Село пустує. Стежка заросла,
Не видно серед трав куща калини.
Колись жила тут радість, доброта
І всі були однаково щасливі.
Весну село чекало і жнива,
Та й осінь зустрічало при роботі.
Спочинок мали руки, як зима
На санях заїжджала у ворота.
Було колись... А зараз — пустота,
Порожні хати, поле без пшениці.
Роз'їхалися люди, бо ві&на,
Лишилися невисохлі криниці.
Лишилась стежка, повно бур'яну,
Лиш квіти час від часу розцвітають.
Вони теж чули, бідні, про ві&ну,
Та рідну землю ще не покидають.
Щороку квіти ждуть свою весну,
І мріють — може діти повертають ...

🖍️Марина Семйоник

#поезія
Осінь в степу,
Як незграбна злостива мадам.
З півночі йде
Маже листя жовтками
Майже забув
Коли дощ так млосливо ридав
Ллє другий день
І це стерво картаве

Любить його
Бо їй легше вмісити у гній
Рештки братів
Що залишились в полі
Дощ як шпіон
Під сорочку таємно заліз
Розвідку вів
Чи ми ще не готові

Фланг прорідів
Але поки у берці нога
Грузне у ґрунт
Що пропах антрацитом
Вий ворогів
Дуже різних тонів і октав
Склав контрапункт
До сердечного ритму

ochimaabsurdu

#поезія
Маю зошит маленький
із минулих часів.
В ньому почерк дрібненький
і не видно всіх слів.
В ньому дати затерті,
бо чорнило блідé.
Всі сторінки подерті
до дірòк. Та й таке...
Я його пам'ятаю
ще з колишніх часів.
Не дивлюсь. Не листаю
тих забутих чуттів.
Він і так в мою душу
врісся, корінь пустив.
Я пустила. Бо мушу...
Він моє диво з див.
В ньому вéсни пахучі
і каштанова осінь.
Дні медвяні й тягучі,
світлі, теплі та босі...
В ньому мрії й жадання
мають запах шипшини.
І забуте кохання
вабить смаком ожини.
І дощі, наче сльози,
у багряних світанках
кличуть літо і грози,
і танцюють на ґанку...
В ньому, мабуть, з пів серця,
ціла скриня любові...
І розбитих два скельця.
І душа з матіоли...
В ньому сни, що не сняться,
бродять привидом білим,
по куточках гніздяться
полинòм посивілим...
Зошит пахне травою
і хранить таїну.
Я його із собою
в інший світ заберу...

Людмила Галінська

#поезія
Я сильна, мій Боже, я знаю,
що маю нести хреста..
Здається у мріях літаю,
насправді — під серцем зима.
Живу, як усі, без правил:
грішу, виправдовуюсь, йду...
Не прагну овацій та слави,
хапаючи дні на льоту.
Я знаю, мій Боже, що крила,
даровані в спадок од Тебе
латала, чіпляла, губила,
шукаючи відповідь в неба.
І думала — все у цім світі
як треба, ніщо не минеш.
Любила волошки в житі,
і маки... О, маки...Авжеж...

Я сильна, мій Боже, я знаю,
хоч бракне, буває, сил.
Я вірю, що ще політаю
із крилами, чи без крил.
І знаю: за літом — осінь,
а десь на краю — зима.
Мені би набігатись босій
у маках... Та йде війна.
І літо — уже не літо,
кровить той червоний цвіт...
А нас би усім дожити
до завтра. Зникає рід...
Криваві обжинки править
чиясь демонічна рука,
хоч жінка дитятко бавить
і шиє свогò рушника...

Я сильна, мій Боже, я знаю,
се чаша моєї землі.
Ще мрію, пишу, зберігаю
насіння, аби навесні
засіяти квітами густо
всі грядки і всі горшки.
Аби не було лиш пустки,
опісля глухої зими.
І міряю часом крила,
зневіра — то тяжкий гріх.
Любов — є велика сила,
дай, Боже, аби для всіх...


Людмила Галінська

#осінь #свічка

#мистецтво
Картина Віктора Наконечного "Чарівна осінь", 1990 рік.

#поезія
Всміхніться, пані! Все мине...
Тримайте лиш рівніше спину.
Мінливе все... Й життя земне
Щось подає нам щохвилини.

Пройдіть ходою від стегна
По тих моментах незабутніх,
Де кожен нерв, немов струна.
Ідіть з минулого в майбутнє.

Пече в душі?... Долайте біль,
Бо часом нам усім здається,
Що біль й безвихідь звідусіль :
Де шито тонко - там і рветься.

Всміхніться, пані! Все мине...
Добра і чистих вам відносин!
Життя людське таке складне...
Ще не зима... Ще тільки осінь...


Надія Козлова

Lantsuta Publishing анонсує вихід довгоочікуваного роману «Монолог травниці»! Робота над першим томом вже кипить.
✅ Реліз запланований на осінь цього року.

Як пахне війна?
Однозначно, по-різному...
Для когось землею святою і рідною,
Ще димом і пилом і кров'ю ще брата,
Хоча і не спільні в них батько і матір...
Немитим ще тілом і запахом поту,
І мокрим взуттям і холодним наметом,
Й гарячим металом , і порохом й лихом,
І чаєм без цукру, коли всюди тихо,
І спогадом теплим про рідний свій дім,
Й загубленим спокоєм й миром у нім...
Для тих, хто в окопах так пахне війна,
І надто висока...висока ціна
Парфумів у мирних домівках й кав'ярнях,
І сну на м'яких , ще нових простирадлах,
Тому пам'ятаймо щомиті, щораз,
Коли є спокуса забути на час,
Про тих, хто спиняє ворожі заграви,
Щоб ми прокидались від запаху кави....

Яка є на смак ця безглузда війна???
І тут є різниця велика, ясна...
Для когось солоні це сльози безсилля,
Коли вже душа попрощалася з тілом,
Легкою хмаринкою в небо взлетіла,
Ще смак поцілунку пізнати не сміла.
Гіркий присмак болю від втрати, від горя,
З осадком іржавим....за що така доля?
Пекучий від крові із ран на губах,
Коли ти самотній, як в небі цей птах,
Та він є на волі, а ти ще не знаєш,
Що завтра на тебе в полоні чекає...
Ця їжа шакалів, нудотний цей смак,
Й готовий уже для знущання кулак...
Смак крові, смак сліз і смак болю,
Смаки ці війни за життя і за волю.

Oбличчя в війни... щось страшне і жорстоке,
Дитя це в застиглих обіймах матусі лелеки,
Згвалтоване тіло, збещещена врода,
І біль у старечих очах, бо кінець це їх роду ...
Наруга над дітьми, над світом, над житом,
Сплюндрована весна, і осінь і літо,
Загублені юні, невинні життя,
Скалічена доля пішла в небуття,
Руїни і холод, і темрява й страх,
Й молитва щоденна у всіх на вустах.
Обличчя війни - це обличчя є ката,
І краще б нікому його не пізнати.
Тому ми цінуймо тих мужніх героїв,
Що жах цей від нас закривають собою...

🖍️Таня Пшенюк

Жовтень 2021 р. Остання осінь без БПЛА