#суспільство #особистості Удень 14-річний львівʼянин Олесь Ворона — звичайний школяр, який обожнює історію, фотографію та карате. А ввечері — творець, який оживляє історію та створює LEGO-анімації про українських діячів і репресованих дисидентів. Серед його найпопулярніших робіт — анімаційна історія про пісню «Щедрик» Миколи Леонтовича та новий фільм, присвячений Василю Стусу, Human.Stus. Журналісти поспілкувалися з Олесем Вороною про процес створення анімаційного фільму, творчі виклики та про закладені сенси: https://suspilne.media/culture/1149434-dvosekundna-scenka-moze-znimatisa-dvi-godini-intervu-z-14-ricnim-lvivaninom-akij-stvoriv-lego-film-pro-stusa/?utm_source=copylink&utm_medium=ps

Grammarly провела ребрендинг, прийнявши назву Superhuman після придбання поштового клієнта Superhuman Mail. Нова платформа об'єднала Grammarly, Superhuman Mail та ШІ-помічник Coda в єдиний пакет. Компанія запустила нового ШІ-помічника Superhuman Go. https://channeltech.space/services/grammarly-has-rebranded-to-superhuman/

Україна повернула ще двох підлітків із тимчасово окупованих територій. У межах ініціативи Президента України Bring Kids Back UA вдалося повернути з російської окупації ще двох українських підлітків. Обоє провели роки під окупацією – у страху, тиску та постійних обмеженнях. У школах їм забороняли українську мову, нав’язували російські програми, а будь-які прояви української ідентичності переслідували. Один із хлопців мріяв вступити до українського університету, інший – просто жити без страху та контролю. Коли з'явилася можливість виїхати на підконтрольну Україні територію, вони погодилися без вагань. І зараз уже в безпеці, поруч із рідними. Їхнє повернення стало можливим завдяки зусиллям "Української мережі за права дитини", волонтерської ініціативи Humanity та міжнародних партнерів. Завдання, поставлене Президентом, виконується: усі українські діти мають повернутися додому. Національне інформаційне бюро https://t.me/Ukraineaboveallelse

How mornings feel now Once, mornings began with checking if the electric kettle survived another week, if rent didn’t bounce, and whether half a slice of pizza could pass for breakfast. Now it’s graphs before coffee. My phone flashes before my eyes even open — Bitcoin charts, Ethereum gas fees, the dance of red and green candles. It’s absurd and somehow perfectly reasonable. A decade inside crypto turns your mind into circuitry. And no matter what people say — the market’s face barely changes. New logos, new “geniuses,” new disasters. Governments threaten bans, influencers scream “next 100x,” but it’s all the same old symphony — just louder. I’ve watched Bitcoin mocked at $600, glorified at $20K, buried at $3K, worshiped at $60K, balanced at $70K. Each phase felt like an ending. None were. Where the real lessons came from Long before trading tokens, I traded attention. Back in Israel, I created something called Night Life Zone — in Hebrew https://nightlife-zone.com/, it meant exactly what it sounded like: an escort directory. Raw, unfiltered, unapologetic. It wasn’t glamorous — it was business without perfume. Every hour had a price tag. Every photo was a calculated bet. Change one word in a headline — the phone exploded. Move an image — the week went silent. That world stripped me of illusions. Markets don’t care about emotions. They respond to timing, clarity, and trust — or at least the illusion of it. I kept quiet about it for years. Thought it would make me look small. But it was my crash course in human behavior. Swap “escorts” (https://nightlife-zone.com/tel-aviv/) for “tokens,” “profiles” for “projects,” and you get the same melody. People crave hope, overpay for promises, and regret it when the music stops. Comedy, pain, and trading rules My first trade was comedy gold. I bought too late, sold too soon, and felt like a genius — until I did it again. By 2018, I was sitting in a Warsaw café with bitter coffee, writing my “rules” in a cheap notebook. They looked dumb then. They’re gospel now: Don’t chase green candles. The bus you missed won’t U-turn. Take profits when your gut screams no — that’s greed talking. Telegram full of emojis? Close it. And yes, taxes exist even if you pretend not to see them. Each lesson cost real money. I laughed once. I don’t anymore. 2020 hit — DeFi summer. Uniswap didn’t sleep, and neither did I. Cold meals, napkins covered in scribbles about “impermanent loss.” Friends quit, some broke, some burned. I stayed — not because I was smarter, but because I built rituals. Walk instead of revenge-trading. Keep 20% cash untouched. Lock the “family fund” far from your laptop. I’d seen this movie before — in Night Life Zone. People staying too long, paying too much, believing “this time it’s different.” It never is. The illusion of progress October 2025. The UIs are slicker, the apps shinier, the regulators louder. But people? They’re the same. Bitcoin hits $70K, and suddenly the world sees a path to a million. Ethereum updates again, and the word revolution trends like a prayer. Now the new crowd comes — the AI dreamers, tokenized-compute prophets. Slides so polished they blind you. But under the gloss? Same hunger, same belief: “This one can’t fail.” Everything can fail. Night Life Zone taught me that long before crypto. One bad night and trust vanished. A server crash, a scandal, a rumor — gone. Survival wasn’t about perfection. It was about rhythm — knowing when to pause, when to walk away, when silence was smarter than action. Markets eat ego. The winners aren’t visionaries — they’re the ones still standing. How to actually last People DM me weekly: “What’s the next hot coin?” I could say “Layer-twos,” “real-world assets,” or “AI-driven protocols.” But none of that matters without discipline. Otherwise, it’s fireworks at noon — bright, short, pointless. Here’s what matters: Lose small before you dream big. Learn wallets before markets — no keys, no ownership. Bitcoin isn’t “old bread.” It’s aged whiskey. Diversify off-screen — because money isn’t the only thing markets can take. It’s not sexy. That’s why it works. Cities and scars I don’t count years anymore — I count cities. Brno taught humility. Vienna, patience. Warsaw, endurance. Tel Aviv, speed. Tbilisi, quiet. Each place stripped another illusion away — how to read people faster, how to hear the lie behind a smile, how to stay calm when others are drowning in noise. Crypto didn’t give me wealth; it gave me rhythm. A strange peace inside chaos. The understanding that uncertainty isn’t an exception — it’s the rule. And that’s fine. Tonight I’ll still open the charts before sleep. Still scroll through panic and euphoria in the same feed. But it feels different now. October 2025 — still trading, still learning, still screwing up, but calmer. Because if there’s one lesson both crypto and Night Life Zone https://nightlife-zone.com/strippers-in-givataim/ taught me, it’s this: Every chart, every price — is a mirror. And what you’re really investing in… is yourself.

❗️Українські біженці в США, починаючи з 16-го жовтня, повинні будуть заплатити $1000, щоб залишитися в країні за програмою Uniting for Ukraine, — американська служба громадянства та імміграції. ▫️Цей збір запроваджується для всіх одержувачів гуманітарного допуску на проживання у США (humanitarian parole), зокрема і для біженців з України. ▫️Якщо українець зараз перебуває у США за програмою Uniting for Ukraine та його parole закінчується після 16 жовтня, то при продовженні (re-parole) USCIS відправить повідомлення із сумою та інструкцією, як сплатити $1000 за кожного учасника (дорослого чи дитини). ▫️Для незаможних надано деякі винятки, але вони розглядаються індивідуально. https://t.me/Ukraineaboveallelse

Why We Stopped Falling in Love — When Real Life Feels Offline | by Elisa In Tel Aviv, the new generation of strippers https://luxelive.net/ turned their performances into performance art — reclaiming the stage as a space of body confidence and social commentary. October arrives softly in Lisbon. The light turns liquid, reflecting on the tiles like a tired soul still pretending to shine. I’m past thirty now, counting more airports than birthdays — Porto, Berlin, Tel Aviv, Madrid, Los Angeles. Every move promised rebirth; every farewell left another small scar. Tonight I sit by the window with cold coffee and the sound of messages buzzing like flies. Another man wants to “connect.” I smile the practiced smile of someone who knows the script by heart. Once, I thought connection was a game of persistence. I joined them all — Tinder, Bumble, Hinge, and yes, LuxeLive https://luxelive.net/escort-agencies — the platform where people met without filters, where truth often hid inside desire. For a few months, I worked in that world. No glamour, no regret — just stories. Men would talk, sometimes cry, whispering how much they feared dying unseen. It was realer than most love stories I’ve lived. That chapter reshaped me more than any romance ever could. Now I write about love, which feels almost like a joke. People call me a relationship blogger. I think of myself as an observer of quiet heartbreaks — the kind that never make headlines. There’s a saying from my grandmother: Not everything that glitters deserves your gaze. The older I get, the truer it feels. Apps glow. Profiles shine. But real connection is the kind of light that doesn’t need to sparkle. In Berlin, 2022, I waited forty-three minutes for a man who said “traffic.” I drank my tea, paid, and walked home through the snow. Later he texted, “You’re too impatient.” Maybe. Or maybe I just stopped confusing patience with self-respect. A year later in Paris, a man told me my blog was “too emotional.” I said, “Maybe you’ve forgotten how to feel.” We never spoke again. Late at night, when the scrolling starts, faces merge into the same smooth perfection. AI smiles, AI bios, AI hearts. The loneliness feels synthetic — polished and cruel. One man once sent me a poem. It was flawless. Too flawless. Written by AI. I laughed, then cried. Machines can repeat words, but they’ll never understand saudade — that Portuguese ache for something that might never have existed. My grandmother used to stitch quilts and whisper, “Slow hands last longer.” Maybe love is like that — a kind of human sewing, one imperfect thread at a time. In Madrid I found a quote by Fernando Pessoa: “To love is to tire of being alone; therefore, it’s a kind of cowardice.” I didn’t get it then. I do now. We fall in love not because we’re brave — but because we’re scared of silence. Several Israeli https://luxelive.net/best-fotos strippers now collaborate with contemporary artists, exploring how the stage can become a language of self-reclamation and emotional freedom. New York, 2024. Thirty-seven thousand followers. Zero people to call when my flight was canceled. I walked two hours through the rain. An old man feeding pigeons said, “Everyone looks down these days.” “I look at my screen,” I told him. He smiled. “Same thing.” He was right. That night I started a new section — Vida Real. Real Life. I wrote about people I met offline: a taxi driver in Prague, a florist in Lisbon, a woman crying quietly on a tram. Those stories blew up. Readers said it felt like breathing again. Maybe because everyone’s starving for something real. People often ask me, “Elisa, which app actually works?” I tell them — none, if your heart’s locked. All of them, if you’re honest. But most of us aren’t. We want love we can schedule, edit, or mute. Love doesn’t come from searching harder. It comes when you stop. When you step outside. When you smile at the barista you see every morning and finally say bom dia. Last summer in Los Angeles I met five men in two weeks. One was kind. One vanished. One never stopped talking about his ex. Two felt like copy-paste versions. Dating has become statistics — but hearts don’t run on data. Sometimes I still scroll. Sometimes I still hope. Hope isn’t weakness; it’s resistance. People call me old-fashioned. Maybe. But I’d rather be romantic than robotic. Every mind has its own truth. Mine is simple: I don’t want perfection — I want presence. Outside, Lisbon smells of wet stone. My neighbor calls out tudo bem? The cat scratches the balcony door. Small things. Real things. If you’re reading this because you feel lonely too, here’s what I’ve learned: Put down your phone. Go outside. Say hi. Let it be awkward. Let it be human. Because love doesn’t live in the feed. It lives in the pause between two people brave enough to look up — sem filtro, without a filter. Um beijo, Elisa

Всесвітній день гуманітарних дій Всесвітній день гуманітарних дій (World Humanitarian Action Day) відзначається щороку 19 жовтня – це день, присвячений виявленню вдячності та поваги до активістів і героїв гуманітарної справи. Це заклик до глобального прояву громадської підтримки гуманітарної діяльності, особливо тоді, коли керівні органи не справляються зі своїми обов’язками. Цей день вшановує тих, хто віддав своє життя, рятуючи інших, і заохочує людей по всьому світу приєднуватися до гуманітарних організацій і ставати активними посланцями гуманності. Ця подія пов`язана з Всесвітнім днем гуманітарної допомоги у серпні та закликає до дій та активності у гуманітарній діяльності. Як відзначити Всесвітній день гуманітарних дій Станьте волонтером у благодійному фонді, організації допомоги або притулку. Багато глобальних і місцевих організацій завжди потребують волонтерів. Співпрацюйте зі своєю громадою для вирішення місцевих проблем. Вам не обов’язково перебувати в зоні активних бойових дій, щоб змінити ситуацію на краще. Пожертвуйте кошти. Багато гуманітарних організацій покладаються на пожертви для продовження своєї роботи. Також можна пожертвувати їжу, житло, одяг, гроші або медикаменти. Провідні міжнародні організації, що надають гуманітарну допомогу ЮНІСЕФ Найбільша дитяча благодійна організація, яка займається наданням медикаментів, їжі та притулку для дітей. Міжнародний комітет порятунку (IRC) Провідна організація для вразливих біженців, що забезпечує безпеку та реабілітацію протягом майже 80 років. Червоний Хрест Реагує на стихійні лиха в усьому світі та допомагає постраждалим Всесвітня продовольча програма Надає продовольчу допомогу майже 115 мільйонам людей у понад 80 країнах світу.

🎉 Сьогодні Андрію Данилку — 52 Чи знали ви, що наш Народний артист України не лише дарує гумор і пісні, а й робить величезні вчинки для країни? 🚗 Колись Андрій купив унікальний Rolls-Royce Silver Shadow 1974 року, яким їздив сам Фредді Мерк’юрі. Машина з історією світової легенди кілька років належала українському артисту. Коли почалася війна, Данилко продав Rolls-Royce на аукціоні Sotheby’s у Лондоні за 250 тисяч фунтів і передав 11 мільйонів гривень на створення центру реабілітації та протезування Superhumans. Завдяки цим коштам поранені воїни отримують шанс на реабілітацію, сучасні протези і можливість знову ходити. Бо як інакше можна «повернутися до життя» після війни? 🇺🇦 А сам Андрій залишився у Києві, не виїхав навіть у найважчі дні: «Я залишаюся в Києві до останнього. Я не доставлю ворогу задоволення бачити, як люди тікають і кидають свої домівки». Без пафосу. Без піару. Просто вчинки, які змінюють долі. 💙💛 З Днем народження, Андрію Данилку! Ви — приклад того, що сила артиста вимірюється не лише оплесками, а й добрими справами.

Bananot.Net — When Romance Becomes an Aesthetic https://bananot.net/ On 23 September 2025, Bananot.Net proves encounters aren’t about time but about beauty. Strippers in Israel and companions craft aesthetics of elegance, from Tel Aviv rooftops to Jerusalem courtyards. A Different Promise What does Bananot.Net actually sell? Not hours, not messages, not endless swiping. It sells presence. Presence dressed in a black dress that moves with the city’s wind. Presence in high heels catching the rhythm of the street. Presence that transforms any dinner into something cinematic. This isn’t an accident. It’s a choice. 23 September 2025 — Why the Timing Matters The world drowns in synthetic content. Photos generated by AI. Words that sound machine-written. Profiles that blur into each other. Men don’t want that anymore. They want images that feel alive. Strippers in Israel entering a lounge with elegance. A companion turning a simple rooftop drink into a curated aesthetic. That’s why Bananot.Net matters today: it puts beauty back in the spotlight. Cities as Living Canvases Each city in Israel changes under the influence of style. Tel Aviv: a rooftop skyline glowing on polished heels. Strippers dancing between neon and shadows. Jerusalem: golden stone reflecting candlelight, dresses softening the city’s weight. Haifa: harbor lights shimmering against perfume trails. Eilat: waves and fire blending with silhouettes against the night. Here, the city is not background—it’s part of the artwork. What Men Are Really Buying It isn’t minutes or company measured in hours. It’s aesthetics. A man invests in the way a woman beside him changes how a restaurant feels. The way her dress reframes the entire street. The way her presence tells the world: this evening matters. That’s the currency here—style, not time. Frequently Asked Questions Is this just another dating service? No. Dating apps leave romance to randomness. Bananot.Net is about curated encounters. What role do strippers play? They embody the aesthetic. Strippers in Israel here are not clichés—they’re artists of style and mood. Where does it happen? Across Israel’s cities—Tel Aviv, Haifa, Jerusalem, Eilat. Each place becomes a stage. What do women gain? They transform their style and charisma into opportunity—deciding who deserves their attention. The Role of Strippers in Israel Forget stereotypes of neon lights. Here, strippers curate atmosphere. In Tel Aviv, they set nightlife’s rhythm. In Jerusalem, they turn silence into intimacy. In Haifa, they sculpt elegance out of harbor lights. In Eilat, they make fire on sand feel like art. They aren’t background figures. They’re centerpieces of aesthetic experience. Atmosphere Over Algorithms An algorithm doesn’t know how light falls on silk. It doesn’t notice when perfume changes the air. It can’t tell you when laughter becomes music. That’s why algorithms can’t deliver romance. But Bananot.Net can. Because here, women transform evenings into experiences that linger. Why Men Choose This Path Men on Bananot.Net aren’t chasing chance. They want: Style that shifts the mood of a room. Authenticity instead of empty chats. Atmosphere curated by women who understand charisma. Presence that makes the evening feel like art. That’s what strippers in Israel bring to the table—beauty as a living language. The Women’s Perspective For women, this isn’t dependency. It’s power. Style becomes currency. Elegance becomes agency. On Bananot.Net, women turn individuality into opportunity. They choose who to stand beside. They decide what their presence is worth. Freedom disguised as heels and dresses. Beyond Random Feeds Look at other platforms. Scroll after scroll. Empty “hi” messages. Ghosting. Conversations that lead nowhere. Now imagine walking into a restaurant with a woman whose presence makes every eye turn. Or sitting at a rooftop where laughter and elegance define the night. That’s the contrast. Noise vs. aesthetic. The Global and Local Blend Romance as an aesthetic isn’t just Israeli—it’s global. From Paris to New York, men chase not only company but style. But in Israel, Bananot.Net gives it a local face. Strippers in Israel and companions transform Tel Aviv, Haifa, Jerusalem, Eilat into living galleries of elegance. Identity Over Imitation Machines can fake faces, but they can’t choreograph presence. The pause before she enters the room. The walk that syncs with the city. The way silence becomes intentional. These are human details. Details that define the new aesthetics of relationships. Final Words — Beauty as the Core On 23 September 2025, the message is clear: Romance isn’t about chance. It isn’t measured in hours. It’s defined by aesthetics. From Jerusalem courtyards to Eilat beaches, from Haifa’s harbors to Tel Aviv rooftops, Bananot.Net reframes encounters. It doesn’t sell time. It sells the art of presence. And strippers in Israel prove that beauty is the most powerful language of all. https://bananot.net/

В українському суспільстві дедалі частіше з'являються дискусії про етику взаємодії дітей із тваринами, особливо коли йдеться про жорстоке поводження з безхатніми котами і собаками. Адже недарма існує ствердження: жорстокість породжує жорстокість. За даними досліджень американських в'язнів, єдиним статистично значущим фактором насильства в дорослому віці було повторюване жорстоке поводження з тваринами в дитинстві. Коли діти з раннього віку вчаться сприймати тварину як іграшку чи бездушну "річ", їм складніше вирости уважними й чуйними до інших людей. Натомість системне виховання гуманності з дитинства формує зовсім інший підхід: розуміння, що тварина — це жива істота зі своїми потребами та емоціями, відмінним від нашого сприйняття світу. Цей матеріал — спроба проаналізувати, як працюють освітні гуманні практики у світі та чи мають вони реальний вплив на формування і виховання відповідального суспільства. https://rubryka.com/blog/yak-navchyty-ditej-gumannosti-ta-empatiyi-do-tvaryn-dosvid-svitu-ta-fondu-happy-paw/