27 вересня 1892 року у Бодакві на Полтавщині народився Дмитро Андрієвський, член українських урядів доби Української революції 1917-1921 років, один із теоретиків українського націоналізму, публіцист, діяч ОУН, якому Євген Коновалець пропонував стати Провідником. «Я дальше обстоюю, що Ви, пане інженер, повинні бути тим, який з конгресу українських націоналістів повинен вийти провідником націоналістів, – 21 листопада 1927 року у листі до Андрієвського писав Коновалець. – Час знов до конгресу повинні Ви, при нашій розуміється допомозі, вжити на це, щоби до майбутньої Вашої ролі як слід підготовитися». Дослідник Віктор Ревегук, віднайшов у архівах відповідь Андрієвського на цю пропозицію:«…тим, що Ви зараз на чолі нашої справи, я тішуся... тверджу, що саме Ви один нині можете пустити машину в рух». Пояснював відмову тим, що хоче займатися суто ідеологічною роботою, публіцистикою та громадською діяльністю. Світогляд та переконання Дмитра Андрієвського формувалися в контексті ідей українських самостійників. Під час навчання у гімназії в Лубнах, він познайомився з членами місцевого осередку Революційної Української партії. Тут він усвідомив суголосність своїх поглядів на майбутнє України з програмним документом партії. Це був Маніфест «Самостійна Україна» Миколи Міхновського. Відтепер Андрієвський перебував і формував навколо себе українозорієнтоване середовище. Працював в урядах УНР доби Української Центральної Ради, Української Держави та УНР доби Директорії. Восени 1918 року перебував з дипломатичною місією Української Держави у Швейцарії. Роботу поєднував з навчанням на інженерному факультеті державного Університету бельгійського міста Гент. Через два роки отримав диплом інженера – архітектора. За фахом працював спочатку у Франції, згодом – у Бельгії. Друкував статті у журналах «Тризуб» та «Національна думка». У них наголошував, що розбудова нації має початися з подолання у власних душах рабської психології і передбачає цілісність і монолітність української спільноти. На першій Конференції українських патріотів-націоналістів (3-7 листопада 1927 р.) у Берліні Андрієвського обрали Головою президії конференції. Також членом новоствореного проводу націоналістів як ідеологічного референта. Входив до оргкомітету з підготовки Першого Конгресу Організації Українських Націоналістів (ОУН), який відбувся в січні 1929 року у Відні. У 1934 році звернувся з протестом до Ліги Націй. Він переконував, що СРСР, керівництво якого організувало в Україні голодомор, та не визнає прав особистості, не місце серед Ліги. З початком Другої світової війни, за завданням проводу ОУН виїхав на українські землі. Дістався Львова, де його затримала німецька поліція. Згодом Андрієвського відправили до концтабору Брец. Після закінчення Другої світової повернувся до Бельгії. Тут організував Український допомоговий комітет. Це була громадська організація, яка опікувалася переміщеними особами. Протягом 1949 – 1952 років відвідав українські громади в Канаді та США, представляв ОУН у виконавчому органі створеної 1948 року Української Національної ради та Державного центру УНР. Вийшовши на пенсію, переїхав до Мюнхена. Останні роки мешкав у Будинку для престарілих осіб у Дорнштадті. Тут і помер 30 серпня 1976 року. 22 січня 2010-го прах Дмитра Андрієвського привезли в Україну. Перепоховання відбулося на Личаківському цвинтарі у Львові. Андрієвський передбачив розпад і загибель СРСР. «Майбутнє совєтської імперії, – пророкував він у 1958 році, – є виписане в самій її природі, в її внутрішнім змісті, в її побудові. Від початку свого існування вона є повна суперечностей, які її роздирають і від яких вона колись згине, розложиться, розпадеться».

Голосовий режим ChatGPT тепер може отримувати дані з Gmail, Google Calendar, Slack та інших підключених сервісів. Функція доступна у вебверсії, на Android та iOS, зокрема для користувачів тарифів Free і Go. Підтвердження важливих дій виконується лише через інтерфейс на екрані, а не голосом. Користувачі можуть самостійно налаштовувати рівень доступу до даних і дозволів для дій. https://channeltech.space/ai/chatgpt-voice-connected-apps/

Microsoft оновила застосунок Copilot, додавши новий інтерфейс із вкладками та інтеграцію з Office. Вкладка Home об’єднає основні можливості чату та в майбутньому зможе автоматично обирати режим роботи. Code дозволяє створювати застосунки, віджети, панелі керування та автоматизації за текстовим описом. Autopilot дає Copilot змогу самостійно виконувати повторювані завдання та робочі процеси. https://channeltech.space/ai/microsoft-copilot-code-autopilot/

☝ У соцмережах поширили інформацію про чоловіка, який тиждень перебував у 1 відділі Стрийського РТЦК та СП у Жидачеві. Йому не давали можливості повідомити рідних і адвоката про своє місцеперебування. Інформацію взявся перевірити Уповноважений Верховної Ради з прав людини — направив свого представника. До моніторингового візиту долучилися і представники Військової служби правопорядку. ❗❗ Дмитро Лубінець повідомив, що, згідно із записами у журналі обліку та документами, чоловіка доставили до ТЦК 16 вересня о 21:17 працівники поліції, а залишив приміщення ТЦК він 23 вересня о 18:15, тобто перебував там майже сім діб. «Це цокольне приміщення, яке використовується як укриття, у ньому облаштовано чотири ліжка. Харчування забезпечували працівники ТЦК, кухня та санвузол у належному стані, є примусова вентиляція, однак під час огляду виявлено підмокання приміщення через дощі. За словами чоловіка, самостійно залишити приміщення він не міг. Ключове питання: на якій законній підставі людина перебувала в приміщеннях ТЦК майже сім діб?», — написав омбудсман. Уповноважений наголосив, що це питання не однієї людини і потрібно з’ясувати, чи не набувають приміщення ТЦК в окремих випадках ознак місць несвободи.

☝ У соцмережах поширили інформацію про чоловіка, який тиждень перебував у 1 відділі Стрийського РТЦК та СП у Жидачеві. Йому не давали можливості повідомити рідних і адвоката про своє місцеперебування. Інформацію взявся перевірити Уповноважений Верховної Ради з прав людини — направив свого представника. До моніторингового візиту долучилися і представники Військової служби правопорядку. ❗❗ Дмитро Лубінець повідомив, що, згідно із записами у журналі обліку та документами, чоловіка доставили до ТЦК 16 вересня о 21:17 працівники поліції, а залишив приміщення ТЦК він 23 вересня о 18:15, тобто перебував там майже сім діб. «Це цокольне приміщення, яке використовується як укриття, у ньому облаштовано чотири ліжка. Харчування забезпечували працівники ТЦК, кухня та санвузол у належному стані, є примусова вентиляція, однак під час огляду виявлено підмокання приміщення через дощі. За словами чоловіка, самостійно залишити приміщення він не міг. Ключове питання: на якій законній підставі людина перебувала в приміщеннях ТЦК майже сім діб?», — написав омбудсман. Уповноважений наголосив, що це питання не однієї людини і потрібно з’ясувати, чи не набувають приміщення ТЦК в окремих випадках ознак місць несвободи.

В Олешках ситуація стає гіршою — люди намагаються евакуюватися самостійно через заміновані Росією поля. Дуже багато хто гине, підривається на цих мінах, — омбудсмен Лубінець

⚠️ Олешки: люди тікають через заміновані поля Мешканці Олешок змушені самостійно долати заміновані поля — іншого шляху вибратися немає. Лубінець повідомляє, що росія після перемовин так і не підтвердила готовність провести гуманітарну евакуацію. «Російська сторона після проведених перемовин не підтверджує свою готовність провести гуманітарну місію по евакуації людей». — Лубінець У місті та поблизу нього залишається понад 6 тисяч осіб, серед яких близько 200 дітей. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

НЕЗДОЛАННА БЛИЗЬКІСТЬ Навколо запанувала абсолютна тиша: вивітрена цегла старого будинку, давній дерев’яний настил ґанку, застигла у спокої постать у смугастому поло. Маска замість обличчя, провали очниць, відкрита архітектура скроневого механізму. І над витягнутою долонею — рожево-векторне суцвіття сакури, що утримує свою невагомість у повітрі. Сцена розгортається в режимі непорушного тривання, позбавленого зовнішньої напруги. Заіржавілі ланцюги садової гойдалки, м’які складки тканини, шорсткість дощок під ногами та гладкість пластику зрівняні цим рівним, безстороннім світлом в єдиному регістрі буття. Постать м’яко вписується в оточення: вона має людські пропорції, але зберігає цілковиту позбавленість суб’єктивності. Вона одягнена як дитина, але перебуває поза плинністю дорослішання. Тут розгортається особлива форма весни, вилучена з колообігу часу. Рожева сакура постає застиглим феноменом, досконалою геометрією форми, що втратила здатність бути минущою. Вона зависла в просторі як мовчазний знак чистого існування, звільненого від потреби росту, цвітіння чи згасання. У цій нерухомості відчувається глибокий спокій. Маска та м’які складки буденного одягу постають формою цілковитого захисту, притулком у безпечній зоні споглядання, де немає потреби відповідати на чийсь погляд. Векторне суцвіття перед нею виявляється ідеальним співрозмовником: воно нічого не вимагає навзамін, береже внутрішню тишу й дарує цілковиту герметичність існування, де безпека досягається відмовою від ризику бути побаченим наскрізь. Головне таїнство зосереджене в ледь помітному проміжку між кінчиками пальців і цим сяйвом. Відстань тут вимірюється самою природою нашої самості. Світіння перебуває на відстані одного подиху, проте сама близькість до нього так і не стає подією. Можна піднести долоню до самого джерела світла, зафіксувати його межі, вловити рожевий відблиск на матовій поверхні маски, зберігаючи при цьому лише зоровий контакт із формою, який так і не переростає у внутрішній відгук. Свідомість регулярно виявляє себе в подібній позиції. Ми опиняємося в граничній близькості до подій чи інших людей, утримуємо їх на відстані подиху, але раптом помічаємо: повнота буття розгортається перед очима, проте між сприйняттям і глибинним відгуком пролягає межа, яку неможливо виміряти жодною мірою. Сакура продовжує тримати свою геометрію в повітрі. Гойдалка нерухомо застигла на ланцюгах. Постать зберігає свій мовчазний жест. Це вишукане фіксування стану, коли простір довіряє нам свою присутність, але наше сприйняття залишає нас лише свідками, тихими спостерігачами того, що розгортається поруч, але залишається принципово нездоланним. — Voss Ekobi

🧯Люди намагалися самостійно загасити пожежу швидкої після атаки ворожого БпЛА в Херсоні Останнім часом рашисти почали атакувати й місцеві медичні заклади.

Він народився німцем. Але одного дня свідомо обрав бути українцем — назавжди. Юрій Шевельов. Людина, яка не мала української крові, але мала щось значно сильніше — українську душу. Його справжнє прізвище було Шнайдер. Він міг спокійно жити будь-де у світі, будувати кар’єру в європейській науці й не втручатися у боротьбу за чужу, здавалося б, культуру. Але він зробив інший вибір: присвятив усе своє життя Україні та її мові. Не тому, що це було вигідно. А тому, що бачив правду. У часи, коли імперія переконувала мільйони людей, що української мови «не існує», Шевельов узявся доводити протилежне — фактами, наукою і титанічною працею. Він буквально розбирав українську мову по звуках, складах, інтонаціях і літерах, шукаючи її справжнє коріння у глибині століть. Чому ми говоримо «кінь», а не «конь»!Звідки в українській з’явилося м’яке «ц»!Чому наша вимова звучить так, як не звучить жодна інша слов’янська мова! Для когось це були дрібниці. Для Шевельова — докази існування нації. Він досліджував стародавні рукописи, написи на стінах Софії Київської, літописи, живу народну мову — і крок за кроком руйнував головний міф радянської імперії про «один народ». Його фундаментальна праця «Історична фонологія української мови» стала інтелектуальним вибухом. Майже 800 сторінок бездоганної науки, після яких стало очевидно: українська мова не є «молодшою сестрою» російської і не виникла з якоїсь «спільної колиски». Вона розвивалася самостійно — століттями, паралельно з іншими мовами, маючи власний шлях і власний голос. Фактично Шевельов зробив те, чого так боялися імперії: він повернув українцям їхню справжню історію. Його молодість минула у Харкові — у легендарному будинку «Слово», де жили найталановитіші українські письменники та митці. Там народжувалася нова українська культура. І там же її почали знищувати. Навколо нього арештовували, kатувалu, розсtрілювалu. Людей ламали лише за те, що вони говорили й думали українською. Шевельов дивом вижив. Пізніше він емігрував, але навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини залишався її голосом у світі. Його запрошували викладати Гарвард і Колумбійський університет — місця, куди потрапляють одиниці. Світ слухав його як одного з найсильніших славістів ХХ століття. А він говорив про Україну. Не як про «окраїну імперії». А як про окрему цивілізацію зі своєю мовою, культурою і правом бути вільною. Шевельов розумів Україну глибше за багатьох політиків. Він говорив, що у нас є три головні вороги: москва, внутрішня зрада і провінційність — страх бути великими. Його слова звучать моторошно актуально навіть сьогодні. Ще десятки років тому він попереджав: після розпаду СРСР війна між Україною та Росією неминуча. Бо імперія ніколи добровільно не відпускає тих, кого вважає своєю власністю. Він відчував цю небезпеку задовго до того, як над Україною знову загриміли ракети. Ми повинні пам’ятати Юрія Шевельова, бо він зробив для України не менше, ніж армія робить на фронті. Тільки його зброєю були не кулі, а правда. Він повернув нам право говорити своєю мовою без виправдань. Повернув відчуття гідності. Довів усьому світові, що українці — не «молодший брат» і не випадкова нація, а народ із тисячолітнім корінням. І поки ми пам’ятаємо таких людей — Україну неможливо стерти.