Міжнародний день демократії Щороку 15 вересня світова спільнота відзначає Міжнародний день демократії (International Day of Democracy). Мета цього дня – привернути увагу щодо того, наскільки цінними для кожної особистості є свобода думки та дотримання прав людини. Невід’ємною частиною свободи є рівноправність та прозорі вибори, на яких кожен може здійснити волевиявлення.

14 вересня, в цей чудовий день, святкує свій день народження тренер-викладач відділення плавання ДЮСШ управління освіти і науки БМР Давидюк Ніна Григорівна! Бажаємо вам міцного здоров’я, удачі, благополуччя, добра, радості, кохання, щастя, гарного настрою, посмішок, яскравих вражень. Нехай тепло та затишок завжди наповнюють ваш будинок, нехай сонячне світло зігріває в будь-яку погоду, а бажання виконуються за однієї думки про них.🎁🎁🎁

#Українознавство ЗАВДЯКИ ЙОМУ «ЩЕДРИКА» ЗНАЄ ВЕСЬ СВІТ Йдеться про диригента Олександра Кошиця, чий день народження припадає на 12 вересня і завдячуючи якому світ почув та полюбив «Щедрика» Миколи Леонтовича. А було це так. На зорі становлення Української народної республіки її очільник Симон Петлюра відряджає хор, яким диригує Олександр Кошиць, у світове турне, аби розповісти народам у Європі та на інших континентах про нову державу - Україну, розповісти про душу українців через пісню. Публіка була в захопленні. За п'ять років гастролей у пресі вийшло понад три тисячі рецензій. Олександра Кошиця називали чарівником, магом, божественною лисиною. Його унікальна техніка рвала шаблони. Про його манеру диригувати без палички писали всі. Кошиць диригує очима, пальцями, рухами, мімікою! Потиснути йому руку прагнули найвідоміші світові митці. А Олександр Кошиць писав: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь через музику донести світові все найкраще про нашу Україну». І справді, всього того, чого добивались офіційні канали української дипломатії - легітимації і просування української ідеї за кордоном, вдалося досягти завдяки мистецтву. Тоді ж на гастролях в Америці й було почуто «Щедрика», який згодом, уже в обробці американця та в перекладі на англійську мову став світовим гімном різдвяних свят. З відривного календаря "Український народний календар" за 12 вересня. -----------

#Українознавство ЗАВДЯКИ ЙОМУ «ЩЕДРИКА» ЗНАЄ ВЕСЬ СВІТ Йдеться про диригента Олександра Кошиця, чий день народження припадає на 12 вересня і завдячуючи якому світ почув та полюбив «Щедрика» Миколи Леонтовича. А було це так. На зорі становлення Української народної республіки її очільник Симон Петлюра відряджає хор, яким диригує Олександр Кошиць, у світове турне, аби розповісти народам у Європі та на інших континентах про нову державу - Україну, розповісти про душу українців через пісню. Публіка була в захопленні. За п'ять років гастролей у пресі вийшло понад три тисячі рецензій. Олександра Кошиця називали чарівником, магом, божественною лисиною. Його унікальна техніка рвала шаблони. Про його манеру диригувати без палички писали всі. Кошиць диригує очима, пальцями, рухами, мімікою! Потиснути йому руку прагнули найвідоміші світові митці. А Олександр Кошиць писав: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь через музику донести світові все найкраще про нашу Україну». І справді, всього того, чого добивались офіційні канали української дипломатії - легітимації і просування української ідеї за кордоном, вдалося досягти завдяки мистецтву. Тоді ж на гастролях в Америці й було почуто «Щедрика», який згодом, уже в обробці американця та в перекладі на англійську мову став світовим гімном різдвяних свят. З відривного календаря "Український народний календар" за 12 вересня. -----------

#оповідання #ШІ "Там, де б'ється моє серце" Глава 10 Дні після співбесіди тягнулися для Марії повільно, наче густий мед. Вона нервувала, перевіряючи телефон, аби не пропустити омріяний дзвінок. Кожен візит до кухні перетворювався на випробування, де вона мусила зустрічатися з колючим поглядом Ольги, що ніби запитував: "Ну що? Ти знайшла роботу?" Ця невизначеність і постійна напруга виснажували більше, ніж сама дорога з Мелітополя. Нарешті одного ранку, коли Марія сиділа за кухонним столом і намагалася знайти якусь нову вакансію, її телефон завібрував. Номер був незнайомий. Вона невпевнено підняла слухавку. — Добрий день, Марія Вікторівна? — пролунав у слухавці діловий, але привітний жіночий голос. — Це з компанії «Арка». Щодо вашого працевлаштування. Ми готові запропонувати вам посаду асистента проєкту з випробувальним терміном. Ви можете приступити вже завтра? Слова прозвучали як музика. Марія ледве стримувала посмішку. Це була не робота її мрії, але це був крок, який допоможе їй стати незалежною. — Так, звичайно! Я готова! — відповіла вона, і в її голосі звучало таке щире полегшення, що навіть незнайома жінка на іншому кінці дроту посміхнулася. — Тоді чекаємо на вас о дев'ятій ранку, — сказала вона, і після кількох організаційних деталей розмова закінчилася. Коли Марія повідомила новину Ользі та Миколі, реакція була очікуваною. — Ну нарешті, — сухо промовила Ольга, відкладаючи свою чашку. — Сподіваюся, ти розумієш, що це лише початок. Ти повинна працювати, а не сидіти вдома. — Олю, перестань. Це чудова новина! — втрутився Микола, його очі сяяли. Він підійшов до Марії і обійняв її за плечі. — Я знав, що у тебе все вийде. Це лише перший крок, Маріє. Наступного дня, о дев'ятій ранку, Марія стояла перед тією ж будівлею в історичному центрі Києва, куди приходила на співбесіду. Повітря було напруженим, але Марія відчувала в собі нову, небачену досі силу. Вона піднялася на поверх, і її зустріла та сама жінка, з якою вона розмовляла телефоном. — Добрий день, Маріє. Ласкаво просимо до нашої команди, — привітно посміхнулася та, проводжаючи Марію до робочого місця. — Ви будете працювати над документацією. Усі деталі вам пояснить керівник. Марія почала розбирати документи. Робота була рутинною, але думки про те, що вона тепер може допомагати Аліні, гріли душу. Вона з головою поринула в папери. Раптом пролунав гучний сигнал повітряної тривоги. Усі працівники підхопилися, почавши швидко збирати свої речі, щоб спуститися в укриття. — Нам потрібно йти! Усі в підвал! — вигукнула жінка, яка зустріла Марію, вказуючи на сходи. Марія, яка вперше потрапила в подібну ситуацію на роботі, розгубилася. Вона схопила свою сумку і попрямувала за іншими працівниками, її серце калатало. Спустившись у підвал, вона побачила велике приміщення, яке було переобладнане на тимчасове укриття, де вже сиділи десятки людей. На стільцях, що були розташовані по всьому підвалу, сиділи працівники. Голоси людей перетворилися на стривожений гул. Раптом пролунав знайомий, впевнений голос: — "Тривога триватиме недовго. Просто зберігайте спокій". Марія підняла голову і її серце знову завмерло. Біля входу в підвал стояв Максим. Він був з телефонами в руках, спокійний, як скеля серед бурхливого моря. Він давав вказівки іншим працівникам, а потім його погляд зупинився на Марії. На його обличчі промайнуло здивування, а потім він посміхнувся, його очі наповнились світлом. — Маріє? Що ти тут робиш? — запитав він, підійшовши до неї. — Я… я тут працюю. Асистент проєкту, — збентежено відповіла вона. Максим відсунув стілець, запрошуючи її сісти. Його очі блищали. Він сів поруч і тихо, щоб ніхто не чув, сказав: — Маріє, я не просто колега Миколи. Ця фірма… це моя фірма. Я її власник. Я шукав тебе. Після нашої зустрічі я згадав, що Микола казав про тебе, як про талановитого архітектора з Мелітополя. Я зателефонував йому, і він підтвердив, що це ти. Хочу запропонувати тобі роботу твоєї мрії, Маріє. Не просто асистента. Повноцінного архітектора. Як тільки ти будеш готова. Марія дивилася на нього, не вірячи власним вухам. Її дихання зупинилося. Вона відчувала, як у ній знову розгорається вогник надії, що згас тиждень тому. Вона подивилася в його очі, і в них побачила щось більше, ніж просто діловий інтерес. Це була щирість, співчуття і… щось, що змусило її серце битися швидше. Її майбутнє, яке ще вчора здавалося сірим і безнадійним, раптом засяяло новими фарбами. Вона не знала, що буде далі, але тепер вона була впевнена — все буде добре. Далі буде...

🌙🌿 Полинові обереги «Де полин росте, там лихо не ходить». Ще старі люди кажуть: кожна трава на землі росте не просто так. Одні лікують тіло, інші — душу, а є такі, що й від самого лиха бережуть. Полин—то дар Божий! Ще від прадавніх часів наші люди в це вірили. І я вам те скажу. Бо що таке полин? Не кожен те знає. Бачили, певно, сірий кущ під тином чи край стежки, гіркий на смак, терпкий на дух. А от яка в ньому сила—про те не кожен здогадається. Полин—то не трава. То оберіг! Де він росте—туди лихе не підступить. Й сам Чорт, полину боїться, як вогню. Не лізе до хати, де за іконою полиновий пучок сохне. Не ступає на поріг, з полиновим оберегом. І не тому, що трава, а тому, що сила в ній. І то не байка. Так, і до сих пір, кладуть його за образи, під поріг, аби лиха сила мимо хати йшла, й у хлів до худоби. Обкурюють хату полиновим димом, коли немовля народжується, щоб жодне лихе око не зачепило. А в Купальську ніч дівчата вплітають його в вінки. Не для краси—для захисту. Бо ніч тоді така, що всяке лихо бродить—русалки, мавки, ще й лісовики. А полин—оберіг, не дасть завести в болотяні хащі. А ще… на Проводи, полин на могили кладуть. Щоб душі предків дорогу додому не загубили. Бо полин—то не просто трава, то місток між світом живих, і тих, хто за порогом. Ще полином лікують душу—прикладають до серця, мовляв, щоб думки не збилися з дороги. «Полин-гіркий, та серцю милий»,— завше казала стара Маруся, що знала кожну траву у лузі за селом. Але ця історія не про неї, а про її подругу— бабу Степаниху, котра жила на самом перехресті у селі, де поле вже переходило в ліс. Та тільки памʼятай: Полину без віри не рви. Бо стане просто зіллям, а не оберегом. Рвати його треба вранці, ще до сходу сонця, коли роса холодом лоскоче ноги. Тоді він силу набирає. І не просто рвати, а з молитвою. Не так, аби абищо, а з пошаною: «Полине, полине, стань мені щитом від лиха, будь оберегом моїм»

Навіть коли доля кидає далеко, думки завжди повертають додому. Бо дім — це не просто стіни, а тепло, спогади й ті, хто чекає. У пісні SUROV – Повернусь додому (AI Cover) знайомі слова звучать по-новому, наповнюючи серце щирим прагненням повернутися туди, де є спокій. #SUROV #ПовернусьДодому #УкраїнськаМузика #Дім #Тепло #NewMusic #Коло_Музики

📣 Звернення до освітнього управління та всіх освітян України 🗓 *2 вересня. 11-й рік війни. Україна.* Поки наші діти живуть під звуки сирен, поки вони вчаться між евакуаціями, поки країна бореться за свободу — у школах триває інша війна. Війна проти здорового глузду. Сьогодні в одній зі шкіл директорка, яка, схоже, досі живе в епосі “сссрівщини”, заборонила дітям приходити в школу в шортах. У 30-градусну спеку. У XXI столітті. Під час війни. ❗️*Що це, освітяни? Локальний тоталітаризм?* Ви кого виховуєте — вільних громадян чи покірних гвинтиків системи? Чому школа перетворюється на зону, де головне — не знання, а дрес-код? Де дитина — не особистість, а об'єкт контролю? 🎓 Освіта — це не про форму одягу. Це про свободу думки. Про розвиток. Про підтримку. А не про те, щоб стояти на воротах школи, як охоронець мавзолею, і не пускати дітей, бо “шорти — це непристойно”. 🤦‍♂️ *Совкодорочери* — ось як називається ця хвороба. Коли замість педагогіки — накази. Замість любові до дітей — культ дисципліни. Замість майбутнього — фантоми минулого. 📢 Тож звертаємось до всіх, хто має вплив: 🔹 Перестаньте гратися в начальників. 🔹 Почніть слухати дітей. 🔹 Викиньте з шкільних статутів радянське сміття. 🔹 І нарешті — дозвольте дітям бути дітьми. Навіть у шортах. Бо якщо ми не змінимо школу — ми втратимо покоління. І не через війну. А через байдужість. https://t.me/RuslanSpeaks #ОсвітаБезСовка #ДітиВільні #ШколаЦеНеЗона #СовкодорочериStop

🌘 7 вересня 2025 року на нас чекає Повний Місяць у знаку Риб. Рівень енергії безпосередньо пов'язаний із місячним календарем, тож експертки з велнесу діляться практиками, які допоможуть зарядитися позитивними вібраціями. 💫У період зростання Місяця енергія іде на розвиток та життєвий достаток. Це час для постановки цілей і втілення бажань. 💫У спадний період настає час очищення: можна відпускати старе, наводити лад (у домі, справах чи власних думках). 💫Новий і Повний Місяць — кульмінаційні точки циклу, що відкривають шлях до трансформації. 🖤Оцініть власну енергію. Знайдіть кілька хвилин тиші, прислухайтеся до себе, зробіть медитацію чи спостерігайте за диханням. Це допоможе зрозуміти свої відчуття і позбутися хаотичних думок. 🖤Записуйте думки. Ведіть щоденник чи робіть mind map. Запишіть усе, що хвилює, розпишіть цілі й способи їх досягнення, а також позначте те, від чого готові відмовитися. 🖤Наведіть лад. Від прибирання до перебудови простору. Очищення зовнішнього впливає на внутрішній стан і відкриває шлях новому. 🖤Слухайте тіло. Якщо є енергія, рухайтеся: танцюйте, бігайте, плавайте. Якщо відчуваєте втому, дайте собі право на відпочинок. 🖤Не ухвалюйте важливих рішень. Енергії занадто сильні, вони можуть спотворювати картину. Краще плануйте, ніж дійте рішуче. 🌑Ідеальним рішенням буде віднайдення спокою, медитація, дихальні практики в затишній атмосфері свічок та єднанні з собою 🌌 #місяць #поради #затемнення #енергія

❌✍️🇺🇦5 вересня 1933 року постановою народного комісара освіти усрр В.Затонського схвалено новий зросійщений правопис 1933 року на зміну правопису від 6 вересня 1928 р. Метою нового зросійщеного правопису було максимально наблизити українську мову до російської, щоб потім легко маніпулювати схожістю і говорити, що українська — це ледве не діалект. Новий проєкт підготував заступник народного комісара освіти усрр Андрій Хвиля. У передмові до правопису 1933 р. було вказано, що він 📜"очищений від націоналістичних перекручень, що ставили перешкоди оволодінню грамотністю широкими масами і спрямовували українську мову на відрив від російської… орієнтували українську мову на польську та чеську буржуазну культуру, ставили бар'єр між українською та російською мовами". Щодо значення правопису 1928 р. Фактично вперше на теренах України, в тому числі й поза межами усрр, з’явився перелік правил, що поєднав у собі різні традиції. Правопис впорядкував літературну мову, яка впродовж багатьох років заборон піддавалася впливу польської, російської та іншої мов; усунув розбіжності, що з’являлися під впливом різних діалектів і говорів; унормував написання іншомовних слів та власних імен. При цьому правопис був максимально наближений до живої народної мови. «Правопис лише тоді має значення, коли дає можливість кожному письменному виявити легко на письмі свої думки, не витрачаючи зайвих сил на вивчення штучних граматичних правил, а це значить, що правопис мови відповідає властивостям її», — писав Микола Скрипник, нарком освіти у 1928 р. На початку 90-х рр. лунали пропозиції відновити деякі норми «харківського правопису». Тоді вдалося повернути в ужиток тільки «репресовану» літеру «Ґ», яку в 1933 р.назвали «націоналістичною». Більше норм «харківського правопису« відновлено в останній редакції Українського правопису від 2019 р. На світлині приклади змін у правописі в порівнянні з дійсно українським правописом 1928 р. 🌐 Історія України🔱