#події Підписання Балфурської декларації: Ключовий момент у історії Близького Сходу (1917). Балфурська декларація є одним з найважливіших документів XX століття, який суттєво вплинув на геополітику Близького Сходу. Цей публічний заява, видана британським урядом під час Першої світової війни, висловила підтримку створенню "національного дому" для єврейського народу в Палестині. Підписана 2 листопада 1917 року, вона стала каталізатором для сіоністського руху та заклала основу для майбутнього конфлікту в регіоні. Історичний фон Перша світова війна (1914–1918) була періодом глобальних змін, коли Османська імперія, яка контролювала Палестину протягом століть, опинилася на межі розпаду. Британія, як одна з провідних держав Антанти, шукала способи послабити Османську імперію та забезпечити свої стратегічні інтереси в регіоні, включаючи контроль над Суецьким каналом і нафтовими шляхами. У цей час сіоністський рух, очолюваний такими фігурами, як Теодор Герцль, активно лобіював ідею створення єврейської держави для подолання антисемітизму в Європі. Британський уряд бачив у сіоністах потенційних союзників. З одного боку, підтримка єврейської спільноти могла забезпечити лояльність впливових єврейських груп у США та Росії, які були важливими для воєнних зусиль. З іншого боку, це відповідало імперським амбіціям Британії щодо поділу османських територій. Водночас, Британія вже мала суперечливі обіцянки: у 1915–1916 роках через Хусейн-МакМахонську кореспонденцію вона обіцяла арабським лідерам незалежність в обмін на повстання проти османів, а у 1916 році уклала угоду Сайкса-Піко з Францією про поділ Близького Сходу. Процес створення та підписання декларації Ідея декларації виникла в колах британського кабінету, зокрема завдяки зусиллям сіоністських лідерів, таких як Хаїм Вейцман, який був впливовим хіміком і мав зв'язки в уряді. Вейцман переконував британських політиків, що підтримка сіонізму допоможе у війні. Документ був підготовлений у Міністерстві закордонних справ Великої Британії під керівництвом Артура Джеймса Балфура, який обіймав посаду міністра закордонних справ у кабінеті Девіда Ллойд Джорджа. Декларація була оформлена як лист від Балфура до лорда Лайонела Волтера Ротшильда, видатного члена британської єврейської спільноти та банкіра. Ротшильд був обраний як адресат, оскільки він був представником сіоністського руху в Британії. Лист був підписаний 2 листопада 1917 року і опублікований у пресі 9 листопада. Цей крок був частиною ширшої дипломатичної стратегії, але він не був формальним договором, а радше заявою намірів. #Зміст декларації Текст декларації був стислим, але доленосним. У листі Балфур писав: "Його Величності уряд з прихильністю ставиться до встановлення в Палестині національного дому для єврейського народу і докладатиме всіх зусиль для сприяння досягненню цієї мети, причому ясно розуміється, що нічого не повинно бути зроблено, що могло б завдати шкоди громадянським і релігійним правам неєврейських громад, які існують в Палестині, або правам і політичному статусу євреїв у будь-якій іншій країні." Ця формулювання була компромісним: вона підтримувала сіоністські прагнення, але з застереженнями щодо прав арабського населення Палестини, яке становило переважну більшість. Реакції на декларацію Декларація викликала неоднозначні реакції. У сіоністських колах вона була сприйнята як історична перемога – "хартія" для майбутньої держави. Хаїм Вейцман назвав її "Магна Картою єврейського народу". Однак не всі євреї підтримували її: деякі антисіоністи, як Едвін Монтєфьоре, вважали, що це загрожує асиміляції євреїв у Європі. Арабський світ відреагував негативно, вважаючи це зрадою британських обіцянок незалежності. Османська імперія та арабські лідери, такі як емір Фейсал, висловлювали протест, але під час війни їхній голос був обмеженим. Франція та США схвалили декларацію, що посилило її міжнародну вагу. Наслідки та спадщина Балфурська декларація стала основою для британського мандату на Палестину, наданого Лігою Націй у 1922 році. Вона стимулювала єврейську імміграцію до Палестини, що призвело до зростання напруженості між євреями та арабами. У 1930-х роках це вилилося в арабське повстання, а згодом – у створення держави Ізраїль у 1948 році та арабо-ізраїльський конфлікт. Сьогодні декларація залишається суперечливою: для ізраїльтян – символом визнання їхнього права на державу, для палестинців – початком колоніалізму та витіснення. У 2017 році, до 100-річчя, британський уряд відмовився вибачатися за документ, але визнав його неоднозначність. Балфурська декларація ілюструє, як імперська дипломатія може формувати долі народів на десятиліття вперед, підкреслюючи важливість історичного контексту в розумінні сучасних конфліктів.

#свята 30 жовтня — це дата професійної відзнаки тих, хто щодня протистоїть одній із найнебезпечніших загроз сучасності: незаконному обігу наркотиків. Встановлення цього свята пов’язане з ключовим моментом в історії української правоохоронної системи: 1993 роком, коли Указом Президента в структурі МВС було створено спеціалізований підрозділ. 🗓️ Відповідь на виклик 90-х На початку незалежності України масштаби наркозлочинності зростали, перетворюючись на серйозну проблему національної безпеки. Це вимагало не просто реакції, а створення цілеспрямованої та ефективної структури. Народження підрозділів по боротьбі з незаконним обігом наркотиків (БНОН) стало усвідомленим кроком держави для захисту суспільства, особливо молоді, від наркотичної епідемії. 🚔 Специфіка і ризики служби Робота цих фахівців — це постійна боротьба на межі ризику. Вона включає не лише патрулювання, а й складну оперативну роботу: * Контрольні закупівлі та впровадження в злочинні мережі. * Розкриття транскордонних каналів контрабанди. * Виявлення високотехнологічних нарколабораторій, які часто маскуються під звичайні підприємства. Ці підрозділи є критичною ланкою у протидії організованій злочинності, що фінансується за рахунок наркоторгівлі. Їхня діяльність часто залишається невидимою для широкого загалу, але її результати мають величезне значення для стабільності та здоров’я суспільства. 🌟 Вшанування стійкості Цей день є нагодою віддати належне стійкості, високій кваліфікації та незламній відданості обов'язку працівників, які не дозволяють тіньовому бізнесу зруйнувати майбутнє країни. Вони стоять на захисті закону і здоров’я українців. 💪

#ШІ #реалізм #драма Квиток на зворотний зв'язок Жовтневий ранок у Вінниці завжди починався з однакового дзвону — не дзвону церков, а дзенькоту замка на дверях крамниці, яку тримала Галина. Запах мандаринів і свіжого хліба перебивав втомлений, але звичний аромат міської осені. Життя текло між графіками відключень світла та зведеннями з фронту. Галина, жінка з вічним рум’янцем на щоках, викладала яблука. Серед перших покупців була і Ольга. — Олю! Доброго ранку, сонечко! — голос Галини був гучним, але теплим. — Як там ваша Софійка? Дивлюся, ти знову «залізну леді» ввімкнула. Хоч би на вихідних собі дала спокій. — Доброго. Софійка спить. Яйця почому, Галю? Знову подорожчали? — Ольга говорила рівно, без емоцій. Її обличчя було красиве, але наче висічене з блідого мармуру. Вона завжди жила за чітким, майже військовим графіком: робота в офісі, волонтерство, донька, а вночі – нескінченні перевірки чатів. — Подорожчали, звісно! Бо що в нас не дорожчає зараз? — Галина зітхнула і тихо додала, нахилившись: — Ти там списки полонених перевіряла? Може, хтось із хлопців щось нове знає... Ольга лише похитала головою, ніби її шия була надто важкою, щоб підтримувати голову. Її світ розколовся рівно вісім місяців тому. Назар. Її Назар. Тихий інженер-програміст, що в перші дні повномасштабного вторгнення, без зайвих слів, пішов. Вдома серед інших речей від нього лишився старий сірий светр, який Ольга не прала, і недопита чашка з кімнатою у вигляді Вінницької вежі. Донька, п'ятирічна Софійка, питала не "Коли тато приїде?", а "Коли тато вийде на зв'язок?". Вісім місяців тому прийшла офіційна звістка, що їхня штурмова група потрапила під артилерійський обстріл під Бахмутом, і Назар – зник безвісти. Це не дозволяло Ользі ні поховати його, ні забути. Вона не мала права на траур, але й не мала права на повноцінну надію. Вона жила в чистилищі очікування, де щодня був рівний попередньому. Її ритуали: перевірка списків, волонтерські чати, спроба знайти хоч якісь зачіпки. Причина його зникнення була жахливо буденною і типовою для того хаосу. Під час контратаки Назара поранило осколком у ногу. Його побратим, рятуючи його, забрав його «жетон» (боячись, що його документи потраплять до ворога) і залишив Назара у підвалі розбитого будинку під опікою місцевої бабці, яка не змогла евакуюватися. Сам побратим пізніше загинув, і його свідчення не встигли внести в систему. Назар, перебуваючи на межі життя і смерті, кілька тижнів не міг рухатися, а село невдовзі опинилося у «сірій зоні». Усі дані про його місцезнаходження були втрачені. Оскільки жетон знайшли серед загиблих, Назара офіційно зарахували до "зниклих безвісти". Він просто «випав» із системи, не маючи можливості подати «квиток на зворотний зв’язок». Ольга жила цим. Вона донатила, вона працювала, вона несла доньку на собі, але щоразу, коли лунала сирена, вона сідала і дивилася на той сірий светр. Вона звикла до цього болю, як до власної шкіри, і навчилася ховати його навіть від себе. Вона була вдячна за те, що Вінниця залишалася відносно спокійним тилом, і що її донька не знає звуку прямого влучання. Але відчуття провини за цей спокій душило її. Все змінилося пізно ввечері, коли Ольга готувала дитині какао, бо світло щойно «дали». Прийшло повідомлення у «Телеграмі» з незнайомого номера. Без фото. «Оль. Це я. Назар. Я був у комі. Зараз Житомир. Вивезли сьогодні. Не знаю, як так вийшло, що я зниклий. Я скоро буду. НЕ ПРИЇЖДЖАЙ. Я сам. Не хочу, щоб на вокзалі це бачили. Я інший. Просто чекай. Приїду ввечері. Не кажи Софійці. Іди спати. Не плач. Люблю.» Ольга відчула шок. Її мозок не міг прийняти це як реальність. "Я інший" — це слово різало її свідомість. Вона, яка місяцями мріяла про дзвінок, отримала його, але не отримала дозволу на емоції. Вона зрозуміла його вимогу: він боїться її реакції більше, ніж вона сама. Він хоче побути сам, щоб «зібрати себе» для дому. Вона виконала його «наказ». Вона не поїхала, хоча Вінниця була поруч із Житомиром. Вона не сказала доньці. Вона приготувала його улюблені деруни, випрала його сірий светр і поставила свічку на підвіконня. Вона ходила колами по квартирі, немов готуючись до найважчого іспиту в житті. Її тіло було напружене, як струна. Ближче до ночі вона почула, як двері відчиняються. Це був не дзвінок, а тихий скрип. У коридорі стояв чоловік, худий, «зрізаний», із ціпком і забинтованою ногою. Він був у цивільному, у якомусь дивному, чужому спортивному костюмі, який, мабуть, видали у шпиталі. Але очі... Його очі були його. Змучені, спустошені, але живі. Ольга стояла, як той самий мармуровий пам’ятник, її мозок відмовлявся реєструвати його як реальність. Вона бачила його, але не вірила. — Олю, я тут, — голос Назара був хрипкий і тихий, він боявся зробити зайвий рух, боявся, що цей момент теж виявиться фантомом. І тут він кинув на підлогу свій старий, пошарпаний, заляпаний брудом рюкзак. Звук падіння був жорстким, реалістичним, буденним. Цей звук став якорем. Раптом, без жодного свідомого рішення, без крику, Ольга сама не помітила, як подолала відстань між ними. Її тіло, що вісім місяців було заблоковане страхом, тепер рухалося самостійно. Вона вчепилася в його шию, обіймаючи його так міцно, що здавалося, вона хоче втиснути його назад у себе. Вона не плакала — вона просто дихала ним, перевіряючи, що його вага, його запах диму і сирої землі, його биття серця — реальні. Назар обійняв її у відповідь. Він плакав не на фронті, а зараз, від тепла її рук. У ту ж мить з кімнати вибігла Софійка. Вона прокинулася від шуму, але побачила тата, якого міцно тримає мама. — Тато! Ти вийшов зі зв'язку! — крикнула дівчинка, і її крик був найголоснішою, найрадіснішою новиною для Вінниці за всі ці місяці. Вона побігла до нього і, не зважаючи на ціпок, обійняла його ногу. Вони просиділи до світанку. Назар мовчав про війну. Він лише сказав, що "там не було часу сумувати", а "тут не знає, з чого почати". Ольга мовчала. Вони просто дивилися на сплячу доньку. Назар дістав з рюкзака невеликий, обвуглений шматочок дерева, який був його оберегом. — Це — мій «квиток на зворотний зв'язок» , — сказав він. — Бачиш, я не згорів. І ти відновиш з уламків мене. Наступного ранку Ольга зайшла до крамниці. Галина її зустріла, готуючись до чергового розпитування. — Олю, ти знову наче не спала. Але... очі! Вони не мармурові! — здивовано прошепотіла продавчиня. Ольга купила свіжого хліба і теплих мандаринів. — Назар, — вона відповіла. — Він вдома. Комісований. Все добре. І цей спокійний "квиток на зворотний зв'язок" був ціннішим за всі світові новини. Надія перемогла невідомість.

🔍 Буданов назвав три цілі путінських гібридних атак у Європі Очільник ГУР розкрив справжні мотиви "розвідки боєм" від кремля на європейській території. За словами Буданова, путін переслідує три ключові цілі: психологічний вплив на російську аудиторію, перевірка реакції європейських країн та розпалювання антивоєнних настроїв у Європі. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

Евакуація цивільних із прифронтових територій. Як повідомляють учасники евакуаційної місії, пораненого чоловіка з перших кадрів відео намагалися вивезти протягом кількох діб. Під час першої спроби, коли за ним приїхали представники групи «Білі янголи», в евакуаційний автомобіль влучив FPV-дрон. Завдяки оперативній реакції водія, вдалося уникнути жертв. Повторну спробу евакуації здійснили спільно з військовослужбовцями 36-ї окремої бригади морської піхоти. Відео: Instagram / libkos #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #жертви_війни

9-річний Тимур, який у травні 2025 року отримав тяжку черепно-мозкову травму через падіння на нього дерева в Полтаві, наразі дихає сам, але через трахеостому. Хлопчик не може самостійно говорити та їсти. Про це повідомляє 0532.ua. Він прийшов до тями лише після двох місяців лікування. Хлопчик і досі не може вставати та говорити Нещасний випадок стався 28 травня на вулиці Соборності, коли під час прогулянки на Тимура впало дерево. Одразу після інциденту хлопчика ввели в медикаментозну кому. За словами його мами Яни Сидорович, зараз він перебуває в лежачому стані і не говоритьТимур зараз перебуває в лежачому стані, не розмовляє, не їсть, дихає через трахеостому. Реакції мінімальні", – пояснила вона.Пані Яна розповідає, що, попри всі випробування, родина не втрачає надії. Витрати на лікування та догляд – колосальні: потрібні розхідні матеріали, пелюшки, серветки, спеціальне обладнання.За словами жінки, лише щоденний догляд обходиться у кілька тисяч гривень. Допомога від міської влади, додає мама хлопчика, надходить лише після її особистих звернень. "Але коли я прошу – допомагають", – сказала жінка. Збір коштів на реабілітацію триває Родина продовжує збір коштів на реабілітацію Тимура. Реквізити для допомоги залишаються незмінними з часу трагедії і кожен внесок спрямовується на лікування та відновлення хлопчика.Варто зазначити, що Тимур та його родина переїхали до Полтави з Донецької області у 2022 році. Окрім нього, у сім’ї є ще двоє дітей. До травми хлопчик був активним, життєрадісним учнем другого класуЩо передувало Наприкінці травня стало відомо, що в центрі Полтави на дитину впала гілка з дерева. 9-річного хлопчика ушпиталили, і він перебував у реанімації. З Тимуром працювали лікарі різного профілю, зокрема нейрохірурги, отоларингологи, офтальмологи, також медики Полтави проводили консультації з фахівцями із Києва. Дерево, з якого впала гілка, місцеві мешканці хотіли спиляти ще кілька років тому, але їм заборонили.Як повідомляв OBOZ.UA, на Полтавщині 11-річний хлопчик за кермом квадроцикла Mikilon Hardy влетів у дерево. Травми отримав сам водій і його одноліток-пасажир. В обох 11-річних дітей тяжкі тілесні ушкодження, вони госпіталізовані. Тільки перевірена інформація в нас у Telegram-каналі OBOZ.UA та у Viber. Не ведіться на фейки!

Печера озер Печера озер або Трупізіо розташована на висоті 827 метрів в 17 км від села Калавріта. Озера всередині печери є чимось незвичайним для грецького регіону і є унікальним геологічним явищем. У зимовий період вода в 13 ступінчастих озерах розливається з одного озера в інше, а в іншу пору року вода залишається стоячою. У першій частині печери озер немає, а горизонтальний коридор має довжину близько 80 метрів і покритий товстим шаром червоної землі. Друга частина печери має довжину близько 700 метрів і відрізняється від інших чергуванням озер, які утворилися на дні печери при своєрідній карбонатній реакції. Третя і найбільша ділянка довжиною більше одного кілометра має інтенсивні опади. Згідно з науковими дослідженнями, цю ділянку ізолювали від попередніх частин озер і від наступної невеликої четвертої ділянки протяжністю 50 метрів, де знаходяться ще басейни. Загальна довжина печери становить близько 2 км, а її форма нагадує повзучу змію. Джерело https://psahno.com/uk/places/peshhera-ozer #пелопонесс #Калаврита #греція #печераозер #історіякалаврита #історичнімісця #цікавімісця #кудипітивкалаврита #щоподивитисявкалаврита #відпочинок #туризм #подорож #тунель #природа #трупізіо

Але загалом з розшарпаного набору заяв Путіна відчувається, що він зараз застряг на роздоріжжі, у процесі вибору рішення. Бо доступні варіанти є взаємовиключними: хочеться і «розділити владу над світом» з Трампом – і, відповідно, закріпити хороші стосунки. Але і з Китаєм не хочеться відмовлятись від тісної взаємодії. І від БРІКС як від інструменту теж не хочеться відмовлятись. І з Європою хочеться відновити повноцінні контакти та повернути можливості для впливу на еліти і економіку. Але і Україну хочеться отримати – всю або хоча б більшу частину. І який варіант є більш реальним, однак при тому і бажаним, Путін поки не вирішив. Показова ще деталь щодо майже побіжного згадування «Томагавків» і ATACMS: «Були ж ATACMS. І що? Так, завдавали певної шкоди. Зрештою, системи ППО Росії пристосувалися, почали їх збивати. Чи можуть «Томагавки» завдати нам шкоди? Можуть. Ми їх збиватимемо». Зауважте, три роки тому, коли йшлось тільки про можливість поставок американських і європейських танків, Кремль реагував істеричними погрозами: «от тільки хай спробують дійсно виставити їх проти нас – ми негайно дамо таку відповідь, що всі вжахнуться!». Тепер же узгоджені удари вглиб Росії, трохи не напряму по Кремлю (дальність «Томагавка» навіть надмірна – 2400 км, тоді як до Москви близько 500 км, а до Петербурга менше 900 км), а реакція стримана. «Ну, завдадуть шкоди, якось спробуємо збивати». І ниття про «шкоду нашим взаєминам (з США), в яких тільки позначилось світло в кінці тунелю». Тобто, Путін вже просто не може собі дозволити жорсткі реакції і погрози на адресу Трампа. Внутрішня ситуація в Росії непорівнянна з 2022-м. Тому доводиться триматись навіть за не дуже добрі взаємини, бо різке погіршення надто серйозно вдарить по РФ і ослабить позиції Путіна у країні.

🇺🇦Лінія довіри для військових від ГО «ВПО України» — це коли складні ситуації отримують реальне вирішення. До нас звернулася дружина військовослужбовця, який зник безвісти у червні. Проблема полягала не лише у невідомості про долю чоловіка та важких переживаннях для сім’ї. Жінка розповіла, що військова частина не виконала передбачених законом процедур: • не було складено акт службового розслідування; • не повернуто особисті речі військового; • не призначено грошові виплати для родини. 🚨 Ми не залишили це без реакції. Юристи ГО «ВПО України» підготували й направили депутатське звернення з вимогою офіційних перевірок та конкретних рішень. Вже маємо результат: ✔️ речі повернули ✔️ виплати нараховуються. Ми чекаємо й щиро віримо, що військовослужбовець повернеться додому. 🙏 Якщо ви — військовий або член родини і стикаєтесь із бездіяльністю чи порушеннями, звертайтесь на Лінію довіри ГО «ВПО України» у WhatsApp: 📞 066 355 67 30 Написати у WhatsApp Ми завжди на вашому боці! 💙💛

🇺🇦Лінія довіри для військових від ГО «ВПО України» — це коли складні ситуації отримують реальне вирішення. До нас звернулася дружина військовослужбовця, який зник безвісти у червні. Проблема полягала не лише у невідомості про долю чоловіка та важких переживаннях для сім’ї. Жінка розповіла, що військова частина не виконала передбачених законом процедур:     • не було складено акт службового розслідування;     • не повернуто особисті речі військового;     • не призначено грошові виплати для родини. 🚨 Ми не залишили це без реакції. Юристи ГО «ВПО України» підготували й направили депутатське звернення з вимогою офіційних перевірок та конкретних рішень. Вже маємо результат: ✔️ речі повернули ✔️ виплати нараховуються. Ми чекаємо й щиро віримо, що військовослужбовець повернеться додому. 🙏 Якщо ви — військовий або член родини і стикаєтесь із бездіяльністю чи порушеннями, звертайтесь на Лінію довіри ГО «ВПО України» у WhatsApp: 📞 066 355 67 30 Написати у WhatsApp Ми завжди на вашому боці! 💙💛