⏺Розтратив мільярд гривень на закупівлі продуктів для ЗСУ: викрито експосадовця Міноборони

Як встановило розслідування, перебуваючи на посаді навесні 2022 року, фігурант уклав договір з приватною компанією щодо закупівлі оптових партій харчових продуктів та їх постачання для ЗСУ.

При цьому вартість самої продукції була штучно завищена на 41%, а ціна на організацію її постачання зросла на 221%.
#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини
#кримінал #корупція #Russian_Ukrainian_war

#поезія
На перетині вимірів
влучно Він виміряв
відстань до серця мого.
Хвилювання всі вирівняв,
спомином виринув —
домом зруйнованим — Бог.

Обійняв плечі втомлені,
душу не зломлену —
вірить ще й досі в дива.
Тихим шепотом мовив він
щиро здивований:
«Сильна. Все зможеш. Давай».

І теплом переплетена
в хату поплентала
вірші нові колисать.
Переконана в істині
першої вістоньки:
«Щастя вернеться у сад».

Ася Ейрена
31.07.2025

P.S. Авторка присвячує цей вірш домашньому Музею культури і побуту України, створеному на базі родинного обійстя Миколою Хомичем, та екопарку «Радулин»:

"Низький уклін і щира подяка Радулинській Землі, яка допомогла мені відчути себе в місці, де минали майже кожні літні канікули, у садибі бабусі й дідуся неподалік міста Щастя на Луганщині.
Безжальні окупанти знищили дім моїх рідних, випалили все до золи, а близьких мені людей розстріляли, але теплі спогади з дитинства назавжди залишаться у моєму серці.
Це надзвичайне місце на Житомирщині дійсно дозволило мені пригадати минуле, знайти себе у теперішньому і усвідомити вектор руху на майбутнє." - пише Ася.

#поезія
Половина літа раптом пролетіла,
Так з роками швидко проліта життя.
Я позаду рОки свої розгубила
І нема дороги й туди вороття.

Скільки літ минуло?Скільки зим прожито?
Хоч лічи... а краще лік не починай.
Пронеслись у світі як зоряний вітер
Сліди загубились, марно не шукай.

Десь у літніх росах йшла стежкою боса
І пила солодкі від життя меди.
І вплітало літо щастя в мої коси
І шептало тихо:-Скарб мій не згуби.

Вже осінні роси впали в ноги босі,
Сивина у коси.Де ж мої літа?
По стерні в покосі я шукаю досі
Щастя того літа і його тепла.

Наталья Деркач.

Одне з найщасливіших рішень мого життя — це дозволити людям думати про мене все, що спадає їм на думку.

Зрештою, це їхня голова, їхні думки та їхній час, витрачений на те, на що вони вважали за потрібне. При чому я тут?

І настала чудова свобода... Мені більше не страшно нікого розчарувати!

Я ні хвилини не витрачу на суперечку...

Не вступаю в жодну дискусію...

Не буду доводити свою правоту, або неправоту...

Мені лінь.

І я дуже шкодую про той час, коли не було лінь. Не лінь спілкуватися через силу з тими, з ким не хотілося цього робити. Не лінуйся вести тупі розмови і листування з нецікавими мені людьми, які побажали навісити на мене суб'єктивний ярлик СВОЇХ, а не моїх комплексів, або обговорити зі мною те, що я не хочу з ними обговорювати. Не лінь було сказати ТАК, коли все всередині вимагало НІ. Не лінь виправдовуватися за свою думку, яку я ніколи нікому не нав'язую, але і не прошу переконувати мене.

Вчіться цій ліні, прекрасні. Тому що саме вона збереже вас для головних людей вашого життя

#поезія
Хованка

Я ще змалечку гарно навчилася грати у хованки:
Хто б мене не шукав, усе марно, бо я вмотивована
Кривдами, криками, галасом світу бентежного
Бігти, ховатись, лише крізь шпариночку стежити.

Я могла бути наче прозорою і дуже тихою,
Вміла завмерти надовго і майже не дихати,
Вірила - силою думки я мов розчиняюся,
Аби постати у світі без мороку й хаосу.

То була лише гра, та здавалось - життя на кону.
Я лишалась живою. Мене залишали одну
І у тишу та спокій я вже догравала сама…
Самота переконлива - в хованці болю нема.

Там безкрайо і синьо, на спинах колишуть кити
Власний світ, який вабить постійно, завжди прихистить -
Світ ілюзій, що й досі тримає мене на плаву,
Божевільну, мабуть, але всупереч всьому живу.

Я не можу спинитись, проте, мене можна знайти!
Варто тільки хотіти. Лічити лише до пʼяти.
Помічати підказки: вони в чорно-білому світі
Проростають моїми слідами, римуються, квітнуть.

P.S.
Я така вже, як є… Певно, гірша з можливих ілюзій…
Тож, рахуй до пʼяти, мій О.Е.
Я люблю тебе.
Сьюзі


Ju Li Ya

Кажуть, якщо влаштуватися нічним сторожем у старий психіатричний шпиталь, що стоїть край кладовища, — треба мати або міцні нерви, або зовсім їх не мати.

Микола був новеньким. Колишній водій маршрутки, який втратив роботу і шукав хоч якийсь заробіток. Робота нічного охоронця здавалася простою: обходи кожні дві години, камери спостереження, чай, бутерброди, рація. Ну й трохи моторошно, бо установа стара, закинута, пацієнтів немає вже років п’ятнадцять. Але за нею треба слідкувати. Бо то охороняється як історичний об’єкт.

Першу ніч усе йшло гладко. Хіба що постійне виття вітру з боку кладовища діставало, але Микола заглушив його радіо.

На другу ніч почались дива.

О третій годині ночі, коли він пив чай у будці, камера №4 — стара операційна — спрацювала. Хтось пройшов повз. Темна тінь, але чітко видно — постать людини.

— Та ну, показалось… — пробурмотів Микола, але вийшов з ліхтариком. Зайшов до операційної — порожньо. Пил, холод, старі інструменти під склом. І… сліди. На пилюці — чіткі босі сліди, що з’являлися з нічого і зникали біля зачиненої шафи.

Він відчинив — порожньо.

На третю ніч усе повторилось. Тінь — рівно о третій. Ті самі сліди. Але цього разу ліхтарик мигнув і згас, а в кімнаті почувся голос — дитячий, тонкий:

— Дядю, ти бачиш мої очі?

Микола побіг.

На четверту ніч він не хотів повертатися, але охоронна фірма сказала, що втратить зарплату. Прийшов, як завжди, з термосом. О третій годині — знову камера №4.

Цього разу він вирішив не йти туди. Але в рації — тріск, а потім той самий голос:

— Дядю, чому ти не йдеш? Я не сам…

Камери почали вмикатись одна за одною. В коридорі №3 двері самі собою відкривались і закривались. У камері №7 — ліжко саме хиталось. В операційній… камера показала, як на склі хтось дряпає зсередини слово: "ЗАЛИШСЯ".

Коли о 4:00 прийшла зміна, будку знайшли відчиненою. Термос з чаєм стояв на столі. Куртка Миколи — на спинці крісла. А камери показали, як рівно о 3:15 він увійшов у коридор №3... і більше не вийшов.

Його не знайшли. Лише босі сліди, що з’являлись на пилюці й зникали біля дверей в операційну.
---

Тільки ж що ранок був?
Вже день?
Коли це сталося, я й усвідомити не встигла?:)

Ранок, як ранок!:)
Звичайний!:)
Сільський!:)
Поки ще прохолодно було, визбирала огірки!:)

Кому мої огірки (й не тільки огірки!) не до вподоби, йдіть собі повз!:)
Й не псуйте собі зір?:)
Щоб не почимчикувати собі хуткенько, як вчора якась чудна тітонька, за курсом рррррсйськго корабЕля?:)

Аааааа потім ми з синочком бурхливо фінішували з приведенням до ладу нашої собачої зграї!:)
Відловили собаку Ллллєдю!:)
Заперли її на стіл в альтанці!
Синочок Лєдю тримав.
Я стригла!:)

Ця дуринда в процесі підстригання встигла вхопити осу!:)
Оса встигла Лєдю за щось там в роті вжалити!:)

Божевільня якась!:)
Хто смикається, трясе дурною башкою та гарчить?:)
Хто ііііірже, як кінь?:)
Хто також ірже, як кккккобила?:) Та продовжує Лєдю стригти?:)

Й це ж щастя, що ніяких алергічних реакцій в цієї припорошеної собаки не спостерігається?…

Підстригли!:)
Ще на кілька ос Лєдя щелепою клацала!:)
Невиправна дурість рулить!:)

Випрали!
В рушник для малюків загорнули!
Сохне тепер!:)

Й в ввввовні моя собачечка не мала худенького вигляду?:)
В негліжах так взагалі - кабачок-кабачком!:)
Вгггггодована така собі!:)

Ви там як?
Цілі?

Ще ж!!!
Вчора після вичісування та прання собаки Вахтанга геть завтикала пробігтися по лічильникам…
Сьогодні тільки надолужила…
То й вам нагадую!
Передайте показники!!!

СБУ викрила експосадовця Міноборони, який розтратив 1 млрд грн бюджетних коштів на закупівлі продуктів харчування для ЗСУ протягом березня-грудня 2022 року.
Перебуваючи на посаді навесні 2022 року, він уклав договір з приватною компанією щодо закупівлі оптових партій харчових продуктів та їх постачання для ЗСУ.
При цьому вартість самої продукції була штучно завищена на 41%, а ціна на організацію її постачання зросла на 221%.
Зловмиснику загрожує до 12 років ув’язнення з конфіскацією майна.

#поезія
Чи знають зірки, як вони прекрасні,
Про безкінечність поглядів німих?
І як на ранок я в долонях власних
Тримаю з ніжністю одну із них.

Чи я прокинулась, чи це все досі сон?
Яскраве золото світанку на моїй стіні,
Не мій на тумбочці лежить кулон —
Я ніби досі плаваю в солодкому вині.

Гарячим водоспадом ллється ейфорія,
Хвилини в вічність хочу розтягнути.
Невже сьогодні це не просто мрія?
Невже тебе нарешті можу я...

...відчути...

Твій подих теплий, тихий на моїй щоці,
Волосся срібло поміж моїх пальців,
Зефірні губи на моєму сонному лиці,
Як щоки наші наливаються рум'янцем...

«Як це можливо?» — я запитуюся в бога.
«Чим смертна заслужила такий дар?»
Як крила не перетворилися на спогад,
Коли я доторкнулась сонця, як Ікар?

Я хочу, щоб ця мить тягнулась вічно,
Цю посмішку магічну бачити щодня,
Твій голос чути ніжний, кристалічний,
Який шепоче в вушко тихо — «Ти моя».


Квірш

Пісня "Безсоння". Слова мої, а музичний супровід - улюблений Суно. Хард рок відповідає настрою пісні.
https://youtu.be/2DtRa0o6n_s?si=LgZwlsME4HTW7KA0