• Кілька випускників престижного університету, які зробили блискучу кар’єру, завітали до свого старого професора. Очікуючи на каву, вони завели розмову про роботу, життя, проблеми та втому від постійної гонитви.

    Професор приніс каву у великому глечику, а разом із нею - тацю з різноманітними горнятками: фарфоровими, скляними, кришталевими, глиняними, пластиковими.
    Одні – звичайні, інші - вишукані, дорогі, деякі трохи оббиті, деякі виглядали на справжні коштовності.

    Коли кожен обрав собі горнятко, професор усміхнувся й сказав:

    - Ви, мабуть, помітили: майже всі дорогі, гарні чашки одразу розібрали. Ніхто не взяв простого чи скромного кухля. Бажання мати лише найкраще – саме воно є джерелом багатьох ваших труднощів і незадоволення.

    Зрозумійте: сама чашка не робить каву смачнішою. Вона лише обгортка. Іноді дорога. Іноді - така, що відволікає увагу від того, що в ній є насправді.
    Ви ж хотіли каву, правда? Але інстинктивно обирали не напій, а найкращу оболонку. А ще й крадькома поглядали: хто що взяв.

    Любі мої, життя - це кава.
    А робота, гроші, статус, престиж — це чашки.
    Вони - лише посуд, у якому подається життя.

    Іноді, надто зосереджуючись на горнятку, ми втрачаємо смак самої кави.

    Насолоджуйтесь своєю кавою.
    Цінуйте її смак.
    Бо найщасливіші - це не ті, хто має все найкраще.
    Це ті, хто вміє витягати найкраще з того, що має.
    Кілька випускників престижного університету, які зробили блискучу кар’єру, завітали до свого старого професора. Очікуючи на каву, вони завели розмову про роботу, життя, проблеми та втому від постійної гонитви. Професор приніс каву у великому глечику, а разом із нею - тацю з різноманітними горнятками: фарфоровими, скляними, кришталевими, глиняними, пластиковими. Одні – звичайні, інші - вишукані, дорогі, деякі трохи оббиті, деякі виглядали на справжні коштовності. Коли кожен обрав собі горнятко, професор усміхнувся й сказав: - Ви, мабуть, помітили: майже всі дорогі, гарні чашки одразу розібрали. Ніхто не взяв простого чи скромного кухля. Бажання мати лише найкраще – саме воно є джерелом багатьох ваших труднощів і незадоволення. Зрозумійте: сама чашка не робить каву смачнішою. Вона лише обгортка. Іноді дорога. Іноді - така, що відволікає увагу від того, що в ній є насправді. Ви ж хотіли каву, правда? Але інстинктивно обирали не напій, а найкращу оболонку. А ще й крадькома поглядали: хто що взяв. Любі мої, життя - це кава. А робота, гроші, статус, престиж — це чашки. Вони - лише посуд, у якому подається життя. Іноді, надто зосереджуючись на горнятку, ми втрачаємо смак самої кави. Насолоджуйтесь своєю кавою. Цінуйте її смак. Бо найщасливіші - це не ті, хто має все найкраще. Це ті, хто вміє витягати найкраще з того, що має.
    Love
    1
    1коментарів 42переглядів
  • #віршпісня #ІринаВірна
    "Моя любов" автор @irina_virna
    #поезія #вірш
    Музика та виконання #Suno
    Відеоряд MagicHour
    https://youtu.be/itLgyyEmJTY?si=OO78leR1lnvWVNME

    Моя любов...
    Ти не повернешся до мене знов.
    У венах застигає люта кров .
    Шукатиму тебе...
    Твій слід схолов.
    Моя любов...

    Коли знайду,
    Вустами я до тебе припаду,
    Напюсь із джерела і знов піду
    Шукати далі...
    Пісню ще складу,
    Знов загублю.

    Ти не сумуй,
    Моя любове, лиш мене відчуй
    І спрагу почуттів моїх вгамуй.
    Пісні складай,
    Біль затамуй
    І не турбуй.

    20.06.2024 - 28.07.2024
    #віршпісня #ІринаВірна "Моя любов" автор @irina_virna #поезія #вірш Музика та виконання #Suno Відеоряд MagicHour https://youtu.be/itLgyyEmJTY?si=OO78leR1lnvWVNME Моя любов... Ти не повернешся до мене знов. У венах застигає люта кров . Шукатиму тебе... Твій слід схолов. Моя любов... Коли знайду, Вустами я до тебе припаду, Напюсь із джерела і знов піду Шукати далі... Пісню ще складу, Знов загублю. Ти не сумуй, Моя любове, лиш мене відчуй І спрагу почуттів моїх вгамуй. Пісні складай, Біль затамуй І не турбуй. 20.06.2024 - 28.07.2024
    75переглядів
  • Сьогодні День батька. Гортаю стрічку і бачу, як усі вітають своїх татусів, пишаються ними. У мене ж давно немає кого вітати. Мої батьки розлучилися, коли мені було сімнадцять, і я вже тоді мала власну сім'ю.
    Мені завжди здавалося, що батько не цікавився ні мною, ні моїм життям. Наші стосунки були, м'яко кажучи, не надто тісними, і з часом я змирилася з думкою, що так воно і є. Але тепер його немає на цьому світі, і я знаю іншу правду – правду, яка змінює все.
    Виявилося, що він був поруч. Він бачив мої успіхи, пишався моїми досягненнями, хоч ніколи й не говорив про це прямо. І навіть залишив мені зовсім неочікувані подарунки. Один із них – ось ця троянда, ніжна, прекрасна, як спогад. Вона не просто квітка, це символ його присутності, його мовчазної любові, що розквітла навіть після його відходу.
    Ця троянда – це його спосіб сказати: "Я був поруч. Я бачив. Я любив". І хоча ми не встигли сказати одне одному багато слів, тепер я знаю, що його любов була. І це найбільший подарунок. #деньбатька
    Сьогодні День батька. Гортаю стрічку і бачу, як усі вітають своїх татусів, пишаються ними. У мене ж давно немає кого вітати. Мої батьки розлучилися, коли мені було сімнадцять, і я вже тоді мала власну сім'ю. Мені завжди здавалося, що батько не цікавився ні мною, ні моїм життям. Наші стосунки були, м'яко кажучи, не надто тісними, і з часом я змирилася з думкою, що так воно і є. Але тепер його немає на цьому світі, і я знаю іншу правду – правду, яка змінює все. Виявилося, що він був поруч. Він бачив мої успіхи, пишався моїми досягненнями, хоч ніколи й не говорив про це прямо. І навіть залишив мені зовсім неочікувані подарунки. Один із них – ось ця троянда, ніжна, прекрасна, як спогад. Вона не просто квітка, це символ його присутності, його мовчазної любові, що розквітла навіть після його відходу. Ця троянда – це його спосіб сказати: "Я був поруч. Я бачив. Я любив". І хоча ми не встигли сказати одне одному багато слів, тепер я знаю, що його любов була. І це найбільший подарунок. #деньбатька
    Love
    2
    139переглядів
  • Лідери, які творять історію страхування життя в Україні!

    Щиро вітаю Івана Українця, незмінного засновника компанії StarLife, який з гордістю тримає нагороду "ПАРТНЕР №1" від MetLife! Його внесок у розвиток галузі є просто неоціненним.

    Мої найщиріші вітання й чарівній Інні Бєлянській, голові правління ПрАТ MetLife! Пані Інна! Ваша посмішка та професіоналізм надихають!

    Особливо приємно бачити, як StarLife змінює життя людей. Я особисто переконався в цьому завдяки запрошенню до бізнесу від Сергія Слободюка, успішного підприємця та ТОП-директора StarLife, а також мого сина Віктора Підгрушного. Тепер уся моя родина є частиною StarLife, і ми цим дуже пишаємося!

    Ще раз вітаю Сергія Слободюка з успішним закриттям VII рівня у кар'єрі StarLife! Це неймовірне досягнення, яке підтверджує вашу відданість і професіоналізм.

    StarLife дійсно змінює життя кожного! Я запрошую всіх сильних, вмотивованих та успішних людей приєднатися до цієї потужної команди. Саме ви творите історію! #starlife
    Лідери, які творять історію страхування життя в Україні! Щиро вітаю Івана Українця, незмінного засновника компанії StarLife, який з гордістю тримає нагороду "ПАРТНЕР №1" від MetLife! Його внесок у розвиток галузі є просто неоціненним. Мої найщиріші вітання й чарівній Інні Бєлянській, голові правління ПрАТ MetLife! Пані Інна! Ваша посмішка та професіоналізм надихають! Особливо приємно бачити, як StarLife змінює життя людей. Я особисто переконався в цьому завдяки запрошенню до бізнесу від Сергія Слободюка, успішного підприємця та ТОП-директора StarLife, а також мого сина Віктора Підгрушного. Тепер уся моя родина є частиною StarLife, і ми цим дуже пишаємося! Ще раз вітаю Сергія Слободюка з успішним закриттям VII рівня у кар'єрі StarLife! Це неймовірне досягнення, яке підтверджує вашу відданість і професіоналізм. StarLife дійсно змінює життя кожного! Я запрошую всіх сильних, вмотивованих та успішних людей приєднатися до цієї потужної команди. Саме ви творите історію! #starlife
    Like
    1
    97переглядів
  • Художниця Яна Барабаш народилася 1978 року в Одесі. Закінчила дитячу художню школу ім. Костанді, потім ВДХУ ім. Грекова (Одеса).

    Під час навчання Яна познайомилася зі своїм чоловіком, теж художником, пейзажистом Святославом Барабашем. Святослав продовжив навчання у Національній академії Мистецтв (Київ), а Яна віддала перевагу вдосконаленню своєї майстерності самостійно.

    Вони мешкають у невеликому селі Актово Миколаївської області. За словами самої Яни, найкращий учитель для неї – це сама природа.

    Їхні персональні виставки багаторазово проводилися в Одесі та Києві.

    Роботи художників Яни та Святослава Барабаш знаходяться у приватних колекціях України, Росії, Америки, Німеччини та Греції.
    Художниця Яна Барабаш народилася 1978 року в Одесі. Закінчила дитячу художню школу ім. Костанді, потім ВДХУ ім. Грекова (Одеса). Під час навчання Яна познайомилася зі своїм чоловіком, теж художником, пейзажистом Святославом Барабашем. Святослав продовжив навчання у Національній академії Мистецтв (Київ), а Яна віддала перевагу вдосконаленню своєї майстерності самостійно. Вони мешкають у невеликому селі Актово Миколаївської області. За словами самої Яни, найкращий учитель для неї – це сама природа. Їхні персональні виставки багаторазово проводилися в Одесі та Києві. Роботи художників Яни та Святослава Барабаш знаходяться у приватних колекціях України, Росії, Америки, Німеччини та Греції.
    131переглядів
  • #поезія
    Зупинився час, і зупинився вітер,
    І липнева спека в серпень упаде,
    Впали й жовті груші рясно, ніде діти,
    Аж павук над ними ситечко пряде.

    Аж бджола засмагла п'є із них нектари,
    Аж в полях упріла скошена стерня,
    Ці серпнево-стиглі вижовклі гектари
    Тракторист півсонно викосив зрання.

    Заспівала птаха, скинула пір'їну,
    Закрива повіки від пилюки день,
    Сонце залоскоче комбайнеру спину,
    І торкне проміння жаром до легень.

    Дихай, поглинавши літо це пожовкле,
    Уявляй відпустку і морський міраж,
    Набирай у груди чебрецевий вітер,
    Пий медовий вечір, що солодкий аж.

    Пий росяні ранки що вгамують спрагу,
    І чекай опівдні хмари рятівні,
    Захмеліле літо п'є медову брагу,
    Золотить зіниці у моїм вікні.

    Валентина Чепурко
    #поезія Зупинився час, і зупинився вітер, І липнева спека в серпень упаде, Впали й жовті груші рясно, ніде діти, Аж павук над ними ситечко пряде. Аж бджола засмагла п'є із них нектари, Аж в полях упріла скошена стерня, Ці серпнево-стиглі вижовклі гектари Тракторист півсонно викосив зрання. Заспівала птаха, скинула пір'їну, Закрива повіки від пилюки день, Сонце залоскоче комбайнеру спину, І торкне проміння жаром до легень. Дихай, поглинавши літо це пожовкле, Уявляй відпустку і морський міраж, Набирай у груди чебрецевий вітер, Пий медовий вечір, що солодкий аж. Пий росяні ранки що вгамують спрагу, І чекай опівдні хмари рятівні, Захмеліле літо п'є медову брагу, Золотить зіниці у моїм вікні. Валентина Чепурко
    Like
    Love
    5
    200переглядів 1 Поширень
  • #новий_розділ
    #морські_баталії #пригоди #пірати
    #любовний_роман #історична_проза

    Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.

    Щойно Дуарте зник у пошуках укриття, на мене накинувся високий, лисий здоровань із глибоким шрамом на голові. Він розмахував важким якірним ланцюгом і вигукував щось незрозумілою мені мовою. Я спробував захиститися шаблею, але він зумів вибити її з моїх рук. Відлуння металевого дзенькоту наче пройшло крізь усе тіло.
    Його обличчя перекосила єхидна посмішка. Відчуваючи свою перевагу в силі й габаритах, він замахнувся, щоби завдати нищівного удару. Я відчув страх, що змусив усі м'язи тремтіти.
    Він уже замахнувся, щоб завдати нищівного удару, і я відчайдушно шарив руками навколо. Пальці намацали важку довгу палицю, що лежала поруч. Ухилившись від ланцюга, я щосили вдарив супротивника по голові.
    Спершу здалося, що він навіть не відчув удару. З його грудей вирвалося якесь тваринне гарчання. Та я не зупинився. В голові крутилася лише одна думка: або я, або він. Після ще кількох ударів він звалився без тями. Я стояв, задихаючись, зі стислими зубами й болем у руках.
    На шканцях, поруч із Пронирою, я помітив Лоренцо. Він тримав мушкет і стріляв по нас.
    Фернандо, охоплений жагучим бажанням помсти, попри поранену руку, зумів пробитися до свого ворога.
    І ось капітани зійшлися у двобої, схрестивши шаблі. Треба віддати належне Пронирі. Він, на відміну від того ж Фонсеки, майже не поступався Фернандо у майстерності фехтування. А поранення ще погіршувало шанси мого товариша на перемогу.
    — Гадав, тебе вже давно згодували рибам на дні океану, — прошипів Пронира, завдаючи разючого удару, який Фернандо ледь устиг відбити.
    — Як бачиш, ти помилився. Та дуже серйозно!
    — Не хвилюйся, зараз усе виправимо, — прошипів Пронира, роблячи різкий випад, який Фернандо парирував у останню мить.
    — Не варто було тобі пхатись сюди. Ти ж знаєш, чим закінчують ті, хто йде проти мене.
    — Обійдусь якось без твоїх порад, — люто відрубав Фернандо.
    Пронира атакував люто, не даючи супернику ані перепочинку, ані часу на роздуми. Він ніби смакував поєдинок, наче відтягував мить, коли остаточно знищить супротивника. Фернандо, який спочатку стрімко кинувся в бій, тепер лише відбивався. Сили, здавалося, залишали його. Рухи ставали повільнішими, важчими. Він ледве ухилявся від ударів, а Пронира, відчувши слабкість, тільки посилював тиск


    Читати далі за посиланням


    https://arkush.net/book/18589/27


    Приємного читання!!!
    Буду щиро радий коментарям!

    #морські_баталії #пригоди #пірати
    #любовний_роман #історична_проза
    #романтика #пригоди #Карибське_море.
    #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
    #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
    #новий_розділ #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші. Щойно Дуарте зник у пошуках укриття, на мене накинувся високий, лисий здоровань із глибоким шрамом на голові. Він розмахував важким якірним ланцюгом і вигукував щось незрозумілою мені мовою. Я спробував захиститися шаблею, але він зумів вибити її з моїх рук. Відлуння металевого дзенькоту наче пройшло крізь усе тіло. Його обличчя перекосила єхидна посмішка. Відчуваючи свою перевагу в силі й габаритах, він замахнувся, щоби завдати нищівного удару. Я відчув страх, що змусив усі м'язи тремтіти. Він уже замахнувся, щоб завдати нищівного удару, і я відчайдушно шарив руками навколо. Пальці намацали важку довгу палицю, що лежала поруч. Ухилившись від ланцюга, я щосили вдарив супротивника по голові. Спершу здалося, що він навіть не відчув удару. З його грудей вирвалося якесь тваринне гарчання. Та я не зупинився. В голові крутилася лише одна думка: або я, або він. Після ще кількох ударів він звалився без тями. Я стояв, задихаючись, зі стислими зубами й болем у руках. На шканцях, поруч із Пронирою, я помітив Лоренцо. Він тримав мушкет і стріляв по нас. Фернандо, охоплений жагучим бажанням помсти, попри поранену руку, зумів пробитися до свого ворога. І ось капітани зійшлися у двобої, схрестивши шаблі. Треба віддати належне Пронирі. Він, на відміну від того ж Фонсеки, майже не поступався Фернандо у майстерності фехтування. А поранення ще погіршувало шанси мого товариша на перемогу. — Гадав, тебе вже давно згодували рибам на дні океану, — прошипів Пронира, завдаючи разючого удару, який Фернандо ледь устиг відбити. — Як бачиш, ти помилився. Та дуже серйозно! — Не хвилюйся, зараз усе виправимо, — прошипів Пронира, роблячи різкий випад, який Фернандо парирував у останню мить. — Не варто було тобі пхатись сюди. Ти ж знаєш, чим закінчують ті, хто йде проти мене. — Обійдусь якось без твоїх порад, — люто відрубав Фернандо. Пронира атакував люто, не даючи супернику ані перепочинку, ані часу на роздуми. Він ніби смакував поєдинок, наче відтягував мить, коли остаточно знищить супротивника. Фернандо, який спочатку стрімко кинувся в бій, тепер лише відбивався. Сили, здавалося, залишали його. Рухи ставали повільнішими, важчими. Він ледве ухилявся від ударів, а Пронира, відчувши слабкість, тільки посилював тиск Читати далі за посиланням https://arkush.net/book/18589/27 Приємного читання!!! Буду щиро радий коментарям! #морські_баталії #пригоди #пірати #любовний_роман #історична_проза #романтика #пригоди #Карибське_море. #Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата #чарруа #вітрильник #фехтування #шабля
    320переглядів
  • ​​ 15 червня 1775 року за наказом Єкатєріни ІІ московські війська зруйнували Запорізьку Січ.

    Запорожці допомогли Москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, московські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 чоловік) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб. Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір.

    15 червня московські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі.

    У маніфесті від 14 серпня 1775-го Єкатєріна ІІ повідомляла про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які жили в неуцтві, «з винищенням на майбутній час і самої назви запорозьких козаків». І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством».

    На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Єкатєріни ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації т.зв. «Новоросії», як стали вони називати степове Причорномор’я.

    Після ліквідації Січі більша частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.

    ​​ 15 червня 1775 року за наказом Єкатєріни ІІ московські війська зруйнували Запорізьку Січ. Запорожці допомогли Москві здобути перемогу в російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Повертаючись з османського походу, московські загони на чолі з Петром Текелієм (загалом понад 100 000 чоловік) віроломно і без будь-якого попередження напали на Запорізьку Січ. Це стало повною несподіванкою для козаків, значна частина яких ще не повернулася з війни або ж перебувала на промислах. Січ охороняв гарнізон у 3000 осіб. Спішно скликана кошовим отаманом Петром Калнишевським рада прийняла рішення утриматися від пролиття крові і скласти зброю. Хоча рядове козацтво було налаштоване чинити опір. 15 червня московські війська повністю зруйнували Січ, все майно та документи вивезли до Петербурга. Старшину звинуватили у зраді та засудили до каторги. Кошового суддю Павла Головатого та військового писаря Івана Глобу заслано до Сибіру, а 85-літнього кошового отамана Петра Калнишевського ув’язнили в Соловецькому монастирі. У маніфесті від 14 серпня 1775-го Єкатєріна ІІ повідомляла про ліквідацію «кубла пияк та розбишак», які жили в неуцтві, «з винищенням на майбутній час і самої назви запорозьких козаків». І далі: «…нема тепер більше Січі Запорізької в політичному її потворстві». У найкращих традиціях демагогії «освічена» імператриця подавала знищення Січі як виконання монаршого обов’язку перед Богом, перед імперією і навіть «перед самим узагалі людством». На анексованих землях отримали величезні володіння фаворити і наближені Єкатєріни ІІ. Тоді ж почалася інтенсивна колонізації т.зв. «Новоросії», як стали вони називати степове Причорномор’я. Після ліквідації Січі більша частина козаків (близько семи тисяч) перейшла на землі Османської імперії, утворивши Задунайську Січ у гирлі Дунаю.
    Angry
    1
    66переглядів
  • Спочатку я садила такі квіти, як в мене на Донбасі були…

    Потім площа квітників збільшувалася й збільшувалася кількість та різноманітність квітів!

    Та ну тааааак…
    В вересні вже 11 років буде, як я на Полтавщині.
    Якщо доживу?

    Й за цих 11 років чого я тільки не садила в садочку й в квітниках!

    Цікаво одне?:)
    Як так виходить, що при усіх моїх стараннях та зусиллях квітів та врожаїв зазвичай менше, ніж бурʼянів?:)

    Ніхто їх не садить?:)
    Ніхто їх не пестить?:)
    А вони прррруть, як перелякані!:)

    Сьогодні обідрала їх навкруги підвальної клумби.
    Й підвальну клумбу обідрала!

    Ще б віником по тих доріжках помахати?
    А ж ні!:)
    Сил вже ніц немає!:)

    Ви там як?
    Цілі?
    Спочатку я садила такі квіти, як в мене на Донбасі були… Потім площа квітників збільшувалася й збільшувалася кількість та різноманітність квітів! Та ну тааааак… В вересні вже 11 років буде, як я на Полтавщині. Якщо доживу? Й за цих 11 років чого я тільки не садила в садочку й в квітниках! Цікаво одне?:) Як так виходить, що при усіх моїх стараннях та зусиллях квітів та врожаїв зазвичай менше, ніж бурʼянів?:) Ніхто їх не садить?:) Ніхто їх не пестить?:) А вони прррруть, як перелякані!:) Сьогодні обідрала їх навкруги підвальної клумби. Й підвальну клумбу обідрала! Ще б віником по тих доріжках помахати? А ж ні!:) Сил вже ніц немає!:) Ви там як? Цілі?
    50переглядів
  • #поезія
    Аж заболіло в грудях,
    Так обізвався Львів,
    Краще б тебе не бУло,
    Місто моїх жалІв.

    Тихих моїх світанків,
    Світлої самоти,
    Випитий до отстАнку,
    Майже до наготи…

    Будять дощі примарні,
    Памʼять у пастці днів,
    Львівські солодкі рани,
    Чим би ще так болІв?

    З ким би ще так щоночі,
    Бився аж до кровИ,
    Львове, чого ти хочеш?
    Нащо мене зловив?

    Думаєш, я залізний?
    Серце замкнув на ключ?
    ПереходИти б кризу,
    Поміж столичних круч…

    Що додавав у каву?
    Чим присмачИв дівчат?
    Не одягались навіть,
    Множили біль утрат…

    Може таки відпустиш?
    Пута розірве час,
    Ріже мене на кусні,
    Те, що єднало нас…

    Пустка твогО вокзалу,
    Чари твоїх дворів,
    Як мені, Львове, далі
    Жити лише напІв?

    Дихати, ніби красти,
    Вірити, що колись,
    Навіть писати нАспіх,
    Марево милих рис…

    Марсове жде героїв,
    Скільки вже, скільки ще?
    Надлишки твого болю,
    Виплакані дощем…

    Серцем уже зачЕрствів,
    Скажу тобі одне:
    Львове, я лЮблю. Чесно.
    Вірю, що й ти мене

    Василь Зима
    #поезія Аж заболіло в грудях, Так обізвався Львів, Краще б тебе не бУло, Місто моїх жалІв. Тихих моїх світанків, Світлої самоти, Випитий до отстАнку, Майже до наготи… Будять дощі примарні, Памʼять у пастці днів, Львівські солодкі рани, Чим би ще так болІв? З ким би ще так щоночі, Бився аж до кровИ, Львове, чого ти хочеш? Нащо мене зловив? Думаєш, я залізний? Серце замкнув на ключ? ПереходИти б кризу, Поміж столичних круч… Що додавав у каву? Чим присмачИв дівчат? Не одягались навіть, Множили біль утрат… Може таки відпустиш? Пута розірве час, Ріже мене на кусні, Те, що єднало нас… Пустка твогО вокзалу, Чари твоїх дворів, Як мені, Львове, далі Жити лише напІв? Дихати, ніби красти, Вірити, що колись, Навіть писати нАспіх, Марево милих рис… Марсове жде героїв, Скільки вже, скільки ще? Надлишки твого болю, Виплакані дощем… Серцем уже зачЕрствів, Скажу тобі одне: Львове, я лЮблю. Чесно. Вірю, що й ти мене Василь Зима
    Love
    1
    34переглядів
Більше результатів