• ВБЕРЕЖИ, ЗБЕРЕЖИ, НЕ ДОЗВОЛЬ

    Вбережи, Всевишній, від потвор,
    Вбережи від не́чисті, благаю,
    Зупини, молю́ я, цей терор.
    Збережеш життя… надію маю.

    Не дозволь зламати дух і кров,
    Не дозволь зневажити святині,
    Хай розквітне в серці знов любов,
    Хай не згасне світло в Україні.

    Захисти від зради і ножа,
    Від облуди, що в очах палає,
    Хай не стане в серці ворожа,
    Тінь, що душу в попіл огортає.

    Хай молитва не згиба в багні,
    Не дозволь, щоб брат ішов на брата,
    У дитячім погляді яснім
    Хай воскресне правда непочата.

    Від зневіри вбережи й пітьми,
    Від байдужих, що мовчать, втікають,
    Хай любов, як вогник між людьми,
    Темні сили й нелюд не чіпають.

    Не лиши в пітьмі усіх дітей,
    Не дозволь їм жити у руїні,
    Хай звучить над ними сніп пісень,
    А не вибух в рідній Україні.

    Хай не стане хліб для нас гірким,
    Хай не буде сліз у чистім полі,
    Хочем жить під небом голубим,
    А не в тіні втомленої долі.

    Вбережи від згубної весни,
    Що несе не квіти, а й тривоги,
    Хай зійдуть на землю ясні сни,
    А не в мінах встелені дороги.

    10.11.2025 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025



    ВБЕРЕЖИ, ЗБЕРЕЖИ, НЕ ДОЗВОЛЬ Вбережи, Всевишній, від потвор, Вбережи від не́чисті, благаю, Зупини, молю́ я, цей терор. Збережеш життя… надію маю. Не дозволь зламати дух і кров, Не дозволь зневажити святині, Хай розквітне в серці знов любов, Хай не згасне світло в Україні. Захисти від зради і ножа, Від облуди, що в очах палає, Хай не стане в серці ворожа, Тінь, що душу в попіл огортає. Хай молитва не згиба в багні, Не дозволь, щоб брат ішов на брата, У дитячім погляді яснім Хай воскресне правда непочата. Від зневіри вбережи й пітьми, Від байдужих, що мовчать, втікають, Хай любов, як вогник між людьми, Темні сили й нелюд не чіпають. Не лиши в пітьмі усіх дітей, Не дозволь їм жити у руїні, Хай звучить над ними сніп пісень, А не вибух в рідній Україні. Хай не стане хліб для нас гірким, Хай не буде сліз у чистім полі, Хочем жить під небом голубим, А не в тіні втомленої долі. Вбережи від згубної весни, Що несе не квіти, а й тривоги, Хай зійдуть на землю ясні сни, А не в мінах встелені дороги. 10.11.2025 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
    Like
    1
    305views
  • #поезія
    Лист до Листопада.

    А я тебе кохала ще з минулого століття..
    За душу незбагненну, замкнуту для всіх.
    За очі барв притихлого суцвіття..
    За пристрасть, що ховаєш мовби гріх.
    За погляд, що морозить душу..
    Тоді лечу із падолистом в забуття.
    Ти моя згуба, фаталізм..
    Тепер я мушу...
    Нести цю карму через все своє життя.
    За те волосся, що чорніше ночі..
    Яке голубила в розхристаних лісах..
    За ті обійми і слова пророчі,
    Що ворожили мені в
    торішніх снах.

    Ти знов прийдеш вкрадеш шматочок серця..
    Сховаєш як гербарій між листків.
    Прощаю тобі все..
    Тільки не сердься.
    Залиш мені хоч жменьку пелюстків.
    Залиш мені хоча б дощі плаксиві..
    Щоби гасили полум'я в душі...
    І айстри недоторкані, цнотливі.
    Від серця зáмкнутого не жбурляй ключі.
    Залиш холодні ночі до світанку..
    Між полинáми згублені слова.
    Візьми мене в полон як свою бранку.
    Я житиму для тебе, як мавка лісова.

    ...а я тебе кохала ще з минулого століття..

    Оксана Лесик-Падучак
    #поезія Лист до Листопада. А я тебе кохала ще з минулого століття.. За душу незбагненну, замкнуту для всіх. За очі барв притихлого суцвіття.. За пристрасть, що ховаєш мовби гріх. За погляд, що морозить душу.. Тоді лечу із падолистом в забуття. Ти моя згуба, фаталізм.. Тепер я мушу... Нести цю карму через все своє життя. За те волосся, що чорніше ночі.. Яке голубила в розхристаних лісах.. За ті обійми і слова пророчі, Що ворожили мені в торішніх снах. Ти знов прийдеш вкрадеш шматочок серця.. Сховаєш як гербарій між листків. Прощаю тобі все.. Тільки не сердься. Залиш мені хоч жменьку пелюстків. Залиш мені хоча б дощі плаксиві.. Щоби гасили полум'я в душі... І айстри недоторкані, цнотливі. Від серця зáмкнутого не жбурляй ключі. Залиш холодні ночі до світанку.. Між полинáми згублені слова. Візьми мене в полон як свою бранку. Я житиму для тебе, як мавка лісова. ...а я тебе кохала ще з минулого століття.. Оксана Лесик-Падучак
    Like
    1
    224views
  • Водоспад Суда

    Водоспад знаходиться на висоті 1300 метрів над рівнем моря і має висоту 25 метрів. Водоспад розділяється на дві частини, утворюючи подвійний водоспад, води якого впадають в річку Аспри Гура. Доріжка, що веде від села до водоспаду, проходить через густий ліс з рідкісними рослинами і орхідеями. По дорозі відкривається гарний вид на вершини і це один з найкрасивіших гірських пейзажів Греції. Район навколо водоспадів один з найдикіших в Греції, де можна зустріти безліч диких птахів і звірів. Тут мешкають такі хижі птахи, як беркут, орел-змія, оса, яструб, сокіл-сапсан, яструб, сова, пугач та інші птахи, такі як куріпки, лісові голуби, чорні дятли, зелені дятли, зубчасті дятли, чорнозобики, ворони та інші.

    Джерело https://psahno.com/uk/places/vodopad-suda

    #арта #трикала #греція #водоспад #водоспадигреції #цікавімісця #яннина #гори #відпочиноквгорах #відпочинокнаприроді #подорожпогреції
    Водоспад Суда Водоспад знаходиться на висоті 1300 метрів над рівнем моря і має висоту 25 метрів. Водоспад розділяється на дві частини, утворюючи подвійний водоспад, води якого впадають в річку Аспри Гура. Доріжка, що веде від села до водоспаду, проходить через густий ліс з рідкісними рослинами і орхідеями. По дорозі відкривається гарний вид на вершини і це один з найкрасивіших гірських пейзажів Греції. Район навколо водоспадів один з найдикіших в Греції, де можна зустріти безліч диких птахів і звірів. Тут мешкають такі хижі птахи, як беркут, орел-змія, оса, яструб, сокіл-сапсан, яструб, сова, пугач та інші птахи, такі як куріпки, лісові голуби, чорні дятли, зелені дятли, зубчасті дятли, чорнозобики, ворони та інші. Джерело https://psahno.com/uk/places/vodopad-suda #арта #трикала #греція #водоспад #водоспадигреції #цікавімісця #яннина #гори #відпочиноквгорах #відпочинокнаприроді #подорожпогреції
    1Kviews
  • #поезія
    Спішу назустріч осені своїй,
    У ній мої натхнення й насолода.
    Я вдячна цій красуні чарівній,
    Осінній вік- це справжня нагорода.

    У жовтім листі чую казку я,
    Танцюю з вітром, що мене голубить.
    Ця дивовижна кольорів краса,
    В моїй душі солодку мрію будить.

    Я обійму калину і вербу,
    З любов'ю руки простягну до клена
    Скажу тихенько як я їх люблю,
    Бо осінь- моя матінка хрещена..

    ВІТА ІГНАТКО
    #поезія Спішу назустріч осені своїй, У ній мої натхнення й насолода. Я вдячна цій красуні чарівній, Осінній вік- це справжня нагорода. У жовтім листі чую казку я, Танцюю з вітром, що мене голубить. Ця дивовижна кольорів краса, В моїй душі солодку мрію будить. Я обійму калину і вербу, З любов'ю руки простягну до клена Скажу тихенько як я їх люблю, Бо осінь- моя матінка хрещена.. ВІТА ІГНАТКО
    Love
    2
    323views
  • Гра у блогера

    «Сьогодні очікується невеликий дощ, місцями туман, а також підвищена активність Марка, який вирішив стати блогером», – саме так міг би звучати прогноз погоди того дня.

    Марко прокинувся, відкрив вікно й отримав від дощу безкоштовний душ. «О, контент!» – подумав він і відразу схопив телефон. Почав знімати відео, як «стихія» атакує його скромну оселю. Правда, на відео було видно лише те, як він кривиться й чхає.
    – Друзі, всім привіт! Це мій перший блог! – сказав Марко, тримаючи телефон догори дриґом, так що глядачі бачили його ніс і шматок люстри.

    Замість звичайних кроків – придумав «челенджі». Замість того щоб помити підлогу, він оголосив: «Зараз я протестую революційний метод прибирання – шкарпетками!» І ковзнув так, що врізався в шафу. Контент – є. Синяк – теж.

    Марко намагався виглядати серйозно, але серйозність зникала, щойно кіт Сніжок стрибав на камеру.
    – Друзі, зустрічайте мого помічника-блогера. І знімав, як Сніжок ганяє за паперовою кулькою.

    Марко поступово звикав до ролі «блогера». Якщо раніше він соромився тримати телефон на людях, то тепер ходив з ним, як з мікрофоном, і коментував усе, що бачив. У магазині він влаштував «огляд цін», у транспорті – «подкаст про суспільство», а на базарі намагався знімати «соціальний експеримент», поки продавчиня не відібрала в нього телефон зі словами:
    — Або купуй яблука, або йди з Богом, режисере.

    Сусіди спершу жалілися: то він у дворі «тестує лайфхаки» і намагається відкрити консерву ключами від під’їзду, то проводить «інтерв’ю з голубами». Голуби, щоправда, не відповідали, але лайків під відео було більше, ніж під його фото в паспорті.

    Поступово сусіди почали здаватися. Бабусі з лавки охрестили його «наш блогер» і навіть почали потрапляти в його відео як «експерти з життя». Одного разу Марко запустив рубрику «Запитання від аудиторії». І перше питання від глядачів було:
    — Скільки тобі ще дозволятимуть знімати вдома, перш ніж тебе виженуть?
    Марко задумався. Але замість відповіді зняв драматичне відео: як він пакує рюкзак «у велику подорож». Насправді він ішов у найближчий парк.
    — Друзі, це мій перший тревел-блог поза межами цивілізації! — сказав він, знімаючи качку в ставку.
    Качка плюхнулась у воду й обдала його бризками. «О, контент!» — радісно закричав Марко.

    Найепічнішим було відео з «оглядом їжі». Марко замовив піцу, але кур’єр запізнився. Він так довго розповідав про «складові майбутнього шедевру», що, коли піца нарешті приїхала, камера сіла. А Марко з’їв усе сам, бо «не можна їсти холодну їжу, шкідливо для шлунка».

    – Блогерство – це серйозно! – пояснював він бабусі. – Можна заробляти мільйони!
    – То може, хоч посуд помиєш мільйонами? – відповідала вона й підсовувала йому губку.

    З часом у нього з’явилися справжні підписники. Не лише друзі чи сусіди, а й незнайомі люди, які писали коментарі.
    Так і почалася його «гра у блогера»: одні сміялися з його відео, інші дивилися їх з жалем, інші радили «знайти нормальну роботу», але перегляди росли.

    Одного ранку він прокинувся знаменитим: про «хлопця, який робить контент з усього» написали в місцевій газеті. Правда, стаття мала заголовок: «Блогер чи божевільний?»
    Марко відчував себе потрібним. Він навіть придумав власне гасло:
    — У світі, де всі серйозні, я буду смішним!

    З кожним новим відео Марко все більше входив у роль. Він почав вести "мотивуючі ранкові ефіри". О 6-й ранку вийшов на балкон у піжамі й вигукнув:
    — Друзі! Ви можете досягти всього! — і тут ізнизу пролунало:
    — Ти можеш замовкнути, бо люди спати хочуть?!
    Марко знітився лише на хвильку. Адже справжній блогер не здається.

    Він вирішив зробити прямий ефір «24 години не сплю». На 3-й годині він уже залипав, на 6-й — говорив із тостером, а на 10-й — співав колискові сам собі.

    Стрім перервала бабуся, яка просто вимкнула Wi-Fi зі словами: «Спи, герой інтернету».
    Гра у блогера «Сьогодні очікується невеликий дощ, місцями туман, а також підвищена активність Марка, який вирішив стати блогером», – саме так міг би звучати прогноз погоди того дня. Марко прокинувся, відкрив вікно й отримав від дощу безкоштовний душ. «О, контент!» – подумав він і відразу схопив телефон. Почав знімати відео, як «стихія» атакує його скромну оселю. Правда, на відео було видно лише те, як він кривиться й чхає. – Друзі, всім привіт! Це мій перший блог! – сказав Марко, тримаючи телефон догори дриґом, так що глядачі бачили його ніс і шматок люстри. Замість звичайних кроків – придумав «челенджі». Замість того щоб помити підлогу, він оголосив: «Зараз я протестую революційний метод прибирання – шкарпетками!» І ковзнув так, що врізався в шафу. Контент – є. Синяк – теж. Марко намагався виглядати серйозно, але серйозність зникала, щойно кіт Сніжок стрибав на камеру. – Друзі, зустрічайте мого помічника-блогера. І знімав, як Сніжок ганяє за паперовою кулькою. Марко поступово звикав до ролі «блогера». Якщо раніше він соромився тримати телефон на людях, то тепер ходив з ним, як з мікрофоном, і коментував усе, що бачив. У магазині він влаштував «огляд цін», у транспорті – «подкаст про суспільство», а на базарі намагався знімати «соціальний експеримент», поки продавчиня не відібрала в нього телефон зі словами: — Або купуй яблука, або йди з Богом, режисере. Сусіди спершу жалілися: то він у дворі «тестує лайфхаки» і намагається відкрити консерву ключами від під’їзду, то проводить «інтерв’ю з голубами». Голуби, щоправда, не відповідали, але лайків під відео було більше, ніж під його фото в паспорті. Поступово сусіди почали здаватися. Бабусі з лавки охрестили його «наш блогер» і навіть почали потрапляти в його відео як «експерти з життя». Одного разу Марко запустив рубрику «Запитання від аудиторії». І перше питання від глядачів було: — Скільки тобі ще дозволятимуть знімати вдома, перш ніж тебе виженуть? Марко задумався. Але замість відповіді зняв драматичне відео: як він пакує рюкзак «у велику подорож». Насправді він ішов у найближчий парк. — Друзі, це мій перший тревел-блог поза межами цивілізації! — сказав він, знімаючи качку в ставку. Качка плюхнулась у воду й обдала його бризками. «О, контент!» — радісно закричав Марко. Найепічнішим було відео з «оглядом їжі». Марко замовив піцу, але кур’єр запізнився. Він так довго розповідав про «складові майбутнього шедевру», що, коли піца нарешті приїхала, камера сіла. А Марко з’їв усе сам, бо «не можна їсти холодну їжу, шкідливо для шлунка». – Блогерство – це серйозно! – пояснював він бабусі. – Можна заробляти мільйони! – То може, хоч посуд помиєш мільйонами? – відповідала вона й підсовувала йому губку. З часом у нього з’явилися справжні підписники. Не лише друзі чи сусіди, а й незнайомі люди, які писали коментарі. Так і почалася його «гра у блогера»: одні сміялися з його відео, інші дивилися їх з жалем, інші радили «знайти нормальну роботу», але перегляди росли. Одного ранку він прокинувся знаменитим: про «хлопця, який робить контент з усього» написали в місцевій газеті. Правда, стаття мала заголовок: «Блогер чи божевільний?» Марко відчував себе потрібним. Він навіть придумав власне гасло: — У світі, де всі серйозні, я буду смішним! З кожним новим відео Марко все більше входив у роль. Він почав вести "мотивуючі ранкові ефіри". О 6-й ранку вийшов на балкон у піжамі й вигукнув: — Друзі! Ви можете досягти всього! — і тут ізнизу пролунало: — Ти можеш замовкнути, бо люди спати хочуть?! Марко знітився лише на хвильку. Адже справжній блогер не здається. Він вирішив зробити прямий ефір «24 години не сплю». На 3-й годині він уже залипав, на 6-й — говорив із тостером, а на 10-й — співав колискові сам собі. Стрім перервала бабуся, яка просто вимкнула Wi-Fi зі словами: «Спи, герой інтернету».
    Love
    Haha
    4
    3Kviews
  • #поезія
    СЕЛО — ДУШІ МОЄЇ ОБЕРІГ
    *рондель*
    Село — душі моєї оберіг.
    Де сплять поля під небом волошковим,
    Де кожен день — магічно-загадковий —
    Гукає нас на батьківський поріг.

    Там тиша, що голубить нас усіх,
    Весна чарує запахом бузковим…
    Село — душі моєї оберіг,
    Де сплять поля під небом волошковим.

    Хоч скільки б не стоптали ми доріг,
    І край чужий здавався пречудовим, —
    Та запах рідний, солодко-медовий, —
    Ось там, де роси падали до ніг.
    Село — душі моєї оберіг.

    Ольга Киця
    #поезія СЕЛО — ДУШІ МОЄЇ ОБЕРІГ *рондель* Село — душі моєї оберіг. Де сплять поля під небом волошковим, Де кожен день — магічно-загадковий — Гукає нас на батьківський поріг. Там тиша, що голубить нас усіх, Весна чарує запахом бузковим… Село — душі моєї оберіг, Де сплять поля під небом волошковим. Хоч скільки б не стоптали ми доріг, І край чужий здавався пречудовим, — Та запах рідний, солодко-медовий, — Ось там, де роси падали до ніг. Село — душі моєї оберіг. Ольга Киця
    377views
  • #поезія
    Пробігши денний марафон, сонце стомилось
    і, мов рум'яний колобок, спать покотилось,
    віддавши залишки тепла у верховіття
    й останні ніжні промінці - в скарбничку квітів.

    День разом з сонечком також лягає спати,
    та перед сном, мов котик, ще хоче помурчати,
    а потім - заховатись під покровом ночі
    й до ранку споглядать солодкі сни,... пророчі.

    Та рано сонечко встає, то й день розбудить,
    в обійми лагідні візьме і приголубить.
    День посміхнеться, вмить нічні розІрве пута
    і підуть разом в синю даль,... своїм маршрутом.

    Ми ж будем з радістю цей новий день стрічати.
    Молитись будем й щиро Господа благати,
    щоб тихо,... без тривог і мирне небо,...
    і "завтра" щоб було в усіх... Цього нам треба...

    Тетяна Зензерова
    #поезія Пробігши денний марафон, сонце стомилось і, мов рум'яний колобок, спать покотилось, віддавши залишки тепла у верховіття й останні ніжні промінці - в скарбничку квітів. День разом з сонечком також лягає спати, та перед сном, мов котик, ще хоче помурчати, а потім - заховатись під покровом ночі й до ранку споглядать солодкі сни,... пророчі. Та рано сонечко встає, то й день розбудить, в обійми лагідні візьме і приголубить. День посміхнеться, вмить нічні розІрве пута і підуть разом в синю даль,... своїм маршрутом. Ми ж будем з радістю цей новий день стрічати. Молитись будем й щиро Господа благати, щоб тихо,... без тривог і мирне небо,... і "завтра" щоб було в усіх... Цього нам треба... Тетяна Зензерова
    Like
    Love
    2
    385views
  • #поезія
    Листки пожовтіли. Їм шкода прощатися з літом,
    Із гомоном птаства в сплетінні густих верховіть.
    Ще усмішка сонця голубить і гріє привітно,
    Та збіжжя — в коморах, і серпень пришвидшує хід.

    Загляне у сад, струсить яблука, соком налиті,
    Пройдеться стернею у гурті поважних лелек.
    До лісу майне, де у моху густім оксамиті,
    Сховались гриби під склепінням дубів і смерек.

    Він так поспішає, бо часу лишилося мало.
    Сорочку для осені в затінку тчуть павуки.
    Зіркові дощі сяють іскрами в водних дзерка́лах.
    Прощаються з літом, обірвані вітром листки…

    Галина Бойчун-Іванець
    #поезія Листки пожовтіли. Їм шкода прощатися з літом, Із гомоном птаства в сплетінні густих верховіть. Ще усмішка сонця голубить і гріє привітно, Та збіжжя — в коморах, і серпень пришвидшує хід. Загляне у сад, струсить яблука, соком налиті, Пройдеться стернею у гурті поважних лелек. До лісу майне, де у моху густім оксамиті, Сховались гриби під склепінням дубів і смерек. Він так поспішає, бо часу лишилося мало. Сорочку для осені в затінку тчуть павуки. Зіркові дощі сяють іскрами в водних дзерка́лах. Прощаються з літом, обірвані вітром листки… Галина Бойчун-Іванець
    Love
    Like
    4
    313views
  • Сповідь)

    У невеличкому містечку Залісці-Тихі, де навіть голуби не поспішають літати, бо нікуди, служив собі отець Онуфрій — священник поважний, але, як то кажуть, з живим серцем і ще живішими емоціями.

    Одного літнього дня до церкви завітав дільничний поліцейський Петро, який зайшов у справах — розпитати, чи не бачив батюшка зниклого козла з подвір’я пані Соломії. Але застав отця Онуфрія в стані рідкісної тривоги.

    — Петре, рятуй, — мовив отець, — мушу бігти. Серце моє не до справ духовних, а до мирських!
    — Що сталося?
    — Побачення в мене! З Параскою з бухгалтерії! Упав я, як Давид у гріх, тільки без Вірсавії — в мене все офіційно! Підміниш мене на пів годинки? Тільки сповідальню на замок не закривай — може, хтось прийде, а Бог у графіку не стоїть!

    Поліцейський, трохи збентежений, але з добрим серцем (і трохи з цікавості), погодився. Сів у сповідальню, одягнув на голову каптур і чекає.

    За хвилину заходить чоловік. Голос глухий, приглушений:

    — Отче, грішив я тяжко...
    — Кажіть, сину мій... тобто громадянине... тобто... продовжуйте.

    — По-перше, вкрав я велосипед у кума. Але поставив нові шини — краще стало!
    — Зрозуміло... шини — це добре. Але крадіжка — це... не дуже.
    — Потім ще... підпалив комору тещі. Але то випадково — хотів лише налякати, щоб не приїжджала!
    — Так... цікава мотивація, але знову ж таки — незаконно.

    — А ще... продав ліве сало як органічне! І збрехав в анкеті, що знаю англійську.
    — Це вже майже тероризм, — прошепотів Петро, витираючи піт. — І що ж ви хочете — покуту, чи самі здаєтесь?

    — Покаяння, отче... серйозно! Мене совість гризе, я вже двічі не спав!
    — Тоді так, — сказав Петро, згадавши інструкцію з внутрішньої служби. — Спочатку: повертаєте велосипед. Потім — будуєте тещі нову комору, бажано з охороною. А далі — вивчаєте англійську та платите податки із сала!

    — Оце так покута… А ви впевнені, що так написано в Євангелії?
    — А ви впевнені, що воно не написано? — відповів Петро, ледь не засміявшись.

    Раптом прочинились двері — вернувся отець Онуфрій, з блискучими очима та серцем, переповненим… любові.

    — Петре, дякую! Вона сказала: «Так!» Я її проводив до автобусної зупинки і... Стоп... А ти що тут робиш?
    — Ну як же — сповідаю!
    — Та ти ж не священник!
    — Але я старався з душею!

    Тим часом чоловік у сповідальні виліз із кабінки, подивився на обох — одного з хрестом, другого з пістолетом.

    — А можна я просто піду? Бо щось мені здається, що тут чи рай, чи тюрма — обидва варіанти не надто привабливі...

    ---

    Мораль:
    Ніколи не сповідайтеся першому, хто сидить у темній кабінці. Особливо, якщо в нього кобура і рація.
    Сповідь) У невеличкому містечку Залісці-Тихі, де навіть голуби не поспішають літати, бо нікуди, служив собі отець Онуфрій — священник поважний, але, як то кажуть, з живим серцем і ще живішими емоціями. Одного літнього дня до церкви завітав дільничний поліцейський Петро, який зайшов у справах — розпитати, чи не бачив батюшка зниклого козла з подвір’я пані Соломії. Але застав отця Онуфрія в стані рідкісної тривоги. — Петре, рятуй, — мовив отець, — мушу бігти. Серце моє не до справ духовних, а до мирських! — Що сталося? — Побачення в мене! З Параскою з бухгалтерії! Упав я, як Давид у гріх, тільки без Вірсавії — в мене все офіційно! Підміниш мене на пів годинки? Тільки сповідальню на замок не закривай — може, хтось прийде, а Бог у графіку не стоїть! Поліцейський, трохи збентежений, але з добрим серцем (і трохи з цікавості), погодився. Сів у сповідальню, одягнув на голову каптур і чекає. За хвилину заходить чоловік. Голос глухий, приглушений: — Отче, грішив я тяжко... — Кажіть, сину мій... тобто громадянине... тобто... продовжуйте. — По-перше, вкрав я велосипед у кума. Але поставив нові шини — краще стало! — Зрозуміло... шини — це добре. Але крадіжка — це... не дуже. — Потім ще... підпалив комору тещі. Але то випадково — хотів лише налякати, щоб не приїжджала! — Так... цікава мотивація, але знову ж таки — незаконно. — А ще... продав ліве сало як органічне! І збрехав в анкеті, що знаю англійську. — Це вже майже тероризм, — прошепотів Петро, витираючи піт. — І що ж ви хочете — покуту, чи самі здаєтесь? — Покаяння, отче... серйозно! Мене совість гризе, я вже двічі не спав! — Тоді так, — сказав Петро, згадавши інструкцію з внутрішньої служби. — Спочатку: повертаєте велосипед. Потім — будуєте тещі нову комору, бажано з охороною. А далі — вивчаєте англійську та платите податки із сала! — Оце так покута… А ви впевнені, що так написано в Євангелії? — А ви впевнені, що воно не написано? — відповів Петро, ледь не засміявшись. Раптом прочинились двері — вернувся отець Онуфрій, з блискучими очима та серцем, переповненим… любові. — Петре, дякую! Вона сказала: «Так!» Я її проводив до автобусної зупинки і... Стоп... А ти що тут робиш? — Ну як же — сповідаю! — Та ти ж не священник! — Але я старався з душею! Тим часом чоловік у сповідальні виліз із кабінки, подивився на обох — одного з хрестом, другого з пістолетом. — А можна я просто піду? Бо щось мені здається, що тут чи рай, чи тюрма — обидва варіанти не надто привабливі... --- Мораль: Ніколи не сповідайтеся першому, хто сидить у темній кабінці. Особливо, якщо в нього кобура і рація.
    Love
    2
    1Kviews
  • #поезія
    А у чистім полі вітерець кружляє
    Він голубить трави,палко обіймає
    І гуляє вітер зранку і до ночі
    Розганяє хмари і дрімає в росах...

    Покохав калину вітерець ласкавий
    Пригортає ніжно,косу розплітає
    А струнка калина хилиться до клена
    Вже давно у парі повінчало небо...

    Пролітає вітер у своїй печалі
    Розповість він літу про своє кохання
    Сонечко зігріє,підбадьорить літо
    У журбі самотній зажурився вітер...

    Не журися вітре,ти лети у поле
    Там тебе чекає щасливая доля
    Там волошки в житі і ромашки білі
    Хай тебе зігріють ніжною красою...
    #поезія А у чистім полі вітерець кружляє Він голубить трави,палко обіймає І гуляє вітер зранку і до ночі Розганяє хмари і дрімає в росах... Покохав калину вітерець ласкавий Пригортає ніжно,косу розплітає А струнка калина хилиться до клена Вже давно у парі повінчало небо... Пролітає вітер у своїй печалі Розповість він літу про своє кохання Сонечко зігріє,підбадьорить літо У журбі самотній зажурився вітер... Не журися вітре,ти лети у поле Там тебе чекає щасливая доля Там волошки в житі і ромашки білі Хай тебе зігріють ніжною красою...
    Love
    Like
    4
    1comments 281views
More Results