#вистави ПРЕМʼЄРА! 🎭Студентська дипломна вистава Майстерні Богдана Бенюка «Це величне море» автора Йосефа Бар-Йосефа Сюжет: Ноах, молодий адвокат із ортодоксальної родини, який порвав із релігією, разом зі своєю дружиною Пніною, яка змушена йти проти своєї сім'ї, щоб бути з ним, – переїжджають із ортодоксального Єрусалиму до набагато світського Тель-Авіва. Але сім'ї не судилося зберегтися. Молодий Ноах закохується в Риту з сусіднього будинку, яка приїхала до Тель-Авіва зі своїм чоловіком, що залишився без ніг, що страждає від комплексу психологічних травм. Вони закохуються одне в одного і світ великої ідилії починає руйнуватися…. Вистава – шматок життя, який близький і відгукнеться кожному. Про любов як залежність. Про вибір. Про людину. Про життя. ⏱️КОЛИ: 4 жовтня о 16:00 17 жовтня о 16:00 📍Де? Місто Київ вул.Жилянська 88, Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв, 4 поверх, 59 аудиторія ✍️ВХІД ВІЛЬНИЙ, але за попередньою реєстрацією: https://forms.gle/dzfBxJSjzas1fJC49 або пишіть в телеграм, щоб забронювати місце: @konoplyanych_max Instagram: Майстерня Б.М.Бенюка https://www.instagram.com/maysternya.bnk?igsh=a2dwcnY2c2I5Z3Fu

🇺🇦💪🏆Національна збірна України з богатирського багатоборства — переможці командного чемпіонату Європи 4х4 до 105 кг в Австрії🇦🇹! 🥇Наші чемпіони European Strongest Nation 2025: Валерій Газаєв, Володимир Рекша, Віталій Герасимов, Євген Настенко та Іван Мисковець. Срібло виборола команда Австрії, бронзу — збірна Румунії. В індивідуальних змаганнях Євген Настенко здобув 🥈срібло у ваговій категорії до 105 кг, а дебютант збірної України Іван Мисковець став 🥉 бронзовим призером. Віталій Герасимов 🥇переміг у категорії Мастерс. #спорт @sports #Український_спорт #Ukrainian_sport #спорт_sports #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport

#поезія Пиши, моя дівчинко, знову сідай і пиши... Не про війну. Бо й так тоскно та надто гірко. Чорна хустка покрила світ. Майорять хрести. Дикий розпач, мов черви, точить у серці дірку. Пиши, моя пташко, знову про щось пиши... Про осінь, ліси та луки у сивих косинках туману, На біль не зважай. Все минеться. Добро неси, приклавши сухий подорожник на зболену рану... Пиши, моя квіточко, знову кудись пиши... До гір верховини, до витоків серця, до Бога... Може, почує... Дійдуть до небес кольорові твої листи. І військо крилате, мов листя, злетить до порога. Пиши, моя дівчинко, знову сідай і пиши... Не про війну. Бо жалòба давно в'є гніздо на покутті. Про осінь, тумани, брунатно-черлені прадавні ліси... Про горстку рудих чорнобривців... Про мрії забуті... Пиши Людмила Галінська

#думки Не навʼязуйся і не привʼязуйся... Не навʼязуйся — бо тоді втрачаєш гідність. Не привʼязуйся — бо тоді втрачаєш свободу. Живи з Богом у серці — і твої звʼязки з людьми будуть світлими, чистими і вільними. Хто твій — залишиться. Хто чужий — відійде. І в обох випадках це буде на благо твоєї душі…..

#поезія Не плач коли останній лист впаде до тебе на долоні. Ще будуть ягоди червоні -- найкращі із твоїх намист. Не плач, як серце защемить в порі осінніх листопадів. Не виглядай тих снігопадів, не та пора... Переболить. Не плач, як осінь задощить по ранах сивими сльозами. Згадай собі усмІ'шку мами -- зігріє, наче оксамит. Не плач, коли твоє життя нестерпно котиться і рветься. Хто знає... Бог там розбереться. І зшиє нитками чуття. Людмила Галінська

КОЛИ МОЛЮСЯ Я ДО БОГА Коли молюся я до Бога, Молитва тиха як зоря, То голосно, якщо тривога, Горить в мені і не згоря. Вона як полум'я любові Холодну душу зігріва, Зніма журбу тамує болі, Гріхом залишені бува. Моя молитва — то не відчай, Перед сльозою самоти, Вона мене у вічність кличе Із справ земних і суєти. Коли буваю я свавільним Чи просто гордим у житті, Вона, молитва ця, всерівно, Не дасть зійти мені з путі. Моя молитва в час осінній, Коли на скронях сивина, Жива надія на спасіння Одним одна, одним одна. Нехай звучить вона не довго, Всього два слова і не більш, Та всеодно єднає з Богом, Приносить мир душі моїй. ©️ о. Олексій Філюк З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день". https://youtu.be/bf7oZSce6HQ?si=C8hTfvX9IQ9j4yOY

КОЛИ МОЛЮСЯ Я ДО БОГА Коли молюся я до Бога, Молитва тиха як зоря, То голосно, якщо тривога, Горить в мені і не згоря. Вона як полум'я любові Холодну душу зігріва, Зніма журбу тамує болі, Гріхом залишені бува. Моя молитва — то не відчай, Перед сльозою самоти, Вона мене у вічність кличе Із справ земних і суєти. Коли буваю я свавільним Чи просто гордим у житті, Вона, молитва ця, всерівно, Не дасть зійти мені з путі. Моя молитва в час осінній, Коли на скронях сивина, Жива надія на спасіння Одним одна, одним одна. Нехай звучить вона не довго, Всього два слова і не більш, Та всеодно єднає з Богом, Приносить мир душі моїй. ©️ о. Олексій Філюк З книги "365 християнських пісень на кожен Божий день". https://youtu.be/bf7oZSce6HQ?si=C8hTfvX9IQ9j4yOY

#поезія Вік би не бачити й не чуть про тебе, скрипко чорна, а вірші йдуть, і йдуть, і йдуть, неначе кров із горла, і пахнуть рутою, котра уже напівзабута, і пахнуть м’ятою. Добра сам Бог мені прелютий був зичив, даючи цей хист проклятий — віршувати на власну голову. А зміст? А змісту не добрати. Коли топилася душа в грайливім струмуванні, ти необачно полишав всі приписи посланій, де стільки ком, рисок, крапок — сам чорт там шию зверне. Сердечний наживеш порок чи совісті каверни. Добром об’яснена душа велить вогнем палати. Ти лиш за хистом полишав право — обирати собі дорогу. Бо не він, а ти — був раб. Не блазнем, а рудокопом. Домовин таланту вічним в’язнем. Василь Стус

#поезія Марс 687* (11.01.2024) Я не можу повірити досі й навряд чи прийму, Що ненависть сіктиме повітря і рватиме долі, Що торкнувшись до квітки* хтось може зачати війну, В буревіях руйнацій шукає хтось пристрасть хмільну Й в золоту колісницю запріг кровожерливих коней*. Шістсот вісімдесят сім днів сьогодні – Вже рік Арея* ця війна триває: Паплюжить, нищить, сіє небокраєм Лиш смерть і втому, біль і піт холодний. Болять серця і посивіли скроні. На червоній планеті альбедо* відіб'є життя – Світла мало для того, хто прагне дивитися битви. Коли гинуть найкращі, то зоряна гасне доба* Не лише в їхніх змучених і постарілих очах, А й в зіницях батьків і дітей, овдовілої жінки. Бог воєн і проклять, ще скільки візьмеш? Ми вистоїмо всі, хоч біль троїться, Бо наше небо, зорі та повітря, Свободу, обрій, рубежі та мрії Тримають ті, хто носить берці й піксель. 10.01.2024 Олеся Репа

Низенько вклоняюся захисникам й захисницям!!! Сподіваюся на заступництво Богородиці за всіх нас!