• #технології
    Сем Альтман тепер хоче читати наші думки — за допомогою ультразвуку.
    Глава OpenAI запускає новий стартап Merge Labs, який стане прямим конкурентом Neuralink Ілона Маска.

    Ідея така: замість чипів — генні маркери в клітинах, що реагуватимуть на ультразвук і передаватимуть дані назовні.

    Простіше кажучи, мозок стане інтерфейсом для ШІ.

    Учора нейромережі обробляли текст, а сьогодні — нас самих.
    #технології Сем Альтман тепер хоче читати наші думки — за допомогою ультразвуку. Глава OpenAI запускає новий стартап Merge Labs, який стане прямим конкурентом Neuralink Ілона Маска. Ідея така: замість чипів — генні маркери в клітинах, що реагуватимуть на ультразвук і передаватимуть дані назовні. Простіше кажучи, мозок стане інтерфейсом для ШІ. Учора нейромережі обробляли текст, а сьогодні — нас самих.
    40views
  • #думки
    У мене в телефоні багато номерів, але найдорожчий, коли дзвонять діти і кажуть:
    "Мамуль, у мене все добре?".
    #думки У мене в телефоні багато номерів, але найдорожчий, коли дзвонять діти і кажуть: "Мамуль, у мене все добре?".
    46views
  • #думки
    Так часто буває серед людей,:одне світить до тебе очима, сюсюкає, лижиться, А як прийдеться до діла, нічого доброго й на ніготь не зробить, А друга бурчить, свариться, стогне,тоді, дивись, останню сорочку скине із себе й віддасть.
    #думки Так часто буває серед людей,:одне світить до тебе очима, сюсюкає, лижиться, А як прийдеться до діла, нічого доброго й на ніготь не зробить, А друга бурчить, свариться, стогне,тоді, дивись, останню сорочку скине із себе й віддасть.
    39views
  • #ШІ #сатира #пригоди #новела
    Операція "Золотий Wi-Fi":
    Як один мер вирішив прокласти інтернет на Марс, щоб виграти місцеві вибори.

    Потрібно віддати належне професору Теодору Капсулі: він був генієм. Хоча його геніальність, як зауважували колеги, була "глибоко неконкурентоспроможною". У свої тридцять з чимось він очолював кафедру "Теоретичної Архітектури Нездійсненних Мрій" в НДІ "Забутих Ідей", що розташовувався у приміщенні колишньої котельні. Теодор міг сконструювати генератор вічного руху з трьох скріпок та однієї глибокої думки, але ніколи не міг змусити працювати місцевий кулер для води. Це було його професійне прокляття — він міг проектувати майбутнє, але абсолютно ігнорував сьогодення.
    Його звичну знудженість перервав вторгнення. Двері НДІ, які трималися на чесному слові та шарі скотчу, розчинилися, впустивши потік дорогих парфумів та світла софітів. На порозі стояв не хто інший, як Мер Златовласник.
    Мер Златовласник був втіленням міської політики: лискучий, усміхнений, із зачіскою, що кидала виклик силі тяжіння, і поглядом, що вже бачив себе на обкладинці "Форбс". Його місто, "Першостолиця" (колишнє "Нижнє Закутковсько"), було зразком постмодерністської кризи: фонтани не працювали, каналізація періодично відзначала "день відкритих дверей", але на кожній центральній вулиці стояло по три однакові бронзові статуї місцевого коваля-мецената (у різних позах, звісно).
    "Професоре! — вигукнув Мер, як оратор на стадіоні, хоча в кімнаті, крім Теодора, був лише старий кіт, що спав на комп'ютерному моніторі. — Я приніс Вам Місію!"
    Теодор обережно підсунув до себе стілець, на якому лежав його недоїдений бутерброд. "Сподіваюся, Місія не вимагає від мене зремонтувати кулер, пане Мед. На це в мене кваліфікації не вистачить".
    "Це набагато, набагато масштабніше! — Златовласник вийняв з кишені айфон останньої моделі, хоча в районі вже тиждень не було мобільного зв’язку, і зачитав. — Мій новий передвиборчий лозунг: 'Інтернет — кожному марсіанину!' Ми маємо прокласти канал зв'язку на Марс! Нехай знають, що Першостолиця – це космічний хаб! Ви розробите 'Трансмарсіанський Кабельний Регулятор' (ТКР) за два тижні. Це буде Ваша історична місія. Або, як мінімум, Ваш новий бюджет".
    Теодор, зітхнувши, зрозумів: йому доведеться знову рятувати світ, ігноруючи дірки в асфальті прямо під вікном.
    Першим кроком, звісно, стало формування команди, бо одному тягнути цей абсурдний проект було б занадто нудно. Теодор згадав про двох людей, без яких жоден по-справжньому божевільний проект у Першостолиці не обходився.
    Перша – це була Бабуся-Хакер Аделаїда. Вона жила в орендованій квартирі, обвішаній кабелями та антенами, і віртуозно зламувала урядові сервери. Не заради грошей чи політики, а виключно, щоб знайти у базах даних інформацію про реальні знижки на аспірин та іноді змінювала графік роботи ЖЕКу, щоб той працював у суботу.
    "Навіщо мені Марс, Теодор? — суворо запитала вона, клацаючи по клавіатурі. — Там немає жодної аптеки. Але, гаразд. Мені потрібен доступ до бази даних 'Комісії з Міжгалактичних Відносин', щоб знайти їхні тарифи на трансляцію. Бо, якщо вони там мають роумінг, це буде скандал".
    Другий — це був Агентурний Постачальник Кузьма. Людина без визначеної посади, але з безмежними зв'язками. Він міг "добути" що завгодно: від рідкісного радіоізотопу до підписаної особисто Іваном Франком квитанції за проїзд. Усі його операції проходили через "паралельний бюрократичний ринок".
    "ТКР, кажеш? — Кузьма почухав свою потилицю, оточену неймовірною кількістю шапок. — Потрібен дозвіл від Комісії. А для нього потрібен талон на облік, який видають після надання довідки про відсутність боргів у гуртожитку, завіреної печаткою 'Товариства любителів кактусів'. Я все зроблю. Мені лише потрібен один старий, але дуже рідкісний значок 'Ударник П'ятирічки' — це тепер офіційна валюта в Комісії".

    Пригода "Отримання Дозволу на Трансляцію" стала справжнім бенефісом абсурду. Комісія з Міжгалактичних Відносин і Кабельної Регуляції виявилася трьома стомленими чоловіками у спортивних штанях, які сиділи у підвалі під мерією. Їхній головний робочий інструмент – старий арифмометр.
    "Форма 27-Б-Квадратна, — сухо промовив голова Комісії, пан Папірус. — Заповнюємо лише фіолетовою ручкою і додаємо план Марса, намальований від руки на кальці. Без цього навіть не підходьте. І так, значок 'Ударник' приймаємо, але краще — рідкісну поштову марку. Знаєте, з метеликом, що дивиться ліворуч".
    Після тижневих бюрократичних поневірянь, обміну марками та заповнення ста сорока сторінок анкети про "психологічну сумісність пристрою з атмосферою Юпітера" (хоча йшлося про Марс), ТКР був нарешті зібраний.
    Це був шедевр: велика мідна тарілка (колишній кришка від каналізаційного люка), обмотана новорічними гірляндами, з прикрученим до неї старим дисковим телефоном (для "прямого набору Марса") і кількома світлодіодами.
    Перший тестовий запуск, що відбувся о третій годині ночі в покинутій оранжереї, спричинив лише нещастя. Замість очікуваного «марсіанського ехо», ТКР видав пронизливий звук, який нагадував сварку двох мікрохвильових печей, і відразу ж відключив світло у всьому районі.
    А потім задзвонив старий дисковий телефон.
    Теодор обережно підняв слухавку. З неї долинув роздратований, чужий голос, що говорив дивною сумішшю латини та шипіння.
    "Це хто?!! — прошипів голос. — Я тут у своїй зоні відпочинку, дивлюся 'Міжгалактичний Канал Прогнозу Погоди', а тут ваш примітивний, абсолютно неліцензійний 'Трансмарсіанський Регулятор' створює мені електромагнітне засмічення! Негайно вимкніть ваш металобрухт! Це вже третій випадок за тиждень! Ваш мер — це взагалі хто такий?!"
    Теодор зрозумів: пристрій працював, але його сигнал був настільки потужним і брудним, що глушив усе в радіусі мільйона кілометрів і був сприйнятий як нахабний спам кимось у ближньому космосі.
    Настав час кульмінації. Мер Златовласник не цікавився технічними деталями, його цікавили лише камери. На центральній площі, поруч із бронзовим ковалем, встановили гігантський екран для "Марсіанського Стріму". Зібралося близько сотні глядачів (переважно журналісти та ті, хто чекав на роздачу безкоштовних передвиборчих ручок).
    "Дорогі жителі! — Златовласник простягнув руки до неба. — Сьогодні ми прорвемо інтернет-блокаду Червоної Планети! Це наш подарунок Марсу! Вони знатимуть, що таке справжній, якісний Першостоличний Wi-Fi!"
    Теодор, який стояв за ширмою, усвідомив усю глибину катастрофи. Якщо мер натисне кнопку, пристрій просто зірве черговий електромагнітний хаос, а гігантський екран покаже лише сніг.
    "Вибачте, — тихо сказав Теодор своїм колегам, — я мушу зіграти на випередження. Якщо вже влаштовувати трансляцію, то хоч із змістом".
    Він швидко витягнув один із химерних проводів ТКР, приєднавши його до старого, ледь помітного приймача, який Кузьма раніше "добув" у кабінеті мера. Цей приймач використовувався для трансляції закритого засідання Міської Ради в кабінет Златовласника.
    Мер, не підозрюючи про підміну, з пафосом натиснув величезну червону кнопку.
    Фанфари заграли. На гігантському екрані з'явилося зображення. Це був не Марс. Це навіть не був сніг.
    На екрані транслювалося позачергове, терміново скликане засідання міської ради. Члени ради, розслаблені й переконані, що їх ніхто не чує, сиділи за столом, висловлюючи свої "щирі" думки.
    — ...Отже, гроші на 'Марсіанський Wi-Fi' ми ділимо так: мені на нове авто, вам на ремонт дачі, а Професору Капсулі ми купимо почесну грамоту, — говорив заступник мера, голосно відсьорбуючи чай.
    — А водопровід? — запитав інший.
    — Який водопровід? Ми ж інтернет на Марс тягнемо! Не забивайте голову дрібницями. Головне — піар. Хто там взагалі про той водопровід згадає?
    Натовп на площі замовк. Спочатку було здивування, потім — глухий, важкий сміх, який швидко переріс у гучний, обурений крик. Мер Златовласник, який дивився на екран із жахом, намагався вирвати кабель, але це було марно.

    Його передвиборчий "Марсіанський Стрім" став миттєвим, стовідсотково правдивим викриттям.
    Наступного дня рейтинг Златовласника впав нижче плінтуса, який давно відійшов від стіни через відсутність нормального ремонту. Скандал був грандіозним.
    Теодор Капсула, вперше за довгий час, почувався не генієм, а просто корисною людиною. Він розібрав ТКР. Мідну тарілку він використав, як треба: пофарбував і встановив її як кришку на відкритий каналізаційний люк біля свого НДІ. А старі, потужні підсилювачі він разом із Кузьмою, який "добув" сотню метрів труб, використав для налагодження тиску в міській системі водопостачання.
    Через тиждень у "Першостолиці" вперше за п'ять років з кранів пішла вода, а не зелена іржава рідина.
    Команда зібралася ввечері, щоб відзначити це. Не марсіанський прорив, а прорив у побуті.
    "Добре, Теодор, — Бабуся Аделаїда випила свій чай. — Ти провів свою найбільшу операцію. Тепер можеш зайнятися справді важливою справою".
    "Якою, Аделаїдо?"
    "Мені потрібен пристрій, який буде блокувати рекламу в усьому місті, а не тільки в моєму браузері. І щоб ЖЕК, нарешті, почав працювати в суботу. Бо тут не Марс, тут справжня, земна бюрократія. А це, друже, найскладніше поле для вивчення".
    Кузьма, зітхнувши, вже шукав у своїх бездонних кишенях потрібний інструмент. Адже тепер, коли Златовласник був у минулому, їм потрібно було знайти когось, хто відповідав за сміттєві баки. А це вже була абсолютно нова, хоч і приземлена, пригода.
    #ШІ #сатира #пригоди #новела Операція "Золотий Wi-Fi": Як один мер вирішив прокласти інтернет на Марс, щоб виграти місцеві вибори. Потрібно віддати належне професору Теодору Капсулі: він був генієм. Хоча його геніальність, як зауважували колеги, була "глибоко неконкурентоспроможною". У свої тридцять з чимось він очолював кафедру "Теоретичної Архітектури Нездійсненних Мрій" в НДІ "Забутих Ідей", що розташовувався у приміщенні колишньої котельні. Теодор міг сконструювати генератор вічного руху з трьох скріпок та однієї глибокої думки, але ніколи не міг змусити працювати місцевий кулер для води. Це було його професійне прокляття — він міг проектувати майбутнє, але абсолютно ігнорував сьогодення. Його звичну знудженість перервав вторгнення. Двері НДІ, які трималися на чесному слові та шарі скотчу, розчинилися, впустивши потік дорогих парфумів та світла софітів. На порозі стояв не хто інший, як Мер Златовласник. Мер Златовласник був втіленням міської політики: лискучий, усміхнений, із зачіскою, що кидала виклик силі тяжіння, і поглядом, що вже бачив себе на обкладинці "Форбс". Його місто, "Першостолиця" (колишнє "Нижнє Закутковсько"), було зразком постмодерністської кризи: фонтани не працювали, каналізація періодично відзначала "день відкритих дверей", але на кожній центральній вулиці стояло по три однакові бронзові статуї місцевого коваля-мецената (у різних позах, звісно). "Професоре! — вигукнув Мер, як оратор на стадіоні, хоча в кімнаті, крім Теодора, був лише старий кіт, що спав на комп'ютерному моніторі. — Я приніс Вам Місію!" Теодор обережно підсунув до себе стілець, на якому лежав його недоїдений бутерброд. "Сподіваюся, Місія не вимагає від мене зремонтувати кулер, пане Мед. На це в мене кваліфікації не вистачить". "Це набагато, набагато масштабніше! — Златовласник вийняв з кишені айфон останньої моделі, хоча в районі вже тиждень не було мобільного зв’язку, і зачитав. — Мій новий передвиборчий лозунг: 'Інтернет — кожному марсіанину!' Ми маємо прокласти канал зв'язку на Марс! Нехай знають, що Першостолиця – це космічний хаб! Ви розробите 'Трансмарсіанський Кабельний Регулятор' (ТКР) за два тижні. Це буде Ваша історична місія. Або, як мінімум, Ваш новий бюджет". Теодор, зітхнувши, зрозумів: йому доведеться знову рятувати світ, ігноруючи дірки в асфальті прямо під вікном. Першим кроком, звісно, стало формування команди, бо одному тягнути цей абсурдний проект було б занадто нудно. Теодор згадав про двох людей, без яких жоден по-справжньому божевільний проект у Першостолиці не обходився. Перша – це була Бабуся-Хакер Аделаїда. Вона жила в орендованій квартирі, обвішаній кабелями та антенами, і віртуозно зламувала урядові сервери. Не заради грошей чи політики, а виключно, щоб знайти у базах даних інформацію про реальні знижки на аспірин та іноді змінювала графік роботи ЖЕКу, щоб той працював у суботу. "Навіщо мені Марс, Теодор? — суворо запитала вона, клацаючи по клавіатурі. — Там немає жодної аптеки. Але, гаразд. Мені потрібен доступ до бази даних 'Комісії з Міжгалактичних Відносин', щоб знайти їхні тарифи на трансляцію. Бо, якщо вони там мають роумінг, це буде скандал". Другий — це був Агентурний Постачальник Кузьма. Людина без визначеної посади, але з безмежними зв'язками. Він міг "добути" що завгодно: від рідкісного радіоізотопу до підписаної особисто Іваном Франком квитанції за проїзд. Усі його операції проходили через "паралельний бюрократичний ринок". "ТКР, кажеш? — Кузьма почухав свою потилицю, оточену неймовірною кількістю шапок. — Потрібен дозвіл від Комісії. А для нього потрібен талон на облік, який видають після надання довідки про відсутність боргів у гуртожитку, завіреної печаткою 'Товариства любителів кактусів'. Я все зроблю. Мені лише потрібен один старий, але дуже рідкісний значок 'Ударник П'ятирічки' — це тепер офіційна валюта в Комісії". Пригода "Отримання Дозволу на Трансляцію" стала справжнім бенефісом абсурду. Комісія з Міжгалактичних Відносин і Кабельної Регуляції виявилася трьома стомленими чоловіками у спортивних штанях, які сиділи у підвалі під мерією. Їхній головний робочий інструмент – старий арифмометр. "Форма 27-Б-Квадратна, — сухо промовив голова Комісії, пан Папірус. — Заповнюємо лише фіолетовою ручкою і додаємо план Марса, намальований від руки на кальці. Без цього навіть не підходьте. І так, значок 'Ударник' приймаємо, але краще — рідкісну поштову марку. Знаєте, з метеликом, що дивиться ліворуч". Після тижневих бюрократичних поневірянь, обміну марками та заповнення ста сорока сторінок анкети про "психологічну сумісність пристрою з атмосферою Юпітера" (хоча йшлося про Марс), ТКР був нарешті зібраний. Це був шедевр: велика мідна тарілка (колишній кришка від каналізаційного люка), обмотана новорічними гірляндами, з прикрученим до неї старим дисковим телефоном (для "прямого набору Марса") і кількома світлодіодами. Перший тестовий запуск, що відбувся о третій годині ночі в покинутій оранжереї, спричинив лише нещастя. Замість очікуваного «марсіанського ехо», ТКР видав пронизливий звук, який нагадував сварку двох мікрохвильових печей, і відразу ж відключив світло у всьому районі. А потім задзвонив старий дисковий телефон. Теодор обережно підняв слухавку. З неї долинув роздратований, чужий голос, що говорив дивною сумішшю латини та шипіння. "Це хто?!! — прошипів голос. — Я тут у своїй зоні відпочинку, дивлюся 'Міжгалактичний Канал Прогнозу Погоди', а тут ваш примітивний, абсолютно неліцензійний 'Трансмарсіанський Регулятор' створює мені електромагнітне засмічення! Негайно вимкніть ваш металобрухт! Це вже третій випадок за тиждень! Ваш мер — це взагалі хто такий?!" Теодор зрозумів: пристрій працював, але його сигнал був настільки потужним і брудним, що глушив усе в радіусі мільйона кілометрів і був сприйнятий як нахабний спам кимось у ближньому космосі. Настав час кульмінації. Мер Златовласник не цікавився технічними деталями, його цікавили лише камери. На центральній площі, поруч із бронзовим ковалем, встановили гігантський екран для "Марсіанського Стріму". Зібралося близько сотні глядачів (переважно журналісти та ті, хто чекав на роздачу безкоштовних передвиборчих ручок). "Дорогі жителі! — Златовласник простягнув руки до неба. — Сьогодні ми прорвемо інтернет-блокаду Червоної Планети! Це наш подарунок Марсу! Вони знатимуть, що таке справжній, якісний Першостоличний Wi-Fi!" Теодор, який стояв за ширмою, усвідомив усю глибину катастрофи. Якщо мер натисне кнопку, пристрій просто зірве черговий електромагнітний хаос, а гігантський екран покаже лише сніг. "Вибачте, — тихо сказав Теодор своїм колегам, — я мушу зіграти на випередження. Якщо вже влаштовувати трансляцію, то хоч із змістом". Він швидко витягнув один із химерних проводів ТКР, приєднавши його до старого, ледь помітного приймача, який Кузьма раніше "добув" у кабінеті мера. Цей приймач використовувався для трансляції закритого засідання Міської Ради в кабінет Златовласника. Мер, не підозрюючи про підміну, з пафосом натиснув величезну червону кнопку. Фанфари заграли. На гігантському екрані з'явилося зображення. Це був не Марс. Це навіть не був сніг. На екрані транслювалося позачергове, терміново скликане засідання міської ради. Члени ради, розслаблені й переконані, що їх ніхто не чує, сиділи за столом, висловлюючи свої "щирі" думки. — ...Отже, гроші на 'Марсіанський Wi-Fi' ми ділимо так: мені на нове авто, вам на ремонт дачі, а Професору Капсулі ми купимо почесну грамоту, — говорив заступник мера, голосно відсьорбуючи чай. — А водопровід? — запитав інший. — Який водопровід? Ми ж інтернет на Марс тягнемо! Не забивайте голову дрібницями. Головне — піар. Хто там взагалі про той водопровід згадає? Натовп на площі замовк. Спочатку було здивування, потім — глухий, важкий сміх, який швидко переріс у гучний, обурений крик. Мер Златовласник, який дивився на екран із жахом, намагався вирвати кабель, але це було марно. Його передвиборчий "Марсіанський Стрім" став миттєвим, стовідсотково правдивим викриттям. Наступного дня рейтинг Златовласника впав нижче плінтуса, який давно відійшов від стіни через відсутність нормального ремонту. Скандал був грандіозним. Теодор Капсула, вперше за довгий час, почувався не генієм, а просто корисною людиною. Він розібрав ТКР. Мідну тарілку він використав, як треба: пофарбував і встановив її як кришку на відкритий каналізаційний люк біля свого НДІ. А старі, потужні підсилювачі він разом із Кузьмою, який "добув" сотню метрів труб, використав для налагодження тиску в міській системі водопостачання. Через тиждень у "Першостолиці" вперше за п'ять років з кранів пішла вода, а не зелена іржава рідина. Команда зібралася ввечері, щоб відзначити це. Не марсіанський прорив, а прорив у побуті. "Добре, Теодор, — Бабуся Аделаїда випила свій чай. — Ти провів свою найбільшу операцію. Тепер можеш зайнятися справді важливою справою". "Якою, Аделаїдо?" "Мені потрібен пристрій, який буде блокувати рекламу в усьому місті, а не тільки в моєму браузері. І щоб ЖЕК, нарешті, почав працювати в суботу. Бо тут не Марс, тут справжня, земна бюрократія. А це, друже, найскладніше поле для вивчення". Кузьма, зітхнувши, вже шукав у своїх бездонних кишенях потрібний інструмент. Адже тепер, коли Златовласник був у минулому, їм потрібно було знайти когось, хто відповідав за сміттєві баки. А це вже була абсолютно нова, хоч і приземлена, пригода.
    #ШІ - Операція Золотий Wi-Fi
    Love
    1
    379views
  • Кам'янець-Подільська фортеця

    Фортеця, ймовірно, існувала ще за часів Київської Русі, проте кам'яну споруду збудували литовські князі Коріатовичі. З 1362 по 1434 роки фортеця в комплексі з оборонними спорудами міста стала головним форпостом. Фортеця вперше згадується в 1374 році в грамоті князя Юрія Коріатовича (одного з чотирьох братів Коріатовичів, які володіли Поділлям). У той час вежі і стіни були вже кам'яними і частково дерев'яними. Фортеця знаходилася біля входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок (місто розташовувалося в петлі річки Смотрич). Саме за Коріатовичів місто стало столицею краю, а фортеця стратегічним оборонним пунктом. Багато років історики і вчені не можуть дійти єдиної думки щодо дати будівництва фортеці, тому поки що прийнято вважати, що перший камінь був закладений в 1374 році. За легендою, Кам'янець-Подільську фортецю ніколи і нікому не вдавалося взяти штурмом, лише хитрістю або золотом, хоча історики спростовують цей факт.

    Джерело https://psahno.com/uk/places/kamenec-podolskaia-krepost

    #карпати #україна #західнаукраїна #кам'янецьподольськафортеця #фортеціукраїни #історіякарпатів #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявкарпатах #кам'янецьподольський #фортеця #середньовічнафортеця #відпочинок
    Кам'янець-Подільська фортеця Фортеця, ймовірно, існувала ще за часів Київської Русі, проте кам'яну споруду збудували литовські князі Коріатовичі. З 1362 по 1434 роки фортеця в комплексі з оборонними спорудами міста стала головним форпостом. Фортеця вперше згадується в 1374 році в грамоті князя Юрія Коріатовича (одного з чотирьох братів Коріатовичів, які володіли Поділлям). У той час вежі і стіни були вже кам'яними і частково дерев'яними. Фортеця знаходилася біля входу в місто, до якого вів вузький 9-метровий перешийок (місто розташовувалося в петлі річки Смотрич). Саме за Коріатовичів місто стало столицею краю, а фортеця стратегічним оборонним пунктом. Багато років історики і вчені не можуть дійти єдиної думки щодо дати будівництва фортеці, тому поки що прийнято вважати, що перший камінь був закладений в 1374 році. За легендою, Кам'янець-Подільську фортецю ніколи і нікому не вдавалося взяти штурмом, лише хитрістю або золотом, хоча історики спростовують цей факт. Джерело https://psahno.com/uk/places/kamenec-podolskaia-krepost #карпати #україна #західнаукраїна #кам'янецьподольськафортеця #фортеціукраїни #історіякарпатів #цікавімісця #цікавімісцяукраїни #щоподивитисявкарпатах #кам'янецьподольський #фортеця #середньовічнафортеця #відпочинок
    147views
  • #поезія
    📃 Секунди не мають виміру...

    секунди не мають виміру –
    це тільки удари серця
    у думки немає вибору –
    це тільки проекція смерті
    у слова немає запаху
    а є тільки колір і смак
    ти можеш мені сказати
    чому це насправді так?
    ти можеш мені повірити –
    на дотик а не на слово?
    ти знаєш якою мірою
    й до чого ми вже готові?
    зумієш прийти і вижити?
    захочеш знайти і взяти?
    я духів усіх своїх вижену
    з прокуреної кімнати
    я викрою викраду виборю
    для тебе добу безкраю
    секунди не мають вибору
    секунди – вони минають

    ✍️ Юрій Іздрик
    #поезія 📃 Секунди не мають виміру... секунди не мають виміру – це тільки удари серця у думки немає вибору – це тільки проекція смерті у слова немає запаху а є тільки колір і смак ти можеш мені сказати чому це насправді так? ти можеш мені повірити – на дотик а не на слово? ти знаєш якою мірою й до чого ми вже готові? зумієш прийти і вижити? захочеш знайти і взяти? я духів усіх своїх вижену з прокуреної кімнати я викрою викраду виборю для тебе добу безкраю секунди не мають вибору секунди – вони минають ✍️ Юрій Іздрик
    Love
    1
    89views
  • #виставки
    Виставка Богдана Суцвіта "Буденність".
    В артпросторі "Тлум" відкрилась виставка Богдана Суцвіта "Буденність". Експозиція спонукає задуматися над буденністю і повсякденністю через символи зброї і засобів захисту. Виставка фокусується на повсякчасних виборах, які людина робить у своїх думках, підкреслюючи, що від світогляду формулюються думки, а від думок залежать дії або бездіяльність.

    Виставка триватиме до 6 листопада за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 26. Вхід вільний
    #виставки Виставка Богдана Суцвіта "Буденність". В артпросторі "Тлум" відкрилась виставка Богдана Суцвіта "Буденність". Експозиція спонукає задуматися над буденністю і повсякденністю через символи зброї і засобів захисту. Виставка фокусується на повсякчасних виборах, які людина робить у своїх думках, підкреслюючи, що від світогляду формулюються думки, а від думок залежать дії або бездіяльність. Виставка триватиме до 6 листопада за адресою: м. Київ, вул. Ярославська, 26. Вхід вільний
    Like
    1
    93views
  • #книжковий_відгук #Лана_читає

    “Опір” Трейсі Вульф
    Друга частина циклу з 6 книг
    Видавництво BookChef

    Ох, це була подорож тривалістю рік, оскільки книгу я почала ще минулого жовтня, але через один сюжетний поворот зробила тривалу перерву. Це друга частина циклу, і перша книга закінчилася настільки потужним кліфгенгером, що мене аж перекосило, і я терміново взялася за продовження.

    Друга книга фактично розвертає в інший бік всю драму першої частини. Це стосується і місця Грейс в академії Катмер, і її особистого життя, і її планів на майбутнє. Буквально з перших сторінок нас занурили в неєбовий сюжетний поворот, а потім у ще один, а потім ще… А далі стався парадокс - те, що мені так подобалося у першій книзі, а саме довгі внутрішні монологи, описи та думки персонажів, тут чогось почали дратувати. Бо стало забагато повторів та “води”.

    Десь на 200 сторінці ситуація вирівнялася, і книга знову “полетіла”. Попри “воду” було цікаво дізнатися, як герої порішають особисті проблеми, що не могли не виникнути після фіналу першої книги, як будуть розв’язувати інші нагальні питанні, які також виникли через фінал першої книги, які на них чекають випробування. А далі настали фінальні 150 сторінок. І це було боляче.

    От чесно, хотілося волати на персонажів через їхню твердолобість. Мені дуже різко перестали подобатися майже всі, бо з легкої руки авторки вони почали ухвалювати нелогічні рішення і через це нести втрати. У мене постійно виникали питання типу “Якого xyя?”, “Ну нашо?”, “Блядь, а шо, так можна було? А якого хєра так можна було???”.

    Фінальний твіст, принаймні один з них, я вгадала завчасно (загалом через нього і кинула торік її читати), тому він мене не шокував. А от шо шокує - я все одно читатиму продовження. Бо, трясця, все одно цікаво, як вони вирулять після цього фіналу. Питань достобіса, і хочеться відповідей)
    #книжковий_відгук #Лана_читає “Опір” Трейсі Вульф Друга частина циклу з 6 книг Видавництво BookChef Ох, це була подорож тривалістю рік, оскільки книгу я почала ще минулого жовтня, але через один сюжетний поворот зробила тривалу перерву. Це друга частина циклу, і перша книга закінчилася настільки потужним кліфгенгером, що мене аж перекосило, і я терміново взялася за продовження. Друга книга фактично розвертає в інший бік всю драму першої частини. Це стосується і місця Грейс в академії Катмер, і її особистого життя, і її планів на майбутнє. Буквально з перших сторінок нас занурили в неєбовий сюжетний поворот, а потім у ще один, а потім ще… А далі стався парадокс - те, що мені так подобалося у першій книзі, а саме довгі внутрішні монологи, описи та думки персонажів, тут чогось почали дратувати. Бо стало забагато повторів та “води”. Десь на 200 сторінці ситуація вирівнялася, і книга знову “полетіла”. Попри “воду” було цікаво дізнатися, як герої порішають особисті проблеми, що не могли не виникнути після фіналу першої книги, як будуть розв’язувати інші нагальні питанні, які також виникли через фінал першої книги, які на них чекають випробування. А далі настали фінальні 150 сторінок. І це було боляче. От чесно, хотілося волати на персонажів через їхню твердолобість. Мені дуже різко перестали подобатися майже всі, бо з легкої руки авторки вони почали ухвалювати нелогічні рішення і через це нести втрати. У мене постійно виникали питання типу “Якого xyя?”, “Ну нашо?”, “Блядь, а шо, так можна було? А якого хєра так можна було???”. Фінальний твіст, принаймні один з них, я вгадала завчасно (загалом через нього і кинула торік її читати), тому він мене не шокував. А от шо шокує - я все одно читатиму продовження. Бо, трясця, все одно цікаво, як вони вирулять після цього фіналу. Питань достобіса, і хочеться відповідей)
    136views
  • 📃 Секунди не мають виміру...

    секунди не мають виміру –
    це тільки удари серця
    у думки немає вибору –
    це тільки проекція смерті
    у слова немає запаху
    а є тільки колір і смак
    ти можеш мені сказати
    чому це насправді так?
    ти можеш мені повірити –
    на дотик а не на слово?
    ти знаєш якою мірою
    й до чого ми вже готові?
    зумієш прийти і вижити?
    захочеш знайти і взяти?
    я духів усіх своїх вижену
    з прокуреної кімнати
    я викрою викраду виборю
    для тебе добу безкраю
    секунди не мають вибору
    секунди – вони минають

    ✍️ Юрій Іздрик
    📃 Секунди не мають виміру... секунди не мають виміру – це тільки удари серця у думки немає вибору – це тільки проекція смерті у слова немає запаху а є тільки колір і смак ти можеш мені сказати чому це насправді так? ти можеш мені повірити – на дотик а не на слово? ти знаєш якою мірою й до чого ми вже готові? зумієш прийти і вижити? захочеш знайти і взяти? я духів усіх своїх вижену з прокуреної кімнати я викрою викраду виборю для тебе добу безкраю секунди не мають вибору секунди – вони минають ✍️ Юрій Іздрик
    74views
  • #дати
    Іван Лисяк-Рудницький (1919–1984)
    Український історик, правознавець і громадський діяч, народився 27 жовтня 1919 року. Він є одним із найвизначніших представників української історичної школи XX століття, який зробив значний внесок у вивчення історії України та її місця в європейському контексті.

    Лисяк-Рудницький здобув освіту в Празі та Відні, де вивчав право та історію. Через політичні обставини після Другої світової війни він емігрував до США, де продовжив свою академічну діяльність. Працюючи в університетах, зокрема в Гарварді та Альберті, він зосередився на дослідженні української національної ідентичності, політичної думки та історичних процесів. Його праці, такі як "Історичні есе", стали класикою української історичної літератури.

    Як громадський діяч, Лисяк-Рудницький активно підтримував українську діаспору, сприяючи збереженню культурної спадщини та просуванню української справи на міжнародному рівні. Помер він 11 листопада 1984 року в Канаді, залишивши по собі багату спадщину наукових праць і ідей, які й досі впливають на українську історичну науку.
    #дати Іван Лисяк-Рудницький (1919–1984) Український історик, правознавець і громадський діяч, народився 27 жовтня 1919 року. Він є одним із найвизначніших представників української історичної школи XX століття, який зробив значний внесок у вивчення історії України та її місця в європейському контексті. Лисяк-Рудницький здобув освіту в Празі та Відні, де вивчав право та історію. Через політичні обставини після Другої світової війни він емігрував до США, де продовжив свою академічну діяльність. Працюючи в університетах, зокрема в Гарварді та Альберті, він зосередився на дослідженні української національної ідентичності, політичної думки та історичних процесів. Його праці, такі як "Історичні есе", стали класикою української історичної літератури. Як громадський діяч, Лисяк-Рудницький активно підтримував українську діаспору, сприяючи збереженню культурної спадщини та просуванню української справи на міжнародному рівні. Помер він 11 листопада 1984 року в Канаді, залишивши по собі багату спадщину наукових праць і ідей, які й досі впливають на українську історичну науку.
    Like
    1
    103views
More Results