Митці України...💙💛 Олена Яблонська. «Копиці», 1968🌤 Олена Нилівна ЯБЛОНСЬКА (28 серпня 1918, Смоленськ - 27 березня 2009, Київ) - український живописець, графік, майстер станкового живопису. Автор ілюстрацій до дитячих книг. Заслужений художник України (1977).🎨 Дочка живописця і графіка Ніла Олександровича Яблонського, сестра видатної української художниці Тетяни Яблонської та архітектора Дмитра Яблонського. «Батько нас цілеспрямовано з дитинства готував в художники, - згадувала Олена Яблонська. - Він не вчив нас прагматичному ремеслу, прийомам або способам, проте розвивав наші почуття - почуття простору, почуття матеріальності, почуття радості, почуття співпереживання, щоб ми могли відобразити художній характер зображуваного, щоб людина, наприклад, була схожею не тільки конструктивно, так би мовити, а й по внутрішній суті».

Ліквідація наслідків вчорашньої ворожої атаки продовжується Пошкоджено 11 багатоповерхівок, 2 приватні будинки та кілька об’єктів інфраструктури в Комунарському й Олександрівському районах. Серед них — автовокзал, клініка медуніверситету та теплопровід. Станом на ранок закрито листами вікна у 8 багатоповерхівках, 1 приватному будинку та 1 нежитловій будівлі. Районна адміністрація Комунарського району отримала додатково 105 листів для подальших робіт. Відновлення триває, допомогу мешканцям надають комунальні служби, рятувальники та благодійні організації.

Ось світ по Дмитріївськи та путінськи У результаті російського удару по автовокзалу та лікарні в Запоріжжі ввечері в неділю поранено 20 людей. У постраждалих множинні мінно-вибухові травми рук і ніг, голови, черевної порожнини. 🔴 Якщо ви з РФ або з окупованих територій України, маєте важливу інформацію та можете допомогти зупинити путінський конвеєр смерті, напишіть на цю пошту: [email protected]

#особистості #суспільство На вимогу Ліни Костенко скасували концерти: організатори порушили авторські права . Детально у матеріалі: https://share.google/qChmObfWH1EaDRXCZ

Лист-послання (автор тексту Ірина Вірна) https://youtube.com/clip/UgkxTJT-NXPTMtI8FTvRnqtv1rBIPC_yIHFu?si=iUKhUDfueB5WeAq9

#поезія Усі мої вірші складаються в імена, У біль, що сягає неба, але не дна, Все, що залишиться по мені — слова і рими, Плани невтілені, про які говорили ми В часи, коли ще не знали слова донати, Коли виходив на сцену зі словами «слава Україні», А тобі не знали, що відповідати, І ти стоїш, як Шрек, укритий цибулевими шарами, Як Гаррі Поттер перед тим капелюхом, але без шраму, Ловець мрій по життю, та не ловець у житі, У намаганні над гніздом зозулі пролетіти, Як твоє минуле пролітає маленьким птахом Над Полтавським шляхом. Пташеня, підкинуте до гнізда, Порахуй до ста, Сонце тут сходить пізно, у нас не так. Далі від дому за окружною зорі Воском прозорим малюють покоси сонні, Місто, що подарує нові історії, Совість, яка визирає із вікон висоток Вулиць, що мали стати тобі тимчасовими. Знов повертаюся у минуле. Пам’ятаю, як дідусь розказував, Що вкручував першу лампочку у селі, І не стримував сліз. Як виписував дві газети: Сільські вісті і Порадницю, З першої вчився поратися, з другої — похмелятися, Я б і зараз їх почитав. Добре, що дід цього вже не бачить, Не збиратиме мокре від сліз нажите в картате збіжжя, Не йтиме з валізами й клунками бездоріжжям Луганщини, Не молитиметься богу, який нікому не допоможе, Боже, добре, що він не бачить, Як те, що було його, стає чужим, Добре, що не дожив. Так сидиш ночами у темряві, поки серце заходиться, І записуєш все, що нашіптують демони З дна колодязя. Скільки текстів написано за п’ять хвилин на хиткому стільчику, Скільки авторів виходить на сцену, аби відкритися, А скільки — просто продекламувати вивчене З кам’яним лицем. Скільки із них читає справді про себе. Тільки одного жодна поетеса сьогодні ще не сказала: Поезія не вимірюється оцінками з глядацького залу, Спробуй взяти з собою горе на сцену і там лиши його, Спробуй прочитати так, як читає Шилова. Потреба в тобі вимірюється глибиною історій, які виніс на сцену, Зрештою кожен із нас залишиться тільки сторінкою в антології слему, Коли дійдеш до моєї, не перегортай одразу. 09.08.25 Сашко Середа

#література 📚 У вересні вийде друком нова книжка Андрія Любки — шпигунський роман «Вечір у Стамбулі». Письменник створив його минулого літа, коли через серйозну травму ноги кілька місяців пересувався в колісному кріслі та на милицях. Андрій Любка зауважив, що новий роман відрізняється від його звичного доробку, але має впізнавані риси авторського стилю. Про що ж книжка — письменника у матеріалі: https://suspilne.media/culture/1085317-vecir-u-stambuli-andrij-lubka-rozpoviv-pro-svij-novij-spigunskij-roman/

“Термінали” з секретом: на Дніпропетровщині депутат Павлоградської райради разом із двома спільниками організував мережу підпільних казино Під виглядом платіжних терміналів у кафе та магазинах працювали гральні автомати. Прибуток від азартних ігор учасники схеми ділили між собою. #Україна #Новини_України @News #News_Ukraine #Ukraine @Ukrainian_news #Українські_новини @Українські_новини #кримінал

⏺Рашисти вгатили по автовокзалу Запоріжжя Суто цивільний обʼєкт. Вечір, коли люди повертаються додому. Країна-💩. За попередньою інформацією, окупанти скинули КАБ на автовокзал Запоріжжя. Троє постраждалих. 💬Їх стан медики оцінюють як середньої тяжкості, - повідомили в ЗОВА. За оновленими даними постраждало 12 людей!

"Сповідь" Я не знаю про що писати, Адже всі слова вже сказали. Усі мої думки прочитали Про смуток та жагу до життя. Нехай тут рими не буде, Зате буду я — відверта і щира. Будуть емоції, а не нові порізи На шкірі, що так стомилася. Нехай слова будуть на місці сліз, Хоч це вже давно не лікує. Бо що з тих слів, коли біль як віск — Стискає, плавить і катує. Я вже не вірю, що буде весна, І навіть не жду вже спасіння. Моя тиша стала глуха й глузна, Моє серце — порожнє приміщення. Я живу, як неживе живе, Автомат, що лиш дихає в нормі. І навіть коли душа реве — Зовні я тримаюсь у формі. Я посміхаюсь, бо так прийнято, Я мовчу, коли треба кричати. І вночі у кімнаті зім’ятій Я втомилась себе рятувати. А якщо чесно — не хочу вже йти, Не вперед, не назад — нікуди. Бо вся ця боротьба — це дим, Що залишає після себе груди… Порожні, як чужий дім. Тож, якщо завтра мене не стане — Це не буде крик чи протест. Просто душа, що втомилась від ран, Нарешті знайде свій ліс. Той, де не треба рим. І де не болить. © Cheban Daria •°•°•°•°•°•°•°• 😘 Постав вподобайку та поділись віршем з друзями - це найбільша підтримка для нас! Завжди раді Вас вітати, ©Штукарі