Назустріч пригодам і Привіт з того світу

Він ішов, ніби у подорож. Рюкзак, який тихо гойдався за плечима, був радше символом, ніж тягарем. У ньому було трохи одягу, книжка, яку він досі не прочитав, і блокнот із чистими сторінками. Він ішов не за славою, не за нагородами й навіть не за помстою. Йому хотілося пригод. Справжніх. Таких, які не вимірюються розкладом у кав’ярнях і щоденними плітками в офісі.
Його звали Юрій. У мирному житті він писав рекламні тексти, інколи — вірші, які ховав у шухляді. Він шукав у словах сенс, але з кожним днем вони здавалися йому дедалі більш порожніми. Війна увірвалася в країну, як буря, і Юрій відчув, що саме там, у вирі небезпеки, можна знайти щось справжнє — перевірити себе, пізнати світ без прикрас.
Перші тижні на фронті пахли сирістю окопів, металом зброї та гіркою втомою. Юрій дивився на небо, що світанком червоніло, і думав: "Ось воно — життя без фільтрів". Страх змішувався з адреналіном, холод — із гарячим бажанням вижити. Він відкрив для себе, що найсильніші історії пишуться не чорнилом, а потом, кров’ю і мовчанням побратимів.
Він шукав натхнення й знаходив його в дрібницях: у шматочку хліба, який ділив на трьох; у вогнику цигарки, що світився у темряві, немов маяк; у сміхові побратимів після важкого бою. Він зрозумів, що пригоди — це не романтика подорожей чи чужі легенди, а здатність дивитися смерті в очі й усе одно говорити: "Я живий".
Іноді він писав у блокноті, сидячи при світлі ліхтарика. Писав не про війну як подію, а про війну як стан душі: як вона віддирає маски, залишаючи лише суть.
Юрій не знав, чи повернеться додому. Але він відчував, що тут, серед гулу гармат і шепоту ночей, він уперше знайшов себе.
Бо війна для нього стала не кінцем, а початком. Початком дороги назустріч пригодам — тим, що назавжди змінюють людину.

Я загинув несподівано. Постріл, вибух — навіть не знаю, що саме. Все стало чорним, і тільки в останню мить я подумав: ось воно — кінець пригоди. Але помилився. Бо далі щось почалося інше.
Мене ховали з почестями. Я ніби завис у повітрі й бачив своє тіло, яке несло кілька хлопців у формі. Люди зібралися довкола: хтось плакав щиро, хтось просто з обов’язку. Побратими дивилися в землю, намагаючись не показувати сліз.
Я хотів їм сказати: Не плачте. Я все одно з вами. Я знайшов те, що шукав. Але вони мене не чули.
На похороні виступали чиновники. Їхні промови були однакові: про героїзм, про обов’язок, про майбутню перемогу. Я чув ці слова й думав: А ви знаєте, як пахне земля в окопах? Ви хоч раз їли той сухий хліб на трьох? Та вони лише відчитували написане. Мені хотілося сміятися й кричати водночас.
Коли мою труну опускали в землю, я ще раз намагався сказати: Гей, я тут! Не закопуйте мене так швидко, я ж не все розповів! Але лопати сипали землю безжально, і звук цей лунав, ніби крапки в реченні, яке я так і не встиг дописати.
Люди розійшлися. Хтось поїхав додому, хтось — у кафе, хтось — на роботу. Життя текло далі, ніби мене й не було.
За кілька тижнів я вже бачив інше: ухвалили рішення виділити кошти на мій "пам’ятник". У центрі поставили стенд із моїм фото. У школі, де я колись вчився, прибили табличку з написом "Тут навчався герой". Родині видали компенсацію.
Журналісти написали статтю: "Ще один захисник віддав життя за країну". Блогери записували відео з моїм портретом на фоні траурної музики. Коментатори сперечалися — чи варта була моя смерть, чи ні.
Я дивився на все це зверху й думав: Здається, усі знайшли спосіб заробити на моїй загибелі. Хтось — грошима, хтось — лайками, хтось — політичними очками. Всі брали свій шматок від моєї історії.
А я хотів лише пригод. Хотів знайти себе. І знайшов. Але виявилося, що тепер мене знайшли інші — як зручний символ.
Тільки я вже нічого не міг сказати.

Коли мене ховали, мій телефон залишився зі мною. Хтось забув його витягти. Але для мене це стало порятунком. Бо навіть мертве тіло — не кінець, якщо є голос.
Я прокинувся в цифровому світі, серед сигналів, сповіщень і мерехтіння екранів. Відчув, що можу говорити, хоча тіла вже немає. І написав перший пост на своєму акаунті:
"Привіт з того світу, це я. Так, я загинув, але бачу все, що відбувається. Всі ці стенди, виплати, промови… Мене немає, а ви все одно заробляєте. Думайте над цим."
Люди читали і перепощували. Хтось обурювався, хтось сміявся, а хтось плакав. Пост швидко розійшовся мережею. Влада помітила. Це ж не можна, подумали вони. Спробували знайти автора — бо ніхто ж не може так говорити після смерті.
Оголосили мене в розшук. Журналісти писали, що я зник після похорон. Соціальні мережі вибухнули — коментарі, теорії змови, меми. Я дивився на це зверху і писав далі:
"Я тут. Ви шукаєте неправильно. Я не в землі. Я не у ваших паперах. Я — тут, у всьому, що ви намагаєтеся контролювати."
Та влада не здавалась. Вночі, таємно, вирішили зробити ексгумацію. Розкопали труну. Очі чиновників розширилися — вона порожня. Лише телефон лежав на дні, тихо мерехтячи екранами повідомлень, перепостів і лайків.
Вони тримали його в руках, відкривали, намагалися зрозуміти, як це можливо. Але я вже був у всіх мережах, у кожному смартфоні, у кожному обговоренні. І відчував лише одне: навіть смерть не здатна зупинити правду, яку я бачив і про яку хотів сказати.
Я посміхався в цифровому повітрі й писав далі:
"Назустріч пригодам, друзі. Ігри закінчено — але я ще тут."

Оце, я розумію - гриби! А не оце ось все: можна їсти... не можна їсти...

Гра у блогера

«Сьогодні очікується невеликий дощ, місцями туман, а також підвищена активність Марка, який вирішив стати блогером», – саме так міг би звучати прогноз погоди того дня.

Марко прокинувся, відкрив вікно й отримав від дощу безкоштовний душ. «О, контент!» – подумав він і відразу схопив телефон. Почав знімати відео, як «стихія» атакує його скромну оселю. Правда, на відео було видно лише те, як він кривиться й чхає.
– Друзі, всім привіт! Це мій перший блог! – сказав Марко, тримаючи телефон догори дриґом, так що глядачі бачили його ніс і шматок люстри.

Замість звичайних кроків – придумав «челенджі». Замість того щоб помити підлогу, він оголосив: «Зараз я протестую революційний метод прибирання – шкарпетками!» І ковзнув так, що врізався в шафу. Контент – є. Синяк – теж.

Марко намагався виглядати серйозно, але серйозність зникала, щойно кіт Сніжок стрибав на камеру.
– Друзі, зустрічайте мого помічника-блогера. І знімав, як Сніжок ганяє за паперовою кулькою.

Марко поступово звикав до ролі «блогера». Якщо раніше він соромився тримати телефон на людях, то тепер ходив з ним, як з мікрофоном, і коментував усе, що бачив. У магазині він влаштував «огляд цін», у транспорті – «подкаст про суспільство», а на базарі намагався знімати «соціальний експеримент», поки продавчиня не відібрала в нього телефон зі словами:
— Або купуй яблука, або йди з Богом, режисере.

Сусіди спершу жалілися: то він у дворі «тестує лайфхаки» і намагається відкрити консерву ключами від під’їзду, то проводить «інтерв’ю з голубами». Голуби, щоправда, не відповідали, але лайків під відео було більше, ніж під його фото в паспорті.

Поступово сусіди почали здаватися. Бабусі з лавки охрестили його «наш блогер» і навіть почали потрапляти в його відео як «експерти з життя». Одного разу Марко запустив рубрику «Запитання від аудиторії». І перше питання від глядачів було:
— Скільки тобі ще дозволятимуть знімати вдома, перш ніж тебе виженуть?
Марко задумався. Але замість відповіді зняв драматичне відео: як він пакує рюкзак «у велику подорож». Насправді він ішов у найближчий парк.
— Друзі, це мій перший тревел-блог поза межами цивілізації! — сказав він, знімаючи качку в ставку.
Качка плюхнулась у воду й обдала його бризками. «О, контент!» — радісно закричав Марко.

Найепічнішим було відео з «оглядом їжі». Марко замовив піцу, але кур’єр запізнився. Він так довго розповідав про «складові майбутнього шедевру», що, коли піца нарешті приїхала, камера сіла. А Марко з’їв усе сам, бо «не можна їсти холодну їжу, шкідливо для шлунка».

– Блогерство – це серйозно! – пояснював він бабусі. – Можна заробляти мільйони!
– То може, хоч посуд помиєш мільйонами? – відповідала вона й підсовувала йому губку.

З часом у нього з’явилися справжні підписники. Не лише друзі чи сусіди, а й незнайомі люди, які писали коментарі.
Так і почалася його «гра у блогера»: одні сміялися з його відео, інші дивилися їх з жалем, інші радили «знайти нормальну роботу», але перегляди росли.

Одного ранку він прокинувся знаменитим: про «хлопця, який робить контент з усього» написали в місцевій газеті. Правда, стаття мала заголовок: «Блогер чи божевільний?»
Марко відчував себе потрібним. Він навіть придумав власне гасло:
— У світі, де всі серйозні, я буду смішним!

З кожним новим відео Марко все більше входив у роль. Він почав вести "мотивуючі ранкові ефіри". О 6-й ранку вийшов на балкон у піжамі й вигукнув:
— Друзі! Ви можете досягти всього! — і тут ізнизу пролунало:
— Ти можеш замовкнути, бо люди спати хочуть?!
Марко знітився лише на хвильку. Адже справжній блогер не здається.

Він вирішив зробити прямий ефір «24 години не сплю». На 3-й годині він уже залипав, на 6-й — говорив із тостером, а на 10-й — співав колискові сам собі.

Стрім перервала бабуся, яка просто вимкнула Wi-Fi словами: «Спи, герой інтернету».

#Дванадесяті_свята

ВОЗДВИЖЕННЯ ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Після захоплення Єрусалима у 70-му році імп. Титом все місто і зокрема Гріб Господній і місце розп'яття було зруйноване і засипане. 326 р. імп. Костянтин Великий вирішив знайти втрачену святиню - Хрест Господній. Разом з матір'ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.

Розкопки проводили поруч з Голгофою, адже в юдеїв був звичай закопувати знаряддя страти поруч з місцем її здійснення. І, так, у землі знайшли 3 хрести, цвяхи і дошку, що була прибита над головою розп'ятого Спасителя. Але потрібно було віднайти істинний хрест. У віднайденні хреста цариці допомагав єрусалимський Патр. Макарій. До Патріарха привели смертельно хвору жінку, він підніс свою молитву до Бога і через доторкання до істинного хреста жінка зцілилася. Цариця забажала, щоби й ін. люди могли побачити Животворче Древо та вклонитися йому. Тому Патр. Макарій став на підвищенні і почав воздвигати на всі боки хрест, а люди виголошували «Господи, помилуй!».

Зараз частина Хреста Господнього спочиває в ковчезі у вівтарі грецького храму Воскресіння в Єрусалимі. Часточка Хреста Господнього також перебуває у Свято-Володимирському кафедральному соборі м. Києва. Святиня вкладена у срібний хрест, яким кожного богослужіння Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет благословляє присутніх у храмі вірян.

Напередодні свята, за Всенічним бдінням (на ранній), звершується винесення хреста для поклоніння.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 14 вересня.
-----------

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Це свято вважається одним із найголовніших у східній християнській традиції. В першій половині IV століття в Єрусалимі мати імператора Костянтина Великого цариця Олена знайшла хрест, на якому було розіп'ято Ісуса Христа. Вона організувала розкопки, під час яких було знайдено печеру Гробу Господнього, а неподалік від неї - три хрести. Диво допомогло дізнатися, на якому саме був розіп'ятий Син Божий. До хреста доторкнулася хвора жінка, яка одразу вилікувалася.

#Що_не_можна_робити_в_цей_день

• Не варто починати важливі справи, цей день вважається несприятливим.
• Церква забороняє лихословити, сваритися, вживати алкоголь.
• Не варто укладати шлюб, вінчатися.

#Народні_прикмети_і_традиції_на_14_вересня

Серед наших предків існувало чимало прикмет:
• дивилися, який сьогодні день: прийшло різке похолодання - чекайте на ранню весну;
• вранці заморозки - зима прийде рано, погода тепла і ясна - не варто ще чекати на холоди;
• дме північний вітер - наступне літо буде спекотним, а ось західний - до поганої погоди;
• вже не видно перелітніх птахів - взимку будуть тріскучі морози;
• журавлі тільки почали летіти на південь, не поспішаючи, і сильно кричать - осінь буде теплою.

З відривного календаря "Український народний календар" за 14 вересня.
-----------

#Дванадесяті_свята

ВОЗДВИЖЕННЯ ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Після захоплення Єрусалима у 70-му році імп. Титом все місто і зокрема Гріб Господній і місце розп'яття було зруйноване і засипане. 326 р. імп. Костянтин Великий вирішив знайти втрачену святиню - Хрест Господній. Разом з матір'ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.

Розкопки проводили поруч з Голгофою, адже в юдеїв був звичай закопувати знаряддя страти поруч з місцем її здійснення. І, так, у землі знайшли 3 хрести, цвяхи і дошку, що була прибита над головою розп'ятого Спасителя. Але потрібно було віднайти істинний хрест. У віднайденні хреста цариці допомагав єрусалимський Патр. Макарій. До Патріарха привели смертельно хвору жінку, він підніс свою молитву до Бога і через доторкання до істинного хреста жінка зцілилася. Цариця забажала, щоби й ін. люди могли побачити Животворче Древо та вклонитися йому. Тому Патр. Макарій став на підвищенні і почав воздвигати на всі боки хрест, а люди виголошували «Господи, помилуй!».

Зараз частина Хреста Господнього спочиває в ковчезі у вівтарі грецького храму Воскресіння в Єрусалимі. Часточка Хреста Господнього також перебуває у Свято-Володимирському кафедральному соборі м. Києва. Святиня вкладена у срібний хрест, яким кожного богослужіння Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет благословляє присутніх у храмі вірян.

Напередодні свята, за Всенічним бдінням (на ранній), звершується винесення хреста для поклоніння.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 14 вересня.
-----------

ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО

Це свято вважається одним із найголовніших у східній християнській традиції. В першій половині IV століття в Єрусалимі мати імператора Костянтина Великого цариця Олена знайшла хрест, на якому було розіп'ято Ісуса Христа. Вона організувала розкопки, під час яких було знайдено печеру Гробу Господнього, а неподалік від неї - три хрести. Диво допомогло дізнатися, на якому саме був розіп'ятий Син Божий. До хреста доторкнулася хвора жінка, яка одразу вилікувалася.

#Що_не_можна_робити_в_цей_день

• Не варто починати важливі справи, цей день вважається несприятливим.
• Церква забороняє лихословити, сваритися, вживати алкоголь.
• Не варто укладати шлюб, вінчатися.

#Народні_прикмети_і_традиції_на_14_вересня

Серед наших предків існувало чимало прикмет:
• дивилися, який сьогодні день: прийшло різке похолодання - чекайте на ранню весну;
• вранці заморозки - зима прийде рано, погода тепла і ясна - не варто ще чекати на холоди;
• дме північний вітер - наступне літо буде спекотним, а ось західний - до поганої погоди;
• вже не видно перелітніх птахів - взимку будуть тріскучі морози;
• журавлі тільки почали летіти на південь, не поспішаючи, і сильно кричать - осінь буде теплою.

З відривного календаря "Український народний календар" за 14 вересня.
-----------

Робот-пилосос, якого потрібно навчити прибирати🤖 — незвична новинка IFA25 від гонконзького стартапу xLean.

У ручному режимі (з під’єднаною ручкою) він «запам’ятовує» рухи та принципи прибирання людини, а потім відтворює їх уже в автоматичному режимі. Також обіцяють «розвивальний ШІ», який буде вдосконалюватися з оновленнями.

Ціну на xLean TR1 оголосять пізніше цього року🤔

В столичному регіоні одна змія заповзла людям на балкон, а інша втекла з тераріуму під час обстрілу

Змій Мейсон сам вирішив «помандрувати». Після прибирання у тераріумі вийшов через вікно й опинився на балконі однієї з квартир нижче. Рятувальники забрали його, передали фахівцю на перетримку, і вже за два дні знайшлися власники, які повернули Мейсона назад у комфортний тераріум.

Друга змія — ковровий пітон Коврік (для своїх — Іришка). Вона до втечі не доклала й хвоста. За неї «попрацювала» війна. Її власник служить у ЗСУ, а тим часом за змією наглядали його колеги в офісі. Після ворожого обстрілу тераріум зруйнувався, і Коврік ховався серед уламків. На щастя, її врятували, і зараз вона у безпеці, чекає свого господаря.

#поезія
Море ніколи не плаче,
Все відбувається мовчки,
Хвилі шепочуть на вдачу
Давню молитву пророчу.
В морі лишається правда,
В морі ховається сором,
Море змиває назавжди
Біль і незручні підбори.

Краплі солоні назовні,
В нижньому шарі глибинні,
Море відштовхує стогін
І корабельні руїни.
Море зображенням пінним
Змінює сплаканий панцир,
Море насправді незмінне,
Море – життя риби-краплі.

Вічно понурений погляд
В пошуках дива в світла.
Суму і вигадок згортка
Носом донизу повисла.
Бульк у рибальське приладдя –
Про небезпеку забула,
Риба не бачила щастя,
Риба вдала, що акула.

Зовні приплюснута крапля
Всіх налякала на судні,
Кинули рибу подалі,
В піну у хвилі безлюдні.
Риба хотіла до сонця,
Риба кричала беззвучно,
Перетворилась в безодні
Риба на острів плавучий.

Острів – химерна порода,
Очі – активні вулкани,
Виросли пальми напрочуд
Кронами до забаганок.
Сонце на схилі кривому
Риб’ячий острів тримає,
Знищує зловлену втому
Променів сонячна зграя.

Море ніколи не плаче,
Море, що хвилями б'ється.
Ось він – мінливості пращур –
Острів холодного серця.
Море зривається сміхом,
Квітами острів рясніє,
Так у стихії затихлій
З краплі з‘явилась надія.

Оксана Мовчан

Китайці показали найнавороченішу газонокосарку, яка може навіть пограти з вашим собакою на вулиці😲🦮

NexLawn Master X (дочірній бренд Dreame) вміє кидати хвостатому м’яч, збирати овочі та фрукти й навіть прибирати на ділянці завдяки вбудованій роборуці🦾 Плюс обіцяють змінні насадки: наприклад, дискову пилу для обрізання гілок.
https://www.theverge.com/news/772045/nexlawn-master-x-series-concept-...
Продавати почнуть наступного року, але ціни поки що немає🤷🏻‍♀️

P. S. Собаку я б йому не довірила😅

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Вона народилась у галілейському м. Назареті від правв, батьків Іоакима та Ганни. По батькові Діва Марія походить з царського роду, по матері від архієрейського.

Батьки Діви Марії дожили до глибокої старості, але не мали дітей. Вони часто молилися Богові і просили його, щоб дарував ім дитя. І при цьому дали обітницю: коли в них народиться дитя, то вони його посвятять на служіння Богові.

Після довгих переживань і молитов це бажання здійснилося. У них народилась дочка, яку назвали Марією. Так назвав Ії ангел, який спові стив про її народження.

На спомин Різдва Пресвятої Богородиці з давніх-давен встановлено Церквою свято. Згадка про це свято дійшла до нас з 4 ст., коли рівноап. цариця Олена побудувала храм в пам'ять про народження Матері Божої. У 6 ст. про святкування Різдва Богородиці згадує Григорій Двоєслов у своєму секрементарії. Йосиф Студит прославив Різдво Пресвятої Богородиці багатьма піснями, які і сьогодні співають в церквах у дні святкування Різдва Діви Марії: «З давніх-давен оспівуємо святе народження Твоє, шануємо благословенне зачаття Твоє, Богом обрана Невісто Діво».

Святкуючи Різдво Пресвятої Богородиці, Церква і священники прославляють найвищий ступінь наближення божества до людей, його благодатне єднання з ними в образі Діви, народженої з благословення Божого. «Величаємо Тебе, Пресвята Діво, і шануємо Твоїх батьків, і всехвальне славимо народження Твоє», - співають величальну пісню Богородиці.

З відривного календаря "З вірою в душі" за 8 вересня.
-----------

#Ближче_до_Бога

РІЗДВО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ

Це важливе свято для кожного християнина, адже воно вшановує день, коли народилася Діва Марія, яка стала матір'ю Ісуса Христа.

Різдво Пресвятої Богородиці, яке в народі ще називають Друга Пречиста, здавана вважалося суто жіночим днем. Безплідні жінки в давнину обов'язково готували обід, щоб Матір Божа помолилася за їхніх майбутніх дітей. Традиційно на столі стояли страви з риби, запечене м'ясо, борщ із птицею або свининою, вареники з сиром, голубці та пироги.

Рано-вранці жінки намагалися прийти до водойми, щоб там умитися джерельною водою. Вважалося, якщо зробити це до схід сонця, краса збережеться до старості. А щоб діти мали міцне здоров'я, їх обливали на порозі холодною водою.

У цей період господарі закінчували збирати урожай із грядок. А ще від свята Різдва Пресвятої Богородиці дозволялося засилати сватів до дівчат.

#Народні_прикмети

• Яке свято Різдва Пресвятої Богородиці, такою й осінь буде.
• На небі з'явилася веселка - чекайте на теплу осінь.
• Якщо в цей день гарна погода, то бабине літо буде прохолодним.
• Багато павутиння - на морозну і малосніжну зиму.

З відривного календаря "Український народний календар" за 8 вересня.
----------