#виставки Відкриття виставки Олександри Вороніної "За інерцією". 10 липня о 19:00 у Voitok Gallery відкривається виставка "За інерцією" київської художниці Олександри Вороніної. За словами авторки, "Щоб мої слова були почуті, я маю мовчати", що відображає основну ідею проєкту: мистецтво продовжує рухатися, коли дійсність руйнується. Твори Вороніної — це її тілесна топографія, що складається з фрагментів постпам’яті, нервових спалахів образів та зорових рефлексій, які виникають у стані хронічного потрясіння. "Інерція" тут — це неможливість зупинити рух, що триває без визначеного вектора, незважаючи на зовнішні обставини. Виставка триватиме до 3 серпня за адресою: м. Київ, пров. Госпітальний, 1а, підʼїзд 1, код 64. Вхід вільний

"Найсильніше почуття – розчарування. Чи не образа, що ревнощі і навіть не ненависть … після них залишається хоч щось в душі, після розчарування – порожнеча." 🖍️Еріх Марія Ремарк

#новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Ніч уже поглинула залишки вечірнього світла. Ми обережно увійшли в захищену бухту, де на слабких хвилях гойдався корабель. З борту долинали п’яні голоси. Шлюпку ми пришвартували з протилежного боку бухти, заховавши в густих заростях. Потім рушили до пагорба, що височів над берегом. На його вершині жовтіло світло. Там була хатина, ймовірне місце, де тримали маркіза. Пробираючись крізь чагарники, ми вийшли на невелику галявину, всіяну поодинокими високими кущами. Вони стали нашим тимчасовим укриттям, коли з темряви виринули кілька фігур. Двоє озброєних людей пройшли зовсім поруч. З уривків розмови ми дізналися, що Лоренцо, капітан судна, яким виявився не хто інший, як Хайме, помічник сеньйора Огірре, та ще кілька людей залишились у хатині з маркізом. Коли охоронці зникли в темряві, ми рушили вперед. Будиночок стояв освітлений, а навколо нього неквапливо походжав вартовий із мушкетом. Нам вдалося підкрастися. Його спроба підняти тривогу виявилася марною, вже за мить зброя опинилася в руках Августо, а сам страж лежав у кущах, безпорадно борсаючись у мотузках. Підкравшись до вікна, ми зазирнули всередину. Сеньйор Жозе сидів на стільці, міцно зв’язаний. Руки та ноги стягнуто мотузками. Обличчя його залишалося зібраним, хоч і змарнілим. Перед ним, із перекошеним від люті обличчям, стояв Лоренцо, розмахуючи перед носом маркіза якимись паперами й сиплючи образами на адресу маркіза та його доньки. Поряд з ним стояв знайомий нам Хайме, а також зрадник-управитель. Обидва виглядали самовдоволено. Позаду стояли ще двоє кремезних головорізів із бойовими сокирами. Ще троє лиходіїв сиділи за столом, та щось тихо обговорювали. Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/33 Приємного читання!!! Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Поставили сітку від комарів, а він образився і заплямкав усе вікно...

Кожній людині потрібна людина. Не важливо яка: товста або худа... низька або висока... Потрібна рідна, потрібна просто своя. Щоб була поруч завжди, щоб дивилася в очі, щоб сміялася з тобою, щоб підтримка була, щоб руки гріла, щоб старі фільми дивилася, щоб другом була, і просто любила. Кожній людині потрібна своя людина...Кожному потрібна поруч рідна душа... добре щире серце, що б'ється для тебе... Найдобріші очі, які ніколи не обдурять... і слова, які не образять... Найбільш безцінний скарб цього світу - знайти свою людину... своє рідне серце!

#думки Я ЖИВУ заради дітей а потім нам діти винні. Не живіть заради дітей! Так, звучить зухвало. Але правда в тому, що діти - це класний стимул, але не сенс вашого життя. Адже вони виростуть, підуть, почнуть будувати своє життя. А що тоді буде з вами? Наведу приклади, коли заради дітей: Ви будете контролювати дорослу дитину (20+, 30+, 40+ років) і розповідати їй, як треба жити, що робити, з ким зустрічатися, де працювати. І добре якщо доросла дитина ручна і їсть у вас з руки. Слухається, виконує всі команди і заглядає вам у рот. Тоді немає проблем, усе йде так, як вам хочеться. Але поставте собі запитання: А чиє життя живе ваша доросла дитина? А вона чого хоче? У неї є свої бажання? Чи це табу? Вона щаслива? Чи тільки ви? А що з вами буде, якщо вона раптом вирішить піти від вас? Якщо дитина чинить опір вашому контролю - ви лаєтеся, переживаєте, ображаєтеся, маніпулюєте своїм здоров'ям, щоб вона повернулася. А вона повертається - не з любові, а з почуття провини. Ви про це мріяли? Ви хочете щоб вас любили чи були вам винні? Яких стосунків із дітьми ви хочете? Я краще знаю, життя прожила - сьогодні не працює. Хочете взаєморозуміння зі своїми дітьми, не нав'язуйте їм свою думку, у них своє життя. У кожного є право вибору. І так, з вами можуть не погоджуватися. Це не означає, що вас не люблять, це означає, що в дитини є своя думка. Коли діти вилітають із гнізда, ви раптом відчуваєте порожнечу. Якщо все життя жили заради них - у вас немає досвіду жити для себе. І тоді приходить страх, хвороби, образа, старість. Але коли ви живете своїм життям - діти це бачать. Вони вчаться любити себе, обирати себе, бути щасливими. Ви даєте їм приклад. Ви не обрізаєте їм крила, а надихаєте їх літати. Ви хочете, щоб діти були вам винні чи щоб вони любили вас? Чи хочете ви, щоб вони боялися жити своїм життям через почуття провини перед вами? Ми всі хочемо, щоб наші діти були успішними, сильними, вільними. Тож давайте покажемо їм цей шлях своїм прикладом. Спочатку маску на себе - потім на дитину. Не живіть заради дітей. Живіть заради себе. А діти - це ваша радість, ваше продовження. Не якір. А крила. • Iryna Manokha • Додам - мама щаслива тоді, коли щасливі її діти. У кожного повинні бути власні кордони.

#архів Молода Моніка Белуччі в образі Клеопатри. 1990-ті роки.

Ранок", 1954.🌞 Художниця Тетяна Яблонська (1917-2005)🎨 Величезну популярність мала картина Яблонської «Ранок», написана в 1954 році. Тиражована у журналах, календарях, листівках, вона навіть увійшла до шкільної програми і учні 6-х класів писали твори за цією картиною. Художниця зобразила свою 13-річну доньку Олену, яка робить ранкову зарядку у новій квартирі Яблонської на розі вулиць Великої Васильківської і Саксаганського. Художниця, яка на той час вже була депутатом Верховної Ради, якраз отримала дві кімнати у комунальній квартирі. Батьком дівчинки був художник Сергій Отрощенко, з яким Яблонська уклала шлюб 1940 року, але з часом сім’я розпалася. Існує зворушлива історія, як простий хлопець Арсен з Казахстану, який мріяв малювати, одного разу побачив репродукцію «Ранку» в журналі «Крестьянка». Вона вразила хлопчика, який закохався у струнку дівчинку з картини. Арсен виріс, пішов у художню школу, а потім вступив до Московського художнього інституту. Олена Отрощенко теж стала студенткою факультету прикладних мистецтв того ж вузу. Випадково зустрівшись на лекціях, молоді люди познайомилися, полюбили одне одного. Вже 1962 року у них народився син Зангар. Олена Сергіївна Бейсембінова вже дуже давно живе і працює в Алмати, виховує внуків і правнуків Тетяни Яблонської.

Це Батя - Шпак, а це історія про його доньку та про те, як він став батьою шпаком. Був жаркий вечір червня 2023, із літньої кухні доносився смачний аромат бабусиних блинів, а у фонтані вода вже стала теплою. Тоді на верхівці яблуні у нас зробили гніздо чорні дрозди. В той вечір я побачила біля фонтану як мені здалося жабу. Я підійшла, але жаба стрибнула у воду, і чомусь виявилсь із дзьобом та пір'ям! То виявилось пташеня дроздів, але подумавши що то шпак, моя мама поставила його на гілочку груші, він стрибнув у буряк, де батьки не могли його знайти, ми почали їм допомагати, у цьому хаосі знайшли його сухого братика... Якщо коротко, то вирішили залишити його на ніч у ванні, щоб висох. Знайшли черв'яків, нагодували, поставили у коробку із сіном. На ранок сфотографували, нагодували й відпустили на город. Малий трохи політав, потім кудись пішов... потім почався дощ, я побачила чи то його, чи то братика за будинком під самим дощем взяла назад у коробку, коли закінчився дощ, він нікуди летіти не хотів. Так і з'явилась у нас Шпака, виявилось, що це дівчинка. Пізніше ми все таки зрозуміли що то дрізд а не шпак, але ім'я Шпака вже прижилось. Її відпускали літати надвір, давали черв'яків, філе, шовковицю та варене яєчко. На прогулянки прилітав її батько, Батя - Шпак. Одного разу ми поїхали на річку, а Шпаку залишили на мого бідолашного друга, який не переносить черв'яків. Але Шпака була розумна, їла сама. Потім вона прожила у нас десь 2 тижні, а під кінець липня образилась на нас після того, як нас не було вдома 4 години( справжній проблемний підліток ) , і відмовилась повертатись додому після прогулянки. Іноді я її бачила, але вона близько нас не підпускала. Але навесні 2024 року я побачила як вона разом зі своїм батьою ночують у нашій туї. Після цього я кілька разів намагалась вибачитись перед нею смаколиками, але вона мене ігнорувала. З тих часів вони живуть у туї, вже мають нових шпачків. А Батя - Шпак постійно літає по городу.

Режисерка «Сутінків» отримала за світовий успіх... коробку кексів https://www.hollywoodreporter.com/movies/movie-news/twilight-director-studio-gave-mini-cupcake-movie-success-1236309949/ Перша частина культової саги зібрала майже $400 мільйонів, але замість бонусів чи нових контрактів студія обмежилась солодким «дякую». Образливо? Ще й як — коли фільм приносить мільйони, а тобі приносять випічку.