• #дати #свята
    Міжнародний день захисту персональних даних: Коли Ваше «приватне» справді має залишатися приватним.
    28 січня світ відзначає Data Privacy Day. Це не просто чергова дата в календарі для айтішників, а нагадування про те, що в епоху цифрового капіталізму Ваші дані — це «нова нафта», за якою полюють усі: від транснаціональних корпорацій до шахраїв із підворіть даркнету. 🔐💻

    Чому саме 28 січня?

    Дата обрана не випадково. Саме цього дня у 1981 році Рада Європи відкрила для підписання Конвенцію № 108 — перший юридично обов'язковий міжнародний документ, що стосується захисту прав людини при автоматизованій обробці персональних даних. Тоді це здавалося футуристичним кроком, а сьогодні це база нашого виживання в мережі. 📜⚖️

    Ви — це не лише ім'я та прізвище

    Персональні дані сьогодні — це набагато більше, ніж рядок у паспорті. Це:
    Ваша геолокація (де Ви п'єте каву щоранку). 📍
    Ваша історія пошуку (про що Ви тривожитесь о другій ночі). 🔍
    Ваші вподобання в покупках та навіть ритм серця на смарт-годиннику. ❤️
    Кожен Ваш «лайк» чи безкоштовний тест «Який ти котик за знаком зодіаку» — це цеглинка у Вашому цифровому портреті, який потім використовують для таргетованої реклами або, що гірше, для маніпуляції Вашою думкою. 📱🎯

    Цифрова гігієна: Поради, які ми всі ігноруємо (а дарма)

    Хоча свято закликає бізнес бути прозорим, нам із Вами варто згадати про елементарні правила безпеки:
    Двофакторна автентифікація (2FA) — це маст-хев. Якщо вона у Вас не підключена, Ви буквально залишаєте двері квартири відчиненими. 🔑🔑
    Менеджери паролів. Перестаньте використовувати один пароль для банку, пошти та сайту з рецептами.
    Перевірка дозволів додатків. Навіщо ліхтарику доступ до Ваших контактів та мікрофона? (Спойлер: щоб продати ці дані рекламодавцям). 🔦🚫

    Україна в тренді

    Для України питання захисту даних стало критичним із початком повномасштабного вторгнення. Кібергігієна перетворилася на частину національної безпеки. Ми вчимося не лише користуватися «Дією», а й розуміти, як працює шифрування та чому не варто переходити за сумнівними посиланнями в месенджерах. 🇺🇦🛡️
    Сьогодні — чудовий привід зайти в налаштування приватності своїх соцмереж і нарешті почистити те, що Ви роками дозволяли про себе знати стороннім особам.
    #дати #свята Міжнародний день захисту персональних даних: Коли Ваше «приватне» справді має залишатися приватним. 28 січня світ відзначає Data Privacy Day. Це не просто чергова дата в календарі для айтішників, а нагадування про те, що в епоху цифрового капіталізму Ваші дані — це «нова нафта», за якою полюють усі: від транснаціональних корпорацій до шахраїв із підворіть даркнету. 🔐💻 Чому саме 28 січня? Дата обрана не випадково. Саме цього дня у 1981 році Рада Європи відкрила для підписання Конвенцію № 108 — перший юридично обов'язковий міжнародний документ, що стосується захисту прав людини при автоматизованій обробці персональних даних. Тоді це здавалося футуристичним кроком, а сьогодні це база нашого виживання в мережі. 📜⚖️ Ви — це не лише ім'я та прізвище Персональні дані сьогодні — це набагато більше, ніж рядок у паспорті. Це: Ваша геолокація (де Ви п'єте каву щоранку). 📍 Ваша історія пошуку (про що Ви тривожитесь о другій ночі). 🔍 Ваші вподобання в покупках та навіть ритм серця на смарт-годиннику. ❤️ Кожен Ваш «лайк» чи безкоштовний тест «Який ти котик за знаком зодіаку» — це цеглинка у Вашому цифровому портреті, який потім використовують для таргетованої реклами або, що гірше, для маніпуляції Вашою думкою. 📱🎯 Цифрова гігієна: Поради, які ми всі ігноруємо (а дарма) Хоча свято закликає бізнес бути прозорим, нам із Вами варто згадати про елементарні правила безпеки: Двофакторна автентифікація (2FA) — це маст-хев. Якщо вона у Вас не підключена, Ви буквально залишаєте двері квартири відчиненими. 🔑🔑 Менеджери паролів. Перестаньте використовувати один пароль для банку, пошти та сайту з рецептами. Перевірка дозволів додатків. Навіщо ліхтарику доступ до Ваших контактів та мікрофона? (Спойлер: щоб продати ці дані рекламодавцям). 🔦🚫 Україна в тренді Для України питання захисту даних стало критичним із початком повномасштабного вторгнення. Кібергігієна перетворилася на частину національної безпеки. Ми вчимося не лише користуватися «Дією», а й розуміти, як працює шифрування та чому не варто переходити за сумнівними посиланнями в месенджерах. 🇺🇦🛡️ Сьогодні — чудовий привід зайти в налаштування приватності своїх соцмереж і нарешті почистити те, що Ви роками дозволяли про себе знати стороннім особам.
    Like
    1
    116переглядів
  • СМАЧНЕНЬКІ рецепти Ідеї ​​для сніданку 💡
    СМАЧНЕНЬКІ рецепти Ідеї ​​для сніданку 💡
    40переглядів
  • БАБКА КАРТОПЛЯНА З ГРИБАМИ

    1 кг картоплі, 400 г свіжих грибів, 200 г черствої булки, З цибулини, 3,5 ст. ложки смальцю або вершкового масла, 2 яйця, 3 горошини гіркого перцю, 1 ст. ложка зелені петрушки, сухарі.

    Для підливи: 1 ст. ложка борошна, по 2 ст. ложки масла й томату-пюре, 0,5 цибулини, 0,5 склянки сметани, 1,5 склянки грибного відвару, сіль.

    Зварену, відціджену й просушену картоплю гарячою пропускають крізь м'я сорубку, заправляють яйцями й солять. Варені гриби дрібно січуть, змішують із підсмаженою цибулею й продовжують підсмажувати ще 8-10 хвилин. Потім додають терту черству булку й заправляють перцем, сіллю та зеленню петрушки. У сотейник, змазаний смальцем і посипаний сухарями, кладуть шарами картоплю й підготовлені гриби так, щоб верхній шар був із картоплі. Посипають сухарями, збризкують розтопленим смальцем і ставлять у духовку.

    Для приготування підливи січену цибулю трохи підсмажують на смальці або маслі, додають злегка підсмажені борошно й томат-пюре, змішують, уливають грибний бульйон та сметану, солять і добре проварюють.

    При подачі на стіл бабку поливають підливою.

    З відривного календаря "Криниченька" за 24 січня.
    ----------

    Увага! Фото не за рецептом.
    БАБКА КАРТОПЛЯНА З ГРИБАМИ 1 кг картоплі, 400 г свіжих грибів, 200 г черствої булки, З цибулини, 3,5 ст. ложки смальцю або вершкового масла, 2 яйця, 3 горошини гіркого перцю, 1 ст. ложка зелені петрушки, сухарі. Для підливи: 1 ст. ложка борошна, по 2 ст. ложки масла й томату-пюре, 0,5 цибулини, 0,5 склянки сметани, 1,5 склянки грибного відвару, сіль. Зварену, відціджену й просушену картоплю гарячою пропускають крізь м'я сорубку, заправляють яйцями й солять. Варені гриби дрібно січуть, змішують із підсмаженою цибулею й продовжують підсмажувати ще 8-10 хвилин. Потім додають терту черству булку й заправляють перцем, сіллю та зеленню петрушки. У сотейник, змазаний смальцем і посипаний сухарями, кладуть шарами картоплю й підготовлені гриби так, щоб верхній шар був із картоплі. Посипають сухарями, збризкують розтопленим смальцем і ставлять у духовку. Для приготування підливи січену цибулю трохи підсмажують на смальці або маслі, додають злегка підсмажені борошно й томат-пюре, змішують, уливають грибний бульйон та сметану, солять і добре проварюють. При подачі на стіл бабку поливають підливою. З відривного календаря "Криниченька" за 24 січня. ---------- Увага! Фото не за рецептом.
    72переглядів
  • БАБКА КАРТОПЛЯНА З ГРИБАМИ

    1 кг картоплі, 400 г свіжих грибів, 200 г черствої булки, З цибулини, 3,5 ст. ложки смальцю або вершкового масла, 2 яйця, 3 горошини гіркого перцю, 1 ст. ложка зелені петрушки, сухарі.

    Для підливи: 1 ст. ложка борошна, по 2 ст. ложки масла й томату-пюре, 0,5 цибулини, 0,5 склянки сметани, 1,5 склянки грибного відвару, сіль.

    Зварену, відціджену й просушену картоплю гарячою пропускають крізь м'я сорубку, заправляють яйцями й солять. Варені гриби дрібно січуть, змішують із підсмаженою цибулею й продовжують підсмажувати ще 8-10 хвилин. Потім додають терту черству булку й заправляють перцем, сіллю та зеленню петрушки. У сотейник, змазаний смальцем і посипаний сухарями, кладуть шарами картоплю й підготовлені гриби так, щоб верхній шар був із картоплі. Посипають сухарями, збризкують розтопленим смальцем і ставлять у духовку.

    Для приготування підливи січену цибулю трохи підсмажують на смальці або маслі, додають злегка підсмажені борошно й томат-пюре, змішують, уливають грибний бульйон та сметану, солять і добре проварюють.

    При подачі на стіл бабку поливають підливою.

    З відривного календаря "Криниченька" за 24 січня.
    ----------

    Увага! Фото не за рецептом.
    БАБКА КАРТОПЛЯНА З ГРИБАМИ 1 кг картоплі, 400 г свіжих грибів, 200 г черствої булки, З цибулини, 3,5 ст. ложки смальцю або вершкового масла, 2 яйця, 3 горошини гіркого перцю, 1 ст. ложка зелені петрушки, сухарі. Для підливи: 1 ст. ложка борошна, по 2 ст. ложки масла й томату-пюре, 0,5 цибулини, 0,5 склянки сметани, 1,5 склянки грибного відвару, сіль. Зварену, відціджену й просушену картоплю гарячою пропускають крізь м'я сорубку, заправляють яйцями й солять. Варені гриби дрібно січуть, змішують із підсмаженою цибулею й продовжують підсмажувати ще 8-10 хвилин. Потім додають терту черству булку й заправляють перцем, сіллю та зеленню петрушки. У сотейник, змазаний смальцем і посипаний сухарями, кладуть шарами картоплю й підготовлені гриби так, щоб верхній шар був із картоплі. Посипають сухарями, збризкують розтопленим смальцем і ставлять у духовку. Для приготування підливи січену цибулю трохи підсмажують на смальці або маслі, додають злегка підсмажені борошно й томат-пюре, змішують, уливають грибний бульйон та сметану, солять і добре проварюють. При подачі на стіл бабку поливають підливою. З відривного календаря "Криниченька" за 24 січня. ---------- Увага! Фото не за рецептом.
    77переглядів
  • #дати #свята
    День почерку (День ручного письма): реквієм за чорнильницею чи свято унікальності? ✍️📜
    23 січня світ відзначає День почерку (Handwriting Day). Дата обрана не випадково: саме цього дня у 1737 році народився Джон Хенкок — перший голова американського Континентального конгресу, чий підпис під Декларацією незалежності США був настільки розмашистим і зухвалим, що став загальною назвою для будь-якого підпису. 🖋️🇺🇸

    У світі, де ми швидше за все наберемо текст великим пальцем на екрані, ніж знайдемо вдома працюючу ручку, це свято виглядає як милий анахронізм. Проте воно має глибший зміст, ніж просто ностальгія за каліграфією.
    Чому це важливо (і трохи іронічно):
    Психологічний автопортрет: Графологи стверджують, що почерк — це «дзеркало душі». Нахил літер, сила натиску та розмір петель можуть розповісти про Ваш характер більше, ніж Ви самі готові визнати на першому побаченні. Почерк унікальний, як відбитки пальців, і цифрові шрифти ніколи не замінять цієї інтимної неідеальності. 🧠🔍

    Когнітивний тренажер: Вчені довели, що коли ми пишемо від руки, наш мозок працює набагато інтенсивніше. Це активує зони, відповідальні за пам'ять та навчання. Студенти, які записують лекції від руки, зазвичай засвоюють матеріал краще за тих, хто клацає по клавішах. Тож, якщо хочете щось запам'ятати — діставайте блокнот. 📖💡

    Втрачене мистецтво: Раніше по почерку судили про вихованість та статус людини. Сьогодні ж, коли лікар виписує рецепт, ми часто сприймаємо це як зашифроване послання з космосу. Іронічно, що наше вміння читати рукописні тексти поступово деградує разом із вмінням їх створювати. 🚑📜

    Цей день — чудовий привід відкласти гаджети хоча б на п'ять хвилин і написати коротку записку близькій людині. Повірте, папір із Вашими «каракулями» несе в собі набагато більше тепла, ніж бездоганний емодзі в месенджері. 💌✨
    #дати #свята День почерку (День ручного письма): реквієм за чорнильницею чи свято унікальності? ✍️📜 23 січня світ відзначає День почерку (Handwriting Day). Дата обрана не випадково: саме цього дня у 1737 році народився Джон Хенкок — перший голова американського Континентального конгресу, чий підпис під Декларацією незалежності США був настільки розмашистим і зухвалим, що став загальною назвою для будь-якого підпису. 🖋️🇺🇸 У світі, де ми швидше за все наберемо текст великим пальцем на екрані, ніж знайдемо вдома працюючу ручку, це свято виглядає як милий анахронізм. Проте воно має глибший зміст, ніж просто ностальгія за каліграфією. Чому це важливо (і трохи іронічно): Психологічний автопортрет: Графологи стверджують, що почерк — це «дзеркало душі». Нахил літер, сила натиску та розмір петель можуть розповісти про Ваш характер більше, ніж Ви самі готові визнати на першому побаченні. Почерк унікальний, як відбитки пальців, і цифрові шрифти ніколи не замінять цієї інтимної неідеальності. 🧠🔍 Когнітивний тренажер: Вчені довели, що коли ми пишемо від руки, наш мозок працює набагато інтенсивніше. Це активує зони, відповідальні за пам'ять та навчання. Студенти, які записують лекції від руки, зазвичай засвоюють матеріал краще за тих, хто клацає по клавішах. Тож, якщо хочете щось запам'ятати — діставайте блокнот. 📖💡 Втрачене мистецтво: Раніше по почерку судили про вихованість та статус людини. Сьогодні ж, коли лікар виписує рецепт, ми часто сприймаємо це як зашифроване послання з космосу. Іронічно, що наше вміння читати рукописні тексти поступово деградує разом із вмінням їх створювати. 🚑📜 Цей день — чудовий привід відкласти гаджети хоча б на п'ять хвилин і написати коротку записку близькій людині. Повірте, папір із Вашими «каракулями» несе в собі набагато більше тепла, ніж бездоганний емодзі в месенджері. 💌✨
    Like
    1
    164переглядів
  • #історія #речі
    💄 Губна помада: Від ритуалу до бунту, або Як фарба на губах змінила світ.
    ​Ось річ, яка пройшла шлях від атрибуту жерців до символу жіночої емансипації, від знаряддя спокуси до бойової розмальовки. Її історія така ж насичена, як колір «фуксія» на п'ятничній вечірці, і така ж заплутана, як спроба нафарбувати губи в таксі під час крутого повороту.

    ​🏛️ Стародавні "б'юті-хакі"

    Перші поціновувачі яскравих губ з'явилися задовго до ери Instagram. У Месопотамії жінки (і чоловіки теж!) подрібнювали дорогоцінні камені й змішували їх з воском, щоб отримати блиск. Стародавні єгиптяни, звісно, не могли пройти повз: Клеопатра, подейкують, використовувала товчених жуків-кошеніль, щоб досягти глибокого червоного відтінку. (Так, сьогодні це звучить як рецепт із програми "Вижити за будь-яку ціну", але тоді це був пік гламуру). Помада тоді мала не так спокусливу, як ритуальну функцію — показати статус або відігнати злих духів (або й те, й інше, бо хто посміє сперечатися з нафарбованими губами?).

    ​⚔️ Середньовічні заборони та прихований шик

    Середньовіччя, як ви знаєте, було не дуже толерантним до всього "зайвого", а надто до косметики. Церква оголосила помаду диявольським винарядом, а жінок, що нею користувалися, могли звинуватити у чаклунстві. Тож, якщо ви хотіли бути яскравою, доводилося діяти приховано: кусати губи чи натирати їх соком буряка. Така собі "природна краса" з елементами садомазохізму.

    ​👑 Королівський блиск і театральний пафос

    Відродження помади почалося в XVI столітті, завдяки англійській королеві Єлизаветі I. Вона любила фарбувати губи яскраво-червоним (щоб виділятися на тлі блідої шкіри) і вважала, що це ознака благородства. Пізніше помада стала невід'ємним атрибутом акторів і актрис. Уявіть собі: "Привид опери" без нафарбованих губ — це просто привид, що забув вимкнути світло.

    ​🚂 Революція у тюбику: Вікторіанська епоха та суфражистки

    Вікторіанська епоха знову загнала помаду в підпілля, вважаючи її вульгарною. Проте на початку XX століття помада стала символом бунту. Суфражистки, борючись за виборчі права, фарбували губи яскраво-червоним під час своїх демонстрацій. Це був їхній спосіб заявити: "Ми тут! Ми помітні! І ми не будемо мовчати!". Саме тоді помада стала доступною у зручних металевих тюбиках — справжнє диво технологій!

    ​🎨 Сьогодні: Від нюду до неону

    Сьогодні помада — це не просто косметика, а інструмент самовираження. Вона може бути непомітною "нюдовою" для офісу, зухвалою червоною для побачення чи екстравагантною синьою для креативної фотосесії. Вона може зникнути після першої чашки кави або триматися до ранку, як вічна обіцянка.

    ​ Так що наступного разу, коли ви фарбуєте губи, пам'ятайте: ви не просто наносите колір, ви продовжуєте тисячолітню історію бунту, краси та самовизначення. І хто знає, можливо, ваші губи сьогодні змінять світ? 💋
    #історія #речі 💄 Губна помада: Від ритуалу до бунту, або Як фарба на губах змінила світ. ​Ось річ, яка пройшла шлях від атрибуту жерців до символу жіночої емансипації, від знаряддя спокуси до бойової розмальовки. Її історія така ж насичена, як колір «фуксія» на п'ятничній вечірці, і така ж заплутана, як спроба нафарбувати губи в таксі під час крутого повороту. ​🏛️ Стародавні "б'юті-хакі" Перші поціновувачі яскравих губ з'явилися задовго до ери Instagram. У Месопотамії жінки (і чоловіки теж!) подрібнювали дорогоцінні камені й змішували їх з воском, щоб отримати блиск. Стародавні єгиптяни, звісно, не могли пройти повз: Клеопатра, подейкують, використовувала товчених жуків-кошеніль, щоб досягти глибокого червоного відтінку. (Так, сьогодні це звучить як рецепт із програми "Вижити за будь-яку ціну", але тоді це був пік гламуру). Помада тоді мала не так спокусливу, як ритуальну функцію — показати статус або відігнати злих духів (або й те, й інше, бо хто посміє сперечатися з нафарбованими губами?). ​⚔️ Середньовічні заборони та прихований шик Середньовіччя, як ви знаєте, було не дуже толерантним до всього "зайвого", а надто до косметики. Церква оголосила помаду диявольським винарядом, а жінок, що нею користувалися, могли звинуватити у чаклунстві. Тож, якщо ви хотіли бути яскравою, доводилося діяти приховано: кусати губи чи натирати їх соком буряка. Така собі "природна краса" з елементами садомазохізму. ​👑 Королівський блиск і театральний пафос Відродження помади почалося в XVI столітті, завдяки англійській королеві Єлизаветі I. Вона любила фарбувати губи яскраво-червоним (щоб виділятися на тлі блідої шкіри) і вважала, що це ознака благородства. Пізніше помада стала невід'ємним атрибутом акторів і актрис. Уявіть собі: "Привид опери" без нафарбованих губ — це просто привид, що забув вимкнути світло. ​🚂 Революція у тюбику: Вікторіанська епоха та суфражистки Вікторіанська епоха знову загнала помаду в підпілля, вважаючи її вульгарною. Проте на початку XX століття помада стала символом бунту. Суфражистки, борючись за виборчі права, фарбували губи яскраво-червоним під час своїх демонстрацій. Це був їхній спосіб заявити: "Ми тут! Ми помітні! І ми не будемо мовчати!". Саме тоді помада стала доступною у зручних металевих тюбиках — справжнє диво технологій! ​🎨 Сьогодні: Від нюду до неону Сьогодні помада — це не просто косметика, а інструмент самовираження. Вона може бути непомітною "нюдовою" для офісу, зухвалою червоною для побачення чи екстравагантною синьою для креативної фотосесії. Вона може зникнути після першої чашки кави або триматися до ранку, як вічна обіцянка. ​ Так що наступного разу, коли ви фарбуєте губи, пам'ятайте: ви не просто наносите колір, ви продовжуєте тисячолітню історію бунту, краси та самовизначення. І хто знає, можливо, ваші губи сьогодні змінять світ? 💋
    Like
    Love
    5
    524переглядів 3 Поширень
  • #історія #речі
    Скрипка: як струна стала голосом епох.
    ​Мало який інструмент оповитий такою кількістю міфів, легенд та майже магічної привабливості, як скрипка. Вона не просто грає музику; вона шепоче та кричить, плаче та сміється, викликаючи у слухачів весь спектр емоцій — від піднесеної печалі до шаленої радості. Історія скрипки — це історія людських пристрастей, технічного генія та неймовірної здатності дерева перетворюватися на живе, чутливе створіння. 🎻

    ​Почнімо з того, що скрипка – це не просто інструмент, це диво інженерії. Чотири струни, чотири кілограми натягу, понад сімдесят окремих дерев'яних деталей, склеєних без жодного цвяха. Деревина, що пройшла десятки років витримки, лак, рецепт якого досі залишається таємницею великих майстрів, і форма, яка, здавалося б, досконаліша за все, що може створити рука людини. Кожен вигин, кожна лінія слугує одній меті: змусити дерево співати.

    ​Вершина генія у цій справі — це, звісно, італійські майстри Кремони: Аматі, Гварнері та Страдіварі. Їхні скрипки, створені у XVII-XVIII століттях, досі є неперевершеними зразками акустичної досконалості. Чому їхній звук такий унікальний? Ніхто достеменно не знає. Можливо, справа в деревині, що росла під час "Малого льодовикового періоду", що зробило її щільнішою. Можливо, у тому самому лаку, який міг містити мінерали, що покращували резонанс. А, можливо, і в душі майстра, яка, за повір'ями, залишалася у дереві.
    ​Але скрипка – це не лише про досконалість форми. Це про музику, яка на ній гралася. Вона була голосом бароко, з її віртуозними фугами та сарабандами. Вона була душею романтизму, з його бурхливими емоціями та драматичними симфоніями. Вона змушувала танцювати на балах та оплакувати втрати на похоронах. Цей інструмент був присутній у всіх важливих подіях людського життя, від народження до смерті, в багатстві та злиднях.

    ​Довгий час скрипка була інструментом еліти, але з часом вона проникла і в народну музику, особливо у східній Європі. Подумайте про українську народну музику: без скрипки там, по суті, не обходиться жодне весілля чи свято. Вона стала інструментом, що поєднував академічну віртуозність із щирою емоційністю, яку розуміє кожен.
    ​І, звісно, скрипка — це про індивідуальність. Кожна скрипка має свій голос, свій характер. І кожен скрипаль, тримаючи її в руках, вливає в неї частинку своєї душі. Це вічний діалог між деревом, струнами та людським серцем, який триває вже століттями, незважаючи на зміну епох, війн та революцій. Скрипка – це не просто інструмент; це свідчення того, що краса та емоції завжди знайдуть спосіб прозвучати, навіть якщо для цього потрібен лише смичок, чотири струни та трохи дерева. 🎻
    #історія #речі Скрипка: як струна стала голосом епох. ​Мало який інструмент оповитий такою кількістю міфів, легенд та майже магічної привабливості, як скрипка. Вона не просто грає музику; вона шепоче та кричить, плаче та сміється, викликаючи у слухачів весь спектр емоцій — від піднесеної печалі до шаленої радості. Історія скрипки — це історія людських пристрастей, технічного генія та неймовірної здатності дерева перетворюватися на живе, чутливе створіння. 🎻 ​Почнімо з того, що скрипка – це не просто інструмент, це диво інженерії. Чотири струни, чотири кілограми натягу, понад сімдесят окремих дерев'яних деталей, склеєних без жодного цвяха. Деревина, що пройшла десятки років витримки, лак, рецепт якого досі залишається таємницею великих майстрів, і форма, яка, здавалося б, досконаліша за все, що може створити рука людини. Кожен вигин, кожна лінія слугує одній меті: змусити дерево співати. ​Вершина генія у цій справі — це, звісно, італійські майстри Кремони: Аматі, Гварнері та Страдіварі. Їхні скрипки, створені у XVII-XVIII століттях, досі є неперевершеними зразками акустичної досконалості. Чому їхній звук такий унікальний? Ніхто достеменно не знає. Можливо, справа в деревині, що росла під час "Малого льодовикового періоду", що зробило її щільнішою. Можливо, у тому самому лаку, який міг містити мінерали, що покращували резонанс. А, можливо, і в душі майстра, яка, за повір'ями, залишалася у дереві. ​Але скрипка – це не лише про досконалість форми. Це про музику, яка на ній гралася. Вона була голосом бароко, з її віртуозними фугами та сарабандами. Вона була душею романтизму, з його бурхливими емоціями та драматичними симфоніями. Вона змушувала танцювати на балах та оплакувати втрати на похоронах. Цей інструмент був присутній у всіх важливих подіях людського життя, від народження до смерті, в багатстві та злиднях. ​Довгий час скрипка була інструментом еліти, але з часом вона проникла і в народну музику, особливо у східній Європі. Подумайте про українську народну музику: без скрипки там, по суті, не обходиться жодне весілля чи свято. Вона стала інструментом, що поєднував академічну віртуозність із щирою емоційністю, яку розуміє кожен. ​І, звісно, скрипка — це про індивідуальність. Кожна скрипка має свій голос, свій характер. І кожен скрипаль, тримаючи її в руках, вливає в неї частинку своєї душі. Це вічний діалог між деревом, струнами та людським серцем, який триває вже століттями, незважаючи на зміну епох, війн та революцій. Скрипка – це не просто інструмент; це свідчення того, що краса та емоції завжди знайдуть спосіб прозвучати, навіть якщо для цього потрібен лише смичок, чотири струни та трохи дерева. 🎻
    Love
    2
    263переглядів
  • #цитати
    Рецепт Щастя: жити, творити, радіти… Любити і піклуватися про близьких людей. Не робити іншим того, чого не бажав би собі…….
    #цитати Рецепт Щастя: жити, творити, радіти… Любити і піклуватися про близьких людей. Не робити іншим того, чого не бажав би собі…….
    Like
    2
    116переглядів
  • #історія #постаті
    Сьюзен Зонтаґ: Свідомість як пристрасть та інтелектуальний рок-н-рол.
    ​16 січня 1933 року народилася жінка, яку називали «останнім інтелектуалом» та «темною леді американської культури» — Сьюзен Зонтаґ. Вона не просто писала есеї; вона розтинала реальність, виймаючи на світло те, про що інші боялися навіть думати. 🧠🖋️

    ​Зонтаґ була втіленням стилю — як у думках, так і в житті. Її впізнаване сиве пасмо у чорному волоссі стало таким же символом інтелектуальної свободи, як і її тексти про фотографію, хвороби та естетику кемпу.
    ​Чому її ідеї досі «кусаються»:
    ​«Про фотографію»: Сьюзен була однією з перших, хто зрозумів: камера — це не лише інструмент фіксації, а й спосіб привласнення та навіть агресії. Вона навчила світ розуміти, як знімки маніпулюють нашими емоціями. 📸👁️
    ​Проти метафор: Коли їй діагностували рак, вона написала книгу «Хвороба як метафора». Зонтаґ люто виступала проти того, щоб хвору людину наділяли почуттям провини чи робили з хвороби «карму». Для неї хвороба була просто хворобою, яку треба лікувати, а не романтизувати.
    ​Погляд на війну: Вона ніколи не була «диванним теоретиком». У 1993 році, під час облоги Сараєва, вона поїхала до міста, щоб поставити там п’єсу «Чекаючи на Ґодо» під обстрілами. Це був її спосіб довести, що культура — це теж опір. 🎭🛡️

    ​Зонтаґ терпіти не могла спрощень. Вона вважала, що бути інтелектуалом — це значить бути постійно невдоволеним очевидними відповідями. Вона обожнювала високе мистецтво і водночас могла годинами аналізувати поп-культуру, стираючи межі між «елітарним» та «вульгарним».

    ​Її життя було марафоном пізнання. «Я не була всюди, але це в моєму списку», — казала вона. Сьюзен Зонтаґ залишила нам у спадок не готові рецепти щастя, а гострий інструментарій для того, щоб не дати своїм мізкам заіржавіти в епоху масового споживання. 📚✨
    #історія #постаті Сьюзен Зонтаґ: Свідомість як пристрасть та інтелектуальний рок-н-рол. ​16 січня 1933 року народилася жінка, яку називали «останнім інтелектуалом» та «темною леді американської культури» — Сьюзен Зонтаґ. Вона не просто писала есеї; вона розтинала реальність, виймаючи на світло те, про що інші боялися навіть думати. 🧠🖋️ ​Зонтаґ була втіленням стилю — як у думках, так і в житті. Її впізнаване сиве пасмо у чорному волоссі стало таким же символом інтелектуальної свободи, як і її тексти про фотографію, хвороби та естетику кемпу. ​Чому її ідеї досі «кусаються»: ​«Про фотографію»: Сьюзен була однією з перших, хто зрозумів: камера — це не лише інструмент фіксації, а й спосіб привласнення та навіть агресії. Вона навчила світ розуміти, як знімки маніпулюють нашими емоціями. 📸👁️ ​Проти метафор: Коли їй діагностували рак, вона написала книгу «Хвороба як метафора». Зонтаґ люто виступала проти того, щоб хвору людину наділяли почуттям провини чи робили з хвороби «карму». Для неї хвороба була просто хворобою, яку треба лікувати, а не романтизувати. ​Погляд на війну: Вона ніколи не була «диванним теоретиком». У 1993 році, під час облоги Сараєва, вона поїхала до міста, щоб поставити там п’єсу «Чекаючи на Ґодо» під обстрілами. Це був її спосіб довести, що культура — це теж опір. 🎭🛡️ ​Зонтаґ терпіти не могла спрощень. Вона вважала, що бути інтелектуалом — це значить бути постійно невдоволеним очевидними відповідями. Вона обожнювала високе мистецтво і водночас могла годинами аналізувати поп-культуру, стираючи межі між «елітарним» та «вульгарним». ​Її життя було марафоном пізнання. «Я не була всюди, але це в моєму списку», — казала вона. Сьюзен Зонтаґ залишила нам у спадок не готові рецепти щастя, а гострий інструментарій для того, щоб не дати своїм мізкам заіржавіти в епоху масового споживання. 📚✨
    Like
    1
    395переглядів
  • Дуже легкі, пухкі та смачні булочки. Пропоную вам рецепт коричневого тіста для булочок з кавою. Якщо ви не хочете темне тісто, можете замінити какао-порошок і каву пшеничним борошном.
    75 г молока
    75 г йогурту
    10 г сухих дріжджів
    2 яйця
    80 г цукру
    5 г какао-порошку
    5 г розчинної кави
    400 г універсального борошна
    4 г солі
    100 г вершкового масла
    Дуже легкі, пухкі та смачні булочки. Пропоную вам рецепт коричневого тіста для булочок з кавою. Якщо ви не хочете темне тісто, можете замінити какао-порошок і каву пшеничним борошном. 75 г молока 75 г йогурту 10 г сухих дріжджів 2 яйця 80 г цукру 5 г какао-порошку 5 г розчинної кави 400 г універсального борошна 4 г солі 100 г вершкового масла
    198переглядів 4Відтворень
Більше результатів