• ЛІСОВА ПОГУЛЯНКА
    ЛІСОВА ПОГУЛЯНКА
    18переглядів 5Відтворень
  • Поки увага всіх українців була прикута до змін в уряді, мисливці тихо зареєстрували законопроєкт №15431 «Про мисливське господарство, полювання та стале використання мисливських тварин».

    На мою думку, це один із найцинічніших і найнебезпечніших законопроєктів щодо дикої природи, які з’являлися в Україні.
    Він про страти тварин із тепловізорами, БПЛА та різними можливими засобами і методами😡
    І ми не можемо допустити, щоб він був прийнятий❗️

    Під виглядом реформи мисливського господарства пропонується фактично:
    ❗️скасувати сезон тиші, коли тварини народжують і вигодовують потомство;
    ❗️розвивати мисливський туризм, де іноземці будуть приїжджати в Україну на полювання, стріляти з вишок із тепловізорами;
    ❗️створювати в українських лісах мисливські бази, мисливські вежі, великі за площею вольєри, що особливо невтішно для селян, адже це означає огородження територій лісу, створювати штучні водойми та іншу мисливську інфраструктуру ;
    ❗️передавати мисливські угіддя за мовчазною згодою в оренду;
    ❗️дозволити використання тепловізорів і приладів нічного бачення під час полювання;
    ❗️а ще планують створити під себе окрему структуру - державне Агентство з величезними повноваженнями, яке фінансуватиметься за рахунок податків українців;
    ❗️а також запровадити цілорічне полювання без дозволів на «небажаних для мисливського господарства тварин», до яких автори законопроєкту віднесли також домашніх котів і собак.

    І особливо цинічно, що цей антиприродний законопроєкт підписав голова екологічного комітету Верховної Ради О. Бондаренко, який мав би захищати природу, а даним ЗП передбачена фактично окупація лісів мисливцями.

    Коротко, що пропонує цей законопроєкт:

    1. Стаття 1

    Вже з перших сторінок стає зрозуміло, що загальна ідеологія ЗП- комерція понад усе!

    Закон детально прописує мисливський туризм і вводить поняття «мисливсько-господарські споруди».

    А саме: «мисливсько-господарські споруди — постійні та/або тимчасові окремі споруди (комплекси споруд), зведені (облаштовані) з метою ведення мисливського господарства, здійснення полювання, зокрема пункти зупинки та відпочинку, тренувальні пункти для мисливців, мисливські вежі, біотехнічні споруди (технічні будівлі, вольєри, штучні водойми та водопої, купальні, годівниці, засоби для чухання тощо);»

    Тобто йдеться не просто про право полювати, а про створення цілої інфраструктури в українських лісах.

    У тій же статті: «мисливський туризм — вид активного відпочинку, що передбачає подорожі з метою полювання на диких тварин у їх природному середовищі та/або в напіввільних умовах».

    Тобто розважатися можна буде, стріляючи в тварин у вольєрах, з вишок з безпілотниками та з тепловізорами, виходячи з наступного визначення з цієї ж статті:

    «знаряддя полювання — ловчі тварини, вироби та речовини, які можуть бути використані для відстежування, приманювання, переслідування мисливських тварин з метою вилучення, зокрема: вогнепальна зброя, пневматична зброя, набої, ножі, луки, арбалети, стріли, мисливські списи, самолови, транспортні та плавучі засоби, безпілотні літальні апарати, електричне обладнання, оптичні прилади, прилади для візуалізації температурного поля та дистанційного вимірювання температури (тепловізори), прилади нічного бачення, звуковідтворювальні прилади тощо».

    Отже мисливський туризм передбачає організовані тури для іноземців та заможних клієнтів: полювання + повний сервіс (єгерські послуги, нагоничі, транспорт, проживання, обробка трофеїв). Та створення для цього туристичних баз для відпочинку мисливців передбачених створенням мисливсько-господарськими спорудами, які включають
    ☑️пункти зупинки та відпочинку (тобто будиночки, бази відпочинку);
    ☑️мисливські вежі (для зручного відстрілу);
    ☑️вольєри, штучні водойми;
    ☑️тренувальні пункти, комплекси споруд.

    Тут же з’являється поняття «небажані для мисливського господарства тварини» — вовки, шакали, лисиці, єнотовидні собаки, здичавілі тварини, а також домашні коти і собаки, які перебувають в угіддях без нагляду господаря.

    А також створюється цілий орган:

    «агентство (далі по тексту Агентство) — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері мисливського господарства та сталого використання мисливських тварин».

    Агентство визначатиме правила, проводитиме конкурси, контролюватиме галузь, вестиме реєстри та популяризуватиме трофейну справу.

    Також законопроєктом фактично скасовується сезон тиші. Оскільки в перехідних положеннях законопроєкту встановлюється полювання на самця козулі — з 1 травня по грудень включно.

    У розпал гону, вагітності та народження малят.

    1 квітня – 15 червня традиційно був періодом спокою, щоб тварини могли безпечно виростити потомство. Тепер планують змінити цей сезон. Маленькі оленята, поросята, пташенята відчують терор ще не встигнувши народитись і не будучи захищеними зовсім

    Мисливські угіддя передаються у користування на 20 років із можливістю автоматичного продовження ще на 20. Конкурсні умови побудовані так, що перевагу отримають ті, хто запропонує більше інвестицій у розвиток мисливського господарства, а землі угідь можна використовувати для створення мисливсько-господарських споруд, кормових полів та штучного обводнення. Ліси пропонують не просто використовувати, а дедалі більше облаштовувати під потреби мисливства.

    Весь закон пронизаний «сталим використанням» як ресурсом. Плата за угіддя мізерна, а квоти на відстріл визначають самі користувачі.

    Цей законопроєкт не про природу, а про гроші на крові тварин. Про комфорт мисливців за рахунок майбутнього лісів України. Про знищення сезону тиші, про нічні страти тварин із тепловізорами. І ми не можемо цього допустити. Його треба блокувати!

    Закликаю всі зоозахисні організації об’єднатися і протистояти цьому.

    Це лише перша частина аналізу. Законопроєкт налічує 54 сторінки, і я продовжу розбирати його більш детально. Українці повинні знати, які саме зміни пропонують ухвалити під гаслами «реформи» та «сталого використання», адже йдеться про майбутнє нашої дикої природи.
    David Braun як ви можете це підтримувати?
    Поки увага всіх українців була прикута до змін в уряді, мисливці тихо зареєстрували законопроєкт №15431 «Про мисливське господарство, полювання та стале використання мисливських тварин». На мою думку, це один із найцинічніших і найнебезпечніших законопроєктів щодо дикої природи, які з’являлися в Україні. Він про страти тварин із тепловізорами, БПЛА та різними можливими засобами і методами😡 І ми не можемо допустити, щоб він був прийнятий❗️ Під виглядом реформи мисливського господарства пропонується фактично: ❗️скасувати сезон тиші, коли тварини народжують і вигодовують потомство; ❗️розвивати мисливський туризм, де іноземці будуть приїжджати в Україну на полювання, стріляти з вишок із тепловізорами; ❗️створювати в українських лісах мисливські бази, мисливські вежі, великі за площею вольєри, що особливо невтішно для селян, адже це означає огородження територій лісу, створювати штучні водойми та іншу мисливську інфраструктуру ; ❗️передавати мисливські угіддя за мовчазною згодою в оренду; ❗️дозволити використання тепловізорів і приладів нічного бачення під час полювання; ❗️а ще планують створити під себе окрему структуру - державне Агентство з величезними повноваженнями, яке фінансуватиметься за рахунок податків українців; ❗️а також запровадити цілорічне полювання без дозволів на «небажаних для мисливського господарства тварин», до яких автори законопроєкту віднесли також домашніх котів і собак. І особливо цинічно, що цей антиприродний законопроєкт підписав голова екологічного комітету Верховної Ради О. Бондаренко, який мав би захищати природу, а даним ЗП передбачена фактично окупація лісів мисливцями. Коротко, що пропонує цей законопроєкт: 1. Стаття 1 Вже з перших сторінок стає зрозуміло, що загальна ідеологія ЗП- комерція понад усе! Закон детально прописує мисливський туризм і вводить поняття «мисливсько-господарські споруди». А саме: «мисливсько-господарські споруди — постійні та/або тимчасові окремі споруди (комплекси споруд), зведені (облаштовані) з метою ведення мисливського господарства, здійснення полювання, зокрема пункти зупинки та відпочинку, тренувальні пункти для мисливців, мисливські вежі, біотехнічні споруди (технічні будівлі, вольєри, штучні водойми та водопої, купальні, годівниці, засоби для чухання тощо);» Тобто йдеться не просто про право полювати, а про створення цілої інфраструктури в українських лісах. У тій же статті: «мисливський туризм — вид активного відпочинку, що передбачає подорожі з метою полювання на диких тварин у їх природному середовищі та/або в напіввільних умовах». Тобто розважатися можна буде, стріляючи в тварин у вольєрах, з вишок з безпілотниками та з тепловізорами, виходячи з наступного визначення з цієї ж статті: «знаряддя полювання — ловчі тварини, вироби та речовини, які можуть бути використані для відстежування, приманювання, переслідування мисливських тварин з метою вилучення, зокрема: вогнепальна зброя, пневматична зброя, набої, ножі, луки, арбалети, стріли, мисливські списи, самолови, транспортні та плавучі засоби, безпілотні літальні апарати, електричне обладнання, оптичні прилади, прилади для візуалізації температурного поля та дистанційного вимірювання температури (тепловізори), прилади нічного бачення, звуковідтворювальні прилади тощо». Отже мисливський туризм передбачає організовані тури для іноземців та заможних клієнтів: полювання + повний сервіс (єгерські послуги, нагоничі, транспорт, проживання, обробка трофеїв). Та створення для цього туристичних баз для відпочинку мисливців передбачених створенням мисливсько-господарськими спорудами, які включають ☑️пункти зупинки та відпочинку (тобто будиночки, бази відпочинку); ☑️мисливські вежі (для зручного відстрілу); ☑️вольєри, штучні водойми; ☑️тренувальні пункти, комплекси споруд. Тут же з’являється поняття «небажані для мисливського господарства тварини» — вовки, шакали, лисиці, єнотовидні собаки, здичавілі тварини, а також домашні коти і собаки, які перебувають в угіддях без нагляду господаря. А також створюється цілий орган: «агентство (далі по тексту Агентство) — центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері мисливського господарства та сталого використання мисливських тварин». Агентство визначатиме правила, проводитиме конкурси, контролюватиме галузь, вестиме реєстри та популяризуватиме трофейну справу. Також законопроєктом фактично скасовується сезон тиші. Оскільки в перехідних положеннях законопроєкту встановлюється полювання на самця козулі — з 1 травня по грудень включно. У розпал гону, вагітності та народження малят. 1 квітня – 15 червня традиційно був періодом спокою, щоб тварини могли безпечно виростити потомство. Тепер планують змінити цей сезон. Маленькі оленята, поросята, пташенята відчують терор ще не встигнувши народитись і не будучи захищеними зовсім Мисливські угіддя передаються у користування на 20 років із можливістю автоматичного продовження ще на 20. Конкурсні умови побудовані так, що перевагу отримають ті, хто запропонує більше інвестицій у розвиток мисливського господарства, а землі угідь можна використовувати для створення мисливсько-господарських споруд, кормових полів та штучного обводнення. Ліси пропонують не просто використовувати, а дедалі більше облаштовувати під потреби мисливства. Весь закон пронизаний «сталим використанням» як ресурсом. Плата за угіддя мізерна, а квоти на відстріл визначають самі користувачі. Цей законопроєкт не про природу, а про гроші на крові тварин. Про комфорт мисливців за рахунок майбутнього лісів України. Про знищення сезону тиші, про нічні страти тварин із тепловізорами. І ми не можемо цього допустити. Його треба блокувати! Закликаю всі зоозахисні організації об’єднатися і протистояти цьому. Це лише перша частина аналізу. Законопроєкт налічує 54 сторінки, і я продовжу розбирати його більш детально. Українці повинні знати, які саме зміни пропонують ухвалити під гаслами «реформи» та «сталого використання», адже йдеться про майбутнє нашої дикої природи. David Braun як ви можете це підтримувати?
    128переглядів
  • Доброго ранку, неділе!
    Нехай цей ранок буде щедрим лише на хороше, як кошик лісових дарів на фото, теплим, як лагідне сонце крізь хмари, і світлим, як літнє небо над головою.
    Хай неділя принесе спокій і добрі новини. Хай поруч будуть найрідніші.

    Бережімо себе, дякуймо нашим захисникам донатом і нехай сьогодні кожному буде за що усміхнутися.💙💛
    Доброго ранку, неділе! Нехай цей ранок буде щедрим лише на хороше, як кошик лісових дарів на фото, теплим, як лагідне сонце крізь хмари, і світлим, як літнє небо над головою. Хай неділя принесе спокій і добрі новини. Хай поруч будуть найрідніші. Бережімо себе, дякуймо нашим захисникам донатом і нехай сьогодні кожному буде за що усміхнутися.💙💛
    1
    1коментарів 48переглядів
  • ⚠️ Журналісти та учасники виставки військових технологій, яку атакували росіяни,
    оприлюднили нові подробиці трагедії.

    За їхніми словами:
    пролунали три вибухи: дві ракети влучили, ще одна, ймовірно, була збита;

    укриття було недостатнім, частина людей рятувалася в лісі;

    на місці не чергували швидкі, першу допомогу надавали військові та учасники з турнікетами;

    через лісову місцевість і затори спецтехніка не могла швидко дістатися до постраждалих;

    зв'язок працював із перебоями, що ускладнило виклик допомоги.

    Автори також зазначають, що виставка не анонсувалася публічно, однак інформацію про неї поширювали у профільних спільнотах. Вони наголошують: проблема полягає не в самому проведенні оборонних виставок, а у відсутності єдиних стандартів безпеки для таких заходів.

    Інформація ґрунтується на свідченнях очевидців та потребує офіційного підтвердження окремих деталей.
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    ⚠️ Журналісти та учасники виставки військових технологій, яку атакували росіяни, оприлюднили нові подробиці трагедії. За їхніми словами: пролунали три вибухи: дві ракети влучили, ще одна, ймовірно, була збита; укриття було недостатнім, частина людей рятувалася в лісі; на місці не чергували швидкі, першу допомогу надавали військові та учасники з турнікетами; через лісову місцевість і затори спецтехніка не могла швидко дістатися до постраждалих; зв'язок працював із перебоями, що ускладнило виклик допомоги. Автори також зазначають, що виставка не анонсувалася публічно, однак інформацію про неї поширювали у профільних спільнотах. Вони наголошують: проблема полягає не в самому проведенні оборонних виставок, а у відсутності єдиних стандартів безпеки для таких заходів. Інформація ґрунтується на свідченнях очевидців та потребує офіційного підтвердження окремих деталей. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    156переглядів
  • НА ЛІСОВИХ ТРАСАХ
    НА ЛІСОВИХ ТРАСАХ
    55переглядів 2Відтворень
  • ❗️В Ужгороді озброєний чоловік відкрив стрілянину — триває спецоперація

    Постріли у Шахтинському лісі почули діти й повідомили поліцію.

    Під час обстеження території правоохоронці знову почули стрілянину.

    Попередньо, одна з куль влучила в покинуту будівлю, через що виникла пожежа, яка перекинулася на ліс.

    До пошуків стрільця залучили додаткові сили поліції та спецпідрозділ КОРД.
    #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал
    ❗️В Ужгороді озброєний чоловік відкрив стрілянину — триває спецопераціяПостріли у Шахтинському лісі почули діти й повідомили поліцію. Під час обстеження території правоохоронці знову почули стрілянину.Попередньо, одна з куль влучила в покинуту будівлю, через що виникла пожежа, яка перекинулася на ліс.До пошуків стрільця залучили додаткові сили поліції та спецпідрозділ КОРД.#Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал
    91переглядів
  • ТРЕНУВАННЯ ЛІСОВИМИ СТЕЖИНАМИ
    ТРЕНУВАННЯ ЛІСОВИМИ СТЕЖИНАМИ
    76переглядів 2Відтворень
  • #фентезі #ліс
    #фентезі #ліс
    99переглядів
  • ХРОНІКИ ПІСЛЯМАЙБУТЬНОГО: СВІТИ САЙМОНА СТОЛЕНХАҐА

    Мало хто говорить про те, що залишається після майбутнього. Саймон Столенхаґ — один із тих, хто знає відповідь. У його світах час вже вичерпано: майбутнє відбулося, пережило себе і тепер осідає іржавим післясмаком. Величезні механізми стоять серед полів, віддаючись корозії, розчиняються в тумані, стаючи такими ж буденними, як старі елеватори чи покинута інфраструктура, призначення якої давно стерлося з пам'яті.

    Шведська провінція, де виріс художник, назавжди застигла в його образах. Озера, ліси, невеличкі містечка, низьке небо, довгі дороги та промислові зони стали природним середовищем для його уяви. Наукові комплекси, гігантські машини чи аномальні конструкції з'являються тут не як вторгнення фантастики, а як частина буденного ландшафту.

    Його полотна нагадують не стільки фантазію про майбутнє, скільки дивний спогад про нього. Столенхаґ майстерно поєднує приглушену палітру та впізнавані деталі побуту з чимось незбагненним, що наше підсвідоме зчитує як щось знайоме і давно пережите. Ці фрагменти іншої реальності він вплітає у графічні романи, перетворюючи їх на візуальну прозу — серію спогадів, що існують на тонкій межі між літературою, живописом і кінематографом.

    «Оповідки з Кільця» відкривають цей світ через дитячий погляд. Альтернативна Швеція кінця 1980-х живе поруч із колосальним підземним прискорювачем частинок, але саме співіснування людей і технологічного дива здається тут важливішим за будь-які пояснення. Діти спокійно їздять на велосипедах повз іржаві машини, досліджують покинуті об'єкти та споглядають гігантських роботів із тією ж природністю, з якою звикли дивитися на лінії електропередач чи старі сараї. У цих сценах відчувається спадщина Спілберга, Бредбері й Тарковського, проте Столенхаґ ніколи не перетворює свої образи на цитати. Він говорить власною мовою — мовою тихих пейзажів, у яких розчиняється незрозуміла, щемлива туга.

    Згодом цей світ змінюється у «Речах з Потопу». Дитяча безтурботність вивітрюється, поступаючись місцем тривозі: темні плями на снігу, токсична вода та дивні рекламні маскоти посеред спустошених краєвидів створюють відчуття повільного, майже невідворотного розкладу. Тут Столенхаґ розвиває свою головну думку: людина має хист звикати до будь-яких змін, навіть до катастрофи. Жах у його роботах не вибухає — він накопичується, непомітно вростаючи в довкілля. Ми споглядаємо вже не саму подію, а післясмак життя у світі, який давно навчився приймати свою нову, понівечену реальність.

    «Електричний штат» виводить цю тему на новий рівень. Америка, спустошена віртуальними ілюзіями, постає як величезний цвинтар нездійсненого майбутнього: люди перетворилися на виснажені оболонки, замкнені у власних мареннях, а пустелі Мохаве заповнилися руїнами технологічної цивілізації. У цьому контексті подорож Мішель та її маленького жовтого робота набуває міфологічного виміру — це вже не просто постапокаліпсис, а роздум про самотність, втрату реальності та дивну людську схильність добровільно обирати оману. Показово, що екранізація Netflix викликала суперечливу реакцію: перетворивши історію на традиційний пригодницький сюжет, вона втратила найважливіше — той простір мовчання, недомовленості й внутрішньої порожнечі, на яких тримається першоджерело.

    «Лабіринт» іде ще далі, позбавляючи нас останніх ілюзій про спадковість світів, де залишки меланхолії та колишніх надій зрештою поступаються місцем оголеному відчаю. Чорні сфери в небі, отруєна атмосфера, аміачні пустелі та стерильний бункер Кунгсхолл створюють відчуття остаточного виснаження світу. Однак Столенхаґа цікавить не стільки сама катастрофа, скільки її приховані наслідки: провина тих, хто залишив інших помирати за зачиненими дверима; відчай людей, змушених жити після морального компромісу, який неможливо виправдати; пам'ять про рішення, що назавжди стає частиною особистої історії. Зрештою, головний жах у творчості Столенхаґа завжди залишається внутрішнім.

    Його світи — це не завершені історії, а самі ландшафти пам’яті. Ми бачимо їх так, як людина бачить власне минуле: фрагментарно, через спалахи образів, що виринають із темряви. Світло над озером, гул далекого двигуна, силует конструкції на горизонті чи незбагненна темна пляма на снігу — походження цих речей стерлося, але їхня присутність стала реальнішою за будь-яку нашу повсякденність. Столенхаґ збирає свої світи з таких уламків, де кожна випадкова деталь стає ключем до чогось давно втраченого, що ми, самі того не знаючи, продовжуємо носити в собі.

    Мистецтво Саймона Столенхаґа уникає обіцянок, якими зазвичай годує нас фантастика. Його оптика налаштована інакше: він спостерігає, як час невблаганно переінакшує наші надії, як амбітні проєкти стають руїнами, а катастрофи — частиною звичного пейзажу. Це хроніки "післямайбутнього", де технологічне диво вже давно втратило голос, апокаліпсис розчинився в буденності, а пам’ять тримається лише за уламки того, що колись здавалося незаперечним.

    Дивлячись на його роботи, відчуваєш не страх перед прийдешнім і не ностальгію за минулим. Швидше дивне, майже фізичне відчуття зустрічі з чимось, що колись належало нам, але встигло зникнути в піску часу. З чимось, чого, можливо, ніколи й не існувало, окрім як у наших власних спогадах.

    — Voss Ekobi
    ХРОНІКИ ПІСЛЯМАЙБУТЬНОГО: СВІТИ САЙМОНА СТОЛЕНХАҐА Мало хто говорить про те, що залишається після майбутнього. Саймон Столенхаґ — один із тих, хто знає відповідь. У його світах час вже вичерпано: майбутнє відбулося, пережило себе і тепер осідає іржавим післясмаком. Величезні механізми стоять серед полів, віддаючись корозії, розчиняються в тумані, стаючи такими ж буденними, як старі елеватори чи покинута інфраструктура, призначення якої давно стерлося з пам'яті. Шведська провінція, де виріс художник, назавжди застигла в його образах. Озера, ліси, невеличкі містечка, низьке небо, довгі дороги та промислові зони стали природним середовищем для його уяви. Наукові комплекси, гігантські машини чи аномальні конструкції з'являються тут не як вторгнення фантастики, а як частина буденного ландшафту. Його полотна нагадують не стільки фантазію про майбутнє, скільки дивний спогад про нього. Столенхаґ майстерно поєднує приглушену палітру та впізнавані деталі побуту з чимось незбагненним, що наше підсвідоме зчитує як щось знайоме і давно пережите. Ці фрагменти іншої реальності він вплітає у графічні романи, перетворюючи їх на візуальну прозу — серію спогадів, що існують на тонкій межі між літературою, живописом і кінематографом. «Оповідки з Кільця» відкривають цей світ через дитячий погляд. Альтернативна Швеція кінця 1980-х живе поруч із колосальним підземним прискорювачем частинок, але саме співіснування людей і технологічного дива здається тут важливішим за будь-які пояснення. Діти спокійно їздять на велосипедах повз іржаві машини, досліджують покинуті об'єкти та споглядають гігантських роботів із тією ж природністю, з якою звикли дивитися на лінії електропередач чи старі сараї. У цих сценах відчувається спадщина Спілберга, Бредбері й Тарковського, проте Столенхаґ ніколи не перетворює свої образи на цитати. Він говорить власною мовою — мовою тихих пейзажів, у яких розчиняється незрозуміла, щемлива туга. Згодом цей світ змінюється у «Речах з Потопу». Дитяча безтурботність вивітрюється, поступаючись місцем тривозі: темні плями на снігу, токсична вода та дивні рекламні маскоти посеред спустошених краєвидів створюють відчуття повільного, майже невідворотного розкладу. Тут Столенхаґ розвиває свою головну думку: людина має хист звикати до будь-яких змін, навіть до катастрофи. Жах у його роботах не вибухає — він накопичується, непомітно вростаючи в довкілля. Ми споглядаємо вже не саму подію, а післясмак життя у світі, який давно навчився приймати свою нову, понівечену реальність. «Електричний штат» виводить цю тему на новий рівень. Америка, спустошена віртуальними ілюзіями, постає як величезний цвинтар нездійсненого майбутнього: люди перетворилися на виснажені оболонки, замкнені у власних мареннях, а пустелі Мохаве заповнилися руїнами технологічної цивілізації. У цьому контексті подорож Мішель та її маленького жовтого робота набуває міфологічного виміру — це вже не просто постапокаліпсис, а роздум про самотність, втрату реальності та дивну людську схильність добровільно обирати оману. Показово, що екранізація Netflix викликала суперечливу реакцію: перетворивши історію на традиційний пригодницький сюжет, вона втратила найважливіше — той простір мовчання, недомовленості й внутрішньої порожнечі, на яких тримається першоджерело. «Лабіринт» іде ще далі, позбавляючи нас останніх ілюзій про спадковість світів, де залишки меланхолії та колишніх надій зрештою поступаються місцем оголеному відчаю. Чорні сфери в небі, отруєна атмосфера, аміачні пустелі та стерильний бункер Кунгсхолл створюють відчуття остаточного виснаження світу. Однак Столенхаґа цікавить не стільки сама катастрофа, скільки її приховані наслідки: провина тих, хто залишив інших помирати за зачиненими дверима; відчай людей, змушених жити після морального компромісу, який неможливо виправдати; пам'ять про рішення, що назавжди стає частиною особистої історії. Зрештою, головний жах у творчості Столенхаґа завжди залишається внутрішнім. Його світи — це не завершені історії, а самі ландшафти пам’яті. Ми бачимо їх так, як людина бачить власне минуле: фрагментарно, через спалахи образів, що виринають із темряви. Світло над озером, гул далекого двигуна, силует конструкції на горизонті чи незбагненна темна пляма на снігу — походження цих речей стерлося, але їхня присутність стала реальнішою за будь-яку нашу повсякденність. Столенхаґ збирає свої світи з таких уламків, де кожна випадкова деталь стає ключем до чогось давно втраченого, що ми, самі того не знаючи, продовжуємо носити в собі. Мистецтво Саймона Столенхаґа уникає обіцянок, якими зазвичай годує нас фантастика. Його оптика налаштована інакше: він спостерігає, як час невблаганно переінакшує наші надії, як амбітні проєкти стають руїнами, а катастрофи — частиною звичного пейзажу. Це хроніки "післямайбутнього", де технологічне диво вже давно втратило голос, апокаліпсис розчинився в буденності, а пам’ять тримається лише за уламки того, що колись здавалося незаперечним. Дивлячись на його роботи, відчуваєш не страх перед прийдешнім і не ностальгію за минулим. Швидше дивне, майже фізичне відчуття зустрічі з чимось, що колись належало нам, але встигло зникнути в піску часу. З чимось, чого, можливо, ніколи й не існувало, окрім як у наших власних спогадах. — Voss Ekobi
    798переглядів
  • 🇺🇦🏃Понад 50 людей пробігли стежку у формі мапи України та зібрали 72 тис. грн для війська

    Бігуни вирушили на Житомирщину, щоб подолати унікальну 10-кілометрову стежку "Лісова Україна", яка за своєю формою є зменшеним у 500 разів контуром нашої країни.

    Подія поєднала спорт, відпочинок на природі, йогу та сап-прогулянки. Усі зібрані кошти — 72 тисячі гривень — передали на підтримку Сил оборони України.
    #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    🇺🇦🏃Понад 50 людей пробігли стежку у формі мапи України та зібрали 72 тис. грн для військаБігуни вирушили на Житомирщину, щоб подолати унікальну 10-кілометрову стежку "Лісова Україна", яка за своєю формою є зменшеним у 500 разів контуром нашої країни.Подія поєднала спорт, відпочинок на природі, йогу та сап-прогулянки. Усі зібрані кошти — 72 тисячі гривень — передали на підтримку Сил оборони України.#Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #BrovarysportВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    147переглядів
Більше результатів