#рецепт #салат #буряк #груша #гранат

#поезія
Жовтень-спокусник зваблює сонцем,
пестить тендітно жоржини теплом.
Я, як той пуплях, в своїй оболонці,
лиш споглядаю... А чари кругом...
Он, шелестить спідницЯми тополя,
пристрасний танець їй так до лиця.
Стала в берізки прозорою льоля,
наче з картини "крутого" митця.
Ген, груша-дичка скидає жупана,
губить плоди ,як намисто, в росу...
І горобина, ця вічна путана,
перли колише... і чеше косу.
Жовтень сміється. Палко цілує
діву-калину. Рум'яниться світ.
Тихо в кутку Осінь хустку гаптує,
сушить на чай хризантемовий цвіт..
Пахнуть чуттєво розкидані ябка,
їхня ґаздиня вітрам віддалась...
Крутиться листя , як крильця у бабки.
Жовтень чаклує. І я роздяглась...

Людмила Галінська

#поезія
Знаєш, хто я тобі? Пізня осінь твого́ падолисту.
Твій розвіяний привид пожухлого, тьмяного саду.
Ти знаходив в мені од хандри споконвічну розраду,
Я лиш тінню була. Я забула про себе начисто...

Знаєш, хто я тобі? Груша-дичка у травах зів'ялих.
Твій спізнілий нектар на вустах вересневого цвіту.
Ти шукав не мене. Та отримав ключі од святого завіту.
І у спадок тепер маєш душу та погляд зухвалий.

Знаєш, хто я тобі? Світлий янгол твоєї безодні.
І пістрява канарка, що тужить за зболеним раєм.
Та зоря, що крізь темінь віків лиш єдиному сяє.
Я спокуса твоя. І дарована кара господня...


Людмила Галінська

#поезія
Жовтень-спокусник зваблює сонцем,
пестить тендітно жоржини теплом.
Я, як той пуплях, в своїй оболонці,
лиш споглядаю... А чари кругом...
Он, шелестить спідницЯми тополя,
пристрасний танець їй так до лиця.
Стала в берізки прозорою льоля,
наче з картини "крутого" митця.
Ген, груша-дичка скидає жупана,
губить плоди ,як намисто, в росу...
І горобина, ця вічна путана,
перли колише... і чеше косу.
Жовтень сміється. Палко цілує
діву-калину. Рум'яниться світ.
Тихо в кутку Осінь хустку гаптує,
сушить на чай хризантемовий цвіт..
Пахнуть чуттєво розкидані ябка,
їхня ґаздиня вітрам віддалась...
Крутиться листя , як крильця у бабки.
Жовтень чаклує. І я роздяглась...


Людмила Галінська

Боксерська груша по сільському: або ти її, або вона тебе!

Сьогодні був дуже цікавий день, ось кілька історій, які сталися цього дня.
1. Я сиділа на подвір'ї, й тут раптом побачила як до тарілки Кушки підлетів горобець, вони у нас на подвір'ї особливо нахабні, але цей мене здивував! Він навіть не дивлючись на мене, підійшов до тарілки і наче робить так кожен день, взяв картоплянне пюре та поніс його кудись у дзьобі! Нажаль, зняти це я не змогла, але якщо він наступного разу знову буде щось брати у кота з тарілки, я обов'язково це зніму!
2. Ходячи по городі після дощу, я побачила що в кінці городу стоять дві лелеки! Я зняла це на відео, й схоже, що вони хочуть зробити гніздо на стовпі біля нашого подвір'я!
3. Від нема чого робити, я лазила по бочці із водою біля паркану, в кількох метрах від якого росте стара груша. Ще напевно мій дід поставив там шпаківню, а також на ній є кілька дірок від дятла і нова шпаківня. Але зараз там живуть горобці. Я побачила що вони їли
шовковицю, і вирішила закинути ягідку у шпаківню. Я довго не могла попасти, груша вже була фіолетова, і я нарешті попала! Судячи по звукам, або їм сподобалось, або я когось нею прибила і він стогнав))
4. Почувши крики кота, я спочатку вирішила
що його топлять десь в канаві, побігши його рятувати я побачила здорового і цілого Кушку, який просто кликав кицьку. Після слів який він кукухнутий, я вже хотіла йти, але раптом я побачила на вербі перелякану його піснями кицьку. Я дала їй понюхати свою руку, спробувала заспокоїти, але коли почала знімати, вона вирішила що й сама злізе, та стрибнула прямо у яр! Вода залила все навколо, а кицька яка доречі була ніжно персикова, зловивши кілька інфарктів на повній швидкості улетіла на сусідній город. Кушка після короткої погоні за коханням усього свого життя, сів на каміння, та ще довго дивився їй у слід.
5. Я закривала курей, але побачила що в курнику літає щось маленьке. Подумавши що то кажан, я швидко зайшла всередину та закрила за собою двері намагаючись його зловити. Але виявилось, що це був маленький горобчик! Я взяла його, і понесла в будинок, де мама допомогла мені знайти місце, де його можна було б спокійно випустити. Він полетів у тому ж напрямку, куди дорослий носив пюре! На відео саме він))

#поезія
Подовшав день.
Полегшали ці тіні,
вечірні тіні спогадів і хмар.
І дика груша в білому цвітінні
на ціле поле світить, як ліхтар.

Уже в дітей порожевіли личка.
Уже дощем надихалась рілля.
І скрізь трава, травиченька, травичка!
І сонце сипле квіти, як з бриля.

Вже онде щось і сіють у долині.
Вже долітає пісня з далини.
Вже горлиця аврукає в бруслині,
стоять в заплавах золоті лини.

Тут коло нас така зелена балочка,
там озеро, не видно йому дна.
Вже прилетіла голуба рибалочка,
ніс в неї довгий, довший, ніж вона.

Вже й дикі гуси в небі пролітали,
вже й лебеді кричали крізь туман.
Вже ходять в болотах біля Полтави
ходуличник, крохаль і турухтан.

Воскресли люди, хоч який хто квелий,
після облоги схожі на примар.
І монастир з цвітіння тих жарделей
пливе у небо, як з рожевих хмар.

О Боже духів і живої плоті!
Я вперше усміхаюся, прости.
Якась галузка в тому живоплоті
і та он пнеться, хоче розцвісти.
уривок "Маруся Чурай"

Ліна КОСТЕНКО

#поезія
А ЛІТО ПАХНЕ….
А літо пахне м’ятою…- Травою неприм’ятою,
Черешнею…- Суничкою…- Грозою в небесах,
Кисленькою порічкою…- Дністром –стрімкою річкою,
І присмаком малиновим на всміхнених вустах.
Запахне літо вишнями…- Доспілими…- Розкішними…
І батьковими грушами, що зкотяться в траву,
Любистком і піонами…- Ожиновими гронами,
І маками …-Й ромашками, що у букет нарву.
Лоскочуть ніздрі пахощі…- Фруктові, ніжні ласощі,
Вареннями і джемами запахне в господинь…
Грибами липниковими…- Туманами ранковими,
П’янить лише так солодко - Поділля неба синь…
Від сонця мружусь - кліпаю…- Надихаюся липою,
Все місто поглинається в цілющий аромат…
І вулиці з каштанами…-З грайливими фонтанами,
Стрічають прохолодою усміхнених дівчат.
Надихаюся зіллячком…-І чебрецем й васильочком,
Що в’яне попід стріхою на лікувальний чай,
Запахне абрикосами…- Покосами…-І росами…
Рожевими світанками…- Вже завтра зустрічай…

Таміла Панасюк

#поезія
Не віддам.
Чому тебе комусь віддати мушу?
Із діда-прадіда ти є моя земля,
Ця яблунька і ця крислата груша,
І оця ніжна пісня солов‘я!

Чим ми з тобою, земле, завинили,
Від чого нас потрібно визволять,
І що з тобою ми не так робили,
Що нас прийшли додому убивать?

Чому із кимось мусимо ділитись,
Чому повинні з дому ми тікать,
В якому сні комусь могло наснитись,
Що можна все оце у нас забрать?!

Сьогодні кожен клаптик твій із кров‘ю,
Ну як, скажіть, комусь можна віддать,
Оцей садок посаджений з любов‘ю,
Цієї річки свіжу благодать?!

Цю стежечку ріднесеньку до болю,
Що у будинок батьківський веде,
Той кому почуття ці не відомі,
Можливо й зможе зрадити тебе.

Любов Грищенко.

Пам'ятаємо

Каховська ГЕС

Сірий, старенький вже котик, пухнастий Мурко́ на батареї розлігся і гріє спину. Сниться йому село, бабця Марія і дід Марко́, хатка із цегли і молоко козине. А ще Чорниш, хоч і песик, а все-таки – друг… Грубка тепленька, годинник у хаті і груша. З другом у сні оббігають грушу навкруг…
І кожний раз у цю мить їхню радість рушать. Кожного разу хвиля стіною стає
І забирає бабу і діда, песика й хату… Кожного разу кричить хтось: «Живі тут є?!» Груша спасінням стає, бо висока й крислата. І кожний раз він із дерева дивиться вниз. В воду стрімку, де весь світ зникає. Кожного разу він бачить зловісний і чорний блиск. І… просинається… й сховок навкруг шукає.
Дівчинка гладить кота і питає: «Що знов? Бачив Каховську…? Давай, я тебе зігрію». Котик розказує їй про бабусю, її любов…Очі в мутній воді…і сам він на груші… в воді по шию. Котик розбурханий не заспокоїться: «няв та няв»…Дівчинка знає про що він…Бо бачила лихо. «Який же він виродок той, хто це горе наслав!» - кота обійнявши шепоче і плаче тихо. Котик притих. На дівчинку дивиться пильно. Пахне із кухні хоча й не козиним, але молоком. Хочеться котику їсти нестерпно, сильно, але він спочатку оближе подрузі сльози шорстким язиком.