Якщо вийти з мого двору, й прямувати до крамниці впоперек парку, не заблукаєш!
Бо навіть така сліпенька особистість як я, не може не побачити протоптаної стежки!:)

Та я зараз не про крамницю, не про парк, й не про стежку!:)
Не про стежку в парку!:)
Зараз я про іншу стежку!:)

З мого столу, на мою канапу, в мої цицьки (кішка Жужала), з канапи на моє плече (кішка Онука наша Снігуронька), з плеча до моєї дупи (кішка Лічіна), з дупи під ковдру (собака Цуцилія), або під коліна на ковдрі (собака Лєдя), або на краєчок лігва, до моїх пʼят (кішка Пані Вишенька!:)

Світло, до речі, на годину раніше ввімкнули!!!
А поки його не було, читаю з ліхтариком книжку.
Придворна зграя розташована по своїх місцях!:)
Згідно з купленими квитками!

Йййййй тууууут!!!
Геть нічого крім книжки не видно!
З мого стола сунеться якась чорна пика!!!
Через мою книжку переступає! Впевнено так!!!
Тільки очами від ліхтарика виблискує!:)

Ну, сунеться, то й сунеться?:)
Я ж не дуже й реагую, на ті пересування?:) Далі читаю!:)

А тоді в мене думка виблискує, не гірше очей з ліхтариком???
- Ааааааахтойто???

Ліворуч башку повертаю?
Все правильно - на плечі моєму кішка Онука спить! Майже дзьобом в моє вухо?
Донизу очами блимаю, під книжку?
Знов все згідно штатного розкладу - між цицьками Жужала?

А то ж хххххто з чорним писком???
В мене ж більше чорномордих котів катма???

Наводжу різкість в очах та окулярах???
Ммммммати Ввввввасилева!!!
Та це ж Філько на прізвище Чорнодупенко!!!

Тільки вчора казала, що Філько жодного разу з 2017 не приходив до мене спати!!!:)
Я його й не рахувала, хоча писок в нього також чорний!!!

Прийшов, як завжди тут був?
Протоптаною стежкою почалапав до мого стегна?
Видерся на нього, влігся та ще й мурчало своє ввімкнув???
Ооооотакої???

Мене настільки цей демарш вразив, що я витрухалася зі свого кубла та палити нервінно побігла до тамбуру!
Біжу й розмірковую, що всі співмешканці мої волохаті з мене посипалися, як спілі груші, то й Філька я потурбувала? Та чи ще колись його дочекаюся?:)

Ха!
Повертаюся, а він лежить на моїй ковдрі!:)
Місце гріє!!!:)

А бляшанки з балалайками так й порхають та дзилинчать над селом…
Замумукали…

#книжковий_відгук #Лана_читає

“Ніч у самотньому жовтні” Роджер Желязни
Видавництво Богдан

Коли Геловін збігається з повнею, починається Гра. Одні люди хочуть відкрити браму для вороття Древніх Богів на Землю, інші мають стати їм на заваді та закрити її. Гра збирає досить еклектичній нарід - різника, відьму, стародавнього вампіра, божевільного попа та ще кількох менш примітних особин. І у кожного з них є свій, так би мовити, фамільяр, тваринка, яка допомагає готуватися до Гри, шукати артефакти та дізнаватися, як йдуть справи у конкурентів. Від такої тварини, собаки на ім’я Нюх, і йде оповідь.

Взагалі у книги було все, що може мені сподобатися. Тут класні тварини (майже всі) та навіть деякі люди. Тут цікава щоденникова форма і класна подача pov Нюх. Та і сам цей персонаж офігезний, сміливий, розумний, принциповий та відданий, Джеку з ним пощастило. Нюх круто розмірковує, аналізує та взаємодіє з іншими тваринами, особливо з кішкою Сірохвісткою. От, до речі, ще один плюс - неймінг, канєшна, розкішний, як і переклад.

Але при цьому сама містична частина мене… не знаю… не зачарувала своєю атмосферою. Я чесно вгадала якусь частину відсилок, знайшла там Голмса, Дракулу, доктора Франкенштайна з його Істотою. Хоча це, напевно, не весь список. Але всі відсилки до Лавкрафта пройшли повз мене. Там прям в примітках пишуть - осьо тобі з книг Лавкрафта, на! Але я не читала Лавкрафта, тому момент з древніми богами, брамами, мацаками та іншими світами мені геть не відгукнувся. Мабуть, я така проста людина, що мені було б достатньо цього прикольного “ВусоЛапоХвоста” та якихось більш “приземлених” подій.

Але це третя книга Роджера Желязни, яку я читаю, і автор кожен раз мене по-різному дивує. Він вміє заінтригувати та закрутити сюжет, причому у такому стислому форматі. Я, мабуть, раніше не читала нічого подібного, і тому це був цікавий досвід. Якщо вам подобається Лавкрафт чи всяке таке моторошно-містичне, варто до цієї книги придивитися.

Найперше, різниця в тому, що святий Миколай був реальною історичною особою, живою людиною, святителем, архієпископом Мир Лікійських, який жив в кінці ІІІ – першій половині IV століття. За своє життя він звершив дуже багато добрих справ: зцілював і допомагав людям, рятував голодуючих і несправедливо засуджених, завжди простягав руку допомоги бідним і нужденним. Завдяки своїм добрим ділам та милосердю він був прославлений і канонізований Церквою Христовою. І вже багато віків християни мають в особі святого Миколая Чудотворця небесного заступника, скорого помічника, духовного цілителя. День вшанування пам’яті святого – 6 грудня.

Водночас, відомий нам персонаж Санта Клауса як життєрадісного дідуся з мішком подарунків, який подорожує на санях з оленями, є вигаданим, казковим, і походить із західнохристиянської культури. Санта Клаус – різдвяний персонаж, а отже він «приносить подарунки» на Різдво, 25 грудня.

«Народився» персонаж Санти в XIX столітті: вперше був описаний у казці Клемента Кларка Мура у 1823 році. Відомо, що напередодні Різдва викладач східної та грецької літератури в Колумбійському університеті (пізніше – викладач у Нью-Йоркській семінарії) Клемент Кларк Мур вигадав для своїх шістьох дітей віршовану казку, головним персонажем якої був Санта Клаус. У цьому невеликому вірші усміхнений Санта з'являється в ніч перед Різдвом та спускається з мішком через димар в будинок, щоби розкласти в дитячі шкарпетки подарунки дітям. За описом, це був жвавий веселий ельф із круглим животиком, який мав білу, як сніг, бороду та тримав у зубах люльку. Дітлахи викладача впізнали у цьому образі їхнього хатнього помічника – веселого дідуся-голландця.

Дослідники вважають, що саме переселенці-голландці могли принести образ Санта Клауса до Америки, адже на батьківщині вони відзначали свято Сінтер Клаас 6 грудня, якого зображували в образі поважного літнього чоловіка з сивим волоссям та довгою бородою, одягненим у довгу червону накидку, червону митру та часто – верхи на білому коні.

До речі, перше зображення Санта Клауса побачило світ у 1860 році під авторством карикатуриста Томаса Наста. Він зобразив Санту товстим, старим, бородатим, в окулярах, червоному ковпаку і з люлькою в роті. А вже в 1931 відома нині на весь світ компанія газованого безалкогольного напою «доопрацювала» образ Санти та популяризувала його з комерційною метою. Причому, той образ був «списаний» з цілком реальної людини – друга і сусіда художника компанії. Теперішній міжнародний Санта Клаус – це веселий дідусь з білою бородою та з червоним капелюхом, який літає в повітрі на санях, запряжених оленями. Він «приносить» подарунки в ніч на Різдво, пробираючись через димар і залишаючи їх під ялинкою або в шкарпетках, розвішаних над каміном.

Тож різниця між святим Миколаєм Чудотворцем та Санта Клаусом є, і вона суттєва. Святкуйте на здоров’я, розуміючи, що саме і коли ви святкуєте, а також – від кого приносите подарунки дітям...

День Святителя Миколая Чудотворця
Щороку 6 грудня християни вшановують пам’ять Святителя Миколая Чудотворця (День Святого Миколая) — одного з найулюбленіших святих. Навряд чи знайдеться людина, яка не чула про Святого Миколая, а ікони з його зображенням є майже в кожній оселі. Миколай був відданим проповідником християнства. Силою молитви він здійснював численні дива. Ображені та несправедливо засуджені, мандрівники й бідняки вважають Святого Миколая своїм захисником. Відома також прихильність святого до дітей. До речі, день Святого Миколая святкують двічі на рік — взимку та навесні. День Святителя Миколая Чудотворця розпочинає низку різдвяних свят та подій, що пронизані атмосферою милосердя, щедрості та доброти. Саме в цей день зранку дітлахи зазирають під подушку, бо вночі приходив Святий Миколай: чемним діткам він приносить ласощі та подарунки, а неслухняним – різочку.

Санта Клаус і Святий Миколай мають спільне коріння, оскільки образ Санти частково базується на легендах про Святого Миколая, що прославився своєю добротою, щедрістю та чудесами, зокрема тим, що допомагав бідним і дітям.

У 2023 році Україна вперше відзначала День Святого Миколая 6 грудня після реформи церковного календаря ПЦУ.

Як святкувати День Святителя Миколая Чудотворця?
День Святого Миколая Чудотворця український народ святкує з давніх-давен.

За численними легендами, Миколай приносив їжу, теплий одяг та іграшки у будинки, де жили бідні родини з дітьми. Робив він це так, щоб залишитися непоміченим, зазвичай вночі. Тож добра традиція дарувати в цей день подарунки дітям, залишаючи їх під подушкою, зберігається й дотепер.

Жінки готували до свята особливе печиво, яке називалося «миколайчики».

Дорослі українці здавна відзначали це свято застіллями та ходили в гості. Цього дня прийнято було робити благочинні справи — допомогти нужденним чи сиротам вважалося добрим знаком. Якщо ж на Миколая дбати лише про себе, то найближчі сім років варто чекати невдач та фінансових збитків.

Існував також звичай миритися з недругами, а укладати угоди цього дня було безпечніше, бо було заборонено брехати.

Також заборонялося стригти волосся та й взагалі будь-що різати ножицями.

В давнину саме після цього дня починався період сватань, а після Різдва вже справляли весілля.

Погода в день Святого Миколая визначала, якою буде прийдешня зима. Тепло цього дня віщувало ясну й нехолодну зиму, а якщо сніжило — зима обіцяла бути морозною.

Але головною подією, звісно ж, були відвідини церкви. Люди молилися Святому Миколаю і просили здоров’я для себе та своїх рідних, а особливо для дітей.

Сучасні українці зберегли майже всі традиції цього свята. День Святого Миколая в Україні люблять та з нетерпінням чекають і дорослі, й діти.

Чому ми любимо День Святого Миколая?
Ми любимо й шануємо Святого Миколая за його любов до Бога та до людей. Він є прикладом щедрості, безкорисливості та доброти. Недарма у православних християн Миколай вважається найпоблажливішим та найближчим до простого люду святим.

Завдяки Святому Миколаю є нагода задуматися над тим, чи достатньо добрих справ ми зробили за рік, чи заслуговуємо на його прихильність, і, можливо, переглянути своє ставлення до доброчинності.

У день Святого Миколая ми всі відчуваємо себе трішки дітьми, які вірять у казку та в дива. Хочеться вірити, що це справді особливий, магічний день, у який збуваються наші мрії й бажання.

Тому так приємно побувати в ролі доброго чарівника, готувати подарунки для кожного у своїй родині, адже не тільки діти, а й дорослі мріють про приємні сюрпризи.

Тож цього холодного зимового дня ми забуваємо про прикрощі й невдачі та маємо чудовий привід зібратися разом з родичами чи друзями за святковим столом, щоб відчути теплу, казкову та світлу атмосферу цього свята.

Привіт, мої читачі! ❤️

❤️Сьогодні День святого Миколая — чарівне свято, коли навіть дорослі на мить повертаються в дитинство й чекають дива під подушкою!

🚗Нехай святий Миколай принесе вам не лише солодощі (які ми, до речі, з’їмо усвідомлено й маленькою порцією 😉), а й величезну мотивацію, легкість на шляху до стрункості, впевненість у собі та радість від кожного маленького результату!

Нехай ваги показують мінус, а дзеркало — лише посмішку. Нехай у шафі з’являються речі на розмір менші, а в серці — гордість за себе.
💋Ви це заслужили!

🎉Зі святом вас, мої вмотивовані красунчики та красуні!
Миколай вже пакує для вас подарунки у вигляді енергії, сили волі та струнких ніжок 😍

Обіймаю міцно-міцно 🎄✨

Всесвітній день комп’ютерної графіки (Міжнародний день дизайнерів та аніматорів)
Щорічно 3 грудня відзначається Всесвітній день комп’ютерної графіки (World Computer Graphics Day) або Міжнародний день дизайнерів та аніматорів (День 3D).

Міжнародний день дизайнерів та аніматорів в історії
Свято започаткувала американська компанія Alias у 1998 році. Дата святкування обрана на честь абревіатури тривимірної графіки (3D), число 3 та D – December (що перекладається з англійської мови як «грудень»). Ідею свята підтримали великі компанії, але спочатку цей день стосувався лише 3D-аніматорів. Зараз День комп’ютерної графіки відзначається значно ширше, охоплюючи усіх спеціалістів даної галузі. Заходи, присвячені цій події, тривають до десяти днів (конференції, майстер-класи, онлайн-інтерв’ю).


«Evans & Sutherland»
До речі, перша компанія з виробництва комп’ютерної графіки з’явилася ще у 1968 році та мала назву «Evans & Sutherland», а створив її Айвен Сазерленд – вчений у галузі інформатики. Стосовно першої комерційної програми для 3D-моделювання, то вона називається SoftImage 3D.

Всесвітній день книги рекордів Гіннеса
Кожного року у третій четвер листопада відзначається Всесвітній день книги рекордів Гіннеса.

Всесвітній день книги рекордів Гіннеса в історії
Свято започаткували у 2005 році, дата обрана на честь дня, коли Книга рекордів Гіннеса здобула титул найбільш продаваної книги з авторськими правами.

Ідея концепції Книги рекордів належить Х’ю Біверу, який був директором пивоварні в Ірландії та часто чув суперечки щодо різних рекордів і питань від своїх відвідувачів. Тому в 1951 році Бівер вирішив, що відповіді на різноманітні запитання можна записувати у спеціальну книгу. До речі, назва Книги перейнята від назви пивоварні (Arthur Guinness Son&Co).


Перша Книга рекордів Гіннеса побачила світ 27 серпня 1955 року і складалася зі 198 сторінок, вже до Різдва книга стала абсолютним бестселером у Великобританії.

Цікаві факти
Книгу рекордів придумав сер Хью Бівер, промисловик пивних заводів «Гіннес», що також був мисливцем. Він посперечався з друзями щодо швидкості пернатої дичини, і в жодному довіднику не знайшов відповідь на своє питання. Так виникла ідея створити книгу, щоб зібрати в ній енциклопедичні та цікаві факти.
Першу Книгу Гіннеса надрукували 27 серпня 1955 року. Видання мало 198 сторінок та стало справжнім бестселером у Великій Британії. До книги потрапили найбільш серйозні та ретельно перевірені факти та досягнення того часу.
Із 60 000 запитів до щорічного видання Книги Гіннесу можуть потрапити лише 4000. Рекорд повинний бути доведеним (мати обґрунтоване підтвердження), його можуть побити інші люди, а також досягнення не може бути звичайною справою, на яку здатен кожний.
Книга рекордів Гіннеса перевидана на 37 мовах світу. Видання завоювало місце на власних сторінках. Рекорд – книга є найбільш популярним виданням, захищеним авторським правом, що друкується тиражем понад 80 мільйонів екземплярів у понад 100 країнах світу.
Переможцям-рекордсменам Книги Гіннеса нічого не платять за досягнення. Ніяка плата також не береться з тих людей, хто бажає встановити рекорд. Щоб потрапити на сторінки легендарного видання, потрібно встановлювати досягнення, подавати заявку та дотримуватися правил.

#Сучасні_Герої

ДА ВІНЧІ - ПЕРШИЙ ДОБРОВОЛЕЦЬ, УДОСТОЄНИЙ НАЙВИЩОГО ЗВАННЯ

Дмитро Коцюбайло народився 1 листопада 1995 року в селі Задністрянське Бурштинської громади на Івано-Франківщині. Упродовж трьох років навчався на художника. Через любов до мистецтва Дмитро і вирішив узяти позивний Да Вінчі. До речі, прадід Дмитра воював у складі УПА.

Воювати Дмитро пішов одразу після Революції Гідності у 2014, пройшовши Майдан. Да Вінчі командував 1 окремою штурмовою ротою ДУК «Правий сектор». Отримав тажке поранення уламком від танкового снаряда в Пісках на Донеччині. Після трьох місяців реабілітації повернувся на фронт. Брав участь у визволенні Карлівки, селища Піски, Авдіївки, а також у боях під Степанівкою, Савур-Могилою, Старогнатівкою.

30 листопада 2021 року Дмитрові Коцюбайлу присвоїли звання Герой України за особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України. Фактично він був першим добровольцем, удостоєним цього високого звання прижиттєво. А 2022 року Дмитро був включений до рейтингу «30 до 30: обличчя майбутнього» від «Forbes».

З початку повномасштабного вторгнення рф в Україну Дмитро Коцюбайло - командир спецпідрозділу «Вовки Да Вінчі» 67 окремої механізованої бригади ЗСУ. Загинув 7 березня 2023 року в бою за Бахмут.

З відривного календаря "Український народний календар" за 3 листопада.
-----------

#Постаті

«КОЗАЦЬКИЙ БАТЬКО» ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ

Народився майбутній учений у селі Сонцівка (нині Харківська область) у бідній сім'ї псаломщика. Його батько, хоч і був людиною малограмотною, усіляко намагався дати синові освіту.

Уже в університеті Дмитро Яворницький пише чимало статей, читає авторські лекції про козацтво, а у 1881-1882 рр. вийшла його перша праця «Виникнення і будова Запорозького Коша».

Але улюблена тема історика тоді була практично заборонена. Спочатку його просто попередили, запропонували обрати інші теми. А коли Яворницький відмовився, просто звільнили зі звинуваченням у політичній неблагонадійності. Яворницький був вимушений переїхати до Петербурга.

Саме там він знайомиться із Іллею Рєпіним, який, як міг, підтримував Дмитра Івановича. Їхня дружба була дуже щира і корисна для обох. Саме за порадою Яворницького Рєпін почав працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». (Цікаво, що Яворницький зображений у центрі картини писарем.) До речі, Яворницький надихнув на написання опери «Тарас Бульба» і М. Лисенка. Узагалі Дмитро Іванович неначе магнітом притягував непересічних людей. Він мав широчінь творчих і дружній стосунків. Серед відомих постатей, з якими довелося спілкуватися Яворницькому, були діячі науки і культури.

(Закінчення 9 листопада)

З відривного календаря "Український народний календар" за 7 листопада.
------------

#Постаті

«КОЗАЦЬКИЙ БАТЬКО», ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ

(Закінчення. Початок 7 листопада)

Більшість його сучасників вважали Дмитра Івановича «вартовим» рідної історії. Зокрема, В. Ключевський, М. Костомаров, А. Кримський, М. Грушевський. А ще - Леся Українка, П. Мирний, М. Кропивницький, М. Заньковецька, В. Леонтович тощо. Д. Яворницький був люди ною надзвичайно широких інтересів і залишив помітний слід як етнограф, археолог, фолькло рист, лексикограф. Але безцінною перлиною в його тритомна праця «Історія українських козаків».

Упродовж усього життя, хоч би куди закидала доля Яворницького, він завжди мріяв повернутися в Україну. 1902 року ця мрія здійснилася. Його було запрошено до Катеринослава на посаду директора історико-краєзнавчого музею імені О. Поля. Цей період життя Дмитра Яворницького став особливо плідним.

Важливою віхою у творчості Дмитра Яворницького стало видання 1920 року першого тому його «Словника української мови», роботі над яким він присвятив майже 40 років. У цей час історик виступав ще й як поет і прозаїк.

1933 рік не обійшов і Дмитра Івановича. За доносом «колеги» вченого було брутально викинуто з музею.

Не стало українського «козацького батька» 5 серпня 1940 року в місті Дніпропетровську (нині Дніпро).

З відривного календаря "Український народний календар" за 9 листопада.
------------

#Постаті

«КОЗАЦЬКИЙ БАТЬКО» ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ

Народився майбутній учений у селі Сонцівка (нині Харківська область) у бідній сім'ї псаломщика. Його батько, хоч і був людиною малограмотною, усіляко намагався дати синові освіту.

Уже в університеті Дмитро Яворницький пише чимало статей, читає авторські лекції про козацтво, а у 1881-1882 рр. вийшла його перша праця «Виникнення і будова Запорозького Коша».

Але улюблена тема історика тоді була практично заборонена. Спочатку його просто попередили, запропонували обрати інші теми. А коли Яворницький відмовився, просто звільнили зі звинуваченням у політичній неблагонадійності. Яворницький був вимушений переїхати до Петербурга.

Саме там він знайомиться із Іллею Рєпіним, який, як міг, підтримував Дмитра Івановича. Їхня дружба була дуже щира і корисна для обох. Саме за порадою Яворницького Рєпін почав працювати над картиною «Запорожці пишуть листа турецькому султану». (Цікаво, що Яворницький зображений у центрі картини писарем.) До речі, Яворницький надихнув на написання опери «Тарас Бульба» і М. Лисенка. Узагалі Дмитро Іванович неначе магнітом притягував непересічних людей. Він мав широчінь творчих і дружній стосунків. Серед відомих постатей, з якими довелося спілкуватися Яворницькому, були діячі науки і культури.

(Закінчення 9 листопада)

З відривного календаря "Український народний календар" за 7 листопада.
------------

#Постаті

«КОЗАЦЬКИЙ БАТЬКО», ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ

(Закінчення. Початок 7 листопада)

Більшість його сучасників вважали Дмитра Івановича «вартовим» рідної історії. Зокрема, В. Ключевський, М. Костомаров, А. Кримський, М. Грушевський. А ще - Леся Українка, П. Мирний, М. Кропивницький, М. Заньковецька, В. Леонтович тощо. Д. Яворницький був люди ною надзвичайно широких інтересів і залишив помітний слід як етнограф, археолог, фолькло рист, лексикограф. Але безцінною перлиною в його тритомна праця «Історія українських козаків».

Упродовж усього життя, хоч би куди закидала доля Яворницького, він завжди мріяв повернутися в Україну. 1902 року ця мрія здійснилася. Його було запрошено до Катеринослава на посаду директора історико-краєзнавчого музею імені О. Поля. Цей період життя Дмитра Яворницького став особливо плідним.

Важливою віхою у творчості Дмитра Яворницького стало видання 1920 року першого тому його «Словника української мови», роботі над яким він присвятив майже 40 років. У цей час історик виступав ще й як поет і прозаїк.

1933 рік не обійшов і Дмитра Івановича. За доносом «колеги» вченого було брутально викинуто з музею.

Не стало українського «козацького батька» 5 серпня 1940 року в місті Дніпропетровську (нині Дніпро).

З відривного календаря "Український народний календар" за 9 листопада.
------------