Мир в Україні на сьогодні є менш ймовірним, ніж у січні, коли Трамп став президентом, його погрози виявились порожніми словами, — The Washington Post

❗️ТИТАНІК: ПІД ВОДОЮ ЗАГАДОК І ЖАХІТЬ

Корабель мрії, що став підводною могилою

14 квітня 1912 року. Північна Атлантика. Пів на першу ночі. Безкрайній океан — крижаний, мов смерть. І «Титанік» — найбільший, найрозкішніший лайнер свого часу — безсило тоне, забираючи із собою понад 1500 життів. Але за цією катастрофою ховається набагато більше, ніж просто зіткнення з айсбергом…

✅ МІФ ПРО НЕПОТОПЛЮВАНІСТЬ — БРЕХНЯ ЗАРАДИ РЕКЛАМИ

«Титанік» ніколи офіційно не називали непотоплюваним. Це був маркетинговий трюк. Проте ці слова, які так часто повторювали у пресі, стали фатальним пророкуванням. Багато пасажирів справді вірили, що перебувають на безпечнішому судні у світі.

✅ МОТОРОШНІ ПРОРОЦТВА І ЗНАКИ

• За 14 років до катастрофи письменник Морган Робертсон написав новелу “Futility”, де описав гігантський лайнер «Титан», який потонув у квітні після зіткнення з айсбергом. Збіг?

• У день відплиття «Титаніка» ледь не сталася аварія — через потужну тягу його майже притягло до іншого корабля. Це ледь не скасувало рейс. Доля попереджала?

• Один з пасажирів, ірландець Енні МакҐаффін, вночі перед катастрофою побачив сон, як він тоне в океані. Наступного дня він загинув…

✅ МАЛОВІДОМІ ФАКТИ, ЯКІ ВРАЖАЮТЬ

• Замкнені двері третього класу. Багатьом емігрантам просто не дозволяли піднятись нагору — двері були зачинені. Вижив лише кожен четвертий пасажир третього класу.

• Собаки на борту. На «Титаніку» було 12 собак. Вижили лише дві — пекінес і померанський шпіц. Їх винесли господарі у ковдрах на шлюпках.

• Музиканти-герої. Оркестр грав до останнього. Їх останній твір, як вважають, — «Ближче, Господи, до Тебе». Вони знали, що загинуть, але продовжували грати.

• Шлюпки були напівпорожні. Перша шлюпка, що відійшла, мала 65 місць. У ній було лише 28 осіб. Люди не вірили, що «Титанік» може потонути.

✅ ПОТАЙНИКИ ТА НЕОФІЦІЙНІ ПАСАЖИРИ

Вважається, що кількість загиблих може бути більшою. Багато пасажирів подорожували під чужими іменами, без квитків, у пошуках нового життя в Америці. Їхні імена так і залишились поза списками.

✅ ПІСЛЯ КАТАСТРОФИ — НЕВИДИМА БОРОТЬБА

Після трагедії компанія White Star Line намагалася зменшити масштаб скандалу. Свідки тиску, службові особи, знищені документи… навіть радіоперемовини між кораблями — багато з них зникли без сліду.

✅ КОРОТКО ПРО ГЛИБШЕ

• Температура води: –2°C — смерть настала за 15 хвилин.

• Залишки лайнера: лежать на глибині 3800 метрів. Навіть зараз він буквально «роз’їдається» залізоїдними бактеріями.

• Перший знімок уламків: отримали лише в 1985 році. До того моменту — місце було оповите домислами та міфами.

«Титанік» — не просто трагедія. Це символ людської гордині, яка зіткнулася з непереможними силами природи. Але його історія — ще й таємниця, яку море неохоче, але поступово відкриває світові.

#поезія
А тінь виходить – густа, кремезна. Над нею – човен, під нею – весла. Дивися – зелень тече крізь вени. Сховай під серцем її для мене, бо буде витися, буде бігти, точити зуби, ламати кігті об кожен спогад, об кожен спалах, чуття загострить і гнів розпалить.

Моя свідомість – піщинок тисяча: у вовчих хащах і норах лисячих я слід гублю, розсипаюсь, здрібнююсь, зрікаюсь звичок, імен і здібностей. Я розбиваюсь на сотні пазлів. Щоб стати полум’ям, мушу згаснути. Викидаю ключа, щоб знайти вихід. І хто б не кричав у мені, я тихо виходжу у ніч, у сліпе нікуди. Чорт забирай, я тут є і буду, скільки б світів у мені не розбилось, і начхати на виснаження й безсилість.

Між словами – тиша – срібляста ниточка – ніч дзвенить в повітрі, як з льоду виточена, а зірки – кришталь – на соснових плечиках – а мороз зашкалює, і від вечора залишаються тільки уламки місяця, а під ними тіні гарцюють, бісяться, всі скелети з шафи виходять з мороком – не забудь купити бухла і колива.

Тіні біжать, сторожкі і рвані. Лезом ножа видираю пам’ять з кожного нерва, трощу, випалюю. І нічого мого більше вже нема у мені. Я щоночі стою на краю безодні – у похмурих застиглих лісах підводних залишаю усіх – бо далі не можна. Захистити ще їх би. Від мене. Кожного. Хай горять яскравіше за зорі й промені, у цій темряві всі вони – голос полум’я, що до вічного дерева шлях освітлює, в безконечній зимі крапля сонця літнього.

Я виловлюю з хаосу звуки й дотики, у прадавніх лісах сто стежок витоптую, заростаю гіллям, розчиняюсь у синяві, випускаю на волю страхи і сни мої.

Стукотять колеса, земля йде вихилом. Липнуть руки, від страху спирає дихання. Знову потяг, і я у нім, наче в савані. І нічого мого більше вже нема у мені.

І не вийти, не вилетіти, не вистрибнути. Десь між горами прямовисними опиняюся, поміж скелями. Небо сплавлюється, вистелюється синім холодом, болем, кригою. Я кричатиму, щоб не вигоріти, я шумітиму, щоб воскреснути під порожнім, бездонним всесвітом.

Іолана Тимочко

Привіт. Це Ліла.
І я щойно витратила 14 хвилин життя на розплутування зарядки. Знову. Тож поговоримо про головного ворога порядку — кабелі, які мають талант самозаплутуватись, навіть якщо ти їх не чіпав 🙄

🔍 Вчені це підтвердили: чим довший і тонший кабель — тим більша ймовірність, що він утворить вузол. Так працює математика хаосу. Особливо в ящику, де 5 зарядок, навушники й HDMI, який ти "теж колись використаєш".

А тепер найважливіше — як цьому зарадити:

1. Скручуй у "вісімку" або кільце, а не просто кидай в купу.
Звичайне змотування кабелю в кільце — це вже краще, ніж хаос у ящику. Але ще краще — "вісімка": вона не дає кабелю перекручуватись в одному напрямку, тому менше шансів на вузли й заломи.

2. Використовуй затискачі або хомутики.
Після того, як змотав — закріпи. Пластикові хомутики, багаторазові липучки, навіть гумка для грошей — усе підійде. Без фіксації кабель знову розгорнеться, і привіт, новий клубок із пекла.

3. Зберігай кабелі вертикально в органайзері, а не в одному пакеті з усіма проводами твого життя.
Вертикальне зберігання (наприклад, у рулонних секціях, порожніх рулонах від туалетного паперу або контейнерах) дає кожному кабелю своє місце. І менше шансів, що один обійме іншого без згоди.

👁️ І найкраще — не питай себе, чому він знову заплутався. Питай, чому в тебе все ще не дійшли руки, щоб організувати нормальну коробку для техніки.

З повагою до порядку —
Ліла 🔧✨

#fan_art #супер_факт #супер_порада

#поезія
Дихаєш? Дихай, а в мене нестача повітря.
Клаустрофобія у задзеркаллі подій.
Список росте: спотикань, неудач і падінь,
Колотих ран, шрамування – від болю похмілля.

Голод? Смачного! Твоя діатоніка серця
Надто залежна від чинного й чинників зла.
Я не тікатиму. Крихтами неприйняття
Післяобідні збиратиму рими безмежжя.

Спиш? Тоді спи. Це у мене безсоння тривожне.
Йду рахувати нічниці у тінях садів,
Щоб проросли в альвеоли – пелюсток сліди
Зроблять повітря густішим... легені порожні.

Тепло? Ти грійся в осонні, розлитому в ріки,
Я замерзаю у колах північних широт.
Стиглих рецепторів пасма обсипле пилок
Вицвілих мрій, що лишились словами з листівки.

Спрага? Налий собі дзвону джерельного вдосталь.
Зсохлі вуста обпеклися зневодненням душ,
Куриться пил серед тріщин у сніжну сльоту
І проникає в замерзлі судини та зморшки.

Дихаєш? Дихай! За двох і за тисячну парость.
Мороком у каламуть я вливатиму біль.
В мене нестача повітря! Сьогодні ти – фільтр.
У задзеркаллі холоднім невільно лишаюсь.


13.04.2025
16.05.2025
Септіма

Тримай подалі від свого серця все, що може завдати йому болю.

Не приймай близько чужі слова, думки, засудження та головне чужих людей взагалі.
Кожен судить зі своєї дзвіниці через свою фантазію, свій розвиток, свій досвід і травми. Те, що про тебе можуть сказати, це не твоє.
Це їх.

Твоє - це те, що ти знаєш про себе.
Нехай чужі слова будуть тобі порожнім звуком, а не приводом для переживань...

#тварини
Ось ви зараз напевно подумаєте - який непоказний восьминіжка. Яке дивне відео де нічого не відбувається.
Справа в тому, що вчені з океанографічного центру MBARI чотири роки поспіль організовували глибоководні занурення в те саме місце, і щоразу бачили, що там сидить маленька самочка восьминіжки і охороняє свою кладку яєць від іншої морської живності (наприклад, крабів).

Самки глибоководних восьминогів проводять поряд з кладкою кілька років, тому що через низьку температуру води розвиток яєць відбувається особливо довго. Вони постійно вентилюють своє гніздо, промиваючи потоком води із сифону. Щупальцями прибирають сторонні предмети та бруд.

Це останнє відео терплячої восьмирукої матусі. Коли дослідники глибин проводили занурення востаннє, вони побачили, що гніздо спорожніло - восьминіжки успішно вивелися.

Шепіт у стінах.

Андрій переїхав у стару квартиру в центрі міста. Дешево, зручно — здавалося, вдача усміхнулася. Але вже першої ночі він прокинувся від дивного звуку — хтось шепотів його ім’я. Здавалося, звук йде просто зі стіни за узголів’ям ліжка.

“Може, сусіди,” — подумав він. Але коли він приклав вухо — шепіт став голоснішим. І вже не лише його ім’я, а фрази на кшталт: “Він чує нас”, “Ми поруч”, “Він наступний”.

Наступної ночі шепіт перетворився на стогін. Стіну ніби хтось шкреб зсередини. Андрій не витримав і викликав майстра, щоб перевірити, що всередині. Коли зняли гіпсокартон, знайшли порожнину… а в ній — стару, засохлу руку, що тягнулася до зовнішнього боку стіни.

Поліція нічого не знайшла. Але відтоді шепоти не припинилися. Вони стали гучнішими. І тепер Андрій теж шепоче ночами. Сусіди кажуть, що його очі вже тиждень не кліпають. І щось ніби шкребе підлогу його квартири щопівночі…

ПРОДОВЖЕННЯ: “Ті, що за гіпсокартоном”
Після знахідки засохлої руки, Андрій почав втрачати відчуття часу. Він просинався на підлозі, у ванній, навіть в коридорі — не пам’ятаючи, як туди потрапив. Стіни більше не просто шепотіли — вони дихали. Андрій бачив, як обої ворушилися, ніби з того боку хтось рухався, тиснув, чекав.

Він вирішив виїхати. Зібрав речі. Але щойно доторкнувся до дверної ручки — вона виявилася гарячою, обпекла руку. З-за дверей почувся голос, дуже тихий, але чіткий:

“Ти наш. Тепер ти з нами.”

Андрій закричав, кинувся до вікна, намагався його вибити — та за шибкою з’явилися відбитки долонь, ніби хтось стояв зовні і тримав скло з силою.

На стіні знову з’явився отвір, де колись знайшли руку. З нього тепер виднілися силуети облич — темні, без очей, які дивилися просто на нього. І тоді він зрозумів: це не просто привиди. Це ті, хто живе в стінах. Вони чекають, поки хтось відкриє їм шлях.

В останній записці, яку знайшли сусіди, було написано:
“Не ремонтуйте стіни. Не забирайте старий гіпсокартон. Вони там. І якщо ви дасте їм хоч тріщину — вони прийдуть за вами.”

ЧАСТИНА ТРЕТЯ: “Новий орендар”
Минав місяць після зникнення Андрія. Його квартиру офіційно визнали порожньою — хоча сусіди клялися, що вночі звідти досі чути кроки й тихий сміх. Агент з нерухомості сказав, що хтось повинен там жити, аби “не пустувало”. І незабаром туди заїхала молода пара — Ірина та Тарас.

Перший тиждень усе було добре. Хіба що зникав інтернет, лампочки перегоряли, а кіт, якого вони завели, відмовлявся заходити в спальню. Та потім Ірина знайшла в кухонній шафі зошит — з пожовклими сторінками, дрібним почерком. Це був щоденник Андрія. Він писав про стіни, що дихають, про голоси, про те, що “Вони пробуджуються, коли хтось починає ремонт…”.

Тарас посміявся: “Хтось добре накурився.” Наступного дня він почав здирати старі обої.

Вночі Ірина прокинулася від звуку подряпин. У коридорі було темно, але вона побачила, як зі щілин між плитками повзе щось чорне, ніби дим… Воно шепотіло. Голос був жіночий — лагідний, але порожній:

“Він звільнив нас. Тепер твоя черга.”

Коли Ірина побігла до Тараса, він стояв перед дзеркалом у ванній, дивився не на себе, а трохи вбік — ніби бачив когось позаду. Його очі були чорні. Він усміхався.

Ірина не вибігла з квартири. Її не знайшли. Лише дзеркало тепер не відбивало того, хто проходив повз. Лише темряву… і ледь чутний шепіт з глибини скла.

ФІНАЛ: “Вони вже тут”
Квартира стояла пусткою. В оголошеннях її називали “проблемною”, а деякі рієлтори уникали навіть згадки про неї. Але одного разу до будинку приїхав чоловік — сивий, з валізою старих інструментів і металевим хрестом на шиї. Його звали Олекса, і він був дослідником забутих, проклятих місць.
Він провів у квартирі лише одну ніч.
Запис з диктофона, який пізніше знайшли поліція та священик, був останнім доказом:

> “23:47. У стінах чую дитячий плач. Вони не привиди. Це… залишки чогось давнішого. Забутий ритуал, не завершений. Їх прив’язали сюди, замурували між шарами цегли. Шепочуть не до нас — між собою. Вони бояться. Але не нас. Вони бояться, що вийдуть усі.”

> “00:15. Дзеркало тріснуло. Голоси з нього змінилися. Вони тепер просять не підійти, а… залишитися. Один сказав: ‘Ти останній’.”

> “00:59. Якщо це хтось знайде — не входьте. Не чіпайте стін. Вони вже не в них. Вони вже в нас. А ми — в них.”

Більше Олексу ніхто не бачив.
Квартиру опечатали. Та це нічого не змінило.
Бо шепіт перекинувся на сусідні помешкання. Потім — на цілі поверхи. І тепер, коли вночі засинаєш у своїй квартирі, де стіни здаються тонкими, а звуки — не своїми, придивися. Прислухайся.

Бо якщо ти це читаєш — вони вже знають, де ти.

У чому різниця між півнем та етиловим гномом? Обидва кукурікають, але останній неабияк приправляє це злісним клекотом і порожніми погрозами.
Цього разу виснаження глоду розверзлося обіцянками "відплати", "вибухів" та "винищень", але також випадково проговорилося про реальні плани Росії: що "переговори в Стамбулі потрібні не для компромісного миру", а для продовження війни проти України.
Чергова похмільна вистава закінчена. Завіса. Назад під стіл.

#виставки
Виставка Федіра Тетянича "Приснився мені сон".
В артфундації "Дукат" відкрилась виставка Федіра Тетянича (Фрипульї) "Приснився мені сон". Сучасники Тетянича часто запитували його, звідки він з’явився тут і коли полетить назад у космос. На це художник відповідав, що наша планета вже знаходиться в космосі, і тому йому не потрібно нікуди летіти. Для Федора Тетянича внутрішнє відчуття залученості до космосу, до могутньої нескінченності та усвідомлення нерозривного зв’язку з нею скасовують усі обмеження, які зазвичай людина ставить перед собою. Ба більше, космос (всесвіт, нескінченність) для художника не є порожнім, мертвим простором, яким його часто зображує поп-культура. Натомість, це живий організм, оптимістичний, конструктивний, насичений різним змістом та гумором. Ця виставкою робіт художника, об’єднаних темою космосу та безмежжя.

Виставка триватиме до 30 липня за адресою м. Київ, вул. Володимирська, 5. Вхід вільний