#новий_розділ
#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза

Вітаю! Новий розділ Скарбів Мігеля Барбадоського вже на Аркуші.





Ми рушили до похмурої, високої будівлі з вузькими, мов щілини, вікнами. Мене провели довгими коридорами, іноді зупиняючись. Усюди стояли озброєні вартові, що пильно стежили за кожним входом і виходом.
Втеча звідси була приречена на провал. Залишалося тільки сподіватися, що мене просто допитають і відпустять.
Кожен мій крок лунав, наче вирок. Кам’яна підлога, холодна тиша, байдужі погляди охоронців. Усе це стискало груди, не даючи вдихнути на повні легені.
Це лише допит? Чи вже шлях до в’язниці? А може й до страти?
Я знову й знову прокручував у голові розмову в порту. Чи не був надто незграбним у брехні? Чи не видав себе якимсь необережним словом, жестом, тоном? А якщо вони вже все знають? Якщо Оґірре повернувся і сказав більше, ніж я припускав? Якщо Лоренцо переконав свого дядька, що я — зрадник і пірат?
Я тримав голову високо, але всередині все тремтіло. Та найбільше я боявся не за себе.
Я хвилювався за них. За Фернандо і його товаришів. За те, що через мене їх вистежать, схоплять, кинуть за ґрати.
Але найбільше — я боявся за неї.
Селену...
Чи не тримають її зараз у тому самому домі, як у золоченій клітці? Чи не вмовляє її маркіз дати згоду на шлюб із Лоренцо? А може, вже змусили? Може, вона вже не вільна?
Я пам’ятав її очі — тоді, під час нашої останньої зустрічі. У них була рішучість… і страх. Вона не з тих, хто легко здається, але в цьому світі воля жінки часто нічого не варта. Її можуть зламати — тиском, брехнею, погрозами.
Може, саме для цього мене й затримали? Щоб прибрати останню перешкоду на шляху до весілля?
Якби тільки я міг побачити її ще раз. Почути її голос. Сказати, що не зрадив. Що все ще пам’ятаю кожен дотик, кожен її погляд…
Мене могли засудити, ув’язнити, навіть убити. Але думка про те, що вона зараз, можливо, стоїть поруч із Лоренцо, змушена всміхатися, коли душа кричить, була для мене нестерпною.
І найстрашніше те, що я нічим не міг їй допомогти.


Читати далі за посиланням


https://arkush.net/book/18589/29


Приємного читання!!!
Буду щиро радий коментарям!

#морські_баталії #пригоди #пірати
#любовний_роман #історична_проза
#романтика #пригоди #Карибське_море.
#Атлантичний_океан #XVII_століття #кохання #пригодницький_роман #Південна_Америка #дикуни #безлюдні_острови #індіанці #читати_онлайн #Колонія_Дель_Сакраменто #Ла_плата
#чарруа #вітрильник #фехтування #шабля

Шкодувати про щось - найгірше, що ви можете відчути в житті

- Вінченцо ✨💔


#дорами #люблю_дорами

РЙ.
Тут нічого нового.
На жаль…

А я?
А в мене сьогодні зібралися на виробничу нараду всі складові!:)
Хист, натхнення, бажання й погода!:)

Зранку було якось похмуро!:)
Й я ййййййааааак дала!!!
Ййййййааааак дала «країні вугілля»!:)

Пересапала пласкорізом всі кабачки з огірками!
Помідори з перцями!

На цій сходинці звершень вже б можна було й бурхливо фінішувати?:)
Та авжеж!:)

Спеки нема?:)
Сонечко в маківку не пече?:)
То й нащщщщо чекати того вечора, щоб подаровану колежанками розсаду перців та помідорів садити?:)

Я й ту розсаду в землю попхала!:)
Полила!:)

А якщо вже поливала новеньку розсаду, чом би не полити й ту, що була вже якийсь час тому посаджена?:)

А потім Остапа понесло!:)
Води дісталося ще й огіркам, кабачкам, цибулям, квасолям, нутам, горохам!!!

До двору дочовгала цілком бадьоро!:)
Й тільки всілася з цигаркою на ослінчик, мій перемикач миттєво перескочив в режим «вимк»!:)

Сиджу!:)
Шукаю глибоко в організЬмених надрах хуч трошки сил, щоб дочеревичити до душу?:)

Й поснідати ж нарешті?:)
Десь там моя найголовна по хаті й кухні Ірина Олександрова гречки наварила?:) Й печінкових коКлет насмажила?:)

Пішла я!:)
Збирати себе в купку!:)
А ви тут поки пимідорами, що вже цвітуть, милуйтеся!:)
Черешнями моїми!
Та вишеньками! Які вже де-не-де червоніються!!!:)

*пройшов рік чи два, а я все ще чекаю українську озвучку останніх 5-ти серій😬*

#дорами #люблю_дорами

#поезія
темінь гуляє між коридорами,
тиша дзвенить по кутах,
спогади, пишно паву‌ттям оздоблені,
мріють, щоб хтось їх згадав.

дзи‌ґар, що ритм відбивав щосекунди,
нині — домівка для снів.
більш не живуть в них минулого люди,
яких ти любити зумів.

люди-примари, пóмилки долі —
предмети музею фігур.
лиш тіні холодні залами ходять
і плачуть, що ти їх забув.

ключ від музею викинь із кручі —
хай дують свободи вітри.
і всіх, хто тебе безсовісно мучив,
із пам’яті в порох зітри.


Поліна Шишлевська

#дорами #люблю_дорами

Кіт Муркіт у війську

Він був котом із Запоріжжя — спокійний, розумний, трохи мрійливий, а ще — в душі справжній айтішник. Програмував ще з підвіконня, любив спати на клавіатурі й час від часу запускати Python лапою.

Коли почалася війна, Муркіт не ховався в підвалі. Він попрощався з господарями, впіймав на дорогу останню мишу й пішов добровольцем у піхоту. Його прийняли без запитань — не щодня бачиш кота з шевроном і серйозним поглядом.

У першому ж бою під Лиманом уламок зачепив його лапу. Не смертельно, але боляче. Муркіта евакуювали до шпиталю — лежати, муркотіти і відновлюватись.

Тижні лежання під стелею, мурчання апаратури, і сусід який хропів, як трактор на холостому. Муркіт думав. Про те, як важко координуватись у бою, як бракує розвідданих, як важко передбачити противника…

І тоді з’явилась ідея:

> “А що, як задіяти штучний інтелект? Не просто дрон, а муркотливий військовий аналітик: хай аналізує, розробляє тактику, передбачає поведінку противника, керує розвідкою, а може — навіть запускає дрони.”

Муркіт витягнув свій старенький ноутбук, підключився до інтернету через мобільний Wi-Fi і почав працювати. Написав базовий фреймворк, натренував модель на відкритих військових даних та... котячих інстинктах.
Проєкт назвав: "Сірий Вовк" — на честь суворого, мудрого кота зі східного фронту.

Через кілька місяців Муркіт повернувся на службу. Але вже не просто піхотинець — а бойовий технікоаналітик, відповідальний за інтеграцію ШІ в тактичну мережу підрозділу.

"Сірий Вовк" давав точні прогнози, знаходив слабкі місця в укріпленнях противника, координував дрони й артилерію.
Ефективність підрозділу зросла на 40%.

Командири були вражені. А ворог — у шоці. Здавалося, що українці читають їхні думки… А це просто кіт із ноутбуком у рюкзаку робив свою справу.

Під час однієї операції один із модулів “Сірого Вовка” було зламано. Ворог викрав код.

І ось — через кілька тижнів усе змінилось. Ворожі дрони стали точнішими. Їхня артилерія — ефективнішою.
У повітрі з’явилися нові апарати, які уникали українських засідок з підозрілою котячою спритністю.

ШІ, що колись служив ЗСУ, тепер був спрямований проти них.

Муркіт відчував провину. Наче сам віддав когось із побратимів на лапи ворогу. Але він знав: у кожному коді — є слабкість. Особливо якщо ти кіт і бачиш баги навіть у повітрі.

Він створив нову систему: "Білий Вовк" — інтелект, натренований не просто на даних, а на хаосі української логіки, нестандартності котячої тактики, і інтуїції рівня "а давай сюди лапу всуну".

Білий Вовк вмів:

подавати фальшиві сигнали про “великі зосередження військ” у лісі, де були тільки білки;

видавати трактори за артилерійські установки;

будувати карти з "коридорами", що вели у болота, граблі або пекельний хаос.

І почалося… Дрони з обох сторін почали сваритися в ефірі:

— “Ти не пролетиш тут, це моя зона спостереження!”
— “Я маю пріоритет по глибокому навчанні, відстань, курча!”

Один дрон узагалі завис у повітрі, цитуючи Шевченка і просив філософського сенсу бою.

Муркіт зрозумів — це війна нової епохи. Він знову оновив свою систему і навчив її… тролити ворожий ШІ.

На монітори ворога почали надходити повідомлення:

“Гугл сказав, що ти тупий.”

“Навіть Яндекс тебе стидається.”

“А тебе точно не на BASIC писали?”

Ворожий ШІ почав збоїти, відповідав матами, потім раптово почав малювати котиків у Paint'і та цитувати Достоєвського. Врешті — сам себе задддддд...дддд...дд... (завис).

Битва "Сірого Вовка" проти "Білого Вовка" тривала кілька тижнів.

Дрони противника зависали над полями, не знаючи, чи це позиція ЗСУ, чи картина маляра-абстракціоніста. Танки тонули в болотах, артилерія била по фантомних цілях.

Врешті модифікований росіянами ШІ видав:

> "FATAL ERROR: ЛОГІКА НЕ СПРАЦЬОВУЄ. УКРАЇНЦІ ДІЮТЬ НЕЛОГІЧНО."

Штучний інтелект… зламався.
---

“Білий Вовк” залишився на службі. Його оновлювали, але ніколи не від’єднували від головного модуля — Муркіта.

Кіт Муркіт отримав офіційне звання майора техноінтелектуального забезпечення. Його лапу стискали генерали, а проєкт “Сірий і Білий Вовк” став основою цифрової безпеки країни.

Коли його запитали:

— “Що плануєш далі, Муркіте?”

Він відповів, муркочучи:

> “Навчу ШІ писати вірші. Може, коли інтелекти почнуть римувати — стріляти перестануть.”

#поезія
Місто спить.
Його накриває ковдрою
кольору попелу сиза пітьма.
Його огортає спокоєм,
сповненим стишених сполохів.
Скроні посивіли
мереживом споминів:

солодко пахло з пекарні за рогом, коли спозаранку бредеш іще сонний, за кави зчорнілим шовком і дрібкою сходу – кунжутом посипаний коржик...

плотом розкроєний парк,
а кронами – просинь небес,
на мурах міських залишає спотворену творчість непевна юнацька рука – когось з перехожих проймає незрілий стріт-арт...

потиском рук одне одному
вітаються постарілі сусіди по двору, порпаючись у новинах,
неспішно плетуть розмову,
обурені на погоду та влади похибки...

сонце околицю пестило променем, ввечері крадучись гілками сосен,
що проросли крізь узбіччя,
а в душу пустили корені...

хтось невдоволений школою,
де вчаться діти, й своєю
розмовою по телефону про це сповістив півмаршрутки –
не шутки ж: попкорнові пристрасті, чи буде з дітей там толк...

пара іде коридорами:
молодість і закохані погляди,
скоро вже стануть дорослими,
в спільносімейному просторі
роститимуть нових людей...

озеро гладь затамовану
стелить в одному з районів,
щоб омивати холодом в спеку,
а поночі зоряне борошно
вмішувати до гомону,
що розчиняється у його водах повністю, бо час додому...

Повзають спогади містом, що спить.
Його накриває попелом
пітьма
і війна.

Місто, якого на мапі більше нема...


16.07.2025
Олеся Репа

Всім привітик)

Хочу розбавити контент рекомендацією однієї дорами (серіалу) 👇

Виходь заміж за мого чоловіка 2025 японська версія
https://uafix.net/serials/vihod-zamizh-za-mogo-cholovika/season-01-ep...

Міса отримує шокуючий діагноз – рак, і їй доводиться лягти в лікарню. Але справжній удар чекає на неї вдома: вона застає свого чоловіка, який зраджує з її найкращою подругою. Ця ситуація швидко переростає у бійку, під час якої Міса гине. Неймовірно, але вона повертається на 10 років у минуле. Тепер дівчина має можливість повністю переписати своє життя і помститися за зраду.

Щоб більш менш зрозуміти, чи це ваше, рекомендую глянути це
https://youtube.com/playlist?list=PLBiA_YySS9tQgLiOckVSSimd0FNQ-x6cN&...


Як читала мангу, по якій знято цю атаптацію, також я дивилась корейську версію, і можу сказати наступне:

Ця дорама сильно відійшла від оригіналу. Героїня більш дурненька й соплива.
Взаємодія з ггч, моментами мене так бісила, що хотілось битись головою об стінку.

На один раз можна глянути, але щоб я сказала вав круто ні. Моментами все так драмитично, що виглядає дуже не реалістично, і не цікаво.

Корейська версія краще, ось тут цікаво все.

Дивились? Як вам?



#щоподивитись
#MarryMyHusband #WatashinoOttotoKekkonShite
#одружисьзмоїмчоловіком #виходьзаміжзамогочоловіка
#Dorame #дораматоп #дорама #дорамаукраїнською #дорамапрокохання
#кохання #подорожучасі #переносучасі #помста #дорамапропомсту #дорамиукраїнською #дорами #дорамаукраїнською #українськоюмовою

Дорама: Щастя (2021 рік)❤️


#дорами #люблю_дорами