🏚 Чорнобиль: закинутий будинок лейтенанта Правика

На вулиці Миру в Чорнобилі стоїть непримітна хата, поросла чагарниками. Тут народився і виріс Володимир Правик — людина, яка однією з перших зробила крок у ядерне пекло.

У квітні 1986-го йому було лише 23 роки. За два тижні до аварії у нього народилася донька. Володимир прибув на ЧАЕС через 2 хвилини після вибуху і понад годину боровся з вогнем безпосередньо біля зруйнованого реактора.

До останнього подиху в лікарні він писав дружині зворушливі листи, намагаючись її заспокоїти:

«Надюшо, не треба, витри слізки, ми ще проживемо до ста років... Чекайте з перемогою».

Перемоги над смертю не сталося. 11 травня серце героя зупинилося. Через високу радіацію його ховали в цинковій труні, залитій бетоном.

🕯Сьогодні його дім — це тихий пам’ятник мужності, де за порожніми вікнами назавжди залишилися нездійснені мрії.

За матеріалами Державного агентства України з управління зоною відчуження. Світлини В. Правика з відкритих інтернет-джерел.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news

30 років тому, 7-8 квітня 1995 року, російські карателі спалили чеченське село Самашки, вбивши від 100 до 300 місцевих мешканців.

«Вранці 7 квітня російські командири сказали, що якщо до 16 години ми не здамо їм 286 автоматів, то почнеться штурм селища. Взяти зброю не було звідки, бо того ж дня всі бійці пішли з Самашок. Їх вмовили старики. Командири твердо обіцяли, що якщо з села підуть усі озброєні захисники, то війська до нього не ввійдуть...

На зборах народ вирішив різати худобу, продавати м'ясо і на виручені гроші купувати автомати у російських військових. Знаєте, звідки до чеченців при повній блокаді із землі та з повітря надходить зброя? Ми купуємо його у російських інтендантів і міняємо на їжу у вічно голодних солдатів строкової служби. Часто бойову гранату віддають за буханець хліба. Але того дня становище було безвихідним. Ми не могли встигнути так швидко дістати потрібне. Попросили тиждень. Але, очевидно, ультиматум був лише приводом, бо ніхто не став чекати навіть на обіцяні 16 годин. Все почалося на дві години раніше.

…Ми ​​сиділи, чекаючи на свою долю. Втекти не могли, боялися, що поранений раніше дядько спливе кров'ю. Чуємо, як відчиняють ворота, як в'їжджає БТР, як кидають гранату у порожній підвал. Увійшли до кімнати. Їх було 18–20 людей. На вигляд тверезі, тільки очі ніби скляні. Побачили дядька: "Коли поранило? Де автомат? Де духи?" Раїса кинулася до тих, хто прийшов: «Не вбивайте, нікого в будинку немає, автоматів немає, тата тяжко поранено. У вас теж є батько?»

«У нас наказ вбивати всіх від 14 до 65 років», закричали ті, хто прийшов, і стали перекидати ногами відра з водою. А ми вже знали, що це означає: тепер неодмінно спалять, а воду вилили, щоб не було чим гасити. Омонівці вийшли із кімнати. Кинули у двері гранату.

Раїсу поранило. Вона стогнала. Я чула, як хтось запитав: "Що?" Поруч відповіли: "Баба ще жива". Це про Раїсу. Після цих слів два постріли з вогнемету. Я чомусь не могла змусити себе заплющити очі. Знала, що зараз уб'ють, і хотіла лише одного померти одразу, без болю. Але вони пішли. Я озирнулася Раїса мертва, дядько теж, а Ася жива. Ми з нею лежали, боячись поворухнутися. Горів трельяж, завіса, лінолеум, пластмасові відра. Нас залишили жити помилково, сприйнявши за мертвих…

Я підійшла до школи. Там жінки виймали з петлі кількох повішених хлопчиків. На вигляд 1-3 класи. Діти від жаху вибігли з будівлі. Їх зловили та задушили на дроті. Очі вилізли з орбіт, обличчя розпухли і стали невпізнані. Поруч була купа згорілих кісток, рештки ще приблизно 30 школярів. За словами очевидців, їх також повісили, а згодом спалили з вогнемету. На стіні чимось бурим було написано: "Музейний експонат майбутнє Чечні". І ще: "Російський ведмідь прокинувся".

Більше я нікуди не могла йти. Повернулась додому. Від будинку залишилися лише стіни. Решта згоріла. Ми з Асею зібрали в клейонку та газетний папір попіл та кістки дядька Насрейдіна та Раїси. Дядько прожив 47 років, а Раїсі в липні мало виповнитися 23". Зі спогадів мешканки села Самашки Амінат Гунашевої.

Oleh Stetsyshyn

Кінокомпанія A24 випустила трейлер фільму The Backrooms за мотивами популярної кріпіпасти. Режисером став 20-річний YouTube-креатор Кейн Парсонс, відомий як Kane Pixels. Головні ролі у стрічці виконали Чиветел Еджіофор та Ренате Реінсве. Сюжет засновано на інтернет-феномені про порожні офісні будівлі та лімінальні простори. https://channeltech.space/media/the-backrooms-a24-movie-trailer/

Русня в 2022 так хвалилася захопленням усієї акваторії Азовського моря, що мимоволі стало навіть цікаво, чим закінчиться вся ця історія.
А історія виявилася сумною і з сумним кінцем.
Море віджати змогли (тимчасово), а ось мізків скористатися такою можливістю не вистачило.
Туризму немає взагалі. Ні 2022, ні 2026 його немає і не буде. Декілька голодранців з денере - це не туризм. Грошей не отримує бюджету, грошей не отримують бердянці. Бази та готелі порожні.
Рибний лов теж все. Рибальські судна нагнітають, рибалки давно роз'їхалися, залишилися одиниці.
Розважальної морської інфраструктури не збудовано, а те, що було створено Україною – похерено (аквапарки, дельфінарії, динопарк, прогулянкові судна тощо)
Порт у боргах та без роботи. Відвантажувати, зберігати і перевантажувати просто нічого і нема кому. Територія порту максимально мілітаризована, це вже військовий об'єкт, а не цивільний.
Ось, у принципі, і все. Море у них ніби є, але русь продовжує обсиратися. Їм дай залізний брухт, вони і його зламають. Варвари.

https://t.me/Ukraineaboveallelse

"Склади порожні". Глава Rheinmetall заявив про критичний дефіцит засобів ППО через війну з Іраном.

"Думаю, на даний момент склади і в європейців, і в американців, і у країн Близького Сходу порожні або майже порожні... Якщо війна на Близькому Сході триватиме ще місяць, думаю, у нас майже не залишиться ракет", — сказав гендиректор Rheinmetall Армін Паппергер.

Сучасні дрони є порівняно дешевим засобом ураження, тоді як протидія їм вимагає значно дорожчих систем, пояснив Паппергер.

На його думку, ефективний захист сьогодні можливий лише за поєднання різних засобів — ракет, артилерійських систем та перехоплювачів. Саме на таку комбіновану модель орієнтуватиметься Rheinmetall, нарощуючи інвестиції у виробництво.

Фото: ЕРА
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

«Ти бач, який грамотний знайшовся!» — скаже тобі баба Палажка, і це буде твій останній спокійний ранок. Бо в нашому селі, якщо ти не в курсі, хто кому кум і чия корова вчора не туди глянула — ти або шпигун, або з міста приїхав.
Ми розкажемо про те, як на лавках кується сільська контррозвідка, де 5G працює через дірку в паркані, а «сарафанне радіо» знає про твій перегар раніше за твою ж печінку. Про тих кумів, що йдуть «на хвилиночку» позичити солі, а повертаються через три дні з порожнім бутлем і новими шрамами на репутації. Про те, як святий самогон лікує все — від пристріту до вивиху щелепи після сільської дискотеки.
Це життя без фільтрів: зі сварками за курку-рецидивістку, прокльонами, що пробивають бронежилети, і таємницями, які ховають глибше за картоплю в погребі. Дивись, читай і не кажи, що не чув, бо село вже знає, що ти це читаєш!

17.03.2026

https://t.me/RuslanSpeaks

Вночі пройшла церемонія вручення «Оскара»: Головний переможець – стрічка «Одна битва за іншою» (6 нагород).

«Грішники» виграли 4 номінації, а «Франкенштейн» — 3.
найкращий фільм — «Одна битва за іншою»;
найкращий актор — Майкл Б. Джордан («Грішники»);
найкращий актор другого плану — Шон Пенн («Одна битва за іншою»);
найкраща акторка — Джессі Баклі («Гамнет»)
найкраща акторка другого плану — Емі Медіґан («Зброя»);
найкраща режисерська робота — Пол Томас Андерсон за «Одна битва за іншою»;
найкращий оригінальний сценарій — «Грішники»;
найкращий адаптований сценарій — «Одна битва за іншою»;
найкраща операторська робота — Отем Дюраль Аркапау за «Грішники». Це перша в історії жінка, яка отримала нагороду в цій номінації;
найкращі візуальні ефекти — «Аватар: Вогонь і попіл»;
найкраща оригінальна пісня — «Golden» (Кейпоп-мисливиці на демонів);
найкращий міжнародний повнометражний фільм — «Сентиментальна цінність»;
найкращий короткометражний документальний фільм — «Усі порожні кімнати»;
анімаційний короткометражний фільм — «Дівчина, яка плакала перлами»;
найкращий ігровий фільм — «Співаки» та «Двоє людей, що обмінюються слиною».
#Новини_звідусіль #Новини_news #world_news #interesting_news @interesting_news @news @world_news #news #news_from_around_the_world

#історія #події
1943: Останній подих Краківського гетто.
​13 березня 1943 року нацистська окупаційна машина розпочала фінальний етап ліквідації єврейського гетто в Кракові. Ця подія стала однією з найчорніших сторінок Голокосту на теренах Польщі, символом системного знищення цілого міського пласта культури та тисяч людських доль.

​Гетто в районі Подгуже було створене ще у 1941 році, загнавши понад 15 тисяч євреїв у простір, де раніше мешкало лише 3 тисячі осіб. До березня 1943-го там залишалося близько 8 тисяч людей, яких нацисти вважали «придатними до праці», та ще кілька тисяч тих, хто переховувався нелегально.

​Хроніка трагедії:
​Поділ на зони: Гетто було розділене на частину «А» (працездатні) та «Б» (діти, хворі, літні люди). 13 березня штурмовики СС під командуванням Амона Гьота почали «зачистку». Частину «Б» ліквідували з особливою жорстокістю: людей розстрілювали прямо на вулицях або у власних ліжках.
​Марш до Плашува: Тих, кого визнали корисними для економіки Рейху, пішим маршем погнали до примусового трудового табору Плашув, розташованого неподалік. Решту — відправили ешелонами до камер смерті Аушвіц-Біркенау.
​Опір та відчай: Попри безнадійність ситуації, у гетто діяли підпільні групи, які намагалися чинити спротив або допомагати людям втекти через каналізацію. Проте технічна перевага ворога була абсолютною.
​Історична пам'ять та список Шиндлера:
Саме події 13 березня у Кракові лягли в основу кульмінаційних сцен фільму Стівена Спілберга «Список Шиндлера». Німецький промисловець Оскар Шиндлер, спостерігаючи за жахом ліквідації гетто, остаточно переконався в необхідності рятувати своїх робітників, ризикуючи власним життям.

​Сьогодні на площі Героїв Гетто у Кракові встановлено незвичайний пам'ятник — 70 порожніх металевих стільців. Вони символізують меблі та речі, які залишалися на вулицях після того, як тисячі людей назавжди покинули свої оселі того фатального березневого дня.

​Ліквідація Краківського гетто — це нагадування про те, до чого призводить ідеологія ненависті, і водночас про цінність кожної врятованої душі в епіцентрі пекла.

#історія #події
Уран: Як музикант-самоучка розсунув межі Сонячної системи.
До вечора 13 березня 1781 року людство було переконане, що знає межі свого «космічного подвір’я». Сатурн вважався останньою планетою, за якою починалася нескінченна пустка нерухомих зірок. Проте Вільям Гершель, німецький органіст, який переїхав до Англії і захопився астрономією, мав іншу думку та потужний саморобний телескоп.

Того вечора, розглядаючи сузір’я Близнюків, Гершель помітив дивний об’єкт. Спочатку він подумав, що це комета чи туманна зірка. Але об’єкт мав чіткий диск і повільно рухався. Це було перше відкриття планети за допомогою техніки, а не просто неозброєним оком, як це робили античні астрономи.

Чому це відкриття стало шоком для науки:
Подвоєння простору: Відкриття Урана миттєво подвоїло радіус відомої Сонячної системи. Виявилося, що Всесвіт значно більший і порожніший, ніж уявляли вчені Просвітництва.
Питання назви: Гершель хотів назвати планету Georgium Sidus («Зоря Георга») на честь короля Георга III. Проте європейська наукова спільнота наполягала на міфологічній традиції. Так з'явився Уран — єдина планета, названа на честь грецького бога неба, а не римського божества.
Аномальна поведінка: Уран виявився справжнім диваком. Він єдиний «лежить на боці» — його вісь нахилена на 98 градусів, тож він буквально котиться по орбіті. Крім того, саме аномалії в русі Урана згодом дозволили математично вирахувати існування Нептуна.

Гершель за своє відкриття отримав довічну пенсію від короля та титул сера. А людство отримало розуміння того, що небо — це не стала декорація, а динамічний простір, де на відкриття чекають ще тисячі невидимих об'єктів.

Це була перемога аматорського духу та якісної оптики над догмами тисячолітньої давнини. Відтоді 13 березня вважається неофіційним днем тріумфу спостережливої астрономії.

#історія #речі
Гральні карти: Таємниця «сорочки» та кінець епохи шулерів.
Гральні карти існують сотні років, але до середини XIX століття їхній зворотний бік був... абсолютно порожнім і білим. Це здається дрібницею, поки ви не сідаєте за стіл з професійним гравцем. Біла спинка карти була справжнім подарунком для шахраїв.

Проблема «мічених» карт

Будь-яка крихта, пляма від пальця або ледь помітна подряпина на білому папері перетворювала звичайну карту на «мічену». Досвідчені гравці запам'ятовували ці дефекти й точно знали, що на руках у суперника. Більше того, професійні шулери навмисно наносили крихітні позначки нігтем або голкою. Чесна гра в таких умовах була майже неможливою, а бійки в салонах через «підозрілі» карти були буденністю.

Томас Де Ла Рю та народження «сорочки»

У 1840-х роках лондонський друкар Томас Де Ла Рю, засновник знаменитої компанії De La Rue, вирішив покласти цьому край. Він зрозумів: щоб приховати випадкові або навмисні мітки, зворотний бік карти має бути заповнений складним, повторюваним візерунком. Так з’явилася «сорочка». Перші візерунки були геометричними або рослинними, виконаними одним кольором (зазвичай синім або червоним). Це не лише зробило гру чеснішою, а й перетворило карти на витвір мистецтва.

Технологія проти шахрайства

Складний орнамент на сорочці діяв за принципом оптичної ілюзії: око людини фокусувалося на загальному малюнку, і дрібні дефекти або навмисні подряпини ставали майже непомітними. Пізніше на сорочках з'явилися «рамки» (білий кант по краях). Це було зроблено для того, щоб шулери не могли обрізати краї карт (так зване «коротке тасування»), намагаючись змінити їхній розмір для маніпуляцій.

Символ статусу та казино

З винаходом Де Ла Рю карти стали дешевшими у виробництві (завдяки масовому друку) і водночас престижнішими. Кожне поважне казино почало замовляти свій унікальний дизайн сорочки, який став їхньою візитною карткою. Сьогодні сорочка карти — це стандарт, без якого неможливо уявити покер чи бридж. Вона пройшла шлях від простої графіки до високотехнологічних покриттів Air-Cushion, які дозволяють картам ідеально ковзати, залишаючись при цьому надійним захистом від «зайвих очей».

Сьогодні, коли ми тасуємо колоду, ми рідко замислюємося, що цей візерунок на спинці — не просто декор, а результат запеклої боротьби за чесність і справедливість за ігровим столом.