#ліричний_реалізм Забута весна Марія, шістдесят років якої лягли на плечі витонченою, але відчутною вагою, стискала в руці ключі від будинку. Це були не просто ключі від дверей, це були залізні артефакти відчиненого минулого. Вона стояла біля хвіртки свого родового маєтку, який бачила востаннє двадцять років тому. Будинок, колись світлий і гомінкий, тепер стояв покритий патиною забуття, мов старовинна мідна монета. Його вікна, засліплені брудом і пилом, дивилися на неї очима сліпого мудреця. Вона приїхала з єдиною, прагматичною метою: продати. Поставити крапку, закрити стару бухгалтерську книгу, перетворивши пам'ять на цілком ліквідний капітал. Марія намагалася бути твердою. Це лише нерухомість, Маріє. Це цегла і дерево. Ніякої сентиментальності. Але щойно вона зробила крок за хвіртку, прагматичний щит розколовся. Повітря тут було не таким, як у місті. Воно було густим, майже в'язким, настояним на запаху моху, вологої, перепрілої землі та гнилої деревини. Цей аромат був як раптовий, несподіваний акорд із забутої мелодії, що одразу переніс її у дитинство. Вона вдихнула його, і відчула, як її внутрішнє, давно заблоковане "Я" почало тремтіти. Перед нею лежав Сад. Не доглянутий, не розчесаний, а дикий, буйний, ліс-самоучка, який взяв гору над людським втручанням. Зарості були схожі на густі, зелені спогади, що затягнули все, не даючи забути. Марія, наче археолог, почала розгрібати цей шар часу. Ось, під густим плющем, що був схожий на закам’яніле водоспадне волосся, вона знайшла її. Стару гойдалку. Ланцюги її проіржавіли, дошка зсіла, але вона все ще висіла, мов покинута сльоза часу. Саме тут вона гойдалася з молодшим братом, який так і не дожив до повноліття. Він сміявся дзвінко, немов кришталеві намистини, що розсипалися по траві. Його сміх, який ніколи не мав шансу перетворитися на дорослий голос, тепер звучав у її голові. Дикі, невгамовні троянди пробивалися крізь бур'яни — це була уперта, незламна краса, яка відмовлялася вмирати. Вони були як її мати, яка завжди казала: Краса — це завжди боротьба проти байдужості. Вона підійшла до будинку. Веранда, її улюблений притулок, була закрита. Скло в старих різьблених рамах було запилене, але крізь нього проникали тонкі, як золоті голки, промені осіннього сонця. Ця гра світла на запилених шибках створювала відчуття театральної містифікації, де звичайний простір перетворювався на сцену для минулого. Саме через це вікно, загорнута в бабусин плед, вона спостерігала за першим, чистим снігом, який здавався манною небесною на грубій, чорній землі. У кишені старої куртки, яку вона знайшла на вішаку, вона відчула холодний дотик металу. Це був старий, іржавий ключ, покритий зеленою патиною. Він не підходив до вхідних дверей. Це був ключ від Літньої Альтанки — невеликої, круглої споруди, що стояла в найглибшому кутку саду, де її стіни були обвиті диким виноградом. Альтанка! Це було місце першої таємниці. Тут відбувалися її перші, несміливі зустрічі з Олексою, її юнацьким коханням. Він був сором'язливим, але його руки, коли він торкався її, були теплими, як щойно випечений хліб. Їхнє кохання було коротким, як літній дощ, і обірвалося, коли її сім'я переїхала. Але він залишив глибокий, музичний слід у її пам'яті. Вона пам'ятала, як він вирізав на дерев'яному столі їхні ініціали — М і О, і сьогодні ці літери були не просто буквами, а таємним написом, зробленим голосом тиші. З настанням сутінків, які тут були глибокими, фіолетовими, майже оксамитовими, Марія сіла в альтанці. Вона торкнулася шорсткої, пропахної часом поверхні столу, де колись лежали їхні руки. У цю мить вона відчула не просто спогад, а майже фізичне, тремтяче відчуття присутності — м’який дотик матері до її волосся, задерикуватий поштовх брата в бік, тепло руки Олекси. Ці дотики, ці невидимі сліди були єдиною ниткою, яка пов'язувала її зі справжнім, незіпсованим, наївним "Я", яке вона поховала під шарами дорослого прагматизму. Вона усвідомила: продаж цього будинку — це не звільнення, а зрадництво своєї пам'яті. Якщо вона продасть це місце, вона продасть не цеглу, а частину своєї душі, де ще жевріла та Забута весна. Сльози, яких вона не проливала роками, нарешті знайшли вихід, і вони були чистими, як дощ, що змиває пил із квітів. Марія підвелася, відчуваючи не втому, а дивну, новітню рішучість. Вона скасувала продаж. Вона вирішила залишитися. Вона почне відновлювати Забуту весну — спершу в саду. Вона підніме ті дикі троянди, дасть нове життя гойдалці. Сад, який вона почне очищувати, стане метафорою її власного внутрішнього зцілення. Вона віднайшла ключ не до дверей, а до свого серця. Вона залишилася, щоб відновити не просто будинок, а зв'язок поколінь і своє власне, елегійне майбутнє.

Дружина відправляє чоловіка в аптеку купити презервативи. — До речі, купи мені дві піпетки. Чоловік повернувся розлючений: — Я більше ніколи не піду в аптеку! — Чому? — Я у продавщиці питаю: «Два презервативи». Вона каже: «Презервативи скінчилися». — Ну і що? — Ну я ж кажу їй: «Тоді дайте мені дві піпетки», а вона як почне сміятися! 😂

Декілька минулих життів тому. Я в Донецьку. Про те, що колись житиму в Ясинуватій, ще гадки не маю!:) Служу в відділенні прикордонного контролю «Донецьк-авіа». Й яяяяяк розхворілася??? Служити нема кому, а я все кахикаю та хриплю, страшне!!! Їду до лікаря в аеропортовську поліклинику. Лікарняний закривати!:) Лікарка Ірина, до якої всі прикордонники прикріплені, бачить мене й починає підозрювати, що я собі хвостіт накашляла?:))) А я?:) А я - ні!:) Накашляла!:) Та не хвостіт, а, даруйте, геморой?:) Й продовжувати лікарняний вже в хірурга я категорично відмовляюся!:) Бо нема ж кому служити!:) Докторка виписує мені Троксевазин та Ескузан!:) Так. Від геморою!:) Мазь та краплі!:) Троксевазин - все зрозуміло. З Ескузаном якось все пішло не так?:))) Інструкція для кого?:) Інструкція ж винятково для слабаків?:) Нащо б я її читала?:) Сама собі роблю висновки, що Ескузан той потрібно до геморою прикладати?:) Телефоную докторці Ірині!:) - Ірусику??? Я тут спонжик для фізіомордії вмочила в ті краплі, що ти мені рекомендувала… А вони мені так нестерпно спиртягою смердять? Ти впевнена, що якщо я ті краплі на спонжику до запаленої дупи прикладу, то моїй дупі ця процедура на користь буде??? Докторка Ірина довго мовчить на іншому кінці телефонного звʼязку!:) Сопе роздратовано!:) Потім починає іржати з мене та перти вишукані матюччя!:) - Юльцю? Ти геть не сповна розуму??? Нащо їх до дупи прикладати??? Їх пити тре!!!:) Оооооотакої?:) Краплі? Від геморою? Пити?:) Й воно допоможе?:))) На багато років я ту історію, що характеризує мої виняткові розумові здібности, забула!:) Нещодавно комусь з колежанок розповідаю про той Ескузан? Згадую!:) Й вирішую, що мені ті краплі знов час приймати?:) Й що?:) Й ніщо!:))) В кухню винесла!:) На кухонний стіл прилаштувала!:) Щоб вони мені своєчасно потрапляли на очі?:) Перед їдою!:))) Жодного разу про них не згадала!!!:) Жаліюся Ірина Олександрова!:) Й розповідаю, що збираюся оооооооттакезними літерами написати слово ̶ж̶о̶п̶а̶ й повісити той транспарант на холодильник!:) Де я його просто не зможу не побачити?:))) Іруська до моєї ідеї якось критично поставилася?:))) Переконала, що на холодильнику таке нагадування про сьогоднішнє довкілля нашім з нею тоненьким душевним организаціям не на користь буде!:) Щоб цей процес таки зрушив з місця, я почекрижила коробочку, в якій пляшечка з краплями зберігалася!:) Й на холодильник присобачила!:) Й на стіл під прозору церату!:) Та ні ж!:) Розмір літер такий, що я не звертаю на ті нагадувальники ніякої уваги!:))) Ірина Леонідівна під ту ж церату на кухонному столі мені літерами побільше написала оте ключове слово!:))) Й що?:))) Будь як крути-верти?:) Не бачу!:))) Таки зберуся з думками й повернуся до початкового варіанту?:) А поки згадую про той Ескузан, тільки коли пляшечка з ним стоїть поруч з сіллю!:) Солити ВСЕ я ніколи не забуваю!:))) Й ще ж забула розповісти!:) Одна з моїх колежанок нещодавно якось примудрилася на підлогових вагах свою особисту цицьку зважити!:))) Сьогодні десь на просторах тенетів мемчік зустрівся?:) Про користь вівсянки!:))) Як я забула, що давно вже прийняла рішення бути чемною старою?:) Не знаю!:) Не втрималася!:) Надіслала той мемчик колежанці, яка з вагами та цицьками експертментувала!:) Бо вона ж ще й ту вівсянку полюбляє?:) Ви там як? Цілі?

Файна композиція!🥰 Ніколи не чула!🎵😍

14 жовтня не випадково обране Днем Української повстанської армії. Цього дня у 1942 році, 83 роки тому відбулася важлива історична подія: "повстали перші збройні відділи, що дали початок Українській повстанській армії". Національному підпіллю в умовах окупації вдалося організуватися у повноцінне військо, яке мало лише надію на власну державу. Тривалий час День створення УПА відзначали разом з Покровою та днем козацтва. Про це також йдеться у постанові Української Головної Визвольної ради, яка і затвердила день вшанування повстанської армії. Такий збіг дат бул додатковим акцентом на продовженні козацьких традицій. Після церковної календарної реформи Покрова і пов’язані з нею свята (День захисників та День козацтва) перенесли на 1 жовтня. День УПА залишився 14-го, бо приурочений більше до історичної дати, а не релігійної. У радянські часи влада всіляко намагалася стерти пам’ять про упівців. Їх ототожнювали з бандитами, приписували вбивства цивільних українців, репресували, їм створювали складнощі з влаштуванням на роботу, не дозволяли жити там, де вони хотіли. Навіть вже за незалежної України її найпершу державну армію визнали не одразу. Зокрема, останній головнокомандувач УПА Василь Кук відмовився прийняти звання Героя України від Президента Кучми — бо армію, якою він командував, на державному рівні не визнано визвольною. Минули десятиліття, перш ніж багато колишніх повстанців почали відкрито згадувати про свою участь у підпіллі — таким сильним був страх перед радянськими репресіями. Хтось так ніколи і не відкрився, і тепер про життя цих мужніх людей ми дізнаємося з архівів. Саме архіви і розповіді учасників подій є неоціненними джерелами для пам’ятування національних героїв, людей, які боролися за Україну за багато років до її незалежності. Ми підготували для вас кілька цікавих фактів, які ви могли не знати про діяльність Української повстанської армії та радимо книги, де ви можете прочитати більше про це. Консультувала щодо фактів та книг історикиня, дослідниця національно-визвольної боротьби Леся Бондарук. Детальніше — у матеріалі нижче 👇 📖 https://life.pravda.com.ua/society/dobirka-knig-ta-cikavih-faktiv-pro-upa-310833/

🍂✨ Світлин осіннього Києва ніколи не буде забагато 📸 The Kyiv Animal Lovers #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

Andrij Hudyk Куди все котиться Тривога, пройшла лише хвилина В будинок прилетів шахед заплакала дитина Прийшов іще один момент, в дворі згоріла машина А ви ще тут тепер надіятись на перемир'я Куди все котиться? Ти зараз за столом із побратимом А завтра вже його нема в посадці, давишся димом А тільки послухавши вас, складається картина Що в цьому винні не загарбники, а влада винна Звісно, не кожен мусить, і не кожен може Тримати автомат в руках, стояти насторожі Але якщо ми всі зневіримося, ніхто не поможе Донести до фіналу цю важку криваву ношу Та з кожним нам несемо втрати, всі кругом винуваті Кажуть, в усьому винен зелі влада депутати Більшість чекає миру, сидячи у теплій хаті А ти сьогодні поховала свого сина мати Кожен будує свою долю сам Подумай, що розкажеш своїм дітям Коли він прийде і спитає, Тат Що ти робив, коли в нас були війни? Та що робити, ти вирішуй сам Всім треба помагати своїм сім'ям Та ти не забувай, що робиться там Там, де щодня проходять крізь жахіття Часом згадаю перші дні війни Коли толпою рвались військомати Навіть не було толку місця, щоби вільно пройти Всі хотіли автомати, щоби сім'ї захищати Вже дуже мало залишилося із тих рядів Які прийшли з ентузіазмом зразу на початку Нам дали право вибору, кожен попав дехтів Багато хто залишився в донецьких посадках Так після запитання від цивільних Коли це все закінчиться, коли буде спокійно Коли вже можна буде спати без тривог постійних Коли вже наберуть у владу ті півнадійних Та зрозумів, жити ми такі самі, як і ви Ми просто вибрали по інчому шляху піти Як не крутити, хтось нас має усіх захистити Час як ніколи об'єднатися, все завершити Кожен будує свою долю сам Подумай, що розкажеш своїм дітям Коли він прийде і спитає, Тат Що ти робив, коли в нас були війни? Та що робити, ти вирішуй сам Всім треба помагати своїм сім'ям Та ти не забувай, що робиться там Там, де щодня проходять крізь жахіття........

Ніколи такого не було і от знову: черговий мовний скандал у потязі Дніпро-Львів

#свята Дорогі митці, художники, творці прекрасного! 🎨 Щиро вітаємо вас із Днем художника України! 🌿 Ви — ті, хто бачить світ глибше, ніж очі, хто здатен пензлем торкнутися душі й залишити на полотні подих часу. Кожен ваш мазок — це крок до майбутнього, де краса перемагає темряву, а віра в Україну живе у кожному кольорі, у кожній лінії, у кожному серці 💛💙 Нехай натхнення ніколи не полишає вас, а творчість буде світлом, що зігріває людей навіть у найскладніші часи. Бажаємо вам міцного здоров’я, яскравих ідей, щирих посмішок і миру, щоб кожен ваш новий твір був ще одним промінчиком любові до нашої країни. Ми гордимося вами — тими, хто малює Україну кольорами гідності, сили й надії.

🤯 Ніколи такого не було і ось знову! Львів