🏚 Чорнобиль: закинутий будинок лейтенанта Правика На вулиці Миру в Чорнобилі стоїть непримітна хата, поросла чагарниками. Тут народився і виріс Володимир Правик — людина, яка однією з перших зробила крок у ядерне пекло. У квітні 1986-го йому було лише 23 роки. За два тижні до аварії у нього народилася донька. Володимир прибув на ЧАЕС через 2 хвилини після вибуху і понад годину боровся з вогнем безпосередньо біля зруйнованого реактора. До останнього подиху в лікарні він писав дружині зворушливі листи, намагаючись її заспокоїти: «Надюшо, не треба, витри слізки, ми ще проживемо до ста років... Чекайте з перемогою». Перемоги над смертю не сталося. 11 травня серце героя зупинилося. Через високу радіацію його ховали в цинковій труні, залитій бетоном. 🕯Сьогодні його дім — це тихий пам’ятник мужності, де за порожніми вікнами назавжди залишилися нездійснені мрії. За матеріалами Державного агентства України з управління зоною відчуження. Світлини В. Правика з відкритих інтернет-джерел. #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

📅 #ЦьогоДня в історії!🥊 12 квітня - роковини смерті ікон боксу Джо Луїса і Шугара Рея Робінсона. В історії боксу Мухаммед Алі є найбільш обговорюваною постаттю. Людина, відома як “The Greatest”, прийшла після двох легендарних постатей, які були іконами спорту, відомого як “солодка наука”. Якщо вже говорити про “солодке”, як цукор, то одним із цих ікон був Шугар Рей Робінсон. Алі прийшов у бокс після Джо Луїса і став чемпіоном світу у надважкій вазі. Луїс був найзнаковішим хевівейтом своєї епохи, а його 25 поспіль захистів титулу з 1937 до 1949 року до моменту тимчасового завершення кар’єри - одне із найвидатніших досягнень у всьому спорті. Стиль боксу Мухаммеда був сформований під впливом Шугара Рея Робінсона. Він був і назавжди залишиться пов’язаним із Джо Луїсом та Шугаром Реєм Робінсоном, пише Patch. Джо та Шугар Рей померли в один і той самий день з різницею у 8 років. Луїс помер 12 квітня 1981 року. Алі був одним із тих, хто ніс труну на похороні Джо. Шугар Рей Робінсон помер 12 квітня 1989 року. Ці двоє великих назавжди залишаться пов’язаними зі спортом - і навіть у смерті. Джо було 66 років, а Шугару Рею - 67 на момент їхньої смерті. Джерело - https://www.facebook.com/tanksport71 ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport 🇺🇦🇺🇦🇺🇦 #World_box #Бокс_boxing #boxing #boxers #Український_бокс #Ukrainian_boxing #Броварський_бокс #Brovarysport #Brovary_boxing @Brovarysport @читачі @топові_прихильники

Великдень. Чомусь в цей день згадується квітень 2022 року в Мар’їнці. Він повертається. Обстріл. Я сиджу в погребі, і кожен вибух десь поруч вже не «десь», а тут, над головою. Земля здригається, сиплеться пил, і в якийсь момент у мене з’являється чітке відчуття: це кінець. Ось зараз. Ось уже майже. І раптом усе всередині стихає. Немає паніки. Немає крику. Є дивний спокій, якого я ніколи раніше не знав. Наче я вже прийняв те, що буде далі. Смерть. І саме тоді приходить пам’ять. Я згадую бабусю. Як вона колись тихо читала молитву, просто так, у звичайному житті. І ці слова самі починають складатися в мене в голові. «Отче наш…» — не повністю, не ідеально, але я їх згадую. Повільно, уривками, ніби намацуючи їх у темряві. Я повторюю їх подумки. Не як віруючий. Не як той, хто знає, як правильно. А як людина, якій страшно і яка більше нічого не може зробити. І паралельно в голові крутиться інше: ось зараз влучить… ось ще трохи… і все. Я не тікаю від цієї думки. Я з нею погоджуюсь. Я навіть починаю думати: а що там далі? На небі. Чи є щось? Як це буде? Чи буде світло, чи просто тиша? Це дивний стан. Не зовсім страх. Не зовсім віра. Щось між. І в цьому «між» я сиджу, слухаю вибухи і чекаю. Але минає хвилина. Потім ще одна, потім ще непам'ятаю скільки. І я залишаюся живим. ... Зараз, коли минув час, я розумію: той момент був для мене дуже близький до віри. Але він не зробив мене віруючим у звичному сенсі. Я не почав ходити до церкви. Не став жити за правилами. Не змінився різко. Але той погріб залишився зі мною. Як точка, де я був максимально чесний. Де не було ролей, слів «як треба». Де я не грав у віру — а просто шукав, за що вхопитися, коли все могло обірватися. І, можливо, цього достатньо. Я не знаю, як правильно вірити. Але я знаю, як це — згадати молитву в момент, коли здається, що це вже кінець. І ці знання не зникають. Вони просто тихо живуть десь всередині мене досі.

Експрем'єр Великої Британії 🇬🇧🪖Борис Джонсон вперше побував на фронті. Зокрема, він відвідав позиції 65-ї бригади на Запорізькому напрямку. 📍 "Після 48 годин на передовій я більше ніж будь-коли переконаний: українці переможуть. Одного дня вони позбудуться орків путіна, і ця прекрасна, щедра країна буде вільною", – сказав він. 🗣Також Джонсон висловився про наших воїнів, які зараз на передовій: "Якщо людина може пройти через таке і битися далі з такою нещадною ефективністю – цих українців не зламати нічим". #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини

Дрес-код творчих людей ХУДОЖНИКИ Це істота, яку легко впізнати за три кілометри по запаху фарби, кави й легкого творчого відчаю. Зовнішній вигляд: Волосся — або довге й скуйовджене, ніби його стриг вітер під час екзистенційної кризи, або навпаки лисий, але з дуже поважним блиском генія. Погляд — такий, ніби він бачить кольори, яких не існує в природі, і трохи засуджує тебе за те, що ти їх не бачиш. На обличчі часто є пляма фарби, яку він або не помічає, або вважає частиною іміджу. Борода/щетина — обов’язкова, якщо художник чоловік. Якщо жінка — замість бороди величезний шарф і погляд людини, що пережила три артхаусні фестивалі поспіль. Одяг: Светр, який виглядає так, ніби його зв’язала бабуся ще в минулому столітті під джаз. Штани/джинси з такою кількістю плям, що вже незрозуміло: це бруд чи концептуальний принт. Берет. Не тому що зручно — бо Всесвіт забороняє художнику існувати без берета. Шарф навіть улітку. Особливо влітку. Старі кеди/черевики, що пережили більше виставок, ніж деякі музеї. Поведінка: Постійно примружується на випадкові предмети й каже: "У цій тріснутій стіні є трагедія сучасності..." Може годину пояснювати, чому синій квадрат символізує біль капіталізму. П’є каву так, ніби це паливо для душі. --- ПОЕТИ Це людина, яка виглядає так, ніби або щойно написала геніальний вірш, або вже третю годину страждає через захід сонця. Зовнішній вигляд: Волосся — романтично розтріпане, наче його спеціально скуйовджував осінній вітер під драматичну музику. Очі — завжди трохи сумні, ніби він щойно подумав про швидкоплинність буття через голуба на підвіконні. Бліде обличчя, бо сонце він бачить тільки коли йде подумати про вічне. Вічний вираз легкої меланхолії, навіть коли їсть шаурму. Одяг: Довге пальто/плащ, що майорить навіть без вітру. Водолазка або сорочка, розстібнута так, щоб виглядати ніби серце відкрите світу й стражданню. Шарф, який більше схожий на прапор душевних мук. Темний одяг, бо яскраві кольори — для людей без внутрішньої драми. Маленький блокнот/зошит, куди записуються геніальні рядки типу: "дощ плакав, і я теж" Поведінка: Дивиться у вікно так, ніби веде мовчазний діалог із вічністю. Може раптово сказати: "А чи не є любов лише тінню самотності?" Закохується кожні два тижні, щоб було про що писати. Вважає недосип частиною творчого процесу. --- ПИСЬМЕННИКИ Це загадкова істота, яка одночасно хоче усамітнення, слави, кави й щоб усі відчепилися, бо “я працюю”. Зовнішній вигляд: Волосся — або хаотично скуйовджене від геніальних думок, або прилизане так старанно, ніби він хоче виглядати серйозним для майбутнього фото на обкладинці книги. Очі — з вічними темними колами, бо найкращі ідеї приходять о 2:47 ночі, коли нормальні люди сплять. Погляд — такий, ніби він аналізує тебе як потенційного персонажа для трагічного роману. Обличчя часто задумливе, ніби він щойно придумав глибоку метафору про сенс буття через недопиту каву. Одяг: Светр/кардиган/сорочка, які кричать: "Я інтелектуал, але мені лінь прасувати." Окуляри — навіть якщо зір нормальний, бо без окулярів який ти взагалі письменник? Домашні штани або щось максимально зручне, бо половина творчості відбувається сидячи в дивній позі за ноутбуком. Старі капці/кеди, які бачили більше дедлайнів, ніж перемог. Атрибути: Блокнот/ноутбук/друкарська машинка (якщо хоче виглядати особливо “атмосферно”). Гора зім’ятих чернеток, бо геніальний текст не народжується без фрази: "Та що за дурня я написав?!" Мінімум три чашки з недопитою кавою на столі. Книжки всюди. Навіть там, де їм бути не треба. Поведінка: Може 40 хвилин дивитися в стелю й називати це роботою над сюжетом. Постійно каже: "У мене геніальна ідея для книги." і ніколи її не закінчує. Підслуховує чужі діалоги в кафе “для натхнення”, але виглядає як підозрілий дивак. Виправляє одне речення п’ятнадцять разів, а потім повертає перший варіант. Фінальна форма письменника: Коли дедлайн близько, він перетворюється на істоту з кофеїну, паніки, самоіронії й фрази "я більше ніколи не буду все відкладати". --- Можете щось додати 🙂

Мистецтво — це єдине, що залишається після нас Людське життя — коротке, крихке і часто непомітне в масштабі історії. Ми приходимо у цей світ, переживаємо свої радощі й трагедії, залишаємо сліди у пам’яті близьких — і зникаємо. Але є щось, що здатне пережити час, війни, руйнування і навіть забуття. Це мистецтво. Мистецтво — це не просто картини, книги чи музика. Це спосіб, у який людина фіксує свою присутність у світі. Воно є свідченням того, що ми відчували, про що думали, у що вірили. І саме тому мистецтво стає єдиною формою безсмертя, доступною кожному, хто здатен творити. Подивімося на приклади. Давньоєгипетські піраміди — це не лише архітектурні споруди, а й гігантський акт мистецтва. Вони розповідають про віру в загробне життя, про силу влади і про прагнення людини залишити після себе щось вічне. Імена більшості тих, хто їх будував, давно стерлися, але сама ідея — жити після смерті через створене — залишилася. Або література. Ми не знали особисто авторів, які жили сотні років тому, але їхні слова досі впливають на нас. Вони пережили свої епохи, імперії, навіть мови частково змінилися — але сенси залишилися. Через тексти ми можемо відчути думки людини, яка давно пішла, ніби вона говорить із нами зараз. Живопис — ще один яскравий приклад. Картини можуть пережити покоління і розповідати історії без жодного слова. Вони передають емоції, які не піддаються точному опису: страх, любов, самотність, надію. І що цікаво — кожен глядач бачить у них щось своє, продовжуючи життя твору в новому контексті. Музика ж взагалі виходить за межі часу. Мелодія, створена десятки або сотні років тому, може викликати ті самі емоції сьогодні. Вона не потребує перекладу, не залежить від культури чи мови. Це чиста форма переживання, яка зберігається і передається далі. Навіть у повсякденному житті люди залишають мистецтво, часто цього не усвідомлюючи. Фотографії, щоденники, дописи, малюнки — це теж сліди. Можливо, вони не стануть частиною світової спадщини, але для когось у майбутньому вони будуть безцінними. Вони збережуть голос, який інакше зник би. Особливо це відчутно у часи криз і війни. Коли руйнуються міста і змінюються долі, саме мистецтво фіксує правду моменту. Воно стає свідченням того, що відбувалося, і способом осмислення реальності. Через вірші, картини чи пісні люди не лише переживають біль — вони перетворюють його на щось, що можна передати далі. Мистецтво не гарантує безсмертя імені. Багато творців залишаються невідомими. Але їхні роботи продовжують жити. І в цьому є особлива краса: важливішим стає не те, хто ти був, а те, що ти створив. Тому, коли ми думаємо про те, що залишиться після нас, відповідь проста і водночас глибока. Не слова, сказані в поспіху. Не щоденні турботи. Не навіть матеріальні речі, які з часом зникають. Залишається тільки те, у що ми вклали частину себе — мистецтво. І, можливо, саме в цьому сенс творчості: не просто створювати, а залишати слід, який хтось колись знайде і зрозуміє.

Одна людина загинула, ще 9 поранені внаслідок ворожих атак по Запорізькому району. Впродовж доби окупанти завдали 810 ударів по 42 населених пунктах Запорізької області. ▪️ Війська рф здійснили 19 авіаударів по Запоріжжю, Балабиному, Кушугуму, Новоолександрівці, Широкому, Самійлівці, Кринівці,  Любицькому, Зеленій Діброві, Оріхову, Воздвижівці, Копанях, Цвітковому, Новосолошиному. ▪️543 БпЛА різної модифікації (переважно FPV) атакували Комишуваху, Новомиколаївку, Юрківку, Косівцеве, Біленьке, Червону Криницю, Новоолександрівку, Степногірськ, Степове, Павлівку, Приморське, Лук’янівське, Малі Щербаки, Гуляйполе, Залізничне, Щербаки, Новоданилівку, Новоандріївку, Малу Токмачку, Чарівне, Варварівку, Добропілля, Цвіткове, Святопетрівку, Гірке, Зелене, Білогір’я, Прилуки, Гуляйпільське, Староукраїнку. ▪️Зафіксовано 7 обстрілів із РСЗВ по Балабиному, Залізничному, Варварівці, Гуляйпільському, Щербаках, Новоандріївці. ▪️241 артудар прийшовся по Косівцевому, Степногірську, Приморському, Степовому, Павлівці, Лук’янівському, Малих Щербаках, Гуляйполю, Залізничному, Щербаках, Новоандріївці, Новоданилівці,  Малій Токмачці, Чарівному, Варварівці, Добропіллю, Білогір’ю, Прилуках, Гуляйпільському, Святопетрівці. Надійшло 166 повідомлень про пошкодження об’єктів інфраструктури, житла та автівок. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Загинула одна людина, ще четверо отримали поранення: росіяни атакували Балабине в Запорізькій області, завдавши щонайменше восьми ударів. https://bukvy.org/rf-vdaryla-po-zaporizkomu-rajonu-odna-lyudyna-zagynula-chetvero-postrazhdaly/ Через атаку в селищі Балабине зруйновані кілька приватних будинків.

ЧИСТИЙ ЧЕТВЕР Сьогодні у тиші вода обмиває, Глибоко у серці змиває провину, Недавні недуги поволі стирає, Оновлення має гріховна людина. Довкола в оселях метуть господині, Вогнями віконними світиться праця, Повітря прозоре наповнить будинки І все засіяє від чистих вібрацій. Далекі події святих генерацій Глибокім минулим нагадують зраду, Поволі приходить розкаяння націй І люди, можливо, навчаться прощати. Душею оновлений світ стрепенеться І впаде тягар скам'янілого серця. Мирослав Манюк 09.04.2026 #спенсеревський_сонет

Буданов розблокував Раду: нардеп розповів про ініціативи голови ОП ВР повернулася до активної законотворчої роботи і почала ухвалювати критично важливі для держави законопроєкти. Чи не головною причиною «розморозки» парламенту став фактор голови Офісу президента Кирила Буданова. Про це в етері «Радіо Свобода» заявив (https://www.youtube.com/watch?v=J07eE9YrXNM) народний депутат від «Слуги народу» Олексій Мовчан. «Це дуже важливо, що Офіс президента так глибоко спілкується з парламентом. Тобто мається на увазі, не спускає якісь задачі або директиви, а просто розбирається, ставить питання. Це голова Офісу президента робить. І це виключно позитивно характеризує такий підхід, тому що видно, що людина хоче знайти результат» — наголосив нардеп. Мовчан підкреслив, що Буданов змінив саму суть взаємодії між гілками влади. Це, своєю чергою, дозволило розблокувати голосування за критично важливі для держави законопроєкти щодо євроінтеграції, МВФ, Світового банку тощо. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини