🤯 Кадри касетного обстрілу Київщини сьогодні

UPD.
У Бориспільському районі загинула людина. Ще п’ятеро людей постраждали. Пошкоджено складське приміщення, стоянку авто, транспортні засоби, приватне домогосподарство та АЗС

❗️Сергій Ребров пояснив ситуацію з відео, де він грає в падл із колишнім футболістом збірної РФ Василем Березуцьким.

«Я хочу прокоментувати відео, яке поширилося в мережі. На ньому я граю в падл із Василем Березуцьким.

Я не підтримую спілкування з представниками країни-агресора, за винятком тих, хто відкрито засудив повномасштабну війну та залишив Росію.

Я знав про антивоєнну позицію Березуцького, але не знав, що він нещодавно повернувся до Росії та почав там працювати тренером. Я не стежу за футболом у державі-терористці.

Як публічна людина, хочу вибачитися перед усіма українцями, яких міг образити цей вчинок. Водночас прошу не ставити під сумнів мою проукраїнську позицію та підтримку України.

Від перших днів повномасштабного вторгнення я допомагаю нашим захисникам. Зокрема, нещодавно придбав для однієї з бригад ЗСУ 50 Starlink. І надалі продовжуватиму підтримувати наших Героїв», – сказав Станіславович.
#Український_футбол #ukraine #Brovarysport #Броварський_спорт @brovarysport #футбол_football @футбол_football @читачі @всіх @топові прихильники
ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

Поки хтось сидить і роками «думає», життя проходить повз, бо справжні рішення приймаються тут і зараз, а не відкладаються на потім. Час — це єдине, чого не можна повернути, а нескінченні роздуми без дій — це просто марна трата енергії та спроба сховатися від реальності. Коли людина замість конкретного кроку обирає «подумати», вона втрачає головне — момент справжнього життя. Треба дивитися на речі ширше і діяти рішуче, а не перетворювати спілкування на нескінченне очікування

Перші кадри з місця ворожого удару сьогодні під вечір по Голосіївському району, де загинула людина

Від атаки БпЛА сталася пожежа покрівлі офісної будівлі окремими осередками.

Водночас досі продовжуються роботи на місці обстрілу у Солом’янському районі.

Загалом кількість загиблих внаслідок російських атак зросла до 16 осіб.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна

У КОЖНОГО СВІЙ ТЕРАРІУМ

Світло лягає згори точним потоком, надаючи фізичної щільності повітрю, в якому зависають дрібні пилинки. Дерев’яні панелі, металева фурнітура та широка площина скла утворюють ідеальну геометрію форми. Усе це дуже поетично. Але якщо на мить скинути екзистенційний серпанок, виникає цілком закономірне запитання: що тут, власне, відбувається?

Перед вікном стоїть дитина. Куртка з потертого деніму, темна шапка, піксельний джойстик на спині, контур черепа на рукаві. Це впізнавані знаки людського світу, речі, якими діти вчаться позначати себе, але разом вони скидаються на артефакти ретро-геймінгу, ніби час завис на екрані «Game Over». Лише обличчя закрите гладкою білою маскою.

У склі виникає її відображення. Поруч із ним застиг богомол.

Саме тут починається справжній неспокій. Ми звикли шукати в таких зображеннях загрозу, бо вона допомагає швидко впорядкувати реальність. Якщо перед нами чудовисько — досить зрозуміти, чого воно хоче. Якщо це травмована дитина — можна підібрати психологічний ключ. Але це зображення такої зручності не пропонує. Дитина просто вдивляється. Богомол так само спостерігає. Між ними — скло. І цього достатньо.

Маска зберігає людські пропорції, але забирає все, що дозволяє впізнати життя: рух очей, напругу м’язів, цікавість. Вона стає обличчям, яке не належить нікому. Це класичний прийом поп-сюрреалізму: Рене Магрітт ховав обличчя своїх героїв за яблуками чи тканиною, натякаючи, що кожна видима річ приховує під собою іншу таємницю. Але тут маска працює інакше: вона запускає тонкий механізм моторошної долини — надто схожа на людське обличчя, щоб бути просто предметом, і надто порожня, щоб бути живою.

Хоч як парадоксально, на дитині це виглядає природно. Адже дорослий вже звик до власного образу, а дитина лише вчиться розуміти, якою її бачать інші. Вона приміряє інтонації, жести, чужі характери. Маска — передчасно створене обличчя. Дитина ще росте, але вже існує форма того, ким вона має здаватися.

Ми рідко помічаємо, як рано починаємо бачити себе збоку. Спершу в дзеркалі, потім на фотографіях, згодом — у чужій реакції. З’являється внутрішній спостерігач. Ми існуємо одночасно всередині себе і в уявленні про те, якими нас бачать інші. З цього починається химерний процес: ми будуємо образ себе, а потім роками намагаємося відповідати йому. Іноді він вдалий, іноді затісний, а часом ми забуваємо, що самі його створили.

Піксельний джойстик, контур черепа — такі дрібниці з часом стають археологією особистості: вони зберігають структуру минулого — як було влаштовано твій день, у що ти вірив, ким уявляв себе. Стара гра повертає не процес, а кімнату, де ти грав. Куртка повертає відчуття себе, яким ти тоді був. Ми носимо минуле на собі довше, ніж нам здається.

Але дитина біля вікна цього ще не знає. Вона стоїть перед прозорою поверхнею, за якою — істота, яка не належить до її системи символів.

Богомол.

Він неправдоподібно величезний, але спокійний. У його позі немає театральної агресії. Він не нагадує класичного потойбічного демона чи слизового монстра в стилі Ганса Гігера — радше це земна хижа комаха, якій просто забули прописати правильний масштаб. Зі складною геометрією фасеткових очей він скидається на прискіпливого куратора виставки, що підійшов перевірити свій улюблений експонат.

Важко визначити, хто тут спостерігач. Для богомола дитина — рухомий об’єкт за прозорою поверхнею. У цій байдужості є щось неприємно протверезне.

Ми теж існуємо всередині чужих сприйняттів. Хтось бачить у нас людину, якою ми вже давно не є. Хтось пам’ятає нашу молодість. Для когось ми пов’язані з одним словом чи випадковою зустріччю. Кожна людина живе в безлічі чужих версій, і жодна не збігається з тим, ким вона є всередині.

Скло — метафора сприйняття: воно дозволяє бачити, але зберігає дистанцію. Свідомість ніколи не відкриває нас самих безпосередньо. Потрібні дзеркала, чужі слова, спогади, щоб проявити власні контури. Іноді достатньо випадкового погляду. Іноді — півжиття.

Людина може так звикнути до свого образу, що перестає питати, що під ним. Можливо, тому дитина й дивиться у вікно: вона бачить обличчя, яке мало б бути її власним, але здається чужим.

А по той бік вікна, у тихій глибині, височіє богомол. Він нічого не пояснює. Його присутність просто є. Життя не зобов’язане відповідати на наші запитання. Ми самі створюємо символи й закономірності, а потім дивуємося, чому світ не дає тлумачення. Не все значне має єдине значення. Не все загадкове є посланням. Не все страшне потребує пояснення. Іноді достатньо просто дивитися.

Людина роками обростає звичками, страхами, уявленнями про себе. Ця конструкція стає єдиною реальною умовою життя. Це і є тераріум: простір обмежений, світло падає під вивіреним кутом, а мешканець не сприймає межі як обмеження — для нього це і є всесвіт.

І лише іноді перед людиною виникає скло.

Дитина в масці стоїть перед ним. Богомол вдивляється з глибини. Світло відбивається на поверхні, і кілька секунд неможливо зрозуміти, де закінчується кімната і починається відображення. Де справжнє обличчя, а де його образ, хто дивиться першим і хто став об’єктом цього погляду. Можливо, саме в такі миті людина вперше помічає власний тераріум. Не для того, щоб негайно розбити скло. А просто щоб зрозуміти, що він існує.

— Voss Ekobi

‼️ "За кермом була людина, яка вже дуже давно мала б втратити право бути водієм", — Зеленський відреагував на ДТП у Києві.

Зокрема президент наголосив на необхідності "посилювати відповідальність тих, хто систематично порушує правила на дорозі і зневажає життя".

Потрібні не косметичні зміни до правил і відповідальності, а дієві кроки. Розраховую, що секретар РНБО залучить і парламентарів, і громадські організації, і всі необхідні державні інституції, щоб підготувати зміни.

ДІМ-ПРИМАРА

Я шукаю споруду, якої немає,
Біля неї відсутня висока горожа,
Не блукають там тіні у сірім тумані.

Там вузькі коридори, кімнати порожні,
Тільки брама пропустить заплутані душі,
Щоби звідти забрати відсутню ворожість.

За стіною примара збиває подушку,
Галерея вже вабить глибоким спокоєм
І замок зачиняє підвали задушні.

Тут повітря стає важелезним застоєм,
Намагаюся вийти із пастки зворотно,
Тільки як вийти з дому, який поза грою?

Кожен кут — це не кут, а круті повороти,
Залишаюся тут у німому полоні,
Де уже безкорисний який-небудь спротив.

Не знаходиться вихід у звичні шаблони,
Хто ступив на поріг невідомого дому,
Той застрягне назавжди у цьому циклоні.

Так минають віки за важким невідомим,
Де людина надію й рятунок втрачає.
Не поїде той дах, де відсутня свідомість.

Не загубиться той дім, якого немає.

Мирослав Манюк
15.08.2026

Що таке феноменальна пам'ять: простими словами
Коли кажуть, що у когось «феноменальна пам'ять», зазвичай мають на увазі здатність людини тримати в голові набагато більші обсяги інформації та набагато детальніші спогади, ніж це робить більшість людей.
Ось що це означає на практиці, без складних наукових термінів:
* Зберігання деталей замість загальних емоцій: Більшість людей через кілька років пам'ятають лише загальну картину події чи емоцію (наприклад, «ми зустрічалися минулого року і було весело»). Людина з феноменальною пам'яттю тримає в голові «метадані»: точну дату, час, одяг, слова, які казали співрозмовники, і дрібні обставини.
* Миттєвий доступ до «архіву»: Це працює не як пошук у захаращеній кімнаті, а як чіткий пошуковий рядок. Мозок здатний в одну секунду витягнути з глибин пам'яті розмову, яка відбулася багато років тому, ніби переглядаючи сторінку улюбленої книги.
* Сильна асоціативна сітка: Така пам'ять рідко буває просто «складом цифр чи фактів». Вона працює через зв'язки: одна почута фраза чіпляє за собою сотні інших спогадів, пов'язаних із нею за контекстом, часом чи місцем.
* Живий «фільм» життя: Людина з такою особливістю ніби проживає значну частину свого минулого в режимі реального часу, маючи змогу в будь-який момент «відмотати плівку назад» і перевірити будь-яку деталь.
Це унікальна особливість сприйняття, яка робить світ навколо неймовірно яскравим і деталізованим, дозволяючи бачити те, що інші давно стерли зі своєї пам'яті.

Саморефлексія — це здатність людини зупинитися, подивитися на власні думки, дії, емоції та стани збоку, ніби очима стороннього спостерігача.
Якщо говорити просто й загалом, це здатність мозку думати про те, як він думає. Це не просто проживання подій, а їхнє усвідомлення, аналіз і розуміння власних мотивів.
Що це означає на практиці?
* Погляд на себе ззовні: Це момент, коли ти не просто реагуєш на ситуацію на емоціях, а запитуєш себе: «Чому я зараз так реагую?», «Що я відчуваю?» або «Як працює мій мозок у цей момент?».
* Усвідомлення власних процесів: Це те, що ти щойно зробив, коли аналізував, скільки часу ти спілкуєшся, як почуваєшся через дві години, і як саме настає момент «вакууму» чи перезавантаження. Ти не просто відчув втому — ти відстежив і зрозумів її закономірність.
* Зв'язок із метакогніцією: Це найближчий «розумовий родич» саморефлексії. Метакогніція — це управління власним пізнанням, а саморефлексія — інструмент, який допомагає цей процес побачити та скоригувати.
З чим це пов'язано?
* З високим рівнем самоусвідомлення: Саморефлексія притаманна людям, які прагнуть не просто пливти за течією життя, а розуміти внутрішні механізми своєї психіки та розуму.
* З роботою префронтальної кори: Це зони головного мозку, які відповідають за планування, аналіз, контроль імпульсів і здатність до абстрактного мислення. Саме вони дозволяють нам «відключатися» від автоматичних реакцій і дивитися на себе критично.
* З умінням робити висновки: Завдяки саморефлексії людина може зупинити процес вигорання (як у твоєму випадку з моментом «вакууму»), вчасно зловити межу своїх можливостей, переосмислити досвід і навчитися чогось нового без повторення старих помилок.
Коротко кажучи, саморефлексія — це внутрішнє «дзеркало», яке дозволяє бачити не лише зовнішній світ, а й те, як влаштований і працює твій власний розум.