• Уяви: ти прокидаєшся рано-вранці, ще темно, а перед тобою — новий день і нові історії. Ти приходиш на місце, де ще вчора був шум вибухів, а сьогодні — тиша, яка тисне на груди. Люди дивляться на тебе очима, повними страху і надії. І кожне слово, яке вони вимовляють, важить тонни.
    Маленькі радості серед руїн, щирі посмішки серед страху, історії про втрати і одночасно про сміх у найскладніші моменти — все це треба передати світу. Навіть коли серце наповнюється тривогою, ти розумієш: важлива правда, важлива людяність, важлива історія, яку потрібно донести.
    Мій блог створений для того, щоб ділитися такими історіями. Тут немає сенсацій заради сенсацій. Тут є життя, відвага і люди, які роблять цей світ справжнім. І моя мета — бути тим голосом, який не залишає ці історії непочутими. ✨
    #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Уяви: ти прокидаєшся рано-вранці, ще темно, а перед тобою — новий день і нові історії. Ти приходиш на місце, де ще вчора був шум вибухів, а сьогодні — тиша, яка тисне на груди. Люди дивляться на тебе очима, повними страху і надії. І кожне слово, яке вони вимовляють, важить тонни. Маленькі радості серед руїн, щирі посмішки серед страху, історії про втрати і одночасно про сміх у найскладніші моменти — все це треба передати світу. Навіть коли серце наповнюється тривогою, ти розумієш: важлива правда, важлива людяність, важлива історія, яку потрібно донести. Мій блог створений для того, щоб ділитися такими історіями. Тут немає сенсацій заради сенсацій. Тут є життя, відвага і люди, які роблять цей світ справжнім. І моя мета — бути тим голосом, який не залишає ці історії непочутими. ✨ #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Love
    1
    177переглядів
  • Військова журналістика народилася там, де народжується потреба бачити правду власними очима. Перші кореспонденти з’явилися під час Кримської війни (1853–1856). Тоді репортери вперше виїжджали на фронт, спостерігали бої і писали матеріали безпосередньо з окопів. Їхні тексти друкували в газетах і впливали на громадську думку, показуючи реалії війни не як романтичні подвиги, а як жах і втрати.
    У Першу світову війну роль журналістів виросла. Вони працювали на передовій, часто ризикуючи життям. Репортажі з траншей і окопів давали людям у тилу уявлення про війну, яку вони не могли бачити самі. Фотокореспонденти почали активно документувати життя солдатів, і саме тоді з’явився перший масовий образ “фронтового журналіста”.
    Під час Другої світової війни журналістика вийшла на новий рівень: з’явилися фото, радіо та телезвіти. Відомі імена тих часів:
    🏵️ Маргарет Бурк-Вайт — перша жінка-фоторепортер на фронті, чия робота стала символом сміливості та професіоналізму;
    🏵️ Едвард Р. Муро — кореспондент, який висвітлював бомбардування Лондона.
    Після війни, у часи Холодної війни, військові журналісти почали працювати у більш складних умовах цензури та пропаганди. Репортери, які працювали в зонах конфліктів у Європі та Азії, навчалися балансувати між об’єктивністю та безпекою.
    З кінця XX століття і до сьогодення військова журналістика стає мультимедійною. Кореспонденти не лише пишуть статті, а й створюють відео, подкасти, інтерактивні карти подій. Українські журналісти під час сучасних конфліктів показують світові реальність війни, часто ризикуючи життям, щоб кожна історія дійшла до читача чи глядача.
    Сьогодні військова журналістика — це поєднання традицій і нових технологій. Але головне залишається незмінним: бути свідком, бачити правду і передавати її світу. Вона завжди була небезпечною, завжди вимагала мужності, і завжди залишалася голосом тих, хто самостійно не може розповісти свою історію.🏵️
    Військова журналістика народилася там, де народжується потреба бачити правду власними очима. Перші кореспонденти з’явилися під час Кримської війни (1853–1856). Тоді репортери вперше виїжджали на фронт, спостерігали бої і писали матеріали безпосередньо з окопів. Їхні тексти друкували в газетах і впливали на громадську думку, показуючи реалії війни не як романтичні подвиги, а як жах і втрати. У Першу світову війну роль журналістів виросла. Вони працювали на передовій, часто ризикуючи життям. Репортажі з траншей і окопів давали людям у тилу уявлення про війну, яку вони не могли бачити самі. Фотокореспонденти почали активно документувати життя солдатів, і саме тоді з’явився перший масовий образ “фронтового журналіста”. Під час Другої світової війни журналістика вийшла на новий рівень: з’явилися фото, радіо та телезвіти. Відомі імена тих часів: 🏵️ Маргарет Бурк-Вайт — перша жінка-фоторепортер на фронті, чия робота стала символом сміливості та професіоналізму; 🏵️ Едвард Р. Муро — кореспондент, який висвітлював бомбардування Лондона. Після війни, у часи Холодної війни, військові журналісти почали працювати у більш складних умовах цензури та пропаганди. Репортери, які працювали в зонах конфліктів у Європі та Азії, навчалися балансувати між об’єктивністю та безпекою. З кінця XX століття і до сьогодення військова журналістика стає мультимедійною. Кореспонденти не лише пишуть статті, а й створюють відео, подкасти, інтерактивні карти подій. Українські журналісти під час сучасних конфліктів показують світові реальність війни, часто ризикуючи життям, щоб кожна історія дійшла до читача чи глядача. Сьогодні військова журналістика — це поєднання традицій і нових технологій. Але головне залишається незмінним: бути свідком, бачити правду і передавати її світу. Вона завжди була небезпечною, завжди вимагала мужності, і завжди залишалася голосом тих, хто самостійно не може розповісти свою історію.🏵️
    Love
    1
    171переглядів
  • 5 міфів про військових кореспондентів, в які досі вірять🤯
    Міф 1:Військовий кореспондент — це завжди чоловік у камуфляжі.
    Факт: У світі багато жінок, які працюють на передовій. Вони беруть інтерв’ю, пишуть репортажі, готують аналітику. Стать не визначає професійну здатність.

    Міф 2: Це романтика й адреналін.
    Факт: Реальність — це безсонні ночі, сльози, тиша після вибуху і постійна відповідальність за кожне слово. Адреналіну тут мало, а ось моральний тиск — дуже багато.

    Міф 3: Журналіст на війні — це герой.
    Факт: Ми не герої. Ми свідки. Герої — ті, хто стоїть на передовій. Наша робота — дати голос їхній історії.

    Міф 4: Військовий журналіст завжди працює з камерами та мікрофонами.
    Факт: Часто це блокнот, диктофон або ноутбук. Більшість матеріалів готуються в умовах обмеженого зв’язку, інтернету чи навіть у “польових” умовах.

    Міф 5: Військова журналістика — нова і модерна професія.
    Факт: Вона існує століттями. Перші відомі військові кореспонденти з’явилися ще під час Кримської війни (1853–1856). Їхні репортажі друкували в газетах, і саме вони сформували стандарти правди, ризику та етики, які діють і сьогодні.
    Військова журналістика — це не романтика і не шоу. Це відповідальність, правда і історія, яку ніхто інший не розкаже.
    #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    5 міфів про військових кореспондентів, в які досі вірять🤯 Міф 1:Військовий кореспондент — це завжди чоловік у камуфляжі. Факт: У світі багато жінок, які працюють на передовій. Вони беруть інтерв’ю, пишуть репортажі, готують аналітику. Стать не визначає професійну здатність. Міф 2: Це романтика й адреналін. Факт: Реальність — це безсонні ночі, сльози, тиша після вибуху і постійна відповідальність за кожне слово. Адреналіну тут мало, а ось моральний тиск — дуже багато. Міф 3: Журналіст на війні — це герой. Факт: Ми не герої. Ми свідки. Герої — ті, хто стоїть на передовій. Наша робота — дати голос їхній історії. Міф 4: Військовий журналіст завжди працює з камерами та мікрофонами. Факт: Часто це блокнот, диктофон або ноутбук. Більшість матеріалів готуються в умовах обмеженого зв’язку, інтернету чи навіть у “польових” умовах. Міф 5: Військова журналістика — нова і модерна професія. Факт: Вона існує століттями. Перші відомі військові кореспонденти з’явилися ще під час Кримської війни (1853–1856). Їхні репортажі друкували в газетах, і саме вони сформували стандарти правди, ризику та етики, які діють і сьогодні. Військова журналістика — це не романтика і не шоу. Це відповідальність, правда і історія, яку ніхто інший не розкаже. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Love
    1
    150переглядів
  • Мене часто питають, навіщо мені це — війна, ризик, нерви, страх.
    А я просто не можу інакше. Не можу сидіти осторонь, коли там — люди, коли там життя, яке хтось має показати світові.
    Я не герой і не безстрашна. Мені теж страшно.
    Але ще страшніше, коли правду замовчують. Коли історії з фронту стають цифрами в новинах.
    Я не хочу цього. Я хочу, щоб кожен голос був почутий.
    Мене не зламають фрази “це не для дівчат”.
    Бо я бачу не небезпеку — я бачу сенс.
    І якщо для того, щоб показати правду, треба стояти там, де інші мовчать — я стоятиму.
    Не тому, що я смілива. А тому, що я не можу мовчати.
    #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Мене часто питають, навіщо мені це — війна, ризик, нерви, страх. А я просто не можу інакше. Не можу сидіти осторонь, коли там — люди, коли там життя, яке хтось має показати світові. Я не герой і не безстрашна. Мені теж страшно. Але ще страшніше, коли правду замовчують. Коли історії з фронту стають цифрами в новинах. Я не хочу цього. Я хочу, щоб кожен голос був почутий. Мене не зламають фрази “це не для дівчат”. Бо я бачу не небезпеку — я бачу сенс. І якщо для того, щоб показати правду, треба стояти там, де інші мовчать — я стоятиму. Не тому, що я смілива. А тому, що я не можу мовчати. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Love
    1
    124переглядів
  • Агов усім, хто досі думає, що військовий кореспондент — це обов’язково чоловік у камуфляжі з кам’яним обличчям. Це знову я, майбутня військова кореспондентка, і сьогодні хочу поговорити про питання, які мене вже відверто дістали.
    От класика жанру:
    — «Ти — дівчина? І хочеш туди, де стріляють?»
    Так, дівчина. І так, хочу. Моя стать не має нічого спільного з професійним вибором.

    — «Але ж це небезпечно! Ти не боїшся?»
    Боюся. Але страх — це нормально. Головне, що бажання розповідати правду сильніше за нього.

    — «Може, краще щось спокійніше? Редагуй тексти про кроликів!»
    Кролики милі. Але світ не зводиться до милих речей. Я хочу показувати його справжнім.

    — «А як ти взагалі собі це уявляєш?»
    Просто. Як професіонала, який робить свою роботу якісно. Зовнішність тут ні до чого.

    — «А рідні дозволяють?»
    Я доросла людина. І рішення про своє життя приймаю сама.

    — «А як же сім’я, діти?»
    Кар’єра не скасовує особисте життя. Все має свій час.

    Тож, замість цих запитань, краще спитайте: «Який наступний крок?»
    Бо бути військовою кореспонденткою — це не про “дівчину на війні”. Це про людину, яка хоче розповідати правду там, де її найважче почути. 🙃
    #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Агов усім, хто досі думає, що військовий кореспондент — це обов’язково чоловік у камуфляжі з кам’яним обличчям. Це знову я, майбутня військова кореспондентка, і сьогодні хочу поговорити про питання, які мене вже відверто дістали. От класика жанру: — «Ти — дівчина? І хочеш туди, де стріляють?» Так, дівчина. І так, хочу. Моя стать не має нічого спільного з професійним вибором. — «Але ж це небезпечно! Ти не боїшся?» Боюся. Але страх — це нормально. Головне, що бажання розповідати правду сильніше за нього. — «Може, краще щось спокійніше? Редагуй тексти про кроликів!» Кролики милі. Але світ не зводиться до милих речей. Я хочу показувати його справжнім. — «А як ти взагалі собі це уявляєш?» Просто. Як професіонала, який робить свою роботу якісно. Зовнішність тут ні до чого. — «А рідні дозволяють?» Я доросла людина. І рішення про своє життя приймаю сама. — «А як же сім’я, діти?» Кар’єра не скасовує особисте життя. Все має свій час. Тож, замість цих запитань, краще спитайте: «Який наступний крок?» Бо бути військовою кореспонденткою — це не про “дівчину на війні”. Це про людину, яка хоче розповідати правду там, де її найважче почути. 🙃 #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Love
    1
    185переглядів
  • Я ще не брала інтерв’ю у військових, але вже давно уявляю цей момент. Не як щось гучне чи пафосне — навпаки, як тиху розмову, у якій кожне слово важить більше за сотню заголовків. Для мене важливо не просто поставити запитання, а відчути людину, її історію, біль і силу.
    Я розумію, що це буде непросто. Не всі готові відкриватися, не всі хочуть згадувати. Але справжня журналістика — саме там, де складно. Мені хочеться навчитися слухати, не перебивати, не оцінювати, а просто дати говорити тим, хто пройшов війну.
    Мій шлях тільки починається. Але я точно знаю, заради чого йду в цю професію — щоб показати правду очима тих, хто живе між вибухами і тишею. І коли настане мій перший репортаж, я хочу, щоб у ньому було не лише слово, а й повага до кожного, хто бореться за наше завтра.🎥🎙️
    #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Я ще не брала інтерв’ю у військових, але вже давно уявляю цей момент. Не як щось гучне чи пафосне — навпаки, як тиху розмову, у якій кожне слово важить більше за сотню заголовків. Для мене важливо не просто поставити запитання, а відчути людину, її історію, біль і силу. Я розумію, що це буде непросто. Не всі готові відкриватися, не всі хочуть згадувати. Але справжня журналістика — саме там, де складно. Мені хочеться навчитися слухати, не перебивати, не оцінювати, а просто дати говорити тим, хто пройшов війну. Мій шлях тільки починається. Але я точно знаю, заради чого йду в цю професію — щоб показати правду очима тих, хто живе між вибухами і тишею. І коли настане мій перший репортаж, я хочу, щоб у ньому було не лише слово, а й повага до кожного, хто бореться за наше завтра.🎥🎙️ #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Like
    Love
    2
    137переглядів
  • Мрія стати військовою кореспонденткою з’явилася не випадково. Я виросла у військовій родині, де слово “служба” означало не посаду, а спосіб життя. Мій тато, майор Віктор Кімаківський, віддав армії 27 років. Його постійна відсутність — на навчаннях, виїздах, службі — залишала в нашому домі відчутну порожнечу. Я пам’ятаю, як дитиною приходила до військкомату, щоб хоч на хвилину побачити його обличчя. Тоді я вперше зрозуміла: служба — це не просто обов’язок, а глибока відданість, яку несеш через усе життя.
    Мій брат Сергій уже дев’ять років на службі. Його розповіді про побратимів, про дисципліну, про фронтові будні завжди захоплювали. У нашій родині всі так чи інакше пов’язані з армією: дядько служить, чоловік сестри — також військовий, і навіть мій хлопець зараз у Збройних Силах. Для нас це не просто робота — це буденність, у якій змішалися тривога, гордість і любов.
    Граючи у Барському міському художньому аматорському театрі, я зустріла багато військових. Вони приходили на вистави, ділилися історіями, які ніколи не з’являться у новинах. Там я вперше побачила справжнє — втомлені очі, які бачили війну, і тиху силу, яка тримає країну. Саме тоді я зрозуміла: хочу стати голосом цих людей. Розповідати не лише про події, а про долі.
    Журналістика для мене — не кар’єра, а поклик. Це спосіб показувати правду, яку не завжди видно за сухими цифрами зведень. Я хочу бути поруч із тими, хто ризикує життям, і передавати світові, що за кожною формою стоїть людина.
    Так, це шлях не з легких. Але я не шукаю легкого. Я хочу бути там, де слово має вагу, де кожен репортаж — це документ часу.
    Я готова пройти цей шлях до кінця, бо моя мета — не просто розповідати про війну, а допомогти іншим її зрозуміти.
    #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Мрія стати військовою кореспонденткою з’явилася не випадково. Я виросла у військовій родині, де слово “служба” означало не посаду, а спосіб життя. Мій тато, майор Віктор Кімаківський, віддав армії 27 років. Його постійна відсутність — на навчаннях, виїздах, службі — залишала в нашому домі відчутну порожнечу. Я пам’ятаю, як дитиною приходила до військкомату, щоб хоч на хвилину побачити його обличчя. Тоді я вперше зрозуміла: служба — це не просто обов’язок, а глибока відданість, яку несеш через усе життя. Мій брат Сергій уже дев’ять років на службі. Його розповіді про побратимів, про дисципліну, про фронтові будні завжди захоплювали. У нашій родині всі так чи інакше пов’язані з армією: дядько служить, чоловік сестри — також військовий, і навіть мій хлопець зараз у Збройних Силах. Для нас це не просто робота — це буденність, у якій змішалися тривога, гордість і любов. Граючи у Барському міському художньому аматорському театрі, я зустріла багато військових. Вони приходили на вистави, ділилися історіями, які ніколи не з’являться у новинах. Там я вперше побачила справжнє — втомлені очі, які бачили війну, і тиху силу, яка тримає країну. Саме тоді я зрозуміла: хочу стати голосом цих людей. Розповідати не лише про події, а про долі. Журналістика для мене — не кар’єра, а поклик. Це спосіб показувати правду, яку не завжди видно за сухими цифрами зведень. Я хочу бути поруч із тими, хто ризикує життям, і передавати світові, що за кожною формою стоїть людина. Так, це шлях не з легких. Але я не шукаю легкого. Я хочу бути там, де слово має вагу, де кожен репортаж — це документ часу. Я готова пройти цей шлях до кінця, бо моя мета — не просто розповідати про війну, а допомогти іншим її зрозуміти. #журналістика #військовакореспонденція #журналістка
    Like
    Love
    2
    277переглядів
  • Мене звати Злата, я майбутня журналістка. Моє професійне прагнення — військова кореспонденція. Це не просто бажання писати про війну. Це спроба зрозуміти, як слово виживає там, де все руйнується.
    Я створила цей блог, щоб показати справжнє обличчя фронтової журналістики. Без пафосу, без фільтрів, без прикрас. Тут не буде “романтики війни” — лише реальність, якою її бачить журналіст: багнюка, холод, страх, зламані історії, але й сила тих, хто продовжує фіксувати правду, навіть коли навколо темрява.
    Я хочу говорити про людей, які стоять за кадром новин — кореспондентів, операторів, редакторів, які ризикують життям, щоб країна не втратила факти. Про етичні межі: що можна показати, а що — вже надто. Про страх, який доводиться ховати за камерою. Про довіру, яку журналіст має заслужити навіть там, де ніхто вже не вірить.
    Це не просто блог про війну. Це простір для тих, хто вірить, що журналістика ще має сенс. Для тих, хто хоче бачити не лише вибухи, а й те, що залишається після них — людяність, професію, правду.
    Якщо тобі близька ідея чесного слова — залишайся тут. Бо саме тут слово стає бронею.✨
    #військовакореспонденція #журналістика
    Мене звати Злата, я майбутня журналістка. Моє професійне прагнення — військова кореспонденція. Це не просто бажання писати про війну. Це спроба зрозуміти, як слово виживає там, де все руйнується. Я створила цей блог, щоб показати справжнє обличчя фронтової журналістики. Без пафосу, без фільтрів, без прикрас. Тут не буде “романтики війни” — лише реальність, якою її бачить журналіст: багнюка, холод, страх, зламані історії, але й сила тих, хто продовжує фіксувати правду, навіть коли навколо темрява. Я хочу говорити про людей, які стоять за кадром новин — кореспондентів, операторів, редакторів, які ризикують життям, щоб країна не втратила факти. Про етичні межі: що можна показати, а що — вже надто. Про страх, який доводиться ховати за камерою. Про довіру, яку журналіст має заслужити навіть там, де ніхто вже не вірить. Це не просто блог про війну. Це простір для тих, хто вірить, що журналістика ще має сенс. Для тих, хто хоче бачити не лише вибухи, а й те, що залишається після них — людяність, професію, правду. Якщо тобі близька ідея чесного слова — залишайся тут. Бо саме тут слово стає бронею.✨ #військовакореспонденція #журналістика
    Like
    Love
    2
    213переглядів
  • "Дзеркало тижня" перетворилося на агітаційний рупор "активістів", - нардеп Сергій Власенко
    Будучи головою ТСК з питань корупції у правоохоронних органах, він звернув увагу, що "Дзеркало тижня" постійно негативно висвітлює роботу ТСК, публікуючи лише точку зору так званої "антикорупційної тріади" — НАБУ, САП та ВАКС.
    "Це вже саме собою порушення журналістських стандартів. Проте редакція була змушена опублікувати мою колонку, але додала до неї свій коментар - назвала текст "маніпулятивним".
    Причина такої позиції проста: ТСК перевіряє НАБУ, САП та ВАКС на ефективність та доцільність використання ними держкоштів. Тому редакція і перетворилася на рупор антикорупційних органів.
    "Ось так працює "журналістика по-активістськи" та журналістика за гроші. Не думав, що колись шановне аналітичне видання "Дзеркало тижня" перетвориться на дешеву маніпулятивну агітку, яка, на жаль, поширює просто недостовірну (або, як кажуть у народі, – брехливу) інформацію"
    , - Написав нардеп Власенко.
    Раніше з'ясувалося, що чоловік редактора видання Інни Ведерникової Володимир Резніков фіктивно мобілізувався до ЗСУ, щоб уникнути суду. Його підозрюють у нелегальній торгівлі боєприпасами. А за часів Януковича він займався спецпідрозділом "Кобра" і під час Революції Гідності брав участь у переслідуванні активістів.
    "Дзеркало тижня" перетворилося на агітаційний рупор "активістів", - нардеп Сергій Власенко Будучи головою ТСК з питань корупції у правоохоронних органах, він звернув увагу, що "Дзеркало тижня" постійно негативно висвітлює роботу ТСК, публікуючи лише точку зору так званої "антикорупційної тріади" — НАБУ, САП та ВАКС. "Це вже саме собою порушення журналістських стандартів. Проте редакція була змушена опублікувати мою колонку, але додала до неї свій коментар - назвала текст "маніпулятивним". Причина такої позиції проста: ТСК перевіряє НАБУ, САП та ВАКС на ефективність та доцільність використання ними держкоштів. Тому редакція і перетворилася на рупор антикорупційних органів. "Ось так працює "журналістика по-активістськи" та журналістика за гроші. Не думав, що колись шановне аналітичне видання "Дзеркало тижня" перетвориться на дешеву маніпулятивну агітку, яка, на жаль, поширює просто недостовірну (або, як кажуть у народі, – брехливу) інформацію" , - Написав нардеп Власенко. Раніше з'ясувалося, що чоловік редактора видання Інни Ведерникової Володимир Резніков фіктивно мобілізувався до ЗСУ, щоб уникнути суду. Його підозрюють у нелегальній торгівлі боєприпасами. А за часів Януковича він займався спецпідрозділом "Кобра" і під час Революції Гідності брав участь у переслідуванні активістів.
    103переглядів
  • Оголошено переможців Шевченківської премії-2025:

    "Література" — Юрій Іздрик, книга поезій "Колекція"
    "Літературознавство і мистецтвознавство" — не присуджено
    "Публіцистика і журналістика" — Павло Казарін, проєкт "Публіцистика воєнного часу на «Українській правді»"
    "Музичне мистецтво" — присуджено дві премії: Богдана Півненко за концертні програми 2019–2024 та Олександр Шимко за "Вирій", сакральна містерія для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні тексти
    "Театральне мистецтво" — Василь Вовкун, опера "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе!", театральна кантата "Псальми війни"
    "Кіномистецтво" — Олесь Санін, Сергій Михальчук, Алла Загайкевич, повнометражний ігровий фільм "Довбуш"
    "Візуальне мистецтво" — Жанна Кадирова, виставка "Траєкторії польотів"
    "Декоративно-прикладне мистецтво" — Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш, Наталія Рибак, мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності" (серія художніх робіт автентичного петриківського декоративного розпису)

    Усім лауреатом присудили грошову винагороду у 484 480 грн. Василь Вовкун оголосив, що премію передає на дрони 24 окремої механізованої бригади.

    https://suspilne.media/culture/966151-sevcenkivska-premia-2025-ogolos...
    Оголошено переможців Шевченківської премії-2025: "Література" — Юрій Іздрик, книга поезій "Колекція" "Літературознавство і мистецтвознавство" — не присуджено "Публіцистика і журналістика" — Павло Казарін, проєкт "Публіцистика воєнного часу на «Українській правді»" "Музичне мистецтво" — присуджено дві премії: Богдана Півненко за концертні програми 2019–2024 та Олександр Шимко за "Вирій", сакральна містерія для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні тексти "Театральне мистецтво" — Василь Вовкун, опера "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе!", театральна кантата "Псальми війни" "Кіномистецтво" — Олесь Санін, Сергій Михальчук, Алла Загайкевич, повнометражний ігровий фільм "Довбуш" "Візуальне мистецтво" — Жанна Кадирова, виставка "Траєкторії польотів" "Декоративно-прикладне мистецтво" — Валентина Карпець-Єрмолаєва, Андрій Пікуш, Марія Пікуш, Наталія Рибак, мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності" (серія художніх робіт автентичного петриківського декоративного розпису) Усім лауреатом присудили грошову винагороду у 484 480 грн. Василь Вовкун оголосив, що премію передає на дрони 24 окремої механізованої бригади. https://suspilne.media/culture/966151-sevcenkivska-premia-2025-ogolosila-peremozciv-sered-nih-izdrik-kadirova-ta-film-dovbus/
    SUSPILNE.MEDIA
    Шевченківська премія 2025 оголосила переможців: ось хто серед них
    Стали відомі лауреати Шевченківської премії-2025, оголосили переможців Шевченківської премії, Жанна Кадирова, Іздрик, фільм "Довбуш", Павло Казарін, Василь Вовкун, Богдана Півненко, Олександр Шимко — Cуспільне Культура
    Like
    1
    746переглядів
Більше результатів