• #історія #постаті
    1787 року, саме 10 березня, у селі Лядова (нині Вінницька область) народився Устим Якимович Кармелюк — людина, чиє ім’я стало синонімом опору панщині, свавіллю поміщиків і царській владі.

    Його біографія — класичний сюжет народного героя: бідняк, рекрут, втікач, ватажок повстанців. У 18 років його забрали в солдати, він дезертирував, потрапив під суд, втік знову — і так почався цикл, який тривав майже 30 років. З 1813-го до 1835-го Кармелюк очолював найбільші селянські повстання на Поділлі та Київщині. За різними оцінками, його загони налічували від кількох сотень до кількох тисяч людей. Вони нападали на панські маєтки, роздавали майно бідним, карали особливо жорстоких поміщиків. Народ називав його «Устимом-батьком», «селянським царем», а офіційна влада — головним злочинцем імперії.

    Цікавий факт: за життя на нього полювали понад 20 разів, його 5 разів засуджували до каторги, 4 рази він тікав (з Сибиру, з кайданів, навіть з-під варти в Кам’янці-Подільському). Останній втеча — 1835-го, після чого його застрелили під час чергової облави. Легенда каже, що куля влучила в серце саме в той момент, коли він читав «Заповіт» Шевченка. Це, звісно, романтика, але сам факт — 23 роки невловимості — робить його унікальним.

    Чому Кармелюк досі актуальний? Бо він не просто розбійник (як любили подавати в імперських паперах), а символ класової боротьби в умовах кріпацтва. Його загони діяли в часи, коли селянські бунти були єдиним способом нагадати про себе. Він не мріяв про незалежну державу в сучасному сенсі, але його боротьба за справедливість і гідність стала частиною національної пам’яті. Шевченко згадував його в «Гайдамаках», а в радянські часи з нього зробили «класового борця» — але народна пам’ять виявилася сильнішою за пропаганду.

    Тож 10 березня 1787-го народився не просто ватажок, а людина, яка на власній шкірі довела: навіть у найтемніші часи можна не скоритися. І якщо хтось досі думає, що українці завжди були покірними — хай почитає про Устима.

    #історія #постаті 1787 року, саме 10 березня, у селі Лядова (нині Вінницька область) народився Устим Якимович Кармелюк — людина, чиє ім’я стало синонімом опору панщині, свавіллю поміщиків і царській владі. 🇺🇦🔥 Його біографія — класичний сюжет народного героя: бідняк, рекрут, втікач, ватажок повстанців. У 18 років його забрали в солдати, він дезертирував, потрапив під суд, втік знову — і так почався цикл, який тривав майже 30 років. З 1813-го до 1835-го Кармелюк очолював найбільші селянські повстання на Поділлі та Київщині. За різними оцінками, його загони налічували від кількох сотень до кількох тисяч людей. Вони нападали на панські маєтки, роздавали майно бідним, карали особливо жорстоких поміщиків. Народ називав його «Устимом-батьком», «селянським царем», а офіційна влада — головним злочинцем імперії. Цікавий факт: за життя на нього полювали понад 20 разів, його 5 разів засуджували до каторги, 4 рази він тікав (з Сибиру, з кайданів, навіть з-під варти в Кам’янці-Подільському). Останній втеча — 1835-го, після чого його застрелили під час чергової облави. Легенда каже, що куля влучила в серце саме в той момент, коли він читав «Заповіт» Шевченка. Це, звісно, романтика, але сам факт — 23 роки невловимості — робить його унікальним. Чому Кармелюк досі актуальний? Бо він не просто розбійник (як любили подавати в імперських паперах), а символ класової боротьби в умовах кріпацтва. Його загони діяли в часи, коли селянські бунти були єдиним способом нагадати про себе. Він не мріяв про незалежну державу в сучасному сенсі, але його боротьба за справедливість і гідність стала частиною національної пам’яті. Шевченко згадував його в «Гайдамаках», а в радянські часи з нього зробили «класового борця» — але народна пам’ять виявилася сильнішою за пропаганду. Тож 10 березня 1787-го народився не просто ватажок, а людина, яка на власній шкірі довела: навіть у найтемніші часи можна не скоритися. І якщо хтось досі думає, що українці завжди були покірними — хай почитає про Устима. 😏
    1
    138views
  • #дати
    10 березня 1861 року в Петербурзі, у віці 47 років, тихо відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко. Це не просто дата — це точка, де зійшлися всі страждання, заслання, цензура й непереможний дух людини, яка стала символом нації ще за життя.

    Смерть прийшла після десятиліть поневірянь: 10 років солдатчини, заборона писати й малювати, постійний нагляд. Останні роки в Академії мистецтв — вже з надірваним здоров’ям. Сучасники згадували: майже всю ніч перед смертю він сидів, спираючись на руки, бо біль у грудях не давав лягти. Ранок 10 березня став останнім. Тіло спочатку поховали на Смоленському кладовищі, але за заповітом («Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…») прах перевезли в Україну — і в травні 1861-го перепоховали на Чернечій горі в Каневі. З того часу гора стала місцем паломництва, а дата — днем національної жалоби.

    Чому саме 10 березня залишається пам’ятним? Бо це не радянський винахід, а безпосередня роковина смерті. З 1862 року почалися перші меморіальні заходи, згодом традиція закріпилася як Шевченківські дні — 9 березня (народження за новим стилем) та 10 березня (смерть). У радянські часи намагалися маніпулювати датами, але народ зберіг справжню пам’ять. Сьогодні це неформальне, але глибоко шановане вшанування: панахиди, покладання квітів, читання віршів, роздуми про те, наскільки актуальними лишаються його слова про волю, правду й кайдани.

    Шевченко не просто помер — він залишив заповіт, який Україна виконує щодня. Його смерть стала початком безсмертя. Тож 10 березня — це не сум, а нагадування: «Борітеся — поборете».
    #дати 10 березня 1861 року в Петербурзі, у віці 47 років, тихо відійшов у вічність Тарас Григорович Шевченко. 💔 Це не просто дата — це точка, де зійшлися всі страждання, заслання, цензура й непереможний дух людини, яка стала символом нації ще за життя. Смерть прийшла після десятиліть поневірянь: 10 років солдатчини, заборона писати й малювати, постійний нагляд. Останні роки в Академії мистецтв — вже з надірваним здоров’ям. Сучасники згадували: майже всю ніч перед смертю він сидів, спираючись на руки, бо біль у грудях не давав лягти. Ранок 10 березня став останнім. Тіло спочатку поховали на Смоленському кладовищі, але за заповітом («Поховайте та вставайте, кайдани порвіте…») прах перевезли в Україну — і в травні 1861-го перепоховали на Чернечій горі в Каневі. З того часу гора стала місцем паломництва, а дата — днем національної жалоби. Чому саме 10 березня залишається пам’ятним? Бо це не радянський винахід, а безпосередня роковина смерті. З 1862 року почалися перші меморіальні заходи, згодом традиція закріпилася як Шевченківські дні — 9 березня (народження за новим стилем) та 10 березня (смерть). У радянські часи намагалися маніпулювати датами, але народ зберіг справжню пам’ять. Сьогодні це неформальне, але глибоко шановане вшанування: панахиди, покладання квітів, читання віршів, роздуми про те, наскільки актуальними лишаються його слова про волю, правду й кайдани. Шевченко не просто помер — він залишив заповіт, який Україна виконує щодня. Його смерть стала початком безсмертя. Тож 10 березня — це не сум, а нагадування: «Борітеся — поборете». 🇺🇦
    2
    115views
  • 🗺Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря.

    Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання.

    Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші.

    Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити.

    Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство.

    Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”.

    В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”.

    Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію.

    Дякуємо тобі, великий Кобзарю!

    🗺✍️Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого українського поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря. Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, поневолених російським царатом українських земель, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання. Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші. Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити. Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство. Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”. В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”. Шевченко прожив лише 47 років, але залишив за собою яскравий мистецький та змістовий слід, ставши символом України, рупором народної боротьби. Його спадщина навіки вписана в українську культуру та історію. Дякуємо тобі, великий Кобзарю!
    1
    227views
  • А кращих аргументів чи побажань не зміг привести?

    Притула вважає, що чоловікам, які мають родини та бізнес, ТЦК повинно дати трохи часу написати заповіт.
    Сергій, звісно, може рекомендувати і заповіт, і пісню заспівати "Остання путь", бо сам він має відстрочку від ЗСУ.

    https://t.me/Ukraineaboveallelse
    А кращих аргументів чи побажань не зміг привести? ➖➖➖➖➖➖➖➖➖ Притула вважає, що чоловікам, які мають родини та бізнес, ТЦК повинно дати трохи часу написати заповіт. Сергій, звісно, може рекомендувати і заповіт, і пісню заспівати "Остання путь", бо сам він має відстрочку від ЗСУ. https://t.me/Ukraineaboveallelse
    118views 2Plays
  • ТЦК мають давати чоловікові трохи часу - хоча б для того, щоб написати заповіт. Це елементарна повага до людини, - волонтер Сергій Притула
    ТЦК мають давати чоловікові трохи часу - хоча б для того, щоб написати заповіт. Це елементарна повага до людини, - волонтер Сергій Притула
    88views 3Plays
  • ПРЕПОДОБНИЙ ТИТ, ПРЕСВІТЕР

    Києво-Печерський, жив у XII столітті та звершував чернечі подвиги в Києво-Печерському монастирі. Він був прикладом праведного і благочестивого життя, проте зазнав випробувань через сварку з дияконом Євагрієм, який раніше був його близьким другом. Ненависть між ними дійшла до того, що вони не могли навіть бачити один одного.

    Під час тяжкої хвороби Тит, усвідомлюючи свій гріх, почав щиро каятися і просив Євагрія пробачити його.

    Однак диякон відмовився, навіть під час останніх хвилин життя Тита. Коли братія монастиря привела Євагрія, Тит впав перед ним на коліна, але Євагрій категорично відмовився прощати. У ту мить Євагрій раптово помер, а Тит, зцілений, встав здоровим.

    Тит розповів, що бачив ангелів і демонів, які сперечалися за його душу. Ангел покарав Євагрія за його непримиренність, а самого Тита підняв і зцілив. Це диво стало уроком для всієї братії про важливість прощення і любові.

    До кінця свого життя преподобний Тит закликав до любові, терпіння та примирення, виконуючи заповіти Святого Письма. Він упокоївся в 1190 році, а його мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

    З відривного календаря "З вірою в душі" за 27 лютого.
    -----------
    ПРЕПОДОБНИЙ ТИТ, ПРЕСВІТЕР Києво-Печерський, жив у XII столітті та звершував чернечі подвиги в Києво-Печерському монастирі. Він був прикладом праведного і благочестивого життя, проте зазнав випробувань через сварку з дияконом Євагрієм, який раніше був його близьким другом. Ненависть між ними дійшла до того, що вони не могли навіть бачити один одного. Під час тяжкої хвороби Тит, усвідомлюючи свій гріх, почав щиро каятися і просив Євагрія пробачити його. Однак диякон відмовився, навіть під час останніх хвилин життя Тита. Коли братія монастиря привела Євагрія, Тит впав перед ним на коліна, але Євагрій категорично відмовився прощати. У ту мить Євагрій раптово помер, а Тит, зцілений, встав здоровим. Тит розповів, що бачив ангелів і демонів, які сперечалися за його душу. Ангел покарав Євагрія за його непримиренність, а самого Тита підняв і зцілив. Це диво стало уроком для всієї братії про важливість прощення і любові. До кінця свого життя преподобний Тит закликав до любові, терпіння та примирення, виконуючи заповіти Святого Письма. Він упокоївся в 1190 році, а його мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. З відривного календаря "З вірою в душі" за 27 лютого. -----------
    155views
  • ПРЕПОДОБНИЙ ТИТ, ПРЕСВІТЕР

    Києво-Печерський, жив у XII столітті та звершував чернечі подвиги в Києво-Печерському монастирі. Він був прикладом праведного і благочестивого життя, проте зазнав випробувань через сварку з дияконом Євагрієм, який раніше був його близьким другом. Ненависть між ними дійшла до того, що вони не могли навіть бачити один одного.

    Під час тяжкої хвороби Тит, усвідомлюючи свій гріх, почав щиро каятися і просив Євагрія пробачити його.

    Однак диякон відмовився, навіть під час останніх хвилин життя Тита. Коли братія монастиря привела Євагрія, Тит впав перед ним на коліна, але Євагрій категорично відмовився прощати. У ту мить Євагрій раптово помер, а Тит, зцілений, встав здоровим.

    Тит розповів, що бачив ангелів і демонів, які сперечалися за його душу. Ангел покарав Євагрія за його непримиренність, а самого Тита підняв і зцілив. Це диво стало уроком для всієї братії про важливість прощення і любові.

    До кінця свого життя преподобний Тит закликав до любові, терпіння та примирення, виконуючи заповіти Святого Письма. Він упокоївся в 1190 році, а його мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври.

    З відривного календаря "З вірою в душі" за 27 лютого.
    -----------
    ПРЕПОДОБНИЙ ТИТ, ПРЕСВІТЕР Києво-Печерський, жив у XII столітті та звершував чернечі подвиги в Києво-Печерському монастирі. Він був прикладом праведного і благочестивого життя, проте зазнав випробувань через сварку з дияконом Євагрієм, який раніше був його близьким другом. Ненависть між ними дійшла до того, що вони не могли навіть бачити один одного. Під час тяжкої хвороби Тит, усвідомлюючи свій гріх, почав щиро каятися і просив Євагрія пробачити його. Однак диякон відмовився, навіть під час останніх хвилин життя Тита. Коли братія монастиря привела Євагрія, Тит впав перед ним на коліна, але Євагрій категорично відмовився прощати. У ту мить Євагрій раптово помер, а Тит, зцілений, встав здоровим. Тит розповів, що бачив ангелів і демонів, які сперечалися за його душу. Ангел покарав Євагрія за його непримиренність, а самого Тита підняв і зцілив. Це диво стало уроком для всієї братії про важливість прощення і любові. До кінця свого життя преподобний Тит закликав до любові, терпіння та примирення, виконуючи заповіти Святого Письма. Він упокоївся в 1190 році, а його мощі спочивають у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. З відривного календаря "З вірою в душі" за 27 лютого. -----------
    136views
  • СИРОПУСНА НЕДІЛЯ, ВІДОМА ТАКОЖ ЯК ПРОЩЕНА

    Завершує тиждень перед Великим постом. Вона знаменує відмову від молочних продуктів і акцентує важливість духовної підготовки. Цього дня згадується вигнання Адама з раю за непослух, що символізує втрату первозданної чи стоти и свободи через гріх. У біблійній історії гріх - причина всіх людських страждань, і боротьба з ним є ключовим завданням на шляху до Бога

    Особлива увага приділяється покорі як основі всіх чеснот. Літургія Сиропусної неділі нагадує про необхідність прощення ближніх для отримання прощення від Бога. «Якщо прощатимете людям, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6:14), - говорить Євангеліє.

    Прощена неділя починається з чину прощення, коли священнослужителі та віряни взаємно просять вибачення. Це дозволяє увійти в піст із чистою душею, примирившись із ближніми. Великий піст покликаний сприяти духовному вдосконаленню, очищенню від гріха и стриманості.

    Порятунок від гріха приніс Христос, уклавши Новий Заповіт, і постом християни готуються до Його другого пришестя. Справжній піст - це не пише відмова від їжі, а передусім прагнення до внутрішнього перетворення примирення.

    З відривного календаря "З вірою в душі" за 22 лютого.
    -----------
    СИРОПУСНА НЕДІЛЯ, ВІДОМА ТАКОЖ ЯК ПРОЩЕНА Завершує тиждень перед Великим постом. Вона знаменує відмову від молочних продуктів і акцентує важливість духовної підготовки. Цього дня згадується вигнання Адама з раю за непослух, що символізує втрату первозданної чи стоти и свободи через гріх. У біблійній історії гріх - причина всіх людських страждань, і боротьба з ним є ключовим завданням на шляху до Бога Особлива увага приділяється покорі як основі всіх чеснот. Літургія Сиропусної неділі нагадує про необхідність прощення ближніх для отримання прощення від Бога. «Якщо прощатимете людям, то простить і вам Отець ваш Небесний» (Мф. 6:14), - говорить Євангеліє. Прощена неділя починається з чину прощення, коли священнослужителі та віряни взаємно просять вибачення. Це дозволяє увійти в піст із чистою душею, примирившись із ближніми. Великий піст покликаний сприяти духовному вдосконаленню, очищенню від гріха и стриманості. Порятунок від гріха приніс Христос, уклавши Новий Заповіт, і постом християни готуються до Його другого пришестя. Справжній піст - це не пише відмова від їжі, а передусім прагнення до внутрішнього перетворення примирення. З відривного календаря "З вірою в душі" за 22 лютого. -----------
    326views
  • КЗ КОР Центр олімпійської підготовки

    Сьогодні, 19 лютого, свій день народження святкує Сергій ГРУШИН, тренер відділення греко-римської боротьби!
    Вітаємо іменинника та щиро бажаємо міцного здоров'я, безмежного щастя, щирого кохання та здійснення найзаповітніших мрій. Нехай кожен день приносить натхнення, радість, приємні сюрпризи та стабільність, а поруч завжди будуть надійні друзі та люблячі люди
    #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    КЗ КОР Центр олімпійської підготовки Сьогодні, 19 лютого, свій день народження святкує Сергій ГРУШИН, тренер відділення греко-римської боротьби! Вітаємо іменинника та щиро бажаємо міцного здоров'я, безмежного щастя, щирого кохання та здійснення найзаповітніших мрій. Нехай кожен день приносить натхнення, радість, приємні сюрпризи та стабільність, а поруч завжди будуть надійні друзі та люблячі люди #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    280views
  • ДІТИ

    Вони народились із піснею світла,
    В долонях тримаючи ніжність прозору.
    З появою діток з'являлися й зорі,
    Все дихало щастям простим, заповітним.

    Теплом огортають наївні узори,
    Які малювали на аркушах діти.
    Вони бачать всесвіт омріяним зором
    І сміх їх лунає, як хвиля привітна.

    Тоді як дорослі будують проблеми,
    Вигадують правила, строгі дилеми
    Та тягнуть вагання, немов обладунки.

    А поруч мелькають маленькі ласунки
    І вчать подолати найбільші тривоги
    Й вертають до світла життя непростого.

    Мирослав Манюк
    19.02.2026
    #сонет
    ДІТИ Вони народились із піснею світла, В долонях тримаючи ніжність прозору. З появою діток з'являлися й зорі, Все дихало щастям простим, заповітним. Теплом огортають наївні узори, Які малювали на аркушах діти. Вони бачать всесвіт омріяним зором І сміх їх лунає, як хвиля привітна. Тоді як дорослі будують проблеми, Вигадують правила, строгі дилеми Та тягнуть вагання, немов обладунки. А поруч мелькають маленькі ласунки І вчать подолати найбільші тривоги Й вертають до світла життя непростого. Мирослав Манюк 19.02.2026 #сонет
    1
    274views
More Results