• Мріяв побувати за кордоном, планував майбутнє: через два роки «на щиті» повернувся воїн з Київщини #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війниhttps://brovaryregion.in.ua/?p=50424
    Мріяв побувати за кордоном, планував майбутнє: через два роки «на щиті» повернувся воїн з Київщини #Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війниhttps://brovaryregion.in.ua/?p=50424
    BROVARYREGION.IN.UA
    Мріяв побувати за кордоном, планував майбутнє: через два роки «на щиті» повернувся воїн з Київщини
    Останнім земним шляхом жителі громади провели захисника України Віталія Гашенка, який віддав своє життя за свободу та незалежність рідної Батьківщини. Йому навіки 31. Майбутній воїн закінчив після школи вступив до Інституту підготовки кадрів, однак згодом залишив навчання, зрозумівши, що не бачить с
    55views
  • 💔 В Ірпені прощаються з нацгвардійцем Олександром Бутенком, який загинув 28 липня під час виконання бойового завдання у Добропіллі на Донеччині.

    Захисникові було 40 років. У грудні 2024 року він став до лав 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» НГУ. Лише у червні цього року Олександр одружився та мріяв про родину й власний дім.

    Вічна пам’ять Герою 🕯
    #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    💔 В Ірпені прощаються з нацгвардійцем Олександром Бутенком, який загинув 28 липня під час виконання бойового завдання у Добропіллі на Донеччині. Захисникові було 40 років. У грудні 2024 року він став до лав 4-ї бригади оперативного призначення «Рубіж» НГУ. Лише у червні цього року Олександр одружився та мріяв про родину й власний дім. Вічна пам’ять Герою 🕯 #Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news #Київ_війна
    419views
  • «Зачем ви сравниваете нашего советского льотчика “Маестро” з етим Бандерою Миколайчуком»

    ☝️Минулий раз, коли ми виклали це фото, то на нас одразу накинулося кілька коментаторів зі цими словами.

    Але, мабуть, це писали люди, які далекі від біографії цих двох геніїв українського кіно, бо насправді вони були дуже близькими друзями, і їхні долі поламав Радянський Союз.

    🔹СРСР бачив в Іванові Миколайчукові та його відверто національному, автентичному мистецтві загрозу для радянського ладу, через що актора та режисера фактично позбавили можливості повноцінно працювати на піку своєї форми.

    🔹Леонід Биков пережив іншу трагедію. Радянська система взялася за його сина Олеся після конфлікту в армії. На нього чинили психологічний тиск, вигадували психіатричні діагнози, фабрикували документи. Для Бикова це стало страшним ударом. Він переніс кілька інфарктів, залишив кіностудію, але до останнього боровся за свою дитину. Сам же актор пішов із життя на 50-му році за обставин, які й досі викликають багато запитань.

    Якщо вже говорити мовою тих, хто любить розкидатися ярликами, то радянська влада ставилася до обох майже однаково. Тож значно справедливіше було б сказати, що перед нами не «радянський льотчик і Бандера», а двоє «Бандер» для СРСР. Один — Іван Миколайчук із Західної України, другий — Леонід Биков із Донеччини. Два друзі, які народилися в різних куточках країни, але понад усе любили Україну.

    📸Цей кадр прикріплений до допису був зроблений у 1978 році. Познайомилися вони під час роботи над фільмом «Розвідники», і звичайне професійне знайомство швидко переросло у міцну дружбу. Хоча Биков був старший на тринадцять років, це не стало жодною перепоною — між ними виникла довіра, яка з роками лише зміцніла.

    Найкраще про цю дружбу говорить навіть не спільна фотографія, а лист-заповіт Леоніда Бикова. За три роки до своєї загибелі він довірив його лише двом людям — Іванові Миколайчуку та режисерові Миколі Мащенку. У ньому просив не про пам’ятники чи урочистості, а лише про людську простоту й відсутність пафосу після його смерті.

    Ще хлопчиком Биков мріяв стати льотчиком. Він навіть вступив до авіаційного училища, однак його розформували. Нездійснену мрію він переніс на екран, створивши образ «Маестро» у стрічці «В бій ідуть одні старі». Цей фільм став легендою, а його переглянули понад 44 мільйони глядачів.

    Іван Миколайчук також увійшов до історії як один із найвидатніших українських акторів і режисерів. Після «Тіней забутих предків» його ім’я стало відомим далеко за межами України, а самого митця почали називати одним із найяскравіших представників світового кіномистецтва.

    Вони прожили різне життя, але залишили однаковий слід. Радянська влада намагалася обмежити їхню творчість, змусити мовчати або зламати. Не вдалося. Минули десятиліття, Радянського Союзу вже давно не існує, а імена Івана Миколайчука та Леоніда Бикова продовжують жити. Саме так і виглядає справжня перемога пам’яті над імперією.

    Сьогодні ми згадуємо цю історію не випадково. Саме цього дня, 39 років тому, перестало битися серце Івана Миколайчука — людини, чий талант і любов до України залишили глибокий слід в історії. І саме сьогодні особливо важливо говорити про нього чесно, відкриваючи маловідомі сторінки його життя та руйнуючи міфи, які роками нав’язували навколо його імені.
    «Зачем ви сравниваете нашего советского льотчика “Маестро” з етим Бандерою Миколайчуком» ☝️Минулий раз, коли ми виклали це фото, то на нас одразу накинулося кілька коментаторів зі цими словами. Але, мабуть, це писали люди, які далекі від біографії цих двох геніїв українського кіно, бо насправді вони були дуже близькими друзями, і їхні долі поламав Радянський Союз. 🔹СРСР бачив в Іванові Миколайчукові та його відверто національному, автентичному мистецтві загрозу для радянського ладу, через що актора та режисера фактично позбавили можливості повноцінно працювати на піку своєї форми. 🔹Леонід Биков пережив іншу трагедію. Радянська система взялася за його сина Олеся після конфлікту в армії. На нього чинили психологічний тиск, вигадували психіатричні діагнози, фабрикували документи. Для Бикова це стало страшним ударом. Він переніс кілька інфарктів, залишив кіностудію, але до останнього боровся за свою дитину. Сам же актор пішов із життя на 50-му році за обставин, які й досі викликають багато запитань. Якщо вже говорити мовою тих, хто любить розкидатися ярликами, то радянська влада ставилася до обох майже однаково. Тож значно справедливіше було б сказати, що перед нами не «радянський льотчик і Бандера», а двоє «Бандер» для СРСР. Один — Іван Миколайчук із Західної України, другий — Леонід Биков із Донеччини. Два друзі, які народилися в різних куточках країни, але понад усе любили Україну. 📸Цей кадр прикріплений до допису був зроблений у 1978 році. Познайомилися вони під час роботи над фільмом «Розвідники», і звичайне професійне знайомство швидко переросло у міцну дружбу. Хоча Биков був старший на тринадцять років, це не стало жодною перепоною — між ними виникла довіра, яка з роками лише зміцніла. Найкраще про цю дружбу говорить навіть не спільна фотографія, а лист-заповіт Леоніда Бикова. За три роки до своєї загибелі він довірив його лише двом людям — Іванові Миколайчуку та режисерові Миколі Мащенку. У ньому просив не про пам’ятники чи урочистості, а лише про людську простоту й відсутність пафосу після його смерті. Ще хлопчиком Биков мріяв стати льотчиком. Він навіть вступив до авіаційного училища, однак його розформували. Нездійснену мрію він переніс на екран, створивши образ «Маестро» у стрічці «В бій ідуть одні старі». Цей фільм став легендою, а його переглянули понад 44 мільйони глядачів. Іван Миколайчук також увійшов до історії як один із найвидатніших українських акторів і режисерів. Після «Тіней забутих предків» його ім’я стало відомим далеко за межами України, а самого митця почали називати одним із найяскравіших представників світового кіномистецтва. Вони прожили різне життя, але залишили однаковий слід. Радянська влада намагалася обмежити їхню творчість, змусити мовчати або зламати. Не вдалося. Минули десятиліття, Радянського Союзу вже давно не існує, а імена Івана Миколайчука та Леоніда Бикова продовжують жити. Саме так і виглядає справжня перемога пам’яті над імперією. Сьогодні ми згадуємо цю історію не випадково. Саме цього дня, 39 років тому, перестало битися серце Івана Миколайчука — людини, чий талант і любов до України залишили глибокий слід в історії. І саме сьогодні особливо важливо говорити про нього чесно, відкриваючи маловідомі сторінки його життя та руйнуючи міфи, які роками нав’язували навколо його імені.
    1
    765views
  • «Зачем ви сравниваете нашего советского льотчика “Маестро” з етим Бандерою Миколайчуком»

    ☝️Минулий раз, коли ми виклали це фото, то на нас одразу накинулося кілька коментаторів зі цими словами.

    Але, мабуть, це писали люди, які далекі від біографії цих двох геніїв українського кіно, бо насправді вони були дуже близькими друзями, і їхні долі поламав Радянський Союз.

    🔹СРСР бачив в Іванові Миколайчукові та його відверто національному, автентичному мистецтві загрозу для радянського ладу, через що актора та режисера фактично позбавили можливості повноцінно працювати на піку своєї форми.

    🔹Леонід Биков пережив іншу трагедію. Радянська система взялася за його сина Олеся після конфлікту в армії. На нього чинили психологічний тиск, вигадували психіатричні діагнози, фабрикували документи. Для Бикова це стало страшним ударом. Він переніс кілька інфарктів, залишив кіностудію, але до останнього боровся за свою дитину. Сам же актор пішов із життя на 50-му році за обставин, які й досі викликають багато запитань.

    Якщо вже говорити мовою тих, хто любить розкидатися ярликами, то радянська влада ставилася до обох майже однаково. Тож значно справедливіше було б сказати, що перед нами не «радянський льотчик і Бандера», а двоє «Бандер» для СРСР. Один — Іван Миколайчук із Західної України, другий — Леонід Биков із Донеччини. Два друзі, які народилися в різних куточках країни, але понад усе любили Україну.

    📸Цей кадр прикріплений до допису був зроблений у 1978 році. Познайомилися вони під час роботи над фільмом «Розвідники», і звичайне професійне знайомство швидко переросло у міцну дружбу. Хоча Биков був старший на тринадцять років, це не стало жодною перепоною — між ними виникла довіра, яка з роками лише зміцніла.

    Найкраще про цю дружбу говорить навіть не спільна фотографія, а лист-заповіт Леоніда Бикова. За три роки до своєї загибелі він довірив його лише двом людям — Іванові Миколайчуку та режисерові Миколі Мащенку. У ньому просив не про пам’ятники чи урочистості, а лише про людську простоту й відсутність пафосу після його смерті.

    Ще хлопчиком Биков мріяв стати льотчиком. Він навіть вступив до авіаційного училища, однак його розформували. Нездійснену мрію він переніс на екран, створивши образ «Маестро» у стрічці «В бій ідуть одні старі». Цей фільм став легендою, а його переглянули понад 44 мільйони глядачів.

    Іван Миколайчук також увійшов до історії як один із найвидатніших українських акторів і режисерів. Після «Тіней забутих предків» його ім’я стало відомим далеко за межами України, а самого митця почали називати одним із найяскравіших представників світового кіномистецтва.

    Вони прожили різне життя, але залишили однаковий слід. Радянська влада намагалася обмежити їхню творчість, змусити мовчати або зламати. Не вдалося. Минули десятиліття, Радянського Союзу вже давно не існує, а імена Івана Миколайчука та Леоніда Бикова продовжують жити. Саме так і виглядає справжня перемога пам’яті над імперією.

    Сьогодні ми згадуємо цю історію не випадково. Саме цього дня, 39 років тому, перестало битися серце Івана Миколайчука — людини, чий талант і любов до України залишили глибокий слід в історії. І саме сьогодні особливо важливо говорити про нього чесно, відкриваючи маловідомі сторінки його життя та руйнуючи міфи, які роками нав’язували навколо його імені.
    «Зачем ви сравниваете нашего советского льотчика “Маестро” з етим Бандерою Миколайчуком» ☝️Минулий раз, коли ми виклали це фото, то на нас одразу накинулося кілька коментаторів зі цими словами. Але, мабуть, це писали люди, які далекі від біографії цих двох геніїв українського кіно, бо насправді вони були дуже близькими друзями, і їхні долі поламав Радянський Союз. 🔹СРСР бачив в Іванові Миколайчукові та його відверто національному, автентичному мистецтві загрозу для радянського ладу, через що актора та режисера фактично позбавили можливості повноцінно працювати на піку своєї форми. 🔹Леонід Биков пережив іншу трагедію. Радянська система взялася за його сина Олеся після конфлікту в армії. На нього чинили психологічний тиск, вигадували психіатричні діагнози, фабрикували документи. Для Бикова це стало страшним ударом. Він переніс кілька інфарктів, залишив кіностудію, але до останнього боровся за свою дитину. Сам же актор пішов із життя на 50-му році за обставин, які й досі викликають багато запитань. Якщо вже говорити мовою тих, хто любить розкидатися ярликами, то радянська влада ставилася до обох майже однаково. Тож значно справедливіше було б сказати, що перед нами не «радянський льотчик і Бандера», а двоє «Бандер» для СРСР. Один — Іван Миколайчук із Західної України, другий — Леонід Биков із Донеччини. Два друзі, які народилися в різних куточках країни, але понад усе любили Україну. 📸Цей кадр прикріплений до допису був зроблений у 1978 році. Познайомилися вони під час роботи над фільмом «Розвідники», і звичайне професійне знайомство швидко переросло у міцну дружбу. Хоча Биков був старший на тринадцять років, це не стало жодною перепоною — між ними виникла довіра, яка з роками лише зміцніла. Найкраще про цю дружбу говорить навіть не спільна фотографія, а лист-заповіт Леоніда Бикова. За три роки до своєї загибелі він довірив його лише двом людям — Іванові Миколайчуку та режисерові Миколі Мащенку. У ньому просив не про пам’ятники чи урочистості, а лише про людську простоту й відсутність пафосу після його смерті. Ще хлопчиком Биков мріяв стати льотчиком. Він навіть вступив до авіаційного училища, однак його розформували. Нездійснену мрію він переніс на екран, створивши образ «Маестро» у стрічці «В бій ідуть одні старі». Цей фільм став легендою, а його переглянули понад 44 мільйони глядачів. Іван Миколайчук також увійшов до історії як один із найвидатніших українських акторів і режисерів. Після «Тіней забутих предків» його ім’я стало відомим далеко за межами України, а самого митця почали називати одним із найяскравіших представників світового кіномистецтва. Вони прожили різне життя, але залишили однаковий слід. Радянська влада намагалася обмежити їхню творчість, змусити мовчати або зламати. Не вдалося. Минули десятиліття, Радянського Союзу вже давно не існує, а імена Івана Миколайчука та Леоніда Бикова продовжують жити. Саме так і виглядає справжня перемога пам’яті над імперією. Сьогодні ми згадуємо цю історію не випадково. Саме цього дня, 39 років тому, перестало битися серце Івана Миколайчука — людини, чий талант і любов до України залишили глибокий слід в історії. І саме сьогодні особливо важливо говорити про нього чесно, відкриваючи маловідомі сторінки його життя та руйнуючи міфи, які роками нав’язували навколо його імені.
    1
    743views
  • 😓 Марокканська футболістка Фатен Бен Амар Ель Азізі загинула під час спроби дістатися Іспанії.

    😮 20-річна гравчиня мріяла знайти краще майбутнє за межами рідної країни. Однак небезпечна подорож через море завершилася фатально.

    🫣 Загибель футболістки збіглася з однією з найбільших міграційних хвиль останніх років на кордоні Марокко та Іспанії. За інформацією іспанської влади, лише за останні дні понад 60 тисяч людей намагалися потрапити до Сеути, близько сотні з них загинули.
    #World_Football #football @football #футбол_football #brovarysport @brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    😓 Марокканська футболістка Фатен Бен Амар Ель Азізі загинула під час спроби дістатися Іспанії. 😮 20-річна гравчиня мріяла знайти краще майбутнє за межами рідної країни. Однак небезпечна подорож через море завершилася фатально. 🫣 Загибель футболістки збіглася з однією з найбільших міграційних хвиль останніх років на кордоні Марокко та Іспанії. За інформацією іспанської влади, лише за останні дні понад 60 тисяч людей намагалися потрапити до Сеути, близько сотні з них загинули. #World_Football #football @football #футбол_football #brovarysport @brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    278views
  • Мріяв стати лікарем: загинув студент-медик Віталій Гакало, який евакуював поранених з "Азовсталі"#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=50185
    Мріяв стати лікарем: загинув студент-медик Віталій Гакало, який евакуював поранених з "Азовсталі"#Новини_Україна #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian #News_Ukraine #Новини #Новини_news #Ukrainian_news #герої_війни https://brovaryregion.in.ua/?p=50185
    BROVARYREGION.IN.UA
    Мріяв стати лікарем: загинув студент-медик Віталій Гакало, який евакуював поранених з «Азовсталі»
    На війні загинув студент і бойовий медикВіталій Гакало з позивним "Професор", який у 2022 році брав участь в евакуації поранених захисників з "Азовсталі". Життя 24-річного юнака обірвалося 27 липня, повідомили в Першому добровольчому мобільному шпиталі (ПДМШ) та Департаменті охорони здоровʼя Тернопі
    206views
  • Неперевершено! танець - ,,мрія,, як. приклад вічного кохання. чисте, надійне, світле з чітким наголосом впевненості в діях. я повірила їм - кохання тільки таке.. Я губкою таке впитую і відповідаю хто скаже що тут щось погане? є такий? таки щелепа падає донизу!... слюнки течуть! але не всім це. вже можна відтворити а я радію за ті два варіанти ..
    Неперевершено! танець - ,,мрія,, як. приклад вічного кохання. чисте, надійне, світле з чітким наголосом впевненості в діях. я повірила їм - кохання тільки таке.. Я губкою таке впитую і відповідаю хто скаже що тут щось погане? є такий? таки щелепа падає донизу!... слюнки течуть! але не всім це. вже можна відтворити а я радію за ті два варіанти ..
    271views 3Plays
  • ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ УГОЛЬСЬКИЙ (ІВАН КУНДРЯ)

    Народився 18 травня 1902 року, з дитинства виявляв духовні прагнення. Його мрія стати ченцем здійснилася після зустрічі з ієромонахом Амфілохієм, який передрік хлопцеві монаше життя. У важкі часи, коли Закарпаття перебувало під владою Австро-Угорщини, він допомагав організовувати таємні богослужіння, а також пережив арешт свого духовного наставника.

    Іван мріяв поїхати до Сербії, але його спроба дістатися до Белграда була невдалою. Після вступу в монастир і постригу в рясофор під ім'ям Іов, він пережив складні роки Другої світової війни. Не бажаючи служити в мадярській армії, він втік до Росії, де потрапив до радянського ГУЛАГу. Проте, після кількох poків каторжної праці, він потрапив до чехословацького корпусу та дійшов до Праги.

    Повернувшись на батьківщину, він став духовним наставником і здобув славу старця, що володів даром прозорливості. Преподобний Іов був відомий своєю глибокою молитвою, милосердям і стійкістю в обстоюванні православ'я. Його духовний дар полягав у тому, що він допомагав людям знаходити віру і здійснювати свої мрії. Помер 28 липня 1985 року, а 12 жовтня 2007 року був канонізований.

    З відривного календаря "З вірою в душі" за 28 липня.
    ------------
    ПРЕПОДОБНИЙ ІОВ УГОЛЬСЬКИЙ (ІВАН КУНДРЯ) Народився 18 травня 1902 року, з дитинства виявляв духовні прагнення. Його мрія стати ченцем здійснилася після зустрічі з ієромонахом Амфілохієм, який передрік хлопцеві монаше життя. У важкі часи, коли Закарпаття перебувало під владою Австро-Угорщини, він допомагав організовувати таємні богослужіння, а також пережив арешт свого духовного наставника. Іван мріяв поїхати до Сербії, але його спроба дістатися до Белграда була невдалою. Після вступу в монастир і постригу в рясофор під ім'ям Іов, він пережив складні роки Другої світової війни. Не бажаючи служити в мадярській армії, він втік до Росії, де потрапив до радянського ГУЛАГу. Проте, після кількох poків каторжної праці, він потрапив до чехословацького корпусу та дійшов до Праги. Повернувшись на батьківщину, він став духовним наставником і здобув славу старця, що володів даром прозорливості. Преподобний Іов був відомий своєю глибокою молитвою, милосердям і стійкістю в обстоюванні православ'я. Його духовний дар полягав у тому, що він допомагав людям знаходити віру і здійснювати свої мрії. Помер 28 липня 1985 року, а 12 жовтня 2007 року був канонізований. З відривного календаря "З вірою в душі" за 28 липня. ------------
    1
    450views 1 Shares
  • Мрія
    Мрія
    165views 5Plays
  • 💔 У Херсоні знищено будівлю ДЮСШ шахів і шашок
    Вночі внаслідок атаки була знищена будівля дитячо-юнацької спортивної школи з шахів і шашок у Херсоні.
    Місце, де роками навчалися діти, проходили тренування та змагання, де юні шахісти й шашкісти робили свої перші кроки у спорті, вигоріло вщент.
    За кожною такою зруйнованою будівлею - значно більше, ніж стіни. Це дитячі спогади, праця тренерів, спортивні традиції та простір, у якому зростали нові покоління.
    Війна руйнує не лише міста та інфраструктуру - вона забирає у дітей місця, де вони мали навчатися, розвиватися, змагатися і мріяти.
    #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport
    ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    💔 У Херсоні знищено будівлю ДЮСШ шахів і шашок Вночі внаслідок атаки була знищена будівля дитячо-юнацької спортивної школи з шахів і шашок у Херсоні. Місце, де роками навчалися діти, проходили тренування та змагання, де юні шахісти й шашкісти робили свої перші кроки у спорті, вигоріло вщент. За кожною такою зруйнованою будівлею - значно більше, ніж стіни. Це дитячі спогади, праця тренерів, спортивні традиції та простір, у якому зростали нові покоління. Війна руйнує не лише міста та інфраструктуру - вона забирає у дітей місця, де вони мали навчатися, розвиватися, змагатися і мріяти. #Новини_news_війна #Russian_Ukrainian_war #News_Ukraine #sport #спорт #Український_спорт #Ukrainian_sport @Brovarysport #Brovarysport ВСІ НОВИНИ СПОРТУ НА: https://t.me/brovarysport
    330views
More Results