#історія #факт Вартовий краси: Тихий тріумф Анрі Кассана 🖼️ ​Коли в червні 1940 року тінь свастики впала на Париж, Лувр здригнувся не від вибухів, а від моторошної тиші порожніх залів. Більшість шедеврів була евакуація поспіхом, але сотні полотен «другого ешелону», які нацистські ідеологи вважали «дегенеративним мистецтвом» або просто цінною здобиччю для приватних колекцій верхівки Рейху, залишилися під загрозою. Саме тоді на історичну сцену вийшов Анрі Кассан — скромний музейний наглядач, чиє ім’я не фігурувало в звітах міністерств. 🗝️ ​Анрі знав кожен закуток музею краще за власну домівку. Поки окупаційна адміністрація складала описи майна, Кассан разом із кількома перевіреними вантажниками організував таємне «зникнення» полотен. Він не просто виносив їх — він замінював оригінали на майстерні копії або пусті підрамники, запевняючи перевіряльників, що твори були вивезені раніше і «загубилися» в дорозі. ​Під покровом ночі, на звичайних возах із сіном, Анрі перевозив безцінні вантажі до провінційних маєтків та підвалів виноробів, де вологість і температура могли знищити фарбу за місяці. Кассан розробив власну систему вентиляції з підручних засобів і щотижня об’їжджав свої «схованки» на велосипеді, ризикуючи бути розстріляним за порушення комендантської години. Він жив у постійному страху, але страх за Ренуара чи Моне був сильнішим за страх за власне життя. 🚲 ​Після звільнення Франції Анрі Кассан так само тихо, як і виносив, повернув усі врятовані шедеври на їхні місця. Він не вимагав слави, вважаючи свій вчинок лише виконанням професійного обов’язку. Про його подвиг дізналися лише через десятиліття, коли були відкриті його приватні щоденники — хроніка людини, яка в часи абсолютної темряви вирішила, що краса варта того, щоб за неї померти. Анрі довів: щоб врятувати цивілізацію, іноді достатньо звичайної відданості своїй справі. 🕯️

#історія #речі Клепсидра: Як стародавні люди навчили воду рахувати хвилини 💧⏳ До того як механічні годинники почали цокати на міських вежах, а смартфони — синхронізуватися з атомними еталонами, людство довіряло вимірювання часу стихії. Клепсидра, або водяний годинник, була першим пристроєм, який дозволив «бачити» час навіть вночі або в похмуру погоду, коли сонячне каміння (гномони) було безсилим. Назва походить від грецьких слів klepto (красти) та hydor (вода) — буквально «крадій води». 🏺🌊 Принцип роботи клепсидри був до геніального простим: вода рівномірними краплями витікала з однієї судини в іншу. Рівень води в резервуарі, що наповнювався (або порожнів), вказував на поділки, нанесені на стінки. У Стародавньому Єгипті такі чаші використовували жерці для нічних ритуалів, а в Стародавній Греції — у судах. Кожному промовцю виділялася певна кількість води: коли вона витікала, адвокат мав замовкнути. Звідси й пішов вислів «ваш час витік». 🏛️⚖️ Інженерна думка не стояла на місці. Александрійський винахідник Ктесібій у III столітті до н.е. перетворив звичайну чашу на справжній автомат. Його клепсидра мала поплавці, зубчасті колеса і навіть фігурки, що рухалися або грали на трубах щогодини. Це був перший крок від простої посудини до складного механізму, який ми сьогодні називаємо годинником. Клепсидри були настільки точними, що саме за ними пізніше калібрували перші пісочні годинники. 🛠️⚙️ Цікавий факт: у середньовічному Китаї створювали гігантські водяні годинники-вежі висотою в кілька поверхів. Вода приводила в дію величезне колесо, яке обертало модель небесної сфери та сповіщало про час ударами в гонги. Це були справжні суперкомп’ютери свого часу, де вода виконувала роль джерела енергії та процесора одночасно. 🏮🐉 Існує міф, що водяні годинники були дуже неточними через зміну тиску води. Проте стародавні майстри вирішили цю проблему за допомогою проміжного резервуара, у якому рівень води підтримувався стабільним. Головним ворогом клепсидри була не фізика, а... зима. У холодному кліматі вода замерзала, перетворюючи «плин часу» на нерухому кригу. ❄️💎 Сьогодні клепсидра — це радше поетичний образ, ніж прилад. Вона нагадує нам, що час — це не просто цифри на дисплеї, а безперервний потік, який неможливо зупинити. У світі, де все вимірюється наносекундами, водяний годинник залишається символом спокою та невблаганного руху життя, де кожна крапля має значення. 🌧️🕰️

🎥 Після атаки рф на склад Roshen на Київщині у магазинах зникли популярні солодощі, — кореспонденти «УС» З полиць зник ваговий зефір, пастила, мармелад, лимонні та апельсинові дольки. У деяких магазинах вітрини з цією продукцією наразі порожні. ➡️ У Roshen запевняють, що виробництво відновлюють у прискореному режимі. Солодощі повернуться на полиці найближчим часом, ціни підвищувати не планують

🔌🚀Під час ударів по енергетиці України деякі установки Patriot стояли порожні через брак ракет, – Юрій Ігнат для Financial Times. Він зазначив, що боєкомплект вичерпується швидше, ніж надходить допомога. 🤬З початку 2026 року росія вже здійснила 217 атак на енергосектор України. #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news

#історія #факт ЛЮДИНА, ЩО ВРЯТУВАЛА «МОНА ЛІЗУ»: ТАЄМНА ПОДОРОЖ ЖАКА ЖОЖАРА. ​Коли у 1939 році тінь нацизму накрила Європу, світ завмер у передчутті не лише людських жертв, а й тотального знищення культури. У Парижі, в кабінетах Лувру, скромний і небагатослівний директор національних музеїв Жак Жожар почав діяти ще до того, як пролунали перші постріли. Поки політики сподівалися на мир, він розробив план наймасштабнішої евакуації мистецтва в історії. 🖼️ ​За десять днів до початку війни сотні працівників музею та студентів-добровольців, працюючи вдень і вночі, зняли зі стін понад 3600 картин. «Мона Ліза» покинула своє звичне місце в особливому ящику на оксамитовій підкладці. Її везли в звичайній кареті швидкої допомоги, щоб не привертати уваги агентів, а потім перевантажили у фургон без жодних розпізнавальних знаків. ​Жожар перетворив усю країну на гігантське сховище. Він особисто обирав занедбані замки в глибині Франції, де не було військових об'єктів. Коли Париж був окупований, нацистські офіцери, що прийшли за «трофеями», знайшли в Луврі лише порожні рами. Протягом усієї окупації Жожар вів небезпечну подвійну гру: він залишався на посаді, формально співпрацюючи з урядом Віші, але таємно координував переміщення шедеврів щоразу, коли фронт наближався до чергового замку. ​Цей чоловік ризикував життям щохвилини. Якби гестапо дізналося про місцезнаходження «Джоконди», Жожара чекала б страта за саботаж наказів Рейху. Проте він вистояв. Коли війна закінчилася, жоден значущий експонат із колекції Лувру не був втрачений або пошкоджений. Світ зобов’язаний збереженням усмішки «Мони Лізи» не щасливому випадку, а залізній волі однієї людини, яка вірила, що полотно може бути ціннішим за життя, якщо це полотно — пам’ять людства. 🏛️🗝️

#історія #постаті Ковбой, що переміг «імперію зла»: Як Рональд Рейган змінив хід холодної війни 🦅 6 лютого 1911 року народився Рональд Рейган — людина, чиє життя було втіленням «американської мрії»: від спортивного коментатора та голлівудського актора до 40-го президента США. Його називали «Великим комунікатором», бо він умів говорити про складні речі просто, з гумором і непохитною вірою в свободу. 🇺🇸 Коли Рейган прийшов до Білого дому у 1981 році, Захід був у стагнації, а радянський блок здавався непорушним монолітом. Проте Рейган не збирався просто «співіснувати» з комунізмом. Він відкинув політику поступок і прямо назвав СРСР тим, чим він був насправді — «імперією зла». Для багатьох інтелектуалів того часу це звучало як небезпечна нетактовність, але для народів, поневолених москвою, це стало променем надії. 🗽 Його стратегія була простою, але геніальною: виснажити радянську економіку гонкою озброєнь. Програма «Зоряних війн» (СОІ) змусила радянських генсеків нервово підраховувати порожні копійки в бюджеті. Водночас «рейганоміка» (зниження податків та дерегуляція) дала поштовх американській економіці, зробивши США недосяжним лідером. 📈 Рейган був майстром символічних жестів. Його вигук біля Берлінського муру: «Пане Горбачов, знесіть цю стіну!» — став похоронним дзвоном для «залізної завіси». Він не просто виграв холодну війну, він зробив це без жодного прямого військового зіткнення між супердержавами, довівши, що ідеологія свободи та сильна економіка — найефективніша зброя. 🧱🔨 Цікаво, що навіть після замаху на його життя у 1981 році, Рейган не втратив почуття гумору. Лежачи на операційному столі, він звернувся до хірургів: «Сподіваюся, ви всі республіканці?». Його оптимізм і залізна воля зробили його одним із найвпливовіших політиків XX століття, чия спадщина досі викликає напади люті в кремлівських кабінетах. 🏛️

#історія #факт ТАЄМНА ПРИСТРАСТЬ ВІКТОРА ГЮГО: СПІРИТИЗМ ТА РОЗМОВИ З ПРИВИДАМИ. Острів Джерсі, 1853 рік. Скелястий берег, омитий холодними водами Ла-Маншу, став для Віктора Гюго не лише місцем політичного вигнання, а й брамою в інший світ. Величний інтелект, що створив «Знедолених», опинився в полоні містичної одержимості, яка почалася з одного-єдиного стуку по дерев’яному столу. Трагедія, що зламала внутрішній стрижень письменника — загибель його улюбленої доньки Леопольдіни, — шукала виходу. Коли подруга сім’ї Дельфіна де Жирарден запропонувала влаштувати спіритичний сеанс, Гюго спершу поставився до цього з притаманним йому скептицизмом. Проте, коли стіл «заговорив», вистукуючи літери, що склалися в ім’я покійної доньки, раціоналізм генія капітулював перед болем батька. 🕯️ Протягом наступних двох років щовечора о восьмій Гюго, його родина та близькі друзі збиралися в напівтемряві. Те, що починалося як пошук розради, перетворилося на справжній інтелектуальний марафон з потойбіччям. Гюго був переконаний, що через посередників він веде діалоги з Шекспіром, Данте, Мольєром і навіть із самими абстракціями — Смертю, Драмою та Тінню. Він ретельно записував кожен стук, заповнюючи сотні сторінок «протоколами» цих розмов. Ця приватна сторона життя Гюго була сповнена легкої інтелектуальної іронії долі: людина, яка була символом прогресу та боротьби за права людини, щоночі занурювалася в архаїчний туман окультизму. Друзі побоювалися за його психічне здоров’я, адже письменник почав чути кроки в порожніх коридорах і бачити знаки в польоті птахів. Проте саме цей досвід подарував його пізній творчості ту неймовірну метафізичну глибину та містичний трепет, що пронизує його поезію. Гюго вірив, що він не просто пише — він записує диктування Всесвіту. Сеанси припинилися лише тоді, коли один із учасників збожеволів, але для самого Віктора межа між реальним та потойбічним назавжди залишилася прозорою, як туман над океаном. 🌊📜

#історія #постаті Тадеуш Костюшко: Генерал двох світів і головний «біль» імперій. Якщо ви шукаєте приклад людини, для якої слово «свобода» не було порожнім звуком, то 4 лютого варто згадати про народження Анджея Тадеуша Бонавентури Костюшка (1746). Це був справжній «проєктний менеджер» революцій, який встиг повоювати за незалежність США, очолити повстання в Польщі та стати особистим ворогом російської імператриці катерини II. ⚔️🛡️ Американські пригоди: Фортифікація та рівність Не знайшовши собі місця на батьківщині через нещасливе кохання та політичні чвари, Костюшко вирушив за океан. У США він став одним із найближчих соратників Джорджа Вашингтона. Його інженерний геній створив укріплення Вест-Пойнта, які британці так і не змогли взяти. 🇺🇸📐 Але Костюшко був не лише військовим, а й гуманістом. Отримавши від уряду США гроші та землі за службу, він заповів продати їх, а на отримані кошти викупити з рабства темношкірих і дати їм освіту. Томас Джефферсон назвав його «найчистішим сином свободи». Повстання проти москви: Коси проти гармат Повернувшись до Речі Посполитої, Костюшко застав її у критичному стані — росія вже почала свій кривавий «бенкет» з поділу територій. У 1794 році він очолив національно-визвольне повстання. Одним із його найяскравіших ходів було залучення селян-косинерів. Селяни з перекованими на списи косами під проводом Костюшка розгромили російські регулярні війська під Рацлавицями. 🌾⚔️ Для України ця постать також знакова, адже повстання охопило й частину Волині та Холмщини. Костюшко вірив у союз вільних народів, але сили були нерівними. Після поранення він потрапив у російський полон і був ув'язнений у Петропавлівській фортеці москви. Людина, яку поважали навіть вороги Цікавий факт: коли після смерті катерини II престол посів її син павло I, він особисто прийшов до камери Костюшка, щоб запропонувати йому свободу (і гроші) в обмін на присягу. Костюшко відмовився присягати, але виторгував звільнення для 12 тисяч інших польських полонених. 🤝🔓 Він помер у Швейцарії, залишившись символом боротьби проти тиранії. Його іменем названа найвища гора Австралії, округи в США та незліченна кількість вулиць по всій Європі. Тадеуш Костюшко довів: можна програти битву імперії, але неможливо перемогти ідею свободи, яку ти несеш крізь усе життя. 🏔️🇦🇺

😰У Черкасах чоловіки у військовій формі протаранили автомобіль із двома хлопцями всередині, – місцеві пабліки Тг-канали стверджують, що автівку протаранили співробітники ТЦК. Автомобіль із вивернутим колесом досі стоїть порожнім на місці ДТП, а водій автівки був мобілізований.

#історія #постаті Тимофій Бордуляк: Сільський священник, який став голосом «принижених і знедолених» ✍️ 2 лютого 1863 року народився чоловік, який мав би бути звичайним парохом у галицькому селі, але став одним із найпронизливіших письменників свого часу. Тимофій Бордуляк — це людина, яка не просто описувала страждання народу, вона проживала їх разом із кожним парафіянином. Літописець великого розпачу 🚢 Наприкінці XIX століття Галичину накрила хвиля «бразильської лихоманки» — масової еміграції селян за океан. Люди продавали все, що мали, аби купити квиток у невідомість, де часто знаходили не золото, а смерть. Бордуляк був тим, хто бачив ці сцени на власні очі: сльози на перонах, порожні хати та розбиті мрії. Його новели, як-от «Іван Бразилієць», стали художнім документом цієї національної трагедії. Франко як «літературний хрещений» 🤝 Бордуляк був надзвичайно скромним. Він надсилав свої твори до журналів під псевдонімами (наприклад, Т. Ветлужанин), не розраховуючи на славу. Проте його талант помітив Іван Франко. Саме Каменяр сприяв публікації його першої збірки «Ближні» у 1899 році, назвавши автора одним із найталановитіших представників «нової школи» українського реалізму. Франко цінував у ньому відсутність штучного пафосу — лише гола, подекуди жорстока правда життя. Між вівтарем і пером ⛪ Попри літературний успіх, Бордуляк ніколи не полишав служіння. Він був священником у селах Улицьке-Середке та Великий Ходачків. Для своїх селян він був не просто «отцем», а й вчителем, юристом і агрономом. Він засновував осередки «Просвіти», відкривав позичкові каси, бо вірив: українця не можна звільнити духовно, поки він перебуває в економічному рабстві. Його вважали ідеальним зразком інтелігента-практика. Трагедія останніх років 🕯️ Життя Бордуляка завершилося у 1936 році, проте перед смертю він встиг побачити, як його рідне село і навіть церква були знищені під час воєнних подій. Він пережив особисту драму — втрату багатьох своїх рукописів, що згоріли під час Першої світової війни. Але те, що вціліло, назавжди закарбувало його ім'я в історії української літератури поруч із Василем Стефаником та Михайлом Коцюбинським. Тимофій Бордуляк навчив нас головному: велика література створюється не в золотих кабінетах, а там, де б'ється серце звичайної людини, з усіма її болями та надіями.