дурні думки. Що робить більшість? Просто пливне за течією цього негативу.
Але якщо людина зупиняється, бере себе в руки і каже вголос твердо і впевнено: «Так, стоп. Хватит панікувати. Усе нормально, нічого страшного не відбувається, а ну зберися і працюй нормально» — відбувається зовсім інша річ.
Чому це спрацьовує? Тому що, коли ми говоримо вголос, наш власний голос створює реальну звукову хвилю. Вуха миттєво ловлять цей звук і передають у мозок. Але тепер це не просто розмиті тривожні думки всередині голови — це звучить як реальний наказ ззовні. Мозок і нервова система чітко чують цей командний голос, відпускають внутрішній спазм, заспокоюються і починають слухатися.
Виходить дуже проста річ: ми — не пасажири у власному тілі. Наші думки і наш голос — це прямий пульт управління. Якщо дозволяти мовчанці чи скаргам керувати собою, ми самі себе затискаємо в кут. Але якщо навчитися вчасно казати собі та своєму організму тверде «Схаменись і роби те, що треба» — можна навести лад у будь-якій ситуації.
Слідкуйте за тим, що ви говорите собі. Бо слова мають звичку ставати реальністю.
146views