• ‎Знаєш, обійми- не завжди ознака тепла.
    ‎Знаєш, а ліки- не завжди рятунок від болю.
    ‎Знаєш, а слово буває, неначе стріла.
    ‎І під дощем дуже солодко без парасолі.

    ‎Знаєш, у відчаї сховане світло надій.
    ‎Знаєш, за радістю часто багато печалі.
    ‎Знаєш, скарби найдорожчі в любові простій.
    ‎І не для всіх кораблів вистачає причалів.

    ‎Знаєш, за гроші не можна купити усе.
    ‎Знаєш, а вірності завжди погрожують зради.
    ‎Знаєш, дорога життя- не комфортне шосе.
    ‎І дуже складно свій напрям до щастя обрати.

    ‎Знаєш, а щирості часто бракує броні.
    ‎Знаєш, кохання лиш пристрастю не замінити.
    ‎Знаєш, не страшно, коли твої руки в багні.
    ‎Страшно багнюкою душу свою забруднити.

    ‎© Світлана Башинська
    ‎Знаєш, обійми- не завжди ознака тепла.‎Знаєш, а ліки- не завжди рятунок від болю.‎Знаєш, а слово буває, неначе стріла.‎І під дощем дуже солодко без парасолі.‎‎Знаєш, у відчаї сховане світло надій.‎Знаєш, за радістю часто багато печалі.‎Знаєш, скарби найдорожчі в любові простій.‎І не для всіх кораблів вистачає причалів.‎‎Знаєш, за гроші не можна купити усе.‎Знаєш, а вірності завжди погрожують зради.‎Знаєш, дорога життя- не комфортне шосе.‎І дуже складно свій напрям до щастя обрати.‎‎Знаєш, а щирості часто бракує броні.‎Знаєш, кохання лиш пристрастю не замінити.‎Знаєш, не страшно, коли твої руки в багні.‎Страшно багнюкою душу свою забруднити.‎‎© Світлана Башинська
    177views
  • Вітаємо з Великоднем!💙💛
    Скарби українського мистецтва: Микола Пимоненко. "Великодня утреня в Україні (Ранок Христового Воскресіння)" (1891 р.)🎨
    Вітаємо з Великоднем!💙💛 Скарби українського мистецтва: Микола Пимоненко. "Великодня утреня в Україні (Ранок Христового Воскресіння)" (1891 р.)🎨
    452views
  • Скарби музеїв України:🇺🇦 Володимир Донатович Орловський. «Повінь». 1885 р. Харківський художній музей.🎨🎨

    ...Свого часу картини київського живописця Володимира Орловського (1842-1914) за популярністю поступалися лише творам Айвазовського, а його «ефекти хмар» принесли митцю славу небесного, повітряного художника.
    Скарби музеїв України:🇺🇦 Володимир Донатович Орловський. «Повінь». 1885 р. Харківський художній музей.🎨🎨 ...Свого часу картини київського живописця Володимира Орловського (1842-1914) за популярністю поступалися лише творам Айвазовського, а його «ефекти хмар» принесли митцю славу небесного, повітряного художника.
    574views
  • #історія #події
    Вікно у вічність: Відкриття Музею Метрополітен 🖼️
    20 лютого 1872 року Нью-Йорк зробив заявку на статус нової культурної столиці світу — для відвідувачів відчинив свої двері Музей мистецтва Метрополітен (The Met). Це не була ініціатива монарха чи результат загарбницьких походів, як у випадку з європейськими музеями. «Мет» народився з амбіцій американських бізнесменів, митців та інтелектуалів, які вважали, що молода нація потребує доступу до світової спадщини для власного розвитку. 🏛️

    Перша будівля музею на П'ятій авеню була доволі скромною, а його першим експонатом став римський саркофаг. Проте темпи розширення колекції вражали: завдяки меценатам та продуманій стратегії закупівель, музей за лічені десятиліття зібрав шедеври, що охоплюють 5000 років історії людства. Від давньоєгипетського храму Дендур до полотен Вермеєра та Ван Гога — «Мет» перетворився на гігантський архів цивілізації, де під одним дахом уживаються культури всіх континентів. 🏺

    Унікальність Метрополітен-музею полягає в його інклюзивності. Він створювався як освітній проєкт для широких мас, а не як закритий клуб для еліти. Сьогодні це один із найбільш відвідуваних музеїв планети, який задає тренди в реставрації, мистецтвознавстві та цифрових технологіях. Музей довів, що культура є найкращою інвестицією в майбутнє міста: щорічно мільйони туристів приїжджають до Нью-Йорка саме заради того, щоб побачити його скарби. 🌍

    Для нас історія «Мету» — це приклад того, як приватна ініціатива та любов до прекрасного можуть створити інституцію, сильнішу за час та політичні зміни. Це місце, де мистецтво перестає бути власністю і стає спільним надбанням людства, нагадуючи нам про те, що ми всі є частиною однієї великої історії. ✨
    #історія #події Вікно у вічність: Відкриття Музею Метрополітен 🖼️ 20 лютого 1872 року Нью-Йорк зробив заявку на статус нової культурної столиці світу — для відвідувачів відчинив свої двері Музей мистецтва Метрополітен (The Met). Це не була ініціатива монарха чи результат загарбницьких походів, як у випадку з європейськими музеями. «Мет» народився з амбіцій американських бізнесменів, митців та інтелектуалів, які вважали, що молода нація потребує доступу до світової спадщини для власного розвитку. 🏛️ Перша будівля музею на П'ятій авеню була доволі скромною, а його першим експонатом став римський саркофаг. Проте темпи розширення колекції вражали: завдяки меценатам та продуманій стратегії закупівель, музей за лічені десятиліття зібрав шедеври, що охоплюють 5000 років історії людства. Від давньоєгипетського храму Дендур до полотен Вермеєра та Ван Гога — «Мет» перетворився на гігантський архів цивілізації, де під одним дахом уживаються культури всіх континентів. 🏺 Унікальність Метрополітен-музею полягає в його інклюзивності. Він створювався як освітній проєкт для широких мас, а не як закритий клуб для еліти. Сьогодні це один із найбільш відвідуваних музеїв планети, який задає тренди в реставрації, мистецтвознавстві та цифрових технологіях. Музей довів, що культура є найкращою інвестицією в майбутнє міста: щорічно мільйони туристів приїжджають до Нью-Йорка саме заради того, щоб побачити його скарби. 🌍 Для нас історія «Мету» — це приклад того, як приватна ініціатива та любов до прекрасного можуть створити інституцію, сильнішу за час та політичні зміни. Це місце, де мистецтво перестає бути власністю і стає спільним надбанням людства, нагадуючи нам про те, що ми всі є частиною однієї великої історії. ✨
    1
    1Kviews
  • Притча Подарунок для Ісуса
    В дитячий будинок священник прийшов.
    Його обступили малята.
    Він мав їм повідать про Божу любов
    Й про свято Різдва розказати.
    Мов пісня, із серця лилися слова
    Про миле дитятко у яслах,
    Про матір Марію, про зірку Різдва…
    Розказував просто і ясно.
    Пів сотні дітей, в новорічній красі,
    Вслухались у притчу про Бога
    І переживали, так щиро усі,
    За долю Ісуса малого.
    Священник скінчив свою притчу казать
    І діткам дав аркуші білі,
    І всіх попросив йому намалювать
    Ісуса у яслах на сіні.
    Малюнки священник збирав залюбки,
    Та раптом побачив картину,
    Де в яслах лежало аж два малюки,
    Й спитався про другу дитину.
    — Чом поруч з Ісусом ти намалював
    Іще одне миле дитятко? —
    І сором’язливий хлопчина сказав:
    — Не маю я, що дарувати.
    Приходять до Бога з дарами волхви,
    Ісуса малого вітають.
    А я — сирота, ні кола, ні двора,
    Дарунків для Бога не маю.
    Тож вирішив Боже дитя зігрівать…
    У яслах він змерзне, бідненький.
    Я буду руками його обіймать —
    І буде Ісусу тепленько.
    В священника сльози з’явились в очах…
    Так вразило щире зізнання.
    Малюнок тремтів у маленьких руках
    Від радості і хвилювання.
    — Ти правий, мій сину, сто тисяч разів!
    Ми в світ цей приходимо голі.
    Й ніхто на той світ іще не зумів
    Забрати багатство з собою.
    Усе, що ми маєм, — душевні скарби,
    І вчинки — то наше надбання.
    І маєм завжди намагатись, аби
    До Бога прийти з покаянням.
    Сьогодні ти Господу подарував
    (І сам того, мабуть, не знаєш)
    Найкращий з дарів, що Ісус наш приймав, —
    Душевне тепло, те, що маєш.
    Алла Василишин
    Притча Подарунок для Ісуса В дитячий будинок священник прийшов. Його обступили малята. Він мав їм повідать про Божу любов Й про свято Різдва розказати. Мов пісня, із серця лилися слова Про миле дитятко у яслах, Про матір Марію, про зірку Різдва… Розказував просто і ясно. Пів сотні дітей, в новорічній красі, Вслухались у притчу про Бога І переживали, так щиро усі, За долю Ісуса малого. Священник скінчив свою притчу казать І діткам дав аркуші білі, І всіх попросив йому намалювать Ісуса у яслах на сіні. Малюнки священник збирав залюбки, Та раптом побачив картину, Де в яслах лежало аж два малюки, Й спитався про другу дитину. — Чом поруч з Ісусом ти намалював Іще одне миле дитятко? — І сором’язливий хлопчина сказав: — Не маю я, що дарувати. Приходять до Бога з дарами волхви, Ісуса малого вітають. А я — сирота, ні кола, ні двора, Дарунків для Бога не маю. Тож вирішив Боже дитя зігрівать… У яслах він змерзне, бідненький. Я буду руками його обіймать — І буде Ісусу тепленько. В священника сльози з’явились в очах… Так вразило щире зізнання. Малюнок тремтів у маленьких руках Від радості і хвилювання. — Ти правий, мій сину, сто тисяч разів! Ми в світ цей приходимо голі. Й ніхто на той світ іще не зумів Забрати багатство з собою. Усе, що ми маєм, — душевні скарби, І вчинки — то наше надбання. І маєм завжди намагатись, аби До Бога прийти з покаянням. Сьогодні ти Господу подарував (І сам того, мабуть, не знаєш) Найкращий з дарів, що Ісус наш приймав, — Душевне тепло, те, що маєш. Алла Василишин
    1Kviews
  • «Врятувати скарби від загибелі»: єврейські пам’ятки України переводять у “цифру”, поки їх не знищила війна

    Поки Україна живе під сиренами й ударами, поруч іде інша, тиха битва — за пам’ять. Йдеться про рідкісні настінні розписи та будівлі буковинських синагог, створені ще до Голокосту й такі, що сьогодні буквально зникають на очах.

    На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE — Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку — «Врятувати скарби від загибелі». Це не чергова “культурна новина” і не історія про одну виставку.

    Суть — у фіксації того, що можна втратити назавжди: стін, фрагментів розписів, орнаментів, деталей молитовних залів. Там, де реставрація зараз неможлива, використовують 3D-сканування, цифрові моделі та архівування візуальних шарів — щоб після війни було до чого повернутися й що відновлювати.

    Технічну частину оцифрування виконала українська компанія Skeiron: зафіксовано три об’єкти Буковини — дві синагоги в Чернівцях і одну в Новоселиці. Використовували лазерне 3D-сканування та детальну фіксацію архітектурних і художніх елементів.

    Йдеться, зокрема, про чернівецьку синагогу «Гройсе Шул» (будувалася у 1799–1854 роках), про «Дім молитви Беньяміна» (збудований у 1923-му, розписи оновлювалися приблизно у 1938-му) та про Новоселицьку синагогу (1919), де настінні розписи виявили реставратори у 2009 році.

    Це не “просто будівлі”. Це шматок життя єврейської Буковини — з локальними образами, які художники переносили в біблійні сюжети: аж до того, що мури Єрихону зображали як Хотинську фортецю, а музичні сцени нагадували реальний клезмерський побут регіону.

    Це важливо і для України, і для Ізраїлю. Єврейська історія регіону — частина спільної пам’яті, яку російська війна намагається стерти фізично: ударом, пожежею, мародерством, забуттям.

    Питання до вас: як ви вважаєте, що сьогодні ефективніше для захисту спадщини — “цифра” й архіви чи реальна охорона та консервація на місці, навіть під ризиком обстрілів?

    Або, можливо, все ж варто допомогти Україні інакше — дати хоча б ізраїльське ППО, щоб захищати не лише людей, а й культурну спадщину, яка є частиною історії багатьох сучасних ізраїльтян?

    Важливо❓ Поділіться ❗️
    і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали
    https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881

    НАновини‼️
    https://nikk.agency/uk/vryatuvati-skarbi-vid-zagibeli-ievrejski/

    #НАновини #NAnews #Ukraine #Israel #IsraelUkraine #ЄврейськаСпадщина #Буковина #Чернівці #Новоселиця
    «Врятувати скарби від загибелі»: єврейські пам’ятки України переводять у “цифру”, поки їх не знищила війна Поки Україна живе під сиренами й ударами, поруч іде інша, тиха битва — за пам’ять. Йдеться про рідкісні настінні розписи та будівлі буковинських синагог, створені ще до Голокосту й такі, що сьогодні буквально зникають на очах. На платформі «Українсько-єврейська зустріч» (UJE — Ukrainian Jewish Encounter) вийшов матеріал ізраїльського журналіста Шимона Бримана про проєкт, який звучить майже як вирок і водночас як план порятунку — «Врятувати скарби від загибелі». Це не чергова “культурна новина” і не історія про одну виставку. Суть — у фіксації того, що можна втратити назавжди: стін, фрагментів розписів, орнаментів, деталей молитовних залів. Там, де реставрація зараз неможлива, використовують 3D-сканування, цифрові моделі та архівування візуальних шарів — щоб після війни було до чого повернутися й що відновлювати. Технічну частину оцифрування виконала українська компанія Skeiron: зафіксовано три об’єкти Буковини — дві синагоги в Чернівцях і одну в Новоселиці. Використовували лазерне 3D-сканування та детальну фіксацію архітектурних і художніх елементів. Йдеться, зокрема, про чернівецьку синагогу «Гройсе Шул» (будувалася у 1799–1854 роках), про «Дім молитви Беньяміна» (збудований у 1923-му, розписи оновлювалися приблизно у 1938-му) та про Новоселицьку синагогу (1919), де настінні розписи виявили реставратори у 2009 році. Це не “просто будівлі”. Це шматок життя єврейської Буковини — з локальними образами, які художники переносили в біблійні сюжети: аж до того, що мури Єрихону зображали як Хотинську фортецю, а музичні сцени нагадували реальний клезмерський побут регіону. Це важливо і для України, і для Ізраїлю. Єврейська історія регіону — частина спільної пам’яті, яку російська війна намагається стерти фізично: ударом, пожежею, мародерством, забуттям. Питання до вас: як ви вважаєте, що сьогодні ефективніше для захисту спадщини — “цифра” й архіви чи реальна охорона та консервація на місці, навіть під ризиком обстрілів? Або, можливо, все ж варто допомогти Україні інакше — дати хоча б ізраїльське ППО, щоб захищати не лише людей, а й культурну спадщину, яка є частиною історії багатьох сучасних ізраїльтян? Важливо❓ Поділіться ❗️ і підписуйтесь, щоб не пропустити подібні матеріали https://www.facebook.com/profile.php?id=61581708179881 НАновини‼️ https://nikk.agency/uk/vryatuvati-skarbi-vid-zagibeli-ievrejski/ #НАновини #NAnews #Ukraine #Israel #IsraelUkraine #ЄврейськаСпадщина #Буковина #Чернівці #Новоселиця
    3Kviews
  • Є в українській мові слова, які не просто важко перекласти — їх майже неможливо передати іншими мовами без втрати тієї глибини, теплоти й образності, що закладені в них століттями. Це маленькі скарби нашої культури, унікальні й самобутні.

    1. Вирій — це красиве й поетичне слово не має іноземних аналогів. А називають так теплі краї, куди птахи відлітають зимувати.
    2. Тужити — відчувати глибокий сум за кимось або чимось, що виходить за межі звичайного.
    Перекласти це слово дослівно — дуже важко.
    3. Непереливки — так говорять, коли опиняєшся у складній ситуації або зазнаєш труднощів.
    Це народне влучне слово, яке ніколи не перекладеш буквально.
    4. Шахівниця — цікаво, що в багатьох мовах немає окремого слова для шахової дошки, але в українській воно є.
    5. Манівці — колоритне слово, яке не має точної відповідності в інших мовах. Воно означає обхідні шляхи, незвідані стежки.
    6. Кохати — українська мова — одна з небагатьох у світі, де чітко розрізняють два поняття: «любити» — це широке поняття (любов до родини, друзів, речей), а «кохати» - лише глибоке, романтичне почуття між закоханими.
    7. Щем або щемити — це винятково українські слова, які описують особливий стан емоційного болю. Це одне з найпоетичніших українських слів, якому важко знайти аналог у будь-якій мові.
    8. Добродій — людина, що безкорисливо допомагає іншим.
    Це слово в українській мові є унікальним звертанням, яке поєднує формальність і теплоту. В інших мовах для цього поняття зазвичай використовуються окремі слова або вирази, що не передають такої ж емоційної насиченості.
    9. Майоріти — це дієслово описує легкий, плавний рух у повітрі — зазвичай прапора чи тканини. Це поетичне, емоційне зображення граційного коливання.
    10. Наснага — означає внутрішнє палке натхнення, піднесення духу, енергію для творчості або дії. Більше, ніж просто «мотивація» — це глибока внутрішня сила, яка веде до натхненної праці.
    11. Чимчикувати — крокувати дрібненько, жваво, легко, часто з гумористичним відтінком. Жодна інша мова не має настільки яскравого слова для опису такого способу ходи.
    12. Начувайся — застереження з легким натяком на погрозу або суворе попередження. Це слово несе в собі одночасно емоцію і драматизм, який складно передати іншими мовами одним словом.

    Кожне з цих слів — мов крихітний всесвіт, у якому поєднані емоції, досвід, світогляд і душа українського народу. Вони не просто збагачують мову — вони нагадують, ким ми є, і чому наша культура така неповторна.

    Милуймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛

    Ілюстрація — Орест Скоп
    Є в українській мові слова, які не просто важко перекласти — їх майже неможливо передати іншими мовами без втрати тієї глибини, теплоти й образності, що закладені в них століттями. Це маленькі скарби нашої культури, унікальні й самобутні. 1. Вирій — це красиве й поетичне слово не має іноземних аналогів. А називають так теплі краї, куди птахи відлітають зимувати. 2. Тужити — відчувати глибокий сум за кимось або чимось, що виходить за межі звичайного. Перекласти це слово дослівно — дуже важко. 3. Непереливки — так говорять, коли опиняєшся у складній ситуації або зазнаєш труднощів. Це народне влучне слово, яке ніколи не перекладеш буквально. 4. Шахівниця — цікаво, що в багатьох мовах немає окремого слова для шахової дошки, але в українській воно є. 5. Манівці — колоритне слово, яке не має точної відповідності в інших мовах. Воно означає обхідні шляхи, незвідані стежки. 6. Кохати — українська мова — одна з небагатьох у світі, де чітко розрізняють два поняття: «любити» — це широке поняття (любов до родини, друзів, речей), а «кохати» - лише глибоке, романтичне почуття між закоханими. 7. Щем або щемити — це винятково українські слова, які описують особливий стан емоційного болю. Це одне з найпоетичніших українських слів, якому важко знайти аналог у будь-якій мові. 8. Добродій — людина, що безкорисливо допомагає іншим. Це слово в українській мові є унікальним звертанням, яке поєднує формальність і теплоту. В інших мовах для цього поняття зазвичай використовуються окремі слова або вирази, що не передають такої ж емоційної насиченості. 9. Майоріти — це дієслово описує легкий, плавний рух у повітрі — зазвичай прапора чи тканини. Це поетичне, емоційне зображення граційного коливання. 10. Наснага — означає внутрішнє палке натхнення, піднесення духу, енергію для творчості або дії. Більше, ніж просто «мотивація» — це глибока внутрішня сила, яка веде до натхненної праці. 11. Чимчикувати — крокувати дрібненько, жваво, легко, часто з гумористичним відтінком. Жодна інша мова не має настільки яскравого слова для опису такого способу ходи. 12. Начувайся — застереження з легким натяком на погрозу або суворе попередження. Це слово несе в собі одночасно емоцію і драматизм, який складно передати іншими мовами одним словом. Кожне з цих слів — мов крихітний всесвіт, у якому поєднані емоції, досвід, світогляд і душа українського народу. Вони не просто збагачують мову — вони нагадують, ким ми є, і чому наша культура така неповторна. Милуймося українською мовою🇺🇦 та любімо Україну!💙💛 Ілюстрація — Орест Скоп
    1
    2Kviews
  • #ukrainian_music #українська_музика
    #що_послухати #для_настрою
    Ой зійшла зоря | Академічний хор Українського Радіо | Скарби фонотеки
    https://youtu.be/6uU7icSN0Sk
    #ukrainian_music #українська_музика #що_послухати #для_настрою Ой зійшла зоря | Академічний хор Українського Радіо | Скарби фонотеки https://youtu.be/6uU7icSN0Sk
    646views
  • #поезія
    Маєш в цім дні трохи сонця, дитино.
    Клаптик блакитний у вікнах скляних.
    А попід плотом — коралі з калини,
    в дивній оздобі листочків рудих...
    Маєш у серці старі переспіви,
    хустку барвисту й сорочку в квітки́ —
    Чорну з червоним, як бабця веліли,
    ту, яку в спадок носили жінки.
    Маєш у серці любов сього краю,
    пісню пташини й старі спориші.
    Тішся, дитино! Ти маєш пів раю.
    То українські скарби у душі.
    Те, що не втяти. Те, що не вбити.
    З крові прадавніх родів. Все твоє.
    Вчися, дитино, любити й творити
    І шанувати коріння своє.
    Маєш в цім дні не так вже і мало—
    сонце та небо і Божу любов.
    Нині сумяття у світі настало,
    ти не страшися. В тобі вільна кров.


    Людмила Галінська
    #поезія Маєш в цім дні трохи сонця, дитино. Клаптик блакитний у вікнах скляних. А попід плотом — коралі з калини, в дивній оздобі листочків рудих... Маєш у серці старі переспіви, хустку барвисту й сорочку в квітки́ — Чорну з червоним, як бабця веліли, ту, яку в спадок носили жінки. Маєш у серці любов сього краю, пісню пташини й старі спориші. Тішся, дитино! Ти маєш пів раю. То українські скарби у душі. Те, що не втяти. Те, що не вбити. З крові прадавніх родів. Все твоє. Вчися, дитино, любити й творити І шанувати коріння своє. Маєш в цім дні не так вже і мало— сонце та небо і Божу любов. Нині сумяття у світі настало, ти не страшися. В тобі вільна кров. Людмила Галінська
    1
    900views
  • #поезія
    Іду тихенько до зими. Минає осінь...
    Лишає сотні телеграм і м'ятний чай на підвіконні.
    Ще жмут незайманих стежин. Тупцюю боса.
    Пильнують очі-мигдалі на вицвівшій старій іконі...

    Іду тихенько до зими. Тепліша хустка...
    Пора згорьованих квіток та мертвого бадилля
    лишає слід в моїй душі. Холодний. Пустка...
    А ще ж недавно -- коровай і тéрпкий смак хмільного зілля...
    Он там, на відстані руки -- в цвітінні білім плачуть травні.
    І стиглі червні на вустах черленими вишнЯми
    малюють світлим новий день. Ескізи гарні...
    І десь поміж кущів троянд так ясно бачу усміх мами...

    Іду тихенько до зими. Скарби зо мною...
    В долонях -- вузлик хризантем, у серці -- цвіт півоній...
    І келишок скорботних сліз, і мрії, спалені війною...
    І клаптик літа, що втекло і тишком сіло на долоні...

    Іду тихенько до зими...

    Людмила Галінська
    #поезія Іду тихенько до зими. Минає осінь... Лишає сотні телеграм і м'ятний чай на підвіконні. Ще жмут незайманих стежин. Тупцюю боса. Пильнують очі-мигдалі на вицвівшій старій іконі... Іду тихенько до зими. Тепліша хустка... Пора згорьованих квіток та мертвого бадилля лишає слід в моїй душі. Холодний. Пустка... А ще ж недавно -- коровай і тéрпкий смак хмільного зілля... Он там, на відстані руки -- в цвітінні білім плачуть травні. І стиглі червні на вустах черленими вишнЯми малюють світлим новий день. Ескізи гарні... І десь поміж кущів троянд так ясно бачу усміх мами... Іду тихенько до зими. Скарби зо мною... В долонях -- вузлик хризантем, у серці -- цвіт півоній... І келишок скорботних сліз, і мрії, спалені війною... І клаптик літа, що втекло і тишком сіло на долоні... Іду тихенько до зими... Людмила Галінська
    1
    1Kviews
More Results