НЕБЕЗПЕКА І НЕЗЛАМНИЙ ДУХ

Знов рівень небезпеки в нас високий,
Нам кажуть прямувати в укриття,
І вибух вже луна неодинокий…
Аби зберіг Всевишній нам життя.

Тримаємось за віру і за ру́ки,
В молитві тихій кожен б’ється пульс.
Крізь ці тривожні і важкі розпуки
Я защораз до ПЕРЕМОГИ рвусь.

Нехай затихне гуркіт над містами,
І тиша, й спокій ве́рнеться в буття,
Щоб перемога світла бу́ла з нами,
І щоб беріг Всевишній нам життя.

Настане день – розсіються тумани,
Зітре́мо сльо́зи з втомлених облич,
Загоїть час болючий шрам від рани,
І відгукне́ться світлом темна ніч.

Ми віримо, що в нас настане тиша,
Здригатися не будем від тривог,
Ми дочекаєм – ворог нас зали́шить,
Не буде більше в нас пересторог.

Ми відбудуєм кожен дім й хатину,
Під мирним небом колос зро́дить знов,
У засвіти ніхто більш не полине…
То ж молимо, щоб мирний час прийшов.

І тиша в нас лунатиме щомиті,
Не буде більш ворожих канонад,
Ми вірою на краще всі сповиті,
Під мирним небом забуяє сад.

Розквітне край у променях весняних,
Де кожен подих — вільний і живий,
Та поки що сигнал цей окаянний…
Вкраїни дух — незламний і палкий.

25.01.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1056054

Запоріжці, зверніть увагу!
#антонжадько #творчастудіясічеград #дімактора #філармоніязапоріжжя #джаз
https://youtube.com/shorts/pPWEwzDyF5I

❤️ «Бабуся, сідай!»: українські військові евакуювали 77-річну жінку на наземному роботі, — кадри спасіння

Жінку помітили на Лиманському напрямку. Вона йшла по прострілюваній дорозі разом з речами.

За справу взялися бійці роти безпілотних наземних систем Cerberus. Щоб не налякати жінку, роботизований комплекс накрили ковдрою із посланням: «Бабуся, сідай!».

Вся операція тривала 4 години.

Жінка тепер в безпеці, але свій дім вона, на жаль, втратила.

БУЛО І БУДЕ
(Відповідь на коментар С. Терпеливець до вірша «ЗБЕРЕЖЕМО ПАМ’ЯТЬ І СВОБОДУ»)

В нас буде день не з криком, а й теплом,
Де діти знову бігатимуть в полі,
Де кожен дім наповниться добром,
А не тривогою, що б’є по волі.

І буде мова, як весняний спів,
І буде пісня, як молитва щира,
Бо ми – народ, що в бурях не зотлів,
Зберіг минуле наше, пам’ять й віру.

І буде світло, хоч були́ в пітьмі́,
Бо не згорить ніко́ли те, що в серці,
І буде мрія, так як буть весні,
Все буде чисте, мов вода в джерельці.

І буде слово, не зламать його,
Що не зламалось, хоч його глушили,
Пристали ми до берега свого́,
Не зрушили навіть коли нас били.

Бо ми – народ, що вміє берегти
Не тільки хліб, а й душу і надію,
І навіть в морі сліз і темноти
Ми не втопили віру нашу й мрію.

І буде сад, який посадим ми,
Крізь згарища ще проростуть в нім квіти,
І буде сміх, народжений дітьми́,
Й щасливими зростати будуть діти.

І буде хліб не з болю, а й з труда,
Що не зламався, хоч земля стогнала,
І буде МИР, і нас мине біда.
Ми молим, аби днина та настала.

Бо ми, як вітер, що немає меж,
Як пісня, що не вміє бути в клітці,
Ми ті, хто вірить навіть серед веж,
Ми – волелюбний нарід, українці.

11.10.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1049441

На цьому фото — не українське місто. Це Грозний після штурму російськими військами наприкінці 1999-го. Кадр, у якому майже немає життя — тільки бетон, попіл і тиша, що залишилася після обстрілів.

Тоді місто фактично стерли. За оцінками ООН, Грозний називали найбільш зруйнованим містом на планеті. До 80–90% будівель були знищені. Із довоєнних сотень тисяч мешканців у місті залишилися одиниці — ті, хто не встиг або не зміг виїхати.

Але це не була раптова катастрофа. За кілька років до цього завершилася перша війна — формально миром після Хасав’юртівські угоди. Фактично — паузою. Перервою, за якою послідувало нове вторгнення.

Далі — те, що повторюється у різних місцях і в різний час.

У двох чеченських війнах загинули десятки тисяч цивільних. Загальні втрати вимірюються сотнями тисяч. Сотні тисяч людей втратили дім. Для невеликого народу це означало не просто втрати — це означало зміну всього життя.

Міста руйнувалися системно — авіацією, артилерією, зачистками. Human Rights Watch і Amnesty International фіксували те, що зазвичай залишається за кадром: катування, зникнення людей, позасудові страти, так звані фільтраційні табори. Це була не лише війна за контроль над територією — це був тиск, який ламав суспільство зсередини.

Є ще одна деталь, яка багато пояснює. У квітні 1996 року було знищено Джохар Дудаєв. Його знайшли під час телефонної розмови — сигнал став мішенню. І цим було сказано більше, ніж будь-якими переговорами.

Дудаєв попереджав: якщо агресію не зупинити, вона не закінчиться в одній точці. Вона рухатиметься далі.

Цей ланцюг легко простежити: Чечня, потім Грузія, потім Україна.

І саме тому питання безпеки — це не теорія і не політична риторика. Це питання виживання. Коли країна бере в руки зброю, це не про агресію. Це про спробу зберегти людей і право на існування.

Історія вже давала відповіді. Питання лише в тому, чи готові їх почути.

КОЛИ ДО НАС ПРИЙШЛА ВІЙНА

Коли до нас у дім прийшла біда,
Коли до нас ввірвалися ординці,
В яких була́ спланована хода,
Тоді нам горя вли́лось аж по вінці.

Коли до нас прийшов той чорний день,
Який вовік ніко́ли не забудем,
Дода́лось в нас тортурних катіве́нь...
Та, вбитих всіх, зі сну ми не пробудим.

Коли біда прийшла, неначе грім,
Який вбивати став по всіх усюдах...
Так ворог увірвався у наш дім
І танком, мов катком, пройшовсь по людях.

Коли орда ввірвалась вочевидь,
Так впевнено і нагло наступала,
Не бу́ло в нас тоді на це провидь,
Не знали, що прийде́ до нас навала.

Коли війна влетіла, мов стріла,
І влучила так чітко без прома́ху,
Смертей, калік, і горя додала́,
Дода́ла туги, і жалю́, і стра́ху.

Коли війна палити стала все,
Немов гриби, рости взяли́сь могили,
Ми зрозуміли, що вона несе...
Це витримать, нехай Госпо́дь дасть сили.

23.09.2025 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2025
ID: 1048269

Міністр фінансів Бессент і керівник апарату Білого дому Вайлс зустрілися з CEO Anthropic Амодеєм. Білий дім назвав зустріч «продуктивною й конструктивною», обговорювалися кібербезпека та ШІ-безпека. Пентагон раніше визнав Anthropic ризиком для ланцюга постачання — компанія оскаржує це в суді. Джерело в адміністрації повідомило, що всі відомства, крім Міноборони, хочуть використовувати технології Anthropic. https://channeltech.space/ai/anthropic-trump-administration-meeting/

Доброго ранку та гарного дня 😊 Хай буде щастя у Вашій хаті, Щоб Ви були духовно багаті 🙏 Хай прийде радість у ваш дім, І затишно буде всім 🤗

РИТОРИКА ВІЙНИ

Коли бляшанки в порох оберну́ться?
Коли ординець згине, як роса?
Коли потвори кляті схаменуться?
Коли їх скосить білая коса?

Коли загоїть час глибокі рани?
Коли у небі стихне грізний грім?
Коли спаду́ть загарбника кайдани?
Коли пове́рне мир у кожен дім?

Коли зійде́ зоря над виднокраєм?
Коли затихне болісний набат?
Коли ми всіх додому дочекаєм?
Коли в саду всміхне́ться рідний брат?

Коли засяють очі, як джере́льця?
Коли весна розквітне у серцях?
Коли відпустить туга наші се́рця?
Коли забудем назавжди́ про страх?

Коли засієм ниву золотую?
Коли почуєм шепіт ковили?
Коли зали́шать землю цю святую?
Коли наві́ки щезнуть вороги?

Коли відлуння пострілів затихне?
Коли почуєм солов’я пісні́?
Коли вже клятий ворог більш не ди́хне?
Коли війна не при́йде і вві сні?

Коли й сліду́ не буде від чужинців?
Коли ми будем на своїй межі́?
Коли вже не вбиватимуть вкраїнців?
Коли верну́ться наші рубежі??

Коли в ординців горло перетисне?
Коли поглине темрява чужих?
Коли останній зайда в полі звисне?
Коли не буде з мінами доріг?

Коли озветься правдою каміння?
Коли настане неминучий суд?
Коли засипле попіл зле насіння?
Коли очистим ми священний ґрунт?

13.04.2026 р.

©Королева Гір Клавдія Дмитрів,2026
ID: 1060793

🏚 Чорнобиль: закинутий будинок лейтенанта Правика

На вулиці Миру в Чорнобилі стоїть непримітна хата, поросла чагарниками. Тут народився і виріс Володимир Правик — людина, яка однією з перших зробила крок у ядерне пекло.

У квітні 1986-го йому було лише 23 роки. За два тижні до аварії у нього народилася донька. Володимир прибув на ЧАЕС через 2 хвилини після вибуху і понад годину боровся з вогнем безпосередньо біля зруйнованого реактора.

До останнього подиху в лікарні він писав дружині зворушливі листи, намагаючись її заспокоїти:

«Надюшо, не треба, витри слізки, ми ще проживемо до ста років... Чекайте з перемогою».

Перемоги над смертю не сталося. 11 травня серце героя зупинилося. Через високу радіацію його ховали в цинковій труні, залитій бетоном.

🕯Сьогодні його дім — це тихий пам’ятник мужності, де за порожніми вікнами назавжди залишилися нездійснені мрії.

За матеріалами Державного агентства України з управління зоною відчуження. Світлини В. Правика з відкритих інтернет-джерел.
#Київ_регіон #Київщина_новини #Київ_Київщина #Київські_новини #Kyiv_region #Kyiv #Kiev_news