• Щоосені, коли дерева починають скидати своє золоте вбрання, а ранкові тумани все довше затримуються над землею, у пташиному світі починається велике переселення.

    Над селами, полями й річками здіймаються в небо цілі зграї. Журавлі, лелеки, ластівки, шпаки та дикі гуси збираються в дорогу. Вони летять далеко-далеко, туди, де сонце ще гріє, де вода не скута кригою, а дерева не стоять голими й зажуреними.

    — Ну що, сусіди, знову в дорогу? — запитав старий горобець, спостерігаючи, як над садом вишикувалися журавлі.

    — Аякже! — відповів один із них. — Тут скоро стане холодно. Треба шукати тепліші краї.

    — І надовго?

    — До весни. А там повернемося. У нас тут гнізда, домівки, знайомі місця.

    Горобець поправив пір'ячко, струсив із крил краплі роси й задумливо промовив:

    — Дивні ви, перелітні. Щороку кудись мандруєте. Невже не шкода залишати рідні краї?

    Журавель на мить замислився.

    — Шкода, звичайно. Але така вже наша доля. Ми народжені для далеких доріг. Коли приходить холод, крила самі просяться в небо.

    — А я нікуди не збираюся, — гордо відповів горобець. — Мені й тут непогано. Знайду собі затишну шпаринку під дахом, переберуся ближче до людської оселі. Там і переживу зиму.

    — А якщо буде дуже холодно?

    — То розпушу пір'я, сяду на одну лапку, другу сховаю під себе. Головне — не втрачати оптимізму!

    Поруч на гілці сиділа синичка й уважно слухала розмову.

    — А я, — озвалася вона, — теж залишаюся. Узимку роботи вистачає. Треба шукати насіння, перевіряти годівнички, заглядати у вікна. Люди іноді такі щедрі, що навіть не здогадуються, скільки нас рятують своїми жменьками зерна.

    Тим часом журавлина зграя вже піднялася високо в небо. Попереду летів досвідчений ватажок, а за ним тягнулася довга стрічка птахів. Вони знали: дорога буде непростою, доведеться долати вітри, хмари й великі відстані. Але кожен мав свою мету.

    Земля поволі порожніла від пташиного співу. У саду стало тихіше. Лише вітер перегортав сухе листя, наче сторінки великої книги, у якій осінь записувала свої останні новини.

    Настала зима.

    Сніг укрив поля, ставки скувало кригою, а дерева завмерли в білому мовчанні. Та життя не зупинилося. На подвір'ях метушилися горобці, біля годівничок збиралися синиці, дятел вистукував свою нескінченну мелодію на стовбурі старої сосни.

    Іноді горобець згадував своїх перелітних друзів.

    — Цікаво, як там наші мандрівники? — запитував він синичку.

    — Напевно, гріються на сонечку.

    — От щасливці! Ні тобі морозу, ні снігу, ні замерзлих калюж.

    — Зате вони не бачать нашої зими, — відповіла синичка. — А вона, хоч і холодна, але теж прекрасна. І потім, хтось же має залишатися вдома, щоб зустріти тих, хто повернеться.

    Горобець замовк. Йому сподобалася ця думка.

    А навесні сталося те, чого всі чекали.

    Спочатку над обрієм пролетіли перші журавлі. Потім повернулися шпаки, лелеки, ластівки. Небо знову наповнилося голосами, а повітря — знайомим пташиним гамором.

    Старий горобець сидів на паркані й дивився, як одна за одною повертаються зграї.

    — Ну що, мандрівники, — гукнув він, — як там ваші далекі краї?

    — Чудово! — відповів журавель, опустившись неподалік. — Але вдома все одно краще.

    — А я тут без вас нудьгував, — зізнався горобець. — Хоча, якщо чесно, не дуже. Роботи вистачало.

    — Ми бачили багато дивовижних місць, — сказав журавель. — Але ніде немає такого неба, такого вітру й таких знайомих дерев, як тут.

    — От бачиш, — задоволено промовив горобець. — А я ж казав, що не варто нікуди літати!

    Того дня пташиний світ знову став таким, як раніше: одні шукали місця для гнізд, інші облаштовували старі домівки, треті вже співали весняних пісень.

    А старий горобець дивився на все це й думав, що, мабуть, у кожного своя дорога. Хтось шукає тепла за морями, а хтось знаходить його під стріхою старого будинку. Хтось повертається додому через тисячі кілометрів, а хтось ніколи його не залишає.

    Бо дім — це не завжди місце, де тепло. Іноді це мі
    сце, куди хочеться повернутися. А іноді — те, що ти ніколи не залишав.
    Щоосені, коли дерева починають скидати своє золоте вбрання, а ранкові тумани все довше затримуються над землею, у пташиному світі починається велике переселення. Над селами, полями й річками здіймаються в небо цілі зграї. Журавлі, лелеки, ластівки, шпаки та дикі гуси збираються в дорогу. Вони летять далеко-далеко, туди, де сонце ще гріє, де вода не скута кригою, а дерева не стоять голими й зажуреними. — Ну що, сусіди, знову в дорогу? — запитав старий горобець, спостерігаючи, як над садом вишикувалися журавлі. — Аякже! — відповів один із них. — Тут скоро стане холодно. Треба шукати тепліші краї. — І надовго? — До весни. А там повернемося. У нас тут гнізда, домівки, знайомі місця. Горобець поправив пір'ячко, струсив із крил краплі роси й задумливо промовив: — Дивні ви, перелітні. Щороку кудись мандруєте. Невже не шкода залишати рідні краї? Журавель на мить замислився. — Шкода, звичайно. Але така вже наша доля. Ми народжені для далеких доріг. Коли приходить холод, крила самі просяться в небо. — А я нікуди не збираюся, — гордо відповів горобець. — Мені й тут непогано. Знайду собі затишну шпаринку під дахом, переберуся ближче до людської оселі. Там і переживу зиму. — А якщо буде дуже холодно? — То розпушу пір'я, сяду на одну лапку, другу сховаю під себе. Головне — не втрачати оптимізму! Поруч на гілці сиділа синичка й уважно слухала розмову. — А я, — озвалася вона, — теж залишаюся. Узимку роботи вистачає. Треба шукати насіння, перевіряти годівнички, заглядати у вікна. Люди іноді такі щедрі, що навіть не здогадуються, скільки нас рятують своїми жменьками зерна. Тим часом журавлина зграя вже піднялася високо в небо. Попереду летів досвідчений ватажок, а за ним тягнулася довга стрічка птахів. Вони знали: дорога буде непростою, доведеться долати вітри, хмари й великі відстані. Але кожен мав свою мету. Земля поволі порожніла від пташиного співу. У саду стало тихіше. Лише вітер перегортав сухе листя, наче сторінки великої книги, у якій осінь записувала свої останні новини. Настала зима. Сніг укрив поля, ставки скувало кригою, а дерева завмерли в білому мовчанні. Та життя не зупинилося. На подвір'ях метушилися горобці, біля годівничок збиралися синиці, дятел вистукував свою нескінченну мелодію на стовбурі старої сосни. Іноді горобець згадував своїх перелітних друзів. — Цікаво, як там наші мандрівники? — запитував він синичку. — Напевно, гріються на сонечку. — От щасливці! Ні тобі морозу, ні снігу, ні замерзлих калюж. — Зате вони не бачать нашої зими, — відповіла синичка. — А вона, хоч і холодна, але теж прекрасна. І потім, хтось же має залишатися вдома, щоб зустріти тих, хто повернеться. Горобець замовк. Йому сподобалася ця думка. А навесні сталося те, чого всі чекали. Спочатку над обрієм пролетіли перші журавлі. Потім повернулися шпаки, лелеки, ластівки. Небо знову наповнилося голосами, а повітря — знайомим пташиним гамором. Старий горобець сидів на паркані й дивився, як одна за одною повертаються зграї. — Ну що, мандрівники, — гукнув він, — як там ваші далекі краї? — Чудово! — відповів журавель, опустившись неподалік. — Але вдома все одно краще. — А я тут без вас нудьгував, — зізнався горобець. — Хоча, якщо чесно, не дуже. Роботи вистачало. — Ми бачили багато дивовижних місць, — сказав журавель. — Але ніде немає такого неба, такого вітру й таких знайомих дерев, як тут. — От бачиш, — задоволено промовив горобець. — А я ж казав, що не варто нікуди літати! Того дня пташиний світ знову став таким, як раніше: одні шукали місця для гнізд, інші облаштовували старі домівки, треті вже співали весняних пісень. А старий горобець дивився на все це й думав, що, мабуть, у кожного своя дорога. Хтось шукає тепла за морями, а хтось знаходить його під стріхою старого будинку. Хтось повертається додому через тисячі кілометрів, а хтось ніколи його не залишає. Бо дім — це не завжди місце, де тепло. Іноді це мі сце, куди хочеться повернутися. А іноді — те, що ти ніколи не залишав.
    2
    635переглядів
  • У кожного серця своя історія.

    Ми не завжди знаємо, через що проходить людина поруч. Тому будьмо добрішими одне до одного. Іноді добре слово може зігріти душу.

    🗨️Які слова підтримки ти хотіла б почути сьогодні?
    У кожного серця своя історія. Ми не завжди знаємо, через що проходить людина поруч. Тому будьмо добрішими одне до одного. Іноді добре слово може зігріти душу. 🗨️Які слова підтримки ти хотіла б почути сьогодні?
    1
    216переглядів
  • 🦋 У @rozumky оселилися кольорові метелики!

    У кожного своя квіточка, яку потрібно відшукати за кольором.

    У наборі 10 кольорів, тому починати можна з найпростіших, поступово додаючи нові. А коли дитина вже добре їх розрізняє, можна вигадувати складніші завдання: шукати потрібний колір на прохання дорослого, запам'ятовувати розташування квітів або знаходити, який метелик загубився.

    Один набір, а варіантів гри чимало! 🌸

    Вартість - 350 грн.

    Для замовлення пишіть у повідомлення ✉️

    #розвивальніігри #логопедам #педагогам #навчальніматеріали #розвивальніматеріали
    🦋 У @rozumky оселилися кольорові метелики! У кожного своя квіточка, яку потрібно відшукати за кольором. У наборі 10 кольорів, тому починати можна з найпростіших, поступово додаючи нові. А коли дитина вже добре їх розрізняє, можна вигадувати складніші завдання: шукати потрібний колір на прохання дорослого, запам'ятовувати розташування квітів або знаходити, який метелик загубився. Один набір, а варіантів гри чимало! 🌸 Вартість - 350 грн. Для замовлення пишіть у повідомлення ✉️ #розвивальніігри #логопедам #педагогам #навчальніматеріали #розвивальніматеріали
    806переглядів 4Відтворень
  • 💝 Добра та повчальна притча

    Учитель приніс до школи повітряні кульки й попросив дітей взяти їх і написати на них свої імена.
    Потім усі повітряні кульки винесли в коридор, і вчитель їх перемішав. Учитель дав дітям 5 хвилин, щоб кожен знайшов кульку зі своїм ім'ям. Діти побігли шукати, але час закінчився, і ніхто не знайшов своєї кульки...
    Тоді вчитель попросив дітей: візьміть кульку, яка лежить поруч, і віддайте її людині, чиє ім'я на ній написано. Минуло менше двох хвилин, і в кожного була своя кулька в руках.
    Нарешті вчитель підбив підсумок моралі, яка випливає з цього експерименту:
    «Повітряні кульки — як щастя. Один не знайде його, якщо шукає тільки для себе. Але якщо всі дбають одне про одного, можна швидше його знайти».
    💝 Добра та повчальна притча Учитель приніс до школи повітряні кульки й попросив дітей взяти їх і написати на них свої імена. Потім усі повітряні кульки винесли в коридор, і вчитель їх перемішав. Учитель дав дітям 5 хвилин, щоб кожен знайшов кульку зі своїм ім'ям. Діти побігли шукати, але час закінчився, і ніхто не знайшов своєї кульки... Тоді вчитель попросив дітей: візьміть кульку, яка лежить поруч, і віддайте її людині, чиє ім'я на ній написано. Минуло менше двох хвилин, і в кожного була своя кулька в руках. Нарешті вчитель підбив підсумок моралі, яка випливає з цього експерименту: «Повітряні кульки — як щастя. Один не знайде його, якщо шукає тільки для себе. Але якщо всі дбають одне про одного, можна швидше його знайти».
    1
    583переглядів
  • Терморегуляція: простими словами про наш внутрішній «клімат-контроль»
    Коли ми виходимо на вулицю влітку у спеку або мерзнемо зимовим вечором, наше тіло робить колосальну, невидиму для ока роботу. Воно постійно тримає стабільну внутрішню температуру, не даючи нам ні перегрітися, ні переохолодитися. Ця здатність організму адаптуватися до погоди й називається терморегуляцією.
    Як це влаштовано і як працює?
    Усередині нашої голови є маленький центр управління — наш внутрішній диспетчер. Він працює точнісінько як термостат у сучасній квартирі чи кондиціонер: постійно вимірює температуру навколо, порівнює її з нормою і дає команди тілу, що робити далі.
    Коли температура навколишнього середовища змінюється, організм одразу реагує:
    * Коли на вулиці спекотно: тіло намагається охолодитися. Воно розширює кровоносні судини ближче до поверхні шкіри й вмикає природне потовиділення, щоб зайве тепло виходило назовні.
    * Коли стає холодно: тіло починає зберігати тепло. Воно звужує судини, зменшує тепловіддачу, а іноді навіть змушує нас злегка тремтіти — так м'язи швидко генерують додаткове тепло.
    Чому це важливо розуміти?
    У кожного з нас чутливість до цього «клімат-контролю» своя. Наприклад, якщо організм пережив певні навантаження чи травми (зокрема черепно-мозкові), цей внутрішній диспетчер може працювати чутливіше. У такі моменти літня спека чи духота переносяться важче, забирають більше сил і виснажують швидше, ніж прохолодна погода.
    Розуміти свою терморегуляцію — це значить знати особливості свого тіла, вчасно давати йому перепочинок у спекотні дні та створювати такі умови, в яких почуваєшся найбільш комфортно і спокійно.
    Терморегуляція: простими словами про наш внутрішній «клімат-контроль» Коли ми виходимо на вулицю влітку у спеку або мерзнемо зимовим вечором, наше тіло робить колосальну, невидиму для ока роботу. Воно постійно тримає стабільну внутрішню температуру, не даючи нам ні перегрітися, ні переохолодитися. Ця здатність організму адаптуватися до погоди й називається терморегуляцією. Як це влаштовано і як працює? Усередині нашої голови є маленький центр управління — наш внутрішній диспетчер. Він працює точнісінько як термостат у сучасній квартирі чи кондиціонер: постійно вимірює температуру навколо, порівнює її з нормою і дає команди тілу, що робити далі. Коли температура навколишнього середовища змінюється, організм одразу реагує: * Коли на вулиці спекотно: тіло намагається охолодитися. Воно розширює кровоносні судини ближче до поверхні шкіри й вмикає природне потовиділення, щоб зайве тепло виходило назовні. * Коли стає холодно: тіло починає зберігати тепло. Воно звужує судини, зменшує тепловіддачу, а іноді навіть змушує нас злегка тремтіти — так м'язи швидко генерують додаткове тепло. Чому це важливо розуміти? У кожного з нас чутливість до цього «клімат-контролю» своя. Наприклад, якщо організм пережив певні навантаження чи травми (зокрема черепно-мозкові), цей внутрішній диспетчер може працювати чутливіше. У такі моменти літня спека чи духота переносяться важче, забирають більше сил і виснажують швидше, ніж прохолодна погода. Розуміти свою терморегуляцію — це значить знати особливості свого тіла, вчасно давати йому перепочинок у спекотні дні та створювати такі умови, в яких почуваєшся найбільш комфортно і спокійно.
    1
    1Kпереглядів
  • Скандал у Чернівцях: після висловлювань водія маршрутки його затримали поліція та КОРДВодій маршрутки заявив, що «хто хоче — нехай воює, це їхній вибір, а в нього є своя справа».Після цього його затримали співробітники поліції та бійці КОРД. За наявною інформацією, чоловіка мобілізували та доправляють до ТЦК.
    Скандал у Чернівцях: після висловлювань водія маршрутки його затримали поліція та КОРДВодій маршрутки заявив, що «хто хоче — нехай воює, це їхній вибір, а в нього є своя справа».Після цього його затримали співробітники поліції та бійці КОРД. За наявною інформацією, чоловіка мобілізували та доправляють до ТЦК.
    304переглядів 1Відтворень
  • Звернення до українських розробників: Консолідація ресурсів задля створення єдиної національної платформи
    ​Як би ви не старалися конкурувати поодинці, це неминуче йде до глухого кута. Сьогодні на українському ринку екосистем та соціальних мереж спостерігається значне розпорошення ресурсів. Досить часто доводиться бачити, як автори різноманітних локальних українських платформ просять користувачів поширювати інформацію, запрошувати людей і долучатися до їхніх проєктів, незалежно від того, яка саме це мережа. Проте це не вирішує головної проблеми.
    ​Постійна поява окремих дрібних ініціатив не дає результату, адже мільйони українців уже звикли і знаходяться у глобальних гігантах на кшталт Facebook, TikTok, Instagram тощо. Поодинокі заклики «перейти сюди» не працюють, допоки немає єдиного центру тяжіння. Спроби створювати конкуренцію на порожньому місці та розтягувати ресурси є неефективними.
    ​Багато країн світу мають свої власні масштабні соціальні мережі, які успішно об'єднують мільйоні користувачів і мають колосальний охват — як, наприклад, масштабні проєкти каліфорнійського рівня, такі як WN Social — Каліфорнія. Україні потрібна своя потужна альтернатива, але не у вигляді десятків розрізнених стартапів, а як єдиний загальнонаціональний масштабний проєкт.
    ​Ключові кроки для реалізації:
    1. ​Концентрація ресурсів: Замість того, щоб розпорошувати сили на безліч дрібних проєктів, розробникам варто об'єднати свій потенціал, напрацювання, бюджети та експертизу в єдине ціле.
    2. ​Комплексний функціонал («3 в 1»): Створення універсальної платформи, яка поєднує в собі найкращі світові практики — знайомий та зручний дизайн стрічки у стилі Facebook, максимальну швидкість комунікації та роботи у стилі Telegram, а також візуальну подачу й мультимедіа у стилі Instagram. Завдяки цьому користувачам не доведеться шукати щось інше.
    3. ​Національний масштаб: Побудова якісної, повноцінної та єдиної платформи каліфорнійського рівня, яка здатна справді притягнути людей, зацікавити їх зареєструватися і забезпечити стабільний цифровий простір усередині країни.
    ​Цей масштабний і єдиний проєкт має отримати назву WN Ukraine Social, ставши міцною основою для всієї української цифрової спільноти.
    Звернення до українських розробників: Консолідація ресурсів задля створення єдиної національної платформи ​Як би ви не старалися конкурувати поодинці, це неминуче йде до глухого кута. Сьогодні на українському ринку екосистем та соціальних мереж спостерігається значне розпорошення ресурсів. Досить часто доводиться бачити, як автори різноманітних локальних українських платформ просять користувачів поширювати інформацію, запрошувати людей і долучатися до їхніх проєктів, незалежно від того, яка саме це мережа. Проте це не вирішує головної проблеми. ​Постійна поява окремих дрібних ініціатив не дає результату, адже мільйони українців уже звикли і знаходяться у глобальних гігантах на кшталт Facebook, TikTok, Instagram тощо. Поодинокі заклики «перейти сюди» не працюють, допоки немає єдиного центру тяжіння. Спроби створювати конкуренцію на порожньому місці та розтягувати ресурси є неефективними. ​Багато країн світу мають свої власні масштабні соціальні мережі, які успішно об'єднують мільйоні користувачів і мають колосальний охват — як, наприклад, масштабні проєкти каліфорнійського рівня, такі як WN Social — Каліфорнія. Україні потрібна своя потужна альтернатива, але не у вигляді десятків розрізнених стартапів, а як єдиний загальнонаціональний масштабний проєкт. ​Ключові кроки для реалізації: ​Концентрація ресурсів: Замість того, щоб розпорошувати сили на безліч дрібних проєктів, розробникам варто об'єднати свій потенціал, напрацювання, бюджети та експертизу в єдине ціле.​Комплексний функціонал («3 в 1»): Створення універсальної платформи, яка поєднує в собі найкращі світові практики — знайомий та зручний дизайн стрічки у стилі Facebook, максимальну швидкість комунікації та роботи у стилі Telegram, а також візуальну подачу й мультимедіа у стилі Instagram. Завдяки цьому користувачам не доведеться шукати щось інше.​Національний масштаб: Побудова якісної, повноцінної та єдиної платформи каліфорнійського рівня, яка здатна справді притягнути людей, зацікавити їх зареєструватися і забезпечити стабільний цифровий простір усередині країни.​Цей масштабний і єдиний проєкт має отримати назву WN Ukraine Social, ставши міцною основою для всієї української цифрової спільноти.
    1
    1Kпереглядів
  • СВОБОДА, ГІРНІСТЬ, УКРАЇНА

    Свобода, гідність, Україна,
    Вкраїнці й мова солов'їна,
    І стяг, і герб, й державний славень,
    Героям честь й Вкраїні слава.

    Єднає нас свята́ родина,
    Щодня міцнішає країна.
    Незламний дух крізь бурі лине,
    До волі шлях у нас не згине.

    Єдина сила — вся родина,
    Бо в серці кожного країна,
    Де воля сяє над віками,
    Освячена дідів слідами.

    Нас не здолати лютим бурям,
    Не стерти пам'ять вражим тюрмам,
    Бо дух козацький не вмирає,
    Він шлях до волі прокладає.

    Вчимо любити Батьківщину,
    Про це ми кажем доні й сину,
    Де кожне слово, наче зброя,
    А сила й правда в нас є сво́я.

    Хай колоси́ться щедре поле,
    Хай мир пове́рнеться поволі,
    Щоб сміх дитячий линув знову,
    Прославив рідну нашу мову.

    Хай синє небо буде чистим,
    А день для кожного – барвистим,
    Щоб праця множила достаток,
    Даруючи щасливий ранок.

    Єднає всіх любов єдина,
    До рідної землі, Вкраїни,
    І доки серце в грудях б'ється,
    Надія волею сміється.

    Хай сонце сяє над полями,
    Госпо́дь хай за́вжди буде з нами.
    Хай квітне рідна Батьківщина,
    Наві́ки вільна Україна!

    Нехай живе моя́ країна,
    Соборна, сильна Україна!
    Хай Божа ласка нас єднає,
    Й народ війни вже більш не знає!

    28.07.2026 р.

    ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
    ID: 1066405
    СВОБОДА, ГІРНІСТЬ, УКРАЇНА Свобода, гідність, Україна, Вкраїнці й мова солов'їна, І стяг, і герб, й державний славень, Героям честь й Вкраїні слава. Єднає нас свята́ родина, Щодня міцнішає країна. Незламний дух крізь бурі лине, До волі шлях у нас не згине. Єдина сила — вся родина, Бо в серці кожного країна, Де воля сяє над віками, Освячена дідів слідами. Нас не здолати лютим бурям, Не стерти пам'ять вражим тюрмам, Бо дух козацький не вмирає, Він шлях до волі прокладає. Вчимо любити Батьківщину, Про це ми кажем доні й сину, Де кожне слово, наче зброя, А сила й правда в нас є сво́я. Хай колоси́ться щедре поле, Хай мир пове́рнеться поволі, Щоб сміх дитячий линув знову, Прославив рідну нашу мову. Хай синє небо буде чистим, А день для кожного – барвистим, Щоб праця множила достаток, Даруючи щасливий ранок. Єднає всіх любов єдина, До рідної землі, Вкраїни, І доки серце в грудях б'ється, Надія волею сміється. Хай сонце сяє над полями, Госпо́дь хай за́вжди буде з нами. Хай квітне рідна Батьківщина, Наві́ки вільна Україна! Нехай живе моя́ країна, Соборна, сильна Україна! Хай Божа ласка нас єднає, Й народ війни вже більш не знає! 28.07.2026 р. ©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026 ID: 1066405
    2Kпереглядів
  • Щось вихопилось і летить —
    Як птах, як лист, як дим із хати.
    Немов стріла, що хоче жить,
    Та не навчилась ще мовчати.

    Щось вихопилось — і гайда
    За обрій, в небо, понад хмари.
    Можливо, це моя біда,
    А може, мрія без примари.

    Його не клич і не тримай,
    Не все повинно повертатись.
    Бо іноді, щоб знати край,
    Потрібно просто відірватись.

    Нехай летить. Йому — свій шлях,
    Своя незвідана дорога.
    А я стою. В моїх руках
    Лиш вітер... і надії трохи.


    (мій малюнок простим олівцем)
    Щось вихопилось і летить — Як птах, як лист, як дим із хати. Немов стріла, що хоче жить, Та не навчилась ще мовчати. Щось вихопилось — і гайда За обрій, в небо, понад хмари. Можливо, це моя біда, А може, мрія без примари. Його не клич і не тримай, Не все повинно повертатись. Бо іноді, щоб знати край, Потрібно просто відірватись. Нехай летить. Йому — свій шлях, Своя незвідана дорога. А я стою. В моїх руках Лиш вітер... і надії трохи. (мій малюнок простим олівцем)
    5
    1Kпереглядів
  • У кожного своя місія в житті.  У цієї китайської киці — професійно відбивати п'ятюні.
    Схоже на те, що працює вона без вихідних😁
    Оцініть рівень дзену!😁
    У кожного своя місія в житті.  У цієї китайської киці — професійно відбивати п'ятюні. Схоже на те, що працює вона без вихідних😁 Оцініть рівень дзену!😁
    1
    713переглядів 9Відтворень
Більше результатів