• Котильон в українській традиції це - невеликого розміру прямокутник із загостреною верхівкою, який чоловіки, а особливо молоді хлопці, носили прикріпленим до сорочки, свити, або відвороту піджака. Котильон виготовляли в техніці ткацтва з кольорового бісеру. До загостреного кінця була пришита петелька або гачок, для прикріплення до одягу.

    Прикраса, яку ми називаємо котильон, отримало свою назву помилково. Цей термін походить від назви танцю, який був дуже популярний, а особливо в 19-му столітті в Західній Європі та Польщі. Через цей танць стали дуже популярними і «котильонні бали», на яких відбувалася презентація (дебют) молодих дівчат - панночок. Один з аспектів цих балів не тільки котільоновий танець, а й також корсаж-котильон, з яким пов′язаний вибір партнерів на танець.

    Ціна котильйона: 450 грн.

    Автор схеми: NATALIA MULYAVA

    #biserok_anita

    #бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #бісероплетінняприкраси #котильони #ЛесяУкраїнка #ТарасШевченко #цікавознати #традиційніприкраси #етностиль
    Котильон в українській традиції це - невеликого розміру прямокутник із загостреною верхівкою, який чоловіки, а особливо молоді хлопці, носили прикріпленим до сорочки, свити, або відвороту піджака. Котильон виготовляли в техніці ткацтва з кольорового бісеру. До загостреного кінця була пришита петелька або гачок, для прикріплення до одягу. Прикраса, яку ми називаємо котильон, отримало свою назву помилково. Цей термін походить від назви танцю, який був дуже популярний, а особливо в 19-му столітті в Західній Європі та Польщі. Через цей танць стали дуже популярними і «котильонні бали», на яких відбувалася презентація (дебют) молодих дівчат - панночок. Один з аспектів цих балів не тільки котільоновий танець, а й також корсаж-котильон, з яким пов′язаний вибір партнерів на танець. Ціна котильйона: 450 грн. Автор схеми: NATALIA MULYAVA #biserok_anita #бісероплетіння #beading #beadingtutorial #beadingjewelry #силянка #бісероплетінняприкраси #котильони #ЛесяУкраїнка #ТарасШевченко #цікавознати #традиційніприкраси #етностиль
    2
    297переглядів
  • Друзі! У цю святкову ніч хочу поділитись з вами мультиплікаційною фантазією про те, чого Тарас Григорович побажав би українцям у новому 2026 році. З Новим роком вас!

    #ТарасШевченко #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #борітеся
    https://youtube.com/shorts/JPXnB45Plok
    Друзі! У цю святкову ніч хочу поділитись з вами мультиплікаційною фантазією про те, чого Тарас Григорович побажав би українцям у новому 2026 році. З Новим роком вас! #ТарасШевченко #Січеград #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #борітеся https://youtube.com/shorts/JPXnB45Plok
    3
    1Kпереглядів 1 Поширень
  • У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною.

    Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті.

    Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів.

    Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним.

    Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт.
    На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.

    «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу.

    Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания».

    Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета.
    Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест.

    Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів.

    Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт».

    #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні


    https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY
    У листопаді 1845 року Шевченко працював у складі Археографічної комісії. Їздив по селах і містах і змальовував старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі тощо. Погода видалася мокрою, вітряною і холодною. Дорогою із села В'юнище до Андрушіва поет змок до нитки. Весь день його морозило, і надвечір він повернувся до В'юнища зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті. Хворіючи, поет написав своє посланіє «І мертвим, і живим, і ненарожденним…», «Минають дні, минають ночі» і ще кілька ліричних творів. Про хворобу Тараса Шевченка дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Козачковський і негайно перевіз друга з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. У той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня Тарасу Григоровичу погіршало, становище його було майже безнадійним. Вірш «Як умру, то поховайте…» написано на Різдво — 25 грудня 1845 року. То був його заповіт. На щастя, міцний організм переміг хворобу, і через два тижні поет уже вирушив на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії. «Заповіт» — квінтесенція творчості Шевченка періоду «Трьох літ». У ньому сфокусовано провідні ідеї, мотиви й образи гнівної музи поета-борця. Увесь твір звучить як пристрасна промова до народу. Силу Шевченкового «Заповіту» одразу відчули охоронці самодержавства. Шеф жандармів і начальник третього відділу Олексій Орлов, переглядаючи рукописну збірку «Три літа», яка стала головною підставою звинувачення поета й заслання — аж на десять років, з люттю перекреслив текст «Заповіту», кваліфікувавши цей твір (та деякі інші) як рос. «в высшей степени дерзкого и возмутительного содержания». Останні дні поет провів в Петербурзі, де помер від хвороби серця та легенів. Тіло Шевченка довго везли з Петербурга до України. Провезли повінню Дніпром до Чернечої гори, де за рядками з його ж «Заповіту», друзі і поховали поета. Свинцеву труну котили тендітні дівочі руки, а над могилою поставили дубовий хрест. Письменник і публіцист Петро Ребро зробив припущення, що у своєму «Заповіті» Тарас Шевченко змальовує пейзаж неподалік від острова Хортиця й саме тут просить поховати його згодом. Окрім згадки про Дніпро, кручі (якими можна назвати скелі острова над річкою) наводиться, що у першій публікації твору в «Кобзарі» в рядках «Було видно, було чути, / Як реве ревучий» Ревучий зазначається з великої літери. Одну з таких назв мав Ненаситець — нині затоплений поріг на Дніпрі, що за переказами був чутний за 15-20 кілометрів. Теорію Петра Ребра підтримала письменниця Оксана Забужко. Про це вона розповіла в одному з випусків літературної програми «ЛітПроСвіт». #shorts #ТарасШевченко #якумрутопоховайте #Січеград #shorts #ТворчаСтудіяСічеград #АнтонЖадько #заповіт #боротьба #цитатиукраїнською #незламні https://youtube.com/shorts/D1vdNdTjLNY
    3
    2Kпереглядів 1 Поширень