• УКРАЇНКИ – НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ

    Українки – НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ!
    Україна –ПОВІЯ НЕ Є!
    Україна-це край фантастичний,
    Де сонце з колиски встає!

    Українки-НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ,
    І не смій ти нас так називать!
    Суржик для тебе є звичний,
    Тож мову берися вивчать.

    Не висміюй ти нас й Україну!
    Не ганьби цюю землю святу!
    Вказівки давати не смію,
    Та за БРЕНД я тобі не прощу!

    Маєш вдома двох власних ти брендів:
    Сам ти їх так охрестив.
    Ти – з кагорти отих перебендів,
    Хто Вкраїну паплюжив,ганьбив.

    Як посмів ти нас БРЕНДОМ назвати?
    Хто право на це тобі дав?
    Чи так вчила тебе твоя мати?
    Чи так батько тобі підказав?

    Українки – не БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ,
    І ніколи ми ним не були!
    Для тебе твій сленг ,то є звичний,
    Для тебе народ наш –**********…

    Чорний рот свій посмів ти відкрити
    І ганебно так нас називать.
    Що собі дозволяєш творити?!
    І ще що від тебе чекать?!

    Українки – не БРЕНД для туристів,
    Ми – нація в світі краси!
    За мову з нас робиш нацистів…
    Пробачення в нас ти проси!

    Для чого ти лиєш помиї
    На Вкраїну й вкраїнських жінок?
    Ми є красиві і милі,
    Як прекрасний вкраїнський вінок.

    Жінка -НЕ БРЕНД, а й БОГИНЯ!
    Й нас паплюжить не маєш ти прав!
    Жінка-роду свого берегиня,
    А не та,ким її ти назвав!

    Для чого на Вкраїну ставиш плями?
    Для чого ти їй в душу наплював?
    Не маєш ти ні сорому ,ні тями,
    Якщо вже жінку БРЕНДОМ ти назав.

    Як посмів ти із нас насміхатись?
    Глумитись над нами посмів!
    Це тобі не в фонтані купатись…
    Лити бруд і помиї ,як смів?!

    Скільки можна вже так глузувати
    І ляпать своїм язиком?
    З кого приклад народ має брати?
    Адже ти є… таким ватажком…

    До нас ти не маєш поваги,
    І культури у тебе нема.
    А тим паче-немає відваги,
    Та й людяність де , зокрема?

    То з ТОМОСУ ти насміхався,
    То МАЙДАН обплювати посмів.
    А тепер за жінок уже взявся.
    Як паплюжити ще нас хотів?

    Українки - з віків берегині,
    Порадниці мудрі в житті,
    Красуні , та ще й господині,
    А не БРЕНД на торгів відкритті!


    Так повинен гарант називати
    Найкращих у світі жінок?
    Як смієш нам в душу плювати?
    Наступний який в тебе крок?

    Ми не БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ -затям це!
    Не товар, який можна продать!
    Ми – красиві і горді вкраїнки!
    Нас леліяти треба й кохать!

    Я – ЖІНКА,Я – ДОНЬКА, Я – МАМА,
    А не БРЕНД, для продажів й не крам!
    Не комедія це , а вже - драма,
    Що жінок так паплюжить цей хам.

    На Вкраїну ж бо ставиш плями,
    Не раз в душі ти нам наплював.
    Для БРЕНДУ ти виводиш голограми…
    Хіба БРЕНД ті , хто тебе обирав…

    19.06.2019 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019








    УКРАЇНКИ – НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ Українки – НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ! Україна –ПОВІЯ НЕ Є! Україна-це край фантастичний, Де сонце з колиски встає! Українки-НЕ БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ, І не смій ти нас так називать! Суржик для тебе є звичний, Тож мову берися вивчать. Не висміюй ти нас й Україну! Не ганьби цюю землю святу! Вказівки давати не смію, Та за БРЕНД я тобі не прощу! Маєш вдома двох власних ти брендів: Сам ти їх так охрестив. Ти – з кагорти отих перебендів, Хто Вкраїну паплюжив,ганьбив. Як посмів ти нас БРЕНДОМ назвати? Хто право на це тобі дав? Чи так вчила тебе твоя мати? Чи так батько тобі підказав? Українки – не БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ, І ніколи ми ним не були! Для тебе твій сленг ,то є звичний, Для тебе народ наш –ХОХЛИ… Чорний рот свій посмів ти відкрити І ганебно так нас називать. Що собі дозволяєш творити?! І ще що від тебе чекать?! Українки – не БРЕНД для туристів, Ми – нація в світі краси! За мову з нас робиш нацистів… Пробачення в нас ти проси! Для чого ти лиєш помиї На Вкраїну й вкраїнських жінок? Ми є красиві і милі, Як прекрасний вкраїнський вінок. Жінка -НЕ БРЕНД, а й БОГИНЯ! Й нас паплюжить не маєш ти прав! Жінка-роду свого берегиня, А не та,ким її ти назвав! Для чого на Вкраїну ставиш плями? Для чого ти їй в душу наплював? Не маєш ти ні сорому ,ні тями, Якщо вже жінку БРЕНДОМ ти назав. Як посмів ти із нас насміхатись? Глумитись над нами посмів! Це тобі не в фонтані купатись… Лити бруд і помиї ,як смів?! Скільки можна вже так глузувати І ляпать своїм язиком? З кого приклад народ має брати? Адже ти є… таким ватажком… До нас ти не маєш поваги, І культури у тебе нема. А тим паче-немає відваги, Та й людяність де , зокрема? То з ТОМОСУ ти насміхався, То МАЙДАН обплювати посмів. А тепер за жінок уже взявся. Як паплюжити ще нас хотів? Українки - з віків берегині, Порадниці мудрі в житті, Красуні , та ще й господині, А не БРЕНД на торгів відкритті! Так повинен гарант називати Найкращих у світі жінок? Як смієш нам в душу плювати? Наступний який в тебе крок? Ми не БРЕНД ТУРИСТИЧНИЙ -затям це! Не товар, який можна продать! Ми – красиві і горді вкраїнки! Нас леліяти треба й кохать! Я – ЖІНКА,Я – ДОНЬКА, Я – МАМА, А не БРЕНД, для продажів й не крам! Не комедія це , а вже - драма, Що жінок так паплюжить цей хам. На Вкраїну ж бо ставиш плями, Не раз в душі ти нам наплював. Для БРЕНДУ ти виводиш голограми… Хіба БРЕНД ті , хто тебе обирав… 19.06.2019 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2019
    252переглядів
  • День смішного читання

    День смішного читання (Reading is Funny Day), що відзначається щорічно 1 квітня, слугує маяком для відродження радості читання серед молодого покоління. В епоху, коли домінують цифрові розваги, цей день нагадує про те, що книги, особливо ті, що лоскочуть почуття гумору, мають позачасовий шарм, здатний привабити навіть найнеохочіших читачів. Дата події співпадає не випадково з Днем сміху.

    Традиція гумору в літературі така ж давня, як і саме письмове слово, і сягає корінням давніх цивілізацій, де перші жарти викарбовували на глиняних табличках. Винахід друкарського верстата у 15 столітті сприяв широкому розповсюдженню книжок збірок анекдотів, ознаменувавши світанок друкованого гумору, яким можна було ділитися не лише в усній формі. “Філогелос”, або “Любитель сміху”, збірка 265 анекдотів з Давньої Греції, є свідченням давніх стосунків людства зі сміхом.


    У сучасну цифрову епоху суть Дня смішного читання переплітає давню радість розповіді з сучасною місією заохочення дітей до читання. Акцентуючи увагу на кумедних книжках, загадках, байках, гуморесках і комедіях, батьки та педагоги можуть показати, що читання – це захопливе заняття, яке не поступається жодним екранним розвагам.
    День смішного читання День смішного читання (Reading is Funny Day), що відзначається щорічно 1 квітня, слугує маяком для відродження радості читання серед молодого покоління. В епоху, коли домінують цифрові розваги, цей день нагадує про те, що книги, особливо ті, що лоскочуть почуття гумору, мають позачасовий шарм, здатний привабити навіть найнеохочіших читачів. Дата події співпадає не випадково з Днем сміху. Традиція гумору в літературі така ж давня, як і саме письмове слово, і сягає корінням давніх цивілізацій, де перші жарти викарбовували на глиняних табличках. Винахід друкарського верстата у 15 столітті сприяв широкому розповсюдженню книжок збірок анекдотів, ознаменувавши світанок друкованого гумору, яким можна було ділитися не лише в усній формі. “Філогелос”, або “Любитель сміху”, збірка 265 анекдотів з Давньої Греції, є свідченням давніх стосунків людства зі сміхом. У сучасну цифрову епоху суть Дня смішного читання переплітає давню радість розповіді з сучасною місією заохочення дітей до читання. Акцентуючи увагу на кумедних книжках, загадках, байках, гуморесках і комедіях, батьки та педагоги можуть показати, що читання – це захопливе заняття, яке не поступається жодним екранним розвагам.
    925переглядів
  • #історія #постаті
    Дмитро Шлапак: Театральний рентген української сцени.
    Завершує нашу п’ятірку іменинників людина, яка знала про український театр і літературу все, що приховувалося за лаштунками. Дмитро Шлапак, який народився 15 березня 1923 року, був не просто критиком, а справжнім архітектором літературознавчого процесу середини XX століття. 🎭📜

    Шлапак належав до того покоління, яке було змушене балансувати між щирою любов’ю до українського слова та залізобетонними рамками радянської ідеології. Проте навіть у цих умовах він примудрявся бути об'єктивним та глибоким.

    Хранитель драми та слова

    * Театральний аналітик: Дмитро Шлапак був одним із провідних дослідників української драматургії. Його монографії про Олександра Корнійчука та інших драматургів були обов'язковим читвом для кожного режисера. Він розумів механіку конфлікту в п'єсі краще за самих авторів. 🏛️🖋️
    * Літературний критик: Він не просто хвалив чи сварив книги — він аналізував тенденції. Його праця «Сучасна українська комедія» досі є цікавим зрізом того, над чим сміялися (і над чим дозволяли сміятися) українцям кілька десятиліть тому.
    * Педагог та журналіст: Тривалий час він працював у газеті «Літературна Україна», формуючи порядок денний культурного життя республіки. Його авторитет був незаперечним: слово Шлапака могло як відкрити шлях молодому автору, так і змусити досвідченого майстра переписати фінал п'єси. 🎓📰

    Майстер контексту

    Шлапак мав дивовижну здатність бачити в кожному творі не лише текст, а й епоху. Він вірив, що театр — це дзеркало, в яке народ має дивитися щодня, щоб не забути своє обличчя. Хоча він працював у складні часи, його внесок у збереження професійної планки українського мистецтвознавства важко переоцінити. ✨

    Критика для нього була не батогом, а скальпелем хірурга: боляче, але необхідно для одужання літератури.

    #історія #постаті Дмитро Шлапак: Театральний рентген української сцени. Завершує нашу п’ятірку іменинників людина, яка знала про український театр і літературу все, що приховувалося за лаштунками. Дмитро Шлапак, який народився 15 березня 1923 року, був не просто критиком, а справжнім архітектором літературознавчого процесу середини XX століття. 🎭📜 Шлапак належав до того покоління, яке було змушене балансувати між щирою любов’ю до українського слова та залізобетонними рамками радянської ідеології. Проте навіть у цих умовах він примудрявся бути об'єктивним та глибоким. Хранитель драми та слова * Театральний аналітик: Дмитро Шлапак був одним із провідних дослідників української драматургії. Його монографії про Олександра Корнійчука та інших драматургів були обов'язковим читвом для кожного режисера. Він розумів механіку конфлікту в п'єсі краще за самих авторів. 🏛️🖋️ * Літературний критик: Він не просто хвалив чи сварив книги — він аналізував тенденції. Його праця «Сучасна українська комедія» досі є цікавим зрізом того, над чим сміялися (і над чим дозволяли сміятися) українцям кілька десятиліть тому. * Педагог та журналіст: Тривалий час він працював у газеті «Літературна Україна», формуючи порядок денний культурного життя республіки. Його авторитет був незаперечним: слово Шлапака могло як відкрити шлях молодому автору, так і змусити досвідченого майстра переписати фінал п'єси. 🎓📰 Майстер контексту Шлапак мав дивовижну здатність бачити в кожному творі не лише текст, а й епоху. Він вірив, що театр — це дзеркало, в яке народ має дивитися щодня, щоб не забути своє обличчя. Хоча він працював у складні часи, його внесок у збереження професійної планки українського мистецтвознавства важко переоцінити. ✨ Критика для нього була не батогом, а скальпелем хірурга: боляче, але необхідно для одужання літератури.
    1
    1Kпереглядів
  • #історія #речі
    Маска комедії дель арте: Обличчя, що стало соціальним маніфестом.
    Маска комедії дель арте (Commedia dell'arte) — це не просто театральний реквізит, а фундаментальний інструмент, який у XVI столітті назавжди змінив європейську культуру. Саме ці шкіряні «обличчя» дозволили акторам перетворити виставу з читання тексту на живу імпровізацію, де характер персонажа зчитувався миттєво, ще до першого слова.

    Народження «типових масок»

    Комедія дель арте виникла в Італії як театр для народу. Головною проблемою акторів була необхідність бути зрозумілими в різних регіонах з різними діалектами. Рішенням стала маска. Кожна маска закріплювала за актором певний тип поведінки, соціальний статус та набір жартів. Глядач у Венеції чи Неаполі однаково впізнавав персонажів за формою носа чи кольором маски.

    Ключові герої та їхні маски

    Система персонажів ділилася на кілька груп, кожна з яких мала свою унікальну візуальну ідентичність:
    Дзанні (Слуги): Найвідоміший — Арлекін. Його маска зазвичай чорна, з шишкою на лобі (символ демонічного коріння) та вузькими очима. Це маска хитрості та енергії.
    Старі (Господа): Панталоне носив темно-червону маску з довгим гачкуватим носом і сивими вусами, що символізували скупість та старечу хворобливість.
    Військові: Капітан мав маску з величезним, агресивним носом, що підкреслювало його фальшиву хоробрість.

    Технологія та магія шкіри

    На відміну від важких античних масок, маски дель арте виготовлялися з тонко вичиненої шкіри. Це був справжній технологічний прорив того часу. Шкіра «дихала», вбирала піт актора і з часом ідеально сідала по обличчю, стаючи другою шкірою. Важливо, що більшість масок були напівмасками — вони залишали рот відкритим, що дозволяло актору чітко артикулювати, їсти, пити та цілуватися прямо на сцені.

    Від сцени до карнавалу та політики

    З часом маски вийшли за межі театру. У Венеції вони стали інструментом соціальної рівності: під час карнавалу маска нівелювала різницю між дворянином і слугою. У XVIII столітті маски комедії дель арте стали джерелом натхнення для художників (Ватто, Пікассо) та композиторів.

    Сьогодні ці маски є символом не лише італійського театру, а й самої суті людської природи — здатності змінювати ролі, приховуючи справжнє «я» за яскравим фасадом. Вони нагадують, що весь світ — це сцена, а ми в ньому — актори, чиї маски іноді правдивіші за наші обличчя. 🎭🇮🇹📜
    #історія #речі Маска комедії дель арте: Обличчя, що стало соціальним маніфестом. Маска комедії дель арте (Commedia dell'arte) — це не просто театральний реквізит, а фундаментальний інструмент, який у XVI столітті назавжди змінив європейську культуру. Саме ці шкіряні «обличчя» дозволили акторам перетворити виставу з читання тексту на живу імпровізацію, де характер персонажа зчитувався миттєво, ще до першого слова. Народження «типових масок» Комедія дель арте виникла в Італії як театр для народу. Головною проблемою акторів була необхідність бути зрозумілими в різних регіонах з різними діалектами. Рішенням стала маска. Кожна маска закріплювала за актором певний тип поведінки, соціальний статус та набір жартів. Глядач у Венеції чи Неаполі однаково впізнавав персонажів за формою носа чи кольором маски. Ключові герої та їхні маски Система персонажів ділилася на кілька груп, кожна з яких мала свою унікальну візуальну ідентичність: Дзанні (Слуги): Найвідоміший — Арлекін. Його маска зазвичай чорна, з шишкою на лобі (символ демонічного коріння) та вузькими очима. Це маска хитрості та енергії. Старі (Господа): Панталоне носив темно-червону маску з довгим гачкуватим носом і сивими вусами, що символізували скупість та старечу хворобливість. Військові: Капітан мав маску з величезним, агресивним носом, що підкреслювало його фальшиву хоробрість. Технологія та магія шкіри На відміну від важких античних масок, маски дель арте виготовлялися з тонко вичиненої шкіри. Це був справжній технологічний прорив того часу. Шкіра «дихала», вбирала піт актора і з часом ідеально сідала по обличчю, стаючи другою шкірою. Важливо, що більшість масок були напівмасками — вони залишали рот відкритим, що дозволяло актору чітко артикулювати, їсти, пити та цілуватися прямо на сцені. Від сцени до карнавалу та політики З часом маски вийшли за межі театру. У Венеції вони стали інструментом соціальної рівності: під час карнавалу маска нівелювала різницю між дворянином і слугою. У XVIII столітті маски комедії дель арте стали джерелом натхнення для художників (Ватто, Пікассо) та композиторів. Сьогодні ці маски є символом не лише італійського театру, а й самої суті людської природи — здатності змінювати ролі, приховуючи справжнє «я» за яскравим фасадом. Вони нагадують, що весь світ — це сцена, а ми в ньому — актори, чиї маски іноді правдивіші за наші обличчя. 🎭🇮🇹📜
    1
    1Kпереглядів
  • #історія #речі
    Цей важкий, оксамитовий монумент очікування, що розділяє повсякденність буденності та магію сцени. Це не просто шматок тканини, а справжня межа між двома світами: реальним і вигаданим, де кожне її підняття — це обіцянка дива, а кожне опускання — гірке прощання. 🎭✨

    Історія завіси так само давня, як і сам театр. Ще у Стародавній Греції та Римі її використовували, щоб приховати від глядачів зміну декорацій. Щоправда, тоді завіса не піднімалася, а опускалася в щілину перед сценою, наче не надто елегантна шторка. Це був швидше функціональний елемент, ніж драматичний. 🏛️⬇️

    Справжній зоряний час завіси настав у XVII-XVIII століттях, коли вона перетворилася на грандіозний елемент вистави. Вона стала символом розкоші й пишності театру, часто прикрашалася гербами, вензелями та алегоричними зображеннями, які натякали на важливість мистецтва. Коли така завіса повільно піднімалася, відкриваючи позолочену сцену й химерні декорації, це було справжнє шоу ще до початку шоу! 🌟🖼️

    Сучасна театральна завіса — це складний механізм. Вона може бути розсувною, підйомною (найпоширеніший варіант), або навіть набиратися вгору, як римська штора, створюючи ефект легкості. Але незалежно від механізму, її головна роль залишається незмінною: вона тримає інтригу. За цією тканиною народжуються світи, готуються драматичні розв'язки, і лише уявити, що відбувається по той бік, — вже частина насолоди. 🤫🔮

    Буває, що завіса стає частиною вистави. Пам'ятаєте, як у старих фільмах або комедіях актор "виходить на біс" і злегка відхиляє край завіси, щоб прийняти оплески? Це теж її магія: вона дозволяє дозувати контакт між світом ілюзій та світом реальності.
    У наш час, коли кіно та серіали домінують, живий театр залишається місцем, де ще можна відчути цю магію завіси. Вона досі викликає трепет і передчуття, нагадуючи, що іноді найкраще починається після того, як щось велике і таємниче підніметься вгору. ✨
    #історія #речі Цей важкий, оксамитовий монумент очікування, що розділяє повсякденність буденності та магію сцени. Це не просто шматок тканини, а справжня межа між двома світами: реальним і вигаданим, де кожне її підняття — це обіцянка дива, а кожне опускання — гірке прощання. 🎭✨ Історія завіси так само давня, як і сам театр. Ще у Стародавній Греції та Римі її використовували, щоб приховати від глядачів зміну декорацій. Щоправда, тоді завіса не піднімалася, а опускалася в щілину перед сценою, наче не надто елегантна шторка. Це був швидше функціональний елемент, ніж драматичний. 🏛️⬇️ Справжній зоряний час завіси настав у XVII-XVIII століттях, коли вона перетворилася на грандіозний елемент вистави. Вона стала символом розкоші й пишності театру, часто прикрашалася гербами, вензелями та алегоричними зображеннями, які натякали на важливість мистецтва. Коли така завіса повільно піднімалася, відкриваючи позолочену сцену й химерні декорації, це було справжнє шоу ще до початку шоу! 🌟🖼️ Сучасна театральна завіса — це складний механізм. Вона може бути розсувною, підйомною (найпоширеніший варіант), або навіть набиратися вгору, як римська штора, створюючи ефект легкості. Але незалежно від механізму, її головна роль залишається незмінною: вона тримає інтригу. За цією тканиною народжуються світи, готуються драматичні розв'язки, і лише уявити, що відбувається по той бік, — вже частина насолоди. 🤫🔮 Буває, що завіса стає частиною вистави. Пам'ятаєте, як у старих фільмах або комедіях актор "виходить на біс" і злегка відхиляє край завіси, щоб прийняти оплески? Це теж її магія: вона дозволяє дозувати контакт між світом ілюзій та світом реальності. У наш час, коли кіно та серіали домінують, живий театр залишається місцем, де ще можна відчути цю магію завіси. Вона досі викликає трепет і передчуття, нагадуючи, що іноді найкраще починається після того, як щось велике і таємниче підніметься вгору. ✨
    1
    897переглядів
  • Відмітити День народження в театрі, це класна подія!)😃😆👏👏👏
    #Комедія
    Відмітити День народження в театрі, це класна подія!)😃😆👏👏👏 #Комедія
    2
    528переглядів
  • #історія #постаті
    ​Жан-Батист Мольєр: Театральний хуліган, що змусив королів реготати над собою 🎭👑
    ​Якби в XVII столітті існував стендап, його королем був би Жан-Батист Мольєр. Народився він 15 січня 1622 року в родині королівського шпалерника, і батько щиро сподівався, що син теж буде прибивати оксамит до меблів. Але юний Жан-Батист обрав інший шлях — він вирішив «прибивати» людські пороки до ганебного стовпа своєю нещадною сатирою. 🔨😏

    ​Мольєр не просто писав п'єси — він створив нову ДНК комедії. До нього театр був або занадто грубим, або занадто пафосним. Мольєр же приніс на сцену живих людей: жадібних багатіїв, лицемірних святош, хвалькуватих дворян та спритних слуг.
    ​Чому його ім'я досі гримить над підмостками всього світу?
    ​Тролінг вищого рівня: Його «Тартюф» став таким потужним ударом по релігійному лицемірству, що п'єсу забороняли кілька разів. Але Мольєр мав козиря в рукаві — прихильність самого «Короля-Сонця» Людовика XIV, який обожнював, коли його придворних висміюють (поки не чіпали самого короля, звісно). ⛪🚫

    ​Смерть на посту: Доля Мольєра — це найдраматичніша комедія в історії. Під час вистави «Уявний хворий», де він грав головну роль, актору стало зле. Він дограв до кінця, щоб не зривати шоу, і помер через кілька годин після фінальних аплодисментів. Смерть іронічно наздогнала того, хто все життя сміявся над лікарями та хворобами. 🩺💔

    ​Мова Мольєра: Французи досі називають свою мову «мовою Мольєра» (як ми називаємо свою «мовою Шевченка»). Він зробив народну говірку літературною, додавши їй вишуканості, але не втративши гостроти.
    ​Його «Міщанин-шляхтич», «Дон Жуан» та «Скупий» — це дзеркала, в які людство дивиться вже чотири століття і... впізнає себе. Бо часи змінюються, перуки виходять з моди, а людська дурість, жадібність і пиха — вічні теми для гарного жарту. 🎭✨

    ​Мольєр навчив нас, що сміх — це не просто розвага, а найкоротший шлях до правди. Якщо ти можеш над чимось посміятися, ти вже наполовину це переміг.
    #історія #постаті ​Жан-Батист Мольєр: Театральний хуліган, що змусив королів реготати над собою 🎭👑 ​Якби в XVII столітті існував стендап, його королем був би Жан-Батист Мольєр. Народився він 15 січня 1622 року в родині королівського шпалерника, і батько щиро сподівався, що син теж буде прибивати оксамит до меблів. Але юний Жан-Батист обрав інший шлях — він вирішив «прибивати» людські пороки до ганебного стовпа своєю нещадною сатирою. 🔨😏 ​Мольєр не просто писав п'єси — він створив нову ДНК комедії. До нього театр був або занадто грубим, або занадто пафосним. Мольєр же приніс на сцену живих людей: жадібних багатіїв, лицемірних святош, хвалькуватих дворян та спритних слуг. ​Чому його ім'я досі гримить над підмостками всього світу? ​Тролінг вищого рівня: Його «Тартюф» став таким потужним ударом по релігійному лицемірству, що п'єсу забороняли кілька разів. Але Мольєр мав козиря в рукаві — прихильність самого «Короля-Сонця» Людовика XIV, який обожнював, коли його придворних висміюють (поки не чіпали самого короля, звісно). ⛪🚫 ​Смерть на посту: Доля Мольєра — це найдраматичніша комедія в історії. Під час вистави «Уявний хворий», де він грав головну роль, актору стало зле. Він дограв до кінця, щоб не зривати шоу, і помер через кілька годин після фінальних аплодисментів. Смерть іронічно наздогнала того, хто все життя сміявся над лікарями та хворобами. 🩺💔 ​Мова Мольєра: Французи досі називають свою мову «мовою Мольєра» (як ми називаємо свою «мовою Шевченка»). Він зробив народну говірку літературною, додавши їй вишуканості, але не втративши гостроти. ​Його «Міщанин-шляхтич», «Дон Жуан» та «Скупий» — це дзеркала, в які людство дивиться вже чотири століття і... впізнає себе. Бо часи змінюються, перуки виходять з моди, а людська дурість, жадібність і пиха — вічні теми для гарного жарту. 🎭✨ ​Мольєр навчив нас, що сміх — це не просто розвага, а найкоротший шлях до правди. Якщо ти можеш над чимось посміятися, ти вже наполовину це переміг.
    1
    808переглядів
  • #історія #особистості
    🎭 14 грудня 1840: День Народження Михайла Старицького — Корифея Української Сцени.
    Сьогодні ми вшановуємо пам’ять одного із засновників українського професійного театру та видатного письменника — Михайла Петровича Старицького. Він народився 14 грудня 1840 року, і його творчість стала справжнім мостом між народним вертепом та європейською драматургією.

    🌟 Театральна "Трійця"

    Михайло Старицький був не лише драматургом, а й активним культурним діячем, який разом із Марком Кропивницьким та Іваном Карпенком-Карим заклав основи знаменитого Театру корифеїв. Цей театр став феноменом, що підніс українську мову та культуру на новий, професійний рівень у другій половині XIX століття.
    Старицький виступав як антрепренер (організатор трупи), режисер, актор та автор репертуару, вкладаючи власні кошти і величезну енергію в справу національного відродження.

    ✍️ Літературний Спадщина

    Хоча Старицький відомий як поет і прозаїк, його найбільший внесок — це драматургія. Він майстерно поєднував соціально-побутові сюжети з романтичними та історичними мотивами.
    Найвідоміші твори, що й досі не сходять зі сцени:
    «За двома зайцями» (перероблено і адаптовано з п'єси І. Нечуя-Левицького) — неперевершена комедія, що висміює міщанське лицемірство.
    «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» — класична музична драма на тему народних легенд.
    «Богдан Хмельницький» та «Оборона Буші» — історичні трагедії, що піднімали дух української нації.
    Його п'єси не лише розважали, а й навчали, висвітлюючи гострі соціальні проблеми та зберігаючи багатство української народної мови.

    🇺🇦 Борець за мову

    Старицький працював в умовах жорстоких царських указів, таких як Емський акт (1876), що забороняв друкування та публічне виконання творів українською мовою. Він та його соратники шукали шляхи обходу цих заборон, часто видаючи свої твори за «малоросійські» етнографічні матеріали, щоб зберегти українську культуру.

    Михайло Старицький був не просто діячем культури, а справжнім патріотом, який присвятив життя боротьбі за українське слово і театр. Його внесок є неоціненним фундаментом, на якому стоїть сучасне українське мистецтво. 💐
    #історія #особистості 🎭 14 грудня 1840: День Народження Михайла Старицького — Корифея Української Сцени. Сьогодні ми вшановуємо пам’ять одного із засновників українського професійного театру та видатного письменника — Михайла Петровича Старицького. Він народився 14 грудня 1840 року, і його творчість стала справжнім мостом між народним вертепом та європейською драматургією. 🌟 Театральна "Трійця" Михайло Старицький був не лише драматургом, а й активним культурним діячем, який разом із Марком Кропивницьким та Іваном Карпенком-Карим заклав основи знаменитого Театру корифеїв. Цей театр став феноменом, що підніс українську мову та культуру на новий, професійний рівень у другій половині XIX століття. Старицький виступав як антрепренер (організатор трупи), режисер, актор та автор репертуару, вкладаючи власні кошти і величезну енергію в справу національного відродження. ✍️ Літературний Спадщина Хоча Старицький відомий як поет і прозаїк, його найбільший внесок — це драматургія. Він майстерно поєднував соціально-побутові сюжети з романтичними та історичними мотивами. Найвідоміші твори, що й досі не сходять зі сцени: «За двома зайцями» (перероблено і адаптовано з п'єси І. Нечуя-Левицького) — неперевершена комедія, що висміює міщанське лицемірство. «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці» — класична музична драма на тему народних легенд. «Богдан Хмельницький» та «Оборона Буші» — історичні трагедії, що піднімали дух української нації. Його п'єси не лише розважали, а й навчали, висвітлюючи гострі соціальні проблеми та зберігаючи багатство української народної мови. 🇺🇦 Борець за мову Старицький працював в умовах жорстоких царських указів, таких як Емський акт (1876), що забороняв друкування та публічне виконання творів українською мовою. Він та його соратники шукали шляхи обходу цих заборон, часто видаючи свої твори за «малоросійські» етнографічні матеріали, щоб зберегти українську культуру. Михайло Старицький був не просто діячем культури, а справжнім патріотом, який присвятив життя боротьбі за українське слово і театр. Його внесок є неоціненним фундаментом, на якому стоїть сучасне українське мистецтво. 💐
    2
    1Kпереглядів
  • Deezer першим серед стрімінгів запустив підсумки року “My Deezer Year 2025”, випередивши Spotify та Apple Music. Головна тема — “романтична комедія”: статистика подається як кіноісторія з епізодами “Миле знайомство” та “Любовний трикутник”. https://channeltech.space/services/deezer-launches-my-deezer-year-202...
    Deezer першим серед стрімінгів запустив підсумки року “My Deezer Year 2025”, випередивши Spotify та Apple Music. Головна тема — “романтична комедія”: статистика подається як кіноісторія з епізодами “Миле знайомство” та “Любовний трикутник”. https://channeltech.space/services/deezer-launches-my-deezer-year-2025-romcom-recap/
    CHANNELTECH.SPACE
    Deezer запускає My Deezer Year 2025: підсумки року в стилі ромкому - Channel Tech
    Deezer запустив My Deezer Year 2025 раніше за Spotify Wrapped. Нова тема романтичної комедії, квізи для всіх та глобальна статистика прослуховувань.
    688переглядів
  • Уявіть собі комедію. Хоча ні, комедія це коли смішно, а в цій історії смішного мало.
    Юрій Касьянов, який ще з часів Порошенка є таким собі міським божевільним, який крав на зборах, розповідає, що його переслідує особисто Зеленський, Єрмак, Малюк і ще хтось там за критику влади, Fire Point і цим займається внутрішня безпека. Коротше кажучи всі правоохоронці зайняті тільки Касʼяновим аби «трясти» його в армії.
    Але так буває, коли заробляєш на війні і примушуєш мобілізованих працювати на себе.
    Дивіться яка історія.
    Юрій Касьянов на своїй сторінці у Facebook написав, що його підлеглих нібито викликають на допити та поліграф у відповідь на його «критику» компанії Fire Point і звинувачення у корупції. Насправді жодним підрозділом Касьянов не командує: його прямим начальником є його син, лейтенант Максим Касьянов.
    Тим часом мобілізовані військовослужбовці скаржаться, що їх примушують безкоштовно працювати на приватному підприємстві сім’ї Касьянових — ТОВ «Бюро рекламних технологій». За цю «роботу» вони отримують лише стандартне грошове забезпечення від держави, яке нараховує той самий Максим Касьянов. Окрім цього, існує така собі система штрафів (до 10 тис. грн) сплачуються «штрафи» на рахунок фонду заснованого самим Касьяновим.
    Фактично маємо ситуацію, коли військових використовують як робочу силу у приватному бізнесі, який заробляє десятки мільйонів гривень(для розуміння дохід у 2022 році - 961 тис. грн. А тільки за перший квартал 2025 - 67,7 млн грн), у тому числі на постачанні продукції власній військовій частині. І після цього Юрій Касьянов дозволяє собі публічно повчати інших, звинувачуючи у «топ-корупції».
    Якщо хтось хоче критикувати корупційні схеми, то має почати з власних. Бо одночасно займатись бізнесом на солдатах і грати роль борця з корупцією ще нікому не вдавалося.
    ----------------------------------
    ТГ Бахмутський Демон
    Касьянов Юрій не має жодного стосунку до дронової атаки на Кремль в 2023 році, яку добре памʼятаю. Несеться з ним трохи зараз про його підрозділ, кажуть там якусь корупцію з ним розслідують, читав в Золкіна про це, я не знаю деталей, але точно знаю, що він не має стосунку до удару по Кремлю і навіщо собі це приписує для мене загадка - для більшого хайпу хіба. Це робили зовсім інші люди в 2023 році.
    Уявіть собі комедію. Хоча ні, комедія це коли смішно, а в цій історії смішного мало. Юрій Касьянов, який ще з часів Порошенка є таким собі міським божевільним, який крав на зборах, розповідає, що його переслідує особисто Зеленський, Єрмак, Малюк і ще хтось там за критику влади, Fire Point і цим займається внутрішня безпека. Коротше кажучи всі правоохоронці зайняті тільки Касʼяновим аби «трясти» його в армії. Але так буває, коли заробляєш на війні і примушуєш мобілізованих працювати на себе. Дивіться яка історія. Юрій Касьянов на своїй сторінці у Facebook написав, що його підлеглих нібито викликають на допити та поліграф у відповідь на його «критику» компанії Fire Point і звинувачення у корупції. Насправді жодним підрозділом Касьянов не командує: його прямим начальником є його син, лейтенант Максим Касьянов. Тим часом мобілізовані військовослужбовці скаржаться, що їх примушують безкоштовно працювати на приватному підприємстві сім’ї Касьянових — ТОВ «Бюро рекламних технологій». За цю «роботу» вони отримують лише стандартне грошове забезпечення від держави, яке нараховує той самий Максим Касьянов. Окрім цього, існує така собі система штрафів (до 10 тис. грн) сплачуються «штрафи» на рахунок фонду заснованого самим Касьяновим. Фактично маємо ситуацію, коли військових використовують як робочу силу у приватному бізнесі, який заробляє десятки мільйонів гривень(для розуміння дохід у 2022 році - 961 тис. грн. А тільки за перший квартал 2025 - 67,7 млн грн), у тому числі на постачанні продукції власній військовій частині. І після цього Юрій Касьянов дозволяє собі публічно повчати інших, звинувачуючи у «топ-корупції». Якщо хтось хоче критикувати корупційні схеми, то має почати з власних. Бо одночасно займатись бізнесом на солдатах і грати роль борця з корупцією ще нікому не вдавалося. ---------------------------------- ТГ Бахмутський Демон Касьянов Юрій не має жодного стосунку до дронової атаки на Кремль в 2023 році, яку добре памʼятаю. Несеться з ним трохи зараз про його підрозділ, кажуть там якусь корупцію з ним розслідують, читав в Золкіна про це, я не знаю деталей, але точно знаю, що він не має стосунку до удару по Кремлю і навіщо собі це приписує для мене загадка - для більшого хайпу хіба. Це робили зовсім інші люди в 2023 році.
    1Kпереглядів
Більше результатів